www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Самоцінність як структурний компонент довіри до себе у студентів
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Самоцінність як структурний компонент довіри до себе у студентів

Н.О. Єрмакова

САМОЦІННІСТЬ ЯК СТРУКТУРНИЙ КОМПОНЕНТ ДОВІРИ ДО СЕБЕ У СТУДЕНТІВ

   У статті подано результати дослідження, спрямованого на вивчення когнітивного компоненту довіри до себе - самоцінності. З'ясовано, що узгоджене усвідомлення цінності власного „Я" як для себе, так і для інших не типове для студентів юнацького віку, що вказує на певну дисгармонію довіри до себе у цьому віковому періоді.
   Ключові слова: довіра до себе, самоцінність, самознецінення, узгодженість самоцінності, деструктивність самоцінності.
   Постановка проблеми. У сучасних умовах трансформації українського суспільства підсилюється проблема здатності молоді довіряти саме собі в різних сферах життя. Особистість юнацького віку прагне самовизначення та самореалізації, проте такі психологічні особливості віку, як незбалансованість самоставлення, індивідуалізм, висока особистісна амбівалентність (одночасна суперечлива двоїстість почуттів, думок, поведінки) - загострюють у неї мотив усвідомлення цінності власної особистості. Деструктивність самоцінності у юнацькому віці негативно впливає на здатність управляти власним життям, стає причиною життєвих невдач. Отже, проблема дослідження такого структурного компоненту довіри до себе, як самоцінність, який виступає важливою умовою активності молодої людини, є актуальною у контексті сучасної психологічної науки.
   Метою даної статті є аналіз описаних у літературі підходів щодо дослідження самоцінності як складової довіри до себе, викладення результатів експериментального дослідження когнітивного компоненту самоустановки довіряти собі у юнацькому віці.
   Більшість дослідників вважають самоцінність структурним компонентом довіри до себе. На думку Т.П. Скрипкіної, першої дослідниці цього феномену, важливе значення в структурі довіри до себе має прогностична складова (когнітивний компонент) - переживання, думки, поведінка, пов'язані з можливостями людини, які дозволяють їй задовольнити наміри (переживання „Я можу"). Спонукальна складова (афективний компонент) - емоції, когніції, наміри, які ініціюють активність людини (переживання „Я хочу") та ціннісно-змістовно складова (поведінковий компонент), яка актуалізує усі утворення, пов'язані з оцінкою і контролем ситуації (переживання „Я повинен") разом із когнітивним компонентом інтегруються, на думку вченої, спочатку у „передвчинок", який полягає у прийнятті адаптивної або неадаптивної логіки на когнітивному та емоційному рівнях [11, с 101-102]. Будь-який вчинок можливий лише після „передвчинку". Він є складовою репродуктивної, або -продуктивної творчої поведінки.Зріла особистість, на думку Т.П. Скрипкіної, відзначається узгодженістю компонентів довіри до себе. Вчена наголошує, що людина буде мати схильність до неадаптивної активності, якщо когнітивний і афективний компоненти довіри до себе у неї характеризуються дезінтегрованністю [10, с 37]. Узгодженість складових довіри до себе можлива внаслідок самоорганізації, тому повною мірою властива лише дорослим особистостям. Виходячи з поглядів дослідниці, юнацький вік є сенситивним для набуття оптимального співвідношення складових довіри до себе, при якому особистість набуває зрілої здатності бути активним суб'єктом власного життя: необхідність самовизначення та самоактуалізації загострюють її мотиви до усвідомлення цінності власної особистості.
   Т.П. Скрипкіна виділила і описала формально-динамічні характеристики довіри до себе - міру, вибірковість та парціальність. У когнітивному компоненті довіри до себе мірою виступає ступінь саморозкриття особистості самій собі та іншим людям у життєзначущих сферах: сімейній, інтимній, соціальних контактах, навчанні. Вибірковість самоцінності проявляється у тому, що особистість вирішує, довіряти чи ні певним думкам, емоціям, намірам. Парціальність самоцінності визначається вченою як ступінь когнітивної свободи: людина сама дозволяє собі силу вираження тих чи інших думок, емоцій, намірів. Причому кожен раз ступінь її довірчої свободи стосовно своїх когніцій може бути різним. Підсумовуючи розмірковування про характеристики довіри до себе у когнітивному компоненті, авторка відзначає, що їх взаємозв'язок стисло може бути визначений як сукупність власних думок, які особистість має, відповідаючи на запитання: якою мірою, чому, і наскільки довіряти собі у вирішенні важливих життєвих питань.
   В.О. Дорофєєв, поділяючи погляди Т.П. Скрипкіної про трьохкомпонентну структуру довіри до себе, великого значення надає усвідомленню особистістю самоцінності, що не тільки впливає на розвиток її симпатії і прихильності до себе, а і сприяє обиранню суб'єкт-суб'єктної форми взаємодії у „довірчому просторі" [3, с 10]. Вчений вважає, що при гармонійному узгодженні структурних компонентів довіри зростають самоприйняття та самоцінність особистості. Це призводить до збільшення у неї міри довіри до себе та довіри до інших, вираженням чого є використання гармонійного демократичного стилю міжособистісних взаємин та авансування довірою інших. Самознецінення, неприйняття власних недоліків породжують у особистості недовіру до власних почуттів, думок, намірів і прагнення компенсувати її через „надуману авторитетність", яка проявляється у створенні прикрашеного образу „Я". Людина не тільки прагне діяти, керуючись нереальним уявленням про себе, власні можливості, а і намагається відповідно відчувати і думати. Неузгодженість складових довіри призводить до відчуження особистості від себе і негативно позначається на характері міжособистісних стосунків: такі особистості схильні загравати з оточуючими, демонструючи ліберально-потуральний стиль взаємин, що тільки поглиблює суперечності довіри.
   С.Г. Достовалов [4], також вважаючи довіру до себе трьохкомпонентною соціальною установкою, в залежності від узгодженості її компонентів, виділяє операційний і рефлексивний її різновиди. Рефлексія, на думку вченого, потребує достатньої зрілості і спрямованості уваги на внутрішні психічні процеси. „Довіра до себе не завжди може бути відрефлексована у конкретній життєвій ситуації або сфері внаслідок відсутності часу або самоінтересу, схильності до самопізнання" [4, с 122-123]. Дослідник переконаний, що у дитячому віці ці особливості розвинені недостатньо, хоча іноді здатність довіряти собі може проявлятися на високому рівні. Залежно від зрілого усвідомлення особистістю власної цінності, когнітивний компонент довіри до себе спочатку проявляється на операційному, більш поверховому рівні, і потім, у процесі становлення особистості, досягає рефлексивного рівня, який Грунтується на усвідомленій узгодженій самоцінності.
   У ході емпіричного дослідження С.Г. Достовалов виявив, що досліджувані в усіх структурних компонентах довіри, включаючи і самоцінність, схильні приписувати собі вищий рівень рефлексивної довіри у всіх життєзначущих сферах (сімейній, інтимній, соціальних контактах, навчанні) для досягнення більшого психологічного комфорту. Переважання операційної довіри до себе свідчить, на думку вченого, про те, що більшість дорослих досліджуваних не здатна повною мірою усвідомлювати зовнішні та внутрішні суперечності структурних компонентів цього феномену. Виходячи з поглядів вченого, наукові та практичні дослідження щодо узгодження всередині когнітивного компоненту довіри до себе, а також самоцінності з афективним (самоприйняття) і поведінковим (самоприхильність) компонентами соціальної установки довіряти собі, набувають особливої актуальності С.Р. Пантилєєв назвав довіру до себе аутосимпатією, яка об'єднує минуле, теперішнє і майбутнє в єдиний акт життєдіяльності і виявляється у внутрішній чесності, відкритості індивіда для себе [9, с 23]. Критеріями прояву даного особистісного утворення виступають, на думку вченого, самоприйняття, самоцінність та самоприхильність.Самоцінність як критерій когнітивного компоненту довіри до себе проявляється у наявності інтересу до власного внутрішнього світу, усвідомленні цінності власної особистості як для себе, так і для інших [9, с 16]. Стійкий самоінтерес, узгоджена позитивна оцінка власного „Я" за внутрішніми критеріями духовності, багатства внутрішнього світу, здатністю викликати у інших глибокі почуття, усвідомленні цінності власної особистості як для себе, так і для інших є ознакою високого рівня розвитку самоцінності. Нестійкий інтерес до власного „Я", неузгодженість усвідомлення цінності власної особистості вказує на середній рівень розвитку цієї властивості особистості. Показниками низького рівня розвитку самоцінності, на думку вченого, є втрата інтересу до власного внутрішнього світу та самознецінення - сумніви у власній цінності як для інших, так і для себе, недооцінка власного духовного „Я". Виходячи з поглядів автора, узгоджене усвідомлення особистістю власної самоцінності формується шляхом свідомих зусиль і є значущим утворенням з точки зору самопідтримки у несприятливих життєвих ситуаціях.
   А.Е. Хурчак, спираючись на теоретично-методологічні засади С.Р. Пантилєєва, досліджувала довіру до себе як емпіричний корелят емоційного компоненту амбівалентності атитюдів у юнацькому віці за наступними критеріями - самоцінність, самоприйняття та самоприхильність. Недостатньо розвинута самоцінність, на думку дослідниці, спричинює тривожність і сумніви щодо власної особистості і призводить до постійних вагань між альтернативами, які треба обирати. Особистості із неузгодженою самоцінністю „не бажають припиняти обговорення, бо це збільшує можливість зробити помилку" [12, с 62]. Авторка доводить: позитивність самоцінності призводить до підсилення довіри до себе особистості, що сприяє розвитку у неї здатності узгоджувати високу амбівалентність атитюдів. Дослідження А.Е. Хурчак виявило, що збалансованість, узгодженість самоцінності не типове для студентів юнацького віку.
   Отже, аналіз літературних джерел дав можливість розглянути самоцінність як важливий критерій когнітивного компоненту довіри до себе, який проявляється у наявності інтересу до власного внутрішнього світу, усвідомленні цінності власної особистості як для себе, так і для інших. Вказані положення ми враховували при плануванні та проведенні експериментального дослідження.
   Методика та організація дослідження. У експериментальному дослідженні самоцінності як структурного компоненту довіри до себе брали участь студенти перших (120 осіб) та других (127 осіб) курсів Сумського Державного педагогічного університету (82 респонденти), Сумського державного університету (87 респондентів), Української Академії банківської справи (м. Суми, 78 респондентів).
   Особливості прояву самоприйняття у студентів юнацького віку досліджувались за допомогою шкали „Самоцінність" „Методики дослідження самоставлення" С.Р. Пантилєєва як основної методики [8]. Допоміжною була методика „Тест на самоцінність" Н.Г. Осухової та В.А. Рахматшаєвої [7]. Статистична достовірність отриманих даних обчислювалася нами шляхом використання t-критерію Ст'юдента для залежних вибірок [6, с 568-571], коефіцієнта рангової кореляції Спірмена [6, с 579-582].
   Результати дослідження та їх обговорення. Кількісні результати аналізу вікових особливостей прояву самоцінності у студентів юнацького віку наведені у табл. 1 та гістограмі (рис. 1).

Таблиця 1
Вікові особливості прояву самоцінності у юнацькому віці, п=247

Таблиця 1. Вікові особливості прояву самоцінності у юнацькому віці, п=247

Рис. 1. Вікові особливості рівнів прояву самоцінності у юнацькому віці 

Рис. 1. Вікові особливості рівнів прояву самоцінності у юнацькому віці

   Розглянемо особливості прояву когнітивного компонента довіри до себе у юнацькому віці. Високий узгоджений рівень за параметром „Самоцінність" виявлений у 47,50% 17-18-річних та 48,03% 18-19-річних респондентів, t=l,903, р <0,05. З'ясувалося, що майже половина досліджуваних має високий рівень за шкалою „Самоцінність", а отже високо цінує своє „Я" за внутрішніми критеріями духовності, багатства внутрішнього світу, здатності викликати в інших глибокі почуття, їх інтерес до власного „Я" відзначається стійкістю, а цінність власної особистості усвідомлюється ними як для себе, так і для інших. Експериментально виявлена закономірність узгоджується з даними інших досліджень [1; 5; 12]. Звернемося до самозвітів студентів. Так, Оксана К. пише: „Розмірковуючи про своє місце у цьому світі, я все більше впевнююся: моя унікальність - це цінність як для мене, так і для оточуючих, і світ став би трішечки біднішим, якби у ньому не було мене. Мені здається, що моя впевненість у цьому ніби примушує і інших людей думати про мене, як про людину, гідну поваги. Це додає мені впевненості і спонукає до нових звершень і знаходження свого місця у цьому світі". Дана особливість зумовлена актуальністю пошуку у юнацькому віці тих особливостей власного„Я", які забезпечують його неповторність нетотожність іншим.
   Значна частина респондентів (27,50% 17-18-річних та 30,71% 18-19-річних студентів, t=2,083, р <0,05 знаходиться на середньому незбалансованому рівні розвитку самоцінності, що відповідає нестійкому інтересу до власної особистості, певному знеціненню власного „Я", відсутності збалансованого усвідомлення цінності власної особистості для себе і для інших, чергування проявів само знецінення/самозадоволення, утруднене використанням механізмів психологічного захисту. Зокрема, Настя Р. так висловлюється: „Коли у мене все гаразд, мені здається, що це завдяки тому, що я - гарна самодостатня особистість. Але коли ситуація змінюється, я схильна думати, що саме я в усьому винна... Тоді мене охоплюють думки типу: „Як я могла думатитак високо  про свою „сіреньку" особистість? А взагалі, мені здається, чим менший інтерес до того негативного, що знаходиться всередині мене, тим спокійніше мені живеться". Експериментально виявлена закономірність узгоджується з даними інших досліджень [1; 2; 5; 12].Тривожним є те, що четверта частина студентів І курсу (25,00%) і п'ята - II курсу (21,26%) знаходиться на низькому дезінтегрованому рівні за шкалою „Самоцінність", для якого характерні байдужість та відстороненість від власного „Я", втрата інтересу до особистого внутрішнього світу, переважне знецінення власного „Я". Надя К. так розмірковує: „Навіщо заглиблюватися у свій внутрішній світ? Хіба там є щось достойне уваги? Я вважаю себе більш-менш цінною лише тоді, коли мені про це говорять інші". Виявлена особливість, на наш погляд, пов'язана із переживанням кризи ранньої дорослості.
   Отже, дискордантний рівень (середній і низький) довіри до себе є провідним у когнітивній сфері і складає у вісімнадцятирічних студентів юнацького віку 52,50%) і у дев'ятнадцятирічних студентів - 51,97%>. Дискордантний рівень ускладнює або робить неможливою інтеграцію суперечностей самоцінності у конструктивне збалансоване усвідомлення цінності власної особистості як для себе, так і для інших. Він проявляється у частковому подоланні дезадаптації під зовнішнім впливом: інтерес до власного внутрішнього світу нестійкий, зумовлений соціальним середовищем, цінність власної особистості усвідомлюється частково, із використанням механізмів психологічного захисту.
   За додатковою методикою „Тест на самоцінність" Н.Г. Осухової та В.А. Рахматшаєвої [7] були отримані наступні результати (див. табл. 2 та рис. 2).

Таблиця 2

Рис. 2. Вікові особливості рівнів прояву усвідомлення цінності власної особистості у юнацькому віці

Рис. 2. Вікові особливості рівнів прояву усвідомлення цінності власної особистості у юнацькому віці

   Аналіз отриманих даних показав, що високий рівень усвідомлення цінності власної особистості характерний для 29,17% першокурсників та 33,86% другокурсників, середній - відповідно для 35,83% та 40,16% студентів, низький - для 35,00% та 25,98%. Результати свідчать про незначну негативну вікову тенденцію до збільшення на середньому рівні. Це пояснюється, на нашу думку, нестабільністю емоційно-ціннісного самоставлення в юнацькому віці та переживанням вікової кризи ранньої дорослості.
   Підрахунок щільності зв'язків між основною методикою - шкалою „Самоцінність" С.Р. Пантилєєва та додатковою - методикою „Тест на самоцінність" Н.Г. Осухової та В.А. Рахматшаєвої [7] за коефіцієнтом рангової кореляції Спірмена [6, с 579-582] виявив середній позитивний зв'язок між відповідними методиками, що доводить їх конструктну валідність. Виявлені закономірності ми врахували в подальшій психокорекційній роботі.
   Висновки. Самоцінність у юнацькому віці має різні оцінки за інтенсивністю. Оптимальним є високий рівень його розвитку (ц=47,5%). Середній незбалансований рівень прояву когнітивного компоненту довіри до себе є неузгодженим, із чергуванням самоцінності/самознецінення (ц=29,11%). Низький дезінтегрований рівень прояву самоцінності є суперечливим із переважанням самознецінення і відсутності самоінтересу (ц=23,13%).
   Вивчення особливостей прояву самоцінності дало можливість виявити, що дискордантний її рівень (середній і низький) є домінуючим порівняно з високим (відповідно 52,50% і 47,50%) у юнацькому віці і має незначну тенденцію до зростання у студентів 18-19 років (52,50%) порівняно з 17-18-річними студентами (51,97%). Тривожною є статистично значуще зростання загальної негативної вікової динаміки на середньому неузгодженому рівні самоцінності (t=2,083, р <0,05). Це свідчить про відсутність узгодженого усвідомлення цінності власної особистості для себе і для інших, використання  захисних психологічних механізмів, що ведуть до чергування проявів самознецінення / самозадоволення замість свідомої інтеграції протилежностей.
   Таким чином, розвиток самосвідомості в юнацькому віці характеризується певним зростанням усвідомлення значущості особистісних цінностей, і, перш за все, цінності власного „Я". Виявлено негативну тенденцію на середньому рівні самоцінності, що може бути зумовлене особливостями переживання юнаками та дівчатами кризи ранньої дорослості, переглядом поглядів певної частини юнаків на власні можливості і перспективи. Незбалансований середній рівень прояву когнітивного компоненту довіри до себе зростає у 18-19-річних студентів у порівнянні з 17-18-річними. Виявлена вікова тенденція підтверджується у студентів юнацького віку при дослідженні особливостей усвідомлення цінності власної особистості за методикою „Тест на самоцінність" Н.Г. Осухової та В.А. Рахматшаєвої.

Література

1. Барцалкина В.В. Развитие самосознания в подростковом и юношеском возрастах как основа личностного самоопределения // Психологические условия формирования социальной ответственности школьников: Сб. науч. трудов. -М., 1987. -С. 22-28.
2. Довгань О. Специфіка кризи особистості у юнацькому віці // Психологія і суспільство. - 2004. - № 2. - С 144-140.
3. Дорофеев В.А. Доверие в системе "учитель-ученик" при разных стилях педагогического руководства. - Автореф. дис... канд. психол. наук. - Ростов /н Д, 1999.-19 с.
4. Достовалов С.Г. Операциональный и рефлексивный уровни доверия к себе // Материалы Сибирского психологического форума "Методологические проблемы современной психологии: иллюзии и реальность" - Томск, 2004. -С. 121-126.
5. Ічанська О.М. Становлення особистісної ідентичності в ранньому юнацькому віці: Автореф.дис...канд. психол. наук. - К., 2002. - 19 с
6. Немов Р.С. Психология: Учеб для студентов высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. Кн. 3: Психодиагностика. Введение в научное психологическое исследование с элементами математической статистики. 3-е изд. - М.: ВЛАДОС, 1998.-632 с.
7. Осухова Н.Г. Осознайте свою самоценность и уникальность. -Астрахань, 1992. - 37 с.
8. Пантилеев СР. Методика исследования самоотношения. - М.: Смысл, 1993.-32 с.
9. Пантилеев СР. Самоотношение как эмоционально-оценочная система. -М.:МГУ, 1991.-110 с.
10. Скрипкина Т.П. Доверие как социально-психологическое явление: Автореф. дис... докт. псих. н. - Ростов/ н Д, 1998. - 46 с.
11. Скрипкина Т.П. Доверие к себе как условие развития личности // Вопросы психологии. 2002. -№ 1. -С. 95-103.
12. Хурчак А.Е. Психологічні особливості амбівалентності атитюдів у юнацькому віці: Дис... канд. психол. наук: 19.00.07. -К., 2004. - 254 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com