www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Теоретичні підходи до вивчення соціально-психологічних чинників адаптації практичних психологів професійно-технічних навчальних закладів
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Теоретичні підходи до вивчення соціально-психологічних чинників адаптації практичних психологів професійно-технічних навчальних закладів

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ АДАПТАЦІЇ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

   В статті аналізується поняття “адаптація”, розглядаються соціально-психологічних чинників, які впливають на адаптацію практичних психологів професійно-технічних навчальних закладів.
   Ключові слова: адаптація, соціальна адаптація, професійна адаптація, фактори і чинники адаптації, професійне середовище.
   Постановка проблеми. Соціально-економічні зміни в усіх сферах суспільного життя, науково-технічний прогрес ставлять на перший план створення сучасної системи освіти, вдосконалення якої на основі диференціації навчання стає провідним принципом.
   Завдання системи професійної освіти полягає у підготовці робітничих кадрів на рівні сучасних вимог для задоволення потреб різних галузей, що є одним з важливих засобів реалізації державної політики зайнятості та соціального захисту населення. В умовах переходу до ринкових відносин одним з головних завдань відповідно до Закону України “Про професійно-технічну освіту” є “задоволення потреб економіки країни у кваліфікованих і конкурентноспроможних на ринку праці робітниках”.
   На сучасному етапі розвитку економіки підвищуються вимоги до підготовки робітників і спеціалістів, оскільки останнім часом підприємства оснащуються сучасним обладнанням з програмним керуванням, електронно-обчислювальними машинами та іншими технічними засобів.
   У підлітковому та юнацькому віці провідним видом діяльності є комунікативна і навчальна, неуспіх та труднощі в якій може спричинити девіації у поведінці. Для педагогічного та батьківського колективів актуальними питання є просвітницько-профілактична та пропедевтична робота з проблем тютюнопаління, алкоголізму, наркоманії, насильства в учнівському й родинному середовищі, запобігання дитячій праці та торгівлі людьми.
   На формування особистості підлітка 15-17 років має суттєвий вплив виховне середовище:

Рис. 1

   Поведінка підлітків характеризується психомоторною (руховою) збудженістю, агресивністю, конфліктністю, спостерігається знижена працездатність, а в деяких випадках негативне ставлення до будь-якої систематичної праці й навчання. Тому особлива роль у гармонізації взаємовідносин у системі “учень-учень”, “учень-дорослий” належить практичному психологові.
   Основним завданням діяльності спеціаліста психологічної служби (практичного психолога) є підвищення психологічної культури всіх учасників навчально-виховного процесу - учнів, викладачів, майстрів, моніторинг особистісного розвитку і соціальної ситуації розвитку особистості, прогнозування змін освітньої ситуації та основних її тенденцій.
   Щоб ефективно виконувати свої обов'язки у навчальному закладі практичному психологу необхідно адаптуватись до умов діяльності, педагогічної ситуації (педагогічний і учнівський колективи).
   Адаптація характерна для ситуацій, пов'язаних з життєдіяльністю людини (навчальна, трудова діяльність), що відображає опанування особистістю середовища і потребує відносно тривалого часу.
   Мета адаптації - знаходження оптимального співвідношення, відповідності між особистістю і середовищем [8].
   Аналіз останніх досліджень і публікацій. Термін "адаптація" у науковій літературі має широке трактування, набуває соціального звучання та виступає як процес пристосування людини до умов, що змінюються.
   Науковці по-різному розглядають зміст поняття "адаптація особистості". Так вітчизняні психологи “адаптацією” вважають: 1) першою фазою становлення індивіда, який вступає у відносно стабільну соціальну спільність (А.В. Петровський); 2) фазою активного засвоєння прийнятих соціумом норм та оволодіння відповідними формами спілкування і діяльності (II.І. Шевандрін); 3) результатом діяльності цілісної саморегулюючої системи, яка є ієрархічною організацією адаптаційних процесів (Ю.Н. Александровський); 5) функцією розвитку особистості (П.С. Кузнецов). С.Д. Максименко відзначає, що адаптація - це "... процес взаємодії особистості з середовищем, при якому особистість повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб" [3, 48-49].
   Метою статті є аналіз наукових джерел із проблеми адаптації та соціально-психологічних чинників, які впливають на ефективність діяльності практичних психологів закладів профтехосвіти.
   Основний матеріал і результати дослідження. Соціальна адаптація - це пристосування особистості до певних видів діяльності, які здійснюються в соціальному середовищі. Вона являє собою багатофакторний і багатовимірний процес входження особистості в нове соціальне оточення, що характеризується взаємним впливом особистості на середовище та середовища на особистість. Як стверджує О.Г. Мороз, соціальна адаптація - це "багатофакторний та багатовимірний процес входження особистості у нове соціальне оточення з метою спільної діяльності у напрямку прогресивної зміни як особистості, так і середовища" [5]. Соціальна адаптація знаходиться у тісній взаємодії з професійною, які характеризують процес взаємовпливу соціального середовища і особистості.
   Аналіз наукової літератури показав, що вчені по-різному аналізують поняття „професійна адаптація", що характеризується певною взаємодією особистості і колективу, включенням в нову систему соціальних відносин, яке супроводжується зміною рольових позицій. Навчаючись у вищому навчальному закладі студент здебільшого був у ролі “дитини”, яку навчали, опікували, виховували, контролювали. З початком трудової діяльності молодий спеціаліст, практичний психолог, переходить у позицію людини, яка не навчає, не контролює (що характерно для педагогічних працівників), а розширює інформаційний простір учасників навчально-виховного процесу щодо особливостей міжособистісного спілкування дорослих та дітей, вивчаючи індивідуальні особливості розвитку учнів - прогнозує можливі шляхи реалізації особистості... Оскільки процес навчання в професійно-технічному навчальному закладі відрізняється від шкільного і учні відчувають труднощі в адаптації до нового навчально-виховного середовища, до нових умов життя (проживання в гуртожитку), в освоєнні загальноосвітніх предметів та спеціальних дисциплін, тому саме практичний психолог допомагає учням долати труднощі, вирішувати проблеми. Досить часто учні сприймають його у ролі “архітектора взаємостосунків”, “друга”, “людини, якій все можна розповісти”, “чарівника”...
   Працюючи перші три роки у навчальному закладі, практичний психолог знайомиться і засвоює систему взаємовідносин із педагогічними працівниками та адміністрацією. За М.І. Милославовою [7, с. 80]стосунки молодого спеціаліста з колективом можуть складатися на таких рівнях:
   1) зрівноваження, змістом якого є встановлення рівноваги між середовищем й індивідом. Індивід ознайомлюється зі специфікою діяльності, встановлює соціальні контакти;
   2) псевдоадаптація - зовнішнє пристосування при внутрішньому неприйнятті норм і цінностей середовища;
   3) пристосування - взаємне визнання середовищем та індивідом ціннісних орієнтацій одне до одного;
   4) уподібнення - процес, що характеризується повною психологічною переорієнтацією індивіда.
   Спілкування у колективі (формальне, неформальне) в цілому визначається широтою, інтенсивністю, значущістю міжособистісного спілкування у професійному середовищі, прагненням зберегти контакти і шпіально-професійні ролі та взаємодіяти з усіма його суб'єктами. Практичного психолога в педагогічному колективі можуть сприймати, бачити у ролі “швидкої допомоги”, “адміністрації”, “адвоката дітей”, “помічника”, “організатора позакласної роботи” і т.д. Молодий спеціаліст (психолог), виконуючи пгхювітницькі, діагностичні, розвиваючі види робіт, очікує на сприйняття його у ролі “фасилітатора”. Дисонанс рольових очікувань призюдить до конфлікту, у нашому випадку до полярного явища адаптації - дезадаптації. Але в структурі особистості і педагогічного середовища постійно відбуваються зміни і процес адаптації має динамічний характер Науковці, розглядаючи теорії особистості, підкреслюють, що на формування особистості впливає соціальне середовище, у той же час особистість активно впливає на середовище Тому ми вважаємо, що адаптація практичного психолога до діяльності у пгх)фесійн(>-технічному навчальному закладі - це період часу, протягом якого відбувається узгодження рольового уявлення практичного психолога про себе з рольовим ставленням (уявленням) до психолога суб'єктів психолого-педагогічного процесу. Наше бачення процесу адаптації психолога можна представити у вигляді наступної схеми:

Рис. 2

   Процес професійної адаптації проходить не стрибкоподібно, а поступово, кількісне накопичення окремих елементів обумовлює результат адаптації - адаптованість [2]. У нашому випадку адаптованість відбувається за умови, коли педагогічне середовище сприймає психолога у ролі “фасилітатора”, а психолог, виконуючи професійні обов'язки та спілкуючись з учасниками навчально-виховного процесу, відчуває себе також у ролі “фасилітатора”.
   Отже, адаптованість - це результат процесу адаптації, що характеризується ступенем взаємної задоволеності з однієї сторони працівника, а з іншої - колективу.
   Однією з найбільш актуальних теоретичних і практичних задач адаптації є проблема її механізмів, чинників та критеріїв, за допомогою яких процес адаптації практичних психологів до діяльності у закладах профтехосвіти може бути прискорений і спрямований у соціально корисному напрямку. Як зазначає М.І. Скубій, в тому випадку, коли адаптація розглядається як процес, мова повинна йти про її чинники, про сукупність умов або обставин, які визначають результат. Якщо ж аналізується результат цього процесу, то говорять про критерії або показники [10].
   Під чинником адаптації розуміють комплекс умов, що визначають вид, характер (швидкість і етап) та результати адаптації [6;П].
   У структурі чинників адаптації виділяють об'єктивні і суб'єктивні чинники. Об'єктивні - визначають зовнішні соціальні умови формування особистості, тобто умови життєдіяльності і засоби, під впливом яких формуються ті чи інші риси особистості. Вони поділяються на загальні і специфічні. Загальні об'єктивні чинники діють на рівні суспільства в цілому, на макрорівні, що визначає характер і загальні напрямки соціалізуючих впливів на людину. Специфічні чинники діють на рівні окремих соціальних структур суспільства. Вплив загальних об'єктивних чинників опосередковується специфічними об'єктивними чинниками, що діють на мікрорівні [1, 13-14.]. До даних чинників необхідно віднести професійне середовище, у якому відбувається професійна діяльність людини, формується її суспільно значимий характер.
   Дія суб'єктивних чинників пов'язана з тим, що в процесі адаптації людина не тільки пристосовується, але і займає активну, творчу позицію, обумовлену виробленою системою ціннісних орієнтацій, установок і т.п.
   С.В. Овдєй при визначенні механізмів, чинників і критеріїв професійної адаптації педагогів приводить такі міркування: рух учителя у процесі адаптації є етап даного процесу з притаманними йому властивостями, тобто, чинниками, які досить часто виступають і у ролі механізмів. Як тільки рух на даному етапі припиняється, властивість етапу перетворюється у критерії, ознаки його. С.В. Овдєй критерії професійної адаптації визначає як суб'єктно-суб'єктивні (належать суб'єкту і у ньому проявляється), суб'єктно-об'єктивні (безпосередньо пов'язані з суб'єктом, але винесені зовні, об'єктивно існують) і об'єктивні (не належать безпосередньо суб'єкту, опосередковано відображають результат адаптації). Ці три групи критеріїв існують у будь-якому виді адаптації, хоч набір може змінюватися у залежності від виду. Основний їхній зміст визначається автором так. Суб'єктно-суб'єктивні: орієнтація у предметному і особистому середовищі; усвідомлення особистістю відношення до неї суспільства, членів групи; усвідомлення свого професійного рівня; самооцінка своєї позиції у суспільстві, повноправності чи неповноправності членства у колективі, на виробництві; задоволення (працею, колективом і т.п.); відношення (до людей, до професії і т. д.): настрій, відчуття напруги; суб'єктно-об'єктивні: поведінка у колективі і активізація трудової і суспільно-політичної діяльності, участь в управлінні виробництвом, бажання (небажання) змінити професію, місце праці, колектив, оптимальне виконання очікувань колективу, зближення основних позицій; успіх у праці; рівень майстерності, продуктивність, працездатність. Об'єктивні: професійно-кваліфікаційне зростання, стаж роботи; соціальний рух, зміна соціально-професійного положення; оцінка колективом як повноправного члена; оцінка професійної майстерності; відчуття членами колективу відношення новачка до колективу; складні відношення у колективі, рівень конфліктності у групі, психологічний клімат [4].
   А.В. Філіпов відмічає, що у цілому на процес адаптації чинять вплив такі фактори: фактори середовища, до яких здійснюється адаптація (робоче місце, технологічний процес, зміст виробничих завдань, підвищення кваліфікації); індивідуально-особистісні фактори, безпосередньо пов'язані з особливостями самого адаптан-та (переадаптаційний рівень знань, умінь та навичок, характер мотивації, яка визначає ставлення до професійної діяльності, індивідуально-психологічні властивості особистості); соціально-психологічні фактори (соціально-психологічний клімат колективу, наявність групових норм, стиль міжособистісної взаємодії у групі) [12, с 106-113].
   На результат адаптації впливають різноманітні чинники, які взаємопов'язані між собою та прискорюють чи гальмують процес адаптації. Ці чинники надзвичайно численні, різна їх вагомість та радіус дії. Поряд з об'єктивними чинниками, що визначають загальний напрям адаптації і чинниками, специфічними для конкретного середовища (матеріально-технічна база, наявність житла, побутові умови), є такі, дія яких проявляється крізь функціонування адаптуючого середовища і наявність чи відсутність яких залежить від нього. Ці чинники об'єктивні відносно особистості, але є суб'єктивними відносно середовища адаптації і діють у різних педагогічних колективах по-різному [9].
   У процес адаптації включаються соціально-психологічні, соціально-економічні, соціально-демографічні, соціально-психологічні, психофізіологічні та інші чинники, суб'єктивні й об'єктивні, соціальні й особистісні, природні, чинники діяльності, технологічні, внутрішні (що лежать усередині системи "індивід -середовище - професія") і зовнішні (що лежать за межами цієї системи), основні (домінуючі) і другорядні; специфічні; чинники колективу; чинники розвитку та інші. Всі вони по-різному впливають на успішність адаптації і на її результат у залежності від ступеня інтенсивності та тривалості впливу, взаємозв'язані між собою, діють як єдине ціле, як система взаємообумовлених обставин, у якій існує субординація й координація чинників [4].
   В.А. Семиченко [7] виділяє наступні чинники, що поглиблюють труднощі адаптаційного періоду на індивідуальному рівні, а саме:
   • відсутність умінь і навичок самореалізації, не сформованість умінь здійснювати психічну самореалізацію поведінки і діяльності;
   • нездатність усвідомлювати вимоги до рівня інтеграції діяльності, адже нова система міжособистісних стосунків з навколишніми не може бути засвоєна відразу;
   • особистісна схильність фіксуватися на негативних сторонах повсякденного життя: помисливість, зосередженість на своїх моральних, інтелектуальних, вольових недоліках, які ще більше посилюються у світлі нових соціальних вимог;
   • розлука із сім'єю, з людьми звичайного кола. Гострота переживань поглиблюється побутовими труднощами, незадовільним матеріальним становищем;
   • болісні сумніви у правильності вибору професії внаслідок відсутності необхідних стимулів праці, розходження між раніше сформованою ідеальною моделлюдіяльності та її реальним характером, недостатня психологічна підготовленість до педагогічної діяльності, несформованість професійної позиції;
   • незадовільні стосунки з колегами, відсутність позапрофесійного спілкування, зниження можливостей у встановленні неформальних зв'язків, що посилює переживання, пов'язані з професійними невдачами;
   • відсутність спрямованості на конструктивне подолання труднощів.
   Отже, на основі аналізу теоретичних підходів до визначення понять адаптація та соціально-психологічних чинників можна зробити наступні висновки: процес адаптації - складова частина життєдіяльності практичного психолога професійно-технічного навчального закладу, що характеризується співпадінням рольового уявлення практичного психолога про себе з рольовим ставленням (уявленням) до психолога суб'єктів психолого-педагогічного процесу; адаптованість відбувається за умови узгодження ролей практичного психолога і учасників навчально-виховного процесу; на результат адаптації впливають різноманітні соціально-психологічні чинники, які взаємопов'язані між собою та прискорюють чи гальмують процес адаптації.

ЛІТЕРАТУРА

1. Герчиков В.И. Постановка проблемы адаптации кадров для заводского социолога // Проблемы функционирования заводских служб адаптации и стабилизации кадров: Сб. науч. трудов. -Новосибирск, 1984. - С. 13-14.
2. Жданов И.А. Адаптация и прогнозирование деятельности. -Казань, 1991.- 171с.
З. Кокун О.М. Оптимізація адаптаційних можливостей людини: психофізіологічний аспект забезпечення діяльності: Монографія. - К.: Міленіум, 2004. - 265 с
4. Кулик С.М. Психологічні особливості управління професійною адаптацією вчителів. Дис. канд. психол. наук: 19.00.05 - К. 2004. -210 с.
5. Мороз О.Г. Професійна адаптація молодого вчителя: Навчальний посібник. - К., 1980. - 94 с
6. Оценка адаптации выпускников средних профтехучилищ на производстве: Методические рекомендации. - Л.: Наука, 1985. -118 с.
7. Семиченко В.А. Психологія педагогічної діяльності: Навч. посіб. - К.: Вища пік., 2004. - 335с.
8. Синявский В.В. Психолого-педагогические основы профессиональной адаптации учащихся профтехучилищ. - К.: Вища школа, 1985. - 87 с.
9. Солодухова О.Г. Становлення особистості вчителя у процесі професійної адаптації. Монографія. - Донецьк.: ТОВ „Либідь", 1996.- 176 с.
10. Скубий М.И. Проблемы социальной адаптации молодых сельских учителей. Дис. канд. филос. наук - Новосибирск, 1975. -198 с.
11. Хусаинова Н.Ю., Фиганов И.С. Педагогические основы Руководства трудовым коллективом. Учебно-методическое пособие. -Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1986. - 140 с.
12. Филиппов А.В. Работа с кадрами: психологический аспект. -М., 1 990.-168 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com