www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Вивчення особливостей психодіагностики агресивності в дітей дошкільного віку
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Вивчення особливостей психодіагностики агресивності в дітей дошкільного віку

ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПСИХОДІАГНОСТИКИ АГРЕСИВНОСТІ В ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

   У статті висвітлюється теоретико-практичне значення проблеми вивчення особливостей психодіагностики агресивності в дітей-дошкільнят в сучасних умовах. Підкреслюється Ідея про соціалізацію агресій та про необхідність вивчення реальнихпричин агресивності и агресивної поведінки в дошкільному віці на початковому етапі її становлення з метою її ранньої психопрофілактики та психокорекції. Рекомендацій автора грунтуються на психолого-педагогічному досвіді, відбитому в теоретичних працях вітчизняних і зарубіжних психологів, а також і у власному досвіді. Для студентів, науковців, педагогів, вихователів.
   Ключові слова: агресія, агресивність, агресивна поведінка, конструктивна агресія, деструктивна агресія, “агресор”, “жертва”, чинники агресивності, прояви агресивності, особливості психодіагностики дитячої агресивності, специфічні труднощі дошкільної психодіагностики агресивності, тактика “агресивного щита”, явище “соціальної бажаності”.
   Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими й практичними завданнями.
   Підвищення рівня агресивності дітей і молоді зараз стало однією з найгостріших проблем не тільки для психологів, вихователів і батьків, але й для сучасного суспільства в цілому. Актуальність теми безперечна, тому що швидко зростає і кількість дітей з такою поведінкою.
   З огляду на це центральною психолого-педагогічною метою має бути цілеспрямоване формування емоційної, чуттєвої сфери життя особистості шляхом виховання та самовиховання, в якому чільне місце відводиться емоційному самопізнанню. З нею пов'язаний розвиток національної повноцінної, духовно й інтелектуально багатої творчої особистості.
   “Шлях особистості, яка саморозвивається, - це шлях до духовності, тому що особистість від зовнішнього, видимого, що провокує на певні емоційні реакції, йде далі, проходячи через нього як крізь прозору стіну, - до більш глибинного, не поверхового, що нагадує про власну цінність, спонукає до збереження її. Це шлях до покаяння і прощення, шлях до любові” [8, с 229].
   Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковане розв'язання цієї проблеми і на які спирається автор. Проблема агресивної поведінки дітей та молоді знайшла своє відображення в багатьох працях як вітчизняних, так і зарубіжних учених [1—13].
   Цю проблему порушував також і автор у своїх попередніх роботах [6; 7].
   З'ясувалося, що більшість психологів розглядає агресію як мотивовану деструктивну поведінку, що суперечить нормам і правилам існування людей у суспільстві, заподіює шкоду об'єктам нападу (істотам та неістотам), приносить фізичні ушкодження людям чи викликає в них психологічний дискомфорт.
   Агресивність як соціально-психологічна властивість особистості виявляється в агресивній поведінці, і як у будь-якому поведінковому акті у ній виділяють емоційний, когнітивний і моторний компоненти. Під нею розуміють готовність людини агресивно себе поводити.
   Отже, якщо агресія виявляється в дії, то агресивність — це властивість особистості, що характеризує готовність до скоєння таких дій.
   Ті чи інші форми агресії, характерні для більшості дітей, знижують їх продуктивний потенціал, звужують можливості їх соціальної комунікації, деформують нормальний особистісний розвиток.
   При розпізнанні агресії важливо враховувати цілі, наміри, мотиви поведінки. Останні часто не беруться до уваги дорослими щодо активних і допитливих дітей, яким легко приписують агресивність.
   Також агресію можна розподілити на конструктивну й деструктивну; в соціальному плані особистість має володіти певним ступенем агресивності в “нормі”, щоб не бути пасивною та дуже комфортною, залежною у власній поведінці.
   Виділяють також безліч чинників, що впливають на появу агресивності, але головними є такі, як стиль виховання в сім'ї, повсюдна демонстрація сцен насильства, нестабільні соціально-економічні умови, індивідуальні особливості людини, соціально-культурний статус родини тощо.
   Акцентується, що вирішальне значення в становленні агресивної поведінки дитини відіграє родинне середовище і виховання. Характер емоційних стосунків, форми поведінки дитини, що схвалюються, відсутність меж дозволеного, типові реакції на ті чи інші вчинки і дії — ось ті параметри, які психолог повинен з'ясувати в процесі роботи з агресивною дитиною. Тільки так, зрозумівши віддзеркалення внутрішнього дискомфорту кожного агресивного дошкільника, справжній фахівець зможе надати йому власну, ранню, індивідуальну кваліфіковану допомогу.
   Викорчовувати прояви агресії не тільки не розумно, але і дуже небезпечно. Швидше необхідно домагатися, щоб вони були пропорціональними обставинам і соціально прийнятими, а також не обмежували без необхідності права та свободи людини.
   Виділення раніше не вирішених частин загальної проблеми. Проблема агресивної поведінки й агресивності дітей дошкільного віку залишається й сьогодні ще малодослідженою, хоч існує багато містких робіт, присвячених цій проблемі, бо вони стосуються, як правило, підліткового й молодшого шкільного віку. Але ж саме в дошкільному віці складаються певні внутрішні передбачення, які сприяють її проявам: сензитивність до формування позитивного образу навколишнього світу, етичних й моральних принципів, основних стереотипів поведінки. Якщо на складному етапі адаптації до нової соціальної ситуації розвитку в дошкільнят сформується потенційно-агресивне світовідчуття і світорозуміння, зафіксується готовність до агресивного реагування, то надалі ці діти можуть скоювати делінквентні вчинки.
   Саме тому психодіагностику, психокорекцію та психопрофілактику агресивних проявів у малят треба починати ще з дошкільного віку, доки основні стереотипи поведінки не закріпилися і не набули стійких навичок.
   Особливо складною проблемою для психологічної науки є психодіагностика проявів дитячої агресивності. З одного боку, вікова імпульсивність дошкільнят та характерні для них емоційне збудження й чутливість, які часто трактуються дорослими як їх агресивність, з іншого — сучасна психологічна практика не може похвалитися великою кількістю психодіагностичних методів чи методик для вияву індивідуальних якісних характеристик агресивності та її можливих причин у дітей. Вважаємо, що актуальність даної проблеми визначається необхідністю більш глибокого вивчення особливостей агресивної поведінки дітей дошкільного віку, а також і необхідністю ранньої психопрофілактики й психокорекції такої поведінки.
   Мета дослідження. У статті спробуємо розкрити необхідність вивчення деяких особливостей психодіагностики агресивності у дітей дошкільного віку в психолого-педагогічному ракурсі як важливу теоретико-практичну проблему.
   Виклад основного матеріалу з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. При впровадженні психологічної діагностики рівня агресивності дітей дошкільнят, дослідники та практичні психологи дитячих садків зштовхуються з цілим рядом проблем, що пов'язані як із загальними, так і специфічними особливостями психодіагностики категорії дітей цього віку. Наше дослідження виявило, що на сьогодні до загальних труднощів психодіагностики таких дітей можно віднести той факт, що дошкільнята володіють рядом психологічних і поведінкових особливостей, знання яких необхідно психодіагносту для того, щоб отримати достовірні результати в процесі їх психодіагностичного дослідження. До таких особливостей зараховують порівняно низький рівень їх свідомості та самосвідомості. Під свідомістю дошкільника в контексті психодіагностики розуміється довільність, внутрішній вольовий контроль та опосередкованість мовою мислення. Як ті, що свідомо регулюються, ці процеси в більшості дошкільнят знаходяться на порівняно низькому рівні розвитку через незавершеність когнітивного розвитку в цьому віці [1; 6; 7; 12].
   Набуття пізнавальними процесами довільності починається в дитини приблизно з трьох-чотирьохрічного віку і закінчується тільки наприкінці підліткового віку [6; 7; 12].
   Отож упроваджуючи психодіагностику дітей дошкільного віку, особливо раннього, необхідно пам'ятати, що тестові завдання (як вербальні, так і проективні) не повинні вимагати від дитини високорозвиненого довільного керування своїми пізнавальними процесами. Якщо ця особливість не враховується, то в результаті тестування виникає небезпечність отримати такі дані, які не будуть відповідати реальному рівню пізнавального розвитку дитини. Щоб правильно розуміти рівень розвитку дитини, якого вона досягла, психодіагносту треба так підбирати тестові завдання, щоб вони були одночасно розраховані як на довільний, так і недовільний рівень когнітивної сфери. Якщо ж психодіагност буде досліджувати дітей більш старшого дошкільного віку (від 3-4 до 5-6 років), то у них вже є елементи довільності в керуванні своїми пізнавальними процесами. Однак дуже значна частина дітей і цього віку характеризується також домінуванням недовільних пізнавальних процесів, а саме на них і спирається дитина, коли пізнає оточуючий світ. Отже, розуміння порівняно низького рівня розвитку самосвідомості дошкільнят означає, що діти, особливо в віці до чотирьох років, ще дуже слабо усвідомлюють особистісні якості та не можуть дати правильну оцінку своєї поведінки. Самооцінка і рівень домагань у них ще не сформувалися настільки, щоб мати чітке уявлення про себе і про свої достоїнства й недоліки.
   Діти-дошкільнята більш старшого віку, від чотирьох до шести років, уже мають такі можливості і можуть оцінювати власну особистість, але ще обмежено, зокрема ті властивості особистості й особливості поведінки,на які звертали неодноразово увагу дитини оточуючі її люди, коли з нею спілкувалися [1; 6; 7; 12].
   Таким чином, методи особистісної та поведінкової психодіагностики дітей до чотирьохрічного віку не повинні включати завдання чи запитання, які орієнтовані на самосвідомість дитини й передбачають з її боку усвідомлену, зважену оцінку власних особистісних якостей. Якщо психодіагност буде порушувати цю особливість,™ дитина або не буде відповідати на поставлені запитання, або буде давати на них механічні відповіді, які позбавлені розуміння їх суті [6; 7; 12].
   Дошкільнятам у віці від чотирьох до шести років, навпаки, вже можна пропонувати особистісні й поведінкові опитувальники, які спираються на адекватну самооцінку. Однак психодіагносту треба пам'ятати, самооцінні можливості дитини даного віку все ж таки не безмежні [3; 6; 7; 12; 13].
   Сучасна психодіагностична наука при проведенні особистісної і поведінкової психодіагностики дошкільнят рекомендує частіше звертатися до методу зовнішньої експертної оцінки, використовуючи в якості експертів незалежних, професійно підготовлених “дорослих” дітей, чи дорослих людей, які добре знають дитину. Також у старшому дошкільному віці (5-7 років) до експертних оцінок можна додавати самооцінку дитини, але все ж таки треба більш довіряти судженням дорослих людей про дитину [6; 7; 12].
   Також психодіагносту рекомендується при проведенні психодіагностики дітей молодшого дошкільного (3-4 роки) та середнього дошкільного віку (4-5 років) враховувати те, що у цих малят вже існує як змінна форма гри, так і виникнення нового виду соціальної активності - міжособистісного спілкування, яке веде за собою психічний розвиток дитини. Діти цього віку вперше починають виявляти інтерес до однолітків, як до особистостей та включаються з ними у спільну гру. Необхідно, щоб методики психодіагностики цих дошкільнят передбачали не тільки спостереження за ними в індивідуальній предметній діяльності, але і також в колективній грі сюжетно-рольового плану (наприклад, спільні психолого-педагогічні діагностичні ігри дорослих і дітей, де педагог, вихователь виступає в ролі асистента психолога). Важливо для психодіагноста буде у своїй роботі з дітьми цього віку спиратися певною мірою на дані самосвідомості малят і на оцінки, які вони вже самі дають іншим дітям та дорослим людям (особливо прояв різних індивідуальних якостей в системі спілкування “дорослі та діти”, “дорослі і дорослі”).
   Психодіагносту також треба враховувати, що в старшому дошкільному віці (5-7 років) до названих вище видів діяльності додаються ігри з правилами й елементарні рефлексивні здібності. Діти цього віку не тільки усвідомлюють і керуються у своїй поведінці діяльними правилами міжособистісної взаємодії (особливо у грі), але і у певних межах, можуть займатися тим чи іншим видом діяльності, наприклад, ученням або грою, одночасно аналізуючи власну поведінку та даючи оцінки собі й оточуючим людям. Тож у цьому віці можна використовувати такі психодіагностичні методики, які зазвичай застосовуються для вивчення психології школярів та дорослих людей (методи дослідження пізнавальних процесів і частково особистості міжособистісних стосунків). Психологи розробляють й використовують так звані адаптивні чи модифіковані варіанти для дітей дошкільного віку. Важливо знати, що в більшості випадків як нормативна, так і відхилена від норми поведінка дошкільнят всеж-таки будується на несвідомій основі. Часто справжні мотиви приховані для самої дитини. Іноді причина того чи іншого вчинку може бути безпосередньо не пов'язана із наслідком, значно відставати від нього у часі. Неуспіх у виконанні доручення часто буває пов'язаний не з невмінням або небажанням, а з міжособистісними стосунками дитини, які не склалися. Тому, при встановленні причин відхиленої поведінки (зокрема й агресивної) недостатньо спостерігати лише за зовнішніми залежностями й навіть мати дані діагностики, необхідна правильна інтерпретація цих даних у контексті врахування історії розвитку кожної конкретної дитини й умов, в яких вона знаходиться на цей момент. Психодіагностика в психолого-педагогічному ракурсі може обслуговувати дошкільне виховання, тобто й підопічних, їх батьків, педагогів і вихователів дитячих садків. Вихователь завжди в ній повинен розглядатися як надійний асистент психолога, але ні в якому разі не як самостійний спеціаліст-психодіагност (тільки як психолого-педагогічний помічник).
   Наше дослідження висвітило, що на сьогодні існує також багато специфічних труднощів, які пов'язані з виявом рівня прояву особливостей агресивності в дошкільнят. Серед цих труднощів особливо виділяються проблеми вибору контингенту тих, кого досліджують; визначення й досконалості психодіагностичного інструментарію; обрання відповідних умов організації й проведення психодіагностичного дослідження, а також і правильної інтерпретації отриманих результатів психодіагностики та ін. Саме ці проблеми особливо суттєво впливають на достовірність кінцевих результатів дослідження. Кожний психодіагност спочатку повинен чітко визначити для себе контингент тих осіб, яких він буде досліджувати, тому що не завжди зовнішня поведінка дітей на людях відповідає реальній готовності до скоєння агресивних дій. Часто готовність до відкритих агресивних вчинків немов маскується й придушується дитиною, яка усвідомлює їх як соціально несхвалені. Така дитина може бути моральною, але мати емоційно незбалансовані реакції, що призводять її до прояву конформістської, негативістської поведінки.
   Психодіагност може бачити, що дошкільнята, які у повсякденному житті виявляють агресивні дії за спостереженнями вихователів, при тестуванні не мають високих показників за окремими параметрами агресивних реакцій і навпаки — існує відповідна група дошкільнят, що вихователі характеризують як дуже слухняних і дисциплінованих дітей, але за результатами тестування у них виявляється перебільшення середньої норми показників. Також є й група дошкільнят, в яких спостерігається підвищена агресивність як у реальному житті, так і в ході психодіагностичного тестування.
   Отже, необхідно щоб психодіагностичне дослідження охоплювало не тільки дітей з підвищеною агресивністю, яких визначають вихователі й батьки, а також і всіх інших однолітків цієї дитячої групи. Тільки так, досліджуючи цілі групи, можна детально вивчити особливості й причину прояву підвищеної агресивності в дітей. Тому для досягнення мети нашого дослідження ми працювали з цілими групами дошкільнят у дитячих садках.
   Важливою умовою успішної психодіагностики агресивності дошкільнят є створення обстановки довіри під час тестування дітей психологом. При груповому тестуванні це досягається важко, тому що формалізований характер його проведення не створює в дитини відчуття зацікавлення нею психодіагностом, призводить до нещирих і не відвертих відповідей на запитання. Тому такі діагностичні методи, як бесіда та гра будуть для психодіагностики незамінними. Психодіагносту як досліднику, якщо він хоче отримати важливі й об'єктивні результати, необхідно враховувати й умови анонімності дослідження. Якщо дошкільнятам чи дорослим, які їх навчають і виховують, відомо про анонімність дослідження, дослідник отримає більш достовірну інформацію про них.
   При оцінці агресивності дітей необхідно враховувати ще й характер ситуації, в якій спостерігалася агресивна поведінка, тому що у різних життєвих ситуаціях агресивні дії можуть мати різну мотивацію й набувати різного змісту (захисту чи нападу). Обов'язково враховується і зміст ситуації, який вона несе для особистості.
   Психодіагносту важливо ще пам'ятати й про те, що під час проведення дослідження особливостей агресивності дітей за допомогою тестів, анкет чи проективних методик, малята можуть бути ізольованими від реципієнта. Це порушує принцип контекстуальності. Відомо, що найбільш точну й достовірну інформацію про характер й особливості прояву агресивних реакцій людей можливо отримати лише спостерігаючи за поведінкою досліджуваних у конкретній життєвій ситуації - конфліктній чи фрустраційній, - коли є взаємодія “агресора” як джерела конфлікту та його “жертви”. Отже, неправильне, суб'єктивне розуміння психодіагностом обставин агресивного вчинку, його мети і значущості для особистості може призвести до їх необ'єктивної інтерпретації. Тому вирішити цю проблему частково допоможе використання психодіагностичного моделювання життєвих ситуацій у конфліктній чи фрустраційній взаємодії. Так можливо прогнозувати вірогідність прояву різних типів агресивних реакцій дітей, а саме вербальну, фізичну чи непряму агресію, підозрілість, роздратування і т. ін., накреслювати шляхи їхньої профілактики й корекції.
   Однією з найголовніших психодіагностичних проблем залишається проблема відсутності достатньої кількості (арсеналу) надійних психодіагностичних методик, що дозволяють вивчити характер і ступінь проявлення агресивності в дітей дошкільного віку. Вони часто є недостатньо досконалими, щоб задовольнити дослідника в отриманні всіх необхідних параметрів агресивності. Для вивчення характеру агресивних реакцій підлітків і рівня їх агресивності використовується тест — опитувальник Басса-Даркі, адаптований до вітчизняної популяції, який розрахований на роботу з підлітками 14 років і доросліше [4; 13].
   Аналогічних методик для психодіагностичного дослідження особливостей агресивності в дітей дошкільнят фактично не існує. Зокрема в психологічній літературі подаються посилання на різні схеми-спостереження за дитиною з метою визначення агресивності за її ознаками [4; 13]. Дані, що отримані при використанні більшості методів, зокрема і тесту Басса-Даркі, ще не дають підґрунтя для формування кінцевих висновків, які можливо було б вважати об'єктивними. Це пояснюється як недостатньою досконалістю тестів-опитувальників, так і труднощами, багатогранністю самого феномену агресії. Цей факт диктує необхідність розробки нових діагностичних засобів щодо агресивної поведінки дошкільнят.
   Отже, саме тому в ході психодіагностичного дослідження рівня агресивності дошкільнят нами використовувався комплекс методик, що дозволило порівнювати між собою отримані результати з окремих методик та дані, отримані в процесі бесід з батьками, вихователями, педагогами дітей, а також безпосередніх спостережень за дітьми (використовувалися методики як вербальні, так і проективні).
   Тільки проаналізувавши такий комплекс даних, на наш погляд, можливо робити обґрунтований висновок про рівень прояву властивостей особистості, які вивчаються.
   Дослідниця О.Б. Бовть пише, що агресивна поведінка належить до розряду несхвалених та стриманих тенденцій поведінки. Система виховання, яка існує неминуче ставить дитину в межі залежності від дорослих, їхньої думки про неї, необхідність підкорятися загальноприйнятим соціальним нормам. Тому, даючи відповідь на запитання анкети чи тесту, діти часто дають позитивні відповіді, щоб вони не розходилися з соціальними нормами. Так спрацьовує механізм захисного характеру - явище “соціальної бажаності”. Іншим прикладом цього явища можна вважати і такий варіант відповіді, при якому дитина намагається відповідати відповідно до того, якою б вона хотіла бути і як би вона хотіла себе поводити. Також діти можуть приміняти і тактику “агресивного щита”, при якій вони намагаються подати себе агресивними з метою уникнення неприємних для них контактів. При відповіді на запитання діти можуть обирати тактику згоди або незгоди з запитаннями, що їм пропонуються. Найбільш конформні діти, як правило, будуть прагнути погоджуватися зі ствердженнями тесту, особливо з тими, що містять в собі відповідність соціально бажаних норм поведінки. Таку ж тактику часто обирають діти-інтроверти. Тож вибір різних тактик залежить від множини індивідуальних особистісних якостей та властивостей того, кого вивчають [4].
   Таким чином, дослідження специфічних особливостей агресивності дітей-дошкільнят має відповідати певним вимогам. Якщо психодіагност дошкільного закладу зацікавлений в отриманні максимально достовірної інформацію то йому необхідно враховувати перераховані вище особливості дослідження та характеру поведінки дітей-дошкільнят під час його проведення.
   Висновки й перспективи подальших розвідок у цьому напрямі. Отже, сильний вплив різноманітних чинників на емоційне життя і становлення морально-духовної сфери дошколят робить проблему ранньої психодіагностики дитячої агресивної поведінки актуальним аспектом сучасних психологічних досліджень.
   Відсутність певної уваги психологічної науки до більш глибокого вивчення цієї складної проблеми, особливо для практичного психолога дошкільного закладу, який би отримав ефективну теоретико-практичну допомогу в її рішенні ще в самому витоку, робить і матеріали нашого дослідження актуальним аспектом сучасних психолого-педагогічних пошуків.
   Упевнені, що наші теоретико-практичні матеріали дозволять фахівцям цієї сфери запровадити на місцях комплексний підхід до складної проблеми дитячої агресивності. “Сучасній психолого-педагогічній науці належить ще багато зробити, щоб категорія “духовність” стала справжньою парадигмальною основою, з позиції якої ставились би й вирішувались у науково-теоретичному й практичному напрямах проблеми виховання, особливо його розвитку як соціального феномена. І головне тут — створення таких методів і засобів, внаслідок використання яких підростаюча особистість не відчувала б жодних замахів на її індивідуальність і право на вільний культурний розвиток. Тож стійкий попит матиме та наукова позиція, яка дасть можливість розкрити перед кожною дитиною незрівнянне почуття особистісної причетності до інших людей, викликатиме в неї прагнення жити за високими людськими ідеалами [2, 263-264].

Література

1. Божович Л.И. Личность и её формирование в детском возрасте. — М.: Просвещение, 1968. —435 с.
2. Бех І.Д. Виховання особистості: Сходження до духовності. — К.: Наукове видання: Либідь, 2006. — 272 с.
3. Бреслав Г.Э. Психологическая коррекция детской и подростковой агрессивности: Учебное пособие для специалистов и дилетантов/ Бреслав Г.Э. — СПб.: Речь, 2007. — 144с.
4. Бовть О.Б. Агрессивные реакции и пути их коррекции у младших школьников: дис. ...кандидата психологических наук: 19.00.07 / Бовть Оксана Борисовна. — К., 2001.— 265 с.
5. Берон Р. Агрессия/ Берон Р., Ричардсон Д.; [пер. с англ. С. Меленевская, Д.Викторова, С.Шпак.]—СПб.: Питер, 2000.—352 с.
6. Бернацька Л.В. Теоретичне й практичне значення проблеми агресивності дітей дошкільного віку в сучасних умовах./ Бернацька Л.В.// Наукові записки Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України: зб. наук, праць/ наук. ред. С.Д. Максименка. — Київ: Міленіум, 2006 — Вип. 29 — С.74-85.
7. Бернацька Л.В. Необхідність вивчення проблеми ранньої профілактики й корекції агресивної поведінки дошкільників засобами спеціального психотренінга. / Бернацька Л.В.// Проблеми загальної та педагогічної психології: зб. наук, праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України/ наук. ред. С.Д. Максименка. — Київ.: Наук, вид., 2008.—Т.Х., част.2. — С.26-33.
8. Кириленко Т.С. Психологія: емоційна сфера особистості: навч. посібник/ Кириленко Т.С. — К.: Либідь, 2007. — 256с.
9. Максименко С.Д. Проблеми прогнозування психічного розвитку дитини/ Максименко С.Д.// Проблеми девіантної поведінки: історія, теорія, практика: матеріали Всеукр. наук. — прак. конф., 25-27 листопада 2002р.—К.: Міленіум, 2002. С.3-29.
10. Ньюмарк Джеральд. Как воспитать эмоционально здоровых детей / Ньюмарк Джеральд; [перев. с англ. В. Ковальчук].—Москва: София, 2008.—192с.
11. Психология детства: учебник/ под. ред. А.А.Реана— СПб.: Прайм - ЕВРОЗНАК, 2003 - 368с.
12. Урунтаева Г.А. Дошкольная психология: пособие для студентов./ Урунтаева Г.А. — М.: Академия, 1998.
13. Фурманов И.А. Агрессия и насилие: диагностика, профилактика и коррекция. — СПб.: Речь, 2007. — 480с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com