www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Авторський інтегративний підхід до сприяння особистісному зростанню: основні положення
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Авторський інтегративний підхід до сприяння особистісному зростанню: основні положення

АВТОРСЬКИЙ ІНТЕГРАТИВНИЙ ПІДХІД ДО СПРИЯННЯ ОСОБИСТІСНОМУ ЗРОСТАННЮ: ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

   Тенденція до інтеграції різних підходів як у психології, так і в психотерапії, стає усе більше вираженою. Спроби об'єднання прийомів і методів практичної роботи здебільшого носять еклектичний характер. Істотно рідше мають місце розробки концептуальної основи інтеграції. У даній роботі розглядаються основні положення авторського інтегративного підходу, що розглядає особистість як біо-психо-соціо-духовну єдність. Описано принципи розвитку особистості, що розвивають якості й методи розвитку.
   Таким чином, об'єктом даної роботи є розробка концептуальної основи інтегративного підходу, а його предметом - концептуальна основа авторського інтегративного підходу. Мета роботи - описати основні концептуальні принципи пропонованого нами інтегративного підходу.
   Пропонований нами підхід заснований на концептуальному розумінні світу як системи, що складається із взаємозалежних і взаємодіючих елементів, кожний з яких теж являє собою систему. Внаслідок цілісності світу, розглянутого як система, засновану на цьому постулаті парадигму прийнято називати холістичною. Зокрема, ми розглядаємо соціум, як цілісну систему взаємодіючих особистостей, включену в природну екосистему, а особистість - як цілісну психофізичну соціально детерміновану систему. Як основні компоненти особистості можна виділити наступні: (1) тілесний компонент, за допомогою якого забезпечуються психічні функції (процеси) відчуття й діяльності; (2) емоційний компонент, що забезпечує весь спектр емоційних процесів; (3) інтелектуальний компонент, що забезпечує когнітивні процеси раціонального характеру й (4) інтуїтивний компонент, що забезпечує ірраціональні аспекти пізнання. Останній визнається далеко не всіма дослідниками психіки. Однак ми використаємо його, спираючись на модель екзопсихіки, запропоновану К.Г. Юнгом [20], оскільки саме із цим компонентом психіки зв'язують звичайно духовність і духовний розвиток.
   Пропонований інтегративній підхід заснований на принципі єдності біологічного, психологічного, соціального і духовного в людині. Його походження пов'язане з декількома концепціями, які ми згадаємо в хронологічному порядку.
   По-перше, це - біопсихосоціальній підхід, запропонований ще В.М. Бехтєрєвим [9] і згодом розвинутий Б.Г. Ананьєвим [1] як комплексний підхід, покладений ним в основу антропологічної психології [16]. Розроблений В.М. Бехтєрєвим рефлексологічний підхід часто помилково ототожнюють із поведінковим підходом (біхевіоризм).
   Істотними відмінностями рефлексології від біхевіоризму є наступні: (1) об'єктом дослідження в рефлексології є людина (а не тварини, що часто використовуються в біхевіористичних експериментах); (2) досліджуються психологічні процеси і їх фізіологічна основа; (3) людина розглядається в контексті соціального середовища. Таким чином, рефлексологічний підхід, що розглядає психіку в контексті її біологічної основи й соціального оточення (біопсихосоциальний підхід), сам по собі є інтегративним; (4) роблять спроби знайти загальні закономірності, що діють на фізичному, біологічному, психічному й соціальному рівнях організації.
   По-друге, згадана в попередньому абзаці юнгіанська модель екзопсихіки.
   У третіх - гештальт-підхід, створений Ф. Перлзом. В основі гештальт-підходу лежить уявлення про людську самість (особистість) “self”, як динамічну єдності біологічно (“id”), психологічно (“ego”) і соціально (“personality”) обумовлених психічних процесів, а також про “організм” як психофізичну єдність.У четвертих - раціогуманістичний підхід Г.О. Балла [5, 6], що поєднує раціональну основу когнітивного підходу з гуманістичною спрямованістю;
   По-п'яте, генетична психологія, що створена й розроблена С.Д. Максименком [15], у якій біологічне, соціальне й духовне розглядаються як три джерела існування особистості.
   Слідом за Перлзом [18] ми думаємо, що розвитку усвідомленості належить ключова роль у процесі особистісного зростання. Дійсно, саме завдяки розвитку усвідомлення прояву себе уявлення про себе стає більше адекватним. Усвідомлення змінює образ “я” і, внаслідок цього, спосіб дії. Зміна способу дії може відбуватися не тільки на свідомому, але й на несвідомому рівні психіки. Таким чином, особистісне зростання може приводити до зміни людини, як цілого. Помітимо також, що зміна образа “я” відповідає психологічному аспекту людини, а зміна способу дії - біологічному й соціальному аспектам. Біологічний аспект очевидний, якщо дія здійснюється фізично (тобто тілесно). Однак і у випадку розумової або уявлюваної дії воно неминуче буде сполучено з відповідними біохімічними й біофізичними змінами в організмі. Що ж стосується соціального аспекту, то зміна способу дії неминуче виявиться в соціальних відносинах. Отже, ми логічно доходимо висновку про те, що розвиток усвідомленості приводить до зміни особистості, як біопсихосоціальної єдності. Крім того, у результаті зміни образа “я” можуть змінюватися не тільки спосіб і якість задоволення потреб, але і якість самих потреб.
   Істотну увагу ми приділяємо роботі з тілом, використовуючи його зв'язок з усіма компонентами психіки. Тілесно-орієнтована психотерапія, що створена В. Райхом, стала застосовуватися з метою особистісного зростання уже його учнем А. Лоуеном [11]. Закважимо, що серед основних аспектів особистісного росту Лоуен називав духовність. Для її розвитку він застосовував древні східні психофізичні техніки, спрямовані на розвиток усвідомленості. Подальший розвиток цього напрямку відбито в роботах М. Фельденкрайза [19], Р. Мастерса [15], А. Дарбона [21] і Дж. Кепнера [22, 23], В.Н. Нікітіна [17] і інших тілесно орієнтованих психотерапевтів. їхній досвід, як і наш власний, свідчить про те, що тілесний аспект людини найтіснішим чином пов'язаний з духовним. Це підтверджується й тим, яка увага приділяється йому у всіляких духовних традиціях.
   Духовний компонент представляється нам одним з найважливіших для соціально-психологічного розвитку особистості. Поняття духовності з'явилося в релігійній системі поглядів і споконвічно позначало цілковите самовладання Божого, тобто енергетичної еманації Бога, у християнській традиції одночасно є однієї з Його іпостасей. Духовність людини можна розглядати виходячи з тих якостей, які пропонується розвивати людям, що встали на шлях духовного розвитку. Такого роду приписи є практично в кожній релігійній традиції. У поліетнічному соціальному середовищі, у якому співіснують різні релігії, важливо орієнтуватися на ті якості, які є загальними для різних релігій. Ми почали спробу виділити такі якості, і в результаті одержали наступне: (1) толерантність, що розвивається в напрямку доброзичливості, поваги й любові до всього сущого й, відповідно, відмови від насильства й примусу; (2) чесність, як правдивість і повага до чужої власності, відмова від неправди й злодійства, і (3) чистота - і як дотримання гігієнічних правил (чистота тілесна), і як мінімізація дефіцітарніх потреб [11], простіше говорячи - звільнення від того, у чому немає необхідності. Останнє стосується й речей, і їжі, і слів, і дій, і всього іншого. У поняття щиросердечної чистоти звичайно включається також адекватність сприйняття й самовираження, відмова від егоцентризму.
   Отже, наша концепція органічно з'єднує основні положення традиційної вітчизняної психології з положеннями аналітичної психології К.Г. Юнга, гуманістичної психології К. Роджерса, екзистенціальної, когнітивної й поведінкової психології, а також соціального й тілесно орієнтованого напрямків психології на основі методології діяльнісного підходу й базових положень гештальт-підходу, що поєднуються системно-холистичним світоглядом. Зокрема, на положеннях ленінградської школи засноване цілісне біопсихосоціальне тлумачення психіки. У Юнга запозичена структура екзопсихіки, у цей час прийнята багатьма представниками різних психологічних напрямків. Гуманізм Роджерса є основою прийнятого нами відношення до людини, заснованого на емпатії, але доповненого прийнятим у гештальті принципом особистої відповідальності кожного учасника взаємодії за це, що відбувається з ним. Довіра людській природі й сприянняконгруентності, також проголошені К. Роджерсом, увійшли до числа основних принципів розроблювального нами підходу. Його важливою характерною рисою є також опора на процесуальну парадигму, що розглядає будь-який об'єкт і будь-яке явище як процес.
   Принципи розвитку особистості. Слідом за М. Мамардашвілі [14] і Ф. Перлзом [18] ми вбачаємо аналогію між проявами тілесних і психічних аспектів людини: і в м'язовій системі, і в структурі особистості розвивається саме те й настільки, що й наскільки використається. А використається саме те, що пов'язане із задоволенням актуальної потреби. Якість розвитку відповідає тому, як використається (застосовується) аспект особистості, що розвивається, і як задовольняється актуальна потреба. Наприклад, якість турботи про хворого залежить від мотивації того, що піклується: обумовлена вона жалем або бажанням добре виглядати в чиїхось очах. Тут ми маємо на увазі не те, наскільки якісно надана допомога, а та внутрішня якість особистості, що проявляється в цьому акті допомоги й розвивається внаслідок цього прояву. Ефективність (ступінь) розвитку максимальна при використанні якості, що розвиває, “по максимуму”, тобто поблизу межі можливостей. Природно, що таке навантаження можна витримувати без перевтоми лише протягом досить обмеженого часу. Тому періоди максимального навантаження повинні сполучатися з періодами відпочинку, що забезпечують повноцінне відновлення витрачених ресурсів. Безпека розвитку забезпечується увагою, усвідомленістю й дбайливістю стосовно себе. Розвиток усвідомленої чутливості необхідно для того, щоб уловлювати тонку грань між гранично припустимим навантаженням і перевантаженням. Пропорції розвитку різних рис, властивостей, аспектів і якостей особистості визначаються її актуальними потребами й зв'язками - як внутрішніми (між складовими особистості), так і зовнішніми, міжособистісними, а також взаємодіями особистості з безособовими об'єктами. Якість особистості, як і всякої системи, визначається якістю її внутрішніх і зовнішніх зв'язків. Емоційне тло розвитку визначає якість і ефективність розвитку. Важливо, щоб процес розвитку приносив задоволення. Спонтанністьу розвитку дозволяє виходити за рамки звичного, виявляти в собі нові якості й переживати щось неуявне. Саме завдяки спонтанним змінам особистості з найбільшою ймовірністю може відбуватися вихід за межі звичних границь і відкриття нових обріїв у просторі психіки. Однак розвиток уже існуючих якостей може ставати більше ефективним при наявності вольових зусиль, що спонукують до розвитку. Тут мова йде не стільки про імпульсивні пориви, скільки про постійне устремління. Сполучення спонтанності в розвитку з вольовими зусиллями є ефективнім. Задоволення від розвитку А. Лоуен назвав щастям. На підставі 8-літніх спостережень ми можемо констатувати, що заняття виявляються найбільш ефективними саме тоді, коли вони роблять приємність. Істотно, що найбільше задоволення виникає при наближенні до границі своїх можливостей або на самій цій границі. Все сказане стосується як тіла, так і психіки. Зв'язки (паралелі) між тілесними й психічними процесами, що виявляють у ході психотерапії, нерідко сприяють ефективності останньої.
   Ці положення засновані на спостереженнях автора за сотнями людей.
   Якості, що розвиваються. Усвідомленість є однією з основ розвитку особистості. Чим більше людина усвідомлює частини себе й зв'язки між ними, що забезпечують реальну її єдність як біо-психо-соціо-духовной істоти, тим більше вона усвідомлює свою цілісність як особистість. Усвідомленість є однією з умов безпеки розвитку поряд із чутливістю (сензитивністю), дбайливістю й увагою, з яким вона тісно зв'язана. Під сєниітивністю ми розуміємо чутливість до всіляких зовнішніх і внутрішніх подій, у принципі доступні сприйняттю. Спільний розвиток сензитивності й усвідомленості сприяє більше повному й детальному (“тонкому”) світосприйманню. Розвиток цих якостей поступово приводить до якісного переходу, у результаті якого змінюється якість життя: людина починає зауважувати настільки більше, що її картина світу істотно змінюється, вона бачить інші взаємозв'язки й взаємозалежності життєвих подій і явищ.
   В умовах, що вимагають від людини здійснення життєвого вибору, вона зустрічається з необхідністю усвідомити ситуацію й прийняти рішення, здійснення якого вимагає деякого ресурсу фізичних і психічних сил (зокрема, сили волі) і прийняття відповідальності за зроблений вибір і його наслідки. Відповідальність сприяє прогресу в інших аспектах розвитку, у тому числі й усвідомленості. Розвитку відповідальності відповідає зсув локусу контролю від внутрішнього до зовнішнього. Адекватність самосприйняття й самовираження - реакції, що складають адекватності, - того, що К. Роджерс називав конгруентністю. Адекватність звичайно в значній мірі обумовлена усвідомленістю. Це стосується також відповідності між думками, почуттями, словами й справами.
   Здатність до адаптації (психічної і психофізичної) полягає в збереженні динамічної рівноваги (гомеостазу, гармонії) в умовах змін зовнішнього соціального й матеріального середовища. Тут важливе усвідомлення суб'єктом своїх зв'язків з навколишнім, що спонукує його піклуватися про стан екологічного й соціального середовища свого перебування. Сюди ж належить оволодіння навичками довільної саморегуляції психофізичного стану.
   Творчість може виступати і як якість взаємодії із середовищем, і як відповідний стан психіки. У цьому стані все сприймається “свіжим поглядом”, викликає нові асоціації, виявляються нові взаємозв'язки між різними подіями і явищами, приймаються нестандартні рішенні й народжуються нетривіальні способи їхньої реалізації. Життя у творчому стані сприймається як яскраве, насичене й повноцінне.
   Толерантність, доброзичливість і повагуми розглядаємо як основу побудови взаємин. Виникаючі труднощі істотно допомагають переборювати адекватний оптимізм і почуття гумору. Адекватним ми називаємо оптимізм, що розуміється як здатність бачити позитивні сторони в будь-якій ситуації, у сполученні з адекватним її сприйняттям. Почуття гумору досить сприяє оптимістичному відношенню до життя.
   Природність, здатність бути собою - це якість властива дітям, але згодом звичайно втрачається. У процесі розвитку особистості вона може розвиватися за допомогою розвитку самосвідомості, що супроводжується розвитком внутрішнього локусу контролю, рятування від психофізичних затисків, розвитку здатності до адекватного самовираження й т.д. Істотно, що розвинена в такий спосіб природність принципово відрізняється від природності дитини в результаті властивого їй якості усвідомленості Ми поділяємо твердження С. Д. Максименка [13] про те, що всяка особистість об'єктивно цілісна. Разом з тим суб'єктивно цілісність особистості складається в повнім усвідомленні й прийнятті себе. Для просування до суб'єктивної цілісності потрібен розвиток усвідомленості й прийняття того в собі, що не подобається, за допомогою усвідомлення “позитивних” сторін своїх “негативних” якостей. Суб'єктивна цілісність є важливим чинником повноцінного функціонування й розвитку особистості.
   Методи розвитку. Говорячи тут про методи розвитку, ми маємо на увазі ті методи, які може застосовувати людина, що прагне до власного розвитку. Методи, якими психолог може сприяти розвитку клієнта, вимагають спеціального розгляду й будуть описані нами в окремій статті.
   Для розвитку перерахованих вище якостей застосовуються наступні методи. Експериментування є найважливішим методом розвитку, основою процесу самодослідження. В експериментуванні сполучаються усвідомленість і творчість. Усвідомлене уважне спостереження дозволяє відчувати, переживати й дізнаватися багато важливого для розвитку. Тонке спостереження разом з розвиненою уявою дозволяє здійснювати довільну психічну саморегуляцію. Розширення границь своїх можливостей - окремий випадок експериментування. Рухаючись у деякому напрямку й дійшовши до якоїсь крайньої межі можна не вертатися відразу назад, а спробувати рухатися уздовж границі можливого. Найчастіше в результаті такого “освоєння” границі вона відсувається, тобто можливості розширюються. Творче самовираження стимулює процес спонтанного розвитку, дозволяє вийти за межі вже освоєного, одержати якісно новий досвід і, можливо, знайти (розкрити в собі) нові якості. Співтворчість людей прагнучих розвитку, до цікавого, здорового й повноцінного життя збагачує кожного з них. Цілеспрямовані дії як засіб досягнення самостійно наміченої індивідуальної мети вирішення пов'язаних з її досягненням завдань, як індивідуальних, так і колективних.
   Висновки. Уданій статті ми описали основні принципи авторського інтегративного підходу сприяння особистісному зростанню, що розглядає особистість як біо-психо-соціо-духовну єдність. Основні принципи розвитку особистості, що розвивають якості й методи розвитку об'єднані в цілісну систему. Подальший розвиток пропонованої нами концепції, а також її застосування в практиці психологічного консультування, ми плануємо описати в наступних статтях.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. - Л., 1968. - 338 с.
2. Андреев А.С. Человек в окружающем мире. Программа курса для учащихся 9-11 классов // Сборник учебных программ по психологии для учреждений образования. - Симферополь: ДОЛЯ, 2001. - С. 73-82.
3. Андреев А.С. Телесно-ориентированный тренинг личностного роста. Таврический журнал психиатрии. №1. - Симферополь. 2001. -С. 73-75.
4. Андреев А.С. Реформа образования: психологические аспекты. Гуманітарні науки. 2004. № 2. - С. 149-155.
5. Андреев А.С. Телесно ориентированный поход в тренингах личностного роста. Труды конференции “Современная психотерапия: теоретические проблемы и практика”. - Харьков, 2005.
6. Андреев О.С. Тілесно орієнтована методика особистісного зростання в умовах психологічного тренінгу. Наукові записки Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України / За ред. Академіка С.Д. Максименка. -К.: Міленіум, 2007. - Вип.. 34. - С 56-62.
7. Балл Г.А. Рациогуманизм как мировоззренческий и методологический принцип. // Психология в рациогуманистической парадигме. Избранные работы. - К. Основа, 2006. - С. 117-119.
8. Балл Г.А. Принцип рациогуманизма и его значение для психологии. // Психология в рациогуманистической парадигме. Избранные работы. - К. Основа, 2006. - С. 384-399.
9. Бехтерев В.М. Объективная психология и её предмет. Вестник психологии, криминальной антропологии и гипнотизма. 1904. Вып. 3. - С. 75-84.
10. Логинова Н.А. Разработка проблемы биологического и социального в комплексных исследованиях человека в целях психологического познания. // Мир психологии. 2006, № 1 (45). - С. 85-96.
11. Лоуэн А. Биоэнергетика. - СПб., ЮВЕНТА, 1998. - 382 с.
12. Максименко С.Д. Генезис существования личности. - Киев. 000 “КММ”. 2006. - 240 с.
13. Маслоу А. Психология бытия. - М.-К. 1997.
14. Мамардашвили М. Как я понимаю философию. - М. Прогресс. 1990.
15. Мастере Р. Нейроречь. К. - София, 1997. - 111 с.
16. Незнанов Н.Г., Акименко М.А., Коцюбинский А.П. Школа В.М. Бехтерева: от психоневрологии к биопсихосоциальной парадигме. -СПб., ВВМ, 2007. - 248 с.
17. Никитин В.Н. Психология телесного сознания. - М., 1998. - 481 с.
18. Перлз Ф. Гештальт-подход и Свидетель терапии. - М., 1996. -240 с.
19. Фельденкрайз М. Осознавание через движение. - М., 1994.
20. Юнг К.Г. Аналитическая психология. - СПб., 1994.
21. Darbonne A. Creative balance: an integration of gestalt, bioenergetics and rolfing. In: The Handbook of Gestalt Therapy. Jason Aronson inc. Northvale, New Jersey, 1995, pp. 603-614
22. Kepner J. Body process. San-Francisco. Jossey-Bass Publishers. 1993. 223 p.
23. Kepner J. Healing tasks. San-Francisco. Jossey-Bass Publishers. -1995. 312 p.

 
Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com