www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічний погляд на реформу освіти
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічний погляд на реформу освіти

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОГЛЯД НА РЕФОРМУ ОСВІТИ

   У роботі пропонується застосування авторської концепції розвитку особистості в реформовані освітньої системи. Основний акцент при цьому робиться на підготовці особистості учня до органічної соціалізації й самореалізації. Сформульовано принципи розвитку особистості, визначені розвиваючі якості і методи їхнього розвитку, принципи організації й основні елементи навчального процесу.
   Ключові слова: реформа освіти, розвиток особистості, соціалізація.
   Постановка проблеми. Радикальні зміни, що відбуваються в нашому суспільстві в результаті корінної перебудови соціальної системи, зажадали глибокої перебудови системи освіти. Реформа освіти, спрямована на приведення його у відповідність із європейськими стандартами, приймає форми, очевидно такі, що досить відрізняються від задуманих. У даній статті ми викладаємо власну точку зору на психологічні аспекти актуальних нині проблем освіти.
   “Освіта - засвоєння загальних і спеціальних знань, умінь і навичок і розвиток на цій основі пізнавальних здатностей учнів, формування їхнього світогляду й підготовка до практичного життя” [5]. Як звичайно відбувається засвоєння знань у вітчизняних навчальних закладах? Які вміння й навички здобувають там учні? Як розвиваються їхні пізнавальні здатності? Яке їхній світогляд? Наскільки їхні інтереси збігаються із суспільними? Наскільки вони готові до практичного життя по закінченні навчання? Здається, читач у змозі самостійно відповість на ці питання.
   Проблеми сучасної вітчизняної системи освіти відомі кожному, хто з нею зіштовхувався. Низька успішність, знижений інтерес до навчального процесу в більшості учнів і педагогів, низький рівень дисципліни, культури й знань, відсутність або низький рівень практичних умінь і навичок, нездатність застосувати придбані знання на практиці, психологічна непідготовленість випускників до життя й професійної діяльності тощо. Ці проблеми і є об'єктом нашого дослідження, а предметом його є вирішення зазначених проблем на основі пропонованого нами підходу. Таким чином, актуальність теми даної роботи обумовлена актуальністю розглянутих у ній проблем і новизною пропонованого підходу до їхнього рішення. Новизна його складається в новизні пропонованої системи принципів, при тім, що кожний із цих принципів окремо не новий. Ціль роботи - запропонувати для обговорення концепцію освітньої системи, спрямовану на гармонізацію системи людина - суспільство - природа.
   Наша концепція розвитку особистості описана раніше в статтях, присвячених особистісному росту в контексті тілесно орієнтованих тренінгів [1], а також рішення соціальних і екологічних проблем. У них описані також основні принципи, покладені в основу авторського підходу, розроблювального нами в області психотерапії. Дана стаття присвячена можливому застосуванню нашого підходу в системі освіти.
   Постановка завдань. У принципі можливі два, здавалося б, діаметрально протилежних погляду на кінцеву мету освіти: (1) з погляду суспільства й (2) з погляду особистості. Конфлікт між ними (як стверджував ще 3. Фрейд) є джерелом багатьох неврозів. Так соціальна проблема може породжувати проблему медичну. Однак розглянемо психологічні аспекти кожної зі згаданих точок зору. Чи можливо розв 'язати конфлікт між особистістю й суспільством і якщо так, то як?
   Суспільству найбільш корисна людина, що найбільше повно проявляє свій потенціал (свої потенційні здатності й можливості) найбільш корисним для суспільства способом у найбільш потрібному для суспільства місці.
   Людині важливо задовольнити свої потреби (а) вітальні (фізіологічні й потреба в безпеці), (б) соціальні (у прийнятті, любові й інших емоційних переживаннях, визнанні й повазі) і (в) культурно-духовні (у пізнанні, красі, творчій самореалізації й прилученні до Бога). Тут ми використали як основу систематизацію потреб А. Маслоу [9], лише незначно видозмінивши її. Однак незалежно від використовуваної класифікації потреб, людина, повноцінно й творчо реалізуючі свої потенційні можливості соціально корисним способом, одержує максимально можливу для неї кількість засобів для задоволення фізичних потреб (у вигляді оплати своєї праці), одержує суспільне визнання, любов, прийняття й повагу, а також задоволення від процесу й результату своєї праці. У цьому випадку немає протиріччя між особистими інтересами й соціальними. Саме така ситуація є оптимальної як для людини, так і для суспільства. Питання лише в тім, як її досягти.
   Вихідні принципи пропонованого підходу. Опираючись на системний підхід, ми розглядаємо соціум, як цілісну систему взаємодіючих особистостей, включену в природну екосистему, а особистість - як цілісну психофізичну соціально детерміновану систему.
   Пропонований інтегративний підхід заснований на принципі єдності біологічного, психологічного, соціального і духовного в людині. Його походження пов'язане з декількома концепціями, які ми згадаємо в хронологічному порядку. По-перше, це - біопсихосоціальний підхід, запропонований ще на початку 20 в. В.М. Бєхтеревим [7] і згодом розвинутий Б.Г. Ананьевим [6] як комплексний підхід, покладений ним, а також співробітниками і послідовниками В.М. Бехтерева в основу антропологічної психології [8]. По-друге, модель зкзопсихіки, запропонована К.Г. Юнгом [12]. У третіх - гештальт-підхід, створений Ф. Перлзом [10]. В основі гештальт-підходу лежить уявлення про людську самість (особистість) "self, як динамічну єдності біологічно ("id"), психологічно ("ego") і соціально ("personality") обумовлених процесів, а також про “організм” як психофізичну єдності. Цьому питанню присвячена книга Дж. Кепнера [13], позиція якого нам багато в чому співзвучна. У четвертих - раціогуманистичний підхід Г.О. Балла [4], що поєднує раціональну основу когнітивного підходу з гуманістичною спрямованістю; по-п'яте, генетична психологія, створена й розроблена С.Д. Максименком [5], у якій біологічне, соціальне й духовне розглядаються як три джерела існування особистості.
   Принципи розвитку особистості:
   1. Об'єкт розвитку. Розвиваються використовувані аспекти і якості особистості.
   2. Актуальність. Використається те, що пов'язане із задоволенням актуальної потреби.
   3. Якість розвитку відповідає тому, як використається (застосовується), що розвиває і як задовольняється актуальна потреба.
   4. Ефективність розвитку максимальна при використанні якості, що розвиває, поблизу межі можливостей.
   5. Резким розвитку: періоди найважчого навантаження повинні сполучатися з періодами відпочинку, що забезпечують повноцінне відновлення витрачених ресурсів.
   6. Пропорції розвитку. Визначаються актуальними потребами особистості й зв'язками - як внутрішніми (між складовими особистості), так і зовнішніми (між особистісними), а також взаємодіями особистості з безособовими об'єктами.
   7. Емоційне тло розвитку визначає якість і ефективність розвитку. Важливо, щоб процес розвитку приносив задоволення.
   8. Безпека розвитку забезпечується увагою, усвідомленістю й дбайливістю стосовно себе...
   9. Системність. Системний підхід розглядає світ як ієрархічну сукупність систем. Людина - окремий випадок живої системи. У системному підході особлива увага приділяється якості зв'язків між системами й між їхніми елементами.
   10. Сполучення спонтанності в розвитку з вольовими зусиллями. Спонтанність дозволяє виходити за рамки звичного, виявляти в собі нові якості й переживати щось неуявне. Однак розвиток уже існуючих якостей може ставати більше ефективним при наявності вольових зусиль, що спонукують до розвитку. Тут мова йде не стільки про імпульсивні пориви, скільки про постійне устремління.
   11. Межі можливостей. Саме на межі можливостей відбуваються зміни, що приводять до розвитку. Але навіть невеликі, часом непомітні перевантаження, можуть виявитися травматичними. Щоб не допустити цього потрібні увага, усвідомленість, сензитивність і розумна обережність. Ознакою перевантаження в здорової людини є біль. При постійному болі (внаслідок хвороби або травми) можна в ході дуже обережного експериментування навчитися визначати безпечну міру болю.
   12. Задоволення. Заняття виявляються найбільш ефективними саме тоді, коли вони роблять приємність. Задоволення виникає при наближенні до границі своїх можливостей або на самій цій границі
   13. Сполучення феноменологічності й об'єктивності. Об'єктивність є необхідною умовою адекватності. Однак важливо (заради об'єктивності) усвідомлювати те, що об'єктивність є якийсь недосяжний на практиці ідеал у силу суб'єктивності самого суб'єкта. При експериментуванні з феноменами відчуттів, емоційних переживань, творчої діяльності тощо феноменологічність неминуча.
   14. Застосовність перерахованих принципів як до тіла, так і до психіки. Всі перераховані принципи можна застосовувати як на тілесному, так і на психічному рівнях. Зв'язки (паралелі) між тілесними й психічними процесами, що виявляють у ході психотерапії, нерідко досить сприяють ефективності останньої.
   Якості, що розвивають:
   1. Усвідомленість є однією з основ розвитку особистості. Усвідомленість тісно пов'язана з увагою і є однією з умов безпеки.
   2. Відповідальність породжується усвідомленим вибором. Вона сприяє прогресу в інших аспектах розвитку, у тому числі й усвідомленості.
   3. Адекватність самосприйняття й самовираження - склад того, що К. Роджерс називав конгруентністю. Адекватність звичайно в значній мірі обумовлена усвідомленістю. Сюди ж відноситься відповідність між думками, почуттями, словами й справами.
   4. Здатність до адаптації психічної і психофізичної складається в збереженні динамічної рівноваги (гомеостазу, гармонії) в умовах, що змінюються, зовнішнього соціального й матеріального середовища. Тут важливе усвідомлення суб'єктом своїх зв'язків із зовнішнім середовищем, що спонукує його піклуватися про стан екологічного й соціального середовища свого перебування. Сюди ж відносимо оволодіння навичками довільної саморегуляції психофізичного стану.
   5. Творчість як стиль взаємодії із середовищем і відповідний стан психіки.
   6. Толерантність, доброзичливість і повага як основа побудови взаємин.
   7. Адекватний оптимізм і почуття гумору. Адекватним ми називаємо оптимізм, як здатність бачити позитивні сторони в будь-якій ситуації, у сполученні з адекватним її сприйняттям. Почуття гумору сприяє оптимістичному відношенню до життя.
   8. Чистота як звільнення від зайвого, непотрібного. Це стосується не тільки речей, але й думок, переживань, слів і вчинків.
   9. Чесність як правдивість і повага до чужої власності, тобто відмова від неправди й злодійства.
   10. Самостійність. Здатність самостійно формулювати й вирішувати проблеми, самостійно навчатися.
   11. Природність, здатність бути собою. Ця якість властива дітям, але згодом звичайно втрачається. У процесі розвитку особистості вона може розвиватися за допомогою розвитку самосвідомості, що супроводжується розвитком внутрішнього локусу контролю, порятунку від психофізичних затисків, розвитку здатності до адекватного самовираження тощо. Істотно, що розвинена в такий спосіб природність принципово відрізняється від природності дитини.
   12. Цілісність особистості складається в повнім усвідомленні й прийнятті себе. Для просування до цілісності потрібний розвиток усвідомленості й прийняття того в собі, що не подобається, за допомогою усвідомлення “позитивних” сторін своїх “негативних” якостей.
   13. Сензитивність - чутливість до всіляких зовнішніх і внутрішніх подій, у принципі доступних сприйняттю. Є необхідною умовою безпеки й успішного розвитку.
   Істотно, що перераховані вище якості не є незалежними, а являють собою єдиний комплекс. Наприклад, для адаптації важливі всі інші перераховані якості, прояви кожного з яких вносить свій внесок в адаптивний процес.
   Методи розвитку:
   1. Експериментування є найважливішим методом розвитку, основою дослідницького процесу. В експериментуванні сполучаються усвідомленість і творчість.
   2. Спостереження. Усвідомлене уважне спостереження дозволяє відчувати, переживати й дізнаватися багато важливого для розвитку. Тонке спостереження разом з розвиненою уявою дозволяє здійснювати довільну психічну саморегуляцію.
   3. Розширення границь своїх можливостей - окремий випадок експериментування. Рухаючись у деякому напрямку й дійшовши до якоїсь крайньої точки можна не вертатися відразу назад, а спробувати рухатися уздовж границі можливого. Найчастіше в результаті такого “освоєння” границі вона відсувається, тобто можливості розширюються.
   4. Творче самовираження стимулює процес спонтанного розвитку, дозволяє вийти за межі вже освоєного, одержати якісно новий досвід і, можливо, знайти (розкрити в собі) нові якості.
   5. Співтворчість викладачів, учнів, їхніх батьків і всіх співробітників навчального закладу у всьому, у чому це можливо.
   6. Цілеспрямовані дії як засіб досягнення самостійно наміченої індивідуальної мети рішення пов'язаних з її досягненням завдань, як індивідуальних, так і колективних.
   Принципи організації навчального процесу:
   1. Психологічна атмосфера в навчальному (виховному) закладі задається керівництвом і викладачами. Ми вважаємо, що ефективному навчанню найбільше сприяє доброзичлива, одночасно поважна й невимушена манера спілкування викладачів з учнями, їх емоційна й щиросердна відкритість у тій мірі, що відповідає конкретній ситуації. Важливо, щоб психологічна атмосфера сприяла формуванню спільності людей, причетних до навчального закладу, не на шкоду індивідуальності кожного.
   2. Актуальність. Облік актуальних потреб (отже - інтересів) кожного в умовах групи (класу). У старших класах середньої школи, ліцеях, коледжах і ВНЗ важливо сполучити цей принцип з урахуванням актуальних потреб суспільства у фахівцях того або іншого профілю.
   3. Мотивація. Визначальне значення для мотивації мають актуальні потреби особистості. Необхідно враховувати їх при формуванні мотивації й інтересу до розвитку й навчання. При цьому важливо виявляти й розвивати індивідуальні здатності кожного учня. Про можливості індивідуального підходу при роботі із групою говорить наш досвід викладання гештальт-підходу. Однак тут необхідні спеціальні знання й навички, придбати які можна, зокрема, пройшовши спеціальну програму, розроблену автором даної статті (див. додаток).
   4. Воля й відповідальність. Кожний учень і викладач має волю самовираження й вибору предмета пізнання в тій мері, у який це не заважає іншим проявляти себе, розвиватися й здобувати необхідні йому знання. Кожний відповідає за свої слова й учинки, за свій внесок у це, що відбувається на заняттях і поза заняттями на території навчального закладу, а також за свій емоційний стан.
   Кожний викладач творчо підходить до підбору й структуруванню матеріалу, а також вільно вибирає форму викладання, приймаючи на себе відповідальність за наслідки такого вибору.
   4.1 Контрольоване самоврядування. Самостійність, відповідальність і облік потреб учнів найбільшою мірою можуть бути розвинені при самоврядуванні учнів. Однак у принципі можливий ризик, що в силу недосвідченості учнів або з якихось інших причин повне самоврядування може мати негативні наслідки.
   4.2 Воля вибору досліджуваних дисциплін і можливість навчання й переходу на наступний щабель освіти по одній окремо взятій дисципліні.
   5. Міждисциплінарний підхід. Викладач повинен використати кожну можливість для демонстрації зв'язку матеріалу, що викладається, з іншими дисциплінами.
   6. Взаємозв 'язок навчальних закладів: дитячий садок - школа (ліцей, училище) - ВНЗ (коледж, технікум) - потенційне місце роботи, у єдиний комплекс.
   7. Відрахування учнів, що перешкоджають навчальному процесу; відсторонення від роботи викладачів і інших співробітників, що порушують прийняті в навчальному закладі принципи і правила.
   8. Регулярний контроль ефективності навчання (перевірка знань учнів) і якості викладання (на основі заповнюваних учнями питальників)
   Основні елементи навчального процесу:
   1. Розвиток здатностей до пізнання за допомогою (а) тілесних відчуттів, (б) емоційних переживань (в) розумових операцій і (г) інтуїції.
   2. Придбання загального уявлення про навколишній світ. Тут мається на увазі загальний огляд накопичених людством знань, а також знайомство з основними напрямками людської діяльності й пізнання, з актуальними проблемами людства й “вічними” проблемами, а також з можливими шляхами їхнього рішення.
   3. Виявлення “своїх” областей у соціально-інформаційно-географічному просторі Основною метою тут є допомога учневі у відшуканні свого місця в житті на основі його інтересів, здатностей і особливостей особистості.
   4. Поглиблене знайомство з виявленими (див. п. 3) областями з перспективою професійної орієнтації.
   5. Розвиток творчих здатностей у сполученні з формуванням творчого стану. Творче рішення завдань (від математичних до життєвих). Проби оволодіння мистецтвами й ремеслами.
   6. Гармонічний розвиток особистості: розвиток тіла, душі, інтелекту й духовності в пропорціях і зв'язках, оптимальних для даної особистості в цей момент. Під розвитком тіла розуміється розвиток тонкості й точності відчуттів, розвиток координації тілесних рухів, гнучкості, сили, спритності й інших тілесних якостей. Розвиток душі містить у собі розвиток доброзичливості, толерантності й емпатії,
   7. Розвиток самостійності. Мається на увазі вміння формулювати проблему й самостійно знаходити можливості її рішення, зокрема, самостійно здобувати необхідні знання; самостійно вирішувати проблеми збереження й розвитку свого здоров'я, психологічної й соціальної адаптації й вибору шляху свого подальшого духовного розвитку. Самостійність будується на основі творчого підходу до будь-якої проблеми й будь-якої справи.
   8. Придбання необхідних для дорослого життя якостей, знань і навичок. Сюди ставляться побутові, культурні (у тому числі й наукові), професійні та інші життєво необхідні або корисні знання й навички, а також людські якості, що сприяють безпеки, ефективний самореалізації й гарним відносинам з іншими людьми. їхнє придбання може відбуватися як на звичайних заняттях, так і в спеціально обладнаних майстерень, кабінетах, наукових лабораторіях, у походах і т.ін.
   9. Фізична культура як культура відчування свого тіла і його зв'язку з емоційною, інтелектуальною й вольовою сферами особистості.
   10. Розвиток культури вираження емоцій.
   11. Розвиток пам'яті й інших психічних процесів.
   У дошкільних навчально-виховних закладах і молодших класах середньої школи основну увагу варто приділяти саме розвитку усвідомленості у всіх її аспектах, зокрема, усвідомленню своїх інтересів, нахилів і здатностей, самостійності у формулюванні завдань і творчому їхньому рішенні, розвитку здатності освоювати нове й одержувати від цього задоволення. Така людина, коли виросте, зможе легко знайти свою нішу в соціумі, а при необхідності - знайти собі нову форму професійної діяльності у відповідності як з потребами суспільства, і своїми власними. Це - важлива умова соціального й особистого благополуччя, щасливого життя.
   Висновки. У цій статті ми пропонуємо до обговорення основні принципи такої системи освіти, яка у найбільшій мері сприяла б гармонічному розвитку особистості, суспільства й природи, розглянутих як рівні системної ієрархії, на основі самореалізації особистості на благо соціуму.

ЛІТЕРАТУРА

1. Андреев О.С. Тілесно орієнтована методика особистісного зростання в умовах психологічного тренінгу. Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. В. 34. - К., 2007. - С 56-62.
2. Балл Г.О. Принцип раціогуманізму та його значення для психології // Наукові записки Інституту психології ім.. Г.С. Костюка АПН України. Вип. 27. -К., 2006.
3. Максименко С.Д. Генеза буття особистості. - К., 2006. - 240 с
4. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. - Л., 1968. - 338 с.
5. Бехтерев В.М. Объективная психология и её предмет. Вестник психологии, криминальной антропологии и гипнотизма. Вып. 3., 1904. - С. 75-84.
6. Логинова Н.А. Разработка проблемы биологического и социального в комплексных исследованиях человека в целях психологического познания. // Мир психологии. 2006, № 1 (45). - С. 85-96.
7. Маслоу А. Психология бытия. -М.-К., 1997.
8. Перлз Ф. Гештальт-подход и Свидетель терапии. - М., 1996. - 240 с.
9. Энциклопедический словарь. Т. 2. - М., 1954. - С. 527.
10. Юнг К.Г. Аналитическая психология. Тавистокские лекции. - СПб. 1994. -С. 36.
11. Kepner J. Body process. San-Francisco. Jossey-Bass Publishers. 1993. 223 p.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com