www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічні аспекти основ батьківства
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічні аспекти основ батьківства

Р.П. Попелюшко

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ОСНОВ БАТЬКІВСТВА

   В статті поглиблено розглянуті психологічні аспекти батьківства та материнства, які включають в себе: біологічний, соціокультурний і психологічний феномен; соціальний інститут, що поєднує в собі два інших інститути - батьківство і материнство; як стан, перебування людини в положенні батька чи матері; об'єктивний факт походження дитини від конкретних батьків; суб'єктивне відчуття людини себе батьком чи матір'ю; усвідомлення батьками родинного зв'язку з дітьми.
   Також: розглянута психологічна готовність до материнства як специфічне особистісне утворення, стрижнем якої є суб'єкт-суб'єктна орієнтація відносно ще не народженої дитини.
   Ключові слова: батьківство, материнство, критерії батьківства, батьківські ролі, статева стратифікація, виховання батьків.
   Постановка проблеми. В останні десятиліття в нашій країні спостерігається тенденція до такого соціального явища, як відмова матері від дитини. Дослідники вказують на ряд чинників, що призводить до цього. Одним з маловивчених аспектів проблеми є феномен перекрученого сприйняття матір'ю своєї небажаної дитини. У подальшому це спостерігалося в жінки з післяпологовою депресією.
   Вчені припускають, що ці зміни пов'язані з емоційним станом жінки, що переживає різку розбіжність між реальною й ідеальною дитиною, про яку вона мріяла під час вагітності. При цьому вона сприймає її, такою що обманула її надії, стає джерелом примусу і страждання.
   Дослідники вважають, що до таких перекручувань особливо схильні самотні матері з їх підвищеною тривожністю, потребою в подяці, з неусвідомленим почуттям провини. Вони проектують на дитину свої гірші якості. Для них вона втілює в собі зло, що вони відчували, все, у чому вони собі відмовляли.
   Дослідження у цій сфері проводились як закордонними так і вітчизняними науковцями. Але в працях, не було на достатньому рівні розглянуто таке питання як, уявлення про материнство і батьківські позиції.
   Метою статті є поглиблення розуміння психологічних аспектів батьківства.
   Завдання роботи полягає в здійсненні аналізу проблеми батьківства, як психосоціального явища. Можна висунути ряд гіпотез щодо сутності батьківства як складного багатогранного явища. Батьківство можна розглядати, як:
   • біологічний, соціокультурний і психологічний феномен;
   • соціальний інститут, що поєднує в собі два інших інститути - батьківство і материнство;
   • діяльність батьків по догляду, матеріальному забезпеченню, вихованню і навчанню дитини;
   • етап у житті людини, що починається з моменту зачаття дитини і не закінчується після смерті дитини;
   • як стан, перебування людини в положенні батька;
   • об'єктивний факт походження дитини від конкретних батьків, засвідчений записом про народження в органах рагсу;
   • суб'єктивне відчуття людини себе батьком;
   • кровне споріднення між батьками і дитиною;
   • усвідомлення батьками родинного зв'язку з дітьми [9].
   На наш погляд, цілком прийнятно виділяти характеристики батьківства за певними критеріями:
   • за формою: материнство і батьківство;
   • за структурою родини: батьківство в повній родині з двома батьками; у неповній родині з одним батьком, у материнській родині;
   • за ступенем споріднення: біологічне батьківство (батьки, що виховують дитину, є рідними для неї); соціальне батьківство (дитину виховують прийомні батьки); “змішаний” тип батьківства (у цьому випадку прийомним є тільки один з батьків, із інший є для дитини кровним) [3].
   Досліджуючи феномен батьківства, ми маємо справу насамперед з двома різними, але взаємозалежними явищами - батьківством і материнством.
   Традиційна модель статевої диференціації, що підкреслює “інструментальність” чоловічого і “експресивність” жіночого поводження, Грунтується в першу чергу на поділі позасімейних і внутрішньосімейних, а також батьківських і материнських функцій.
   Біосоціальний підхід стверджує, що вроджені властивості формують рамки, у яких відбувається соціальне научіння, і впливають на те, наскільки легко чоловіки і жінки навчаються поводженню, що суспільство вважає нормативним для їхньої статі.
   Оскільки батьківство і материнство кореняться в репродуктивній біології, їх співвідношення не можна розуміти поза зв'язком зі статевим диморфізмом. Спостереження за взаємодією матерів і батьків із грудними дітьми показують, що материнська гра - свого роду продовження і форма піклування про дитину. Батько і взагалі чоловік віддає перевагу силовим іграм і дії, що розвивають власну активність дитини.
   Специфіка материнського і батьківського стилю відносин пов'язана з такими приблизно вродженими рисами, як підвищена емоційна чутливість, схильність швидше реагувати на звуки й обличчя в жінок; краще просторове сприйняття, гарний руховий контроль, гострота зору і більш суворий поділ емоційної і когнітивної реактивності в чоловіків [6].
   Як і інші аспекти статеворольової диференціації, батьківське поводження надзвичайно пластичне. Експериментально доведено, що психологічно підготовлені батьки охоче милуються немовлятами, зазнають фізичної насолоди від дотику до них і практично не поступаються жінкам у мистецтві турботи про дитину. Це сприяє виникненню більш тісної емоційної прихильності батька до дитини. Передбачається, що чим раніше батько залучається до піклування про дитину і чим зацікавленіше він це робить, тим сильніше стає його батьківська любов.
   Поняття “материнський інстинкт” не слід сприймати однозначно і буквально. Материнство еволюціонує з розвитком людства. Материнство жінки має менше спільного з материнським інстинктом, ніж любов - з статевим актом [11].
   Характерно, що багато народів розрізняють фізичне й умовне, соціальне споріднення відносно матері. Так, в африканців існує декілька різних термінів для позначення материнства: “мати, що народила”, “мати, що вигодувала” і “мати, що виховала”.
   Простеживши історію материнських установок протягом чотирьох сторіч (XVII - XX ст.), дослідники прийшли до висновку, що материнський інстинкт -це міф. Вони не знайшли ніякого загального і необхідного поводження матері. Материнська любов може існувати чи не існувати, з'являтися чи зникати, бути сильною чи слабкою, вибірковою чи загальною.
   Наприклад, до кінця XVIII ст. материнська любов у Франції була справою індивідуального розсуду і, отже, соціально випадковим явищем. В другій половині XVIII ст. вона поступово стає обов'язковою нормативною установкою культури. Суспільство не тільки збільшує обсяг соціальної турботи про дітей, але і ставить їх у центр сімейного життя, причому головна і навіть виняткова відповідальність за них покладається на матір [10].
   В другій половині XX ст. виразно виявилися тенденції, ворожі “дітоцентризму”. Соціально-політична емансипація й все більш широке залучення жінок у суспільно-виробничу діяльність робить їх сімейні ролі, включаючи материнство, не настільки всеосяжними і, можливо, менш значущими для деяких з них. Сучасна жінка вже не може і не хоче бути тільки “вірною дружиною і доброчесною матір'ю”. її самоповага має крім материнства багато інших підґрунть - професійні досягнення, соціальна незалежність, самостійно досягнуте, а не отримане завдяки заміжжю суспільне становище. Деякі традиційно материнські функції по догляду і вихованню дітей сьогодні беруть на себе професіонали. Це не скасовує цінності материнської любові і потреби в ній, не істотно змінює характер материнського поводження. Однак підвищення соціально-педагогічної ефективності родини і сімейного виховання можливо тільки в рамках успішного поєднання материнства з активною участю жінок у трудовій і суспільній діяльності. Такий тверезий реалізм у розумінні проблем і тенденцій розвитку сучасного батьківства [8].
   І.С. Кон вказує [3], що значення і фактичний зміст батьківських і материнських ролей тісно пов'язані як із загальним статевим символізмом, так і з статевою стратифікацією, включаючи диференціацію подружніх ролей, -статуси матері і батька неможливо зрозуміти окремо від статусів дружини і чоловіка.
   У людини розходження батьківства і материнства та специфічний стиль батьківства залежать від безлічі соціокультурних умов і істотно варіюють від культури до культури. До числа елементів, від яких залежить зміст батьківської ролі, на думку дослідників, відносяться:
   • кількість дружин і дітей, які має і за які відповідальний батько;
   • ступінь його влади над ними;
   • кількість часу, що він проводить у безпосередній близькості з дружиною (дружинами) і дітьми в різному віці, і якість цих контактів;
   • те, якою мірою він безпосередньо доглядає за дітьми;
   • те, якою мірою він відповідальний за безпосереднє й опосередковане навчання дітей навичкам і цінностям;
   • ступінь його участі в ритуальних подіях, пов'язаних з дітьми;
   • скільки він працює для життєзабезпечення родини чи громади;
   • скільки йому потрібно додавати зусиль для захисту чи збільшення ресурсів родини чи громади [3].
   Співвідношення і значущість цих факторів залежать від цілого ряду умов: переважаючого виду господарської діяльності, статевого поділу праці, типу родини тощо.
   Як відзначає І.С. Кон [3], при всіх крос-культурних відмінностях, первинний догляд за маленькими дітьми, особливо немовлятами, всюди здійснює мати чи яка-небудь інша жінка (тітка, старша сестра і т.п.). Фізичний контакт батьків з маленькими дітьми в більшості традиційних суспільств незначний, хоча в моногамних родинах з віком дитини він збільшується. У багатьох народів існують суворі правила уникнення, що обмежують контакти між батьком і дітьми та їхні взаємини, роблячи їх надзвичайно стриманими, суворими, такими, що виключають прояв ніжності.
   Думка про слабкість і неадекватність “сучасних батьків” - один з найпоширеніших стереотипів суспільної свідомості другої половини XX ст., причому цей стереотип є певною мірою транскультурним, він “перекидається” із Заходу на Схід, ігноруючи розходження соціальних систем.
   Зокрема, вчені і публіцисти констатують:
   • зростання бездоглядності, часту відсутність батька в родині;
   • обмеженість і бідність батьківських контактів з дітьми в порівнянні з материнськими;
   • педагогічну некомпетентність, недотепність батьків;
   • незацікавленість і нездатність батьків здійснювати виховні функції, особливо догляд за маленькими дітьми [3].
   З усіх перерахованих елементів стереотипної моделі “ослаблення батьківського почуття” єдиною безумовною реальністю є зростання бездоглядності, пов'язаний в першу чергу з динамікою розлучень і збільшенням числа самотніх матерів. Абсолютне число і питома вага дітей, що виховуються без батьків, у більшості індустріально розвинених країн неухильно росте. За демографічними даними, без участі батьків і вітчимів виховується не менш одної п'ятої всіх дітей.
   Крім інших причин позначається руйнування традиційної системи статевої стратифікації.
   У традиційній патріархальній родині батько виступає як:
   а) годувальник;
   б) персоніфікація влади і вищий “дисциплінатор”;
   в) приклад для наслідування, а нерідко і безпосередній наставник у позасімейній, суспільно-трудовій діяльності [3].
   У сучасній міській родині ці традиційні цінності батьківства помітно слабшають під тиском таких факторів, як жіноча рівноправність, залучення жінок до професійної діяльності, тісний сімейний побут, де для батька не передбачено п'єдесталу, і просторова роз'єднаність праці і побуту.
   Сила батьківського впливу в минулому коренилася, насамперед, у тім, що він був втіленням влади й інструментальної ефективності. У сучасних умовах становище змінилося. Як працює батько, діти не бачать, а кількість і значущість його внутрісімейних обов'язків значно менше, ніж у матері.
   В міру того як “невидимий батько”, як часто називають батька, стає видимим і більш демократичним, він все частіше зазнає критики з боку дружини, а його авторитет, заснований на позасімейних факторах, знижується.
   Помітне ослаблення поляризації чоловічих і жіночих, батьківських і материнських ролей і образів відбивається і на вихованні дітей [1].
   Традиційний батьківський авторитет підтримується не стільки особистими якостями батька, скільки його соціальним станом глави родини, тоді як фактичний розподіл сімейних ролей завжди був більш-менш індивідуальним і мінливим. Сьогоднішня культура скоріше визнає і закріплює цей факт, видозмінюючи традиційні соціальні стереотипи, ніж створює щось нове.
   Ослаблення і навіть повна втрата чоловічої влади в родині відображається в стереотипному образі батьківської некомпетентності. Подібний стереотип також не сприяє підтримці батьківського авторитету. Але головне те, що чоловік оцінюється при цьому за традиційно жіночими критеріями. Мова йде про діяльність, якою батьки ніколи раніше всерйоз не займалися і до якої вони соціально, психологічно, а можливо, і біологічно погано підготовлені.
   На думку І.С. Кона [3], традиційний поділ батьківських і материнських функцій, як і інших статевих ролей, не є абсолютним біологічним імперативом. Самотні мати і батько можуть успішно виростити і виховати дитину. Самотніх батьків і самотніх матерів характеризує ряд загальних особливостей: більш обмежене соціальне життя, дещо більш демократичний стиль сімейного життя і наявність певних труднощів при вступі в новий шлюб.
   Поряд з цим у них є свої специфічні соціально-психологічні труднощі. Самотні батьки одержують більше допомоги з боку друзів і родичів, зате в них сильніше, ніж у самотніх матерів, звужується коло соціального спілкування. Якщо самотні матері відчувають труднощі з дисциплінуванням дітей, то батьки стурбовані недостатньою емоційною близькістю з ними, особливо з дочками. Але хоча в обох випадках неповна родина створює труднощі (різного порядку), відсутність одного з батьків не виключає можливості нормального розвитку дитини і якоїсь компенсації відсутнього батьківського чи материнського впливу.
   Перші психологічні і соціологічні дослідження, що переконливо показали значення батька як виховного фактора, були присвячені не стільки батьківству, скільки ефекту бездоглядності. Порівнюючи дітей, що виросли з батьками і без них, дослідники знайшли, що “невидимий”, “некомпетентний” і часто неуважний батько насправді дуже важливий. У всякому разі, його відсутність дуже негативно позначається на дітях. Такі діти, особливо хлопчики, сутужніше засвоюють чоловічі статеві ролі і відповідний стиль поводження, тому вони частіше інших гіпертрофують свою маскулінність, виявляючи агресивність, брутальність і т.д.
   Проблеми ці дуже складні і часто інтерпретуються прямо протилежним чином, особливо на рівні глобальних теорій. З погляду психоаналізу [5] послаблення батьківської влади в родині - найбільша соціальна катастрофа, оскільки разом з батьківством виявилися підірвані всі зовнішні і внутрішні структури влади, дисципліна, самовладання і прагнення до досконалості. “Суспільство без батьків” означає демаскулінізацію чоловіків, соціальну анархію, пасивну вседозволеність тощо.
   З феміністської точки зору [9], навпаки, мова йде про ствердження соціальної рівності статей і загальної гуманізації міжособистісних відношень.
   Формування батьківства починається в батьківській родині і задовго до появи власних дітей. Прояв батьківства залежать від індивідуально-типологічних і особистісних особливостей батьків, а також від соціально-психологічних характеристик батьківської і власної родини, що формується. Тому цілком правомірна постановка проблеми виховання батьків.
   Виховання батьків - міжнародний термін, під яким розуміється допомога батькам у виконанні ними функцій вихователів власних дітей, батьківських функцій. Дослідження проблем родини і сімейного виховання показують, що батьки все більше потребують допомоги фахівців. Консультації і рекомендації потрібні не тільки батькам дітей груп ризику чи проблемним родинам. Вони необхідні кожній родині на певному етапі її розвитку в силу її внутрішніх потреб і зростаючих вимог суспільства до родини як соціального інституту [2].
   Аналіз змісту поняття “виховання батьків” дозволяє зробити висновок про те, що воно враховує тісний зв'язок розвитку дитини з благополуччям, внутрішньою атмосферою і способом життя родини, а не тільки з певними методами виховання дітей і формування їх поведінки. У поняття “виховання батьків” входять питання впливу родини на формування особистості дитини і її розвиток в цілому, а також питання відношення родини до суспільства і культури. Поняття “сімейне виховання” ширше терміна “виховання батьків”, тому що воно означає нагромадження й освоєння необхідних знань і навичок всіма членами родини, а не тільки батьками. Об'єктом сімейного виховання батьків крім батьків можуть бути діти і молодь. Отже, виховання батьків - це, насамперед нагромадження знань і навичок виконання батьківських функцій і виховання дітей.
   Виховання батьків варто розглядати окремо від сімейної психотерапії і консультацій з питань родини і шлюбу, що є специфічними формами роботи, орієнтованими на особистість і взаємодії між людьми. Виховання батьків -більшою мірою просвітительська робота, звернена до створення людини.
   При цьому під функціями виховання дітей мається на увазі створення певних взаємин між батьками і дітьми, а також їх передумов, тобто визначеного способу життя родини і взаємин її членів. Функція всебічної допомоги в розвитку дитини означає створення таких умов, при яких її фізіологічні, емоційні й інтелектуальні потреби будуть задовольнятися в достатній мірі і на необхідному якісному рівні.
   Метою виховання батьків є створення таких перспектив, у яких вони формуються як вихователі. Виховання батьків повинно, насамперед, допомогти їм набути впевненості і рішучості, побачити свої можливості і відчути відповідальність за своїх дітей [4].
   Необхідність роботи з виховання батьків Грунтується, по-перше, на потребі батьків у підтримці, по-друге, на потребі самої дитини в освічених батьках, по-третє, на існуванні безперечного зв'язку між якістю домашнього виховання і соціальних проблем суспільства. Отже, необхідність виховання батьків можна обгрунтувати або посиланням на благополуччя дитини і родини в цілому, або підкреслюючи суспільну значущість даної проблеми. Виховання батьків за умови дотримання прав родини на самовизначення і принципу добровільності є здоровою соціальною функцією.
   Вивчення готовності до материнства в останні роки ведеться в різних аспектах: у плані соціологічних досліджень пізнього материнства і материнства неповнолітніх; при дослідженні факторів ризику психічної патології дитини в зв'язку із соціальними і психічними аномаліями матерів.
   Досліджуються значущі особистісні характеристики майбутньої матері, розробляються методи, що виявляють відносини батьків до ненародженої дитини, вивчаються фактори, що впливають на материнське поводження.
   У зарубіжній літературі [7] виокремлено більш 700 факторів, зіставлених у 46 шкалах, що характеризують адаптацію жінки до вагітності і раннього періоду материнства. Вони відображають історію життя жінки, її сімейний, соціальний стан, особистісні якості, зв'язок з особливостями розвитку дитини. Незважаючи на те, що проблеми пренатального розвитку слабко вивчені, починаються спроби організації пренатального виховання в руслі ідеології психоаналізу і трансперсонально! психології.У концепції СЮ. Мещерякової [10] психологічна готовність до материнства розглядається як специфічне особистісне утворення, стрижневою є суб'єкт-суб'єктна орієнтація відносно ще ненародженої дитини. Вона формується під впливом нероздільних біологічних і соціальних факторів і, з одного боку, має інстинктивну основу, а з іншого боку - виступає як особливе особистісне утворення.
   Основними складовими структури психологічної готовності до материнства є:
   • особливості комунікативного досвіду, отриманого в дитинстві;
   • переживання жінкою вагітності, у тому числі відношення до ще не народженої дитини;
   • орієнтація на стратегію виховання і догляду за дитиною [10].
   Про характер раннього комунікативного досвіду, отриманого майбутньою матір'ю в спілкуванні з близькими дорослими, можна судити по афективних слідах, які залишилися у її перших спогадах про себе і батьків, про їхній стиль виховання, свої прихильності. Важливим є досвід, що здобувається в іграх з ляльками, у “дочки-матері”, про характер якого можна судити по спогадах про улюблені іграшки, по перевазі дітей того чи іншого віку.
   Найбільш важливими факторами, що свідчить про характер переживання жінкою своєї вагітності, є бажаність-небажаність дитини й особливості протікання вагітності. Найбільш сприятливі для майбутнього материнського поводження бажаність дитини, наявність суб'єктного відношення матері до ще ненародженої дитини, що виявляється в любові до неї, уявної чи вербальної адресності, прагненні інтерпретувати рухи плоду як акти спілкування.
   Установки жінки на стратегію виховання також свідчать про перевагу суб'єктного чи об'єктного ставлення до дитини. Тут враховується те, як вона збирається доглядати за нею, чи дотримуватиметься суворого режиму, чи пропонувати соску і т.д., тобто її прагнення орієнтуватися на потребу дитини чи керуватися власними уявленнями про те, що їй необхідно.
   Підводячи підсумки, можна зробити висновок про те, що жінки, готові і не готові до материнства, мають різні уявлення про матір і її роль. У жінок, готових до материнства, наявний образ приймаючої, чуйної матері, що сприяє розвитку і навчанню дитини, що розділяє її самостійну цінність. У жінок, не готових до материнства, яскраво простежується надцінність дитини і невиразність таких якостей, як прийняття, чуйність і прагнення до розвитку дитини. Отже, дана проблематика потребує подальшого психолого-педагогічного вивчення, та удосконалення шляхів виховання та навчання майбутніх батьків і матерів.

Література

1. Гребенников И.В. Основы семейной жизни. - М., 1991. - 158 с.
2. КоломинскийЯ.Л., Меласис М.Х. Ролевая дифференциация пола у школьников // Вопросы психологии, 1985. -№3. -С. 165-171.
3. Кон И.С. Введение в сексологию. - М., 1999. - 288 с.
4. Кофта К. Как мужчину завоевать, удержать и расстаться с ним. - М., 1993.-157 с.
5. Кун Д. Основы психологии: Все тайны поведения человека. - СПб.: Пройм-ЕВРОЗНАК, 2002. - 864 с.
6. Кутсар Д., Тийт Э. Некоторые закономерности формирования семьи // Проблемы стабильного брака. - Тарту, 1980. - С. 59-71.
7. Потемкина О.Ф. Психология личности, или Как полюбить себя и других. - М.: ACT-ПРЕСС КНИГА, 2004. - 288 с.
8. Сатир В. Психотерапия семьи. - СПб.: Речь, 2001. - 283 с.
9. Ударцева Л.В. Энциклопедия для юношей и мужчин. - СПб, 2002. -480 с.
10. Шейнов В.П. Женщина + Мужчина: Познать и покорить. - Мн.: Харвест, М.: ACT, 2000.-1008 с.
11. Щеглов Л.М. Записки сексолога. - СПб.: Амфора, 2009. - 240 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com