www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічні закономірності розвитку адикцій в онтогенезі
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічні закономірності розвитку адикцій в онтогенезі

Н.М. Бугайова

ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ АДИКЦІЙ В ОНТОГЕНЕЗІ

   Стаття присвячена психологічним особливостям формування різних видів залежної поведінки на основних етапах онтогенезу.
   Ключові слова: адиктивна поведінка, залежність, онтогенез, розвиток, криза.
   В онтогенезі відбувається індивідуальний розвиток організму й психічний розвиток особистості. Онтогенез включає наступні основні періоди розвитку: дитячий вік, раннє дитинство, дошкільний вік, молодший шкільний вік, підлітковий вік, юнацький вік, період дорослості, старість.
   У процесі еволюції особливої життєутворюючої основи - нужди (С.Д. Максименко, 2006) (яка включає єдність і протиріччя біологічних і соціальних джерел досвіду), відбувається активація психічного, що викликає особистісну дію людини, яка, у ранньому онтогенезі є винятково афективною, однак уже має спонукальну силу. Зустріч такої дії з об'єктом породжує не тільки пізнання, але й задоволення від цієї “ділянки” потреби [6].
   У формуванні адиктивної поведінки визначальну роль грає підкріплення позитивного емоційного стимулу, що приводить до наступного його закріплення й утворення стійкого поведінкового паттерну. Позитивні емоції, що виникають у результаті підкріплення стимулу, активують у головному мозку зону нагороди, яка контрольується спеціалізованою системою нейронів. Слід зазначити, що всі види діяльності, які викликають задоволення, активують у ГМ ту ж саму систему нагороди.
   Вікові кризи роблять людину більш уразливою для стресів, оскільки вона потрапляє в ситуацію неможливості вирішення власних проблем за допомогою отриманого досвіду через невідповідність існуючої соціальної ситуації потребам нового рівня її психологічного розвитку.
   Саме в періоди вікових криз збільшується ймовірність виникнення й розвитку адиктивної поведінки. При цьому стресогенність факторів залежить як від неможливості задоволення потреб, що визначають цінності етапів стабільного розвитку індивіда, які йдуть слідом за віковими кризами, так і від криз його індивідуального розвитку, а також ступеня уразливості суб'єктивно значимих ціннісних мішеней особистості. Збіг всіх складових багаторазово підвищує ймовірність виникнення адикції.
   Виділяють два варіанти розвитку залежної поведінки (А.О. Бухановський з співавторами, 2002): оперантне научіння - повторне (слабке, але регулярне або часте) підкріплення позитивного стимулу, що формує стійке порушення поведінки (гемблінг, лудоманія, Інтернет і комп'ютерна залежність й ін.) і реактивний імпринтінг (інтенсивний стресовий вплив, у результаті якого виникає гостра реакція запечатління специфічного переживання, що підкріплюється сильною психоемоційною реакцією (сексуальні залежності, екстремальна поведінка, обсесивно-компульсивні розлади й т.ін.). Тобто на нейрофізиологічному рівні виникає осередок посиленого порушення з гіперактивацією дофамінового синапсу, що закріплює компульсивність потягу.Опіатоподібні поліпептидні хімічні сполуки, що виробляються в головному мозку - енкефаліни й ендорфіни (т.зв. ендогенні морфіни), контролюють силу болісних відчуттів і виступають у якості антистресорів й адаптогенів. Вироблення ендорфінів корелює із силою й тривалістю стресового впливу. їх збільшення забезпечує захист організму, виконуючи роль анальгетика й емоційного амортизатора, які послабляють ступінь негативного впливу стресу.
   Нехімічні залежності впливають на особистість і викликають: емоційну й нервову перенапругу, астеноневротичні й психоемоційні порушення, соматичні захворювання, сприяють виникненню комунікативних, інтимно-особистісних проблем і порушенню соціальної адаптації.
   У цей час до нехімічних залежностей відносять [2; 5; 6; 7]:
   • гемблінг/лудоманію (патологічну схильність до азартних ігор - по МКХ- F63.0) (Lesieure Н., 1984; Volberg R., Steadman Н., 1988; Короленко Ц.П., Донських ТА., 1990; Егоров А.Ю., 2007);
   • працеголізм/трудоголізм ((Dates W., 1972; MentzelG., 1979; KillingerB., 1992; Porter G., 1996; Короленко Ц.П., 1993);
   • спортивну адикцію, адикцію вправ (Baekeland P., 1970; Sachs М., PargmanD., 1984; Szabo А., 1998);
   • залежність від “здорового способу життя” і нетрадиційних методів відновлення здоров'я;
   • екстремальні види спорту (Franken І.Н.А. et.al.,2006; Короленко Ц.П., 1991; Егоров А.Ю., 2005), екстремальний туризм (спускання по гірських ріках на байдарках або надувних човнах, занурення з аквалангом у зонах перебування акул, наметовий відпочинок у саванах Африки, одиночні походи в гори й ін.);
   • адикцію до витрати грошей, компульсивний шопінг (КрепелінЕ., 1909; БлейлерЕ., 1920; Slater P., 1980; FaberR., O'GumnT., 1992; McElroy S. et al, 1991);
   • прагнення до невиправданого ризику й створення небезпечних ситуацій (т.зв. стан перманентної війни) (Постнов В.В., ДеречаВ.А., КарпецьВ.В. 2004);
   • комп'ютерну залежність/інтернет-адикцію (Griffiths М., 1995, Goldberg І, 1996; OrzackM., 1998, Young К., 1998);
   • адиктивний фанатизм (релігійний (сектантство), спортивний, музичний (фанати))  (Arterburn S., FeltonJ., 1991; Менделевіч В.Д., 2003, Старшенба-умГ.В.,2005);
   • ургентну адикцію (звичку перебувати в стані постійної недостачі часу) (Короленко Ц.П., Дмитрієва Н.В., 2000);
   • нав'язливий духовний пошук (Постнов В.В., Дереча В.А., 2004);
   • синдром Тоада (т.зв. веселе автоводіння) (McBride A.D., 2000);
   • адиктивне колекціонування (Котляров А.В., 2006)
   • геджит-адикцію (Котляров А.В., 2006);
   • залежність від мобільних телефонів (SMS-адикцію) (Егоров А.Ю., 2005; Котляров А.В., 2006);
   • телевізійну адикцію (MeerlooJ., 1954; KubeyR., 1996, Csikszent-mihalyi M., 2002, Егоров А.Ю., 2005; Котляров А.В., 2006);
   • адикцію до аудіостимулів (Wright М.Р., 2002);
   • залежність від реклами (Котляров А.В., 2006);
   • адикцію до руйнування й саморуйнування (Старшенбаум Г.В., 2006);
   • комунікаційну адикцію/болтоголізм (cjmmunicational addiction, talkaholism) (Walther J.B., 1999; BostromR.N., Harrington N.G., 1999; McCroskey J.C., Richmond V.P., 1995; Егоров А.Ю., 2005);
   • адикцію стосунків (еротичні адикції): любовні, сексуальні й уникання (Simon І, 1982; FaberR., O'GumnT., 1992; Irons R., Schneider J., 1997; Короленко Ц.П., Дмитрієва H.B., 2000);
   • б'юті-адикцію (залежність від краси): танорексію (залежність від засмаги), мейкапманію (хворобливу пристрасть до декоративної косметики), юноманію (залежність від радикальних методів омолодження), фітнесманію (хворобливу пристрасть до занять у фітнес-центрах або спортивних клубах).
   • харчові адикції: нервову анорексію і булімію (Gold et al, 1997; Reid, Burr, 2000; Короленко Ц.П., Дмитрієва H.B., 2000) займають проміжний стан між хімічними й нехімічними залежностями, оскільки у формуванні даних адикцій задіяні поведінкові й біохімічні механізми.
   На тип й особливості формування залежної поведінки впливають індивідуально-типологічні характеристики особистості, соціальні й мікросоціальні умови її життя, особливості виховання, а також форма, тривалість й інтенсивність стресового впливу.
   З моменту народження дитина переходить від симбіотичного стану з організмом матері (у якому вона перебуває в пренатальному періоді), до нових умов існування, що вимагає включення адаптаційних механізмів. Безумовні рефлекси, які забезпечують роботу основних систем організму і дозволяють немовляті пристосуватися до навколишнього середовища: захисні, орієнтовні, статеві й харчові, включаються в дитини відразу після народження. Смоктальний рефлекс формується в плода ще у внутрішньоутробному розвитку. Завдяки цьому рефлексу здійснюється харчування дитини в постнатальний період.
   З початку появлення на світ дитина проявляє первинні потреби: у їжі, сні, теплі, русі, нових враженнях, спілкуванні, захисті. Через безпомічність дитина сигналізує про власні потреби дорослим, від яких вона перебуває в повній залежності. Неможливість задоволення потреб викликає в неї негативні переживання, що виражається в занепокоєнні, кричанні, плачі, а задоволення -у радості й вдоволенні.
   Протягом першого року життя свідомість дитини розвивається, формуючи потреби, викликані необхідністю побудови нових взаємин з навколишнім світом і переходом на наступний ступінь психічного розвитку. Якщо дитина не має належного задоволення потреб у силу поганого догляду, наявності захворювань або інших причин, у неї формується недовіра до світу й оточуючих [15], що проявляється підвищеною тривожністю, дратівливістю, плаксивістю.
   Оскільки основним типом діяльності дитини першого року життя є емоційне спілкування, його виражений дефіцит може привести до вповільнення психічного розвитку (наприклад, “госпітальний синдром”).
   За допомогою годування дитина не тільки задовольняє голод. Материнське молоко містить ендорфіни, що дозволяють їй переборювати тривогу й страх, тому наполеглива потреба в материнському молоці у дітей двох років і більше, може розглядатися як сама рання форма залежності - сагінозалежність (sagina лат. - годування - гранична залежність від годування) - і свідчити про наявність психоемоційних проблем.
   Варто підкреслити, що заспокоєння у дитини викликає не тільки факт насичення, але й сам акт смоктання, що є, по суті, символічним заміщенням процесу годування з метою досягнення дитиною емоційної стабільності. На ослаблення негативних емоцій і відновлення емоційної рівноваги спрямоване смоктання дитиною соски, пальців й інших предметів.
   Феласмозалежність (felasmos, грець. - смоктання), також представляє одну з ранніх форм адиктивної поведінки. При сагіно й феласмозалежності задіяні моторика й психологічна складова, тобто дані феномени мають психофізіологічну основу.
   Питання про час повного вгасання смоктального рефлексу є досить спірним (від 1 до 2,5 років) і свідчить про необхідність урахування індивідуальних особливостей дитини, однак варто підкреслити, що під залежною поведінкою, у цьому випадку, розуміється нав'язливе прагнення дитини до смоктання, як до основного способу порятунку від тривог і страхів, навіть по закінченні початкового періоду розвитку, що, також свідчить про наявність у неї психоемоційних проблем і внутрішніх конфліктів.
   Звичка дитини самостійно себе заспокоювати, окрім недовіри до світу, приводить до зниження потреби взаємодії з оточуючими людьми, ослабленню потреби в пізнанні й зменшенню дослідницького інтересу, що, у підсумку, може з'явитися причиною відставання в розвитку й порушенні соціалізації.
   Мікадзе Ю.В. відзначає: “Поява нових видів рефлексів (особливо в перший рік життя) супроводжується редукцією, вгасанням первинних автоматизмів. Ці процеси (відновлення й редукція) збалансовані. Передчасне вгасання позбавляє фундаменту функції, які знову з'являються, затримка редукції заважає утворенню нових реакцій, призводить до застрягання на якому-небудь рівні розвитку” [12].
   Виникнення неврозів (оніхофагія - кусання нігтів, трихофагія - кусання волосся) і деяких видів залежностей у більш пізньому віці (тютюнопаління, алкоголізм, гамбринізм - пивна адикція) ряд дослідників зв'язують з незадоволеністю потреби в смоктанні.
   Невирішені конфлікти першого року життя можуть приводити до “депресивних форм страху порожнечі й покинутості” [16], а також стати причиною формування й розвитку ранніх форм залежної поведінки, що не дозволить дитині здійснити повноцінний перехід від організмового існування до індивідного рівня розвитку (М. -Л. Чепа, 2005) [17].
   У період від 1 до 3-х років змінюється соціальна ситуація розвитку дитини, міняються способи її взаємодії з світом й оточуючими людьми, відбувається інтенсивний психічний ріст. Прагнення до самостійності й, одночасно, наявність залежності від уваги, оцінок і допомоги дорослих породжують протиріччя, що вимагають вирішення. Виникають нові потреби, неможливість задоволення яких може викликати фрустрацію, появу страхів і неврозів. Світ, який пізнається дитиною, при недостатній увазі з боку дорослих і неправильному вихованні, сприймається нею як ворожий й повний небезпек.
   Парентозалежність (parentes, лат. - батьки)- залежність від присутності батьків при засипанні або страх розставання з ними (тип залежної поведінки, яка найбільше часто зустрічається в даний період), продиктована потребою дитини в захисті, який, на її думку, здатні дати їй близькі люди.
   У дошкільний період починає формуватися особистість дитини, відбуваються фізичні перетворення її організму й зміни в поведінці, самоствердження починає відігравати важливу роль. Провідною стає ігрова діяльність, з'являється потреба у визнанні однолітків. Свідченням позитивного проходження даного вікового періоду є готовність дитини до навчальної діяльності. Затримку переходу від ігрової діяльності до навчальної викликає пезозалежність (pezo, грець. - грати).Для молодшого шкільного віку характерна, насамперед, зміна соціального статусу дитини. Виникає необхідність адаптації до нового виду діяльності й соціального оточення. Ікогенозалежність (iko'jema, грець. - родина) -прагнення перебувати серед членів своєї родини й неготовність до зміни звичного мікросоціального оточення, порушує (гальмує) адаптацію дитини до нових умов (дитячий сад або школа) і негативно впливає на її соціалізацію.
   Підлітковий період є перехідним: іде біологічне й статеве дозрівання організму, психічного розвитку, виникає новий рівень самосвідомості (Л.И. Божович, 1992), відбувається соціалізація особистості.
   Підлітків відрізняє емоційна нестійкість, підвищена ранимість, необ'єктивне сприйняття дійсності, вони схильні до ідеалізації почуттів дружби, любові й сексуальних стосунків. Для осіб цього віку характерні переживання, пов'язані із власною зовнішністю, прийняттям чи неприйняттям їх однолітками, визнанням оточуючими їх здібностей й умінь. Переміна в поведінці викликана гормональною перебудовою організму й психологічними змінами, прагненням до самопізнання, самоствердження й самостійності.
   Під час підліткової вікової кризи й кризи юності, яка свідчить про завершення особистісної інтеграції й перехід до суб'єктного рівня розвитку [18], найбільше травматичною буде фрустрація інтимно-особистісної й навчальної сфер діяльності. Акцентуації характеру, наявність комунікативних проблем (наприклад, внаслідок дисморфоманії, ерейтопатії або псевдологічної поведінки), конфліктів з однолітками, педагогами або батьками, девіантна поведінка, можуть привести до формування хімічних і нехімічних типів залежностей (алкогольної, наркотичної, харчової (нервової анорексії, булімії), комп'ютерної (хакерства, гіперзахопленості індивідуальними або мережними іграми, надмірному спілкуванні в чатах, кіберсек-суальній залежності), ігровій, комунікаційній, адикції до руйнування й саморуйнування, прагненню до невиправданого ризику й створенню небезпечних ситуацій, залежності від мобільних телефонів й відео чи аудіостимулів, SMS-адикції, адиктивному фанатизму (музичному, спортивному й ін.), геджит-адикції, любовної та бьюті-адикції, мейкапманії і іншим).
   Серед підлітків найбільше часто зустрічаються наступні види хімічних адикцій: тютюнопаління, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія.
   Уживання психоактивних речовин або зловживання ними з метою досягнення стану зміненої психічної діяльності є однією з найпоширеніших форм адиктивної поведінки. Психоактивною речовиною вважається будь-яка речовина, здатна при однократному прийомі тимчасово змінювати психічну діяльність індивіда, а при систематичному - викликати психічну й фізичну залежність. Відповідно до Міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду (МКХ-10) до психоактивних засобів, які при систематичному прийомі можуть викликати залежність, відносять:
    - алкоголь;
   - похідні опію;
   - похідні канабісу (марихуана, гашиш, анаша й ін.);
   - седативні, снотворні речовини й анксиолітичні засоби;
   - кокаїн;
   - стимулятори (включаючи кофеїн);
   - галюциногени;
   - тютюн;
   - летучі розчинники (летучі вуглеводні й нафтопродукти: клей, бенол, газолін, розчинники лаку, рідини для заправлення запальничок, аерозолі).
   Дефіцит ендогенних анальгетиків, антистресорів й адаптогенів, який викликають емоційно-психологічні або фізичні стресові перевантаження, сприяє підвищенню рівня тривожності, появі дратівливості, дисфорії, депресивних станів, виникненню аутодеструктивної й адиктивної поведінки. Тобто ймовірність розвитку адиктивної поведінки вище в осіб, які мають підвищений рівень тривожності, відчувають депресію, перебувають у стресовому стані чи страждають ендогенними захворюваннями й розладами особистості. Зловживання психоактивними речовинами викликає значні зміни ціннісної ієрархії особистості й приводить до особистісної деформації.
   У молодому віці найбільш значимими є учбово-виробничі, трудові, інтимно-особистісні й сімейні стосунки, фрустрація яких може викликати розвиток хімічних (тютюнопаління, алкоголізм, гамбринізм, наркоманія, залежність від стимуляторів) і поведінкових адикцій (трудоголізм, еротичні (любовні, сексуальні й уникання), різні види бьюті-адикції, гемблинг, спортивна адикція, адикція вправ, харчова адикція і компульсивний шопінг, болтоголізм, заняття екстремальними видами спорту й туризму, ургентна адикція, синдром Тоада, комп'ютерна й інтернет-залежність (нав'язливий веб-серфинг, кібероніоманія, кіберкомунікативна й кіберсексуальна залежність, обсесивна пристрасть до роботи з комп'ютером, інтерент-гемблінг), залежність від мобільних інформаційно-комунікаційних пристроїв і реклами, геджит-а дикція).
   Період дорослості випадає на 40-45 років - час самореалізації особистості, генерації, продуктивної трудової й творчої діяльності. Провідними потребами виступають потреба в праці й суспільному визнанні, вираженні власної індивідуальності, соціальної стабільності, вихованні нового покоління, задоволенні особистих потреб (у тому числі й матеріальних), перегляді життєвих програм (Д. Левінсон, 1978, 1986) і способів їх реалізації.
   Соціальна й професійна неспроможність, розбіжність між особистими планами й суб'єктивними-об'єктивними причинами, які утрудняють їх реалізацію, наявність фінансових проблем, конфліктів в сімейній, інтимно-особистісній і побутовій сферах, падіння соціального престижу, проблеми з власною зовнішністю, пов'язані із процесом старіння, наявність егоцентричних установок, можуть стати причиною формування й розвитку адиктивної поведінки в середньому віці (трудоголізм, патологічна схильність до азартних ігор, адикція до витрати грошей, комп'ютерна й інтернет-залежність (обсесивна пристрасть до роботи з комп'ютером, кіберкомунікативна й кіберсексуальна залежності, кібероніоманія, нав'язливий веб-серфінг, on-line гемблінг й on-line лудоманія), телевізійна адикція, адиктивний фанатизм (релігійний, політичний, спортивний), адикція вправ і фітнесманія, ургентна адикція, адиктивне колекціонування, комунікаційна адикція, адикції стосунків, бьюті-адикціі (особливо юноманія, мейкапманія й танорексія), адикція до руйнування й саморуйнування, гіперзахоплення экстремальними видами спорту й туризму, веселе автоводіння, нав'язливий духовний пошук).
   У період пізнього віку 60-70 років виникає необхідність духовної реалізації, переосмислення життя, ретроспективного аналізу пройденого життєвого шляху й підготовки до смерті. Провідними стають тілесні потреби, потреба в безпеці й стабільності.
   Саме тому, поряд з інтересом до власного здоров'я, для осіб літнього й похилого віку релігійне світосприймання набуває актуальності й, у випадку несприятливих складових (самітності, наявності серйозних соматичних захворювань, втрати значимої близької людини, танатофобії), може привести як до медикаментозної залежності, алкоголізму, гамбринізму, так і до таких видів нехімічних адикцій, як телевізійна адикція, залежність від “здорового способу життя”, нетрадиційних методів відновлення здоров'я й від реклами, болтоголізму, нав'язливому духовному пошуку й релігійному фанатизму.
   Успішний вихід із кризи припускає перехід на якісно новий рівень існування. Саме переломні періоди потенціюють виникнення й розвиток адиктивної поведінки, оскільки в ході кризи може відбутися стагнація розвитку особистості, у результаті якої завершення переходу до нового етапу онтогенезу буде неможливим.
   Психотерапія адиктивної поведінки повинна бути націлена на формування адекватної самооцінки, підвищення самосвідомості, посилення контролю над імпульсами, збільшення стабільності міжособистісних відносин і соціальну адаптацію, а у випадках виникнення залежності в дітей раннього віку у створенні сприятливих умов для задоволення їх потеб. У деяких випадках психокорекційний вплив варто націлювати не на усунення існуючої залежності як такої, а на зміну соціально неприйнятної адикції й заміні її на більш прийнятну (наприклад, алкогольної або наркотичної на трудову або спортивну).
   Виділення ранніх типів залежностей дозволить розширити погляд на проблеми адиктивних проявів дитячого віку, розглянуті в даній статті. Зміщення меж профілактики адиктивної поведінки до початкового, раннього й дошкільного періодів допоможе знизити ймовірність виникнення неврозів і деяких типів залежностей як на ранніх етапах онтогенезу, так й у пізніших періодах його розвитку.
   Прогнозування формування й розвитку адиктивної поведінки на провідних етапах онтогенезу буде сприяти розробці програм, спрямованих на своєчасне виявлення, корекцію й превенцію залежностей, що мають нехімічне і хімічне походження.

Література

1. Бугаева Н.М. Глобальные риски использования современных телекоммуникационных технологий /Актуальні проблеми психології: Психологічна теорія і технологія навчання/ За ред. С. Д. Максименка, М.Л. Смульсон- К.: Мілешум, 2007.- Т.8, вин. 3.
2. Бугайова Н.М. Інтернет-адикція як форма залежної поведінки. // Теорія та методика навчання математики, фізики, інформатики.- Кривий Ріг, "НМетАУ", 2006.- Т.З, вин. VI.
3. Бугайова Н.М. Психологічні проблеми інтернет-адикції в умовах використання телекомунікаційних технологій. Методичний посібник-К.: Узд-во АЛЛ України, 2008.
4. Войскунский А.Г. Психологические исследования феномена Интернет-аддикции.
5. Егоров А.Ю. Нехимические зависимости- СПб.: “Речь”, 2007.
6. Короленко Ц. П., Дмитриева Н.В. Социодинамическая психиатрия- М., Академический Проект, Екатеринбург, “Деловая книга”, 2000.
7. Котляров°А.В. Другие наркотики или Homo Addictus: Человек зависимый-М.: “Психотерапия”, 2006.
8. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. -М., 1977.
9. Максименко С.Д. Генезис существования личности.- К.: ООО “КММ”, 2006.
10. Максименко С.Д., Коваль I.A., Максименко К.С, Папуча М.В. Медична психологія / За редакцією академіка С.Д. Максименка.- Вінниця: “Нові Книга”, 2008.
11. Менделевич В.Д. Наркозависимость и коморбидные расстройства поведения-М., “МЕДпресс-информ”, 2003.
12. Микадзе Ю.В. Нейропсихология детского возраста.- СПб.: “Питер”, 2008.-288 с.
13. Психология и лечение зависимого поведения /Под ред. С. Даулин-га/Пер. с англ. P.P. Муртазина-М.: Независимая фирма “Класс”, 2007.
14. Старшенбаум Г.В. Аддиктология: психология и психотерапия зависимостей-М., изд. "Когито-Центр", 2005.
15. ЭриксонЭ. Детство и общество- СПб.: ЛЕНАТО, ACT, Фонд “Университетская книга”, 1996.
16. Эриксон Э Жизненный цикл: эпигенез идентичности-Архетип, 1995, N 1.
17. ЧепаМ.-Л. Пять великих тайн исторической психологии.- К.: “Школьный мир”, 2005.
18. Чепа .-Л. Від фізіології до духовості: якісні рівні вікового розвитку
19. Marks! Behavioural (non-chemical) addictions//British J. Addict- 1990, V.85.-P.1389-1394.
20. Orzack M.H. Computer addiction: What is it? //Psychiatric Times- August-1998, V.15,N8.
21. Young K.S. Internet addiction: The emergence of a new clinical disorder //CyberPsychology and Behavior. - 1998, V. 1, P.237-244.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com