www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Мудрість вчителя як одвічний виклик суспільства
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Мудрість вчителя як одвічний виклик суспільства

О.В. Василькова

МУДРІСТЬ ВЧИТЕЛЯ ЯК ОДВІЧНИЙ ВИКЛИК СУСПІЛЬСТВА

   Представлено результати теоретико-емпіричного пошуку портретних характеристик до образу мудрого вчителя, зокрема, його поведінки та професійної діяльності, спрямованих на збереження здоров 'я вихованців.
   Ключові слова: мудрість, вчитель, професійна діяльність, здоров 'я, збереження здоров'я, розум, знання, мораль, морально-духовна самосвідомість.
   Постановка проблеми. Учитель для суспільства - це уособлення мудрості [6]. Виміри такого високого рівня досконалості щодо поведінки та професійної діяльності вчителя обумовлені тим, що суспільство очікує від нього, перш за все, збереження здоров'я (фізичного, душевного, морально-духовного та соціального благополуччя) дітей, які на протязі багатьох років знаходяться під впливом його особистості [18]. За словами СІ. Болтівця, особистість вчителя - інструмент педагогічного впливу на вихованців, що зумовлює необхідність постійного руху до набуття ним нових вимірів досконалості. Адже за результатами сучасних досліджень встановлена така закономірність: “зростання кількості аморальності серед дорослого населення зумовлює підвищення громадської вимогливості до особи педагога; особистісні оцінки педагогів стають значно суворішими й безкомпроміснішими” [6, с 45].
   На необхідності здоров'язберігаючої педагогічної діяльності невтомно наполягав і видатний український Педагог В.О. Сухомлинський: “Я не боюсь ще й ще раз повторити: турбота про здоров'я - це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їх духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, віра у свої сили” [25, с.93]. Аналіз творів великого Вчителя дає підстави говорити про те, що як непересічний мислитель В.О. Сухомлинський заклав міцні філософсько-психологічні підвалини для сучасної здоров'язберігаючої педагогіки, ставлячи шляхетну мету: сформувати у дитини вміння вищої міри духовності- “уміння жити”. При цьому В.О.Сухомлинський, безсумнівно, розумів, що це особливе уміння: воно не може бути зведене, як тепер уважають, лише до компонента “можу”. Це вміння, за В.О.Сухомлинським, має бути одухотвореним. Тож уміння жити має бути інтерпретоване як єдність “можу” і “хочу” (емоційного компонента). У досягненні означеної мети Педагог окреслює своєрідну програму мінімум - навчити вихованця розуміти, цінувати, берегти життя як найвищу цінність. Програма максимум пов'язана з формуванням у школяра не просто вміння як однопорядкової сукупності власне шкільних умінь, а надуміння будувати своє життя, власну долю [4; 5; 25].
   Узагальненим філософським способом дії, що утримує уміння жити як людську цінність, за визначенням І.Д. Беха, є мудрість. З точки зору вченого, мудрість як бездоганне і з цільового, і з мотиваційно-духовного боку діяння має відображати найузагальненішу динамічну характеристику людського існування [4; 5].
  До речі, термін “мудрість” є широковживаним В.О. Сухомлинським: у його творах ідеться й про педагогічну мудрість, і про батьківську мудрість, і про мудрість виховання, і про мудру любов. Скористаємося і ми цим терміном, щоб визначити портретні характеристики мудрого вчителя, який, сам “уміючи жити”, сприяє здоров'язбереженню своїх вихованців і реалізації у них тієї шляхетної виховної мети щодо сформованості уміння жити й відповідно будувати свою долю на засадах розвинутої культури здорового способу життя.
   Аналіз наукових досліджень і публікацій показав, що термін “мудрість” широко використовується у філософській літературі. Згідно з етимологічним словником, слово “філософія” запозичене з грецької мови і утворене з двох компонентів: “люблю” та “мудрість” [27, с 459]. При цьому філософи, як правило, розглядають термін “мудрість” у контексті понять “розум”, “здоровий глузд”, “мислення”, “інтелект” (або їх антонімів - “дурість”, “безглуздя”, “безрозсудність” тощо) та їх співставлення. Між тим, термін “мудрість” увійшов і до лексикону літераторів, педагогів, психологів, валеологів.
   Нині, коли відбувається формування нового наукового напрямку -“Психологія здоров'я” слово “мудрість” ще більше “наближається” до фахівців психолого-педагогічної науки та практики. За словами В.О. Ананьева “Психологія здоров'я” виступає в якості опори, фундаменту валеології, дотримуючись основного принципу”: ЛП 4- ЛС = ЛЗ (“Людино, пізнай, створи й здійсни себе”) [1, с 8].
   Спираючись на аналіз філософсько-психологічної літератури, слід зазначити, що в усі часи мудрість підноситься до найвищих здобутків людської природи, наприклад: Головне — мудрість: набувай мудрість й усім умінням твоїм набувай розум. Високо ціни її, і вона підійме тебе” (Соломон [3, с 237]); “Мудрість - рідна мати щастя” (Софокл [З, с 18]); “Мудрість - це найточніша з наук” (Аристотель [3, с 13]); “Мудрість, подібно до черепахового супу, не кожному доступна” (К. Прутков [23]); “Здоров'я - мудрих гонорар” (П.Беранже [3, с 85]) тощо. При цьому підкреслюється як індивідуальне, так і колективне значення людської мудрості, наприклад: “Мудрий законодавець починає не з видання законів, а з вивчення їх придатності для даного суспільства “ (Ж.Ж. Руссо [3, с 220]).
   Як бачимо, найчастіше слово “мудрість” вживається в значенні “властивість, якість” людини, яка “наділена, обдарована великим розумом; має глибокі знання, значний життєвий досвід; досвідчена; виражає проникливість; здатна до розуміння, узагальнення чогось складного” [8, с 694]. З глибокої давнини дійшло до нас звернення людини до Бога, з проханням наділити її саме такою властивістю: “Господи, дай мені сили, щоб змиритися з тим, що я не можу змінити; дай мені мужність боротися з тим, що я повинен змінити; і дай мені мудрість, щоби зуміти відрізнити одне від одного”.Разом з тим, слово “мудрість” використовується також для означення найвищого узагальненого рівня досконалості будь-чого, наприклад: “сила законів залежить ще більше від власної їх мудрості, ніж від суворості їх виконавців” (Ж.Ж. Руссо); “ранок мудріший вечора” (народ, приказка); “мудрість тіла” (Л.П. Гримак); “божественна мудрість” (у значенні “теософія”); “мудрість Сходу” (у значенні особливостей життєвого устрою, традицій, усієї культури Сходу); “мудрість самітництва” (підкреслюється саме релігійний смисл духовного піднесення в самітництві); “мудрість казок”, “пісеннамудрість”, “Мудрість Спасителя” тощо.
   Існує і дещо інший підхід до визначення поняття “мудрість”. Так, згідно з концепцією Пола Балтеса, одного з керівників берлінського Інституту розвитку та навчання людини імені Макса Планка, мудрість — це експертна система знань, орієнтована на практичну сторону життя, що дозволяє виносити виважене судження й давати корисні поради стосовно життєво важливих питань [11; 13; 17]. Експертні знання, які асоціюються з мудрістю, за П. Балтесом, можна розділити на п'ять категорій: 1) фактуальні знання про практичну сторону життя; 2) процедурні знання практичної сторони життя; 3) контекстуальні (пов'язані з подіями в особистому житті та історичними змінами) знання; 4) знання відносно життєвих цінностей; 5) знання, які ураховують невизначеність життя [11; 13; 17].
   Близьке до попереднього пропонується визначення поняття “мудрість” дослідником проблеми людської долі В.Г. Гаком. Мудрість”, з точки зору вченого, визначається як “судження, основане на знанні життя, глибокому розумінні речей, на досвіді” [10, с 49]. Відтак, науковець класифікує “мудрість” за формою її відбиття в мовних творах двозначного роду: “колективна мудрість представлена в прислів'ях, приказках; індивідуальна - у крилатих словах, висловах, максимах, у художніх і філософських творах” [10, с 149]. При цьому В.Г. Гак зауважує, що неможливо провести чіткої межі між цими двома типами мовних творів. З одного боку, багато крилатих слів і цитат з творів, розповсюджуючись, набувають статус прислів'їв, з іншого боку - нерідко автори у своїх висловах перефразують народні прислів'я, відгукуються на анонімну народну мудрість.
   Дійсно, прислів'я та приказки - ці самобутні перлини сконденсованої народної думки - є невичерпним джерелом для дослідження мудрості як характеристики людського існування. У прислів'ях та приказках з дивною влучністю виражається значущість і суть цього складного людського феномену, наприклад: “Мудрість дорожча за золото й срібло”; - “ Сипа ломить усе, а мудрість - сипу”; - “Краще бути слугою мудреця, ніж господарем дурня”; - “Розумний птах шкодує пір 'я, мудра людина шкодує слова”; - “Мудрець питає з себе за свої помилки, дурень - з інших”; -“Мудрий не дасть за ніс водити”; - “Два хитрих мудрого не переважать” [12; 15].
   Що ж стосується професійної діяльності вчителя, то і античні мислителі (Аристотель, Геракліт, Демокрит, Піфагор та ін.), і видатні представники світової філософсько-педагогічної думки більш пізніх часів (І.В. Гете, Ф.М. Достоєвський, Л.М. Толстой, В.О. Сухомлинський та ін.), і відомі діячі сучасної психолого-педагогічної науки та практики (О.Г. Асмолов, І.Д. Бех, В.В. Козлов, К. Роджерс та ін.) вважають мудрість однією з необхідних властивостей учителя, яка обумовлює його соціально-економічний, морально-духовний статус, його цінність у суспільстві, престиж у культурі.
   “.. .У самій природі виховного процесу, у психологічній сутності його, міститься вимога можливо більш міцного контакту і близького спілкування з життям”, - наполягає Л.С. Виготський [9, с 312]. Серед огріхів школи вчений називає, перш за все, її відгородженість від життя: “Те, що утворювало затхлість і мертвечину в нашій школі, відбувається за рахунок і з причини того, що вікна у широкий світ були в ній наглухо зачинені, й перш за все, зачинені в душі самого вчителя” [9, с 313].
   К. Роджерс підкреслює: “Мудрість приходить не з часом або віком, її дає прийняття життєвих викликів, здобування уроків з помилок і накопичення досвіду” [19, с 523]. Відомий учений О.Г. Асмолов наголошує: “...Доки вчитель сам не поверне собі “функції” мудреця в культурі, не буде від нього підтримки ані суспільству, ані освіті [2, с 645-646].
   Вивчення стану розробленості зазначеної проблеми у вітчизняній і зарубіжній науці показало, що сам факт існування поняття “мудрість” ніколи не викликав сумніву. Більш того, “мудрість” як найузагальненіша динамічна характеристика очевидно чи опосередковано, але пронизує майже всі теми філософсько-психологічного відображення людського існування. У літературі простежується думка науковців по те, що такий феномен як мудрість - це результат достатньо довготривалого процесу, заповненого враженнями, подіями, роздумами тощо [26, с 272]. Однак, саме цей тип психологічних явищ ніколи не описувався в межах тестології та традиційної експериментальної психології. За словами М. О. Холодної, “психологічні дослідження мудрості ще тільки починаються” [26, с 268].
   Мета даної статті полягає у висвітлені результатів теоретико-емпіричного пошуку портретних характеристик до образу мудрого вчителя, здатного сприяти здоров'язбереженню своїх вихованців і реалізації у них тієї шляхетної виховної мети щодо сформованості уміння жити й відповідно будувати свою долю на засадах розвинутої культури здорового способу життя.
   Основні матеріали дослідження, обґрунтування отриманих наукових результатів. Для досягнення поставленої мети ми використали не тільки дані наукових досліджень феномену мудрості. Нами також була проаналізована значна кількість афоризмів, прислів'їв та приказок (за концепцією П. Балтеса, “експертна система знань”; за визначенням В.Г. Гака, “виважені судження”), що дозволило виявити узагальнену народну думку про мудрість, з'ясувати місце, яке люди відводять цій характеристиці у своєму буттєвому житті та окреслити портретні характеристики до образу мудрого вчителя, здатного сприяти здоров'я збереженню в умовах своєї професійної діяльності. Це, у свою чергу, дало можливість, проаналізувати поняття мудрості у двох аспектах: онтологічному (з точки зору природи самого поняття “мудрість”) та функціональному (з позиції ролі мудрості в житті людей, зокрема у вирішенні проблем здоров'язбереження).
   Але перш ніж перейти до складання портретних характеристик мудрої людини, вважаємо за необхідне зауважити, що мудрість не є синонімом старості. Хоча слід визнати, що особливо у “Віковій психології” є така тенденція розглядати мудрість виключно в контексті психологічних особливостей людей похилого віку [11; 17; 21]. Звернення до експертної системи знань (афоризмів, прислів'їв, приказок) також показало існування думки про те, що “мудрість приходить зі старістю” [15, с 172], “як голова сивіє, то людина мудріє” [12, с 45].
   Між тим, відома дослідниця психології інтелекту М.О.Холодна при розгляді “мудрості” як “вищого ступеня в становленні інтелектуальної обдарованості” зазначає: “Найбільш чітко виявляє себе конфронтаційна позиція відносно зведення суті інтелектуальної обдарованості у тих дослідників, які займалися вивченням інтелектуальної зрілості на пізніх етапах онтогенезу. Якщо інтелектуальна обдарованість - це дійсно те, що вимірюється тестами інтелекту та тестами креативності, то люди похилого віку та старі люди мають надто низький інтелектуальний потенціал. Однак подібного роду висновок виглядав би щонайменш дивним, бо саме на матеріалі психології людей похилого віку та старих людей, а також психології способу життя традиційного суспільства сформувався архетип “мудрої людини” [26, с 268]. С. Холлідей і М. Чандлер у результаті дослідження уявлень “наївних” досліджуваних про те, як вони інтерпретують смисл поняття “мудра людина”, доходять висновку достатньо імовірнісного характеру: мудрість “... скоріше зростає, ніж зменшується з віком”; “...можливість створення тестів мудрості в традиції класичних вимірів малоймовірна” [26, с 270].
   Сучасні українські вчені М.В. Савчин, Л.П. Василенко зазначають: “Мудрою людина може стати і до наставання старості” [21, с 339]. В експертній системі знань також знаходимо підтвердження цієї думки, наприклад: “Мудріші тепер яйця, ніж: кури [12, с 84]; “Борода не робить чоловіка мудрим” [12, с 42]; “Чим старший я стаю, тим менше вірю в розповсюджену теорію, нібито мудрість зростає з роками” [З, с 8].Отже, проведений аналіз щодо обумовленості мудрості віком дає нам підстави вважати, що: - мудрість все ж таки скоріш росте, ніж зменшується з віком; - мудрою людина може стати і до наставання старості; - похилий вік, старість не є гарантами мудрості. Між тим, виважені судження експертної системи знань свідчать про те, що “мудрість сама по собі не приходить” [17, с 72]; “учись замолоду, як хочеш бути мудрим на старості” [ 17, с 172]; “мудрим ніхто не родився, а навчився” [14, с 49].
   Зосереджуючи увагу на портретних характеристиках мудрої людини, слід зазначити, що у філософсько-психологічній літературі мудра людина визначається не просто як та, що багато знає, наприклад: “Не вважай знання за одне з мудрістю (Піфагор [16, с 35]), “Мудрий — хто знає потрібне, а не багато чого” (Есхіл [3, с 20]), “Не кожен учений мудрий, не завжди невчений дурний” [15, с 64].
   Щодо науково-дослідницької точки зору, то, наприклад, С Холлідей, М. Чандлер включають освіченість, знання до факторів, які ілюструють особистість мудрої людини [26]. Дослідник проблеми мудрості П. Балтес також називає знання в числі виділених ним властивостей мудрості. За П. Балтесом, рівень знань, що відбивається в мудрості, виключно високий; окрім того, знання, пов'язані з мудрістю, надзвичайно широкі, глибокі, збалансовані, вони можуть використовуватися в особливих ситуаціях [11; 13].
   М.В. Савчин і Л.П. Василенко відносять знання до “спеціальних критеріїв мудрості”, серед яких є такі: - “багатий і корисний для інших людей досвід; - масштабне знання стратегій життя людини, уміння зріло мислити про вічні і тимчасові людські проблеми, давати обґрунтовані й корисні поради; - контекстуальність знання (мудра особистість враховує те, що людина живе у різних суспільних, культурних, історичних умовах, перебуває на певному рівні індивідуального розвитку); - відносність знання (для різних людей і різних соціальних груп важливими є різні цінності, цілі, пріоритети, стилі та способи життя); - недовизначеність знання [21, с 339].
   Разом з тим, учені вважають, що мудрій людині крім усвідомлених, логічно відбудованих знань, притаманні й неусвідомлені, інтуїтивні, логічно не пов'язані знання. Мова йде про певний дар передбачення, тобто здатності визначати тенденції життя, перетворення ситуацій, суспільних відношень (Л.І. Анциферова, Л.П. Василенко, М.В. Савчин та ін.). З точки зору дослідників, дар передбачення як характеристика мудрості припускає: наявність у людини здібності до усвідомлення та розуміння значення майже непомітних у буденному житті подій, здатність довіряти власній інтуїції, з'ясовувати причини власної тривоги та визначати момент, коли необхідно діяти, щоб подолати життєві ускладнення.
   Безумовно, мудрість неможлива без знання, але знання не дорівнює мудрості: не всякий, хто багато знає є мудрим {“Недостатньо володіти мудрістю, треба вміти користатися нею” (Цицерон [3, с 30]); “Найвища ступінь людської мудрості - це вміння пристосуватися до обставин і зберегти спокій усупереч зовнішнім грозам” (Д. Дефо [3, с 45]. Як визначає П. Балтес, мудрість пов'язана, головним чином, з вирішенням найбільш важливих і найскладніших питань, які стосуються сенсу життя [11; 13; 17]. Отже, мудрий це той, хто володіє здібністю розібратися й знайти рішення в складних, заплутаних, темних обставинах. І недаремно сова Менерви, яка літає у сутінках, символізує собою мудрість -найвищий ступінь розуму [24, с 369].
   М.О.Холодна з огляду на недостатню наукову розробленість проблеми мудрості зазначає: “Проте вже зараз ясно, що мудрість - це сторона (складова) природного інтелекту, адже вона має пряме відношення як до переробки інформації про те, що діється, так і до адаптаційних процесів. У той же час мудрість являє собою специфічний стан інтелектуальної зрілості, який проявляється в контексті буденного способу життя та є результатом довготривалого й унікального процесу накопичення життєвого досвіду” [26, с 268].
   З певною долею умовності М.О.Холодна вважає, що феномен “мудрості” - це третій (вищий) ступінь у становленні інтелектуальної обдарованості людини (феномен “таланту” -другий, “компетентності” - перший). З іншого боку, дослідниця визнає, що всі три феномени, безсумнівно, взаємоперетинаються за своїми психологічними механізмами: - компетентні люди талановиті і мудрі по відношенню до конкретної, “своєї” сфери діяльності; - талановиті люди компетентні й мудрі в тому, що стосується пізнання природи об'єктивного світу; -мудрі люди компетентні і талановиті у своїх оцінках і прогнозах соціальноїдійсності [26, с 271-272]. Між тим, як було зазначено свого часу Ф.М. Достоєвським, “ щоб мудро діяти, одного розуму мало” [З, с 250]. Бажаючи підкреслити відмінність мудрості від розуму, ще Аристотель зауважував, що мудрість є знання та інтуїція найбільш цінних за своєю природою речей. Тому Анаксагора, Фалеса та їм подібних називають мудрецями, а не просто розумними, що вони у своїй творчості ігнорують власну вигоду. Смисл мудрості, її мета - в істині, у правді та добрі. Мудрість надає внутрішню стрункість думкам і добрим вчинкам. Як визначає О.Г. Спіркін, мудрість - це незвичайний розум, морально санкціонований. Бандит, злодій може бути розумним і хитрим, але в ньому немає і граму мудрості” [24, с 370]. За висловом М.В. Савчина та Л .П. Василенка, мудрість є властивістю цілісної особистості розум якої поєднаний з духовністю і доброчинністю [21, с 339].
   Подібних суджень з експертної системи знань можна привести чимало: “Вища мудрість - розрізняти добро та зло” (Сократ [3, с 17]); “Мудре та моральне завжди співпадають” (Л.М. Толстой [3, с 240]).
   Водночас “мудрість” розуміється не тільки як теоретизування, але й як практичні моральні діяння (“Від мудрості утворюються такі три [плоди]: [дар] добре мислити, добре говорити і добре діяти” (Демокрит [14, с. 379]); “Думати й діяти, діяти й думати - ось підсумок усієї мудрості” (І.В. Гете [3, с 227]) тощо). Щодо “дару мислити” у мудрих людей, то в експертній системі знань визначаються такі його особливості: “Мудрі люди обдумують свої думки, дурні - проголошують їх” (Г. Гейне [3, с 93]); “Дурний кисне, а мудрий все промислить” [12, с 47]); “Мудрі думки народжуються точно так, які дурні, і навіть нерідко в одних і тих же головах. Але крізь сито розуму одні з нас просіюють мудрість, інші - дурість” (Ф.Кривін [23, с 3]) тощо. Про “дар говорити” зі скарбниці народних прислів'їв та приказок можна дізнатися таке, наприклад: “Мудра людина, мудра й розмова” [15, с 165]; “Мудрий багато не говорить” [15, с 165]; “Мудрий мовчить, коли дурень бурчить” [12, с 47].
   Аналіз наукових даних та матеріалів експертної системи знань дозволив нам окреслити ще декілька рис до портрету мудрої людини, а саме: мудра людина має оптимістичне сприймання життя, для неї світ наповнений чудесними таємницями, можливостями для самоздійснення; мудрій людині притаманне почуття гумору (“Здібність бачити чудесне в буденному - незмінна ознака мудрості”; “Відмінна ознака мудрості - це радісне сприймання життя” (М. Монтен [3, с 248]); “Істинно мудра людина завжди весела” (Л.М. Толстой [3, с 249]); ознакою мудрої людини є високий рівень рефлексії та саморегуляції, душевний спокій, терпіння, здатність отримати задоволення від досягнутого (“Основою всякої мудрості є терпіння” (Платон [3]), “ Ознака розуму -мудрість, ознака мудрості - спокій, ознака спокою -мужність” (народ, прислів. [12, с 23]), “Людині не вистачає мудрості заспокоїтися на досягнутому” (Д. Дефо [3, с 45]), “ Є дві цілі в житті: по-перше, досягти бажаного, по-друге - отримати задоволення від досягнутого. Друге здається лише наймудрішим “(Л. Сміт [3, с 125]) тощо); мудрій людині властиві скромність, розуміння того, що не можна знати все про проблему, про минуле і майбутнє; для мудрої людини мудрість світу завжди є недосяжною (“Мудрий розумом не хвалиться” (народ, прислів. [15, с 165]), “Мудрий перемагає так, що його перемогу ніхто не відчуває” (Сенека [3, с 232]), “Усю мудрість світу не можна вивчити” (народ, прислів. [15, с 175]), “Вікживи - вік учись і ти нарешті досягнеш того, що, подібно мудрецю, будеш мати право сказати, що нічого не знаєш” (К.Прутков [23, с. 96]) тощо); мудра людина прагне порядку, організації власного життя, точності, регламентації життєдіяльності, дисципліни (“Що таке мудрість? Знання порядку. Якщобажаєш бути мудрим протягом твого життя, все постав на своєму місці. Скороминуща тимчасова слава не варта тихого й спокійного порядку, який можна бачити в щоденних трудах мудрого” (Піфагор [16, с.35]), “Наймудріша та людина, яку більш за все дратує втрата часу” (Данте Алігьєрі [3, с 44]), “У природі все мудро продумане й улаштоване, усяк повинен займатися своїм ділом, і в цій мудрості - вища справедливість життя “ (Леонардо да Вінчі [3, с 53]) тощо); мудрій людині притаманне усвідомлене ставлення до свого життєвого шляху, власної долі; мудра людина здатна протидіяти неочікуваним обставинам, наполегливо наближаючись до вищої мети - віри, любові, надії, добра, служіння людям (“Мудра людина сама творить свою долю” (Т. Плавт [3, с 168]), “Краще дурнем бути разом зі всіма, ніж мудрецем на самоті” (Б. Грасіан [3, сі 83]) тощо); мудра людина “умудрена досвідом” переживання особистісних криз, критичних життєвих ситуацій, утруднень професійної діяльності, розв'язання внутрішньоособистісних протиріч тощо. Щодо зазначеної характеристики мудрої людини, то в експертній системі знань можна знайти безліч суджень подібного роду: “Нещастя робить мудрим” [15, с 219]), “Щастя дає радість, нещастя - мудрість” [15, с 219]), “За одного битого двох небитих дають” [12, с 106]) тощо.
   Отже, “мудрість — це “дорогоцінна й рідкісна властивість -наголошує видатний психолог С.Л.Рубінштейн [20, с 641]. Учений доводить, що мудрість випрацьовується в єдиній “лінії розвитку” самосвідомості та особистості, по мірі придбання людиною життєвого досвіду, відкриття нею нових сторін буття. За С.Л. Рубінштейном, це “здібність, що випрацьовується в ході життя у деяких людей, усвідомити життя в найбільшому плані та розпізнати те, що в ньому є дійсно значущим, уміння не тільки відшукати засоби для вирішення завдань, які випадково спливли, але й визначити самі завдання й мету життя так, щоби по-справжньому знати, куди в житті йти і навіщо, - це дещо, що нескінченно перевершує будь-яку вченість, хоч би й ту, що володіє значним запасом спеціальних знань” [20, с 640-641].
   Ф.Є. Василюк - відомий дослідник психології переживань - вважає, що у процесі ціннісного переживання, сповненого моральним смислом, саме мудрість приводить людину до переконання у вірності або невірності обраного шляху; мудрість сприяє такому стану свідомості, при якому особистість долає зовнішні впливи та укріплюється в своїй ціннісній позиції [7].
   З огляду на сьогодення В.П. Зінченко, О.В. Данчева, Ю.М. Швалб визначають згубність для розвитку мудрості людини “технократичного мислення”: “Це світогляд, суттєвими рисами якого є примат засобів над метою, приватної мети над смислом і загальнолюдськими інтересами, ... техніки (у тому числі й психотехніки) над людиною і її цінностями. Технократичне мислення - це розсудливість, для якої Розум і Мудрість є непритаманними” [28, с 71-72].
   Висновки. Аналіз результатів проведеного теоретико-емпіричного дослідження дає нам можливість зробити узагальнюючий абрис портретних характеристик до образу мудрого вчителя, здатного сприяти здоров'язбереженню своїх вихованців і реалізації у них тієї шляхетної виховної мети щодо сформованості уміння жити й відповідно будувати свою долю на засадах розвинутої культури здорового способу життя.
   По-перше, мудрий учитель - це не тільки той, хто володіє значним запасом професійних спеціальних знань, але це ще й той, хто готовий здійснювати саморух до найвищого ступеня розвитку власного розуму, творчості, що надає вчителеві можливість розібратися й знайти рішення як в складних, заплутаних, критичних ситуаціях сьогодення, так і визначити самі завдання та мету особистісного та професійного життя, шляхи їх реалізації на засадах розвинутої культури здорового способу життя.
   По-друге, мудрого вчителя ніяким чином не можна уявити без відповідної морально-духовної самосвідомості, відповідних цінностей і ціннісних переживань, сповнених моральним смислом. Поза морально-духовної самосвідомості, мудрість педагога не існує, а педагогічна діяльність повністю унеможливлюється, якщо сам учитель - людина аморальна, якщо його смислова сфера орієнтована на егоїстичні цінності.
   По-третє, мудрий учитель як такий - це в будь-якому випадку характеристика його вчинків, поведінки, людської активності загалом. Там, де цього немає, - просто немає потреби говорити про мудрість, та й професійну педагогічну діяльність загалом.
   По-четверте, мудрий учитель - це той, хто оволодіває новим способом розуміння життя, який більш орієнтований на служіння людям. Саме ж поняття “мудрість учителя” можна сформулювати як загальний динамічний процес і результат діяння зрілого, творчого педагога.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ананьев В.А. Основы психологии здоровья. -СПб.: Речь, 2006. - 384 с.
2. Асмолов А.Г. Культурно-историческая психология и конструирование миров. - М., 1996. -768 с.
3. Афоризмы. Избранное. От Древнего Мира до Современности / Сост. В.А.Рыбалко. - Донецк: Канцлер, 2006. - 304 с.
4. Бех І.Д. Виховання особистості: Сходження до духовності: Наук, видання. - К.: Либідь, 2006. - 272 с.
5. Бех І.Д. Життя як цінність у культурно-виховній інтерпретації В.О.Сухомлинського // Рідна школа. - 2007. - № 1. - С. 7-8.
6. Болтівець СІ. Формування психогігієнічної позиції педагога // Практична психологія та соціальна робота. - 2004. - № 8. - С. 45-48.
7. ВасилюкФ.Е. Психология переживання. - М., 1984. - 200 с.
8. Великий тлумачний словник сучасної української мови. - К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2007. - 1736 с.
9. Выготский Л.С. Педагогическая психология. - М., 1996. -С. 305-318.
10. Гак В.Г. Судьба и мудрость // Понятие судьбы в контексте разных культур: Сборник. - М., 1994. - С. 198-206.
11. Ермолаев М.В. Психология развития. - М., 2000. - 336 с.
12. Знайшов - не скач, згубив - не плач: Укр. прислів'я, приказки, усталені вирази та порівняння, загадки, скоромовки, щедрівки. - К., 2006. - 318 с.
13. Крайг Г. Психология развития. - СПб: Питер, 2000. - 992 с.
14. Маковельский А.О. Древнегреческие атомисты. - Баку, 1946.
15. Народна мудрість: Латиські прислів'я та приказки. - К.: Дніпро, 1972. - 240 с.
16. Пономарева Т.Д. Великие ученые. - М., 2004. - 526 с.
17. Психология развития личности. Средний возраст, старение, смерть. - М., 2007. - 384 с.
18. Реализация оздоровительной функции образования: проблеми теории и практики. - Донецк: Каштан, 2008. - 168 с.
19. Роджерс К., Фрейберг Д. Свобода учиться. - М., 2002. - 527 с.
20. Рубинштейн С.Л. Основи общей психологии - СПб.: Питер Ком, 1998. - 688 с.
21. Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія. - К., 2006. -360 с.
22. Советский энциклопедический словарь. - М., 1989. - 1632 с.
23. Сочинения Козьмы Пруткова - М., 1987. - 225 с.
24. Спиркин А.Г. Философия: ученик. - М.: Гардагики, 2007. - 736 с.
25. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. - К., 1987. - 544 с.
26. Холодная М.А. Психология интеллекта: парадоксы исследования. - Москва, 1997. - 392 с.
27. Цыганенко Г.П. Этимологический словарь русского язика. -К., 1989. - 511 с.
28. Швалб Ю.М., Данчева О.В. Одиночество: Социально-психологические проблеми. - К., 1991. - 270 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com