www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічна парадигма категорії "впевненості в собі"
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічна парадигма категорії "впевненості в собі"

Л.О. Глушко

ПСИХОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА КАТЕГОРІЇ "ВПЕВНЕНОСТІ В СОБІ"

   Стаття присвячена теоретичному аналізу сучасного стану дослідження різних аспектів впевненості в собі у школярів. В тому або іншому виді проблему впевненості в собі можна виявити в багатьох психологічних теоріях: а) впевненість в собі як риса характеру особистості; б) впевненість у правильності власних суджень; г) впевненість як процес управління збудженням та гальмування; д) впевненість як психічний стан. Автор вважає, що впевненість у собі є властивістю особистості з ядром в позитивній оцінці індивідом власних навичок та здібностей для досягнення цілей.
   Ключові слова: впевненість в собі, емоційний, поведінкови, когнітивний компоненти, самоефективність, самопізнання.
   Постановка проблеми. Вивчення проблеми впевненості людини в собі набуває в останні десятиліття особливої актуальності. Впевненість у собі є необхідною умовою існування особистості як суб'єкта активності, здатного до самостійного вибору цілей [3]. Самоорганізація особистості на суб'єктному рівні неможлива без відчуття впевненості у собі, як повноцінного оволодіння собою, своєю сутністю, як здатності самостійно ставити цілі та діяти відповідно до них, зберігаючи адекватну критичну позицію стосовно самого себе, здатності передбачати результати дій до їх виконання [7].
   Перш ніж розглянути питання визначення поняття впевненості, приділимо увагу філософському аналізу та осмисленню зазначеного феномену. Надважливого значення набула категорія "впевненості" в працях відомих філософів.
   Сократ, який вважається першим правдивим філософом стверджував, що життя - це мистецтво, і так як для бездоганності в мистецтві необхідне знання мистецтва, то головному практичному питанню філософії передує питання суті знання. Саме, в теорії пізнання впевненість (переконаність) розглядається Сократом як один із суттєвих аспектів знання. Знання Сократ розумів як загальне (або єдине) для цілого ряду речей (признаків). Знання є, таким чином, поняття про предмет і досягається визначенням поняття [1, с 103].
   Впевненість не заперечує наявність сумнівів, сумніви - один із принципів світосприйняття. Розвитком принципу сумніву, сформульованого Р. Декартом, стала не тільки настанова нічого не сприймати на віру і все піддавати сумніву, перевірці, але й визнання права на помилку, яка є не стільки неадекватним знанням, скільки знанням “іншим”.
   Так Джон Локк у статті “Про використання розуму” писав, що існують люди, які самі пригнічують власний дух, зневірюються при першому ж ускладненні в процесі вирішення звичайної справи...Ніхто не знає сили власних можливостей, доки сам не випробує їх...Тому найбільш дотичним є в цьому випадку змусити розум працювати й старанно викладати власні думки про справи...Людина, яка намагається йти на слабких ногах , не тільки піде далі, але й стане сильнішою за ту, яка, володіючи сильною конституцією..., сидить сиднем на одному місці” [4, с 360].
   Е. Кант надавав великого значення впевненості: відносно того, що збирається здійснити сама людина, вона має не тільки припустити або передбачити кінцевий результат, а бути впевненою в ньому. Блез Паскаль, пов'язував впевненість зі знанням, вважав що її формування завдячує пізнанню істини.
   Питанням впевненості в собі приділяв увагу український філософ, письменник Г.С. Сковорода, який був переконаний, що в основі впевненості лежить пізнання людиною самої себе, своїх слабких та негативних сторін, уміння правильно оцінювати свої успіхи й недоліки в роботі [10]. Вважаючи впевненість важливою якістю при відстоюванні власної думки, С.Ф. Русова зазначала: "Щоб промовити рішуче слово, потрібна хоробрість, яка спирається на міцну незалежність активного духу. Отже, цю незалежність, цю самостійну думку й треба виховувати в дітях" [13]. В. Сухомлинський вбачав, що успіх дитини формує в неї віру в себе. На фоні впевненості у цінності своєї особистості , віри в себе здійснюється моральне виховання. Важливість самостійної позиції людини була близькою М. Добролюбову, який писав про відсутність самостійності в судженнях та поглядах, нерішучість у діях, - це риси безхарактерної, невпевненої людини [5].
   У тлумачних словниках дають такі формулювання: "Впевненість-твердий, той хто не вагається, не сумнівається в своїх силах, можливостях" [11] “впевненість-впевнений-спокійний, той, що твердо вірить у когось або щось, переконаний в чомусь" [18]. "Впевненість в собі переживання людиною своїх можливостей як адекватні тим задачам, які перед нею стоять в житті, так і тим, які вона ставить перед собою в житі. Впевненість в собі, в будь-якому виді діяльності має місце втих випадках, коли самооцінка людини в цьому виді діяльності відповідає її реальним можливостям, має місце відповідно самовпевненість або невпевненість в собі. Впевненість в собі може проявлятись в окремих видах діяльності, але інколи стає стійкою якістю особистості, розпоширюючись на ті види діяльості, в яких у людини ще немає досвіду" [17].
   Практичні психологи і психотерапевти в процесі роботи виявили, що більшість невротичних хворих і частина звичайних хворих (особливо з сердечно-сосудистою паталогією) страждають від невпевненості в собі і своєму майбутньому. Психологи намагалися виявити причин невпененості в собі і знайти шляхи корекції, лікування.
   Подальший аналіз літератури показав, що в тому або іншому виді проблему впевненості в собі, довіри до себе й до своїх здатностей можна виявити в багатьох психологічних теоріях. У психології проблемою впевнесті зайнявся А. Сальтер. Він узагальнив свій досвід і дав теоретичне обгрунтування психічним процесам в своїй книзі " Умовно-рефлекторна терапія". Посилаючись на теорію І.П. Павлова Сальтер припустив, що причиною невпевності може бути перевага процесів гальмування над процесами збудження, які приводять до формування "гальмівної особистості", не здатної до відкритого й спонтанного вираження своїх почуттів, бажань і потреб. Проаналізувавши роботу А. Сальтера можна виділити шість характеристик здорової й впевненої в собі особистості: відкритість, понятійність, невербальне спілкування, займенник "Я", віра у власні сили, спонтанне вираження почуттів. Він підкреслював значення спонтанності і принципу "тут і зараз", "старайся не обдумувати", чи варто говорити "спочатку говори, а потім думай".
   Декількома роками пізніше Джозеф Вольп застосував термін “впевненість у собі” до відкритості в міжособистісних відносинах. Він дійшов висновку, що впевнене вираження людьми своїх почуттів і думок у певній соціальній ситуації може сприяти подоланню страху. Який, один раз виникнувши, міцно асоціюється з певними соціальними ситуаціями й потім підкріплює сам себе. Проблема невпевнених у тім, що в них соціальний страх стає домінуючим почуттям, що блокує їхню соціальну активність.
   Ландж і Якубовскі також вважають, що часто в основі опору впевненим діям лежить страх перед невдачею. В інших випадках в основі опору впевненим діям лежить страх скривдити інших або виразити стосовно них негативні почуття, побоювання виглядати смішним або викликати гнів. Цілком ймовірно, чим більше раціональне мислення, тим більше шансів діяти із упевненістю в собі.
   О.П. Рудик, визначає впевненість, як правильність усталених у процесі мислення зв'язків і відносин між речами, що доводиться логічно побудованими висновками і підтверджується результатами практики. Почуття впевненості і сумнівів, як і почуття здивованості, ясності або невиразності думки, автор відносить до інтелектуальних почуттів, пов'язаних із пізнавальною та творчою діяльністю людини в процесі навчальної та наукової роботи.
   Впевненість розглядається як цілісний стан особистості. Один з підходів у вивченні впевненості полягає у дослідженні зазначеного концепту. За визначенням М.Д. Левітова, психологічний стан впевненості складний за своєю психологічною структурою, в ньому є пізнавальні, емоційні та вольові компоненти [8, 9]. Таким чином, впевненість розглядають як комплексну характеристику, що включає в себе емоційні (страх і тривожність), поведінкові (дефіцит навичок соціальної поведінки) і когнітивні компоненти (ясність і чіткість думок, інтелектуальні почуття).
   Одним з визначень впевненості, дане Рюдигером та Ритою Ульріх наступне. Під упевненістю в собі вони розуміють здатність індивідуума висувати вимоги й запити у взаємодії із соціальним оточенням і домагатися їхнього здійснення.
   В.А. Лабунська розглядає впевненість у собі як властивість особистості, ядром якого виступає позитивна оцінка індивідом власних навичок і здібностей як достатніх для досягнення значимих для нього цілей і задоволення його потреб.
   У сучасній психології найбільше детально досліджена “поведінкова” основа впевненості в собі. Вивчаючи причини непевності в собі, А. Лазарус припустив, що причиною невпевненості в собі може бути недолік способів поведінки, які повинні забезпечувати повноцінне оволодіння соціальною реальністю, ригідністю, і неадаптивністю невеликої кількості поведінкових альтернатив. Недолік навичок поведінки Лазарус назвав “дефіцитом поведінки” і основою впевненості в собі запропонував вважати його відсутність. Він виділив чотири групи навичок:
   1) здатність сказати “ні”;
   2) здатність відкрито говорити про свої бажання і вимоги;
   3) здатність відкрито говорити про свої позитивні і негативні почуття;
   4) здатність встановлювати контакти, починати і закінчувати розмову [17].
   На думку Лазаруса цих навичок достатньо для повноцінної життєдіяльності, а отже й для впевненості в собі.
   К. Рудестам відзначає, що саме впевнена поведінка виражається в умінні будувати відносини в бажаному напрямку, наприклад, у спілкуванні із сторонніми людьми, в умінні звернутися до них із проханням або відповісти негативно на їхнє прохання. Крім того, впевненість у собі веде до росту самоповаги, а невпевнена у собі людина стримує почуття внаслідок тривоги, відчуття провини й недостатніх соціальних умінь.
   Слід зазначити, що впевнена поведінка веде до підвищення самооцінки. Люди, які не діють із упевненістю в собі для захисту своїх прав і задоволення власних потреб і бажань, залишаючись у той же час чутливими до потреб інших, схильні до відчуття своєї безпорадності й навіть марності. Впевнені відповіді становлять один з типів дій, що допомагає особистості в досягненні зрілої поведінки й самоактуалізації [6].
   Значна кількість даних про поняття впевненість в собі були отримані в контексті інших досліджень таких як:
   - установка (Прангшвілі Я. С, 1958);
   - інтелектуальний стан (Володарська М. Н., 1977);
   - рівень напруги (Наєнко Н.И., 1976);
   - значиме переживання (Котик М.А., 1974);
   - інтелектуальна емоція (Васильєв И.А., 1980);
   - аспект стратегії власних дій в інтелектуальних іграх (Косов Б.Б., Коропів А. Е., 1975).
   Тобто за допомогою терміну "впевненість" описувалися різні психічні явища. І.Л. Зинов'єва припускає, що всі явища, пов'язані із упевненістю, варто розглядати як цілісний симптомо-комплекс, що представляє собою поведінковий опис деякого гіпотетичного єдиного механізму, що має стабільність. Таким чином, впевненість виступає як відбиття інтегративності, ієрархієризації, безконфліктності й ступенем диференціації значеннєвої структури. Залежно від змісту й рівня узагальненості цієї структури в поведінці впевненість приймає різні форми.
   Впевненість у судженнях звичайно розумілася як характеристика процесу ухвалення рішення. Вважалося, що вона являє собою системне психічне утворення, що виконує такі функції: когнітивну - рефлексія суб'єкта про отриману інформацію, своїх знаннях, імовірнісний прогноз правильності рішень; регулятивну - переживання й стан, пов'язане із цими процесами й впливає на латентність і результат рішення (прийняття тої або іншої гіпотези залежно від прогнозу їхньої правильності) [12].
   Е.А. Серебрякова, провівши дослідження, встановила, що особистий досвід відіграє домінуючу роль у порівнянні із зовнішньою оцінкою при формуванні адекватного відношення до себе. З іншого боку, висока адекватна зовнішня оцінка робить надзвичайно сильне, але однобічний вплив на самооцінку. За нею ідуть навіть тоді, коли вона суперечить колишньому досвіду в цій діяльності. Причому Е.А. Серебрякова виділяє впевнених осіб не на основі досягнутих результатів (що, на її думку, може відбутися й випадково), а за характером застосовуваних засобів (відповідних чи ні даної ситуації). З.В. Кузьміна також одержала дані, що впевненість у собі, насамперед, спирається на самооцінку власної діяльності, а не на зовнішню оцінку й припускає відкидання критики [17].
   В.Г. Ромек і В.Б. Висоцький розробили й вивели визначення впевненості незалежно один від один від одного, але, що примітно, ці визначення практично збіглися. На їхню думку, "впевненість у собі - це прийняття своїх дій, рішень, навичок як правильних, доречних (тобто прийняття себе)". Тобто як ядро впевненості виступає генералізоване стабільне позитивне відношення індивіда до власних навичок, умінням і здатностям, що проявляється в соціальних ситуаціях, що зачіпають індивіда, і припускають його особисту участь. Крім цього, В.Г. Ромек відзначає, що важливим компонентом упевненості в собі є самооцінки індивідом власного поведінкового репертуару й віра в його ефективність, доведений зв'язок між вірою в самоефективністю і впевненістю поводження [16].
   У якості провідних особистісних детермінант впевненості були виявлені такі базові структури, як мотивація досягнень, вольовий самоконтроль і тривожність, а соціально-психологічними детермінантами виступили прийняття себе, ініціатива й сміливість у соціальних контактах.
   Розглядаючи проблему впевненості можна визначити, що до розуміння впевненості є різні підходи, де вона розглядається як почуття, стан, якість і властивість особистості.
   Так, дослідники (P.M. Загайнов, О.А. Черникова й ін.) розглядають впевненість як почуття. Цим особливо виділяється переживання, відчування й усвідомлення особистістю своїх можливостей у майбутніх діях. Е. Толман, Дж. Уотсон прийшли до висновку, що відсутність чи нерозвинутість тої чи іншої здібності (уміння) приводить до зниженя впевненості в собі. Тому зменшити або зняти бар'єри, що заважають людині бути впевненій в собі, можна за допомогою навчання її навикам впевненої поведінки [9]. Виходячи з цих досліджень, можна вважати, що впевненість це властивість особистості, ядром якої виступає позитивна оцінка індивідом особистісних навиків і здібностей як достатніх для досягнення цілей і задоволення потреб [15]. Вона забезпечує людині максимальне використання власних сил та можливостей. Впевненість-висока самооцінка, знання і пізнання істини, прояв вольових якостей.
   Е.П. Ільїн, впевненість розглядає як процес оцінки ситуації, прогноз успіху або невдачі, тобто пов'язує з інформаційною стороною психічної активності та інтелектуальною діяльністю людини. Впевненість - відсутність сумнівів у необхідності здійснення діяльності або в тому, чи відбудеться та або інша подія. Ця імовірнісна характеристика, пов'язана з оцінною діяльністю людини, що може, при значущості бажаного результату діяльності, викликати в людини певні стани (тривоги, рішучості-нерішучості, радісного передчуття й т.д.), але сама станом не є. Таким чином, такі властивості, як впевненість-непевність, є лише причинами, що викликають цей стан. Так, О.В. Дашкевич згадував також про те, що непевність може бути також і властивістю особистості, якщо в людини є неадекватна занижена самооцінка своїх можливостей або для нього характерні підвищена сугестивність, нав'язливість думок, емоційна нестійкість.А.Ц. Пуні вважає, що впевненість представляє собою компонент психічного стану, тривалість якого може мати значні коливання в дуже значних межах (від секунд до багатьох днів). У стані психічної готовності він виділяє не просто впевненість, а тверезу впевненість у своїх силах. Незважаючи на різноманіття підходів до феномену "впевненість", виділяють два основних положення в розумінні цього конструкту, що склалися як у вітчизняній, так і в закордонній психології, і відповідно два ведучі напрямки досліджень: впевненість у правильності своїх суджень і впевненість у собі.
   Отже з висловів філософів, педагогів, психологів ми виділили основні характеристики впевненості. Порівняльний аналіз розуміння поняття впевненості в працях вітчизняних і зарубіжних психологів подано в таблиці.

Таблиця 1
Порівняльний аналіз розуміння поняття впевненості в працях вітчизняних і зарубіжних психологів

№ п/п

Автор

Визначення

1.

Андре Сальтер

Впевненість - це перевага процесів збудження над процесами гальмування. Впевненість - це уміння протистояти й атакувати, неприйняття самознищення і недооцінки своїх сил і якостей, здатність до імпровізації

2.

Арсеній Цезаревич Пуні

Впевненість як психічний стан мобілізаційної готовності, стійке спрямовуюче знання людини на досягнення високого результату.

3.

Софія Федорівна Русова

Впевненість важлива якість, що проявляється в промові рішучого слова, яка спирається на міцну незалежніст активного духу.

4.

Олексій Петрович Рудик

Впевненість як прояви вольових якостей: рішучості, сміливості, ініціативності, наполеглевісті.

5.

Віра Олександрівна Лабунська

Впевеність як властивість особистості, ядром якоїї є позитивна оцінка індивідом власних навичок і здібностей як достатніх для досягнення значущих цілей і задоволення його потреб.

6.

Микола Дмитрович Левітов

Впевненість психічний стан вольової активності, впевненість як складний типовий вольовий стан.

7.

Євгені Павлович Щербаков

Переживання впевненості в повторюваних умовах утворює особистісну якість-упевненість.

8.

Володимир Ілліч Селіванов

Впевненість як властивість собистості, не пов'язана з конкретною ситуацією, як спосіб поведінки особистості у всіх ситуаіях, де є необхідним прояв випраданого ризику.

9.

Рудольф Іванович Загайнов

Впевненість як почуття переживання, й усвідомлення особистістю своїх можливостей у майбутніх діях.

10.

Вячеслав Андрійович Іванников, Євгеній Володимирович Ейдман

Впевненість як стійка висока самооцінка своїх можливостей і високий рівень домагань, підкріплені реальними можливостями

11.

Володимир Георгієвич Ромек

Впевненість в собі - це переоцінка позитивних сторін своїх навиків, здібностей, переоцінка шансів, які нам дає оточуючий світ.

   Із таблиці видно, що психологи мають різні погляди щодо розуміння поняття "впевненість". Найбільш вдала спроба концептуалізувати та операціоналізувати "впевненість у собі" шляхом теоретичного й емпіричного осмислення здійснив В.Г. Ромек. На його думку, змінними та ситуаційно залежними є прояви впевненості-невпевненості. Існує досить стійка характеристика яка може бути виявлена як загальне позитивне когнітивно-емоційне ставлення до власних навичок. Когнітивний компонент впевненості, на думку В.Г. Ромека, є близьким за змістом до концепту "віри в ефективність"; емоційний компонент може бути визначений як соромязливість та ініціативність у соціальних контактах. Також зазначав, що "Впевненість в собі - це переоцінка позитивних сторін своїх навиків, здібностей, переоцінка шансів, які нам надає оточуючий нас світ" [2, 17].
   Отже можна визначити 4 основних напрямів в дослідженні впевненості:
   а) впевненість в собі як риса особистості (В.О. Лабунська);
   б) впевненість у правильності власних суджень (Р.І. Загайнов)
   г) впевненість як процес збудження над процесами гальмування (А. Сальтер);
   д) впевненість як психічний стан (М.Д. Левітов).
   Виходячи з проведеного нами теоретичного аналізу, можна зробити висновки, що впевненість у собі є властивістю особистості, ядром якої виступає позитивна оцінка індивідом власних навичок та здібностей як достатніх для досягнення значущих для нього цілей та задоволення його потреб. Важливим при формуванні впевненості у собі є не стільки об'єктивний життєвий успіх, статус тощо, скільки суб'єктивна позитивна оцінка результатів власних дій та оцінки, що надходять з боку значущих людей. Позитивні оцінки наявності, “якості” й ефективності власних навичок та здібностей визначають соціальну сміливість у постановці нових цілей та визначенні завдань, а також ініціативу, з якою людина береться за їхнє виконання [19].
   Висновки. Впевненість у собі є необхідною умовою існування особистості як суб'єкта активності, здатного до самостійного вибору цілей. Самоорганізація особистості на суб'єктивному рівні неможлива без відчуття впевненості у собі, як повноцінного оволодіння собою, своєю сутністю, як здатності самостійно ставити цілі та діяти відповідно до них, зберігаючи адекватну критичну позицію стосовно самого себе, здатності передбачати результати дій до їх виконання, самостійно будувати стратегію досягнення цілей відповідно до внутрішніх особистісних змістів. Це означає вміння співвідносити потреби, що виникають, з власними можливостями та з прийнятними для даної людини способами реалізації, що відповідає соціокультурним орієнтирам даного суспільства в кожній конкретній ситуації.

Література

1. Асмус В.Ф. Античная философия. - М., “Высшая школа”, 1976. - 103 с
2. Высоцкий В.Б. Личностные и процессуальные условия формирования уверенности и правильности решения задачи: Дис. канд. психол. наук: - М.: ИП РАН, 2001.
3. Державна національна программа “Освіта України” XXI ст. - К., 2004.
4. Д. Локк. Избранные философские произведения. - М., 1964. - 360 с.
5. Елдышев О. А. Самоуважение как компонент Я- концепции.// Наука и образование: Материалы 6 Международной научной конференции 2-3 марта 2006.
6. Эмерсон Р.У. Доверие к себе. - СПб., 1992.
7. Конвенція ООН про права дитини. - Нью-Йорк. - 20.11.1989 р.
8. Левитов Н. Д. О психическом состоянии человека.- М.: Просвещение, 1964.-360 с.
9. Никитин Е.П., Харламенкова Н.Е. Феномен человеческого самоутверждения. - СПБ, 2000. - 224 с.
10. Педагогічні ідеї Г.С. Сковороди. - К.: Вища школа, 1972. - 246 с.
11. Психологический словарь. - М., 1996.
12. Познай себя и других. - М., 1994. - 94 с.
13. Русова С.Ф. Вибрані педагогічні твори: У 2 кн. - К.: Либідь, 1997. — 320 с.
14. Русова С.Ф. Самосознание и засщитные механизмы личности. Хрестоматия. - М., 2000. - 656 с.
15. Ромек В.Г. Понятие уверенности в себе в современной социальой психологии // Психолоический вестник. Выпуск 1. Часть 2. - Ростов на Дону, 1996.
16. Ромек В.Г. Уверенность в себе как социально-психологическая характеристика личности: Дис. ... канд. Психол. Наук. - Ростов н/Д., 1997.
17. Ромек В.Г. Журнал практического психолога 9, 1999.
18. Скотникова И.Г. Проблема уверенности: история и современное состояние // Психологический журнал. - 2002. - М.
19. Щербаков Е.П. Уверенность как состояние, свойство и качество.- В кн.: психология личности и деятельности спортсмена. М., 1981.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com