www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Феномен естетичного у духовному розвитку особистості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Феномен естетичного у духовному розвитку особистості

ФЕНОМЕН ЕСТЕТИЧНОГО У ДУХОВНОМУ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

   В статті аналізується поняття естетичного як особливого духовно-матеріального досвіду людини, внаслідок якого суб'єкт може бути прилучений до духовного шляхом творчої реалізації себе у матеріальному світі. Наводяться особливості розвитку естетичного сприйняття дійсності і духовної сфери у творчо обдарованої молоді.
   Ключові слова: естетичне, духовність, духовна культура, самотворення.
   Актуальність теми. Сучасна доба є важливою в контексті становлення особистості, оскільки характеризується зміною життєвих орієнтирів, зростанням потреби у світоглядних пошуках. Саме буття потребує від людини не тільки нових форм освоєння світу і власної життєдіяльності, але й покладає на неї відповідальність за її вибір. Події сьогодення, особливо - у пострадянських країнах, супроводжуються глобальними зрушеннями, змінами, і, відповідно - кардинальною переоцінкою усіх цінностей, створенням якісно нових соціокультурних смислів, які торкаються глибинних основ людського буття. Все вказане підсилює інтерес до всебічного аналізу проблем духовності, серед яких - осмислення духовності як найважливішої характеристики людини та її буття, виділення типів духовності, осягнення їх сутнісних взаємозв'язків і особливостей функціонування в людській буттєвості та сучасному соціокультурному розвитку.
   Мета статті полягає у визначенні основних понять з даної проблематики, окресленні співвідношення естетичного досвіду людини і сфери духовності, а також у постановці деяких проблем динаміки становлення особистості творчо обдарованих людей.
   Постановка проблеми. Оскільки поняття “духовність” має різні трактування - релігійні, раціоналістичні тощо - спробуємо внести певні уточнення. Духовність - категорія людської життєдіяльності, що виражає здатність до творення культури та самотворення. Пояснення природи людського буття через категорії “дух” та “духовність” означає, що особистість може не тільки пізнавати світ, але й творити його. Творчі можливості людини як духовної особистості свідчать про те, що окрім мислення вона має ще й вольове відношення до реальності. Дух як взаємодія мислительно-споглядальних та вольових процесів постійно об'єктивується в артефактах, створюючи світ культури, а духовність постає як інтегральна категорія, що виражає теоретико-пізнавальну, художньо-творчу та морально-аксеологічну активність особистості.
   Духовність по відношенню до духу має декілька смислових відтінків. По-перше, духовність виступає як смисловий еквівалент категорії духу, визначає дух як людський здобуток. Тобто поняття духовності охоплює всю сферу духовних явищ і визначає дух як характеристику людини та її існування. По-друге, феномен духовного охоплює дуже широкий спектр різноманітних явищ, починаючи від конкретних духовних утворень (знання, ідеали) до об'єктивних, предметних і соціальних форм духовного життя. У цій широкій предметній сфері поняття духовності виділяє особливий зріз, фіксує питання про сутність людського духу, виділяє проблему духовного розвитку людини як специфічної форми її самовизначення у світі.
   Попри всю свою надіндивідуальну природу, дух (ідеї, образи, знання, почуття) оживає лише завдяки його індивідуальному функціонуванню. Дух породжується і живе лише в людині, хоч і існує поза нею як світ мистецтва, філософії, моралі, науки, релігії. Цей парадокс є відображенням складних взаємин суспільного та індивідуального. Український філософ С.Б. Кримський вказує: “Духовність не тотожна духовному життю суспільства. Вона виступає як спосіб самобудови особи і конституюється у вигляді покликання її носія... духовність пов'язана з вибором свого власного образу, своєї долі та ролі...” [4].
   Духовність часто асоціюється з освіченістю, інтелектуальністю, релігійністю особистості. Вона утворює сферу, яка поєднує розрізнену реальність і підносить її до морального, освіченого життя, до висот релігійного почуття, естетичного світопереживання і, нарешті, всеохоплюючого філософського знання. Думається, що у сукупності всіх названих компонентів полягає сутність сучасної парадигми духовності. Духовність потрібно розглядати як найвищій прояв культури, як багатство внутрішнього світу особистості, як вираз гармонії і досконалості її буття.
   Таким чином, можна підійти до поняття духовної культури, що являє собою частину людської культури, до складу якої входять мистецтво, релігія, філософія. Іноді до духовної культури відносять також фундаментальну науку. Поняття “духовна культура” пов'язане з гегелівським поняттям абсолютного духу, який є самопізнанням абсолютної ідеї в царинах мистецтва, релігії, філософії. Для сучасної української філософії характерною є постановка проблеми духовної культури особистості - культури самоактуалізації, творчого зростання та пізнання світу.
   Оскільки в даному випадку нас буде цікавити насамперед естетичне, тобто, основа як творчості, так і специфічного сприйняття дійсності, треба зупинитись на його визначенні. Найчастіше під естетичним розуміють ту сферу суб'єкт-об'єктних відносин, у якій сприймання об'єкта або уява про нього супроводжується незацікавленим задоволенням. Виходячи з цього, не усіма дослідниками естетичне оцінювалось рівнозначно і позитивно. Деякі з них ототожнювали естетичне з гедонізмом, що надавало йому негативного відтінку. Однак у середині 20 ст. в академічній естетиці категорія естетичного набула позитивного розуміння. Найбільш використовуване визначення естетичного навів А.Ф. Лосев: “естетичне є вираз тієї або іншої предметності, даної як самодовліюча спостерігальна цінність та опрацьована як згусток суспільно-історичних відносин” [5, с 223].
   Спонтанно утверджена у науці категорія естетичного залишається і досі однією з найбільш дискусійних проблем естетики, оскільки її зміст - предмет самої науки також ще залишається дискусійним. Мабуть, за допомогою цієї категорії позначається особливий духовно-матеріальний досвід людини (естетичний досвід), спрямований на освоювання зовнішньої по відношенню до неї реальності, та вся сфера пов'язаних з нею суб'єкт-об'єктних відношень. Суть його зводиться до специфічної системи позаутилітарних взаємовідносин суб'єкта і об'єкта, внаслідок якої суб'єкт отримує духовну насолоду (естетичне задоволення, досягає катарсиса, блаженного стану тощо). Сам досвід має або чисто духовний характер - позаутилітарне споглядання об'єкта, що має своє буття, як правило поза суб'єктом споглядання, але в деяких споглядально-медитативних практиках (пов'язаних з релігійною сферою) - і в самому суб'єкті; або духовно-матеріальний. У цьому випадку йдеться про різноманітні практики позаутилітарного вираження - у першу чергу в усій сфері мистецтва, однією з головних причин історичного виникнення якої і є необхідність матеріальної актуалізації (реалізації, фіксації, візуалізації, процесуальної презентації тощо) естетичного досвіду; але також і про неутилітарні компоненти або, точніше, про неутилітарну ауру що притаманна творчій діяльності людини в усіх сферах життя. У випадку художньо-естетичного виразу духовне споглядання або передує, або, найчастіше у художній практиці, проходить синхронно з творчім процесом творення естетичного об'єкта або твору мистецтва. Стан, що переживається суб'єктом як “духовне насолодження”, свідчить про реальність контакту суб'єкта і об'єкта естетичного відношення, досягання суб'єктом одного з вищіх ступенів духовного стану, коли дух суб'єкта за допомогою естетичного духовно-матеріального досвіду достатньо звільняється від утилітарної сфери і здіймається у простори чистої духовності, досягає (у акті миттєвого осяяння, катарсиса) стану сутнісного злиття з Універсумом та його Першопричиною. Естетичне, таким чином, означає одну з найбільш доступних людям і широко розповсюджених у культурі систем прилучення людини до духовного шляхом оптимальної (тобто творчої) реалізації себе у світі матеріальному [3, с 467].
   Інші естетичні категорії є, на думку багатьох дослідників, певними модифікаціями естетичного. Піднесене безпосередньо вказує на контакт людини з першоосновами буття, на потенційну енергію буттєвості та життя, на трансцендентальні передумови свідомості. Прекрасне свідчить про цілісне сприйняття суб'єктом онтологічної презентності буття у його конкретно-чуттєвому виразі, про адекватність змісту і форми, що його виражає; потворне вказує на ту контрпродуктивну сферу, яка відповідає розпаду форми, угасанню буття й життя, нисходженню духовного потенціалу у ніщо.
   Як було зазначено вище, мистецтво, а, точніше, естетичне сприймання дійсності спонукає людину до творчості. Творчість - це творення нового. Саме в творчій діяльності відбувається становлення особистості, розкриваються її можливості активно постати перед світом, бути активною індивідуальністю. Тільки в акті творення людина отримує здатність осягнути безмежжя власного “Я” і втілити його у реальних продуктах своєї життєтворчості. Взагалі творчість розвивається у загальному потоці історії, але вона пов'язана з духовним життям суспільства і особистості.
   Розуміння творчості як вищого порівняно з адаптивним способом рівня поведінки розроблялось українським психологом В.А. Роменцем і пов'язувалось ним з “надмірністю самоорганізації”. Він пише: “Власне творчість полягає у виникненні творчої ідеї. Дальше перетворення вихідного матеріалу відповідно до творчої ідеї - завдання другорядне, що за своїм смислом наближається до адаптації”... “Передбачення результату дії, попереднє акцептування її становить лише передумову творчості; для творчості потрібна ідеація далекосяжного плану. В результаті цього регуляція поведінки підноситься на такий ступінь, коли створені образи-плани вже не обслуговують прямо тілесної дії, а відбувається регуляція ідеальна, яка має вже інші масштаби. Організм у своїй поведінці керується принципами -програмою майбутньої поведінки. Виникнення такого, по суті, аксіологічного принципу і є творчістю.
   Отже, творчій акт являє собою різкий стрибок уперед, внаслідок чого виявляється далекосяжна орієнтація у знаннях, моралі, естетичному і т. д.” [6, с 184-185].
   Таким чином, творчість - свідома, активна діяльність людини, спрямована на пізнання та перетворення дійсності, що створює нові, оригінальні предмети, твори з метою удосконалення матеріального та духовного життя. Ця діяльність характерізується здатністю людини бути причиною змін у бутті. Духовний потенціал діяльності, її смислонаповнення реалізується у певних нормах, цінностях та цілях.
   У поглядах відомого мислителя М.О. Бердяева творчість розглядалася не в аспекті її кінцевого продукту, а з погляду трансценденції, сходження у вищі виміри буття, розкриття безкінечності. “Уся “ницість” світу, усі його гріхи в основі своїй мають необхідність. Вона абсолютно негативна і не має якогось ділового контакту зі свободою. Необхідність і свобода лежать на двох протилежних полюсах буття. Туга за свободою вказує на “пороки” необхідності” [1, с 50].
   Твір, що став об'єктом для творця, може стати таким і для багатьох інших людей. Більше того, здебільшого він і призначається іншим людям. Тут відкривається найважливіша функція творчості - комунікативна. Слід зауважити, що у творчості людина має перед собою достатньо егоцентричне завдання: виразити, “здійснити” себе у продуктах своєї творчості. Але коли творча людина виражає себе, вона водночас і віддає своє творення . З огляду на комунікативну функцію творчості, можна сказати, що творчість має властивість змінювати і автора, який самоздійснюється у ній, і тих, хто сприймає твір. При цьому можна визначити такі впливи твору, як інтелектуальний, естетичний, моральний тощо. Мабуть, слушною в цьому аспекті є думка В.А. Роменця: “Більш доцільно говорити не про окремий вид моральної творчості поряд з інтелектуальною та естетичною, а про єдину творчість моралі, відносно якої всі інші види творчості слід вважати похідними і другорядними” [6, с 194].
   Визнаючи тісний зв'язок між творчістю та духовним розвитком особистості, згадаємо наведену вище думку М.О. Бердяева про те, що є люди дужеталановиті, дуже неординарні, які разом з тим безликі... Досвід і правда підказує, що не завжди творець може бути високодуховною людиною. Гіпотетично можна уявляти взаємозв'язок між творчістю та духовністю як взаємодетермінований. Важко назвати нетворчу людину, або людину естетично нечутливу високодуховною. Але тут не йдеться про лінійний зв'язок. Тому може бути цікавим вивчення певних особливостей динаміки становлення особистості обдарованих творчо людей. Однією з основних психологічних умов готовності суб'єкта до розвитку, самозміни є прагнення його до самотворення та зросту як особистості. Така потреба виникає у підлітковому віці й набуває найбільшої сили у юнацькому. З метою знайти певні підходи до розв'язання окреслених вище питань, нами проводиться дослідження в учбовому закладі мистецького спрямування. Для порівняння було використано дані, отримані у звичайній середній школі. Оскільки у даному випадку виникла необхідність конкретизації ступеня розвиненості різних рис, що стосуються сфери духовності, було використано схему ознак поведінки та діяльності, за якими можна судити про особистість як носія духовності [2, с 67]. За цими ознаками було проведено експертне оцінювання 176 старшокласників.
   Для кращого розуміння виховавчіх впливів, що їх зазнають учні закладу мистецького спрямування, слід детальніше зупинитись на певних його особливостях. У цьому закладі окрім дисциплін загальноосвітнього змісту провадиться вивчення творчих дисциплін на чотирьох факультетах: музичного, хореографічного, образотворчого та театрального мистецтв. Крім основних предметів, представлені архітектура, дизайн, основи кіно та телемистецтва, всесвітня історія мистецтв, художня література (за межами звичайної шкільної програми) тощо. Заклад працює за власними експериментальними навчальними планами, що затверджуються у відповідних міністерствах. Практикується індивідуалізація навчального та виховного процесу. Значна увага приділяється створенню щільних міждисциплінарних та між факультетських зв'язків, що повинно сприяти поглибленню гуманітарної підготовки майбутніх діячів мистецтв, їх вільній орієнтації в складних процесах сучасної світової культури. Основними методологічними засадами, на яких базується діяльність - навчити учнів творити і прагнути творчості.
   Серед учнів звичайної районної школи були також і обдаровані в естетичному плані. Проте, різниця у можливостях набуття саме естетичної освіти і виховання, гіпотетично, могла мати місце. В подальшому це знайшло певне підтвердження.
   Найвищого розвитку серед ознак поведінки в учнів мистецького закладу зазнали чуйне, турботливе ставлення до слабких, незахищених людей з фізичними вадами, повага до їх людської гідності, бажання допомагати; яскраво виражена потреба у справедливості; повага до патріотичних почуттів представників інших національних спільнот, їх традицій, культури; естетична вихованість, здатність відчувати прекрасне в усіх проявах життя; категоричний осуд хитрості, брехні, лестощів, стійкі патріотичні почуття (особливо в тих, хто брав участь у міжнародних конкурсах). За цими ознаками творчо обдаровані старшокласники значно переважали більшість учнів районної середньої школи (різниця достовірна зі ступенем Р < 0,05). В той же час менше розвиненими в творчої молоді виявились звільнення від егоцентричних тенденцій; здатність визнати свою помилку, провину; потреба та здатність слухати й чути іншого; почуття міри і такту у спілкуванні; негативне ставлення до настирного нав'язування іншому власних думок, оцінок, поглядів; відсутність звички до надмірного, доскіпливого критичного ставлення до інших; турбота про своє фізичне здоров'я. Особливої уваги, на наш погляд, заслуговує той факт, що в поведінці учнів творчого спрямування особливо виражені крайні позиції у різних напрямках (у школярів районної школи за цими показниками превалюють оцінки, близькі до середніх). Це стосується віри у вищу ідею, потреби у подоланні в собі негативних рис, самоповаги та поваги до іншого; готовність до добродійності; розвинене соціальне мислення; вміння бачити в іншій людині позитивні сторони її особистості; здатність до вдячності.
   Слід також зупинитись і на деяких проблемах, що значною мірою нівелюють переваги у розвитку рис духовності в учнів мистецького учбового закладу. Це - “комплекс обраності”, що найбільше проявляється у зневажливому ставленні до новачків; також деяка фахова пихатість, що вельми опосередковує стосунки між представниками різних факультетів; іноді можна спостерігати, що нормальна конкуренція трансформується у заздрощі до успіхів своїх товаришів.
   У дослідженні було також з'ясовано, які риси притаманні тим, кого експерти оцінювали як найбільш розвинених у духовному плані. Це -прагнення до самоудосконалення, бажання досягти якомога більшої самореалізації; прагнення вносити зміни в усі сфери свого життя, втеча від стереотипів; прагнення до отримання морального задоволення в багатьох життєвих сферах, деяка ідеалістичність у поглядах, прихильність до виконання моральних норм; емпатійність та соціальна активність; прагнення до визнання, поваги, схвалення від інших; прагнення до певної незалежності; недовіра до авторитетів; гуманістична спрямованість у творчості; універсальність у інтересах. Саме цей перелік може вказувати на орієнтири, у яких повинно вестися виховання обдарованої молоді.
   Висновки. Таким чином, можна вважати, що між естетичним і духовним розвитком особистості є тісний зв'язок. Естетичне сприймання дійсності розширює сферу інтересів, потреб вищого плану. Естетичне є однією з найбільш доступних людям і розповсюджених у культурі систем прилучення людини до духовного шляхом творчої реалізації себе у матеріальному світі. Але такий зв'язок не є лінійним. Для того, щоб творча людина стала високодуховною, потрібна система виховання, яка була б спроможною прищепити, насамперед, високі моральні стандарти, коригувати надмірний егоцентризм, розвивати емпатію, здатність визнати свою помилку, потребу та здатність чути іншого, почуття міри і такту у спілкуванні, відсутність звички до надмірно критичного ставлення до інших тощо. Естетичне ж виховання не повинно бути вузькоспеціалізованим, воно має відтворювати складні процеси світової культури на міждисциплінарних рівнях.

Література

1. Бердяев Н. Опыт эсхатологической метафизики. Творчество и объективация. -Париж, 1947.
2. Боришевський М. Духовність в особистісних вимірах./ЛТроблеми загальної та педагогічної психології. - Т.Х. - Ч. 4. - К., 2008.
3. Бычков В.В. Эстетическое // Новая Философская Энциклопедия, Т.4. -Москва, 2001.
4. Крымский СБ. Контуры духовности: новые контексты идентифика-ции//Вопросы философии. -1992. -№12. -С. 21.
5. Лосев А.Ф. Две необходимые предпосылки для построения истории эстетики в качестве самостоятельной дисциплины // Эстетика и жизнь. -Москва, 1979. -Вып. 6. -С. 221-238.
6. Роменець В.А. Психологія творчості. - К.: Либідь, 2001.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com