www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Ціннісні орієнтації як складова моральної свідомості особистості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Ціннісні орієнтації як складова моральної свідомості особистості

ЦІННІСНІ ОРІЄНТАЦІЇ ЯК СКЛАДОВА МОРАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ

   У статті обґрунтовано роль цінностей, як значущого орієнтира, що визначає гуманістичну сутність, спрямованість усієї життєдіяльності людини. Розглянуто зміст морально-ціннісних утворень свідомості особистості.
   У міру зростання науково-технічного й виробничого потенціалу людства важливе місце займає моральна спрямованість конкретних дій людини, чимраз більшого значення набуває те, яким саме цінностям підпорядковує вона свою зростаючу могутність. Тож якщо раніше в людській культурі домінували релігійно-конфесійні, пізнавальні, естетичні, утилітарно-практичні цінності тощо, нині настає час, коли визначальними для людини й людства повинні стати моральні цінності. Жоден людський вчинок не зможе отримати морального виміру, якщо б не передбачалося, що людина здатна усвідомлювати його внутрішню діалектику, співвідносити його з власними уявленнями про добро і зло, належне і справедливе, вічне і минуще, з голосом власного сумління. Тобто моральна проблема за самою своєю суттю лишається передусім проблемою конкретної людської особистості, вибір якої становить основу морального самовизначення суспільства, нації, людства.
   Виявляючи розуміння людської природи, ми зустрічаємо людей, які живуть переважно своїми думками і чужими почуттями, і людей, які егоїстично орієнтовані на себе, які підкоряють свої міркування не істині, а вигоді. Факт амбівалентності суб'єктивного життя особистості відзначали ще давньогрецькі мислителі. Проте, у своєму житті людина повинна орієнтуватися на власне сумління, задумуватись і прагнути одержати відповіді на питання про зміст і призначення власного життя, потреби пізнати світ і себе саму. Така потреба пізнання співвідноситься з категорією моральності, яка є важливим фактором розвитку цивілізації, відкриттям нових норм суспільного життя.
   За словами М. Боришевського, моральність є складною багатомірною системою, до якої входять утворення свідомості і самосвідомості, в яких віддзеркалюються її найбільш актуальні потреби, інтереси, погляди, ставлення до навколишньої дійсності й до самої себе як соціального індивіда. Таким чином, свідомість є центром, в якому інтегруються всі психологічні новоутворення, який визначає тим самим особистість суб'єкта як „вищу психологічну систему" [1].
   Моральна свідомість як елемент свідомості є складовою духовної культури, яка впливає на загальнолюдські норми і принципи, моральні ідеали і цінності. Останні виступають засадничою основою здійснення впливу на моральність особистості.
   Найбільш значущий для людини сенс ставлення особистості до себе і суспільства, розуміння свого місця в суспільстві, усвідомлення соціального значення своєї діяльності закладені у цінностях. Через них як суб'єктивну значущість явищ реальності відбувається виокремлення особистістю себе, власного “Я”.
   “Ціннісні орієнтації - це стійкі, визначені, певним чином скоординовані утворення (одиниці) моральної свідомості - основні її ідеї, поняття, які виражають сутність морального змісту людського буття, а тому й найбільш загальні культурно-історичні умови і перспективи” [7]. “Цінності - це частина свідомості індивіда, при тому та його частина, без якої нема особистості” [2, с 83].
   Цінності, виступаючи оцінно-імперативною спрямованістю свідомості людини, спонукають на досягнення тих чи інших цілей. Як вказує Т. Пороховська, “ціннісні орієнтації - це елементи структури свідомості людини, які характеризують змістовний бік її спрямованості. У формі ціннісних орієнтацій в результаті засвоєння ціннісних значень у процесі соціалізації фіксується суттєве, найбільш важливе для людини” [4, с 10].
   Ціннісні орієнтації тісно пов'язані з потребами та інтересами індивіда, з емоційно-вольовими механізмами його психіки.
   Д. Узнадзе, С. Рубінштейн, В. Мясищев вказували на те, що за ціннісними орієнтаціями особистості можна визначити систему її потреб.
   Ціннісні орієнтації, будучи елементом моральної свідомості, відображають не тільки корінні інтереси та основні цінності людського буття, а й формують більш чи менш чіткі поняття сучасної людини про сенс життя, людяність, співчутливість. Оскільки люди в суспільстві не однаковою мірою сприймають поширені й усталені цінності, то нерідко вони формують власні цінності, які можуть бути основою суперечності між свідомістю і практичною поведінкою або мати спрощений характер, що не виходить за межі буденних уявлень і є зазвичай не досить стійкими. По суті, ціннісні орієнтації - це і є вибір особистістю такого типу поведінки (вчинку), в основі якого лежать певні, з тією чи іншою глибиною усвідомлені (чи взагалі неусвідомлені) цінності.
   Не можна не погодитися з В. Ядовим у тому, що включення ціннісних орієнтацій до структури моральної свідомості “дозволяє вловити найбільш загальні соціальні детермінанти мотивації поведінки, джерела якої слід шукати в соціально-економічній природі суспільства і того середовища, в якому формується особистість і де протікає буденна життєдіяльність людини” [8, с 16]. Засвоюючи цінності суспільства і втілюючи їх у ціннісні орієнтації та мотиви поведінки, людина стає активним суб'єктом діяльності. “Те, що як предмет, котрий стає потому метою діяльності, спонукає людину до дії, має бути значуще для неї саме здійснюване в дії ставлення до того, що значуще для суб'єкта (і що через це стає для нього переживанням), є джерелом, яке породжує дію, - його мотивом і тим, що надає йому сенсу для суб'єкта. При цьому особистісна значущість тієї чи іншої можливої мети для людини як суспільної істоти зумовлена і опосередкована її суспільною значущістю”.
   Ціннісні орієнтації являються одним з найбільш комплексних, багаторівневих утворень в структурі особистості, які виконують роль регуляторів поведінки. Знання степеню сформованості ціннісних орієнтацій особистості, їх ієрархія - ключ для можливості здійснення виховання особистості.
   Найбільш пояснювальним потенціалом володіє підхід, що ставить поняття цінностей в один ряд з поняттями потреби та мотиву. А.Н. Леонтьев згадував про наявність так званих вузлів, що з'єднують різні види діяльності в цілісні особистісні структури, ототожнює ці вузли з ціннісними утвореннями, що задають основу особистості.
   За своєю функцією та роллю в структурі мотивацій цінності очевидним способом відносяться до стійких мотиваційних утворень і є джерелом мотивації. їх мотивуюча дія не обмежується конкретною діяльністю, конкретною ситуацією, вони співвідносяться з життєдіяльністю, конкретною ситуацією. Проте слід розрізняти два класи цінностей - цінності-цілі життєдіяльності чи термінальні цінності з одної сторони та цінності-принципи життєдіяльності чи інструментальні цінності з другої сторони. Функції яких співпадають з формами впливу стійких мотиваційних утворень на конкретно-ситуативні.
   Тобто спонукальна сила потреб поступово змінюється, їх система характеризується "динамічною" ієрархією, а ієрархія особистісних цінностей незмінна. Зміна ієрархії особистісних цінностей - це криза в розвитку особистості. Відмінність потреб та цінностей пов'язана також з характером їх мотивоутворюючих впливів. В. Франкл це пояснював так: якщо потреби штовхають нас, то цінності притягують.
   Потреби ми суб'єктивно сприймаємо, як дещо, що знаходиться у середині нас та штовхають до чогось ззовні; при цьому те до чого спонукає нас будь-яка потреба - це конкретний предмет чи конкретна діяльність, що відноситься до деякого класу предметів. Реалізація потреб та здійснення притаманної їй діяльності призводить до тимчасового задоволення та дезактуалізації потреби. Цінності ми сприймаємо як щось зовнішнє, що відноситься до світу, хоча існують притаманні будь-якій цінності дії та витвори, ні одне з них, не може задовольнити й дезактуалізувати цінність навіть на деяких час.
   Цінності сприймаються як ідеали - кінцеві орієнтири бажаного стану справ. При цьому необхідно врахувати дві обставини. По-перше, якщо потреби переживаються як втілення мого індивідуального бажання, то цінності - як об'єктивно бажаного стану речей і не тільки". По-друге ціннісні ідеали не завжди усвідомлюються: осмисленість не являється необхідним показником особистісної цінності. Сама людина може взагалі не усвідомлювати, здійснює вона чи ні ціннісне відношення до дійсності, і якщо так, то яке. Дійсна діюча сила ціннісного відношення від цього не губиться.
   Як бачимо, ціннісна орієнтація, виражена в моральних потребах, проймає всю психіку людини, через мислення, почуття, підсвідомі спонуки, дає можливість людині вибирати навіть на інтуїтивному рівні ту лінію поведінки, яка випливає з прийнятих нею цінностей. Безумовно, найзначнішу роль відіграє усвідомлена ціннісна орієнтація, оскільки вона посилює регулятивні можливості самої свідомості, бо підпорядковує всі компоненти моральної свідомості єдиній меті й посилює здатність людини передбачати результати своїх дій.
   Ціннісні орієнтації, як складова моральної свідомості, забезпечують загальну спрямованість поведінки індивідів, соціально значущий вибір ними цілей, цінностей, способів регуляції поведінки, її форм і стилю. Як рушійні мотиви поведінки, ціннісні орієнтації особистості дають можливість визначити крізь призму суб'єктивного сприйняття своєрідність і найхарактерніші риси сучасної епохи, пізнати й зрозуміти, наскільки людина володіє моральною здатністю відповідати потребам розвитку суспільства, наскільки вона творчо активна або пасивна і байдужа.
   Таким чином, ціннісним орієнтаціям притаманні такі властивості як, по-перше, зв'язок із суспільством; по-друге, вони входять не просто до структури моральної свідомості, але й є основою поведінки людини, що говорить про їх практичний характер. Цінність - це явище матеріальної чи духовної культури людства, що набуло для особистості стійкого змісту, який забезпечує задоволення чи незадоволення потреб, досягнення цілей. Вони є історично сформованим підґрунтям формування моральності кожної особистості та головним дієвим фактором судження кожної окремої людини про такі категорії як вірно та невірно, правильно чи неправильно, добре чи зле, чесно чи нечесно тощо.
   Тепер, виходячи з поняття “цінності”, “ціннісні орієнтації”, можна визначити, що таке моральні цінності. Моральні цінності притаманні людині незалежно від її особистих уподобань та переконань, точніше сказати саме особистісні переконання та цінності формуються насамперед під впливом абсолютних вічних понять (добро, справедливість, чесність, гідність, любов, мудрість та ін.). При цьому кожна окрема людина не може самотужки вносити зміни до системи абсолютних цінностей, адже вони є результатом колективної свідомості, надбанням колективної “праці” культурного соціуму. Як стверджує Б. Бушелева: “Моральні цінності, з одного боку, можна розглядати як об'єктивно існуючі, сформовані конкретно-історичним і соціальний досвідом людства моральні норми, принципи, ідеали, поняття добра і зла, справедливості, щастя. З іншого боку, моральними цінностями може виступати як особистісний феномен, як персоніфіковане ставлення людини до загальних моральних цінностей, їх прийняття чи заперечення” [2, с 72].
   Можна виділити два типи моральних цінностей: цінності, сенс яких визначається наявними потребами й інтересами людини, які обслуговують самоствердження особистості, і цінності, що надають сенсу існування самої людини, які творять і відроджують людину в певній, принципово новій якості. Людина таким чином утверджує свою поведінку, вчинки, свідоме ставлення до норм і принципів моралі, гідність і дієвість своїх мотивів, цілісність моральної свідомості. Справжні моральні цінності особистості можуть бути нею недостатньо усвідомлені і встановити їх можливо лише за поведінкою. Саме лінія поведінки, моральне самопочуття особистості дають підставу стверджувати, що морально-ціннісні орієнтири свідомості стійкіше виражають моральний зміст ціннісних координат у виборі вчинків і дій особистості, ніж окремі спонукання чи оцінки.
   Багато вчених (В. Блюмкін, О. Леонтьев, А. Титаренко) відносять моральні цінності до вищих. На їх думку, саме вони відповідають за найважливіші потреби людини, без задоволення яких неможливе щастя і саме існування людини. “Самі суттєві характеристики людини виражаються її вищими потребами в творчості, праці, у спілкуванні, пізнанні, в красоті та доброті. Цим вищим потребам і відповідають вищі цінності: благо людини і людства, справедливість, альтруїзм, безкорисливість, благородність, честь, совість. Всі інші цінності можуть розглядатися як засоби, як передумови досягнення вищих цінностей” [7, 54-57].
   Таким чином, моральні цінності - це інтегральне утворення моральної свідомості, яке включає в себе моральні норми, оцінки, уявлення, поняття, принципи, ідеали, що тісно пов'язані з мотивами і потребами та забезпечує спрямованість свідомості особистості на досягнення вищих моральних цілей, які регулюють поведінку на основі добра і зла.
   Саме в них систематизується моральне значення суспільних явищ, і вони виступають орієнтирами поведінки. На основі тих цінностей, що вже склалися, здійснюється саморегуляція діяльності, яка полягає в здатності людини свідомо розв'язувати задачі, що стоять перед нею, здійснювати вільний вибір рішень, утверджувати своїми діями та вчинками ті чи інші соціально-моральні цінності. Реалізація цінностей у цьому випадку сприймається індивідом як моральний обов'язок, відхилення від якого коригується механізмом внутрішнього самоконтролю та совістю.
   Дослідження Е. Соколова уможливило виділити важливі функції моральних цінностей: 1) експресивну - сприяє самоствердженню і самовираженню індивіда. Людина прагне прийняті цінності передати іншим, досягнути визнання, успіху; 2) адаптивну - полягає у здатності людини задовольняти свої основні потреби тими способами і засобами тих цінностей, яким володіє суспільство; 3) захисну - ціннісні орієнтації виступають свого роду фільтром, який пропускає лише ту інформацію, яка не потребує суттєвої перебудови всієї системи особистості; 4) пізнавальну - спрямована на об'єкти і пошук інформації, яка необхідна для підтримки внутрішньої цілісності особистості; 5) координації психічного життя, гармонізації психічних процесів, узгодженні їх з часом і застосуванні до умов діяльності [6, 176].
   У наш час розгулу вседозволеності, духовного зубожіння, важко переоцінити значення ціннісних орієнтацій як умови розвитку особистості, здатної до самостійного і відповідального вибору. Саме тому постає загальна необхідність створити таку систему цінностей, яка б слугувала орієнтиром у моральному вихованні молодого покоління. Сьогодні, в умовах моральної деградації, постає питання не лише про ціннісне виховання, яке сприяє формуванню духовного світу особистості, а й про ціннісне навчання, суть якого полягає не тільки в оволодіванні певними знаннями, а у формуванні світогляду, який оперує ціннісними категоріями.
   Ми не народжуємось зі здатністю розрізняти справжні цінності. Нам необхідно вчитися цього від інших людей або з якогось вищого джерела. Чому? Та тому, що духовні цінності пов'язані з тривалою користю, а не з короткочасними втіхами. На відміну від матеріальних прагнень, які можуть задовольнити якісь хвилинні бажання, в яких немає майбутнього, духовні цінності є вічними. Вони детермінують характер усієї сфери людської життєдіяльності.
   У сучасному світі, де ми є учасниками кризи моральності, важливим стає питання ціннісних орієнтацій, які є необхідними засобами опори в життєвих колізіях. Зараз досить помітне місце в нашому житті посідають так звані предметні цінності, зокрема, корисливість, раціональність, матеріальний прибуток, особистий інтерес. Названі прагматичні цінності мають важливе значення для молоді і тому не можуть залишатися поза увагою педагогів.
   Існують цінності, які стоять вище від видатного становища чи матеріальних речей. Цар Соломон, що жив кілька тисячоліть тому, здобув усі матеріальні багатства, які міг запропонувати йому цей світ. Він мав будинки, сади, гаї, худобу, а також багато золота і срібла. Крім того, в нього були слуги, співаки і співачки. Соломонові надбання значно перевищували надбання усіх, хто жив до нього. Сказати, що він був багатий, - не сказати нічого. Соломон мав практично все, чого тільки можна було бажати. Однак оцінивши свої досягнення, він зрозумів, що усе це марнота.Тепер ми можемо стверджувати, що Соломон був наділений величезною мудрістю, тому знав: життя приносить більше задоволення, якщо на перше місце ставити духовні цінності. Саме вони дають можливість нам підняти свій дух, стимулюють та організовують діяльність, поведінку людини. Водночас, якщо покладатися на духовні цінності, вони приносять фізичну, емоційну та духовну користь. Як озоновий шар, що є високо над землею, захищає нас від шкідливих сонячних променів, так здорові духовно-моральні принципи, переконання та норми надають нам захист, допомагають усвідомити будь-які небезпеки, незрозумілі й шкідливі помисли, що штовхають людей на загибель.
   Моральні цінності збагачують людину, надають їй сили для розвитку власних здібностей, вселяють віру у себе. Духовне багатство приносить тривалу користь і є набагато важливішим, ніж минущі матеріальні блага. Крім того, духовні цілі сприяють покращенню особистих взаємин з іншими. Справжніх друзів до нас притягує не те, що ми маємо, а те, ким ми є.
   Говорячи про вищі цінності, цінності справжнього, високого мистецтва, цінності історії й культури, стає дедалі очевиднішим, що їхнє призначення жодним чином не може бути зведене до вдоволення яких завгодно потреб людського суб'єкта. Скоріше навпаки: самі ці цінності, сама їхня наявність певною мірою визначають сенс існування останнього.
   Тепер виникає питання: Яких саме треба докласти зусиль, щоб відшукати та оволодіти духовними знання? У чому полягають основні труднощі? Щоб одержати знання, - зазначає М. Савчин, - мало прочитати книжку чи текст. Прочитане повинно стати зрозумілим, бути пережитим, стати частиною досвіду, або пізнаним шляхом емпіричного підтвердження знайденого у власному досвіді [5, с 45].
   Твори мистецтва створюють атмосферу, яка пронизує людство, особливо -їх свідомість, а найбільше свідомість дитини, яка відкрита на світ і всьому вірить, яка не володіє ще критичним захисним механізмом. Оскільки в ціннісних орієнтаціях фіксуються нормативні ставлення та виражаються інтегральні характеристики особистості, вони є характеристикою духовності особистості й стають вагомим засобом розкриття головних тенденцій її розвитку. Для цього необхідно піддати нашу культурну спадщину об'єктивному аналізу, а об'єктивним він буде тільки тоді, коли ми навчимось дивитися на мистецтво і ритуали без будь-яких авторитетів. Треба просто дивитися на витвір мистецтва і вирішити - придатний він наступним поколінням чи ні, не залежно від того, який відомий автор його створив. Тільки тоді, коли ми не будемо дивитися на мистецтво „опрацьованим авторитетом видінням", ми зможемо зробити свій аналіз об'єктивним.
   Для гармонійного морального розвитку особистості необхідно увагу звертати на ті твори мистецтва, в яких відображено любов, але любов не пристрасну, а природну - тобто чисту, легку, позбавлену страху, гордості. Картини з красивою природою, квіти, музика, яка несе в собі красу і любов, яка розказує про можливості щасливого життя в гармонії зі законами природи на Землі - це те, що необхідно для духовного знання.
   Недостатнє усвідомлення у системі цінностей важливості вказаних якостей суттєво знижує мотиваційні та регулятивні можливості морально-духовної сфери особистості, послаблює механізм самоконтролю і саморегуляції нею власної поведінки.
   Отже, розвиток моральності особистості передбачає прояв власної активності людини, спрямованої на самопізнання, самовизначення та самовдосконалення. Будучи смислотворчим центром, моральність спонукає людину до пошуку своєї самості, знаходження відповідей на основні екзистенційні питання, які ставить перед нею життя. Духовність та моральність постає ціннісною характеристикою явищ людської культури, внутрішнього світу особистості, яка відображає, насамперед, смисловий аспект життя окремої людини.

Література

1. Боришевський М.Й. Духовні цінності в становленні особистості -громадянина//Педагогіка та психологія. -К., 1997. -С. 147-151.
2. Бушелева Б.В. Моральная ориентация и ее место в структуре социальной активности // Актуальные проблемы формирования социальной активности учащихся. -М.: Педагогика, 1988. -С. 38-44.
3. Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы и эмоции. - М., 1971. - 212 с.
4. Пороховская Т.П. Ценность и оценка морали. - М., 1988.
5. Савчин М.В. Духовний потенціал людини. - Івано-Франківськ, 2001. -203 с.
6. Соколов Э.В. Культура и личность. - М., 1972. - 174 с.
7. Титаренко А.И. Структура нравственного сознания. Опит этико-философского исследования. - М.: Мисль, 1974. - 278 с.
8. Ядов В.А. Регуляция и саморегуляция социального поведения личности: постановка проблемы. - М: Педагогика, 1979. - 274 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com