www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Традиційна обрядовість Гуцульщини і процес формування духовності особистості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Традиційна обрядовість Гуцульщини і процес формування духовності особистості

В.В. Гавадзин

ТРАДИЦІЙНА ОБРЯДОВІСТЬ ГУЦУЛЬЩИНИ І ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

   Стаття присвячена питанню формування духовності особистості в рамках гуцульської традиційної культури. Наголошується на релігійно-культурологічних, філософських та психолого-педагогічних аспектах цієї проблематики. Відзначається роль календарної обрядовості як важливого чинника у формуванні сфери духовного людини.
   Ключові слова: духовність, релігійність, календарна обрядовість, екзистенція, культ предків, гуцули, психоповедінкові архетипи.
   Формування духовності особистості становить складну і доволі багатогранну проблему. Для її повного дослідження потрібно не обмежується рамками однієї з наук, а розглядати дане питання комплексно за допомогою методів етнографії, психології, філософії, педагогіки тощо. Складність цієї проблематики пояснюється ще й тим, що виникають розходження серед дослідників щодо визначенням самого терміну духовність і тих чинників, які мають найбільший вплив на її формування. Сьогодні складовими і формотворчими аспектами духовності здебільшого вважають свідомість, моральність, активність та діяльність, освіченість, духовні цінності. Однак, серед цього загалу потрібно визначити роль традиційної культури у процесі формування духовності особистості. Цей процес потрібно розглядати в рамках конкретного соціокультурного середовища, оскільки тоді на реальних прикладах можна простежити взаємозв'язок культурної спадщини з духовністю як особистості, так і соціуму. Тому, завдання дослідження полягають в тому, щоб на прикладі Гуцульщини показати процес формування духовності в надрах своєрідної, багатої народної культури, яка є характерною для цього етнографічного регіону. За основу, зокрема, береться такий її вид як календарна обрядовість. Це пов'язано з декількома причинами. По-перше, розгляд даної проблеми саме під таким ракурсом не достатньо представлений в науковій літературі, по-друге, календарна обрядовість Гуцульщини містить комплекс різного роду нашарувань, які, що головне, продовжують відігравати велику роль в умовах сучасності, що зумовлює певний їх вплив на рівень розвитку і формування особистості, по-третє, така постановка проблематики дає можливість застосувати різні підходи: релігійно-культурологічний, філософський та психолого-педагогічний до процесу формування духовності як цілісної системи через календарну обрядовість. Тому характеристика цих підходів на основі обрядової практики Гуцульщини становить мету даного дослідження.
   Певні напрацювання даного питання відомі в науці, але, що стосується Гуцульщини, то тут ця тема ще достатньо не розкрита. Загальні шляхи її дослідження накреслили В. Атаманю к та М. Грабчук [ 1 ]. Зі свого боку, Г. Іванюк простежує втілення елементів гуцульської культури в педагогічному процесі, який становить один з важливих рівнів формування духовності [4]. Якщо говорити взагалі про відношення обрядовості і духовності особистості, то про їхній взаємозв'язок відзначало багато дослідників, зокрема діячів української культури. Так, І. Котляревський у свій час глибоко вивчав українську народну культуру і це дало йому підставу побачити у народних звичаях величезний виховний потенціал духовності особистості [10, с 124]. Також цінувала вплив народної культури на душу людини Л. Українка. Вона відзначала про сферу прекрасного, що присутня у культурі і пов'язана з красою народного сприймання, фантазії і світогляду, це засвоює особистість і таким чином формується її духовна сторона. Свого часу видатний український вчений І. Огієнко відзначав про те, що шляхами і засобами формування духовного є, зокрема, міфологія, народний календар, вірування, народні звичаї, традиції та обряди [6, с 124]. В той же час В. Сухомлинський взагалі трактував традицію як спосіб буття культури певного народу, що виражає себе в різних сферах життя, а тому її належить велике значення у формуванні духовності підростаючого покоління через засвоєння культурних здобутків народу [10, с 126]. Отже, традиційна календарна обрядовість як елемент культури є важливою складовою у процесі формування духовності особистості.
   Це особливо помітно на території Гуцульщини. Річ в тім, що тут і досі панує доволі міцно вкорінена і значно поширена серед її жителів система архаїчних світоглядних понять і уявлень, що дозволяє говорити про те, що вірування опановують усе духовне життя гуцула [3, с 243]. На цій основі можна твердити про притаманний гуцулам дещо більший, ніж у населення низин, світоглядний консерватизм і міцну прив'язаність буденної свідомості до художньої сфери життя. Серед дослідників панує думка, що людина - це творіння природи і тому природне окреслює всю сферу людського буття [9, с 69]. В даному випадку, через взаємовідношення людина-природа відбувається формування духовності особистості. У горах присутній особливий характер відносин людини з природою, оскільки гірське середовище потрібно розглядати як своєрідний соціоприродний і соціокультурний простір людського буття. Саме в календарній обрядовості відображається один з аспектів ставлення людини до природи. Через календарні свята та обряди можна простежити доволі яскраву персоніфікацію сил і явищ природи: сонця, місяця, зірок, дощу, грому тощо. Це помітно в колядках і щедрівках, ритуальних діях в час Різдва, Великодня, Івана Купала та інших свят. І що важливо, на основі обрядовості відтворюється специфіка світосприйняття і світогляду, тому можна говорити про те, що природа в уявленні гуцулів сповнена життя, у ній взаємопов'язані реальне та ірреальне, звичайні видимі і надзвичайні, таємні речі, і вся ця система живе та розвивається [3, с 244]. З цього випливає, що природа містить у собі велике духовне начало, яке передається людині через календарну обрядовість.
   Однак, не тільки через цю обставину обрядовість має вплив на сферу духовного людини. Справа ще й в тому, що вона містить певні психоповедінкові стереотипи, які виникають на початкових етапах формування народу, модифікуються через часи і покоління, але зберігають певний первісний генофонд. Серед таких значних психоповедінкових стереотипів, які мають відношення до календарної обрядовості є релігійність, культ предків, культ вогню (“живої ватри”), піднесення до ореолу святості деяких предметів, обожнювання домашніх тварин, специфічні часові уявлення [1, с 48]. Саме через ці компоненти календарна обрядовість є причетною до процесу формування духовності особистості. Коли їх коротко охарактеризувати, то цей факт стає більш ніж очевидним. Для цього доволі розкрити значення такого архетипу як релігійність в даному процесі.
   Так, в науковій літературі панує думка про те, що характеристика генезису духовності в історико-культурному плані дозволяє виокремити чотири основні тенденції духовного розвитку особистості: космологічну, теологічну, когнітивну й аксіологічну [2, с 132]. Космологічна традиція, в даному випадку, була характерною для давніх слов'ян, які оточували себе різними таємницями, осягнення яких передбачало здатність особистості до спілкування з духовними істотами. Саме прибічники цього напрямку вважають перспективним для духовного розвитку особистості встановлення контактів із неземними істотами та поклоніння їм. Якщо прихильники космологічного напрямку під духовним розуміють усе нематеріальне (душа і розум), то для представників теологічного підходу, духовність є щось вищим, що отримує людина від спілкування з Богом-Особистістю. Однак, найважливішим в ракурсі даного дослідження є той аспект, що релігійність як один з основних психоповедінкох архетипів через поєднання дохристиянських (язичницьких) та християнських мотивів забезпечує у гуцулів єдність космогонічного та теологічного аспектів формування духовності особистості.
   Це особливо яскраво можна побачити на прикладі календарних обрядів. Оскільки, саме для гуцульської обрядовості є досить характерним дуалізм: переплетення спотворених дохристиянських і власне християнських вірувань [5, с 94]. Це доволі яскраво можна побачити на основі Різдва: з одного боку, це - велике християнське свято, під час якого прославляється народження Ісуса Христа, але, з іншого боку, його супроводжують на Гуцульщині численні обрядодії іншого Ґатунку, а саме: обхід двору господарем “хлібом від бурі”, ритуальне запрошення на вечерю бурі, граду, вовків, палення ритуального вогню “живої ватри” для приготування святвечірньої трапези і ворожіння на вугіллі, обрядові дії під час приготування куті і самої вечері [3, с 288-289]. Таке поєднання християнства з народними гуцульськими віруваннями наповнило релігійність гуцулів особливою духовною трансцендентністю. У зв'язку з цим, у просторі верховин Гуцульщини Святвечір, як і другі свята, є чимось зовсім іншим, ніж у “долині” [5, с 95]. Така система релігійності має вплив на формування духовності особистості з двох сторін. По-перше, вона формує особливий духовний простір, який характеризується пануванням специфічної системи цінностей. Дана система виступає стрижнем, навколо якого формується неповторна людська сутність, що вже є підґрунтям до формування і духовності [8, с 52]. Саме цінності, які випливають з календарної обрядовості, такі як повага до традиції, культ предків, а через них і повага до старших, моральні приписи, націленість на щастя, благополуччя та достаток, добро як всеперемагаюча сила, розуміння прекрасного забезпечують реалізацію аксіологічного напрямку, який пов'язують із розуміння духовності через мораль, орієнтацією людини на абсолютні цінності та ідеали [2, с 133].
   З іншого боку, така релігійність гуцулів з присутніми дохристиянськими вкрапленнями відкриває пласт міфологічної свідомості. А ця свідомість характеризується не тільки як загальна абстрактна думка, а як цілеспрямоване зовнішнє осягнення світу через внутрішні переживання, емоції, відчуття, тому в ній переважає велика образність відтворення, бо міф передбачає злиття воєдино думки і дії, об'єкту і суб'єкту пізнання, знань, вірувань та норм поведінки. Міфологічний аспект, а разом з ним і синкретична свідомість, були історично необхідним способом духовного освоєння людьми дійсності [9, с 71]. Хоча, наразі міфологічна свідомість не має вже такого значення, яке вона мала у давні часи, але, все ж таки, той духовний потенціал, що присутній у міфологічному пласті культури здатний через численні пережитки, які чітко простежуються в гуцульській обрядовості, впливати на духовність особистості і в сучасних умовах.
   З міфологією вже пов'язаний філософський аспект впливу календарної обрядовості на формування духовності особистості. В його рамках, найперше, потрібно відзначити про те, що недостатньо уваги приділено колу проблем, які можна було б визначити як “онтологія особистісного становлення”, оскільки важливою темою філософії є онтологічний статус особистості в історико-філософському контексті. Світ зрілої і самодостатньої особистості існує як світ культури, в якому відбувається засвоєння особистістю головних елементів духовної культури (моральних цінностей, філософських істин, релігійних ідей, наукових знань, естетичного смаку тощо). Серед різної системи поглядів на проблему буття і його характеристик, то на сьогодні виділяють такі три рівні у сфері буттєвості людини: натуралістичний, суспільний і екзистенціальний [9, с 70]. Через емоційну сферу обряди впливають на внутрішній світ людини, спрямовують її діяльність, тому панує думка, що у зв'язку з цим обрядовість має відношення до людської екзистенції. Через зв'язок із образно-емоційними уявленнями, які відкривають людську екзистенцію, традиції та обряди постають як звичний та ефективний механізм прилученості людини до чогось питомого, вагомого, і, в той же час, чогось вищого й ціннішого за ті обставини, які людину наразі оточують [11, с 240]. Це відкриває можливість людині осмислити глибинну сутність своєї духовності, віднайти ті варіанти культурних норм, які могли б стати опорою в різних життєвих ситуаціях, що зумовлено збереженням в обрядах екзистенційних прагнень людини.
   У гуцулів таку функцію має культ вогню. Так, “жива ватра” виступає в них захистом, оберегом дому, худоби, тому її шанують, до неї звертаються у час майже всіх свят, особливо весняно-літнього циклу. Коли обходять із ватрою чи двір, чи стоїще, де перебувають вівці, то завжди виголошують молитву “Отче наш” [1, с 48]. Запалена ватра як в час різдвяних свят, так і у Страсний четвер, чи на Юрія була покликана забезпечувати добробут, приплід худоби, родючість полів, захист від різних демонологічних істот та й всього нечистого. Ватра пов'язується з культом предків, оскільки померлі предки завжди віддячують живим за новорічний вогонь плодючістю худоби та садовини [З, с 291]. У гуцулів панувало уявлення про те, що померлі бачать з небес ці вогні і тому приходять до своїх живих родичів, тому їм відводилось окреме місце в хаті, на яке ніхто не мав права сідати. Таким чином, через обряд відбувається комунікація з вищими духовними істотами, а що важливо, людина відчуває в момент здійснення обряду сплав минулого і майбутнього в сучасному і тому це підтримує її єдність з попередніми поколіннями, а також прилучення до чогось вищого [11, с 242]. Тобто, через обрядову традицію гуцул відчуває свою самодостатність, а сама ж вона наповнює його духовний світ певною святістю, яку не можна порушувати. Це є свідченням піднесеної екзистенції, яка розкриває світ духовності людини, оскільки вищими атрибутами такої духовної екзистенції є ідеали, традиції, толерантність [ 9, с 81].
   Сфера побутування та втілення цих аспектів дозволяє говорити про те, що духовність особистості випливає із рівня духовності спільноти, в якій вона діє та живе. Тому пошана до рідної мови, предків, релігії, фольклору, народних традицій, свят, обрядів, символів, самобутньої родинно-побутової культури відкриває шлях до формування і зміцнення духовного в людині. Гуцульські вдача і характер, так, як і духовний світ, формується там, де гуцул народився і виріс, тобто в тісному взаємозв'язку з культурним середовищем. Його втілення у проекцію духовності особистості відбувається через такі ланки як сім'я та школа [8, с 53]. В цьому і полягає педагогічний аспект взаємозв'язку календарної обрядовості і духовного розвитку особистості. Справа в тому, що практично всі гуцульські свята мають родинний характер, що передбачається пануванням міцних патріархальних відносин в гуцулів. В цьому контексті функції гуцульської родини благородні й різноманітні: забезпечення єдності, наступності й спадкоємності поколінь, передача дітям духовних і матеріальних цінностей, виробничого та життєвого досвіду, родинно-побутової культури; етнічна соціалізація.
   Гуцульська календарна обрядовість дає можливість відобразити панування міцної сімейної традиції у зв'язку з певними патріархальними пережитками і культом предків. В уявленні гуцула живі і мертві утворюють спільну велику родину на чолі якої стоїть батько, господар. Це простежується на основі передвеликоднього гуцульського обряду “гріти діда”, коли діти ходили від хати до хати і бажали померлим царство небесне, а родинам достаток і процвітання [3, с 295]. З іншого боку, дитина, через панування і дотримання обрядів в межах сім'ї, вже з малих років прилучалась до того духовного начала, яке виступає елементом єдності поколінь і переданням культурної традиції. А ця обставина, без перебільшення, мала вже вагомий вплив на процес формування духовної особистості. Крім того, велику роль у цьому процесі відіграє школа. Саме концепція гуцульської школи потребує творчого засвоєння підростаючим поколінням скарбів гуцульської культури, бо саме ця культура є невичерпним джерелом людинолюбства і високої краси, засобом самореалізації особистості. Оволодіння духовною спадщиною народу визначаємету педагогічного процесу школи на Гуцульщині, як приклад може служити Яворівська гуцульська школа, де втілено елемент гуцульської культури у навчально-виховний процес [4, с 132]. Отож, через сім'ю та школу підростаючому поколінню передаються усталені традиції побутової та обрядової культури.
   Отже, традиційні світоглядні уявлення, вірування і обрядовість займають важливе місце в житті гуцулів і є міцно вкоріненими в їх духовну сферу. Це можна відстежити на основі культурно-релігійного, філософського і педагогічного аспектів, які дають можливість проаналізувати вплив традиційної обрядовості на процес формування духовності особистості. З цього випливає, що саме в системі культури формується феномен особистості [7, с 49]. Через такі риси обрядовості як зв'язок з природою, релігійність, екзистенція, життєвий світ, роль родинного середовища відбувається формування духовного в гуцулів. В них доволі чітко простежується тяглість духовної складової з покоління в покоління через календарну обрядовість і традицію. На основі цього помітно, що обрядовість має здатність впливати на особистість через наявний культурний потенціал, оскільки традиція, обряд, звичай мають, по-перше, відношення до суспільної свідомості, по-друге, їх можна розглядати як форму світогляду, що торкається сфери моральності, по-третє, через релігію вони виступають елементами релігійної свідомості людини, що в сукупності проектується на сферу духовного. З іншого боку, поєднання цінностей світського й релігійного в обрядовості також має вплив на формування людини духовної. Отож, на Гуцульщині духовна основа людського життя повно і цілісно передається за допомогою традиційної обрядовості, тому таким важливим є її вплив на формування духовності особистості.

Література

1. Атаманюк В. Психоповедінкові інваріанти гуцулів /В. Атаманюк, М. Грабчук // Гупульщина: перспективи її соціально-економічного і духовного розвитку в незалежній Україні: Матеріали наук. конф. Першого світового конгресу гуцулів в Івано-Франківську 17-18 серпня 1993 р. - Івано-Франківськ, 1994. - С 47-49.
2. Гурова О.М. Основні тенденції духовного розвитку особистості в історії педагогіки /Проблеми сучасної педагогічної освіти. Вип. 8. Ч. 1. -Ялта, 2005. -С 132-137.
3. Гупульщина: Історико-етнографічне дослідження. - К.: Наук, думка, 1987.-470 с.
4. Іванюк Г. Елементи гуцульської культури в педагогічному процесі /Гупульщина: перспективи її соціально-економічного і духовного розвитку в незалежній Україні: Матеріали наук. конф. Першого світового конгресу гуцулів в Івано-Франківську 17-18 серпня 1993 р. - Івано-Франківськ, 1994. -С 131-133.
5. Козак С. Світ гуцулів очима Станіслава Вінценза / Криворівня: Матеріали міжнар. наук. конф. - Івано-Франківськ: Плай, 2003. - С. 91-98.
6. Кучинська I.О. Шляхи виховання духовних цінностей особистості у творчій спадщині Івана Огієнка // Вісник Житомирського держав, університету їм. І. Франка. - 2002. - № 9. - С 123-125.
7. Мітіна В.І. Культурологічна самореалізація особистості в суспільстві /Збірник Миколаївської філії Націон. університету “Києво-Могилянська акад.”. Політичні науки. - 2001. - Вип. 1. Т. XII. - С. 49-50.
8. Мукомел С.А. Духовність особистості: історико-семантичний аналіз / 36. наук, праць. Педагогічні науки. - Херсон, 2009. - Вип. LIV- С. 49-54.
9. Хмелевская Э.В. Проблема многомерности человека: философский анализ // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. -2008.-Вип. 35.-С 69-82.
10. Шевченко О.М. Вплив мистецтва на культурний розвиток особистості: погляди діячів української культури // Витоки педагогічної майстерності. 36. наук, праць. - 2009. -Вип. 6. - С 124-127.
11. ЯтченкоВ. Обряд як фактор людської екзистенції та консолідації соціальних груп // Українознавство. - 2006. - № 2. - С. 240-245.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com