www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Цінності - основа соціалізації та духовного розвитку особистості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Цінності - основа соціалізації та духовного розвитку особистості

О.Г. Горшкова

ЦІННОСТІ - ОСНОВА СОЦІАЛІЗАЦІЇ ТА ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

   Дана стаття піднімає проблеми відродження морально-духовних цінностей як основу розвитку дитини в освітньому процесі. Пропонує шляхи їх реалізації в соціальному просторі.
   Ключові слова: духовно-моральні цінності, соціалізація, гуманізація освіти, самореалізація особистості.
   Актуальність проблеми, яка піднімається у даній статті, полягає у зміні політики і соціальних пріоритетів в освіті України. Вона сформувала принципово нову парадигму освіти - переходу від виховання громадянина країни до формування громадянина світу, людини освіченої, відповідальної, культура і мораль якої відповідають глобалізації світу.
   Сучасна освіта в якості інституту соціалізації повинна виконувати функцію передачі культурних і інтелектуальних цінностей від одного покоління до іншого. Ось чому головним чинником суспільного прогресу нинішньої цивілізації є розвиток науки й освіти. Тому молодь необхідно орієнтувати на соціально-культурний розвиток особистості, котра стане не тільки висококваліфікованим, конкурентоздатним професіоналом, а й культурно розвиненою, високоосвіченою, духовно збагаченою людиною.
   Згідно з ідеями B.C. Соловйова, природа людини має три основні форми буття: мислення, почуття та волю. Розвиток мислення спрямовано на розуміння істини, розвиток почуття веде до становлення творчого початку, а розвиток "діяльнісної волі" спрямовано на досягнення об'єктивного блага [6].
   М.О. Бердяев вважав, що людині потрібно допомогти знайти себе, відкрити для себе той вид діяльності, який зможе її звеличити, а саме головне, вона повинна бути вільною і погодженою з духовно-моральними нормами суспільства 2, с 109].К.М. Вентцель, будучи "романтиком у педагогіці", писав про необхідність об'єктивно та науково констатувати закони духовного розвитку дитини, постійно бачити мету - розвиток вільної творчої особистості [3, с 189].
   На думку ШО. Амонашвілі, “поняття "дух", "душа" та "духовність" входять у педагогічний простір, традиційно пов'язуючи духовність з об'єднанням трьох основних цінностей людського буття (істини, добра, краси), відповідно виділяючи три сфери духовної діяльності - пізнання, мистецтво, мораль” [1, с 103].
   Говорячи про антропологічний підхід до розвитку особистості, В.І. Несмєлов, виявив необхідність звернення до людини як суб'єкту життя, до його душі в цілому, в якій злилося слово та діло, розум і воля, почуття [5, с 218]. Ось чому сучасна освіта повинна спрямовувати свою діяльність на надання допомоги особистості в опануванні цінностей, які б сприяли її самовдосконаленню і самореалізації в соціумі.
   Вбираючи в себе різноманітність і багатство світової та вітчизняної культури, людина бачить у новому світлі справжні загальнолюдські цінності, відкриває нові обрії сприйняття світу, відмовляючись від певних стереотипів мислення.
   Отже, в ситуації оновлення нашого життя авторитет духовно-морального початку особистості зростає. Він починає осмислюватися як єдина сила, яка здатна подолати закостенілість і байдужість серед молодого покоління. А це примушує передивитися підходи до сучасної освіти.
   Сьогодні, як ніколи, необхідно наповнити сучасний освітній процес аксіологічним змістом, що закладено в ідеях гуманності, яка розкриває його суттність і значення у різних видах діяльності. Саме цінності відділяють зовнішні прояви духовності від внутрішніх, розкриваючи її у процесі вільної творчої діяльності, спрямовуючи її до осмисленої потреби гармонії й удосконалення.
   Знаходячись у пошуку адекватного ідеалу, нашому суспільству потрібно ясне та чітке осмислення всієї світової культури. Підтвердженням цього є слова академіка М.М. Мойсеева: "Мы переживаєм смутное время, когда нравственность, общественное сознание определяют бытие в не меньшей степени, чем экономика и котировка доллара. Если мы не обретем общих идеалов, общих целей, если народ не почувствует снова своих мускулов, если не вернутся самоуважение и гордость за свою страну, за свою нацию, то нас долго не покинет ощущение духовной пустоты" [4, с. 49].
   У роботах вітчизняних та зарубіжних психологів сформувалося декілька типів теорії цінностей.
   По-перше, цінність виступає як суспільний ідеал, який вироблений суспільною свідомістю, яка містить у собі абстрактне уявлення про атрибути обов'язкового у різноманітних сферах суспільного життя. Такі цінності можуть бути як людяними, "вічними" (істина, краса, справедливість), так і конкретно-історичними (патріархат, рівність, демократія).
   По-друге, цінність постає в об'єктивній формі у вигляді матеріальної та духовної культури або людських вчинків, які є конкретним втіленням ціннісних ідеалів (етичних, естетичних, політичних, правових тощо).
   По-третє, соціальні цінності, які входять в психологічну структуру особистості у формі особистих цінностей, які є джерелом мотивації її поведінки [7, с 442].
   Підводячи підсумок сказаному, відмічаємо, що кожній людині притаманна індивідуальна специфічна ієрархія особистих цінностей, які є сполучною ланкою між духовною культурою суспільства та духовним світом особистості, між суспільним і індивідуальним буттям. Як правило, для особистих цінностей характерна висока осмисленість, вони відтворюються у свідомості особистості у формі ціннісних орієнтацій та слугують важливим фактором соціальної регуляції взаємовідносин людей і поведінки індивіда. Цінності являють собою переконання людей про життя та норми поведінки в суспільстві. Вони визначають мотиви та вчинки людей, їх уявлення про ідеальні моделі поведінки й ідеальні життєві цілі. У них знаходять відображення цілі і відповідні засоби їх досягнення. Цінності - це ідеї, ідеали, цілі, до яких прагне людина.
   Саме пошук шляхів підвищення гуманітарної культури підростаючого покоління, відродження у них духовності, яка спирається на цінності, є метою статті.
   Життя показує, що світ цінностей - це, перш за все, світ культури, це сфера духовної діяльності людини, його моральна свідомість, його уподобання, його оцінки, у яких проявляється міра духовного багатства особистості.
   У світі цінностей на перший план виступає не те, що необхідне, можливе (ці завдання вирішуються на рівні потреб), не те, що вигідно з точки зору матеріальних умов буття (це рівень діяльності інтересів), а те, що відповідає уявленню про призначення людини та її гідності, ті моменти в мотивації поведінки, в яких проявляється самоствердження та свобода особистості. Тому головним завданням психолого-педагогічної науки є організація такої освітньої практики, яка б орієнтувала навчання, виховання та розвиток дитини на майбутнє. Це означає, що школа повинна вчити дитину мислити більш складними категоріями, прагнути розвивати у неї нові форми мислення, створювати умови саморозвитку особистості. Ось чому, головною метою освіти стає формування потреби в знаннях і створення можливостей вийти за межі того, що вивчається, актуалізація успішності на саморозвиток, неперервну та гнучку самоосвіту протягом усього життя.
   Зміни ціннісних орієнтирів при всьому різноманітті запропонованих педагогічних технологій спрямовує свій курс на гуманізацію освіти.
   Формуючи й удосконалюючи себе у світовій культурі, гуманна педагогіка більш чітко відкриває нові грані та можливості удосконалення та самовдосконалення особистості, шукаючи інші шляхи її розвитку та виховання.
   Найвище призначення гуманної педагогіки, яке вона дарує учню та вчителю, є можливість вільної творчості. Саме розвиток творчого потенціалу особистості при певних умовах, комфортності середовища спілкування, змістовної цілісності є одним із основних шляхів особистісного розвитку, де творчість стає головною умовою реалізації людиною своєї індивідуальності. Гуманна педагогіка дозволяє по іншому розставити авторитети, пріоритети, підкреслюючи, перш за все, не знання, а цінність людини, для якої ці знання є унікальною можливістю особистого розвитку. У відродженні гуманізму бачить сьогоднішній вчитель засіб відродження перекрученої свідомості, розуміючи виховання як відтворення образу душі людини.
   Гуманно-особистісний підхід, відроджуючи вітчизняну традицію виховання, відкриває шляхи та засоби "о-духо-творіння" освітнього процесу, допомагає вчителю, як носію духовних цінностей, знаходити високий духовний сенс у науці, якій він присвятив своє життя, в своєму навчальному предметі, шукати його на сторінках підручників, хоча більшість з них формалізовані та переповнені фактажем.
   Звідси, освітня система школи повинна бути зорієнтована на забезпечення максимального прояву в діяльності учнів позитивних емоцій (створення позитивного настрою на отримання знань, емоційного підйому в пізнавальній діяльності тощо), створення умов для осмислених дій учнів, заохочення учнівської ініціативи та самостійності.
   Педагогічні умови, необхідні для формування духовно-моральних цінностей людини на основі знання, передбачають наступне:
   • пізнання учнем особистого "Я", своїх індивідуальних характеристик;
   • розвиток у нього потреби в визнанні;
   • виникнення інтересу до свого життя та прагнення перетворити себе;
   • розвиток потреби актуалізувати свій особистий потенціал;
   • осмислення дитиною значимості іншої дитини;
   • співчуття та взаєморозуміння в міжособистісній взаємодії;
   • залучення учня до соціально вироблених форм активності;
   • оволодіння ним засобами позитивного перетворення оточуючого світу та рефлексією, яка базується на самооцінки, самоконтролі, саморегуляції.
   Треба відмітити, що умови, які були визначені вище, повинні створювати базу для успішної адаптації та розвитку у дітей тих якостей і навичок, які необхідні сьогодні та в майбутньому. До них відносяться:
   • цілеспрямованість і наполегливість. (Вони проявляються в умінні ставити цілі та досягати їх, планувати та керувати своїм часом, спрямованості на результат. Досягти цього можливо через створення індивідуальних програм розвитку "Одинадцять кроків до успіху", "Як мотивувати себе на розвиток", через проведення тренінгів "Пізнай себе", "Моя місія у житті" тощо);
   • високий рівень креативності. (Проявляється у здатності знаходити інноваційні рішення, ефективно діяти в умовах змін і нестандартних ситуацій. Досягається через синтез науки, мистецтва, культури, і розглядається як один із головних шляхів формування духовно-моральних цінностей особистості учня і залучення його до трьох основних засобів світогляду: раціонально-логічному, емоційно-образному й аксіологічному);
   • самосвідомість, відповідальність, ризик, мужність і активна життєва позиція. (Проявляються у здатності та готовності осмислювати та приймати на себе відповідальність за свої вчинки та слова, за результати своєї діяльності та оточуючих. Досягається шляхом впровадження в освітній процес учнівського самоврядування та застосування "методу кейс");
   • високий комунікативний потенціал. (Проявляється через уміння налагоджувати та підтримувати контакти з людьми, ефективно працювати в команді. Досягається через впровадження різноманітних проектів: "Ми -Українці", "Співдружність", "Інтелектуальна культура особистості", "Читання у полікультурному просторі", "За здоровий спосіб життя", "Добро та совість -основа людської душі", проведення дискусій і дебатів, форумів тощо);
   • широкий рольовий репертуар. (Проявляється через соціальну взаємодію та здатність людини бути успішною у житті. Досягається через участь у рольових і ділових іграх, впровадження психологічного театру);
   • уміння працювати з інформацією. (Проявляється через здатність знаходити, аналізувати, швидко обробляти необхідну інформацію і приймати для даної ситуації рішення. Досягається через опанування ІКТ і читання книг, участь в роботі клубу " Що? Де? Коли? ").
   Підводячи підсумок вищезазначеному, доходимо висновку, що формування морально-духовних цінностей можливе тільки через участь дитини у суспільно-корисний діяльності, через створення умов, які забезпечують реалізацію пізнавальних спонукань учнів, розвиток у них потреби в активних діях, які сприяють мотивації до оволодіння новими формами і засобами діяльності, через розвиток у дітей якостей, які допоможуть їхній самореалізації: самостійність, ініціатива, впевненість в собі, здатність до рефлексії та соціальної мобільності, співпраці та відповідальності. Таким чином, морально-духовні цінності - не знання, не навички розв'язання будь-яких завдань, а здатність світоглядно-піднесеного буття. Це спонукаюча сила, спрямована на олюднення індивідуума.

Література

1. Амонашвили Ш.А. Вера в ребенка рождает гениев // Мир психологии. -1996. №2.-С. 103.
2. Бердяев Н.А.О назначении человека. - Париж, 1931. - С. 109.
3. Вентцель К.М. Антологія гуманной педагогики. - М., 1999. - С. 189.
4. Моисеев Н.Н. Цивилизация на переломе. Пути России.- М., 1966. — С. 49.
5. Несмелое В.И. Наука о человеке. - СПб., 2000. - С. 218.
6. Соловьев В.В. Смысл любви. -М., 1989. - Т. 2.
7. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. Личность: феномен субъектности-Ростов-на-Дону, 1990. - С. 442.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com