www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Деякі психологічні особливості дошкільника у процесі його соціалізації
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Деякі психологічні особливості дошкільника у процесі його соціалізації

О.Ю. Воронова

ДЕЯКІ ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДОШКІЛЬНИКА У ПРОЦЕСІ ЙОГО СОЦІАЛІЗАЦІЇ

   Розкривається проблема успішного становлення особистості дошкільника у взаємозв'язку з особистісними властивостями. Розглядаються найбільш важливі індивідуальні особливості, які мають суттєвий вплив на розвиток дошкільника, а саме: гіперактивність, повільність, сором'язливість, тривожність, уважність. Доводиться необхідність формування спеціальної програми корекції негативних особистісних зрушень в умовах дошкільного закладу саме на цьому віковому етапі.
   Ключові слова: соціалізація, гіперактивність, повільність, сором'язливість, тривожність, уважність, властиві особливості, психологічний тренінг.
   Дошкільне дитинство - це особливий період у розвитку дитини, коли в дітей розвиваються загальні здібності, які необхідні будь-якій людині в будь-якому виді діяльності. “Уміння спілкуватися з іншими людьми, діяти разом з ними, здатність прагнути, радіти й засмучуватися, пізнавати нове, нехай наївно, але зате яскраво й нестандартно, по своєму бачити й розуміти життя - це й ще багато чого іншого несе в собі дошкільне дитинство”, - писав Л.О.Венгер [2].
   Загальні закономірності психічного розвитку дітей дошкільного віку стали предметом багатьох досліджень [3, 6, 7]. Проте сучасний стан культури і суспільства потребує не тільки перебудови, але і оновленого погляду на основну проблематику даного вікового періоду. Пошук основних особистісних та середовищних детермінант, що визначають ті проблеми, з якими стикаються діти дошкільного віку насамперед в умовах дошкільного закладу, а також основні підходи щодо корекції наявних відхилень є актуальним завданням в сучасних умовах трансформації освіти України і є особливо актуальними в наслідок недостатньої представленості зазначеної проблематики сучасними вітчизняними дослідниками.
   Метою даної статті є теоретичний аналіз основних властивостей особистості дошкільника, що є визначальними для успішної соціалізації, пошук шляхів її оптимізації.
   Аналіз літератури дозволив виділити наступні властивості особистості дошкільника, які перебувають у постійній конвергенції: гіперактивність, повільність, сором'язливість, тривожність, уважність. Саме ці особливості є визначальними у становленні особистості дошкільника.
   Розглянемо ці детермінанти детальніше.В першу чергу слід звернути увагу на гіперактивність. Гіперактивність у дослівному перекладі позначає підвищену діяльність. Гіперактивність у дітей - це підвищений рівень рухової активності в дитячому навчальному закладі й дома. Вона може бути як природнім проявом фізіологічних потреб дитини до руху, наступати під впливом конфліктних психотравмуючих ситуацій і дефектів виховання, так і виявлятися з перших років або навіть місяців життя [1].
   Рух є одним із проявів життєдіяльності організму, що забезпечують його зв'язок із зовнішнім середовищем. Як відомо, з віком рухова активність людини зазнає фізіологічних змін. Вона особливо розвинена в дітей перших 3-4 років життя й значно вповільнюється в літньому й старшому віці. Усе це має конкретне фізіологічне пояснення. У дітей -дошкільнят процеси гальмування виражені слабо. Внаслідок цього вони не можуть тривалий час зосередити свою увагу на одному предметі або на одній грі. Прагнення до пізнання навколишнього, багато в чому ще невідомого, спонукує дітей часто міняти рід занять. У силу малої рухливості основних нервових процесів (порушення й гальмування) дитині 2-5 років важко раптово зупинити свою діяльність. Якщо ж дорослі своїм втручанням раптово переривають заняття дитини, та ще кричать або карають, то у неї виникає реакція протесту у вигляді плачу, відмови виконати вимоги батьків.
   Результати психологічних досліджень [3, 5, 7] доводять, що в гіперактивних дітей не спостерігається затримки розумового розвитку. У той же час у них досить часто є певні труднощі в навчанні, навіть незадовільна або тільки посередня успішність по 1-2 предметам. Але це, в основному, наслідок дефектів виховання або неправильного педагогічного впливу.
   Протилежним до гіперактивності є повільність. Повільність сильно знижує шанси дитини на шкільні успіхи. І тому допомога таким дітям необхідна не тоді, коли вже в наявності неуспішність і відхилення в здоров'я, а з перших днів у дошкільному навчальному закладі. За даними психологічних досліджень 22 % дітей дошкільного віку відносять до цієї категорії. Дитина в шість років практично може працювати тільки у властивому їй оптимальному темпі. Причому багато дослідників вважають: індивідуальний темп діяльності - уроджена особливість, суттєво змінити яку практично неможливо.
   Рухливість нервових процесів визначає не тільки швидкість самого руху, але й час від сигналу до початку дій до початку цієї дії. З віком ці показники поступово удосконалюються, і, природно, рухи дошкільника стають значно швидшими, ніж рухи двох-трьох річних дітей. Проте індивідуальні відмінності нікуди не подінуться, вони з часом стають навіть сильнішими. Зазначимо, що і серед шестирічок можуть бути діти, у яких темп такий самий, як у швидких чотирьохрічок.
   У дітей з низькою рухливістю нервових процесів темп діяльності завжди буде нижчим, ніж у дітей з високою рухливістю. Головне, на початковому етапі навчання не примушувати швидко здійснювати їхню роботу, а створити всі умови, щоб не погіршувати цей стан, не зірвати здоров'я. Адже варто “вибити” дитину з колії - і це, у свою чергу, ще більше сповільнить і читання, і писання і будь-яку іншу діяльність. А до того ж сильно погіршить якість діяльності [6].
   Ще одна особливість повільних дітей - труднощі переключення на новий вид діяльності. Про цих дітей часто говорять інертні, маючи на увазі, що вони не встигають за швидко мінливою ситуацією, часто не “схоплюють” її. Особливе значення має виховний вплив саме у тих випадках, коли інертність нервових процесів проявляється як природна риса. Через повільність діти з дитячого садка можуть цуратися однолітків. Якщо батьки заохочують таку поведінку, не допомагають дитині - не вчать рухатися, бігати, стрибати й іноді, через острах інфекцій або за яких-небудь інших причин, самі обмежують контакти з дітьми, - усе це лише збільшує повільність.
   Щодо сором'язливості. Сором'язливість накладає відбиток на різні аспекти життя дитини. Ця актуальна психосоціальна проблема не має віку, особливо якщо супроводжується такими проявами як заїкуватість, внутрішня напруженість, скутість. До основних симптомів сором'язливості відносять: почервоніння, пітливість, тремтіння, частішання серцебиття, стиснутий подих, згорблена поза, опущені вниз очі, тихий голос, скутість м'язів і рухів.
   Нерідко сором'язливі діти зазнають причіпки, образи, а часом і прямі знущання з боку задиркуватих у дворі або школі. Проте, вони досить часто мають більші здатності, легко освоюють комп'ютерну техніку, люблять читати, малювати, але обдарованість і навіть виражені таланти блоковані комплексом непевності в собі, внутрішнім напруженням при спілкуванні з однолітками, дорослими. І як наслідок - програють менш здатним, але більш швидким одноліткам.
   Деякі дослідники вважають, що сором'язливість у більшій мірі властива дівчатам, інші доводять, що 20-25 % хлопчиків страждають від неї приблизно так само, як і дівчата. [2, 5]. Доцільно зазначити, що сором'язливість часто маскується механізмом спонтанної психологічної компенсації й гіперкомпенсації у вигляді показної розв'язності, навмисної брутальності, навіть схильності до хуліганських учинків. Такі хлопці, сподіваючись стати більш вільними, незалежними, найчастіше тягнуться в компанії, угруповання, де культивується сила.
   Таким чином, сором'язливість може трансформуватися, мутувати в нахабність, девіантну поведінку. І це серйозна проблема - не тільки психологічна, але й соціальна. Проблем від сором'язливості багато. Наприклад: обмеження контактів з людьми, конформізм, формування негативних настановлень і почуття провини, підвищення тривожності, формування страхів і комплексу неповноцінності, накопичення невідреагованих негативних емоцій, сором'язливість заважає розкриттю особистості і її реалізації. Але найбільш негативним прогнозом сором'язливості є невроз, депресія й, можливо, суїцид. Часто глибоко соромливі люди скаржаться на втрату сенсу життя. Отже, психологічні особливості сором'язливих людей можна звести в основному до наступного: зніяковілість при контактах з людьми, висока тривожність, страх, залежність від думки навколишніх, безпідставне почуття провини - усе це на тлі непевності в собі.
   Прийнято виділяти природні й соціальні фактори, що формують сором'язливість. Можна зробити очевидний висновок, що сором'язливість - пріоритет інтровертів - людей, спрямованих на свій внутрішній світ, що не знаходяться у численних зовнішніх контактах. До таких відносяться флегматики й меланхоліки. Здається, що серед цієї категорії сором'язливих дійсно більше. І це зовні сором'язливі особистості. Але, як не дивно, існують і соромливі екстраверти - люди, “вивернуті навиворіт”, що прагнуть до спілкування і численних контактів. Це холерики й сангвініки. Серед них зустрічаються внутрішньо сором'язливі [5].
   У силу рис свого темпераменту (наполегливість, рішучість, сміливість, оптимізм) їм вдається боротися із внутрішньою сором'язливістю. І навіть якщо не вдається, то зовні вони виглядають досить розкутими. Звичайно, це коштує їм певних емоційних витрат. Існує дуже тісний зв'язок між типом виховання дитини й особливостями її психічного розвитку взагалі і сором'язливості зокрема. Найбільш типові прояви неправильного виховання це неприйняття, гіперопіка, егоцентричний, тривожно-недовірливий типи виховання, та багато інших. У результаті викривлення сімейного виховання, як правило, виростають діти з емоційними порушеннями полярних типів - агресивні або сором'язливі.
   Зауважимо, що дихотомічно протилежним до сором'язливості є агресія, основними причинами якої є: прагнення залучити до себе увагу однолітків, прагнення одержати бажаний результат, прагнення бути головним, захист і помста, бажання ущемити гідність іншого з метою підкреслити свої переваги.
   У дітей, як і в дорослих, існує дві форми прояву агресії: недеструктивна агресивність і ворожа деструктивність. Перша -механізм задоволення бажання, досягнення мети й здатності до адаптації. Вона спонукає дитину до конкуренції в навколишньому світі, захисті своїх прав і інтересів і слугує для розвитку пізнання й здатності у своїх силах. Друга - не просто злісна й ворожа поведінка, але й бажання заподіяти біль, одержати задоволення від цього. Результатом такої поведінки звичайно бувають конфлікти, трансформація агресивності у рису особистості й зниження адаптивних можливостей дитини. Деструктивність агресії діти починають відчувати вже в ранньому віці й намагаються керувати нею. Однак, на думку деякихвчених, у деяких дітей вона, імовірно, запрограмована біологічно й проявляється з перших днів життя: її найпростішим вираженням є реакції люті й гніву. Генетично агресивність пов'язана з Y-Хромосомами: учені встановили, що вона особливо властива хлопчикам, що мають при деяких генетичних абераціях таку додаткову хромосому [2, 6].
   Серед психологічних особливостей, що провокують агресивну поведінку дітей, звичайно виділяють: недостатній розвиток інтелекту й комунікативних навичок, знижений рівень саморегуляції, нерозвиненість ігрової діяльності, знижену самооцінку, порушення у відносинах з однолітками.
   Слід підкреслити, що в більшості випадків агресивні дії дітей дошкільного віку мають недеструктивний інструментальний або реактивний характер. Прояви агресивної поведінки частіше спостерігаються в ситуаціях захисту своїх інтересів і відстоювання своєї переваги, коли агресія використовується як засіб досягнення певної мети. І максимальне задоволення діти одержують при одержанні бажаного результату - будь то увага однолітків або приваблива іграшка, - після чого агресивні дії припиняються.
   Маленька дитина, перебуваючи в групі однолітків (у дитячому садку, у дворі й т.п.), намагається стати в цьому середовищі популярною або авторитетною. Цим вона задовольняє своє бажання бути визнаною і захищеною, користуватися увагою. Комунікативні навички в цьому віці звичайно недостатньо розвинені, процеси збудження домінують над гальмуванням, а моральні норми ще не сформовані, тому дитина часто намагається зайняти лідерські позиції за допомогою агресивних методів. Отже, агресія - це не тільки деструктивна поведінка, що заподіює шкоди навколишнім, приводячи до руйнівних і негативних наслідків, але також це ще й величезна сила, яка може служити джерелом енергії для більш конструктивних цілей, якщо вміти нею управляти.
   Наступним особистісним утворенням характерним для дошкільнят є тривожність. Тривожність не пов'язана з якою-небудь певною ситуацією й проявляється майже завжди. Цей стан супроводжує людину в будь-якій діяльності. Зазначимо, що якщо людина боїться чогось конкретного, то тоді має місце прояв страху. Наприклад, страх темряви, страх висоти, страх замкненого простору.
   К. Ізард [2] пояснює відмінність термінів “страх” і “тривога” у такий спосіб: тривога - це комбінація деяких емоцій, а страх - лише одна з них. Страх може розвиватися в людини в будь-якому віці. В 3-5 років для дітей характерні страхи самотності, темряви й замкненого простору. В 5-7 років ведучим стає страх смерті. Фахівці вважають, що в дошкільному й молодшому шкільному віці більш тривожні хлопчики, а після 12 років - дівчата.
   Тривожність дитини багато в чому залежить від рівня тривожності дорослих, що її оточують. Висока тривожність вихователя, вчителя або батька передається дитині. У родинах з доброзичливими відносинами діти менш тривожні, ніж в родинах, де часто виникають конфлікти.
   Існує думка, що навчальна тривожність починає формуватися вже в дошкільному віці. Цьому можуть сприяти як стиль роботи вихователя, так і завищені вимоги до дитини, постійні порівняння його з іншими дітьми.
   Ознаки тривожності наступні: не може довго працювати невтомно, важко зосередитися на чомусь, будь-яке завдання викликає зайве занепокоєння, під час виконання завдань дуже напружений, скований, бентежиться частіше інших, часто говорить про напружені ситуації, як правило, червоніє в незнайомій обстановці, скаржиться, що йому сняться страшні сни, руки в нього звичайно холодні й вологі, буває розлад травлення, сильно пітніє, коли хвилюється, не має гарного апетиту, спить неспокійно, засинає із труднощами, полохливий, багато чого викликає в нього страх, звичайно неспокійний, часто не може стримати сльози, погано переносить очікування, не любить братися за нове діло, не певен у собі, у своїх силах, боїться стикатися із труднощами.
   Особливого значення для розвитку дошкільника має такий психічний процес, як увага. Увага - обов'язково присутня при пізнанні дитиною світу і проявляється в спрямованості й зосередженості психіки на певних об'єктах. З величезного потоку інформації, що безупинно йде з навколишнього світу, завдяки роботі уваги дитина вибирає ту, яка найцікавіша, значима й важлива для неї. Виділяють зовнішню увагу, звернену на предмети і явища навколишнього світу, на дії інших людей і внутрішню увагу, яка спрямована на його власні думки й переживання.
   Зосередженість і спрямованість психіки може виникнути у відповідь на сильний, незвичайний, різкий, раптовий подразник без яких-небудь зусиль із боку людини. Така увагу називають мимовільною. Мимовільна увага відрізняється стихійністю виникнення, відсутністю зусиль для його появи й збереження. Засоби, за допомогою яких дитина починає керувати своєю увагою, вона одержує в процесі взаємодії з дорослими. Батьки, вихователі включають дитину в такі нові види діяльності, як гра за правилами, конструювання й т.п. “Вводячи” дитину в ці види діяльності, дорослі організовують її увагу за допомогою словесних вказівок. Дитину направляють на необхідність виконувати задані дії, враховуючи ті або інші обставини.
   Пізніше дитина почине сама позначатиме словами ті предмети і явища, на які необхідно звертати увагу, щоб досягти необхідного результату. Так вона опановує один із головних засобів керування увагою - умінням словесно сформулювати те, на що вона буде орієнтуватися. Протягом дошкільного віку використання дитиною мови для організації власної уваги різко зростає.
   Обсяг уваги - властивість, яка залежить від кількості об'єктів, які одночасно дитина може сприйняти, “схопити” з однаковою ясністю.
   Стійкість уваги показує, як довго дитина може підтримувати достатній рівень зосередженості психіки на об'єкті або виконуваній діяльності. Концентрація уваги визначає, наскільки сильно, інтенсивно дитина може зосередитися на об'єкті, а також наскільки вона здатна пручатися відволікаючим обставинам, випадковим перешкодам. Найчастіше сила зосередження в дошкільників невелика, її важливо розбудовувати. Переключення уваги визначається швидкістю навмисного переходу дитини з одного об'єкта або виду діяльності на інший. При цьому перемиканні увага завжди супроводжується деякою нервовою напругою, яка реалізується вольовим зусиллям. Розподіл уваги припускає його розосередження в той самий час на кілька об'єктів. У дошкільному віці перемикання й розподіл уваги розвинений слабко й вимагають тренування.
   Розглянуті індивідуальні особливості дошкільника (гіперактивність, повільність, сором'язливість, тривожність) як уже зазначалося вище є актуальними та вирішальними у процесі його соціалізації. Звідси випливає необхідність організації розвитку та корекції цих особливостей. Ефективним шляхом роботи з усіма перерахованими вище особливостями дитячої психології є ігровий розвиваючий психологічний тренінг.
   Ігровий розвиваючий психологічний тренінг для дітей дошкільного віку проводиться педагогом-психологом і може оперувати такими технологіями як: рольові ігри, психогімнастика, ручні ігри, арт-терапія, рухливі ігри, релаксація та ін.
   Рольова гра - це гра в когось, тобто відтворення дій і відносин дорослих або героїв якої-небудь історії, реальної або вигаданої. Така гра дозволяє навчитися ефективного спілкування з однолітками, з дорослими, налагоджувати контакт із групою. Ручні ігри знімають напругу, зміцнюють м'язи пальців і розбудовують дрібну моторику. Психогімнастика дозволяє відслідковувати й розрізняти емоції, учить дитину бути розкутою, розвиває акторські здібності, допомагає відчути стан іншої людини. Рухливі ігри допомагають зняти напругу, відпочити від розумової діяльності й перейти до нових завдань із новими силами. Учить діяти за правилами. Арт-терапевтичні вправи дають вихід творчої енергії, розвивають талант і творчий підхід до справи. Релаксація необхідна для того, щоб дитина навчилася розслаблятися, заспокоюватися після активних дій, рухливих ігор.
   У будь-якій грі дошкільника необхідно втримуюти два типи правил - правила дії й правила спілкування з партнерами. Правила дії визначають способи дій із предметами, загальний характер рухів у просторі (темп, послідовність і т.д.). Правила спілкування впливають на характер взаємин учасників гри (черговість виконання найбільш привабливих ролей, послідовність дій дітей, їх погодженість і т.д.). Так, у деяких іграх усі діти діють одночасно й однаково, що зближає їх, поєднує, учить доброзичливому партнерству. В інших іграх діти діють по черзі, невеликими групами. Це дає можливість дитині спостерігати за однолітками, порівнювати їхні вміння зі своїми. І нарешті, у кожному розділі втримуються ігри, у яких відповідальна, приваблива роль виконується по черзі. Це сприяє формуванню сміливості, відповідальності, привчає співпереживати партнерові по грі, радіти його успіхам.
   Звісно у виховній роботі з дошкільником необхідно враховувати і корекцію підвищеної рухової активності гіперактивних дітей. Це означає, що ігри повинні бути, насамперед, рухливими. Необхідно дати практично найбільш доцільний вихід гіперактивності такій дитині. Відзначено, що гіперактивні діти погано пристосовуються до нової незнайомої обстановки, нового колективу. При оформленні такої дитини в дошкільний заклад дуже часто спочатку виникає ряд ускладнень: діти через кілька днів відмовляються відвідувати дитячий садок, плачуть, вередують. У цьому зв'язку дуже важливо попередньо прищеплювати любов до однолітків, перебування в колективі; потрібно також заздалегідь поговорити з вихователем про особливості дитини. Якщо ж відвідування дитячого садка починається раптово, то можливе посилення негативних рис поведінки дитини, він у багатьох випадках порушує загальний порядок у групі своїм негативізмом і впертістю [4].
   Щодо “повільних” дошкільнят спеціальні дослідження [1, 2, 7] показали, що в роботі з дітьми з низькою рухливістю систематичні заняття сприяють підвищенню швидкості роботи. Найбільш успішне таке тренування у віці від 4 до 6 років. Для того щоб заняття були ефективними, слід так організувати життя дитини, щоб усі навантаження були тренувальними.
   Робота із тривожною дитиною пов'язана з певними труднощами і займає досить тривалий час. Спеціалісти рекомендують проводити роботу із тривожними дітьми в трьох напрямках:
   1. Підвищення самооцінки.
   2. Навчання дитини вмінню управляти собою в конкретних, найбільш хвилюючих його ситуаціях.
   3. Зняття м'язової напруги.
   Отже, розроблення програми конструктивного розвитку особистісних властивостей дитини в умовах сучасного дошкільного закладу є не тільки перспективним, але і необхідним дослідженням, що матиме не тільки науково-теоретичний інтерес, але і допоможе новому поколінню не просто розвинути соціально цінні поведінкові навички, але і покращити їх якість життя.

ЛІТЕРАТУРА

1. Аркин Е.Ф. Ребенок в дошкольные годы. - М.: 1968. - С. 78.
2. Венгер Л.А. Восприятие и обучение (дошкольный возраст). -М., 1969. - 365 с.
3. Клименко В.В. Розроблення норм психічного розвитку дитини \ Актуальні проблеми сучасної української психології. Вип. 22. - К.: Нора-прінт, 2002. -С. 106-118.
4. Костюк Г.С. Навчання і розвиток особистості / Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. - К.: Рад. школа - С . 379.
5. Павелків Р.В. Розвиток моральної свідомості та самосвідомості в дитячому віці / Р.В. Павелків. Волинські обереги, 2004. - 248 с
6. Пиаже Ж. Речь и мышление ребенка. - М., 1994. - 528 с.
7. Сикорский И.А. Психические основы воспитания и обучения. -Киев: Лито-типография Т-ва “И.Н. Кушнирев и К”. Киевское Отделение, 1909. - 112 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com