www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Проблема емоційної стійкості в професійній діяльності педагога
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Проблема емоційної стійкості в професійній діяльності педагога

Н.В. Перегончук

ПРОБЛЕМА ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ В ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГА

   Розглядається актуальна, але недостатньо розроблена проблема-психологічні особливості емоційної стійкості педагога. Визначено основні причини та фактори, що впливають на формування цього явища. А також охарактеризовано основні структурні компоненти “емоційної стійкості”.
   Ключові слова: емоції, емоційна сфера, емоційна стійкість, психічна стійкість, емоційна нестійкість.
   Постановка проблеми. Однією із найбільш актуальних науково-практичних проблем сучасної психології є розкриття потенційних можливостей емоційної сфери людини в управлінні її професійною діяльністю. Одним з головних напрямів практичної психології другої половини XX століття стало вивчення змісту професійної діяльності людей і, зокрема, неоднозначності впливу емоцій на доцільність поведінки та продуктивність діяльності людини.
   Проблема емоційної стійкості педагога є надзвичайно важливою, оскільки діяльність педагога відноситься до розряду стресогенних, що вимагає значних ресурсів самоконтролю і саморегуляції та сприяє процесу успішної адаптації його до професійної діяльності.
   Аналіз попередніх досліджень. У більшості робіт емоційну стійкість (ЕС) розуміють як властивість особистості, що сприяє успішному здійсненню діяльності в емоціогенній обстановці.
   Аналіз літературних джерел показує, що існує велика кількість визначень та тлумачень поняття емоційної стійкості як власне психологічної характеристики, що відноситься до емоційної сфери особистості, як досягнення емоціями оптимального ступеня інтенсивності, як здатність до збереження оптимального емоційного напруження в умовах змагань, як необхідної психічної якості в умовах стресу, як здатність підтримувати високий, продуктивний рівень психічної діяльності, стабільність змісту емоцій, як стійка характеристика індивідуальності, як складова темпераменту, важлива нарівні із психічною активністю. Останнім часом емоційну стійкість розглядають як властивість особистості, що розкривається через наявність ефективної саморегуляції, визначають як запоруку успішності спортивної, виконавської діяльності.
   У дослідженнях багатьох авторів зазначаються різні за походженням та проявами показники емоційної стійкості: розглядаються мотиваційні, моральні, вольові, інтелектуальні якості, властивості нервової системи, які в комплексі повинні перешкоджати виникненню емоційно напруженого стану, що дезорганізує поведінку і професійну діяльність людини.
   Виклад основного матеріалу. Однією із основних професійно значимих якостей психіки педагога є емоційна стійкість, що проявляється у тому наскільки терплячим і наполегливим є педагог при здійсненні своїх задумів, наскільки характерні для нього витримка та саморегуляція навіть у самих несприятливих стресових ситуаціях, наскільки він може тримати себе в руках в умовах негативних емоційних впливів зі сторони інших людей.
   Для визначення явища стійкості в психології використовують такі поняття, як “стійкість до стресу”, “стійкість до фрустрації”. В основі змістовного визначення лежить виділення різних аспектів утруднених ситуацій та їх вплив на психічну регуляцію поведінки, на діяльність і розвиток особистості педагога.
   Трактування стійкості пов'язують з уявленням про стрес. Поняття “стрес” можна інтерпретувати як “зміни в психологічних механізмах регуляції і діях” суб'єкта під впливом утруднених ситуацій різних видів.
   З психологічної точки зору ситуація являє собою систему відношень з оточуючим світом, значущими з точки зору життя, розвитку і діяльності даної особистості. Життя і діяльність людини розвивається в утвореній нею системі відношень з оточуючим світом, а його поведінка є функцією цілісної психологічної ситуації суб'єкта. Утруднені ситуації є особливим випадком психологічної ситуації. Про утруднену ситуацію можна говорити тоді, коли система відношень особистості з її оточенням характеризується неврівноваженістю, або невідповідністю між прагненнями, цінностями, цілями і можливостями їх реалізації, або якостями особистості.
   Розуміння категорії утруднених ситуацій включає спектр життєвих ситуацій людини і ситуацій, пов'язаних з їх діяльністю. Серед них можна виділити декілька груп: 1) утруднені життєві ситуації (хвороба, небезпека інвалідності або смерті); 2) утруднені ситуації, пов'язані з виконанням якого-небудь завдання (утруднення, перешкоди, невдачі); 3) утруднені ситуації, пов'язані з соціальною взаємодією (ситуації “публічної поведінки”, оцінка і критика, конфлікти, тиск).
   Педагог знаходячись в утрудненій ситуації отримує інформацію відносно різних її елементів - про зовнішні умови, про свій внутрішній стан, про хід і результат власних дій. Обробка цієї інформації відбувається засобами пізнавальних, оціночних і емоційних процесів. Результати обробки інформації в цих трьох аспектах впливає на подальшу його поведінку в даній ситуації. Усвідомлення порушення рівноваги між окремими елементами ситуації трактується як усвідомлення утруднення, яке завжди означає певний рівень загрози прагненням особистості. Якщо в ці прагнення включене власне “Я” педагога, то загроза сприймається як особиста загроза. Сигнали загрози призводять до підвищення активності, яка в результаті інтерпретації значення цієї інформації для суб'єкта набирає форми негативної емоції різної модальності і сили. Роль емоцій в психологічному механізмі поведінки в утруднених ситуаціях може бути багатозначною. Вона діє як: 1) детектор утруднення; 2) оцінка значення ситуації для особистості; 3) фактор, що призводить до змін дій в ситуації [9].
   Психологічна ситуація, в тому числі і утруднена, впливає на поведінку педагога головним чином через відображення (перцептивного, понятійного і емоційного) відношення між її різними елементами і їх значень з точки зору прагнень, цінностей, цілей і планів суб'єкта. Педагог реагує на ситуацію і поводить себе в ній в залежності від того, як він сприймає дану ситуацію і інтерпретує її значення. Тому стійкість в своїх основних параметрах залежить від здатності педагога до адекватного відображення ситуації, незалежно від переживання утруднення.
   Таким чином, утруднені ситуації, навіть об'єктивно аналогічні, по-різному впливають на різних людей, що знаходяться на різних стадіях психічного розвитку. Здатність оволодіти фруструючими і стресогенними впливами утруднених ситуацій в значній мірі залежить від рівня психічного розвитку педагога (головним чином від пізнавального розвитку і особливостей особистості, зокрема емоційної стійкості, адаптивності).
   Утруднені ситуації не є чимось незвичним в житті і діяльності педагога на різних стадіях його розвитку і не завжди мають травмуючий характер. Часто вони сприяють розвитку. Це має місце тоді, коли під впливом утрудненої ситуації в діяльності відбуваються зміни конструктивного характеру та забезпечує можливість досягнення нових форм збалансованого відношення з зовнішнім середовищем.
   В словнику А. Ребера [8] “стійкий” розуміється як характеристика індивіда, поведінка якого відносно надійна і послідовна. “Стабільний” в цьому словнику пояснюється як риса (в теоріях особистості), яка характеризується відсутністю надмірних емоційних змін. В цьому випадку часто використовується уточнююче слово “емоційна” (стабільність).
   Емоційна стійкість є складною і об'ємною якістю особистості. В ній об'єднано цілий комплекс здібностей, широке коло різнорівневих явищ. Під стійкістю розуміють здатність протистояти труднощам, зберігати віру в ситуаціях фрустрації і постійний (достатньо високий рівень) настрою. “Стійкість” проявляється в подоланні труднощів як здібності зберігати впевненість в собі, своїх можливостях, ефективній саморегуляції, здатності педагога функціонувати, здійснювати самоуправління, розвиватися, адаптуватися.
   Термін “емоційна стійкість” діяльності педагога позначає синтез властивостей і якостей особистості, що дозволяє впевнено і самостійно в різних емоційних умовах виконувати свою професійну діяльність. Володіти емоційною стійкістю в професійній педагогічній діяльності - це значить, в умовах постійних змін умов діяльності швидко орієнтуватися, знаходити оптимальне рішення в складних нестандартних ситуаціях і зберігати при цьому витримку і самоконтроль [1].
   Стійкість вказує на особистісний ресурс людини як складної високоорганізованої системи, його здатності зберігати рівновагу і стабільність психічних станів в постійно змінюваних життєвих обставинах.
   Емоційна стійкість залежить від вміння свідомо керувати своєю діяльністю, створювати оптимальний режим роботи, вміння дозувати і підтримувати психічне навантаження на тому рівні, який забезпечував оптимальну працездатність, характер діяльності і успішність її виконання, вміння правильно оцінювати свої сили і знаходити ресурси для впевненої поведінки, свідомо керувати емоційним станом.
   В процесі педагогічної діяльності емоційна стійкість зменшує негативні емоційні впливи, попереджує стрес, сприяє появі готовності до дій в напружених ситуаціях. Це один із психологічних факторів надійності, ефективності і успіху діяльності в екстремальних обставинах професійної діяльності педагога [1].
   Необхідно підкреслити, що стійкість - це цілісна характеристика особистості, готовність протистояти стресогенному впливу в важких ситуаціях, і включає в себе здібність витримувати надзвичайне збудження і емоційне напруження під впливом стресорів, а також здатність зберігати без перешкод для діяльності високого рівня активності.
   Слід зазначити, що стійкість формується одночасно з розвитком цілісності особистості і залежить від типу нервової системи людини, його соціального досвіду, від отриманих раніше навичок поведінки, а також від рівня розвитку основних пізнавальних структур особистості.
   Емоційна стійкість підтримують внутрішні (особистісні) ресурси і зовнішні (міжособистісні, соціальна підтримка).
   Фактори соціального середовища: фактори підтримки самооцінки; умови сприятливі для самореалізації; умови сприятливі для адаптації; психологічна підтримка соціального оточення (емоційна підтримка близьких, друзів, співробітників, їх конкретна допомога в справах).
   Особистісні фактори. Відношення особистості (в тому числі до себе): оптимістичне, активне відношення до життєвих ситуацій в цілому; філософське (іноді, іронічне) відношення до утруднених ситуацій; впевненість, незалежність у стосунках з іншими людьми, відсутність ворожості, довіра та відкрите спілкування; терплячість, прийняття інших такими якими вони є; почуття соціальної приналежності; відповідність статусу в групі і соціумі; достатньо висока самооцінка; узгодженість “Я”- реального і “Я”- ідеального.
   Свідомість особистості: віра (віра в різних її формах - віра в досяжність поставлених цілей, віра в загальні цілі).
   Екзистенціальна визначеність - розуміння, відчуття смислу життя, осмисленість діяльності і поведінки; установка на те, що можна керувати своїм життям; усвідомлення соціальної приналежності до певної групи.
   Пізнання і досвід: розуміння життєвої ситуації і можливість її прогнозування; раціональні судження в інтерпретації життєвих ситуацій; адекватна оцінка величини навантаження і своїх ресурсів; структурований досвід подолання утруднених ситуацій;
   Поведінка і діяльність: використання ефективних способів подолання труднощів; активність в поведінці і діяльності [2].
   Перераховані вище позитивні полюси якостей і факторів, що впливають на стійкість. При наявності цих факторів зберігаються сприятливі для успішної діяльності, поведінки і особистісного розвитку психічні стани і підвищений настрій. При несприятливому впливові домінуючий стан стає негативним (апатія, депресивний стан, тривога), а настрій знижений, нестійкий, з'являється стан дезадаптованості, що призводить до “емоційного вигорання”.
   Разом з тим А.В. Мірошин вважає, що в роботі педагога стійкість характеризується цілим рядом особливостей, оскільки в ній “ми маємо справу не тільки з емоційно складними ситуаціями, і з самими різними факторами, що несуть в собі потенційну можливість підвищеного емоційного реагування. Крім того, в роботі педагога, пов'язані із його індивідуальністю і його унікальною емоційною будовою, можуть викликати емоційну напругу навіть там, де ситуація далека від емоціогенної” [5].
   Емоційна стійкість - це якість особистості, окремими аспектами якої є: стабільність, врівноваженість та опірність.
   Стабільність, як складова емоційної стійкості, не слід розглядати як певну законсервованість. Емоційна стійкість особистості це необхідна умова до саморозвитку, формування власної індивідуальності. “Стійкість” передбачає сукупність адаптаційних процесів, інтегрованість особистості в розумінні збереження рівноправності основних функцій особистості, стабільності їх виконання. Стабільність виконання не обов'язково передбачає стабільність структури функцій, швидше це достатня гнучкість. В стабільність входить стабільність функціонування, надійність в професійній діяльності. В той же час слід відзначити, успішна професійна діяльність для багатьох педагогів є базою повноцінного переживання самореалізації, що впливає на задоволеність життям в цілому, на настрій.
   Емоційну стійкість слід розглядати як виваженість, рівновагу стабільності і змінності особистості. Стабільність проявляється у головних життєвих принципах і цілях, домінуючих мотивах, стратегіях поведінки, реагування в типових ситуаціях. Змінність проявляється в динаміці мотивів, появі нових способів поведінки, нових способів діяльності, виробленні нових форм реагування на ситуації. При такому розгляді в основі емоційної стійкості особистості лежить гармонійна єдність стабільності особистості і динамічності, які є доповненням один одного. На Грунті стабільності вибудовується життєвий шлях особистості, без неї неможливе досягнення цілей життя. Вона підтримує і зміцнює самооцінку, сприяє прийняттю себе як особистості і індивідуальності. Динамічність і пристосування особистості тісно пов'язані із розвитком та існуванням особистості. Розвиток неможливий без змін, які проходять в окремих сферах та особистості в цілому, вони обумовлені як внутрішньою динамікою, так і впливом середовища. Тобто, розвиток особистості і є по-суті сукупністю її зміни.
   Врівноваженість - здатність виважувати рівень напруги з ресурсами своєї психіки і організму. Рівень напруги завжди обумовлений не тільки стресами і зовнішніми обставинами, але і суб'єктивною інтерпретацією, оцінкою. Врівноваженість проявляється в здібності мінімізувати негативний вплив суб'єктивної складової у виникненні напруги, в можливості утримувати напругу в певних межах. Врівноваженість - це також здібність уникати крайнощів в силі відгуку на події. Тобто, бути чуйним до різних аспектів своєї професійної діяльності, небайдужим, але в той же час не реагувати дуже сильно, з підвищеною збудливість.
   Опір - це здатність до протистояння тому, що обмежує свободу поведінки, свободу вибору, як в окремих рішеннях так і в виборі способу життя в цілому. Важливою стороною опірності є особистісна самодостатність в аспекті свободи від залежності (хімічної, інтеракційної, акцентованої односпрямованої поведінкової активності).
   Досягнення цілей зазвичай пов'язано із проблемою труднощів. Чим більш значимі цілі ставить педагог, тим більше він зустрічає труднощів. Тут є і позитивний момент: вирішення утруднених ситуацій супроводжується інтенсивним переживанням самореалізації. На шляху вирішення завжди зустрічаються помилки і невдачі, розчарування і образи, протистояння інших людей, інтереси яких обмежуються в зв'язку із активністю суб'єкта. Чим менше у особистості ресурсів збереження і відновлення душевної рівноваги, оздоровлення, підтримки стійкості, тим більше обмежені можливості досягнення цілей. Виникнення утрудненої ситуації супроводжується адаптивною перебудовою, комплексом особистісних змін, які в найбільшій мірі залежать від рівня особистісної мобілізації.
   Серед факторів блокування продуктивності педагогічної діяльності, називає явище фрустрації (феномен, що породжений порушенням в структурі особистості педагога). Тобто в умовах фрустрації виникає симптоми деформації, іноді стагнації відчуження педагога від своєї професійної діяльності. В ситуаціях фрустрації в ході педагогічної діяльності, у педагога появляються різні форми психологічного захисту, у стереотипних формах поведінки, невпевненості в собі, що є характерним для професійної деформації і як наслідок впливають на емоційну стійкість.
   Для виявлення й оцінки нервово-психічної стійкості у педагогів використовувалася методика “Прогноз” В.А. Баранова.
   Кількісний аналіз отриманих даних став підґрунтям якісної інтерпретації результатів щодо виразності основних особистісних характеристик педагога у професійній діяльності (табл. 1).
   З огляду на виявленні раніше кореляційні зв'язки, які свідчать про те, що стаж і вік можуть впливати на нервово-психічну стійкість, експериментальну вибірку було поділено на три групи. Перша - це вчителі із стажем 1-7 років, друга - 8-12 років, третя - 13-38 років.

Таблиця 1

   Аналіз результатів наведених у табл. 1, показав, що у процесі професійної діяльності у вчителів відбувається поступове зниження нервово-психічної стійкості. Інакше кажучи, у процесі активної професійної діяльності під впливом різних факторів, як позитивного так і негативного характеру, зростає ймовірність виникнення нервово-психічної нестійкості. Так у вчителів із 1-7 років та 8-12 років стажу нервово-психічна стійкість знаходиться в межах середнього рівня і є цілком зрозумілим, так як вчителі постійно знаходяться у соціальному контакті, що й спричиняє неадекватну реакцію та некеровану поведінку. Проте це не заважає їм виконувати сою професійну діяльність ефективно. У вчителів із стажем 13-38 років спостерігається поступове зниження цього показника. Тобто, можна припустити, що вчителі цієї групи постійно перебуваючи в однаковому оточенні та при накопиченні психотравмуючих обставин є нестійкими у стресі, а тому існує ймовірність нервово-психічних зривів та схильність до конфліктності.
   У педагогів з низьким рівнем нервово-психічної стійкості активізуються захисні механізми, що проявляються у наступних діях: неадекватне емоційне реагування, що спостерігається у випадках, коли педагог перестає знаходити різницю між принципово різними явищами: економний прояв емоцій і неадекватним емоційним реагуванням. Тобто педагог неадекватно “економить” на емоціях, обмежує емоційну віддачу за рахунок вибіркового реагування в ході спілкування з учнями і колегами. Емоційний контакт встановлюється не зі всіма, діє принцип “хочу - не хочу”. Не проявляючи належного емоційного відношення до учнів чи колег педагог, “оправдовує” себе за допущену грубість, роздратованість чи відсутність уваги до учнів чи колег, раціоналізуючи свої вчинки або проектуючи провину на учнів чи інших педагогів, замість того щоб адекватно визнати свою вину.
   Враховуючи те, що характер розподілу показників “емоційної стійкості” у педагогів має відносно сталий характер як за абсолютними величинами, так і за кількісним складом, основний акцент у процесі аналізу отриманого масиву даних полягав у визначенні ступеня виразності цього показника у педагогів із різним стажем.

Таблиця 2

   Із результатів, поданих у табл. 2, видно, що у педагогів із стажем роботи 1 -7 років ступінь виразності показників нервово-психічної нестійкості низького або середнього рівня сформованості, це свідчить про те, що педагоги, які входять до цієї групи мають високий рівень нервово-психічної стійкості, витривалі у стресі, спокійні та врівноважені, прояви нервово-психічної нестійкості малоймовірні.
   Одночасно якісний аналіз дозволив зробити висновок, що у вчителів із стажем роботи 8-12 років домінує середній рівень сформованості нервово-психічної стійкості, що характеризує рівень нервово-психічної стійкості, як достатній, про те у них існує вірогідність до зривів в утруднених/важких ситуаціях. Та у вчителів із стажем роботи 13-38 років домінуючим також є середній рівень сформованості нервово-психічної стійкості. Тобто, подальший професійний розвиток педагога супроводжується постійним зростанням рівня сформованості нервово-психічної нестійкості, і це є цілком зрозуміло так, як робота вчителя належить до суттєво нервово напружених професій і з збільшенням стажу роботи, відповідно зростає можливість підвищення нервово-психічної нестійкості.
   Висновок. Таким чином, емоційна стійкість - це взаємозв'язок і взаємозумовленість стабільності і змінності. Із чого випливає, що емоційна стійкість педагога- це інтегральна якісна характеристика суб'єкта педагогічної діяльності, що відображає високий рівень стабілізації установок, емоційно-вольових процесів і станів. А тому емоційна стійкість є передумовою успішності і надійності професійної діяльності педагога. Емоційна стійкість характеризується в здатності долати стан емоційного збудження при виконанні складної діяльності та стратегій впевненої поведінки в утруднених життєвих обставинах.

Література

1. Аболин Л.М. Психологические механизмы эмоциональной устойчивости человека. - Казань, 1987. - 262 с.
2. Куликов Л.В. Психология настроения. - СПб., 1997.
3. Курлянд З.Н. Формирование и развитие профессиональной устойчивости учителя: автореф. дис. ... докт. пед. наук. -М., 1993. -32 с.
4. Лушин П.В. Психология личностного изменения. - Кировоград, 2002. -360 с.
5. Мирошин А.В. Эмоционально-волевая устойчивость и ее формирование у студентов (на материале педагогического вуза): дис. ... канд. псих. наук. -М., 1988.-184 с.
6. Писаренко В.М. Роль психики в обеспечении эмоциональной устойчивости человека//Психол. журн. 1986. Т. 7. № 5. С. 62-72.
7. Пеньков В.Е. Профессионально - личностная устойчивость будущего учителя. -Белгород, 1998. - 115 с.
8. Ребер А. Большой толковый психологический словарь. - М., 2000.
9. Сыманюк Э.Э. Психологические барьеры профессионального развития личности. - М., 2005. - 251 с.
10. Чебыкин А.Я. Особенности эмоциональной устойчивости и психологические средства ее формирования: автореф. дис. ... канд. пед. наук. -1979.-16 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com