www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Вплив оцінкового ставлення близьких дорослих на розвиток регулятивної функції самооцінки у молодших школярів
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Вплив оцінкового ставлення близьких дорослих на розвиток регулятивної функції самооцінки у молодших школярів

Ж.В. Гордєєва

ВПЛИВ ОЦІНКОВОГО СТАВЛЕННЯ БЛИЗЬКИХ ДОРОСЛИХ НА РОЗВИТОК РЕГУЛЯТИВНОЇ ФУНКЦІЇ САМООЦІНКИ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

   Розвиток регулятивної функції самооцінки дітей молодшого шкільного віку виявляється у зростанні прогностичної вартості очікувань дитини, коли вона оцінює саму себе з погляду дорослих чи однолітків, взаємодіючи з ними. Дитина починає рефлексувати очікування інших щодо себе, тобто розуміння вартості і значущості думки іншої людини є результатом впливу регулятивної функції її самооцінки.
   Ключові слова: самооцінка у дітей дошкільного і шкільного віку, регулятивна функція самооцінки, самосвідомість, структура самооцінки, деформації емоційно-ціннісного ставлення дітей до себе, тривожність, корекція регулятивної функції самооцінки.
   Постановка проблеми у загальному вигляді. Навчальна діяльність, особливо її перший етап, веде до перебудови всіх сфер психіки дитини-першокласника, передусім емоційно-вольової.
   Розвиток особистості, що починається в дошкільному дитинстві, продовжується в молодшому шкільному віці. Але молодший школяр знаходиться в інших умовах - він залучений до суспільно-значущої учбової діяльності, результати якої високо чи низько оцінюються близькими дорослими. Від шкільної успішності, оцінки дитини як хорошого чи поганого учня, від того, якою уявляє себе дитина, залежить в цей період розвиток особистості.
   Усвідомлюючи себе в якості активного, перетворюючого початку, дитина в той же час сприймає дорослих, що оточують її, як об'єкт прикладання своєї активності.
   Навколишній світ чекає, щоб його змінили; батьки існують для того щоб від них щось вимагати.
   Коли дитина стає дорослішою, розвивається вміння розуміти іншого, ставити себе на його місце. Вона вже припускає, що й батьки й однолітки такі ж суб'єкти дії, як і вона сама, вони теж вольові, розумні, прагнуть діяти самостійно. Дитина вже визнає право інших людей на суб'єктність, що було недосяжним і неможливим в маленькому віці.
   Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Взагалі, як зазначають психологи [5], процес самопізнання й самоусвідомлення дитини, в якому формується самооцінка і розвиваються здібності до оцінювання інших, дуже складний. Він триває протягом усього життя. Треба зазначити, що майже всі [4] погоджуються з думкою про те, що здібності людини до самооцінки починають формуватися лише в підлітковому та юнацькому віці, забуваючи про велике значення першого десятиріччя в житті дитини, яке є дуже важливим періодом становлення її первинного і, як правило, визначного відношення до себе. Воно складається з пізнавального елементу, тобто з уяви про якості та вміння, з емоційного елементу, тобто з самолюбства, та оціночного елементу, тобто з самооцінки дитини. Пізнання, переживання й оцінка допомагають маленькій людині виробляти погляд на себе.
   Важливим є також новоутворення молодшого шкільного віку: рефлексія (процес самопізнання дитиною внутрішніх психологічних актів та станів), яка впливає на формування самооцінки, а самооцінка в цьому віці знаходиться ще на стадії становлення і формується, головним чином, під впливом оцінок вчителя, в дітей може спостерігатися нестійкість рівня самооцінки, відхилення його як в бік завищення, так і заниження.
   "Який Я? " - цим питанням досить рано починає цікавитися кожна дитина. При цьому правильне уявлення про себе формується зовсім непросто. Є реальний погляд на себе, заснований на досвіді, що приніс успіх; є погляд, що уявляється дитиною; і є ідеальний погляд (якою дитина хотіла б себе бачити). Співвідношення реального, ідеального та того, що уявляється, визначає те, наскільки бачення дитиною самої себе відповідає реальному положенню справ. Спочатку малюк вчиться оцінювати оточуючи предмети, засоби діяльності, ситуації, інших людей, і лише з часом, в результаті накопичення певного досвіду, великої кількості усвідомлення себе в різних якостях, до цього приходить вміння так чи інакше відноситися до себе.
   Те, що самооцінка - відношення особистості, яка ще тільки формується, до себе є досить пізнім утворенням - загальновідомо. Але наскільки пізнім? Частіше всього, як зазначалося, вчені починають приділяти увагу такому поняттю як "самооцінка" тільки при вивченні підліткового та юнацького віку. Навряд чи можна погодитися з цим, і ми повністю підтримуємо думку, що дошкільний та молодший шкільний вік повинен вважатися періодом закладання основ самоповаги та самооцінки, як переходу від егоцентризму, захоплення собою до більш об'єктивного бачення своїх позитивних якостей та недоліків, успіхів та невдач. Не потрібно забувати й про те, що даний період дитинства дуже значний для становлення маленької особистості взагалі.
   Ще одним доказом того, що рівню та розвитку самооцінки молодшого школяра повинна приділятися неабияка увага, служить так звана криза віку семи років.
   Адже з цього критичного, переламного періоду [5], починається шкільне дитинство. Першокласник вперше відкриває для себе власні емоції: він не тільки сердиться, а й одночасно вивчає, як він це робить, вдивляється в себе. Новий образ життя, пов'язаний з початком шкільної освіти, здійснює суттєвий вплив на проходження кризи семи років та швидкість виходу з неї. Відбувається переоцінка цінностей, виникає нове відношення до оточуючого світу, збільшується довільна регуляція поведінки. Навчання стає провідною діяльністю і дитина засвоює суспільний досвід, пізнає великий та складний світ. В якому вона живе. Молодший школяр відкриває для себе можливість співвідношення теперішнього й давно минулого, що безпосередньо можна побачити й пережити, з уявним, ілюзорним. Розширюється коло важливих для дитини людей і кожна людина несе в собі несхожі з іншими погляди, оцінки, очікування.
   Відкривши для себе й нелегко усвідомивши невідповідність зовнішнього та внутрішнього; розбіжність бажань та їх зовнішніх проявів узовні; самооцінок та оціночних суджень оточуючих, молодший школяр як би відходить на деякий час від цих проблем і занурюється в багатий світ відкриття в собі неочікуваних задатків та здібностей, які необхідні для учбової діяльності.
   Під час кризи семи років власні переживання, зокрема викликані незбіжністю самооцінки з оцінками оточуючих людей, вперше стають фактом усвідомлення й перегляду.
   Молодший шкільний вік пов'язаний з учбовою діяльністю, в процесі якої у дитячій психіці виникають новоутворення, що забезпечують формування основ теоретичного ставлення до дійсності, вміння орієнтуватись у теоретичних формах відображення речей, суспільних стосунків між людьми, зокрема вміння оперувати абстрактними поняттями. Засвоюючи в процесі виховання і навчання певні життєві норми і цінності, школяр під дією оцінних суджень вчителів та однолітків починає певним чином ставитися до реальних результатів своєї учбової діяльності так і до самого себе як до особистості.
   Вступ до школи докорінно змінює соціальну ситуацію, в якій перебуває дитина: ритм її життя, види діяльності. Він ускладнюється ще й тим, що збігається з черговою віковою кризою розвитку, яка припадає на шостий-сьомий рік життя. Для більшості дітей у цей період характерні складні внутрішні переживання.
   Зі вступом дитини до школи перебудовується весь хід життя: безтурботний час дозвілля змінюється обов'язковими справами, які вимагають відповідальності -дитина повинна ходити до школи, виконувати вимоги програми, робити на уроці те, чого вимагає учитель, неухильно дотримувати шкільного режиму, шкільних правил поведінки, добре засвоювати учбовий матеріал. Якість учбової праці та поведінку школярів оцінює вчитель, і ця оцінка впливає на ставлення до дитини з боку оточуючих - батьків, учителів, однокласників.
   Становлення самооцінки молодшого школяра залежить не тільки від його успішності та особливостей спілкування вчителя з класом. Велике значення має стиль сімейного виховання, цінності, прийняті в сім'ї. Діти, які мають завищену самооцінку, виховуються за принципом кумира сім'ї, в умовах некритичності та рано усвідомлюють свою виключність. У сім'ях, де ростуть діти, з високою, але не завищеною самооцінкою, увага до особистості дитини (його інтересів, уподобань, стосунків з друзями) пов'язується з достатньою вимогливістю. Тут не використовують принизливих покарань та охоче хвалять, коли дитина цього заслуговує. Діти із заниженою (не обов'язково дуже низькою) самооцінкою користуються вдома більшою вільністю, але ця вільність є безконтрольною, наслідок байдужості батьків до дітей та один до одного. Батьки таких дітей турбуються їхнім життям тоді, коли виникають конкретні проблеми, зокрема успішністю, а звичайно мало цікавляться їхніми заняттями та переживаннями.
   Школа докорінно змінює соціальну ситуацію розвитку дитини: вона вчиться самостійності, її оцінюють незалежно від того, ким є її батьки, як вони нею опікуються; вона стає об'єктом оцінки з точки зору своїх розумових, соціальних і фізичних можливостей. Оцінка йде від найголовнішої людини - вчителя, і її переймають однокласники. Саме ця ситуація відіграє вирішальну роль у формуванні самооцінки і загалом Я-концепції учня.
   Оцінне ставлення дитини до самої себе - це компонент її психологічної готовності до навчання в школі.
   Самооцінка дошкільників є звичайно завищеною. Це результат підсумок дії смислотвірної функції самооцінки, яка відображає ставлення до дитини оточуючих, передусім батьків.
   А що відбувається із самооцінкою молодших школярів (вчорашніх дошкільників) на початковому етапі навчання в школі? Адже навчальна діяльність передбачає більш високий рівень контролю власних дій, досягнень, можливостей (а це і є прояви регулятивної функції самооцінки). Отже, чи всі діти-першокласники здатні правильно оцінити свої навчальні досягнення, чи вдаються вони до контролю власних дій і вчинків, своєї поведінки. Адже оволодіння роллю школяра передбачає передусім вміння оцінити себе як такого, що виконує вимоги вчителя. Чи стимулює самооцінка першокласників до усвідомлення вимог вчителя та до реалістичного оцінювання власних досягнень, зокрема порівняно з іншими дітьми-однокласниками?
   Самооцінка, яка є результатом інтегрованої роботи у сфері самопізнання і емоційно-ціннісного ставлення, впливає на взаємини дитини з оточуючими, на її критичність, вимогливість до себе, на ставлення до успіхів і невдач у діяльності, на її ефективність.
   Як механізм саморегулювання самооцінка задіяна у всіх сферах життєдіяльності людини - в діяльності, в поведінці, в спілкуванні. Вона опосередковує інтерпретацію власного досвіду та зовнішніх впливів, сприйняття самої себе та навколишнього середовища, визначення перспектив власного розвитку і стосунків з оточуючими.
   Регулятивна функція самооцінки значно зростає у особистісно значущій для суб'єкта діяльності, якою є для молодших школярів навчальна.
   Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих наукових результатів. У нашому дослідженні була застосована експериментальна методика Ф.Хоппе для виявлення рівня домагань. Дитині пропонувалося вибрати навчальні завдання різного рівня складності.
   Розуміння самооцінки як показника ступеня задоволеності собою бере початок із праць У. Джемса [2]. Вчений зазначав, що самооцінка залежить не від успіху діяльності, а від відношення успіху до домагань особистості. Відома його формула: самоповага = успіх / домагання. Пояснюючи цю формулу, він писав: "Людина має старанно розглянути різні сторони своєї особистості з тим, щоб шукати порятунку в розвитку найглибшої, найсильнішої сторони свого "Я". Усі інші сторони нашого "Я" примарні, лише одна має реальне підґрунтя у нашому характері, а отже, її розвиток забезпечений. Невдачі у розвитку саме цієї сторони -суть дійсно невдачі, що викликають сором, а успіх - дійсно успіх, що дає нам справжню радість" [2].
   Методика Ф. Хоппе дала можливість експериментально стежити, що переживання якогось досягнення як успіху чи неуспіху залежить не тільки від його об'єктивної якості, а й від того, чи уявляється при цьому досягнутим рівень домагань. Отже, рівень домагань являє собою досить чітко функціонально визначене структурне утворення, яке конкретизує прийнятний для даної особистості результат.
   Свідченням наявності рівня домагань є та обставина, що діяльність особистості передбачає накреслення принаймні двох цілей: реальної, яку, на її думку, вона може реалізувати у певних конкретних умовах, та ідеальної, до якої б прагнула. Якщо між цими цілями існує значна розбіжність і рівень домагань не сприяє кращій орієнтації особистості у змінних обставинах, то це спричинює зміни самооцінки, а відтак і уявлення про себе.
   Результати нашого дослідження доводять, що у дитини, яка досягла молодшого шкільного віку, реалістичність рівня домагань зростає порівняно з дошкільниками. У старшому дошкільному віці спостерігається високий нереалістичний рівень домагань, тобто значна розбіжність між постановкою і досягненням реальної і ідеальної цілей. Відсоток дітей старшого дошкільного віку, які обирають складніші завдання і не розв'язують їх, склав 37,9%. Тоді як у молодшому шкільному віці таких дітей 18,5%. У молодших школярів спостерігаємо, порівняно із старшими дошкільниками, тенденцію до зростання зрілості рівня домагань: підвищення рівня досягнень, зменшення цільової невідповідності, зменшення атипових реакцій. Співставляючи рівні домагань у досліджуваних вікових групах, у старших дошкільників спостерігаємо збереження тенденції до обирання складних завдань і, як було вже зазначено, цей вибір є неадекватним, нереалістичним. У молодших школярів знижується рівень домагань, але спостерігається висока реалістичність виконання завдань. Це є свідченням того, що, з одного боку, спостерігаємо значну постійність, своєрідну ригідність самооцінки молодших школярів, порівняно з реалістичнішими, а тому й динамічнішими домаганнями, а з іншого боку - тим, що рівень домагань водночас є засобом захисту самооцінки особистості від травмуючих впливів реальних ситуацій. В ситуаціях, які сигналізують про можливу неспроможність самооцінки молодших школярів, спостерігаємо стрімке зниження рівня домагань, або ж їх повне зняття, тоді як у дошкільному віці самооцінка у більшості дітей лишається високою незалежно від виконання чи невиконання завдання.
   Також у нашому дослідження ми дійшли висновку, що розвиток регулятивної функції самооцінки дітей у перехідному від дошкільного до шкільного віці виявляється у зростанні прогностичної вартості очікувань дитини, коли вона оцінює саму себе з погляду дорослих чи однолітків, взаємодіючи з ними. Після того як дитина обрала завдання різного ступеня складності, але ще не почала його виконувати, ми поставили дитині наступне запитання: "Як ти гадаєш, як учитель, друзі, батьки (тобто значуще оточення) вважають, яке завдання ти обереш (легке, середнє, складне) і чому?"
   Коли ми ввели це запитання, ми передбачали, що у значного відсотка дітей розвиток рефлективної здатності буде знижуватись під впливом оцінного ставлення значущого для дитини оточення.
   Самооцінка є соціально зумовленим психічним утворенням, що має в своєму розвитку певну динаміку. Основними умовами її розвитку є спілкування з оточуючими [3] і власна діяльність дитини. У спілкуванні дитина засвоює критерії оцінок, їх види, форми, способи соціального порівняння й оцінювання; в індивідуальному досвіді відбувається їх апробація, перевірка на практиці. Формування самооцінки пов'язане із зміною соціальної ситуації розвитку дитини: з появою нових вимог до неї з боку оточуючих, з розширенням самостійності, появою нового бачення себе.
   Отже, знання про себе людина здобуває у спілкуванні з оточуючими, а її індивідуальний досвід є не що інше, як реалізація засвоєних форм суспільної свідомості, поле практичної перевірки цих знань, що дозволяє заломити крізь призму власних переживань оцінки, які засвоєні у спілкуванні. Оточуючі транслюють дитині не тільки її власний образ, а й ставлення до нього, "озброюючи дитину конкретними оцінками і стандартами виконання тих чи інших дій, приватними чи більш загальними цілями, до яких слід прагнути, рівнятися на них - як образами, так і справами, планами, які необхідно реалізувати" [4]).
   Протиставлення, абсолютизація ролі "іншого" або індивідуального досвіду у формуванні самосвідомості і самооцінки, як його компонента, позбавлені підстав, оскільки діють вони в діалектичній єдності. Більш слушним уявляється функціональний поділ цих факторів. Так, М.І. Лісіна висловлює думку, згідно з якою індивідуальний досвід бере більшу участь у формуванні у дитини когнітивної частини образу самої себе, тимчасом як його ефективна частина конструюється переважно під впливом спілкування.
   Введення експектацій (тобто очікувань людиною ставлень, оцінок, уявлень про неї оточуючих) у структуру свідомості, згідно з ідеєю М.М. Бахтіна [1] про діалоговий характер свідомості: висловлюючи своє, особистість передбачає, передчуває, мислить про думку іншої людини, враховує її, що дає змогу дослідити регулятивну функцію самооцінки. Дитина починає рефлексувати очікування інших щодо себе, тобто розуміння вартості і значущості іншої людини є результатом регулятивного чинника її самооцінки. Отже, можемо говорити про поступове подолання дитиною до молодшого шкільного віку егоцентричної самооцінки, яка характерна для дошкільного віку, і до появи співвідносної самооцінки. Дані відповідей занесені у таблицю.

Експектацїї щодо оцінкового ставлення значущого для дитини оточення (у %)

Оцінкове очікуване ставлення оточуючих

Рефлексивна здатність самооцінки

Адекватна самооцінка

Самооцінка з Тенденцією до завищення

Самооцінка з Тенденцією до заниження

вчителів

31,9

13,6

54,5

батьків

45,4

22,8

31,8

однолітків

40,9

18,2

40,9

   Висновки. Аналіз відповідей дозволяє зробити наступні висновки:
   1. Прогнозована дітьми оцінка себе з боку вчителів має тенденцію до зниження (54,5 %). Відсоток дітей, які завищували прогнозовану оцінку з боку вчителів, є найнижчим (13,6 %).
   2. При оцінюванні себе з погляду батьків на першому місці виявляється адекватна самооцінка (у 45,4 % дітей), на другому місці - самооцінка, з тенденцією до заниження (31,8%), на третьому - завищена самооцінка (22,8 %).
   3. При оцінюванні себе "очима" значущих однолітків центральне місце посідає самооцінка з тенденцією до заниження (40,9 %) і адекватна самооцінка (40,9%). На останньому місці - завищена самооцінка (18,2 %).
   4. Більшість дітей адекватно оцінюють себе "очима" батьків (45,4 %), причому при оцінюванні очікувань дітей щодо ставлення до себе з боку батьків ми виявили вищий показник завищеної самооцінки у дітей (22,8 %). Це свідчить про те, що батьківське ставлення діти оцінюють об'єктивно або ж дитина його трохи завищує, підносячи себе та завищуючи свої результати в очах батьків.
   5. Занижена самооцінка складала найбільший відсоток у випадку, коли діти прогнозували оцінкове ставлення до себе з боку вчителів (54,5 %), що свідчить про те, яке оточення є найбільш значущим для дитини.
   6. Міра виправданості очікувань, ймовірності очікуваної адекватної оцінки з боку близького значущого оточення більша у дітей молодшого шкільного віку з реалістичним рівнем домагань.
   Отже, розвиток регулятивної функції самооцінки дітей у перехідному від дошкільного до шкільного віці виявляється: а) в диференціюванні рівня домагань зростаючої особистості як суб'єкта діяльності; б) в зростанні прогностичної вартості очікувань дитини при оцінюванні себе очима дорослих і однолітків в процесі взаємодії з ними.
   Дані нашого дослідження свідчать, що саме на перших етапах шкільного навчання стимулююча функція самооцінки блокується переживаннями дитини. Виникає підвищена тривожність. Спостерігається феномен переходу на попередню стадію розвитку емоційно-ціннісного ставлення до себе. Це регресивні форми прояву регулятивної функції самооцінки.
   Конкретно це виявляється, по-перше, в тому, що в структурі самооцінки, як і на попередньому етапі розвитку (старший дошкільний вік) переважає емоційний компонент, а по-друге, - когнітивний компонент самооцінки не відображає ще нормативні шкільні вимоги до результатів власної навчальної діяльності дитини, а Грунтується на суб'єктивній оцінці цієї діяльності і себе самої як її суб'єкта ("я довго працював", "старався", "вчителька мене похвалить, бо я добре поводжу себе в класі" і т. ін.). Таким чином, резюмуємо: у першокласників в процесі оволодіння соціальною роллю школяра виникає свого роду психологічний захисний бар'єр -завищена самооцінка, яка породжує тривожність (різного ступеня інтенсивності і тривалості). Це і є прояв регулятивної функції самооцінки, спрямованої передусім на збереження позитивного емоційного статусу "Я" (позитивного самосприйняття) та нейтралізацію дії травмуючи чинників шкільного середовища.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. - М., 1979.
2. Джемс У. Психология. - М.; Педагогика, 1991. - 368 с.
3. Лисина М.И. Проблемы онтогенеза общения. - М., 1986. - С. 144.
4. СтолинВ.В. Самосознание личности. -М., 1983.
5. Титаренко Т.М. Життєвий світ особистості у межах і за межами буденності. -К.: Либідь, 2003.-375 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com