www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психофізіологічні механізми виникнення розумово-емоційного перенапруження у педагогічній діяльності та засоби його попередження
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психофізіологічні механізми виникнення розумово-емоційного перенапруження у педагогічній діяльності та засоби його попередження

І.В. Болотнікова

ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ВИНИКНЕННЯ РОЗУМОВО-ЕМОЦІЙНОГО ПЕРЕНАПРУЖЕННЯ У ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЗАСОБИ ЙОГО ПОПЕРЕДЖЕННЯ

   В роботі аналізуються основні фізіологічні механізми виникнення і розвитку розумової перевтоми та перенапруження у педагогічній діяльності. На основі аналізу результатів експериментального дослідження визначено основні методи і організаційні форми профілактики розумово-емоційного перенапруження в професійній діяльності вчителів.
   Ключові слова: розумова перевтома, умственно-емоційне перенапруження, профілактика розумово-емоційного перенапруження.
   Педагогічна робота поєднує в собі складну розумову діяльність і велике фізичне навантаження, включаючи творчу, організаційну та дослідницьку діяльності. Отже, професія висуває особливі вимоги до стану здоров'я вчителя, його фізичної та психологічної підготовленості.
   Професійна діяльність вчителя характеризується значним напруженням розумової діяльності. Це зумовлено, по-перше, специфікою його професії, основним завданням якої є передача знань, по-друге - великим робочим навантаженням, яке щоденно вимагає від вчителя значної витрати як розумового, так і фізичного потенціалу. Загальна тривалість розумової праці у викладачів історії, географії, біології складає в день 8-10 годин; у викладачів мов, математики та вчителів молодших класів- 10-11 годин. Навантаження часто збільшується протягом навчального року [9; 10].
   Питання розробки загальних принципів і методів оцінки, відновлення та оптимізації психофізіологічних витрат в процесі педагогічної діяльності є вельми актуальним, оскільки їх впровадження в систему освіти сприятиме підвищенню ефективності педагогічної роботи в навчально-виховних закладах.
   Завданням даної роботи є аналіз основних психофізіологічних механізмів виникнення розумового перенапруження та визначення засобів профілактики його розвитку.
   Переважаюча більшість вчителів оцінюють свою працю як дуже напружену і відмічають значну втому наприкінці дня, тижня і особливо навчального року [4; 5]. Психофізіологічні дослідження, проведені А.О. Нава-катикяном та В.В. Крижанівською в різні періоди навчального року, виявили накопичення негативних функціональних порушень з боку центральної нервової та серцево-судинної систем [4]. Наприкінці навчального року відмічається зниження функцій уваги, збільшення латентного періоду зорово-моторної реакції. Характерним є підвищення артеріального тиску, зміна вираженості кореляційних зв'язків між показниками різних геодинамічних функцій тощо.
   Найбільш значущою причиною цих змін є перевтома як наслідок високого напруження ЦНС у процесі роботи, значна її тривалість та недостатній рівень реабілітаційних процесів. Зі збільшенням віку вчителів відповідно зростають психофізіологічні ознаки перевтоми [6]. Функціональна напруга організму в процесі трудової діяльності через деякий час викликає появу ознак втоми, зокрема спостерігається зниження рівня дієздатності людини (або окремих функціональних систем його організму) під впливом роботи. Швидкість розвитку втоми, тобто тривалість відрізку часу від початку діяльності до появи ознак втоми, а також глибина втоми наприкінці роботи, в тому випадку, коли трудова діяльність триває протягом чітко обмеженого часу (зміна, вахта, чергування і т.д.), знаходяться в достатньо тісній залежності від рівня функціональної напруги організму робітника. Враховуючи, що функціональна напруга також тісно пов'язана з обсягом трудового навантаження, що визначається конкретними кількісними значеннями показників основних чинників трудового процесу, можна дійти до висновку, що швидкість і глибина розвитку втоми визначаються обсягом трудового навантаження.
   Втома за своєю біологічною сутністю є нормальним фізіологічним процесом, що виконує певну захисну роль в організмі, оберігаючи його окремі фізіологічні системи і органи від надмірного перенапруження і можливого в зв'язку з ним пошкодження [1]. Певний рівень втоми в кінці трудової діяльності навіть є необхідним для підтримання досягнутого рівня тренованості організму до трудового навантаження у робітників, що адаптувалися до цієї роботи, або для підвищення ступеня тренованості у робітників, які тільки починають опановувати даний вид діяльності.
   В реальній трудовій діяльності втома може виявлятися або в зниженні інтенсивності (продуктивності) праці робітника при збереженні показників початкового рівню напруги його фізіологічних функцій, або у збільшенні ступеню напруги фізіологічних функцій при незмінних показниках кількості і якості праці, або (що буває найчастіше) в деякому зниженні кількості або якості праці з одночасним збільшенням ступеню напруги фізіологічних функцій [7]. Цілком зрозуміло, що в двох останніх випадках втома наприкінці роботи буде достатньо глибокою, і для відновлення функціонального стану найбільш напружених в процесі роботи фізіологічних функцій буде необхідним досить тривалий і якісний відпочинок.
   На випадок, якщо відпочинок виявляється недостатнім для повного відновлення дієздатності організму на початок наступного трудового періоду, втома розвивається більш швидко й глибина її на кінець роботи буде більш значною, ніж в попередній період, тобто буде відбуватися накопичення, кумуляція втоми. Продовження роботи в подібних умовах кумуляції втоми може призвести до появи ознак перевтоми, або хронічної втоми, що не зникають у звичайні періоди відпочинку (щоденний і щотижневий) [8].
   За даними В. Рохмерт [2], час відпочинку, необхідний для повного відновлення функцій нервово-м'язової і серцево-судинної систем після динамічної і статичної м'язової роботи залежить (при однакових величинах зусилля або потужності роботи) від її тривалості з коефіцієнтом “18” і в ступені “1,44”, тобто час необхідного відпочинку в багато разів повинен перевищувати тривалість роботи.
   Недостатній відпочинок зумовлює поглиблення втоми, що в свою чергу знижує ефективність використання енергії на відновлювальні процеси. Отже, виникає своєрідне коло: недостатнє відновлення обумовлює поглиблення стомлення, а поглиблення стомлення знижує ефективність відновлення. В результаті цього може досить швидко розвинутися перевтома і, як наслідок, перенапруження.
   Численні дослідження Ю.В. Мойкіна і А.І. Кіколова [2] підтвердили, що нервове перенапруження потрібно розглядати як новий нозологічний стан організму, що виникає у різних категорій робітників, трудова діяльність яких пов'язана з розумово-емоційною напругою в умовах гострого дефіциту часу. Так, встановлено, що трудова діяльність диспетчерів залізничного транспорту, аеропортів, інженерів авіаційної промисловості, викладачів шкіл і ВНЗ характеризується багатьма спільними професійними рисами. На ці професійні особливості слід звертати увагу для того, щоб краще зрозуміти, як під їхнім впливом у цієї категорії робітників психоемоційна сфера стає найбільш вразливою щодо розвитку і формування нервового перенапруження.
   До особливостей роботи перерахованих категорій осіб, що дозволяють об'єднати їх в одну групу, слід віднести наступні: 1) одночасне спостереження на пульті управління за декількома змінюваними в часі виробничими процесами; 2) сприймання й переробка різноманітної та численної емоційно забарвленої інформації; 3) часте та швидке переключення уваги і запам'ятовування то одного об'єкту, то іншого, тобто постійна зорова, слухова та інша переадаптація, оперативне надання розпоряджень підлеглим; 4) гострий дефіцит часу для переробки значущої інформації і надання відповідних розпоряджень; 5) підвищена відповідальність за прийняття рішення, особливо в екстремальних ситуаціях, і, звідси, часте виникнення стану емоційного стресу; 6) необхідність тривалого підтримання високої інтенсивності та напруження уваги, пам'яті, мислення, емоцій та фізіологічних функцій організму (протягом всієї робочої зміни); 7) виникнення проблемної ситуації в умовах ліміту часу та значного обсягу інформації, що інколи призводить до фрустрації; 8) виникнення мотиваційно-емоційної поведінки й утворення домінанти для здійснення виробничих операцій (з передбаченням кінцевого результату), виконання інтелектуальних і емоційних актів вищого порядку; 9) гіпокінезія в зв'язку з більше статичним, ніж динамічним напруженням рухового аналізатору (робота виконується, більшою частиною, сидячи й не вимагає значних фізичних зусиль); 10) одночасне виконання складної розумової діяльності і, як наслідок, розвиток емоційної напруги підчас вирішення виробничих задач.
   Все вище зазначене можна віднести й до професії педагога, в якій інтелектуальна діяльність так тісно переплітається з емоційним напруженням, що, за великим рахунком, не припускає стереотипізації. Як правило, кожного дня виникають чинники ризику виникнення хронічного емоційного стресу [3].
   Наведені загальні характерні особливості праці вчителя свідчать про те, що вирішення виробничих завдань вимагає від педагогічних робітників водночас творчої розумової діяльності та мотиваційно-емоційного напруження за умов впливу безлічі чинників ризику. Ефективне сприймання та переробка педагогами різноманітної й численної інформації забезпечуються ускладненою структурно-функціональною організацією кори великого мозку, активацією лімбіко-ретикулярної й таламо-гіпоталамічної систем. Збудження підкоркових структур механізмами зворотного зв'язку підтримує гіперкомпенсаторну активність кори та обумовлює виникнення нервового перенапруження, тривалість та стійкість якого постійно підтримується складними корково-підкорковими взаємозалежностями [2].
   В зв'язку з тим, що емоційні прояви сучасної людини видозмінюються, необхідно вивчати нові риси, характеристики та механізми прояву емоційної напруги. В даному випадку особливу роль відіграють емоції вищого інтелектуального порядку. Для них, на відміну від емоцій нижчого порядку, характерними є часте перемежовування позитивних і негативних емоцій, прояв позитивної емоції з елементами негативної або навпаки, а також їх комбіновані прояви. Крім того, внаслідок впливу соціально-етичних факторів середовища, вони виявляються у відносно прихованій формі, без особливих зовнішніх яскравих проявів. Якщо робота людини проходить в постійній творчій напрузі і пов'язана з вирішенням актуальних, складних задач, вона набуває емоційного забарвлення вищого порядку: приносить радість, або викликає засмучення. Конфлікт пізнавального порядку майже завжди виникає на шляху творчої діяльності, особливо коли коло потреб людини значно розширюється. Навряд чи для представників творчої праці (вчені, викладачі, композитори, письменники, конструктори, тощо) характерною є відсутність численних потреб професійного плану і ймовірного прогнозування своєї праці.
   У перелічених вище осіб емоційне перенапруження виникає саме тоді, коли стає реальністю неможливість задоволення потреб в силу різноманітних причин, або відбувається відхилення ходу подій від того, що прогнозується індивідуумом протягом невизначено тривалого часу. Це призводить до ряду вегетативно-гормональних порушень і психічного дискомфорту. Емоційне перенапруження, що виникає в індивідуума, накопичується й може набути застійного характеру, доки він приймає рішення. Після прийняття рішення вплив психотравмуючої ситуації і емоцій вищого порядку зменшуються.
   Особливістю нервового перенапруження (на відміну від перевтоми) є те, що в даному випадку напруженість нервових і пристосувально-компенсаторних механізмів різко зростає, підвищуються лабільність і гіперкомпенсація, внаслідок чого процес збудження набуває тривалого характеру, в той час як розвиток нервової перевтоми пов'язаний більше з різким зниженням процесу збудження і лабільності, виникненням надмірного гальмування. Отже, нервове перенапруження можна визначити як стан, коли процес збудження підчас тривалого хронічного впливу будь-якого постійно діючого сильного збудника або емоційного комплексу досягає занадто високого рівня, тривалість якого зберігається тільки завдяки поступовому включенню додаткових нервових механізмів і потенційних ресурсів [2].
   Постійне функціональне перенапруження може призвести до зриву адаптаційно-компенсаторних механізмів. Цей зрив в результаті перенапруження з високою гіперкомпенсацією саморегуляції, включаючи поняття зворотного зв'язку, різко порушує баланс між адренергичними і холінергичними системами в бік або стабільної тривалості, або виснаження цих систем. Саме ця дезорганізація вегетативно-ендокринної систем є однією з головних причин розвитку неврозів і церебрально-судинних дискомфортів. Неврози, як правило, поєднуються з вираженими патологічними симптомами, що, зазвичай, мають стійкий характер, а зворотній зв'язок не спрацьовує. Тривала активація систем мозку під впливом емоційного стресу обумовлює розвиток церебрального дискомфорту і виникнення захворювань.
   Найбільш значущою причиною таких негативних змін є перевтома як наслідок високого напруження ЦНС у процесі роботи, значної її тривалості та недостатнім рівнем реабілітаційних процесів. Зі збільшенням віку вчителів відповідно зростають психофізіологічні ознаки перевтоми [1].
   В даній роботі використані результати експериментальних обстежень показників процесу мислення педагогічних працівників в процесі професійній діяльності. Загальна кількість обстежуваних становила 104 чоловіка. Експериментальним майданчиком слугував Київський міжрегіональний інститут удосконалення вчителів ім. Б. Грінченка. Обстежувалися вчителі початкових класів жіночої статі різного віку та відповідно різного стажу педагогічної роботи.
   З метою встановлення динаміки вікових змін певних ознак мислення педагогів (швидкість, логічність, лабільність та креативність), всіх обстежуваних було поділено на 4 вікові групи: І - 20-29 років; II - 30-39 років; III - 40-49 років; IV - 50 і більше років.
   Результати виконаної роботи дозволили зробити такі висновки:
   1. Загальна кількість обстежених педагогів виявила високий рівень всіх досліджуваних особливостей процесу мислення.
   2. Функції особливостей процесу мислення мають вікову динаміку з тенденцією направленості до погіршення зі збільшенням віку. Відповідно з віком зростає психофізіологічна "ціна" професійної діяльності педагогів.
   3. У третій віковій групі (40-49 років) показники мислення значно вищі у порівнянні з четвертою (50 і більше років) і, навіть, з другою (30 - 39 років) групами. Це пояснюється тим, що в даний віковий період поєднуються ще відносно високі показники психофізіологічного стану з набуванням зі стажем професійного досвіду. Таким чином, підвищення професійного рівня можна розглядати в якості фактора зниження психофізіологічної "ціни" педагогічної діяльності.
   4. Швидкість мислення сприяє зростанню працездатності, а звідси -зниженню психофізіологічної "ціни" педагогічної діяльності.
   5. В результаті дослідження встановлено достовірний прямий зв'язок між рівнем інтелектуальної лабільності та соціальною адаптованістю. Це означає, у педагогів з високим рівнем інтелектуальної лабільності психофізіологічна "ціна" професійної діяльності відносно нижча.
   Підсумовуючи вищесказане, можемо зробити загальний висновок: високий рівень розвитку процесів мислення позитивно впливає як на ефективність професійної діяльності вчителя, так і на загальний рівень соціальної адаптованості; тому розвиток розумових функцій, разом з психофізіологічною профілактикою розумово-емоційного перенапруження, є важливим фактором оптимізації професійної діяльності вчителя.
   Для людини праці, у тому числі й для вчителів, мають значення не стільки об'єктивні труднощі виробничих і навчальних процесів, скільки нерозуміння того, як правильно працювати, ефективно використовувати значні резерви свого мозку та як реалізувати особистісні властивості в роботі, що виконується, не допускаючи нервового перенапруження як фатальної неминучості.
   Нині в арсеналі фізіології праці є безліч заходів, спрямованих на оптимізацію режиму праці й відпочинку, підвищення дієздатності в різноманітних виробничих умовах. В зв'язку з цим, ми торкнемося лише деяких профілактичних і лікувальних заходів, що мають безпосереднє значення для попередження і усунення перенапруження в педагогічній діяльності [2; 7].
   Рекомендації щодо попередження хронічного емоційного стресу:
   1. Особливості процесу мислення педагога зумовлені, насамперед, тими вимогами, що висуваються перед ним обраною професією. Потреба у розвитку - це те головне, що визначає особистісний сенс безперервної освіти та самоосвіти вчителя [4; 5]. Безпосередньо процес всебічного розвитку особистості педагога відбувається завдяки його активній розумовій роботі. Таким чином, розумове тренування й підвищення рівня кваліфікації сприяють не тільки підвищенню дієздатності фахівців, але й зменшенню непотрібних емоційних напружень. Інколи розлади в роботі виникають від незнання та недосвідченості, в зв'язку з чим мають місце стресові ситуації.
   2. Підтримання ритмічного виробничого навантаження. Встановлено, що нервове перенапруження та невротичні реакції частіше виникають у осіб, що намагаються виконувати багато виробничих дій водночас.
   3. Відволікання уваги від стресової ситуації, переключення його на той вид діяльності, що більш за все цікавить або захоплює робітника.
   4. Оптимізація санітарно-гігієнічних чинників: освітлення в межах, передбачених санітарно-гігієнічними нормами; підтримування температури в приміщеннях в межах 20 градусів за С; раціональна організація робочих місць як засіб профілактики перенапруження опорно-рухового апарату.
   5. Проведення відпустки в обстановці, що відрізняється від тієї, де індивідуум звичайно живе й працює.
   Одним з найважливіших засобів попередження хронічного емоційного стресу є повноцінний відпочинок організму підчас нічного сну. Ю.В. Мойкіним та А.І. Кіколовим розроблено рекомендації щодо попередження порушення сну [2]:
   1. Порушення сну в деяких випадках можна усунути активною діяльністю на протязі дня, особливо фізичною. Важливо, щоб сон і бадьорість (активна діяльність) співпадали з біологічними ритмами організму. Тривалість сну для кожного індивідуума є суто індивідуальною характеристикою, яка визначається спадковими чинниками та особистісними властивостями.
   2. Швидкому засинанню та міцному сну сприяє щоденна м'язова активність, тому напружену розумову діяльність необхідно перемежовувати періодами фізичної праці або заняттями спортом. Можна ходити пішки на роботу і з роботи так, щоб час, що витрачається на це, складав 1 -1,5 години.
   3. Для нормального сну необхідним є певний комфорт спальних місць. Отже, відновлення нормального сну повинно має велике відновлювально-адаптаційне значення. Сон виступає в ролі іммобілізатору стресу, перезбудження, він відновлює й корегує тонкі процеси перенапруження. Гарний сон дуже важливий, особливо після екстремальних ситуацій і тривалої напруженої розумової діяльності.
   В якості найважливіших факторів профілактики та нейтралізації перенапруження виступають фізичне виховання і щоденна рухова активність. З метою усунення негативного впливу гіпокінезії на дієздатність у різноманітних фахівців, особливо якщо вона поєднується з постійним нервово-психічним перенапруженням, можна рекомендувати наступні заходи [2]:
   1. Організовувати короткочасні (2-5 хвилин) паузи для проведення гімнастики на фоні функціональної музики.
   2. Використовувати спеціальні комплекси фізичних вправ для домашніх фізкультурних пауз, що є корисними у самостійних заняттях. Необхідно піклуватися про збільшення виробництва домашніх портативних тренажерів, про випуск спеціальної літератури, включаючи “пам'ятки” щодо проведення комплексів фізичних вправ, пристосованих до самостійного виконання.
   3. Поширювати проведення масових фізкультурно-оздоровчих заходів у неробочий час.
   За наявності у педагогів деяких професіональних захворювань, виникнення яких пов'язано з перевтомою, необхідно цих осіб регулярно обстежувати, проводити відповідні лікувально-оздоровчі заходи. Недоцільно відразу призначати медикаментозне лікування, бо воно може зашкодити саморегулюючій системі організму, або завадити її функціонуванню. Тому для початкових форм невротичних станів достатньо при школі або в умовах профілакторію проводити групову аутогенну психотерапію. Сучасні технічні засоби (магнітофонні записи, платівки і т. ін.) дозволяють без участі психотерапевта розповсюджувати методики аутогенного тренування серед великих груп вчителів.
   Таким чином, існує багато шляхів нейтралізації впливу хронічного емоційного стресу та виникнення перенапруження. Разом з тим, не слід забувати, що природа наділила організм людини спроможністю не лише відновлювати ушкоджені функції, а й адаптувати їх до важких умов праці та життя. І тут значну роль відіграють всі психофізіологічні резерви організму й надзвичайна пластичність ЦНС людини.

Література

1. Леонова А.Б. Психодиагностика функциональных состояний человека. -М., 1981.-109 с.
2. МойкинЮ.В., Киколов А.И. и др. Психофизиологические основы профилактики перенапряжения. - М.: Медицина, 1987. - 256 с.
3. Мышление учителя. - М.,1990. - 104 с.
4. Навакатикян А.О., Крыжановская В.В. Возрастная работоспособность лиц умственного труда. - К., 1979. - 208 с.
5. Николенко Д.Ф., Шкиль Н.И. Становление учителя.-К., 1986. - 48 с.
6. Развитие психо-физиологических функций взрослых людей. - М., 1977.-197 с.
7. Теплов Б.М. Избранные труды. - М.,1985.
8. Шадриков В.Д. Проблемы профессиональных способностей / Психологический журнал, 1982, Т. 5.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com