www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Вивчення віктимності особистості неповнолітніх у психологічній літературі
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Вивчення віктимності особистості неповнолітніх у психологічній літературі

Т.М. Вакуліч

ВИВЧЕННЯ ВІКТИМНОСТІ ОСОБИСТОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ У ПСИХОЛОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

   Ключові слова: віктимна поведінка, сексуальні злочини, фактори віктимності, соціалізація.
   Останніми роками проблема насильства піддається глибокому міждисциплінарному аналізу, пов'язаному з дослідженням проблеми насильства взагалі, виявленням соціополітичних, культурних, психологічних і біологічних чинників, що сприяють збереження насильства і передачі його з покоління в покоління: стає необхідним розгляд другої сторони цього процесу - віктимної поведінки жертви.
   Аналіз розвитку вчення про жертву показав наявність ряду актуальних проблем психології віктимності теоретичного, методологічного і емпіричного характеру, таких як необхідність теоретичного обґрунтування системної гомеостатичної моделі (визначення предмету віктимології, розробку її категорій і принципів, дослідження психологічного змісту поняття віктимності, жертви, віктимізації та інших елементів понятійного апарату загальної теорії віктимології); розробка загальнотеоретичних системних аспектів віктимологічних досліджень; виявлення основних закономірностей віктимізації і віктимності.
   Незважаючи на те, що спочатку дане явище достатньою мірою було описане в кримінальній віктимології, гостро постає проблема зсуву акцептів вивчення даного явища в площину загальної і вікової психології. Важливим в даному контексті буде розгляд природи віктимної поведінки, виявлення чинників що її детермінують, генези і вікових особливостей віктимізації і віктимної поведінки в підлітковому віці як найуразливішому.
   У зв'язку з тим, що під віктимністю розуміється суб'єктивна схильність стати жертвою злочину, необхідно зазначити, що під суб'єктивною схильністю варто розуміти: психологічні (індивідуально-психологічні і соціально-психологічні) особливості особистості; фізіологічні властивості людини, головним чином обумовлені віком; психопатологічні особливості, які вказують про часткову соціальну дезадаптацію, а в результаті, розвитку дуже уразливої особистості [1].
   А.А. Ткаченко [15] відзначає, що неповнолітні потерпілі від сексуального насильства, у психопатологічному плані складають неоднорідну групу випробуваних, серед яких особи з психологічними розладами складають меншу частину. Н.Б. Морозова [11], навпаки, відзначає, що підлітки з психічними відхиленнями частіше стають жертвами сексуальних зазіхань. Суперечливість даних ще раз підтверджує не тільки латентність явища, але і відсутність широкомасштабних досліджень, які знаходяться на стику віктимології, психології й інших наук, пов'язаних з вивченням особистості.
   Існуючі в літературі дані багатосторонньо характеризують психологічні особливості віктимної поведінки особистості. Результати досліджень И.Г. Скурту і Д.В. Ривмана [14] свідчать про те, що для потерпілих у віці до 25 років характерна поведінка негативного характеру, зазвичай, у більшому ступені це стосується неповнолітніх. Причому психологічний аналіз проблеми показує, що негативна характеристика поведінки не у всіх випадках визначається розуміннями, що відносяться до інтимної сфери. Виявляються такі негативні якості, як облудність, недисциплінованість, брутальність, лінь, жадібність, нерозвиненість, легкодумство й інші. Поряд з пасивністю, підпорядкуванням, при негативному відношенні до того, що відбувається; під час самого злочину поведінка потерпілої до злочину могла носити демонстративно-зухвалий характер, що сприймалося злочинцем як явне запрошення до вступу в половий зв'язок, а слідством може розглядатися як криміногенне [14]. Ці факти однозначно викликають питання: що стоїть за такою поведінкою потерпілої, за встановленням необдуманих і ризикованих контактів, нерозбірливістю зв'язків, легкодумством у придбанні ризикованих знайомств. Чи це бажання весело провести час, потанцювати, випити, скористатися автомашиною чи щось інше? Тому маємо право на питання, чи можна всяку поведінку, навіть у конкретній ситуації зовні оцінювати як негативну, інтерпретувати як сформовану негативну характеристику особистості, як провокацію? Може виявлятися і така характеристика як нерозбірливість у знайомих, зайва довірливість, вона може таїти в собі не тільки байдужість, бездумність, навіть цікавість, але і нерозуміння злочинної сторони життя. Поведінка потерпілої в період здійснення злочину, як узагалі поведінка людини, знаходиться в залежності від двох категорій факторів:
   1) впливу зовнішнього середовища, у даному випадку злочинного чи нападу іншого впливу;
   2) індивідуальних особливостей особистості, що забезпечують реакції на зовнішній злочинний вплив і відповідно поведінка потерпілої [12].
   Ю.М. Антонян [2] досліджував потерпілих 18-20-літнього віку. Психологічними рисами, які відрізняють таких потерпілих, є: підвищена сугестивність, пасивність, підпорядкованість, психологічна інфантильність, погана орієнтація в новій ситуації, прояв сповільненості при орієнтуванні в нових ситуаціях, невміння належною мірою прогнозувати розвиток подій, у тому числі пов'язаних з власною поведінкою.
   Значно доповнюють картину експериментальні дані, отримані В.Л. Васильєвим і И.И. Мамайчук [3] у результаті дослідження особливостей поведінки неповнолітніх, жертв статевих злочинів, у ситуації конфлікту. Порівняльний загальний аналіз профілю особистості постраждалих осіб і дівчат з контрольної групи показав, що у перших більш високий показник за фактором конформності. Це характеризує їх як слухняних, залежних, що не уміють відстояти свою точку зору. При цьому, у групі потерпілих домінували безобвинувальні реакції, неповнолітні дівчата були схильні сприймати дані події як щось неминуче, фатальне. В основному переважали перешкоджаючі-домінантні реакції, що свідчать про підвищену фіксацію на наявних перешкодах. Варто підкреслити, що важливим регулятором поведінки особистості є рівень розвитку її самооцінки. За даними цих же авторів у постраждалих випробуваних самооцінка була менш адекватна, ніж у контрольній групі, крім того, виявлене порушення балансу позитивних і негативних характеристик, що значно перешкоджало розумінню того, що сталося, знижувало критичність поведінки. Причому, у дівчат із заниженою самооцінкою в досліджуваних ситуаціях спостерігалося обмеження активності, непевність у своїх силах, високий ступінь психічної напруженості. У дівчаток із завищеною самооцінкою спостерігалася некритичність, тенденція брати на себе рішення задач, що перевищують їхні можливості, схильність до ризику; у них спостерігалося прагнення перекласти відповідальність за те, що сталося, на інших, на обставини. Усі перераховані характеристики можуть бути названі як типові реакції і дії та стійкі якості особистості.
   Аналізуючи психологічні особливості особистості, неможливо ігнорувати вроджені особливості. Так відомо, що у осіб з проявами віктимної поведінки діагностується висока чутливість, більш високий рівень нейротизму в порівнянні з контрольною групою, гостре реагування на погрози, високий показник за факторами тривожності і фрустрованості та низький рівень емоційної стійкості, що дезорганізуюче позначається на адекватності поведінки і є особливістю психічної адаптації. До вроджених факторів необхідно віднести потерпілих із затримкою психічного розвитку і психічних відхилень. Властиві ним труднощі осмислення нової інформації, малий запас знань, конкретність і примітивність суджень, порушення критики, дуже слабкі прогностичні здібності - усе це сприяє віктимогенній схильності [8].
   Соціалізація - це багатогранний процес, який включає в себе виховання активної соціальної відповідальності, усвідомлення особистістю свого боргу перед суспільством, розуміння необхідності дотримання соціальних норм, що, у кінцевому рахунку, забезпечує нормативну поведінку, високий ступінь соціальної вихованості людини, попередження антисоціальних проявів.
   Дослідженнями психологів і клініцистів показана роль соціалізації й умов виховання в дитинстві на все наступне життя людини, на його психіку, причому, передбачається, що мова може йти або про твердий, директивний тип сімейного виховання, або про тип “соціально покинутої дитини” [12].
   У зв'язку з цим виникає припущення про можливий вплив визначеного стилю взаємодії між дітьми і батьками на формування психологічного профілю уразливої, тобто віктимної особистості неповнолітнього.
   Дійсно, щоб зрозуміти сутність віктимної поведінки, необхідно, насамперед, розкрити детермінанти відхиляючої поведінки неповнолітнього. Досить проаналізувати будь-яку ситуацію, у якій фігурує насильство і стає очевидним, що досвід жертви в кожному з цих випадків виявляється складним і багатомірним. “Так, для дітей, які постраждали від інцесту, неминучим є супутнє йому руйнування сімейної любові і довіри, маніпулятивні відносини, а найчастіше і залякування з боку батька - ґвалтівника, яке кваліфікується як психологічне насильство, тоді як діти і дорослі - жертви зґвалтування, часто переживають і фізичне насильство (побої) і емоційне (погрози убити або покалічити)”. Термін “насильство” має безліч трактувань: психічне і фізичне насильство, зневага правами дитини; жорстоке поводження з дитиною; неадекватне батьківство, тобто, симбіоз і емоційна депривація [5].
   Наслідки насильства, пережитого в дитинстві, все частіше стають об'єктом емпіричного дослідження, а тому з'являються факти, що підтверджують існування відстрочених наслідків насильства. Пояснюючи соціально-психологічні причини формування віктимної поведінки неповнолітніх, дослідники роблять висновок про те, що його визначає: страх зштовхнутися з брутальністю, фізичним і психічним насильством; почуття беззахисності, непотрібності, байдужість з боку значимих дорослих [9].
   При цьому автори вказують, що страх не тільки є однією з головних причин формування негативних тенденцій у розвитку особистості (агресивності, жорстокості, підвищеній тривожності, відсутності жалю, милосердя), але і впливає на формування віктимності [9]. Непевність у собі, страхи можуть розглядатися як результат формування тривожно - недовірливого характеру, що найчастіше є наслідком домінуючого і суперечливого виховання в батьківській родині [1].
   Відомі емпіричні дані про сильну фрустрацію базових потреб у прихильності й автономії в кризові періоди дитячого і підліткового віку, що виникає внаслідок неадекватного виховання, особливо емоційної депривації і симбіозу. Більш того, емоційна депривація і симбіоз однаково переживаються дитиною як втрата або насильство, причому “нестабільність і ненадійність емоційних відносин роблять образ іншого не константним, “флуктуючим” у сприйнятті дитини від “тотально поганого” (відштовхуючого і караючого) до “тотально гарного” (люблячого і приймаючого) чи назавжди стає чужим і потенційно загрозливим” [5]. Як результат зазначених явищ, відбувається формування патологічної структури особистості образа “Я” і створюються визначені інтерперсональні патерни [5].
   У дослідженні, присвяченому жорстокому поводженню з дітьми, затверджується, що наслідки жорстокого поводження залежать від віку, від реальної ситуації, у тому числі наявності в родині людей, які приймають дитину. Так, до 10 років виявляється різна неврозоподібна симптоматика, у деяких випадках депресивні розлади, у підлітковому віці - психопатоподібна симптоматика. Крім того, дітей, які страждають внаслідок жорстокого поводження , характеризує підвищена агресивність або підвищена боязкість і обов'язково неадекватна самооцінка. Під жорстоким поводженням варто розуміти усі випадки, коли дитина в результаті покарання відчуває страх до батьків і реагує неадекватною поведінкою [3].
   Інтерес представляють дані про вживання психоактивних речовин підлітками в результаті жорстокого поводження з ними батьків. Н.С. Курск [9] показав, що навіть високий рівень емоційної експресивності в спілкуванні матері з дочкою - підлітком позитивно пов'язаний з високим рівнем вживання алкоголю, що, зокрема, робить особистість психологічно збитковою, а значить уразливою.
   На формування адаптованої, соціалізованої особистості негативно впливають наступні типи виховання:
   - прихована і така, що потурає гіпопротекція;
   - домінуюча і така, що потурає гіпопротекція;
   - явне і приховане емоційне відкидання;
   - виховання по типу жорстокого поводження з дитиною;
   - виховання по типу підвищеної моральної відповідальності;
   - суперечливе виховання [9].
   Відомо, що у віковому проміжку між 14 і 18 роками дитина проходить через черговий критичний період у розвитку, причому це одна з основних криз, що характеризуються формуванням ряду новотворів, коли за надзвичайно короткий термін дитина міняється в цілому [14].
   Центральним фактором психологічного розвитку підліткового віку, його найважливішим новоутворенням є становлення нового рівня самосвідомості, зміна Я - концепції, яка визначаються прагненням зрозуміти себе, свої можливості й особливості [11]. З цим пов'язані різкі коливання у відношенні до себе, нестійкість самооцінки. Зазначений новотвір визначає ведучі потреби підліткового віку - у самоствердженні і спілкуванні з однолітками. Динамічний характер розвитку пізнавальних структур, їхня несформованість обумовлює ряд специфічних підліткових труднощів. У моральному розвитку з цим пов'язані, зокрема, протиріччя між некритичним засвоєнням групових моральних норм і прагненням обговорювати прості, часом другорядні правила.
   З одного боку, у підлітковому віці важлива не стільки сама по собі можливість самостійно розпоряджатися собою, скільки визнання навколишніми дорослими цієї можливості. З іншого боку, підлітки продовжують чекати від дорослих допомоги і захисту [2]. Зазначена суперечливість, підпорядкованість нормам групи робить підлітка особливо небезпечним через можливість виникнення різних форм як делінквентної, так і девіантної поведінки.
   Як вважають деякі дослідники, переживання кризи дисгармонують особистість дитини, роблячи її більш сенситивною, тендітною, віктимною [45]. І саме це може стати провокуючим фактором.
   И.В. Грачов [4] отримав цікаві результати про вплив насильства (фізичного, психічного та сексуального) у дитячому віці на психофізіологічний стан, психосоціальний розвиток і поведінку особистості. Заданими його дослідження, психогенні і психосоціальні наслідки насильства в дитинстві можна звести до наступних видів: посттравматичні стресові реакції; афективні порушення; аутодеструктивна поведінка; труднощі в сексуальному поводженні; порушення медичного характеру; особистісні проблеми.
   На підставі проведеного нами теоретичного дослідження чинників виникнення віктимної поведінки підлітків ми можемо зробити наступні припущення [1, 3, 6, 8-11, 13, 15]:
   1. У даний час, питання особливостей формування віктимної поведінки підлітків та чинники, опосередковано або безпосередньо детермінують процес дизонтогенеза віктимізації особи, вивчені недостатньо.
   2. Розглядаючи особливості виникнення віктимної поведінки підлітків, ми виявили ряд чинників детермінації віктимної поведінки різних ієрархічних рівнів індивідуальності.
   а) Розглядаючи психофізіологічні передумови віктимності підлітків, ми виділили найбільш важливі: специфічно біологічні особливості підліткового віку (фізичні зміни і зміни гормонального фону, переважання процесів збудження, підвищена емоційна збудливість, нестійкість настрою), органопатія, резидуально-органіча церебральна недостатність, гіперактивність, психічна або фізична патологія.
   б) До індивідуально-психологічних складових віктимної особи підлітків, що приводять в сукупному впливі до особової деформації і подальшій віктимізації, можна віднести: специфічні підліткові комплекси; емоційно-настановча готовність особистості дитини, що виявляється або в агресивному реагуванні, або у вигляді конформної поведінки, схильність докоряти собі, тривожність, фрустрованість; неадекватна самооцінка: порушення ціннісних орієнтацій; сексуальні девіації; наявність сформованих і закріплених у вигляді ригідних патернів -моделей віктимної поведінки; індивідуально набутий досвід підлітка, наявність травматичних подій в його житті, наявність зразків віктимної поведінки.
   в) Серед чинників соціально-психологічної дії на віктимізацію підлітка виділяються як особливо важливі:
   - соціокультурні особливості віктимізації (вплив соціокультурного і соціально-економічного статусу, віктимізація суспільства, особливості побутового оточення, дія засобів масової інформації, гендерні особливості);
   - сімейний чинник (наявність агресивної або ігноруючої моделі виховання, психопатологія одного з членів сім'ї, порушення емоційного клімату в сім'ї, наявність моделей жертовної поведінки батьків, фізичне насильство, алкоголізм, подружні конфлікти);
   - соціально-педагогічний чинник (відсутність індивідуального підходу до учня, віктимна деформація педагога, образливе відношення з боку педагога і однокласників, психологічне і фізичне насильство, неприйняття однолітками).
   Отже, головними наслідками причин формування уразливої особистості і віктимної поведінки, з якими зустрічаються автори досліджень, є: дефіцит досвіду позитивної, активної, просоціальної поведінки, пов'язаної з відстоюванням свого Я, формування у визначеної частини школярів почуття власної неповноцінності і неспроможності, психологічного і соціального статусу невдахи, формування свого роду “жертовного стилю поведінки”, особливості розвитку підліткового віку.
   Таким чином, впливаючи на особу підлітка, у процесі його розвитку і соціалізації соціокультурне середовище робить величезний вплив на віктимізацію суб'єкта через ряд чинників: культурні традиції суспільства, соціальне визнання або відкидання, демонстрацію зразків жертовної поведінки засобами масової інформації, літературу, народну творчість, традиції, відношення до духовного і фізичного образу, соціальний простір особи, найближче соціальне оточення, побутові засади тощо. Такий механізм має багаторівневу структуру. Посилений при виникненні стресу стан психологічного дискомфорту блокує реалізацію потреби в адаптації і самоактуализації особи підлітка та приводить до критичного стану соціальної фрустрації, а значить, може підвищувати ризик віктимізації. При цьому, комплекс впливу соціокультурного оточення, впливаючи на особистість підлітка, формує індивідуальні, найбільш звичні моделі реалізації віктимності, властиві даному культурній групі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Антонян Ю.М. Неблагоприятные условия формирования личности в детстве и вопросы предупреждения пре ступлений / Ю.М. Антонян, Е.Б Сомовичев. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1983. - С. 9-11.
2. Антонян Ю.М., Голубев В.П., Кудряков Ю.Н. Изнасилования: причины и предупреждения. - М.: МВД СССР ВНИИ, 1990. - 26 с.
3. Васильев В.Л., Мамайчук И.И., Анализ личности несовершеннолетних жертв половых преступлений / В.Л.Васильев, И.И. Мамайчук // Вопросы психологии. - 1993. - № 1. - С 45-52.
4. Грачев И.В. Половые различия последствий насилия над детьми в онтогенезе / И.В. Грачев // Дети России: насилие и защита: Материалы Всерос. научно-практ. конф. (1-3 окт., 1997). - М., 1997. -С. 21-22.
5. Ильина СВ. Влияние пережитого в детстве насилия на возникновение личностных расстройств / С.В.Ильина // Вопросы психологии. - 1998. - № 6. - С. 65-74.
6. Келли Г.Ф. Основы современной сексологии. - СПб., 2000. - 890 с.
7. Кон И.С. Ребенок и общество: (историко-этнографическая перспектива). - М.: Наука, 1988. - 163 с.
8. Конышева Л.П. Судебно-психологическая экспертиза психического состояния несовершеннолетних жертв изнасилования: Автореф. дис. ... канд. ю. наук. - М., 1988. - 21 с.
9. Куган Б.А., Поварницына В.А. Психологические причины формирования виктимного поведения у изнасилованных несовершеннолетних//Дети России: насилие и защита. - М., 1997. -С. 49.
10. Курск Н.С. Взаимосвязь жестокого обращения родителей с детьми, эмоциональные экспрессии в обращении между ними и употреблением психоактивных веществ в подростковом возрасте // Дети России: насилие и защита. - М., 1997. - С. 50.
11. Морозова Н.Б. Психические отклонения у жертв сексуального насилия // Дети России: насилие и защита. - М., 1997. - С. 81.
12. Психологическая диагностика посттравматических стрессовых состояний: Учебно-методическое пособие. - Харьков, 1998.- 66 с.
13. Райе Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. -СПб.: Питер, 2000. - 656 с.
14. Ривман Д.В. Виктимологические факторы и профилактика преступлений. - Л.: Юрист, 1975. -210 с.
15. Ткаченко А.А., Догадина М.А. Некоторые особенности сексуального развития жертв сексуального насилия // Дети России: насилие и защита: Материалы Всерос. научно-практ. конф. (1-3 окт., 1997). - М., 1997. - С. 16-17.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com