www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Феномен щастя: аксіопсихологічні аспекти
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Феномен щастя: аксіопсихологічні аспекти

І.A. Гуляс

ФЕНОМЕН ЩАСТЯ: АКСІОПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

   У статті зроблено спробу висвітлити проблему щастя в аксіопсихологічному вимірі, зокрема в аспекті його співвідношення, взаємообумовленості, а також у зв'язку з поняттями „ вершинні переживання", „сенс життя", „ідеал", „життєвий успіх"тощо.
   Ключові слова: щастя, особистість, сенс життя, вершинні переживання, цінності, ідеал, ідентифікація, життєвий успіх, буття.
   Щастя людського життя... Складно віднайти іншу категорію, яка споконвіку й досі не викликала б такого особливого інтересу. Це й зрозуміло, оскільки у щасті фіксується і виражається діяльне, творче ставлення людини до світу, що нерозривно пов'язане з розумінням її соціальної і духовної сутності. Власне щастя, по суті, міждисциплінарний концепт. Його вивчають у царині філософії, культурології, соціології, богослов'я, психології тощо. В різних науках щастя набуває різного сенсу залежно від певної його конкретизації. Для нашого дослідження особливий інтерес становить філософське і психологічне його розуміння. Актуальність піднятої проблеми посилюється внаслідок тотального переосмислення цінностей, екзотичності і прагматичності світоглядних орієнтацій людей, а також безпосереднього відчуття вакууму на місці традиційних форм життєвого укладу. Відтак нагальним стає усвідомлення особистісних сенсів і цінностей буття.
   Метою статті є висвітлення аксіопсихологічних аспектів щастя.
   Виклад основного матеріалу дослідження. Щастя (від грецьк. Eudemonia -блаженство, щастя) у строгому філософському тлумаченні ототожнюється з поняттям „евдемонізм" - етичним напрямком, що трактує щастя, блаженство як мотив і мету всіх людських устремлінь [4, с 1240]. Прихильники евдемонізму (Є. Дюрінг, Л. Фейербах, А. Шефстбері та ін.) вважали щасливою ту людину, духовні і тілесні здатності якої можуть безперешкодно розвиватися, завдяки всебічному розвитку яких вона забезпечує задоволення собі й іншим. Евдемонізм може мати різні відтінки: бути грубим, брутальним (чуттєве задоволення) чи витонченим (задоволення від вищих почуттів); може мати на увазі одиничне задоволення (гедонізм) чи загальну користь (утилітаризм). Зауважимо, що в історико-науковій перспективі психологія розвивалася в контексті філософського знання, де проблеми щастя знайшли своє відображення у протиборстві двох основних етико-психологічних концепцій щастя - гедонізму й евдемонізму. Найповніше ідеї евдемонізму в їх першопочатковому варіанті виражені в ученні Епікура, для якого прагнення до задоволення є основою моральної поведінки, а саме задоволення - вищим благом. Ідея щастя-евдемонії лежить і в основі етичної концепції Аристотеля, згідно з якою стан щастя-блаженства як вищої досконалості передбачає прагнення людини відповідати своєму призначенню („даймону") чи „справжньому Я", що набувається шляхом розвитку всіх потенцій, закладених не лише у видотипових особливостях людини, але й унікально представлених у кожному людському індивіді. Отже, ідеї гедонізму й евдемонізму визначили два основні вектори у становленні психології щастя. Перші отримали розвиток у біхевіоризмі, психоаналізі і навіть започаткували окремий напрям психології - гедоністичний, інші - знайшли відображення у багатьох сучасних теоріях особистості - гуманістичній, екзистенційній і позитивній психології, зокрема, в уявленнях про ПОВНОЦІННО функціонуючу особистість К. Роджерса, особистісну ідентичність Е. Еріксона, самоактуалізацію А. Маслоу, особистісну вираженість А. Уотермана, психологічну теорію суб'єктивного благополуччя Е. Дінера та ін., концепцію автентичного щастя М. Селігмана тощо.
   У широкому сенсі щастя - це емоційний стан (емоція), за якого людина відчуває внутрішню задоволеність умовами свого існування, повноту й осмисленість життя і здійснення свого призначення; усвідомлення позитивності контексту власного існування.
   На нашу думку, щастя є ціннісною категорією, що відображає задоволеність бажаним; безмежну радість буття.
   Загалом, психологічне визначення досліджуваного феномену пов'язане з розумінням його як відчуття повноти буття, радості та задоволеності життям, що лежать в основі оптимального, здорового й ефективного функціонування особистості.
   Синонімами терміну „щастя" є: велика радість чи задоволення, благополуччя, благодать, блаженство, задоволеність життям, насолода, вдача.
   Зазначимо, що до 60-х років XX ст. порушена проблематика перебувала поза увагою наукової психології. її систематичне дослідження у психологічній науці почалося в останні десятиліття, передусім у гуманістичній і позитивній психології. Зокрема, у межах гуманістичної психології варто відзначити уявлення А. Маслоу про самоактуалізацію і вчення про сенс життя В. Франкла.
   Так, А. Маслоу виявив, що ситуації самоактуалізації зустрічаються в житті всіх людей. Короткі моменти в самоактуалізації особистості Маслоу назвав „вершинними переживаннями", тобто, іншими словами, - це особливо радісні і хвилюючі моменти в житті людини; узагальнення кращих моментів людського існування, найщасливіших моментів життя, екстазу, величезної радості, блаженства. „Вершинні переживання" викликаються сильним почуттям любові, під впливом шедеврів мистецтва, в релігійному екстазі та ін., коли світ уявляється цілісно, людина забуває про своє „Я", опиняється поза часом і простором, гостро відчуває позитивні цінності довкілля - істину, добро, красу, справедливість тощо. Головне, що в такі моменти людина значною мірою почувається сама собою, а також рішучою і цілеспрямованою, відповідальною, надійною, спонтанною, чесною, самодостатньою, творчою (а, отже, щасливою - І.Г.).
   Проблема сенсу життя неодноразово піднімалась в екзистенційній філософії, психології і психотерапії XX ст., таких її напрямках, як філософський ірраціоналізм (С. К'єркегор), філософія життя (У. Дільтей), феноменологія (Е. Гуссерль), екзистенційні напрямки (М. Гайдеґґер, Ж.П. Сартр, К. Ясперс), російська релігійна філософія (П. Флоренський, Л. Шестов), філософська антропологія, психоаналіз, логотерапія та ін.
   В. Франкл у контексті власного підходу до логотерапії протиставляв набуття сенсу чуттєвому задоволенню. Він заперечував учення 3. Фрейда про домінуючу роль принципу задоволення у психічному житті людини, вважаючи задоволення не метою, а наслідком задоволеності людських бажань. На його думку, людина прагне не до щастя-задоволення, а до сенсу. Останній розглядається ученим як основа справжнього щастя [6]. В. Франкл виокремив три шляхи реалізації сенсу: діяльність, переживання цінності, страждання.У контексті життєвих цінностей А. Ленгле пропонує такі трактування поняття сенсу:
   1. Виконувати завдання, яке стоїть перед тобою. Йдеться про ту єдину цінність, яка в конкретній ситуації повинна розглядатися як найвища.
   2. Сенс - дитя свободи.
   3. Сенс - це можливість, яка „читається нами поміж рядків дійсності".
   4. Вбачати сенс означає осягнути ціле.
   5. Сенс- це завжди острівок безпеки в океані буття.
   6. Сенс на всі часи - його ми не осягнемо. Гнучкість.
   7. Сенс не можна видумати.
   8. Сенс може знайти будь-яка людина, за умови здатності приймати рішення.
   9. Сенс є засобом орієнтації до повноцінного життя [7, с 14-20]. Отже, міркування про сенс життя виражають соціальну, психологічну і моральну сутність людини. Вони випливають з людського прагнення не просто жити, але й проектувати своє життя, визнавати його соціально виправданим і доцільним.
   З обширу пропонованих суспільством цінностей людина обирає - надає перевагу, відмовляється, бореться „за" чи „проти", зважує власні цінності. „Цінності- це не те, за що сплачуємо, а те, заради чого живемо" [9, с 366]. Лише в ході авторського, суб'єктного, вистражданого власне особистістю вибору будь-яка суспільна цінність стає індивідуальною. За цим іноді нелегким вибором - емоційне ставлення людини до довкілля і самої себе. Вона шукає сенс життя, який репрезентує “почуття цінності чогось для „Я"” [8, с 516]. За К.А. Абульхановою, „сенс життя- це своєрідне почуття власної суб'єктності, можливості творчості життя, це - не лише когнітивне утворення, а переживання особистістю своєї включеності в життєві структури, причетності до суспільних цінностей, повноти свого самовираження, інтенсивності взаємодії з життям" [1, с 16]. Сенс дає людині сили жити, тобто він є джерелом енергії. В такій іпостасі сенс спрямований у майбутнє. Чим більше людина знаходить сенсу своєму існуванню, тим довшою є перспектива, тим більше планів і тим на більш високі цілі людина схильна замахнутися. Іншими словами, наявність сенсу передбачає велике майбутнє. Сенс виступає і своєрідним виправданням прожитого. Тут сенс - ретроспективний. Людина розглядає своє минуле з позицій життєвого сенсу й оцінює, „даремно пройшло життя чи ні". В даному випадку реалізується ціннісний характер сенсу, сенс життя виступає як певний ідеал для порівняння [3, с 108].
   Як уявляється, у світлі нашої теми доцільно звернутися й до ідеалу. Міркуючи про ідеал як передумову сенсу життя і щастя, ми маємо на увазі можливість його досягнення, хоча й не абсолютну, що пояснюється його внутрішньою природою. Ідеал, як і мета, існує в межах можливого і досяжного. Якщо б ідеал був нескінченно далеким і недосяжним, то життя і прагнення перетворилися б на беззмістовну гру, мета перестала б бути метою, а особистість утратила б надії на краще. Тому визнання досяжності ідеалу дає імпульс до діяльності і, визначаючи її цілеспрямованість і перспективу, надає життю певного сенсу й наповнює індивіда відчуттям щастя.
   Одним з аргументів на користь виокремлення позитивної психології як дисципліни була необхідність розгортання власне-психологічних досліджень щастя. Позитивна психологія зі свого зародження наприкінці минулого століття поставила за мету вивчити шляхи і можливості досягнення людиною хорошого та гідного життя, процвітання. Головним у позитивній психології було питання операціоналізації та вимірювання щастя. Після тривалих дискусій за умовну міру щастя було прийнято характеристику „суб'єктивного благополуччя", пов'язану із задоволеністю життям і позитивними емоціями. Для вимірювання щастя були створені Шкала задоволеності життям Дінера, Шкала щастя Фордіса, афективний баланс Брендберна й ін.
   Емпіричні дослідження підтверджують взаємозв'язок задоволеності різними сферами життя - соціальною, сексуальною, особистісною, сімейною, міжособистісною, трудовою, освітньою з благополуччям, з одного боку, і психологічним дистресом, - з іншого, та ідею про те, що на повноту відчуття щастя впливають приналежність до релігії, дозвілля, задоволеність працею, почуття гумору, мистецтво, заняття спортом, соціальні норми тощо.
   Р. Еммонс з позицій „цільового" підходу узагальнив свої дослідження і праці інших авторів про співвідношення власних устремлінь людини та її благополуччя. Він розглядав індивідуальні відмінності в контексті мотивації особистості, враховуючи при цьому концепцію духовності. Зокрема підтвердилась його переконаність у тому, що, коли люди орієнтують своє життя на досягнення духовних результатів, їм притаманно переживати його як справжнє, цілісне й осмислене. Майерс і Дінер показують, що особистість - це основна детермінанта тривалого щастя і благополуччя. Проведений мета-аналіз (К.М. ДеНев, Г. Копер) виходить з гіпотези про те, що цілеспрямовані прагнення відображають додаткові впливи особистості на благополуччя. Майерс і Дінер дійшли висновку, що існує три принципи, котрі повинні брати до уваги в теорії щастя: 1) завдяки адаптації вплив життєвих подій короткочасний; 2) життєві події повинні інтерпретуватися в межах світогляду відповідної культури, яка розглядає їх як джерела страждання чи можливості для росту; 3) цілі та цінності людей можуть вносити вклад у загальний рівень щастя [10, с 89]. Останній принцип лежить у фокусі низки досліджень Р. Еммонса.
   Концепція „автентичного щастя" М. Селігмана розглядається як ідентифікація, розвиток найбільш сильних сторін особистості й використання їх у житті. Автор показав, що для відчуття автентичного щастя необхідно звертатися до найсильніших сторін власної особистості. Аспектами автентичного щастя, на думку вченого, є: „сімейне коло", „індивідуальний рівень" щастя, „об'єктивна якість життя", „суб'єктивна якість життя".
   М. Селігман зазначає, що щастя включає в себе одночасно два типи переживань: задоволення і задоволеність. Перше - має сильний чуттєво-емоційний компонент (екстаз, захоплення, оргазм тощо) і в ньому не задіяні когнітивні процеси. Інше - виникає тоді, коли ми займаємося улюбленою справою, що не обов'язково передбачає сильні почуття, натомість важливим є повне захоплення такою діяльністю, коли ми розчиняємося в ній, стикаючись при цьому із сильними сторонами нашої особистості.
   У пострадянській психології дослідження різних аспектів проблеми щастя проводять учені І.А. Джидар'ян, Д.О. Леонтьев, В.А Петровський, А.З. Шапіро та ін.
   Оцінювання власного життя у площині щаслива-нещаслива визначається усвідомленим виконанням особистістю своєї життєвої програми, реалізація якої сприймається нею як життєвий успіх. Успіх - досягнута мета, що має сенс для особистості. Щастя - задоволення від власне процесу в реалізації успіху. Кожний наступний життєвий успіх є поштовхом, що трансформує особистість, і впливає на її цінності, життєві цілі та способи їх досягнення. Вони можуть частково видозмінюватися, доповнюватися, змінюватися кардинально. Завершена трансформація впливає на ті фактори, які особистість вважатиме для себе успіхом на певному життєвому відрізку. Оцінювання власного життя як щасливе-нещасливе можливе для особистості у вертикальному часовому вимірі за умови володіння нею діалогічністю у контактуванні з інтра- та екстра просторами. Стабільною залишається готовність до змін. Провідними емоціями є подив, інтерес перед багатогранністю внутрішнього життя і його зовнішнім проявом. Ставлення до життя як до таїни, яку цікаво розкривати.
   Такий підхід до життєвого успіху особистості значною мірою відповідає постнекласичному рівню розвитку психології, оскільки не все можна виміряти, з точністю розрахувати, передбачити [5, с 124].Описуючи стратегію життєвого успіху, А.В. Іващенко і Н.О. Щербакова зазначають, що вона:
   - передбачає індивідуальне вирішення своєї життєвої долі, наявність внутрішнього самоконтролю, почуття відповідальності за своє життя, вчинки, поведінку;
   - полягає у творчому осягненні цінності свого життя, що проявляється в інтересі, захопленості, задоволеності і постійному пошуку індивідуальної стратегії;
   - надає можливість кожній людині змінити своє життя, поліпшити його, створивши для цього умови, які поки що відсутні [2, с 73].
   Зазначимо, що домагання життєвого успіху передбачають самоповагу, високу аутосимпатію, стійку ціннісно-смислову сферу, наявність смисложиттєвих орієнтацій, позитивний емоційний фон до власного минулого, теперішнього та майбутнього; відсутність переживання хронічного сорому, надвимог і переслідувань самого себе, надузагальненості, абсолютизації опозиції „все -нічого", „завжди - ніколи", „хороше - погане", „публічної самосвідомості", тобто сприйняття себе як соціального об'єкта, розвитку ідентичності за негативним сценарієм, ефекту невпізнання себе в дорослому віці [5, с 132].
   Для того, щоб домагання життєвого успіху почали працювати на людину, вона повинна узгодити своє внутрішнє життя зі своїм справжнім Я, яке є позитивним апріорі, тоді настають відповідні зміни у вигляді життєвого успіху у її зовнішньому житті. Для здійснення цього потрібна низка послідовних кроків: усвідомлення сенсу свого життя, формулювання його головної мети, відхід від свого „дитячого Я", здорове почуття власної гідності, самоповага, здатність погодитися із собою, іншими, своїм життям, як би воно досі не розвивалося, підтримання власної чесності та природності, що розвиває харизму [5, с. 133].
   Висновки. 1. Тлумачення феномену щастя не позбавлене різночитань. Навіть ті, хто згідний, що щастя - це задоволеність життям, можуть коливатися між різними інтерпретаціями цієї задоволеності - конкретної й абстрактної, об'єктивної і суб'єктивної, реальної й ідеальної, широкої та вузької. 2. Сенс життя, будучи наслідком змістового характеру соціальної діяльності, є психологічним підґрунтям щастя. У свою чергу, останнє виконує функцію психологічного стимулу життя. Сенс життя, програмуючи людську діяльність, задає кожному акту поведінки конкретний вектор і зміст, виражає їх цілеспрямованість. 3. Сенс життя розкривається як критерій світоглядної і моральної зрілості особистості, пов'язаний з мірою суспільної цінності, значущості життєдіяльності суб'єкта. 4. Поняття щастя володіє особливою рефлексією, оскільки для того, щоб сповна бути щасливим, потрібно не лише відчувати щастя, але й усвідомлювати це відчуття в контексті його умов. 5. Досягнення справжнього щастя й осмисленого життя свідчить про неперервне особистісне зростання в процесі соціального буття, у якому ми вбачаємо активну свідомо-творчу діяльність способу власного буття.

Література

1. Абульханова К. А. Психология и сознание личности (проблемы методологии, теории и исследования реальной личности): Избранные психологические труды. - М.: МПСИ; Воронеж: НПО МОДЭК, 1999. - 224 с.
2. Бабулина Л.В. Субъектные и сценарне стратеги жизненного пути личности // Мир психологии. - 2007. - № 1. - С. 68-78.
3. Березина Т.Н. Смыслы жизни, добро, духовное развитие, определение их значения // Мир психологии. - 2008. - № 2. - С. 105-116.
4. Всемирная энциклопедия: Философия. - М., Мн., 2001. - 1312 с.
5. Життєві домагання особистості.- К.: „Педагогічна думка", 2007.-453 с.
6. Леонтьев Д.А. Психология смысла: природа, строение и динамика смысловой реальності. - М.: Смысл, 2003. - 487 с.
7. Лэнгле А. Смысл - компас в океане жизни // Жизнь, наполненная смыслом. - М.: Генезис, 2004. - 128 с.
8. ПетровскийА.В. Основы теоретической психологии.- М., 1998. — 528 с.
9. Рубинштейн С.Л. Человек и мир. - М.: Наука, 1997. - 191 с.
10. Эммонс Р. Психология высших устремлений: мотивация и духовность личности. - М.: Смысл, 2004. - 416 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com