www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічні проблеми формування комунікативної компетентності керівників освітніх організацій в системі ППО
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічні проблеми формування комунікативної компетентності керівників освітніх організацій в системі ППО

Брюховецька О.В.

ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ КЕРІВНИКІВ ОСВІТНІХ ОРГАНІЗАЦІЙ В СИСТЕМІ ППО

   У статті розглядаються питання формування комунікативної компетентності керівників закладів освіти, окремі напрями підвищення комунікативної компетентності керівників в системі післядипломної педагогічної освіти.
   Ключові слова: комунікація, комунікативна компетентність, комунікативні знання, комунікативні уміння, комунікативні здібності, система післядипломної педагогічної освіти.
   Постановка проблеми. Враховуючи значимість освіти для розвитку країни, набуває актуальності питання якості освіти, професійної і комунікативної компетентності ї керівних кадрів, які спрямовують, організовують діяльність педагогічних колективів, створюють умови для подальшого розвитку національної системи освіти.
   Разом з цим, рівень професійної компетентності керівників освітніх організацій в нашій країні на сьогодні часто залишається недостатнім. Під час діагностування компетентності керівників закладів освіти щодо психологічних аспектів управління виявлено суперечність між достатнім напрацюванням з цих питань у літературі та низьким рівнем обізнаності з ними керівників освітніх організацій. Це можна пояснити: падінням якості освіти, низькою мотивацією навчальної і професійної діяльності, невідповідністю системи освіти потребам економіки, дегуманізація освіти, зведення її до формування професійних навичок. Із вказаними проблемами пов'язані питання професійної діяльності: низький рівень професійної підготовки керівників, невідповідність знань потребам професійної практики, низька комунікативна культура зокрема.
   Комунікативна культура керівника виражається у знаннях ним мовного етикету, основ ефективного спілкування, ведення переговорів та прийому відвідувачів; змісту ділового одягу тощо. Керівник має вміти слухати співрозмовника; контролювати себе під час розмови; дотримуватись правил мовного етикету у спілкуванні; вести переговори; влаштовувати прийом відвідувачів; вести розмови по телефону; спілкуватися через візитки; підбирати одяг. Основними мотивами та цінностями виступають: можливість знаходити спільну мову з людьми; необхідність володіти собою у будь-яких управлінських ситуаціях; використовувати власні здібності; постійно самовдосконалюватися. Про наявність комунікативної культури свідчать такі якості, як: володіння собою, висока культура, комунікативна компетентність.
   Проведене нами дослідження показало, що існує низка протиріч у підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації керівних кадрів і одне з них полягає в розриві між усвідомленням проблеми і реаліями професійної практики. За дослідженнями науковців, керівники освітніх організацій, як правило, оцінюють свій рівень комунікативної компетентності як високий.
   Як показують чисельні дослідження, значна кількість проблем в освітніх організаціях свідчить про складність процесу управління й необхідність спеціальної підготовки людей, які його здійснюють (керівники). Така підготовка передбачає набуття управлінським персоналом комунікативної компетентності, що досить непросто. Л.А. Петровська, вивчаючи соціально-психологічні передумови і розробляючи практичні прийоми розвитку та удосконалення комунікативної компетентності, вказує на необхідність постійно пам'ятати, що в її основі лежить не просте володіння мовою і іншими кодами спілкування, а особливості особистості індивіда в цілому, в єдності його почуттів, думок і дій, які розгортаються в конкретному соціальному контексті.
   Отже, актуальним на сьогодні є забезпечення якісної освітньої і комунікативної підготовки керівників, зростання гнучкості та мобільності післядипломної педагогічної освіти, посилення її гуманістичної спрямованості, забезпечення потреб як суспільства в цілому, так і окремих громадян в особистісному й професійному розвитку і становленні. Таким чином формування комунікативної компетентності керівників освітніх організацій є актуальною проблемою психології, рішення котрої має велике значення не тільки для кожної конкретної людини, а й суспільства в цілому.
   Виклад основного матеріалу. Зважаючи на складність управлінських проблем, що спостерігаються сьогодні в суспільстві, особлива увага повинна надаватись урахуванню різних умов та шляхів оптимізації управлінського процесу, серед різноманіття яких найважливішою можна виділити спеціальну психологічну підготовку керівників загалом, і комунікативну зокрема. Реалізація керівником своєї суб'єктивності в спілкуванні пов'язана з наявністю у нього необхідного рівня комунікативної компетентності.
   Аналізуючи сучасну теорію і практику комунікативної підготовки сучасних керівників освітніх організацій, можна стверджувати, що ще недостатньо вивчено та розроблено теоретичні засади формування у них комунікативної компетентності. Існує нагальна потреба опрацювання і поширення результатів відповідних досліджень і досвіду з цього напрямку.
   Комунікація - процес двостороннього обміну інформацією, що веде до взаємного розуміння. “Комунікація” у перекладі з латині означає “загальне, поділюване з усіма”. Якщо не досягається взаєморозуміння, то комунікація не відбулася. Щоб переконатися в успіху комунікації, необхідно мати зворотний зв'язок про те, як люди вас зрозуміли, як вони сприймають вас, як ставляться до проблеми.
   Комунікативна компетентність - здатність встановлювати й підтримувати необхідні контакти з іншими людьми.
   Комунікативна компетентність - сукупність навичок та вмінь, необхідних для ефективного спілкування.
   Комунікативна компетентність - ситуативна адаптивність і вільне володіння вербальними та невербальними засобами соціальної поведінки.
   Компетентність у всіх видах спілкування полягає в досягненні трьох рівнів адекватності партнерів - комунікативною, інтерактивною і перцептивною. Отже можна говорити про різні види компетентності в спілкуванні. Особистість повинна бути направлена на отримання багатої різноманітної палітри психологічних позицій, засобів, які допомагають цілісному самовираженню партнерів.
   Отже, комунікативна компетентність це сукупність комунікативних здібностей, комунікативних вмінь та комунікативних знань, які адекватні комунікативним задачам і достатні для їх вирішення [7; 8; 16; 19].
   Для ефективної комунікації характерно: досягнення взаєморозуміння партнерів, краще розуміння ситуації й предмета спілкування (досягнення більшої визначеності в розумінні ситуації сприяє вирішенню проблем, забезпечує досягнення цілей з оптимальною витратою ресурсів). Комунікативна компетентність розглядається як система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікації у певному колі ситуацій між особистісної взаємодії.
   Виокремлюють такі складові комунікативної компетентності:
   • орієнтованість у різноманітних ситуаціях спілкування, яка заснована на знаннях і життєвому досвіді індивіда;
   • спроможність ефективно взаємодіяти з оточенням завдяки розумінню себе й інших при постійній видозміні психічних станів, міжособистісних відносин і умов соціального середовища;
   • адекватна орієнтація людини в самій собі - власному психологічному потенціалі, потенціалі партнера, у ситуації;
   • готовність і уміння будувати контакт з людьми;
   • внутрішні засоби регуляції комунікативних дій;
   • знання, уміння і навички конструктивного спілкування ;
   • внутрішні ресурси, необхідні для побудови ефективної комунікативної дії у визначеному колі ситуацій міжособистісної взаємодії [7; 8; 19].
   Отже, узагальнюючи вище викладені точки зору на явище комунікативної компетентності, можна зробити висновок, що комунікативна компетентність постає як інтегральна якість особистості, що виконує функцію адаптації й адекватного функціонування особистості в соціумі, містить у собі установки, стереотипи, позиції спілкування, ролі, цінності тощо особистості, "інструмент, що рефлексує", творчий потенціал особистості.
   Як показав аналіз існуючих теоретичних уявлень про комунікативну діяльність управлінців, сьогодні немає повністю задовільної моделі формування комунікативної компетентності керівників освітніх організацій. Який зміст зв'язується з даним поняттям, до чого воно відсилає й, крім того, що мається на увазі під формуванням комунікативної компетентності?
   Комунікативна компетентність керівника передбачає наявність комунікативних знань і вмінь в сфері управління навчально-виховною роботою і педагогічним колективом, знання суті комунікативної діяльності керівника.
   Сучасний керівник має володіти арсеналом організаційних, соціально-педагогічних і психологічних засобів, щоб ефективно використовувати людські ресурси, створити згуртовану, творчу, цілеспрямовану команду для реалізації визначеної стратегії.
   Комунікативні знання керівника - це знання про управлінське спілкування, його види, фази закономірності розвитку. Це знання про те, які існують комунікативні методи та засоби, який вплив вони здійснюють, які їх можливості та обмеження, а також знання про рівень розвитку комунікативних вмінь - своїх чи партнерів по спілкуванню.
   Під комунікативними уміннями керівника розуміють здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми, як то:
   • уміння взяти на себе ініціативу початку діалогу і його ведення, керувати їм і закінчити його в потрібний момент;
   • уміння скорегувати поведінку співрозмовника;
   • при наявності власної емоційної напруги, що заважає діалогові, уміння вирівняти свій емоційний стан без зниження темпу й ефективності ведення розмови;
   • при спілкуванні з підлеглим, що знаходиться в стані зайвої емоційного напруги, уміння скорегувати цей стан до працездатного рівня, не викликаючи в співрозмовника агресії;
   • уміння досягати запланованої мети діалогу таким чином, щоб у співрозмовника збереглося бажання співпрацювати;
   • уміння знайти конструктивну лінію взаємодії всіх сторін [7; 8; 19].
   Комунікативні уміння формуються в умовах безпосередньої взаємодії, тому є результатом досвіду спілкування між людьми.
   Комунікативні здібності керівника можна трактувати двобічно: з одного боку природна обдарованість людини у спілкуванні, а з іншого боку комунікативна продуктивність. Люди різняться за своїми комунікативними здібностями так як вони різняться за своїми мовними, музичними, чи математичними здібностями. Можна припустити, що сучасний керівник достатньо здібний, щоб розвинути в себе високу комунікативну продуктивність, навіть якщо він не є „генієм спілкування".
   Комунікативна компетентність складається із здібностей:
   1. Давати соціально-психологічний прогноз комунікативної ситуації, в якій належить спілкуватися.
   2. Соціально-психологічно програмувати процес спілкування, спираючись на своєрідність комунікативної ситуації.
   3. Здійснювати соціально-психологічне управління процесами спілкування в комунікативній ситуації [19].
   Комунікативну компетентність не можна вважати константною особистісною характеристикою і уявляти її як замкнений індивідуальний досвід. її можна і необхідно підвищувати, зокрема у системі післядипломної педагогічної освіти, головною метою якої визначено приведення професійної компетентності педагогічних працівників у відповідність з визначеними стандартами, розвиток комунікативної компетентності, творчого потенціалу, педагогічної майстерності, загальнокультурного рівня.
   Як зазначає С.В. Королюк, система післядипломної педагогічної освіти та її основної складової - системи підвищення кваліфікації, має ряд переваг при підготовці керівників організацій освіти у порівнянні з базовою професійною освітою:
   • вона більш інтенсивна і гнучка щодо асиміляції в умовах соціально-економічних та техніко-технологічних процесів;
   • має безпосередній двосторонній зв'язок з практикою, що дозволяє в оптимально стислі строки отримати освітній результат;
   • забезпечує вертикальну інтеграцію між окремими етапами освіти, горизонтальну - між різними рівнями та предметами всередині окремих етапів;
   • контингент, що навчається, здатний критично оцінювати технології та інновації, може безпосередньо брати участь в їх апробації, розвитку і реалізації;
   • вдосконалює вміння вчитися з акцентуацією на особистий та професійний розвиток [6; 14].
   Проте, аналіз існуючої на даний момент практики підготовки керівників організацій освіти в системі післядипломної педагогічної освіти свідчить про наявність низки недоліків у їх комунікативної підготовці:
   • по-перше, при підготовці і підвищенні кваліфікації керівників недостатня увага приділяється саме комунікативному аспекту підготовки, що викликає ряд проблем, які проявляються в сфері взаємостосунків і особливо гостро відчуваються молодими керівниками на початку професійної діяльності. Існує суперечність між соціальними вимогами до професіоналізму керівників закладів освіти, з одного боку, та рівнем їх комунікативної компетентності.
   • Маючи ґрунтовну спеціальну підготовку, вони часто виявляються неготовими до налагодження взаємостосунків із підлеглими, допускають ряд серйозних прорахунків і помилок в організації комунікативної діяльності. Тому провідним напрямком в загальній системі психологічного навчання кадрів управління освітою постає психологічна підготовка керівників до повноцінної міжособистісної комунікації;
   • по-друге, орієнтація комунікативної підготовки управлінців лише на формування комунікативних знань, а не на розвиток комунікативної компетентності й відповідних особистісних якостей. Як наслідок, серед труднощів, які відчувають керівники в реальному управлінському процесі, одне з перших місць посідають комунікативні труднощі: невміння вибирати оптимальний стиль спілкування, відсутність навичок і вмінь впливати на людей, несприятливий соціально-психологічний клімат в організації тощо. Названі труднощі не лише не сприяють ефективності управлінської діяльності, а й призводять до зниження посадового авторитету керівника і його професійну деформацію.
   • по-третє, при підготовці і підвищенні кваліфікації керівників недостатня увага приділяється оснащенню їх психологічними знаннями взагалі та знаннями про власні особливості комунікативної діяльності.
   З огляду на обраний ракурс досліджуваної нами проблеми важливим у формуванні комунікативної компетентності керівників освітніх закладів є врахування особливостей їх комунікативної діяльності:
   • розуміння управлінської діяльності керівника як принципово комунікативної, в якій спілкування є центральною основою;
   • розуміння спілкування як діяльності принципово соціальної і діалогічної, тобто такої, що здійснюється не керівником у вигляді особливого роду дій стосовно об'єкта управління, а саме всіма учасниками управлінського процесу щодо діяльності, яка їх об'єднує;
   • розуміння особистості керівника як учасника і співробітника в сумісній діяльності і спілкуванні з іншими членами цього процесу.
   У зв'язку з цим комунікативна підготовка керівників в системі післядипломної педагогічної освіти може бути здійснена у наступних напрямках:
   • формувати комунікативні уміння на основі визначення власних комунікативних можливостей, розвитку комунікативних здібностей;
   • прагнути бачити у кожному суб'єкті спілкування унікальну особистість із власним буттям і неповторною своєрідністю;
   • оволодіти новітніми технологіями спілкування, взаємодії та взаємин з персоналом;
   • формувати рефлексивне спілкування та міжособову сензитивність;
   • створювати демократичну і гуманістичну атмосферу управлінського спілкування, для чого забезпечувати позитивний емоційний настрій, вміти налагоджувати контакт та вселяти впевненість у підлеглого;
   • цілеспрямовано і систематично вивчати своїх підлеглих, бачити особливості їх внутрішнього світу, визначати сильні та слабкі сторони їх характеру.
   Отже, сучасний стан суспільних процесів дозволяє констатувати той факт, що природне формування комунікативної компетентності не відповідає вимогам соціальної дійсності. Цю проблему дозволяє вирішити цілеспрямоване формування комунікативної компетентності в процесі післядипломної педагогічної освіти, спеціально організованого соціально-психологічного тренінгу.
   Проблема професійної підготовки, зміст методів та форм підготовки кадрів в системі післядипломної педагогічної освіти було розглянуто О.І. Бондарчук, Л.І. Даниленко, Ю.І. Ємелья-новим, О.В. Винославською, Л.М. Карамушкою, Н.Л. Коломінсь-ким, С.Д. Максименком, Л.Е. Орбан-Лембрик, Л.О. Петровською, В.А. Семиченко та ін. [2; 9; 14; 16; 18]. Такий інтерес до вказаної проблематики не є випадковим на сучасному етапі розвитку суспільних умов, а є логічним задоволенням наявних потреб суспільства у підготовці фахівців нового типу.
   Проблеми теорії та практики формування комунікативної компетентності керівників за допомогою інтерактивних технологій (і, в тому числі, соціально-психологічного тренінгу) розглянуті в працях Н.Н. Богомолової, О.В. Винославської, Ю.Н. Ємельянова, Л.М. Карамушки, А.Г. Ковальова, С.В. Петрушина, Л.А. Петровської, Є.В. Сидоренка Н.Ю. Хрящова та ін.
   Слід зазначити, що при комунікативній підготовці керівників в системі післядипломної педагогічної освіти найбільший ефект досягався за рахунок групових феноменів, які розроблені у практиці активного психологічного навчання. Характерною ознакою всіх форм активної підготовки є те, що вони передбачають спеціальну організацію інтенсивної взаємодії учасників групи, яка за відносно короткий проміжок часу викликає позитивні зміни і їх комунікативній компетентності [5; 11]. Робота у групі сприяла отриманню зворотного зв'язку і підтримки від інших керівників, які мають такі ж проблеми і переживання; осмисленню індивідом цілісної структури власних внутрішніх тенденцій поведінки, їх вплив на процес взаємодії з іншими людьми, що створювало умови для психокорекції психічних якостей особистості у напрямку розвитку комунікативної компетентності.
   При підготовці керівників в системі післядипломної педагогічної освіти враховується ще один важливий аспект: необхідність враховувати їх соціальний і професійний статус та специфіку психології навчання дорослих. У більшості випадків навчання розглядається дорослими через призму основної (у нашому випадку управлінської) діяльності, а його результати співвідносяться з практичними потребами та їх особистісною значущістю. Внаслідок цього, навчання має не просто забезпечуватися засвоєння певної системи знань, умінь та навичок (функціональний розвиток), а концептуальний розвиток особистості, який знаходить своє вираження у розширенні та поглибленні уявлень і понять про оточуючу дійсність, у формуванні цінностей, смислових утворень та ідеалів особистості, у збагаченні власної концепції життя та освоєнні технологій її практичної реалізації [2; 11; 18; 19].
   Особливий інтерес в контексті комунікативної підготовки керівників викликає інтерактивне, або взаємодіюче навчання до якого відносять: дискусії, метод "мозкового штурму", групові дискусії, мозкові штурми, презентації, розробку проектів, ділові ігри, тренінги [7; 8; 9; 11; 18; 19]. Крім того, що ці заняття тісно пов'язані із змістом лекційних занять, вони ще й спрямовані на забезпечення пізнання керівниками своїх індивідуально-психологічних особливостей, пов'язаних з комунікативною діяльністю.
   Вищезазначені методи характеризуються цілою низкою особливостей, зокрема:
   • базуються на спілкуванні як життєвій необхідності людини;
   • створюють умови для діалогу або полілогу для всіх учасників процесу навчання, вимагають поетапної соціально-психологічної підготовки навчальної групи до продуктивного структурного спілкування: участь у діалозі потребує вміння не лише слухати, але й чути, не тільки говорити, але й бути зрозумілим;
   • виробляють уміння працювати в групі для знаходження спільного, узгодженого рішення шляхом багаторазового висування пропозицій і отримання відгуків на них;
   • поступово формують комунікативні поняття через сенсорне сприйняття, діалог-дискусію, рольову гру, життєву практику [7; 8; 9; 11].
   Отже, аналіз наукової літератури та аналіз практики управлінської діяльності дозволили припустити існування проблем у професійній підготовці керівників освітніх закладів відповідно до сучасних вимог і актуалізує необхідність їх комунікативного навчання, яке має на меті розвиток комунікативної компетентності керівників.
   Висновки. Аналіз існуючої на даний момент практики професійної підготовки керівників освітніх організацій свідчить про наявність низки недоліків у їх комунікативної підготовці, що викликає ряд проблем, які проявляються в сфері взаємостосунків і особливо гостро відчуваються молодими управлінцями на початку професійної діяльності.
   Існує суперечність між соціальними вимогами до професіоналізму керівників, з одного боку, та рівнем їх комунікативної підготовленості.
   Маючи ґрунтовну спеціальну підготовку, вони часто виявляються неготовими до налагодження взаємостосунків із підлеглими, допускають ряд серйозних прорахунків і помилок в організації управлінського спілкування. Як наслідок, серед труднощів, які відчувають керівники в реальному управлінському процесі, одне з перших місць посідають комунікативні труднощі: невміння вибирати оптимальний стиль спілкування, відсутність навичок і вмінь впливати на людей, несприятливий соціально-психологічний клімат в організації тощо.
   Отже, провідним напрямком в системі післядипломної педагогічної освіти кадрів управління постає комунікативна підготовка керівників, розвиток в них необхідних комунікативних умінь.

Література

1. Бутенко Н.Ю. Комунікативні процеси у навчанні. - К.: КНЕУ, 2004.
2. Бондарчук О.І. Зміст психологічної компетентності менеджера освіти шкільного рівня: Метод рекомендації. - Рівне, 1995. -23 с.
3. Бондарь В.И. Управленческая деятельность директора школы : дидактический аспект. - К., 1997.
4. Генов Ф. Психология управления. - М. : Прогресс, 1982. -369 с.
5. Вербицкий А.А. Активное обучение в высшей школе: контекстный поход: Методическое пособие. - М., 1991. - 207 с.
6. Гуманізація вищої освіти : Філософські виміри : 36. статей за матеріалами IV Міжн. наук, практ. конференції. - Суми : Сум. ДУ, 2004. - 276 с
7. Жуков Ю.М. Диагностика и развитие компетентности в общении : Спец. практикум по социальной психологи . - М.: МГУ, 1990. -104 с.
8. Заброцький М.М. Комунікативна компетентність учителя : сутність і шляхи формування. - Київ-Житомир: Волинь, 2000. - 32 с.
9. Карамушка Л.М. Психологія освітнього менеджменту. - К.: Либідь, 2004.-424 с.
10. Карамушка Л.М. Психологія управління закладом середньої освіти: Монографія. - К. : Ніка-Центр, 2000. - 332 с
11. Карамушка Л.М. Використання інтерактивних технік у процесі підготовки менеджерів та персоналу освітніх організацій до управління: Методичні рекомендації. - Рівне, 2003. - 20 с
12. Коломінський НЛ. Психологія менеджменту в освіті (соціально-психологічний аспект). - К., 2000.
13. Ковалев В.Г. Диалог как форма психологического воздействия/ Общение и диалог в практике обучения, воспитания и психологической консультации. - М., 1987.
14. Кузьмин Е.С. Психотехнологии и эффективный менеджмент. - М., 1994. - 192 с.
15. Національна доктрина розвитку освіти // Освіта. - 2002. -№26.
16. Орбан-Лембрик Л.Е. Психологія управління. - К., 2003. -568 с.
17. Островерхова Н.М. Ефективність управління загальноосвітньою школою: соціально-психологічний аспект. - К., 1995. -302 с.
18. Психологія управління в освіті: Курс лекцій та завдання навчального практикуму для слухачів очно-дистанційної форми навчання в системі післядипломної педагогічної освіти. - К., 2006. - 160с.
19. Петровская Л.А. Компетентность в общении: Социально-психологический тренинг. -М., 1989.-216с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com