www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Вікові особливості усвідомлення власного досвіду дітьми з неблагополучних родин
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Вікові особливості усвідомлення власного досвіду дітьми з неблагополучних родин

О.О. Буковська

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ УСВІДОМЛЕННЯ ВЛАСНОГО ДОСВІДУ ДІТЬМИ З НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ РОДИН

   В статті розкриваються основні характеристики психологічного досвіду: функції, процес формування і значення негативного досвіду в житті неблагополучних підлітків. Аналізуються вікові особливості усвідомлення власного досвіду підлітками з неблагополучних родин. Обгрунтовується підхід до вивчення психологічного досвіду через категорії наративної психології.
   Ключові слова: підлітки з неблагополучных родин, психологічний досвід, наратие, усвідомлення.
   Постановка проблеми. В останні десятиліття наше суспільство зіштовхнулось з вкрай негативними явищами безпритульності, бездоглядності і неблагополучия. Для того, щоб зрозуміти і допомогти дитині з неблагополучно! родини, слід звернутись до її власного досвіду. Діти з неблагополучних родин значно відрізняються серед однолітків поведінкою, труднощами в навчанні, соціальною дезадаптацією, що є наслідками негативного досвіду. Кожний віковий період має свої особливості, на які спирається психолог, але вікові особливості усвідомлення власного досвіду підлітків з неблагополучних родин, значно відрізняються від їх благополучних однолітків.Категорії досвіду приділяли великого значення науковці різних галузей знань: філософи, соціологи, педагоги, психологи. Психологічні характеристики досвіду розглядали Б. Ананньєв, Л. Анциферова, К. Платонов, С. Рубінштейн. Лаукен і Шик розглядають досвід як складову основоположної моделі робочої ситуації психолога. Для Дж. Дьюі досвід є головним поняттям адаптивної концепції соціалізації, який для нього і мета, і засіб. Н.В. Чепелєва розглядає досвід, як наративну конфігурацію. Вплив негативного досвіду на становлення особистості в умовах неблагополуччя зазначали К. Роджерс, К. Хорні, Н. Мак-Вільямс, Н.Ю. Максимова, К.Л. Мілютіна і інші.
   Метою статті є здійснення аналізу досліджень присвячених психологічному досвіду і визначення вікових особливостей власного досвіду підлітків з неблагополучних родин.
   Виклад основного матеріалу. Дослідники поділяють функції досвіду особистості на дві групи: інтерпсихологічні (підтримка зв'язків з різними соціальними групами; передача досвіду новому поколінню; встановлення міжособистісних контактів; прогнозування поведінки інших людей) і інтрапсихологічні (саморегуляція; джерело формування Я-концепції; вибір життєвих стратегій; конструювання і збереження власної ідентичності особистості) [5, с 40]. На думку Ю.М. Швалба, “конструкта життєвого досвіду виконують дві функції: по-перше, вони підтримують уявлення про світ, як про стабільний процес, який закономірно повторюється і до якого можна застосувати шаблонидій, по-друге, вони виконують функцію фільтра або селективну функцію відносно до кожного нового фрагмента життєвого досвіду, перетворюючи увесь життєвий досвід в індивідуальну інтегровану і відносно непротиречиву систему “життєвої філософії” особистості” [10, с 20].
   Ця думка знаходить підтвердження в поглядах Н.В. Чепелєвої, яка розглядає процес формування нового досвіду та зазначає, що нові ситуації “часто лише підкріплюють вже наявний досвід, тобто, базові ментальні конструкти особистості, що вже склалися” [6, с 40]. В разі відходу від усталених особистісних утворень, “старий наратив починає руйнуватись, оскільки новий досвід вступає в конфлікт з наявними базовими структурами особистості” [6, с 40]. Науковець стверджує, що, в такому випадку, базовий наратив втрачає свою цілісність і особистість починає “відновлення або трансформацію” власного досвіду. Тут можливі два шляхи, зазначає Н.В. Чепелєва,- “новий досвід може бути відкинуто та відновлено старий наратив” або ж “він переосмислюється, трансформується, наповнюється новим смислом” [6, с 40]. Таким чином, відбувається переструктурування, трансформація особистого досвіду і вибудовується новий наратив. “...діалог дозволяє особистості рухатися у просторі свого особистого досвіду, формуючи нові концептуальні схеми та наративні структури, а отже й розвиваючись” [6, с 41], ~ підсумовує автор. Без діалогу наратив редуціюється до особистого міфу, що не спонукає людину до розв'язання проблем, розуміння нової ситуації, призводить до кризи і особистісної дезадаптації.
   В соціальному досвіді дитини вже на ранніх етапах на емоційно-образному рівні складається метафоричний образ світу, який стає важливим регулятором соціальних стосунків дитини. Дослідження соціальних психологів вказують на те, що дитина накопичує і типізує не будь-який досвід, а лише той, що вважає доступним і успішним для себе. Дитячий соціальний досвід - це завжди образ реально пережитої ситуації. При дослідженні змістовної сторони соціального досвіду підлітків головним об'єктом виступає їх мовленнєва комунікація. Вербалізоване поняття чи судження підлітка вже визначає його вчинок, який існує в майбутньому, оскільки навіть думка - це індивідуальний вчинок. Досвід неблагополучних (залежних від психоактивних речовин) підлітків зумовлений найважливішим життєвим конфліктом між потягами до життя і смерті [3]. Б.П. Лазоренко розглядає такі базові настанови неблагополучних підлітків до світу “Я благополучний, світ неблагополучний; Я неблагополучний, світ благополучний; і Я, і світ неблагополучні” [3, с 122]. Автор зазначає, що ці “базові настанови зумовлюють песимістичну життєву стратегію вирішення конфлікту у бік смерті”, “ця песимістична стратегія безуспішної боротьби із життям і зневіри в ньому” [3, с 122].
   “Увесь ланцюг соціально-психологічних властивостей особистості, - зазначає Л.А. Лєпіхова, - формується і насичується соціальним досвідом. Він стає реальним, фактичним чинником особистісного зростання, духовної еволюції або, навпаки, деградації особистості (кримінальний досвід, жебрацтво, бездоглядність)” [4, с 169]. Автор підсумовує, що “досвід минулого в особистісній біографії відіграє особливу роль з огляду на те, що в ньому відбивається конкретний, реальний зміст життя і неможливість виправити та повернути наслідки особистісних виборів, цілей, домагань, смислів різних етапів життя” [4, с 170]. Науковець наголошує, що слід враховувати не тільки власний досвід особистості, але й “індивідуальні та колективні досвіди щонайменш семи поколінь наших предків” [4, с 170], оскільки ми несемо увесь багаж їх позитивного і негативного досвіду. На наш погляд, особливо важливо це для підлітків з неблагополучних родин, де історія роду сповнена болю, горя, помилок і поразок.
   Вважаємо за необхідне розглянути етапи процесу усвідомлення власного досвіду дітьми з неблагополучних родин, для того, щоб з'ясувати переломні етапи та вікові особливості усвідомлення досвіду.
   І етап - 4-6 років. - Ми спираємось на дослідження В.В. Нуркової [5, с 268], що саме в цей вік починається вихід із дитячої амнезії і проходить становлення автобіографічна пам'ять. Критерієм цього процесу є наявність автобіографічної розповіді і особистої історії. Пред'явленність дитячого досвіду в моторних схемах, а не вербальних є причиною неперекладення досвіду раннього віку на мову. Оскільки дитина до цього віку (до 4 років) не досконало володіє мовними засобами передачі інформації, ми вважаємо, що життєвий наратив знаходиться на стадії формування. Але досвід дитини, здобутий в ранньому віці, не минає безслідно.
   В немовлячому і ранньому віці досвід дитини більшою мірою залежить від ставлення матері. Якщо залежність батьків сформувалась до народження, або на ранніх етапах розвитку, то дитина буде потерпати від дефіциту уваги, любові, ласки, дискомфорту, постійних покарань, навіть, від голоду, депривації, оскільки залежні батьки повністю зайняті задоволенням власних потреб. А досвід дитини засвоїть недовіру до світу, сором, сумніви в собі, постійну напругу, скованість, невміння спілкуватись, не говорячи вже про вроджені вади, які мають велику вірогідність у дітей залежних батьків. Від плачу, як прохання про допомогу, дитина переходить до гнівного протесту - агресивності. Агресивність - це реакція боротьби за виживання, прагнення змінити стан речей, що складається з незадоволеності, протесту, злості чи явного насилля. Агресивна чи асоціальна поведінка в дійсності є спробою задовольнити власні потреби, встановити стабільний емоційний стан чи соціальні зв'язки. Фізичне насилля і недорозвиток емоційної близькості з батьками призводять до затримки в розвитку почуття “Я” та оволодіння мовленням - процесів, які йдуть узгоджено і обумовлюють наративні способи усвідомлення власного досвіду.
   Життя дітей в алкогольно залежній сім'ї супроводжується емоційними стресами. Стан дитини, до якої пред'являються високі вимоги, кризовий. Тяжкість наслідків залежить від осмислення і емоційної переробки дійсності дитиною, але життя в алкогольно залежній родині має негативний вплив на психіку дитини. Дитина бачить конфлікти, жорстокість, вживання батьками алкоголю чи наркотиків, аморальну поведінку, пригнічений стан батьків. Вона не може однозначно оцінити таке життя, оскільки не бачила іншого, але підсвідомо вона розуміє весь жах того, що відбувається в її родині. В її свідомості бореться любов до батьків з осудом. Якщо батьки не визнають свою проблему (“всі так живуть”), то сім'я починає переживати ще більшу кризу, а разом з нею і дитина, яка не бачить виходу з даної ситуації. Якщо хоча б один з батьків розуміє, що так далі жити не можна, сім'я розпадається. Дитина переживає гострий стрес, оскільки розлучення супроводжується ще більшими конфліктами, і вона знаходиться між “двох вогнів”. Як правило, в цей період батьки концентруються на своїх переживаннях, а психічний стан дитини їх обходить не часто. Досвід дитини виходить з цієї кризи, поповнений відчуттям своєї непотрібності, вини, тривожності, невпевненості, недовіри до світу, сумніву в своїх силах, сорому, мстивості. Звичайно, багато в чому наслідки розлучення в свідомості дитини залежать від батьків. На нашу думку, все ж таки цей вихід є кращим за попередній, оскільки життя в неблагополучній, узалежненій родині є хронічним стресом, і його наслідки ще більш катастрофічні. Ми вважаємо, що на цьому етапі державним соціальним інститутам потрібно втручатись в життя родини і, залежно від того, в якій стадії кризи знаходиться родина, або допомогти їй вирішити проблему, або вилучити дитину з цієї сім'ї для передачі родичам на опікунство чи усиновлення, оскільки подальше перебування дитини в родині загрожує негативними наслідками.
   Потрібно наголосити, що статева ідентифікація формується саме в дошкільному дитинстві. В цей період дуже важливою є любов батьків, особливо у хлопчиків - любов і визнання зі сторони батька, у дівчаток - зі сторони матері. Брак цих почуттів може обернутись недоліками в статево-рольовій ідентифікації, тобто в дорослому житті людина буде мати потребу ідентифікації своєї ролі в соціумі (в ролі чоловіка чи жінки). Якщо одним з факторів неблагополуччя родини є фактор криміналізації (батько - в'язень або сім'я контактує з криміналітетом), то дітьми несвідомо засвоюються тюремні традиції. Наведені чинники впливають на сексуальні девіації (насилля, гомосексуалізм, ранні статеві зв'язки і т.д.)
   II етап - 6-11 років. - Дитина стає жертвою узалежненої поведінки дорослих. Вона з жахом чекає, в якому стані повернуться додому батьки, з яким настроєм, намагається в усьому догоджати, виконувати обов'язки, передбачати бажання дорослих. Узалежнена родина протиставляє собі увесь світ (всі проти них), знаходиться в стані конфлікту з соціумом. Дитина дуже швидко переймає це ставлення до оточуючого світу “загнаного в куток звіра”. Недовіра і ворожнеча зі всім світом - досвід “невдахи”. Такий досвід надалі буде визначати поділ людства на “своїх” і “чужих” ~ світогляд злочинця.
   Дитина іде до школи, у неї з'являється більше друзів і більше можливості порівняти своє життя в родині з умовами життя інших дітей. Вона шукає причини, чому її життя гірше, чому у неї немає нормальних харчів, іграшок, комп'ютера, чому батьки не звертають на неї уваги, а якщо і звертають, то не з любов'ю, а з докорами, покараннями і т.д. Чим вона відрізняється від своїх друзів з благополучних родин?! II любов до батьків не може звину-ватити їх в своєму неблагополучному становищі порівняно з іншими дітьми, і дитина шукає причину в собі. Це вона погана, це вона винна в негараздах родини. Так формується комплекс неповноцінності, який підкріплюється становищем цієї дитини в школі.
   Вдома у дитини нема умов для навчання, з дитиною через проблеми в родині або залежність батьків ніхто не займається, не слідкує за успішністю, тому в школі у таких дітей низька успішність. В цей період дитина переймає трудовий і соціальний досвід, який дає можливість отримати визнання оточуючих і відчуття компетентності. Але у дітей з неблагополучних родин, як правило, досягнення невеликі, і вони гостро переживають власні невдачі, невигідне положення серед однолітків. Отже, замість почуття компетентності вкорінюється почуття власної неповноцінності. Самооцінка і “Я-образ” в цьому віці залежить від ставлення і оцінки дитини вчителем і однокласниками, а вони, в свою чергу, від успішності дитини в навчанні. Цей перший соціальний неуспіх ставить тавро “невдахи” на досвід дитини і визначає подальше ставлення до життя, оточуючого світу, до самого себе. І з цього замкненого кола дитина виходить на вулицю до таких як вона “неблагополучних”.
   Серед звичайних дітей дитина з неблагополучно! родини відрізняється зовнішнім виглядом, відсутністю модних речей, іграшок, грошей на свої потреби, постійним відчуттям голоду. Вона приховує своє становище, говорить неправду, вигадує якісь історії, фантазує, для того, щоб в очах однолітків бути такою, як усі. Нерозуміння вдома її потреб, висміювання і знущання в школі, виштовхують дитину з неблагополучно! родини на вулицю шукати таких, як вона, однодумців. На вулиці разом зі старшими друзями вона починає палити, вживати алкоголь. (Наші дослідження показали, що перші спроби вживання алкоголю, як правило, відбуваються вдома при батьках.) Вдома дитина тільки ночує. Отже, дитина зробила перший крок на вулицю.
   В життєвому наративі дитини немає позитивного досвіду, немає любові і дорослого, який би міг зрозуміти і підтримати. На цьому життєвому етапі дитячий досвід робить висновок - “один проти всіх”, і з ним вступає в пубертатний пеіод - найголовніший в житті людини.
   Ill етап - 12-14 років. Підлітковий вік поділяють на негативну (протиставлення підлітком себе оточуючим, протиріччя з дорослими, нормами і встановленим порядком) і позитивну фазу (тенденції до соціалізації і виробленню життєвих правил). В молодшому підлітковому віці (негативна фаза) відбуваються різкі зміни фізичного і психічного розвитку організму. У негативній фазі підліток протистоїть батькам, вчителям і іншим дорослим і характеризується підвищеною сугестивністю до стилю поведінки зовні ефектних, часто асоціальних авторитетів. А тому бажання самоствердйтись нерідко є причиною асоціальних дій підлітків. Підвищений інтерес до своєї зовнішності, конфліктні переживання, пов'язані з пробудженням сексуального досвіду, підвищена чутливість до оцінки іншими часто є причинами дисгармонії, реакції протесту, а особливо, якщо це ускладнюється неблагополучною сімейною обстановкою.
   Спочатку дитина висловлює протест проти залежної поведінки батьків. Бунтує, викидає пляшки, виганяє залежних друзів, просить батьків покинути таке життя. Якщо в родині є менші діти, обов'язки по догляду за ними, по господарству бере на себе. Але, звичайно, це непосильний тягар для підлітка, і він зневіряється в своїх силах. В цей момент підлітком засвоюється стереотип поведінки, реагування, які беруть свій початок ще в молодшому шкільному віці, а в підлітковому закріплюються і вкорінюються. У дитини формується співзалежність, і вона вже не бореться з цією проблемою, а поринає в неї.
   В підлітковому віці, приблизно в 14-15 років, індивідуальний міф, що склався стає застарілим і повинен пройти реконструкцію. С.В. Биков особливо виділяє цей віковий поріг, як такий, що є переломним у зміні ставлення до різних життєвих ситуацій [1]. Замість образу хорошого чи поганого хлопчика чи дівчинки людині потрібно скласти образ себе дорослого - самовизначитись. Ми вважаємо цей процес формуванням ідентичності - головним новоутворенням підліткового віку. Потрібно переосмислити старий досвід і створити новий цілісний і впорядкований образ світу і себе в ньому - це переломний момент в становленні ідентичності, оскільки закінчується негативна фаза підліткового віку, завершується інтерпретація здобутків всіх попередніх етапів становлення ідентичності. У разі негативної інтерпретації власного досвіду, ми бачимо дезадаптованого підлітка, а у разі позитивної спостерігаємо позитивну ідентичність. Ми переконані, що саме в цей переломний момент неблагополучний підліток потребує психокорекційного впливу, спрямованого на формування здатності до осмислення і трансформації власного досвіду.
   IV етап - 15-18 років - це позитивна фаза. Ми вважаємо підлітковий вік визначальним, оскільки за В.В. Нурковою [5] він співпадає з “піком спогадів”, який полягає в тому, що люди в будь-якому віці здатні відновити максимальну кількість подій, які належать цьому віковому періоду, що підтверджує важливість психічних процесів в цей період. Становленню адекватних форм поведінки у стосунках з дорослими сприяє нормальне протікання процесу ідентифікації з батьками, який у даних підлітків порушений. За Є.В. Селеніною, в 15-16 років у неблагополучних підлітків ще не відбувається становлення особистісної ідентичності. Автор наголошує, що “причина даних патологій зводиться до материнської депривації”, дані підлітки “були позбавлені постійної любові і турботи значимого для них дорослого” та при “бідній палітрі соціальних ролей” не мають можливості “поєднати всі знання про себе, відповісти на питання про те, який він в різних ролях, і інтегрувати ці образи в особистісну ідентичність” [7, с 50]. Соціальна дезадаптація підлітків деформує мотиваційну сферу, що змушує підлітка до пошуку діяльності ілюзорно-компенсаторного спрямування, втечі від активного діяння. Потреба у самовизначенні може реалізуватися у вживанні алкоголю і наркотиків. Алкоголь для підлітків - це атрибут дорослості, який допомагає показати себе досвідченим і завоювати авторитет.
   Підлітки з неблагополучних родин гостро і хворобливо переживають свою відмінність від однолітків з благополучних родин, вони живуть сьогоднішнім днем, і часова перспектива у них обмежена найближчим майбутнім, а це показник неблагополуччя в розвитку їх особистості в даний період. Гостра вікова криза у неблагополучних підлітків співпадає і з гострою особистісною кризою, яка пов'язана з неблагополучними сімейними обставинами та відсутністю любові і розуміння найближчих людей. В цей період підлітки знаходяться в стані “перерваної ідентичності”, яка характеризується унікальною для кожного підлітка сукупністю переломних подій і складає неповторну життєву історію, що й визначає ідентичність. В.В. Нуркова наголошує, що ці етапи в житті людини визначаються в “автобіографічній пам'яті як спогади про переломні події”, які “здатні ефективно виконувати функцію структурування життєвої історії...” [5, с 24]. Сформована ідентичність реалізується в творенні особистої історії. А підлітковий вік є тим етапом життя людини, коли його особистий досвід переломлюючись в особистій ідентичності, приймає форму історії життя, наративу.
   Отже, саме сім'я є найголовнішим осередком, звідки починається і формується психологічний досвід людини, його особистість. За Л.І. Воробйовою та Т.Н. Снєгірьовою, поняття "психологічного досвіду", відповідає за емоційно (негативно або позитивно) забарвлені стани екзістенційного характеру (почування меншовартості або, навпаки, власної гідності, глибинний страх або захищеність), які починають виникати у дитини в сім'ї [2].
   Тільки шляхом проговорення, осмислення ситуація “трансформується у внутрішній досвід особистості, найважливішою складовою якого є наративні структури” [6, с ЗО]. На наш погляд, пояснення процесу усвідомлення власного досвіду на сьогодні неможливе без застосування термінів наративної психології. Базовий принцип наративної психології проголошує: особистість розуміє себе за допомогою мови, за допомогою мовлення і письма, і через ці процеси постійно конструює себе, упорядковує свій досвід. Наша мова конструює наш внутрішній світ і наші переконання, а особистий досвід одержує значення тільки через специфічні лінгвістичні, історичні і соціальні структури.
   Н.В. Чепелєва [8, с 4] вважає, що "наратив - розуміння, занурене в життєвий контекст, тому є найкращим засобом для передавання людського досвіду та пов'язаних з ним суперечностей". Особистий досвід зафіксовано в різного роду текстах, які виражаються у вербальних і невербальних повідомленнях, залежно від особистісних характеристик людини. Науковець підкреслює, що свідомість особистості можна уподібнити до певної суми текстів, досвіду людини, подій життя. Проте, не всі контакти з соціумом та з собою складають особистий досвід, а тільки ті, які набувають значення подій [9] Н.В. Чепелєва визначає наступні смислові характеристики досвіду, які знайшли своє відображення в тексті наративу і які сприяють саморозумінню, формуванню ідентичності особистості: інтегрованність забезпечується смислоутворюючою функцією наративу; непротирічність досвіду виражається в зв'язності і цілісності тексту наратива; самототожність досвіду виражається в наявності авторської позиції в наративі; констекстуальність досвіду в тексті представлена у вигляді соціокультурного контексту (цитат, посилань на твори культури); діалогічність виражається в наявності героїв в тексті, їх взаємодії, наявності смислових позицій і їх співставлення; самоцінність досвіду виражається в наявності оціночних характеристик, його цілісності і непротирічності; відкритість досвіду виражається в відкритості незавершенності тексту [9, с 12-14].
   Висновки. Усвідомлення досвіду підлітками з неблагополучних родин відбувається у формі наративу, оповіді про власне життя. Оскільки тільки через розповідь, самопредставлення досвід набуває логічності, систематизованності і упорядковується особистістю. Цей процес іде паралельно зі становленням мовлення (вербалізації) і психічним розвитком дитини (певний рівень розвитку інтелекту, морального розвитку іт.д.) і є необхідною умовою соціалізації і ідентичності підлітків з неблагополучних родин. Озвучений досвід підлітка - це і є наратив. Досвід неблагополучних підлітків переповнений насиллям, стресами, почуттям непотрібності і вини, що зумовлює його негативний характер. Але наратив, як будь-яка оповідна структура, надає можливість змінювати ставлення до неї і разом з тим до власного досвіду, що дає широкі можливості застосування в психокорекційній практиці.
   Розглянувши етапи становлення власного досвіду дітей з неблагополучних родин ми можемо сказати, що підлітковий вік є критичним, переломним етапом, на якому необхідно надати психологічну “реанімацію” для того, щоб підліток не втратив віру в людей і себе. Саме цим питанням буде присвячена наша подальша робота.

ЛІТЕРАТУРА

1. Быков С.В. Диагностика локуса контроля личности в асоциальных подростковых групах / СВ. Быков // Психологический журнал. - 2004. - том 25. № 3. - С. 34-43.
2. Воробьева Л.И. Психологический опыт личности: к обоснованию подхода / Л.И. Воробьева, Т.В. Снегирева // Вопросы психологии.- 1990.- № 2.- С. 5-13.
3. Лазоренко Б.П. Вплив досвіду наркозалежності на формування життєвих завдань проблемної молоді / Б.П. Лазоренко // Актуальні проблеми психології: Психологічна герменевтика / за ред. Н.В. Чепелєвої. - К.: ДП “Інформаційно-аналітичне агенство”, 2007.- Т. 2, вин. 5.- С. 120-130.
4. Лєпіхова Л.А. Вплив життєвого досвіду на стратегії та рівні життєвих домагань / Л.А. Лєпіхова // Актуальні проблеми психології: Психологічна герменевтика / за ред. Н.В. Чепелєвої.-К.: Міленіум, 2005.- Т.2, вип.З. - С 169-172.
5. Нуркова В.В. Совершенное продолжается. Психология автобиографической памяти личности / В.В. Нуркова.- М: УРАО, 2000.-С. 318.
6. Основи психосемантики (за наративними технологіями). / Чепелєва Н.В., Смульсон М.Л., Шиловська О.М., Гуцол С. - К.: Главник, 2008. - С. 192.
7. Селенина Е.В. Социально-трудовая адаптация детей группы риска / Е.В.Селенина // Вопросы психологии- 2006.- № 6. - С.48-58.
8. ЧепелеваН.В. Идентичность личности в контексте психологической герменевтики /Н.В. Чепелєва // Актуальні проблеми психології: Психологічна герменевтика. - К.: Міленіум, 2006. -Т.2, вип.4.-С.5-15.
9. Чепелєва Н.В. Перспективи психологічної герменевтики / Н.В. Чепелєва.- Ел. Версія. 2002- С.12.
10. Швалб Ю.М. Психологические формы фиксации жизненного опыта / Ю.М. Швалб // Актуальні проблеми психології: Психологічна герменевтика. - К.: Міленіум, 2005. - Т.2, вип.З. - С. 212.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com