www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічні відмінності прояву перфекціонізму обдарованих і девіантних особистостей
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічні відмінності прояву перфекціонізму обдарованих і девіантних особистостей

Л.А. Данилевич

ПСИХОЛОГІЧНІ ВІДМІННОСТІ ПРОЯВУ ПЕРФЕКЦІОНІЗМУ ОБДАРОВАНИХ І ДЕВІАНТНИХ ОСОБИСТОСТЕЙ

   Ключові слова: дисфункційний пєрфєкціонізм, академічна обдарованість, дєвіантна поведінка.
   Одним з пріоритетних завдань сучасної освіти середньої та вищої ланки є індивідуалізація процесу навчання та створення умов для розвитку здібностей, обдарованості школярів та студентської молоді. За останніми дослідженнями в галузі психології творчості та обдарованості важливими чинниками становлення обдарованості - крім інтелекту, креативності - визначено особистісні особливості. Увагу багатьох учених завжди привертала багатогранність обдарованої особистості, її характерні якості, прояви поведінки. На думку дослідників, обдарованим та творчим особистостям властивий пєрфєкціонізм - прагнення до досконалості, високих стандартів результативності.
   Особистість - складне утворення, що набувається людиною в соціокультурному середовищі в процесі взаємодії з іншими людьми в ході спільної діяльності та спілкування. Рівень сформованості різних особистісних утворень, їх розвиток в великій мірі визначає життєвий шлях індивіда. Разом з тим особистісне становлення визначається комплексом різних факторів: біологічних, соціальних, когнітивних та інших. Розвиток характеризується кількісними та якісними змінами, які детерміновані зовнішніми та внутрішніми умовами.
   Б.Г.Ананьев відмічає, що людський розвиток зумовлений взаємодією багатьох факторів: спадковістю, середовища (соціальним, біогенним, абіогенним), виховання (правильніше, різноманітно спрямованого впливу суспільства на формування особистості), власної практичної діяльності. Ці фактори діють не відокремлено, а разом на складну структуру особистості.
   Пєрфєкціонізм (від англ. perfect - “досконалий”) є складним неоднорідним явищем, а його вплив може охоплювати всі сфери життя людини. Зміст перфекціонізму як особистісної риси неоднозначно тлумачиться дослідниками.
   О.І. Савенков пояснює пєрфєкціонізм як прагнення все робити найкращим чином, прагнення до досконалості навіть в малозначущих справах. Ця якість проявляється вже в ранньому віці, коли дитина не задовольняється результатом, поки не досягне максимального для себе рівня (інтелектуального, естетичного, морального). Дитина готова переписувати твір через одну помилку, знову збирати складну модель, якщо їй прийшла в голову думка, як її можна вдосконалити, тощо.
   Наслідком такого постійного прагнення до досконалості нерідко стає таке ж постійне почуття незадоволеності собою, яке відображається на самооцінці, а іноді стає причиною неврозів та депресій. Вчений вважає, що виражений надто сильно, перфекціонізм паралізує волю людини, робить для неї неможливим завершення будь-якої роботи: адже завжди можна знайти ще що-небудь, що потребує виправлення і покращення. Тому це дратує оточуючих, особливо тих, хто працює разом з перфекціоністом [ 8 ].
   В емпіричних дослідженнях зарубіжних учених відсутня єдність в оцінці даної якості. Частина з них розрізняє на загальному рівні позитивний та негативний, функціональний та дисфункціональний, здоровий та хворобливий, нормальний та невротичний перфекціонізм. Початкові дослідження засвідчили, що домінуючим є розуміння перфекціонізму як хворобливої риси. Це довела історично перша розроблена методика дослідження перфекціонізму, що стала відомою як Шкала перфекціонізму Барнса (1980 p., Burns Perfectionism Scale), яка визначала одновимірну негативну або нездорову особистісну характеристику. В іншій методиці - DSM-IV (Diagnostic and Statistical Manual for Mental Disorder - Fourth Edition) перфекціонізм пов'язується з психічними розладами [14].
   Інтенсивні дослідження перфекціонізму розгорнулись на початку дев'яностих років у зв'язку зі створенням багатомірних шкал для дослідження перфекціонізму, що дозволяли вимірювати його різні аспекти [14]. Першою такою методикою стала Багатовимірна шкала перфекціонізму (Multidimensional Perfectionism Scale або MPS-1), її розробили у 1990 році Р. Фрост, П. Мартен, К. Лахарт та Р. Роземблер.
   Дослідники спостерігали декілька напрямків розвитку цього явища: за неправильного співвідношення перфекціоністських тенденцій, непропорційного їх розвитку виникає ризик формування невротичного перфекціонізму. За так названого “нормального” перфекціонізму людина отримує задоволення від старанної роботи, прагне до саморозвитку та покращення результатів, залишаючись при цьому здатною прийняти той факт наявності межі, або особистісної, або ситуативної своєї досконалості.
   При невротичному перфекціонізмі людині нічого не вважається достатньо досконалим, що виявляється в глибоко закріпленому почутті неповноцінності, вразливості, призводить до саморуйнівних зверх зусиль тощо. В своїх роботах вчені описують такі наслідки формування невротичного перфекціонізму як депресія, тривожність, низька самоповага, алкоголізація, наркотизація та ін. [1].
   Виокремлено також пасивний та активний перфекціонізм. Перший сприяє дистресу та депресивним переживанням, обумовлює схильність до депресії, суїцидальних ідей, другий - з ними не пов'язаний, отже, корелює негативно з емоційними проблемами.
   А. Маслоу, А. Адлер прагнення до досконалості вважають “потенційно здоровою активністю” [14]. Зокрема, А. Адлер відмічає, що здоровий перфекціонізм передбачає переслідування досяжних цілей. Навпаки, хворобливий перфекціонізм проявляється у прагненні до нереалістичних цілей та небувалої результативності.
   Бачення структури перфекціонізму великою мірою залежить від культурного контексту, ситуацій соціальної поведінки чи емоційних, особистісних проблем.
   Досліджуючи обдарованих учнів молодшого підліткового віку за допомогою Багатомірної шкали перфекціонізму-2 (MPS-2), К. Булл встановила позитивну кореляцію орієнтованого на себе перфекціонізму з середнім балом учня, але соціально обумовлений перфекціонізм виявився пов'язаним з низькою самооцінкою [14].
   Грачова І.І, в своєму дослідженні погоджується з визначенням автора шкали MPS Хьюїтта і Флетта та вважає перфекціонізм прагненням бути досконалим, неперевершеним в усьому. У дослідженнях зарубіжних психологів дане явище пов'язане з проблемою обдарованості, в більшості випадків цікавило вчених у зв'язку з вивченням психологічних труднощів обдарованих людей, а особливо - дітей та підлітків.
   Привертає увагу роботи вчених (D.Burns 1980, R.Frost 1984, 1985, A.Pacht 1989, S.BIatt 1996), які проводили дослідження негативних проявів перфекціонізму, таких як труднощі в спілкуванні, труднощі з прийняттям рішень, повільність, трудоголізм, надмірна самокритичність, неспокій, тривожність, нав'язливі сумніви і страхи (D.Bums 1980, A.Pacht 1989). Деякі психологи присвятили свої дослідження вивченню позитивних сторін цього явища, зокрема, це - моральна обдарованість перфекціоністів (К. Debrovski, Т. Piechovsky 1972,1976,1997). Отже, як відмічає автор, в сучасних роботах враховуються як негативні, так і позитивні аспекти даного явища [4].
   Перфекціонізм за даними Хьюїтт та Флетт розглядається як трьохвимірне явище. За результатами клінічних спостережень та на основі попередників вони описали три складові перфекціонізму:
   - перфекціонізм, орієнтований на себе;
   - перфекціонізм, орієнтований на інших;
   - социально обумовлений перфекціонізм.
   Високий рівень перфекціонізму, орієнтованого на себе, передбачає наявність надзвичайно високих стандартів, встановлених людиною для себе. Ця складова перфекціонізму пов'язана з цілеспрямованістю, тенденцією ставити перед собою “віддалені”, важкодосяжні цілі та зосереджуватися на них [4].
   Високий рівень перфекціонізму, орієнтованого на інших, передбачає наявність надзвичайно високих стандартів, встановлених людиною для інших, вимогливість по відношенню до оточуючих, нетерпимість, небажання прощати помилки, несдосконалість.
   Високий рівень соціально обумовленого перфекціонізму передбачає переконаність людини в тому, що інші люди мають відносно неї надзвичайно високі очікування, відповідати яким дуже важко, якщо взагалі можливо, але відповідати цим стандартам необхідно, щоб заслужити схвалення і прийняття, уникнути негативної оцінки [4].
   Л. Сільверман вважає, що вплив перфекціонізму на прояв обдарованості є неоднозначним і називає перфекціонізм випробуванням для обдарованості. Вона зазначає, що звичайно перфекціонізм розглядається як край негативний фактор, що заважає розвитку обдарованості, однак значення даної якості залежить від спрямування особистості.
   У нашому дослідженні було адаптовано три англомовних методики зарубіжних учених для дослідження перфекціонізму в умовах вітчизняної культури - Багатовимірної шкали перфекціонізму, Шкали перфекціонізму, Переглянутої шкали перфекціонізму, що пояснюють цю якість як багатомірну особистісну рису. Вибірку складали студенти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.
   Результати дослідження показали, зокрема, що до перфекціонізму в українському культурному контексті входять такі компоненти: високі особисті стандарти, що відображають прагнення до досконалості; орієнтацію на важкі цілі, нетерпиме ставлення до власних помилок; усвідомлення суб'єктом високих очікувань та критицизму до нього з боку батьків; організованість та прагнення бути організованим; самодостатність як бажання не залежати від інших; відсторонення від інших; тривожність з приводу результатів власної діяльності; відкладання дій; переживання невідповідності між бажаною досконалістю та реальним станом справ.
   Перелічені компоненти утворюють три узагальнених складові перфекціонізму: високі стандарти, організованість, дисфункціональний перфекціонізм. Високі стандарти та організованість можуть розглядатись як аспекти функціонального перфекціонізму.
   Встановлено, що перфекціонізм є багатомірною та ієрархічно організованою особистісною рисою. На найбільш загальному рівні, перфекціонізм має дві функціональних складові - високі стандарти та організованість, а також дисфункціональну складову.
   Щодо аналізу успішності академічно обдарованих студентів виявлено, що дисфункціональний перфекціонізм (відкладання дій, неорганізованість) справляє негативний вплив на продуктивність навчання та на психологічне благополуччя особистості. Результати виявили, що поєднання високої організованості, помірно високих стандартів та низького рівня прояву дисфункціональних компонентів перфекціонізму сприяє прояву академічної обдарованості.
   Навпаки, поєднання високого рівня прояву дисфункціональних компонентів перфекціонізму, вираженої орієнтації на високі стандарти при деякому відставанні організованості перешкоджає прояву академічної обдарованості. Прояву академічної обдарованості студентів перешкоджає відсутність перфекціонізму, що означає низькі стандарти результативності, низьку організованість, низький рівень прояву дисфункціонального перфекціонізму.
   Результати показали, що академічно обдарованим властиві самодостатність та прагнення до організованості, терпиме ставлення до помилок, несхильність до відкладання дій, низький рівень батьківських очікувань та критицизму.
   У відповідях студентів відзначено, що обдаровані не сприймають власні високі стандарти як нав'язані тиском та критикою батьків. Це їхні власні стандарти. Вони хоча і вважають свої досягнення недостатніми, все ж таки бачать, що досягають результатів, які узгоджуються з цими високими стандартами. Отже, обдарованим властиве здорове переживання невідповідності, яке пов'язане з розумінням межі потрібної досконалості. І хоча до ідеалу ще далеко, але вони прагнуть досягнути його. Про це свідчить характерна особливість обдарованих, як функціонального перфекціонізму -несхильність до відкладання дій.
   Отже, результати типологічного аналізу свідчать, що функціональний перфекціонізм (висока організованість, помірно високі стандарти та низький рівень прояву дисфункціональних компонентів перфекціонізму:) сприяють прояву академічної обдарованості. Але дисфункціональні тенденції перфекціонізму (нетерпимого ставлення до помилок, тривоги з приводу результатів власних дій, переживання невідповідності стандартів та результатів дій, відкладання дій, відсторонення, батьківських очікувань та критицизму), що позначає високий рівень прояву всіх перелічених компонентів у поєднанні з орієнтацією на високі стандарти при деякому відставанні організованості, перешкоджає прояву академічної обдарованості. Важливим став висновок, що не проявили академічну обдарованість студенти без ознак перфекціонізму як такого.
   Отже, дослідження перфекціонізму академічно обдарованих студентів в українському контексті виявили специфічність структури даної якості.
   Оцінюючи позитивні сторони перфекціонізму вчені вважають, що ця якість може збільшувати енергію людини для великих досягнень. Про це свідчить біографічні дані вивчення прагнення до успіху видатних спортсменів, учених, людей мистецтва тощо, які були перфекціоністами.
   Перфекціонізм як якість особистості пов'язана з впливом сім'ї. На думку психологів, сімейних психотерапевтів в розвитку емоційних порушень у школярів важливим є високий рівень батьківських вимог, дисфункціональні батьківські установки. На основі аналізу досвіду роботи практичних психологів було визнано, що однією з таких дисфункціональних установок є перфекціоністські установки в сім'ї школярів, які навчаються в гімназіях.
   Дослідження засвідчили, що у батьків гімназистів проявлявся високий рівень перфекціонізму, вони пред'являють більше вимог до дітей, що також може сприяти погіршенню емоційних станів дітей. Останнім часом спеціалісти, що працюють з дітьми - дитячі психологи, вчителі, - відмічають, що діти та підлітки все частіше стали жалітися на поганий настрій, незадоволеність життям, відсутність міцних дружніх зв'язків, одинокість [7].
   Вчені звертають увагу, що особливості депресивних станів в підлітковому віці пов'язані з батьківськими очікуваннями успіху в їх навчанні, що являє собою один з найсильніших факторів, який викликає депресію. Іншим постійним наслідком “тиску успіху” вважається стійке почуття страху, тривоги, очікування невдачі. “Орієнтування на успіх, страх провалу, конкурентність сприяють розвитку депресивних розладів в підлітковому віці” [1; С. 24].
   У дослідженнях російських клінічних психологів було виявлено роль сімейних цінностей в розвитку депресивних і тривожних порушень у дітей та дорослих. Автори вказують, що часто в таких сім'ях батьки, для яких надзвичайно важливий успіх, орієнтують дитину тільки на досягнення. В таких сім'ях також буває багато тривоги з приводу того, як дитина адаптується вжитті. Через це батьки пред'являють до дитини непосильні вимоги, допускають помилки, що якщо вона виконає всі батьківські вказівки, то нічого в цьому житті не зможе її зламати [10]. Виховання дітей в таких сім'ях нагадує вирощування “виставкових екземплярів”, призначення яких - справляти фурор своїми успіхами, відмітками, досягненнями, гарантуючи батькам спокій та задоволення” [3; С. 43].
   У зарубіжній психології психоаналітик С. Дж. Блатт досліджував вплив батьківського перфекціонізму на розвиток емоційних порушень у дітей. Він прийшов до висновку, що батьки з високим рівнем перфекціонізму не можуть не тільки прийняти власні успіхи, але і визнати і похвалити своїх дітей за старання та досягнення. Вони не схвалюють, а безкінечно примушують робити все більше і краще. В якості основного покарання за неуспіх може виступати відмова в батьківській любові. Дитина змушена прагнути все робити без помилок, майже ідеально, щоб задовольнити батьківські очікування, уникнути критики і заслужити батьківську любов.
   Дослідники підкреслюють значущість виявлення рівня та типу співвідношення перфекціоністських тенденцій особливо в підлітковому віці, коли зростає ризик формування багатьох пов'язаних з невротичним перфекціонізмом девіацій [1].
   На основі проведеної психокорекційної роботи та результатів інтеграційного тренінгу вчена Т.Ю.Юдеєва прийшла до висновку, що не дивлячись на те, що перфекціонізм вважається стійкою рисою особистості, ступінь дисфункціонального перфекціонізму може бути зменшений.
   Зокрема, під впливом психокорекції змінилися показники перфекціонізму, що пов'язані з нереалістичними батьківськими очікуваннями, високим рівнем критики, тиском і контролем в сім'ї. В процесі психокорекції змінились когнітивні показники перфекціонізму, знизились нереалістичні перфекціоністські стандарти по відношенню до себе. В результаті проведеного тренінгу підвищилась здібність досліджуваних до рефлексії, саморозумінню і самоприйняттю, збільшився рівень оптимізму, знизився рівень тривожності і сумнівів у власних діях, збільшилась здібність до соціальної адаптації [11].
   Зараз у зарубіжній психології все більше починає з'являтися досліджень, метою яких є пошук методик, прийомів психокорекційної роботи, спрямованої не на те, щоб “вилікувати” від перфекціонізму, а щоб допомогти людям, які прагнуть до досконалості, адаптуватися в соціумі і в повній мірі реалізувати свій потенціал [ 4 ].
   Аналіз проведеного теоретичного та емпіричного дослідження переконливо свідчить, що дисфункціональні тенденції перфекціонізму можуть стати причиною емоційних розладів, девіантної поведінки у підлітків, студентів. Знання компонентів дисфункціонального перфекціонізму - завищені нереальні стандарти, неорганізованість, критицизм - є тими якостями, що потребують психокорекційної допомоги.

ЛІТЕРАТУРА

1. Воликова СВ., Холмогорова А.Б., Галкина A.M. Родительский перфекционизм - фактор развития эмоциональных нарушений у детей, обучающихся по усложненным програмам // Вопросы психологии. -2006. - № 5. - С. 23-32.
2. Воликова СВ., Холмогорова А.Б. Семейные источники негативной когнитивной схемы при емоциональных расстройствах // Моск. психотерапевт, журн. - 2001. - № 4. - С. 49-60.
3. Гаранян Н.Г., Холмогорова А.Б., ЮдееваТ.Ю. Перфекционизм, депрессия и тривога // Моск. психотерапевт, журн. - 2001. - № 4. -С.18-48.
4. Грачева И.И. Уровень перфекционизма и содержание идеалов личности: автореф. диссерт. на соискание ученой степени кандидата психологических наук: спец. 19.00.01 “Общая психология, психология личности, история психологи”. - Москва, 2006. - 24 с.
5. Дружинин В. Н. Психология общих способностей. - СПб.: Питер Ком, 1999. - 368 с.
6. Психологічний інструментарій визначення рівня обдарованості особистості: Методичні рекомендації. - Житомир, 2008. - 160 с
7. Прихожан A.M. Тревожность у детей и подростков: психологическая природа и возрастная динамика. - М.: МПСИ, 2000.
8. Савенков А.И. Путь к одаренности: исследовательское поведение дошкольников. - СПб. : Питер, 2004. - 272 с.
9. Толстопятова О. А. Психолого-педагогическое сопровождение обучения и развития интеллектуально одаренных детей в условиях дополнительного общего образования: Дис. ... канд. педагог, наук: 13.00.01. - Ставрополь, 2004. - 171 с.
10. Холмогорова А.Б., Воликова СВ., Полкунова Е.В. Семейные факторы депрессии // Вопросы психологи.2005. № 6. С.63-71.
11. Юдеева Т.Ю. Феноменология перфекционизма в современных клинико-психологических исследованиях. В сб.: Материалы конференции “Аффективные и шизоаффективные расстройства”. -М., 2003.
12. PfeifferS. I.,Stocking V. В. Vulnerabilities of academically gifted students // Special Services in the Schools. - 2000. - Vol. 16, №1-2. - P. 83-93.
13. Hewitt P., Flett G. Dimensions of perfectionism, daily stress, and depression : A test of the specific vulnerability hypothesis // J Abnorm Psychol- 1993-vol.102-№1-pp58-65.
14. Vandiver B. J., Worrell F. C. The reliability and validity of scores on the Almost perfect scale-revised with academically talented middle school students // Journal of Secondary Gifted Education. - 2002. - Vol. 13, № 3. -  P. 108-119.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com