www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психогігієна особистості персоналу закладів соціальної реабілітації у професійній діяльності типу «людина - людина»
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психогігієна особистості персоналу закладів соціальної реабілітації у професійній діяльності типу «людина - людина»

С.І. Болтівець

ПСИХОГІГІЄНА ОСОБИСТОСТІ ПЕРСОНАЛУ ЗАКЛАДІВ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ТИПУ “ЛЮДИНА - ЛЮДИНА”

   Ключові слова: психогігієна особистості, професійне самоусвідомлення, психогігієнічна позиція, заклади соціальної реабілітації.
   Проблемі порушеної поведінки дітей і підлітків приділяють увагу спеціалісти в галузі педагогіки, психології, соціології, права, дитячої і підліткової психіатрії. Це зумовлено великим діапазоном вираженості поведінкових розладів, високою частотою їх появи, непосильними для дітей і підлітків труднощами їх навчальної та соціальної адаптації.
   Серед різних варіантів психічної патології домінуюче значення має вивчення відхиленої поведінки дітей та підлітків з неврозоподібними псевдоневрастенічними станами, в походженні яких основна роль належить раннім екзогенно-органічним шкідливостям.
   Тому своєчасність і адекватність лікувально-профілактичних впливів, медичної, психологічної та педагогічної корекції цього контингенту дітей значною мірою залежить від узгодженості дій вчителів, вихователів, практичних психологів, соціальних педагогів і медичного персоналу.
   Основою їх спільної цілеспрямованої діяльності є вивчення клінічно-патогенетичних закономірностей розладів поведінки, уточнення їх диференціально-діагностичних критеріїв з метою вибору адекватної лікувальної тактики, досягнення її максимальної ефективності, що забезпечує своєчасність корекційно-психологіч-них і лікувально-профілактичних впливів, їх відповідність клінічному стану у кожному конкретному випадку.
   Такий підхід створює умови для підвищення адаптаційних можливостей у санаторних школах-інтернатах для дітей з психоневрологічними захворюваннями, освітніх закладах соціальної реабілітації, суспільна потреба в яких у взаємозв'язку з проблемами психогігієни і психопрофілактики усвідомлювалась і досліджувалась в Україні впродовж останніх двох століть. Про це свідчить наукова розвідка видатного українського психолога і психіатра, основоположника психогігієни як важливого й перспективного напряму психологічної науки Івана Олексійовича Сікорського “Виховничо-виправний навчальний заклад” (1899) [1], створена в загальному континуумі розроблення психогігієнічної проблематики, розпочатої “Задачами гігієни виховання у віці першого дитинства” (1883) [2] і продовженої всезагальною постановкою психогігієнічних проблем у працях “Задачі нервово-психічної гігієни і профілактики” (1887) [3], “Основні питання нервово-психічної гігієни і профілактики” (1898) [4], “Психологічні основи виховання” (1905) [5].
   Отже, мова йде про розв'язання принципового питання -організацію сприятливого мікросоціального середовища, оптимального для здійснення корекційного впливу. Проте у всіх варіантах вибору організованих форм корекційної діяльності домінуюче значення належить родинному вихованню і догляду. Невідповідність цієї домінанти умовам, за яких можливе відновлення психічного здоров'я дітей та підлітків, зумовлює потребу в їх тривалому перебуванні у закладах інтернатного типу з охоронно-лікувальним режимом та наближеним до домашнього утриманням.
   Соціальний контекст формування психогігієнічної Я-концепції педагога як базальний компонент ефективності його майбутньої професійної адаптації передбачає якнайширше використання багатоманітності об'єктів соціально-педагогічної та педагогічної практики майбутніх учителів, зокрема таких спеціалізованих типів навчально-виховних закладів, як спеціальних і санаторних шкіл-інтернатів для дітей з психоневрологічними захворюваннями, для дітей, які потребують особливих умов виховання, лікарень і їх відділень з організованим навчанням дітей, психолого-медично-педагогічних консультацій, дитячих психоневрологічних диспансерів тощо.
   Ступінь сформованості психогігієнічної Я-концепції педагога визначається рівнем і універсальністю людинознавчої підготовки, критеріями якої виступають професійні уміння діяти відповідно до інтересів цілісного розвитку дитини.
   Переживання станів дітей і підлітків, емпатичне співвіднесення їх із власним досвідом почуттів сприяє цілеспрямованому формуванню психогігієнічної позиції педагогічного працівника. Цілісне сприймання дитини у соціально-психологічній нормі й патології в поєднанні з психогігієнічним настановленням дає можливість педагогові практично утверджувати професійні основи терпимості, допомоги, співчуття, людяності, милосердя.
   Слід відзначити, що ці професійні основи є спільними як для фаху педагога, так і для фаху лікаря. Домінуючий сегрегаціогенез суспільного розвитку призвів до надмірної спеціалізації фахівців різних галузей знань, вузькість якої дає можливість задовольняти дедалі специфічніші й тому нечисленні суспільні запити. Специфічне вміння (певна педагогічна або медична технологія, методика) набуло самодостатньої професійної цінності, на тлі якої моральні основи людиноорієнтованих професій стали відігравати менш значущу, вторинну, допоміжну роль. Це призвело до полегшеного їх порушення, нехтування, якщо суспільне замовлення витребовує тільки видимий, придатний для негайного використання освітній або медичний результат ефективної технологічної майстерності фахівця.
   Підкреслюючи взаємозумовленість гігієнічного іпсихологічного аспектів у вивченні педагогічної праці, О.С. Віреніус зазначив: “Гігієна може ставити тільки загальні правила для керівництва, стосовно ж частковостей вона відсилає до психологів” [6, с 34]. Такий підхід вченого підтверджує й протилежне: вивчення частковостей може служити основою для розроблення психологічних закономірностей, на яких мають ґрунтуватись гігієнічні, зокрема психогігієнічні правила.
   Як висновок, учений наводить шість загальних правил учительської гігієни:
   - перше - вчитель має бути здоровим тілесно;
   - друге - вчитель має зрівноважувати рецептивну і продуктивну діяльність, тобто не тільки має збагачуватись знаннями, але й сам повідомляти усно і письмово результати своїх спостережень, своїх теоретичних і практичних надбань;
   - третє - вчитель має чергувати розумові заняття із вправлянням зовнішніх почуттів, які мають естетичну природу, тобто займатись музикою, співом, театром, літературними бесідами, живописом;
   - четверте - вчитель має брати участь у спільному з колегами за професією обговоренні питань загальної для всіх спеціальності;
   - п'яте - учитель крім часу, що присвячується своєму обов'язковому предмету, має віддавати годину-другу на чужу йому спеціальність, галузь знань; філолог міг би зайнятись природознавством, математик - історією літератури або психофізіологією, натураліст - політичною економією;
   - шосте - не забувати обов'язків сім'янина і громадського діяча [6, с 34-35].
   Як видно з наведеного прикладу загальногігієнічних рекомендацій стосовно збереження здоров'я педагогічного працівника, п'ять із шести правил стосуються психічного життя учителя, а отже, належать до психічної гігієни вчительської професії, відображаючи її специфіку.
   Загальнопедагогічну позицію вчителя і роль у ній особистості як його професійного інструменту найбільш узагальнено й точно визначив український педагог Т.Г. Лубенець: “Шкільне виховання, так само як і викладання, обумовлюється постановкою викладання, особистими якостями й особливо темпераментом і характером учителя. Перше місце, зрозуміло, займає любов до справи й учнів, потім стоїть суворе виконання обов'язків і точність навіть у дрібницях; далі - справедливість” [7, с 89].
   Важливе значення педагогічної характерології, покреслене Т.Г. Лубенцем, поєднується з розвитком почуттєвої основи педагогічної діяльності, яка рівною мірою охоплює і власне професійне призначення, і учнів.
   Наприкінці 20-х років нинішнього століття Ф.Д. Забугіним були сформульовані психогігієнічні показання для педагогічної професії, які не втратили своєї актуальності і нині. Враховуючи необхідність їх цілісного розгляду та малодоступність джерела, вважаємо за доцільне наведення їх основного змісту:
   “Фізичні якості: гарне, міцне здоров'я, особлива витривалість нервово-психічної сфери; достатньо гучний, витривалий голос, що має властивість не стомлюватись, не змінювати тембру і висоти.
   Психофізичні якості: бажана точність і рівномірність рухів, здатність до розбірливого мовлення, не дуже швидкого, з умінням пристосуватись до особливостей сприймального апарату учнів групи, уміння точно виражати свої почуття й уявлення шляхом жестів, міміки й змінювання голосових засобів.
   У галузі почуттів: важливо вміти вгамовувати будь-який мимовільний рух, особливо пов'язаний з негативними емоціями, які викликаються групою як подразником. Педагог повинен уміти добре розрізняти барви, диференціювати шуми, розрізняти найменші коливання температури шкільної атмосфери.
   У галузі інтелектуально-вольовій повинен володіти активною увагою, з великим обсягом, з умінням зосереджувати увагу на одному предметі, не відволікаючись навколишніми враженнями, але й умінням також, коли це необхідно у педагогічному процесі, зосереджувати увагу одразу на декількох предметах; великою опірністю до навіювання та відсутністю здатності до автоматизму.
   Сприймання повинне відрізнятися швидкістю й багатоманітністю. Утримування сприйнятого - тривале, правильне й широке; особливо бажана висока здатність запам'ятовувати обличчя, неопосередковані (абстрактні) знаки й символи (пам'ять на імена, числа, букви і т.д.).
   Відтворення повинно бути точне й швидке. Уміння спостерігати поведінку дітей і швидко комбінувати, тобто пов'язувати думки й уявлення, причому комбінації повинні відзначатись доцільністю, широтою суджень і оригінальністю. Повинна бути ясно виражена здатність до абстракції. Фантазія жвава, зі схильністю до творчості. Зовсім педагог не повинен мати жодної з форм збудливості нервово-психічної сфери і не повинен виявляти негативних емоцій (він повинен уміти вгамовувати гнів, мати чутливість до болю і нестатків, шумів, запахів, схильність до швидкої зміни настрою, збентеження у незвичних або урочистих випадках і втрату душевної рівноваги). Йому повинно бути властиве переважання приємних почуттів і настроїв. Максимум його інтересів повинен бути спрямований на природу, дітей і суспільні питання. Володіючи здатністю до підлеглості (дисципліна), він повинен володіти здатністю до співробітництва (колективізм) і швидкої орієнтації в чужих і нових умовах, бути енергійним і послідовним. Темп його роботи швидкий, без ознак втоми, з умінням використовувати вправи” [8, с 17].
   У наведених психогігієнічних вимогах до особи педагога відображені базові властивості, що визначають професійну позицію педагогічного працівника щодо збереження та зміцнення як власного психічного здоров'я, так і психічного здоров'я учнів і вихованців. До них належить міцне здоров'я педагога, яке має здатність до тривалого контролю за власною психічною діяльністю як інструментом педагогічного впливу, позитивна її спрямованість та необхідна для цього активність.
   Слід відзначити, що педагог уособлює в собі властивості ідеалу, який суспільство прагне втілити у виховній нормі. Тому психологічна самоорганізація особистості педагога виступає еталоном і зразком для сприймання та відтворення у психічній діяльності дітей, підлітків, юнаків та орієнтиром для дорослих. Не тільки група учнів, як справедливо відмічає Ф.Д. Забугін, виступає подразником, але й сам учитель, вихователь, інший педагогічний працівник є для учнів потужним психогенним чинником, від психічної культури якого (психологічної патриці) залежить формування системи як усвідомлених, так і підсвідомих психічних дій, образів, способів діяльності (психологічні матриці вчинків).
   Український педагог С.В. Васильченко відобразив цю взаємозалежність у такому прикладі: “Учити творчості можуть тільки творці - і за вчителів кличте в школи поетів і художників слова: Шевченка, Вовчка, Квітку, Коцюбинського, Стефаника ... Народну пісню...” [9, с 92].
   Отже, підготовка педагога до здійснення творчої педагогічної дії ґрунтується на двовимірності:
   - духовного змісту культури нації, виховний ідеал якої уособлює в собі педагог;
   - цілісного знання індивідууму-особистості дитини й передбачення шляхів природного набуття нею власної індивідуальності.
   Закономірна спадкоємність підходів, які виражаються в розвитку теорії і практики педагогічної психогігієни щодо вивчення, збереження й зміцнення психічного здоров'я дітей і підлітків психолого-педагогічними засобами передбачає цілеспрямовану розробку й застосування системи заходів, здатних забезпечити:
   - природоцільність і органічну цілісність виховного впливу;
   - розпорядок діяльності дітей і підлітків, що сприяє накопиченню та раціональному витрачанню їх енергетичних можливостей, зокрема й психічних зусиль:
   - організацію мікросоціального середовища, позбавленого потенційно психотравматичних факторів;
   - подолання професійного егоїзму педагога (професійна позиція, за якої вихованець виступає засобом задоволення егоїстичних прагнень вихователя: його “любові до дітей”, “любові й відданості справі”, невідступного використання нав'язливих, неприродних способів поведінки, надання переваг у виконанні “своїх настанов”, позбавлення вихованця права вибору вчинку тощо);
   - збільшення енергетичного обсягу резервних можливостей мислення, почуттів і уяви вихованця.
   Ці психогігієнічні заходи в своїй сукупності визначають безпечність педагогічних впливів, сприяють формуванню відчуття особистісної безпеки дітей і підлітків, яке належить розглядати і як потребу [10, с 87-04], і як вартість (цінність) [10, с 94-104], і як право людини [10, с 105-112].
   Людинознавча спеціалізація фахівців, що здобувають або удосконалюють свою педагогічну освіту, несе в собі базальні виміри психогігієнічного знання, яке в процесі педагогічної діяльності має виявитися в таких уміннях:
   - усвідомлено здійснювати педагогічний вплив з урахуванням генези психічних станів дітей і підлітків, етапів їх онтогенезу, особливостей психосоматичного розвитку;
   - ефективно коригувати й відновлювати ослаблені нервово-психічні функції педагогічними засобами, при необхідності узгоджуючи цю роботу з психологічними й медичними працівниками (практичним психологом, шкільним лікарем, дитячим психіатром, психоневрологом, педіатром, іншими спеціалістами);
   - залучати до спільної виховної діяльності батьків, осіб, що їх замінюють, інших членів родини, використовуючи їхні знання про дитину, підлітка;
   - дотримуватись послідовності, наступності, узгодженості у здійсненні психогігієнічних заходів.
   Такий підхід дає можливість переорієнтувати професійне самоусвідомлення педагогічного працівника, націленого на конструювання особистості учня за мірками і в площинах власних професійно-егоїстичних або запрограмованих змістом предмету навчання обсягів пізнання, на формування психогігієнічної Я-концепції, що включає:
   1. Оберігання психічного здоров'я та неповторності індивідуальних шляхів пізнання, виявлення психологічних механізмів дитячої креативності.
   2. Коригування інтелектуальних, емоційних і вольових вад.
   3. Відновлення (реабілітація) ослаблених функцій нервово-психічної сфери, їх компенсація за рахунок збережених функцій.
   Наприкінці 80-х років нинішнього століття проблему лікувально-педагогічного, оздоровчо-щадного, психогігієнічного переорієнтування позиції педагогічних працівників і всієї освітньої системи колишнього СРСР зробив спробу поставити і розв'язати О.О. Дубровський. Написана ним і розповсюджена серед делегатів Всесоюзного з'їзду вчителів брошура “Відкритий лист лікаря вчителю” розкривала такі положення:
   1. “...біда не тільки в тому, що ми в минулому погано орієнтували вчителя на охорону здоров'я учнів, але засмучує і та обставина, що сам учитель не навчений берегти своє здоров'я. Мій досвід підтверджує те, що невмілий у збереженні свого здоров'я не зуміє його зберегти і в інших” [11, с 14];
   2. “Не було на вчительському з'їзді розмови про найголовніше — про здоров'я дітей. Із сорока виступаючих там делегатів з'їзду ніхто не зачепив, чуєте, НІХТО не торкнувся цієї проблеми! А хіба її немає” [11, с 14-15].
   3. “Вчитайтесь і вдумайтесь у будь-яку роботу будь-якого новатора, в будь-яку пропозицію щодо інтенсифікації педагогічної праці. І знову знайдете там усе, починаючи з економії часу, із збереження кожної хвилини уроку і закінчуючи дидактичними пропозиціями, але там немає ні слова про турботу й охорону здоров'я учня” [11, с 15].
   Отже, положення, висунуті О.О. Дубровським, розкривають необхідність:
   - фахової підготовки й удосконалення педагогів у сфері збереження власного здоров'я, що є основою для забезпечення культури здоров'я, зокрема психічної культури учнів;
   - професійно-педагогічної оцінки, обміну досвідом і постійного фахового інтересу до проблем збереження здоров'я, зокрема психічного здоров'я дітей і підлітків в освітніх закладах, що можливе лише на основі фахової підготовки педагогічних працівників з цих проблем;
   - подолання спеціалізованості педагогічного сегрегаціогенезу у вузьких питаннях технологій, методів, новацій, педагогічних знахідок і дій, яка не дозволяє дослідникам-спеціалістам і педагогам-практикам усвідомити синтезогенетичну модель мети й ідеалу виховання, їх цілісності, що може бути досягнута тільки здоровою дитиною.
   Враховуючи це, нами розроблена структура психогігієнічної позиції педагога, яка передбачає:
   - охорону душевних цінностей дитини, їх збагачення (наприклад, емоційна підтримка, визнання й заохочення розвитку почуття любові учня до матері, навіть якщо вона пиячить і жорстоко б'є його; довіра до людини у білому халаті - лікаря, інших дорослих людей; здатності до емпатії тощо);
   - підтримку особистісної самостійності, відповідальності, волі, можливостей самовираження дитини (“терапія свободою”, “вольове зцілення”);
   - створення умов для реальних виборів дитиною видів діяльності, способів пізнання, вчинків, способів поведінки;
   - визначення схильностей, здібностей і таланту дітей, що виявляється у залученні їх до максимально різнопланових видів діяльності;
   - самоудосконалення педагога, що включає:
   а) загартування власного здоров'я;
   б) уміння визначати межі доцільного педагогічного впливу і передбачати обсяги його психогенних наслідків;
   в) забезпечення власної врівноваженості, стриманості, терплячості у кризових ситуаціях спілкування з дітьми й підлітками, у відповідні моменти життя дитячого колективу;
   г) постійну підтримку здатності до справедливого розв'язання суперечностей і конфліктів у міжособистісних стосунках;
   д) треновування способів індивідуальної психорегуляції особистості.
   Реалізація змісту окресленої структури психогігієнічної позиції педагога відбувається в колективі освітнього закладу соціальної реабілітації, кожний з яких має свою специфіку, детерміновану поведінковими девіаціями індивідуального розвитку дітей і підлітків, що мають свої як соціальні, так і вікові відмінності, власну вираженість й особливості перебігу. Виходячи з цього, потребують уточнення напрямки гармонізації спільної діяльності педагогічних працівників у колективах освітніх закладів, які сприяють повномірному розкриттю психогігієнічного змісту поданої структури. До цих напрямків належить:
   - визначення спільної мети методичної та практичної роботи педагогічного колективу, яка відповідає потребам життя й розвитку дітей і підлітків, сприяє об'єднанню професійних зусиль;
   - сприяння набуттю кожним працівником освітнього закладу (не тільки педагогічним) належної психічної рівноваги, виправлення дратівливості, мінливості й пригнічення настрою, які ведуть до розвитку суміжних психоневрологічних станів як вихованців та учнів, так і педагогічних працівників;
   - проведення психогігієнічних (корекційних, реабілітаційних, первинно-профілактичних, лікувально-педагогічних) заходів, спрямованих на попередження суміжних психоневрологічних станів педагогічних працівників (неврівноважених, нервових, істеричних, які створюють атмосферу нервової напруженості, намагаються, не рахуючись з умовами, досягти успіху в педагогічній діяльності навіть ціною перевтоми й перенапруження учнів, а власні прорахунки, забудькуватість, непослідовність перекладають на них, безпідставно звинувачують їх у ледарстві, “тупості”, бажанні зробити “на зло”).
   Отже, психогігієнічна позиція педагога формується у процесі практичної реалізації професійних установок, спрямованих на захист, оберігання індивідуального психічного розвитку особистості дитини, у підтримці й стимулюванні зростання рівня її домагань.
   Її утвердження та зміцнення здійснюється в умовах суперечності між культурним досвідом суспільства (вимоги освітніх програм і стандартів) і потребами та індивідуальними можливостями кожної дитини, підлітка в умовах освітніх закладів соціальної реабілітації, покликаними здолати згадане протиріччя насамперед засобами компенсаторної професійної діяльності персоналу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Сикорский И.А. Воспитательно-исправительное учебное заведение / Іван Олексійович Сікорський // Сборник научно-лит. Статей: [книга вторая]. - 1899. - С. 182-293.
2. Сикорский И.А. Задачи гигиены воспитания в возрасте первого детства / Іван Олексійович Сікорський // Вестник Клинической и судебной психиатрии и невропатологии / Под ред. проф. И.П. Мержеевского. - 1883. -Т. 1.
3. Сикорский И.А. Задачи нервно-психической гигиены и профилактики / Іван Олексійович Сікорський // Речь, сказанная в торжественном заключительном заседании Съезда Отечественных Психиатров в Москве, 11-го января 1887 г. - Киев: Тип. СВ. Кульженко, 1887. - 16 с.
4. Сикорский И.А. Основные вопросы нервно-психической гигиены и профилактики / Іван Олексійович Сікорський // Вопросы нервно-психической медицины. - 1898. - Т. 3. - С. 377-397.
5. Сикорский И.А. Психологические основы воспитания / Іван Олексійович Сікорський // Речь на торжественном заседании 8 сентября 1905 г. на Втором съезде отечественных психиатров в Киеве. - 2-е изд. - Киев: Лито-Типография Товарищества И.Н. Кушнеров и К0, 1905. - 28 с; - 3-е изд., доп., 1906. - 31 с.
6. Вирениус А.С. Гигиена учителя / О.С. Віреніус. - С.-Пб.: В тип. В. Безобразова и К0, 1888. - 42 с.
7. Лубенець Т.Г. / Т.Г. Лубенець // Розумне, добре, вічне...: Думки про виховання та навчання /Упор, та авт. передм. В.Я. Неділько. - К.: Молодь, 1989. - С 88-89.
8. Забугин Ф.Д. Труд педагога и требования психогигиены / Ф.Д. Забугін // Педагогическая квалификация. - 1928. - № 4-5. - С. 9-18.
9. Васильченко С. / СВ. Васильченко // Розумне, добре, вічне...: Думки про виховання та навчання /Упор, та авт. передм. В.Я. Неділько. - К.: Молодь, 1989. - С. 92.
10. Korzeniowski Leszek F. Securitologia: Nauka о bezpieczenstwie szlowieka і organizacji spolecznych: [monografia naukowa] / Leszek F. Korzeniowski. - Krakow: EAS, 2008. - 312 s.
11. Дубровский А.А. Открытое письмо врача учителю: Учеб. изд. / О.О. Дубровський. - М.: Просвещение,  1988. - 30 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com