www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Обґрунтування структурної моделі категорії «цільова спрямованість особистості»
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Обґрунтування структурної моделі категорії «цільова спрямованість особистості»

І. О. Шандро

ОБҐРУНТУВАННЯ СТРУКТУРНОЇ МОДЕЛІ КАТЕГОРІЇ “ЦІЛЬОВА СПРЯМОВАНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ”

   Постановка проблеми. Сучасне життя у суспільстві, сутнісною характеристикою якого є непрогнозованість та наявність постійно виникаючих несподіваностей, потребує ефективних засобів самореалізації особистості, які передбачають розвиток футуристичних навичок та вмінь, стимулювання прогностичних здібностей особистості.
   Спрямованість у майбутнє - одна з головних функцій особистості, яка забезпечує її самостворення, оптимальний внутрішній зріст та самореалізацію. Спрямованість у майбутнє, усвідомлювання своїх перспектив роздивляються як умова продуктивного структурування теперішнього часу. Л.С. Виготський вважав, що психологам ніколи не зрозуміти особистість людини, якщо розглядати її тільки у зв"язку з минулим (по 3. Фрейду), теперішнім (згідно з поглядами біхевіористів), абстрагуючись від “фінальної” спрямованості поведінки [3].
   Без спрямованості на визначену мету життєвий світ особистості не будується, тому актуальність дослідження психологічного змісту нового для вітчизняної психології поняття “цільова спрямованість” обумовлена бажанням зрозуміти, чим характеризується поняття, за допомогою якого людина набуває самоздійснення та самореалізацію.
   Проведене дослідження відповідає проблемі дисертаційного дослідження І.О. Шандро та науковій тематиці кафедри.
   Аналіз останніх наукових досліджень. У сучасній психології спрямованість роздивляється з двох позицій: як атрибут особистості, і як атрибут діяльності [6].
   Представники особистісного підходу роздивлялися спрямованість як систему відношень: до себе, до оточуючих, до праці, до інших людей.
   У цьому ракурсі спрямованість по змісту фактично співпадає з характером. Але, відношення які роздивляються у структурі характеру аналізуються з точки зору змісту, а відношення у структурі спрямованості особистості ієрархізуються за ціннісно-смисловою ознакою.
   У діяльнісному підході спрямованість роздивляється як система спонукань або мотивів, які обумовлюють окреслений вид діяльності. Спрямованість діяльності є наслідком домінування найбільш актуальних мотивів поведінки, які в разі їх повторення сприяють побудові тривкої мотиваційної структури.
   Розділ особистісного та діяльністного підходу є дуже умовним. Дуже часто у роботах, в яких викладені специфічні проблеми спрямованості вони об'єднуються.
   У структурі спрямованості особистості виділяють особистісний та процесуальний рівень. До особистісного рівню відносять потреби, бажання, інтереси, ідеали, переконання, світогляд, рівень домагань, самооцінку, ціннісні орієнтації людини. Складовими процесуального рівня є: когнітивний, афективно-емоційний та поведінковий компоненти.
   Не дивлячись на велику кількість теорій та підходів до проблеми спрямованості, ця категорія не є до кінця визначеною. Ще, за думкою В.О. Семіченко, не складено унфіцированого підходу до проблеми спрямованості, який би міг допомогти остаточному визначенню змісту та форм спрямованості як явленню людської психіки [6].
   Вищевикладене, та актуальність й перспективність означеної проблеми, а також недостатній стан розробки зазначеної проблеми, обумовили мету розпочатого нами теоретичного дослідження -розробити модель категорії “цільова спрямованість особистості”, як форми проявлення спрямованості особистості.
   Теоретичним значенням роботи є обґрунтування психологічної структури та функцій цільової спрямованості особистості, а також психологічних механізмів її здійснення.
   Виклад основного матеріалу теоретичного дослідження. Комплексне дослідження цільової спрямованості особистості передбачає на початковому етапі розробку понятійного апарату та структурно-функціональних характеристик цієї особистісної характеристики як прогностичного потенціалу людини.
   Понятійний апарат дослідження. Дослідження категорії “мета” впроваджене у сучасній науці на різних рівнях, роздивляється і як додатковий засіб з логічного арсеналу гносеології, і як форма випередженого усвідомленого відбиття, і як бажані образи майбутніх результатів діяльності, рівно як і у інших якостях.
   Мета, як вважають Дж. Капрара и Д. Сервон, - це один з механізмів саморегулювання разом з інтегрованими елементами саморегуляції -стандартами та афективною самооцінкою, де мета - уявлення результатів своїх дій.Цілі, як правило є критерієм або стандартом, з якими людина порівнює свою поведінку та успіхи. Відповідно до теорії цілей системи Круглановски (Kruglanovski, 2000), цілі зв'язані не тільки одна з одною одна, але й засобами їх досягнення.
   Ю.М. Швалб вважає, що мета є базовим компонентом психологічної структури діяльності [10]. Як помічає І.О. Мартинюк безперервний зв'язок цілей і діяльності суб'єкта обумовлені їхньою взаємозалежністю, оскільки мета не може виникнути, а тим більше бути реалізованою поза діяльністю. Сама по собі життєва мета окремо від діяльності залишається мрією до тих пір, поки не знайде відображення в діяльності [4].
   Відштовхуючись від загальних положень теорії поетапного формування розумових дій та понять, Я.В. Васильєв прийшов до висновку, що людина весь час знаходиться в окреслених ситуаціях, які є обставинами життя, і вирішує окреслені завдання. Оскільки в загальній психології завдання розуміється як мета, надана в окреслених умовах, а до ситуації входять різні умови, отже особистість будує для себе окреслене завдання. Рішення цього завдання залежить від озброєння суб'єкта сукупністю дій, до яких входить ориентировочна частина дії. З вищевикладеного виходить, що у меті зосереджені два сутнісних компонента людської діяльності: засіб її досягнення та спонукання [2].
   За думкою О.М. Леонтьева: “1) мета виступає як форма конкретизації потреб та мотивів у реальних умовах діяльності; 2) цілі не даються людині, але й не генеруються вольовим зусиллям, а є деяким компромісом між реальністю та мотивом” [9].
   У вітчизняній психологічній науці прийняти наступні визначення мотиву: Мотив - це: 1) спонукання до діяльності, які зв"язані з задовольнянням потреб суб'єкта; 2) предметна-спрямована активність зумовленої сили; 3) спонукальний вибір спрямованості діяльності. Предмет (матеріальний або ідеальний), заради чого ця діяльність виконується; 4) свідома причина, яка є заставою вибору дій та вчинків особистості [5].
   Термін “мотив” у психологічній літературі застосовується лише у зв'язку з той чи іншою діяльністю, тоді, як за думкою Ю.М. Забродіна та Б.А. Сосновського, його фактичне місце у людській психіці багато ширше та різноманітніше за своїм проявом. “Не бывает деятельности без мотива, но вполне возможен мотив без деятельности: до ее начала, после завершения да и вообще вне прямой связи с ней. Такие недеятельностные мотивы проявляются и реализуются не во внешнем праксисе, но непременно и по-особому структурируют общую направленность человека” [7]. Слід вказати, відповідно, що в людини є потреби, які для своєї реалізації не потребують ніякої спеціальної діяльності, в усякому разі, в загальноприйнятому розумінні. Ці потреби, зрозуміло, предметні і “знаходять себе” у мотивах, і проектуються на змістовну структуру спрямованості людини.
   Г.О. Балл, аналізуючи наведені вище визначення поняття “мотив”, констатує наявність концептуальної та стилістичної недосконалості наведених текстів. Причинами цього він вважає: “во-первых, существенные расхождениях между трактовками мотива, принимаемыми представителями разных психологических школ, и, во-вторых, недостаточную разработанность трактовок этого понятия в содержательном и логических аспектах” [1].
   При цьому Г.О. Балл пропонує своє трактування поняття “мотив”: “мотив - это существующая в психике индивида инцентивная (побудительная) целевая модель некоторого предмета, который каким-то образом выделен этим индивидом в мире и при этом обладает для него устойчивой (по крайней мере относительно) субъективной ценностью”[1]. При цьому мета дії використовується як приклад інцентивної (спонукальної) цільової моделі. Визнання людиною бажаності або навіть обов'язковості реалізації якоїсь мети само по собі недостатнє для спонукання до дії заради досягнення цієї мети. У цьому випадку можна говорити лише про цільову настанову, тобто про готовність суб'єкта здійснити яку-небудь дію для реалізації наміченої мети. Адже “заохочувати” зовсім не обов'язково означає “заохотити”. При цьому варто нагадати, що й О.М. Леонтьев вважав: “цель не осуществляет побуждения к действию, а только подчиняет его” [9].
   Важливе значення, на думку Г.О. Балла, має поділ моделей за наступними типами: А) матеріальні - такі, для яких субстратні властивості істотні; Б) матеріалізовані - які хоча й мають субстратні властивості, але не мають істотного значення (наприклад, те, чи написаний текст олівцем на папері або крейдою на дошці). Ці моделі добре підходять для “фиксации идеального внешними средствами”; В) ідеальні - не мають субстратних властивостей [1].
   Будь-якій ідеальній моделі відповідає матеріальна або матеріалізована модель. Моделі можуть бути як первинними так і вторинними, відносно модельованих систем. Серед моделей, первинних відносно модельованих систем, виділяють цільові. Матеріальні цільові моделі досліджуються в психофізіології. Це, за М.А. Берштейном, “закодированная в мозгу модель потребного организму будущего” [1] й, за П.К. Анохіним, “некоторый обширный комплекс синаптических процессов мозга, в которых материально закодированы полезные результаты, необходимые в данный момент” [1].
   В психології основна увага приділяється ідеальним цільовим моделям. їх прикладом служать цілі дій індивіда (необов'язково усвідомлювані). Передумовами дії є:
   а) розбіжність між двома психічними моделями - цільовою та моделлю актуального (фактичного) стану об'єкта дії;
   б) участь цієї розбіжності в детермінації впливу на цей об'єкт.
   Наявністю згаданої розбіжності, на думку Г.О. Балла, слугує ознака існування внутрішнього для суб'єкта завдання. Г.О. Балл ввів також поняття модальності моделі - властивості, яка конкретизує характер її реального або потенційного використання активною системою.
   З урахуванням вищевикладеного відносно пояснення змісту цільових й інцентивних моделі, услід за Г.О. Баллом, зупинимося на характеристиці потреб, оскільки спрямованість - це поняття, яке позначає не тільки сукупність мотивів, але й сукупність потреб які визначають головний напрямок її поведінки [1].
   Потреба - це відображення в психіці індивіда об'єктивної нужди або необхідності в будь-чому, яку відчуває індивід. Характеризуючи суб'єктивні потреби в співвідношенні з об'єктивними (вимогами), варто звернути увагу на широкий спектр розходжень: а) у ступені та характері представленості у свідомості. Зокрема, “можно осознавать - ощущать, переживать наличие нужды и не понимать, что мне нужно” [5]; б) у ступені адекватності, з яким вимоги відбивається в потребі.
   Суб'єктивну потребу можна розглядати як особливий вид цільової моделі, а саме: як присутню в психіці індивіда специфічну модель потрібного йому стану його самого. Ця модель необов'язково є інцентивною (такою, яка спонукає до дії), але в будь-якому випадку вона створює в психіці певну напругу. Розбіжність між розглянутою моделлю та моделлю актуального стану індивіда (також наявного в психіці) говорить про існування специфічного внутрішнього для нього завдання.
   З огляду на все вищевикладене, пропонуємо наступне визначення категорії “цільова спрямованість особистості”. Цільова спрямованість - форма прояву спрямованості особистості, модель бажаного, побудована на підґрунті певних очікувань, бажань, надій, переконань, інтересів, ціннісних орієнтацій особистості, яка характеризує внутрішню готовністю особистості до реалізації актуальних потреб у будь-чому у сьогоденні та майбутньому.
   При цьому відразу виникає потреба розвести поняття “цільова спрямованість” і “цілеспрямованість”. Цілеспрямованість - це характеристика особистості, яка включає досягнення особистістю певної мети, містить засоби й способи досягнення поставленої мети.
   Структура й функції цільової спрямованості особистості. Оскільки цільова спрямованість, за прийнятим нами визначенням, є цільовою настановою, то, як будь-яка настанова, вона містить три складові: когнітивну, емоційно-оцінну й поведінкову. Когнітивна складова містить думки, переконання, ціннісні орієнтації, яких людина дотримується щодо тих або інших предметів і людей, які дозволяють їй судити, що, на її погляд, є реальним, правдоподібним або можливим.
   Емоційно-оцінна складова наповнена позитивними або негативними емоціями та пов'язаними з ними настроєм та переконаннями. Вона надає цільовій спрямованості емоційного забарвлення й орієнтує в діях, які людина збирається зробити. Невдоволеність собою може привести до зниження настрою людини, що, може зробити любу перспективу незадовільненой. При цьому негативний настрій обумовлює уявлення відносно своєї самоефективності.
   Поведінковою складовою цільової спрямованості є дії, які диктують таку реакцію людини, яка відповідає її переконанням і вболіванням.
   Цільова спрямованість характеризується силою мотивації (прагнення), тобто можна також говорити про її конативну складову.
   Цілі людини відрізняються віднесеністю в часі: одні цілі спрямовані на найближчу перспективу, другі - на віддалену, треті - концентруються на сьогоденні. Існують й індивідуальні відмінності, пов'язані з далекими та близькими цілями. Тому ще однією складовою цільової спрямованості особистості можна вважати часову складову.
   Які функції виконує цільова спрямованість особистості?
   Перша - оцінювальна функція. Через цільову спрямованість можна оцінити, чого хотілося б, що повинно бути; своє минуле, сьогодення й майбутнє з погляду задоволеності життям взагалі й якістю життя зокрема.
   Далі варто назвати стимулюючу функцію, тому що усвідомлення людиною свого бажаного майбутнього нібито “підштовхує”, мотивує активний розвиток відповідно до потреби організувати, упорядкувати, спланувати своє життя. Ця стимуляція не є безпосередньої, вона досить складно опосередкована мріями, бажаннями, надіями.
   Наступна функція - функція футуристична. Цільова спрямованість не відтворює майбутнє, вона його готує, моделює. Таке моделювання майбутнього підкоряється принципу організованості, який виділив Ю.М. Швалб. Організованість передбачає структурність елементів, їхню відносну внутрішню несуперечність, функціональну цілісність і просторово-часову обмеженість [11].
   Цільова спрямованість активно впливає на формування життєвого досвіду. Тут мається на увазі функція самоусвідомлення як розуміння себе й свого життя, своєї історії.
   Механізми здійснення цільової спрямованості особистості.
   Як здійснюється цільова спрямованість? На що вона впливає?
   Її вплив починається з того, чого ще немає, тобто з бажаного майбутнього. Тому першим механізмом цільової спрямованості будемо вважати створення прогнозу, який є не просто емоційним, стихійним, але й передбачає раціоналізацію, структурування, упорядкування майбутніх подій. Прогнозуючи, людина нібито долає стрес невизначеності, зменшує хаос просторово-часової необмеженості.
   Взагалі людина досить точно може вгадати, передбачити своє майбутнє з огляду на наступні зміни: а) життєтворчий потенціал (імовірність самореалізації в конкретних життєвих обставинах); б) внутрішнє та зовнішнє очікування; в) наявність підкріплення; г) рівень домагань [8].
   Серед імовірних механізмів дії цільової спрямованості насамперед необхідно назвати комунікативний механізм, тому що людина живе не у вакуумі, а будує своє майбутнє життя через цілепокладання під значним впливом оточення. Тому певні бажання, прагнення, цілі виникають у людини в контексті взаємодії, з якої складається практично будь-яка життєва ситуація.
   Зв'язок мети з потребами та мотивами особистості, які є головними компонентами спрямованості особистості, спонукають вивчення цільової спрямованості через цілепокладання. Цілепокладання не є психічним процесом у традиційному розумінні цього поняття, тобто йому властиві процесуальні характеристики, але воно не тотожне таким психічним процесам як сприйняття, пам'ять або мислення. Цілепокладання, на думку Ю.М.Швалба, - особлива психологічна функція свідомості, яка забезпечується триванням психічних процесів й забезпечує конкретизацію, ієрархізацію, а пізніше й реалізацію цілей людини. Цілепокладання внутрішньо організовується як психологічна умова й початкова ланка розгортання діяльності [10].
   Щоб цільова спрямованість особистості отримала реалізацію, треба якось позначити цілі, бажання, прагнення. Саме семіотичний механізм дозволяє людині окреслити своє майбутнє, накладаючи на нього певні очікування, надії та побоювання. Завдяки цьому механізму розпливчаста картина того, що повинно відбутися в нашому житті зараз, завтра, через кілька днів, місяців, років, певним чином організовується.
   Висновки й перспективи подальших досліджень
   1. Визначаємо цільову спрямованість як форму прояву спрямованості особистості, модель бажаного, побудовану на підґрунті певних очікувань, бажань, надій, ціннісних орієнтацій, яка характеризує внутрішню готовність людини до реалізації актуальних потреб у будь-чому у сьогоденні й майбутньому.
   2. У структуру цільової спрямованості входять: когнітивна, емоційно-оцінна, поведінкова, конативна та часова складові.
   3. Серед функцій, які виконує цільова спрямованість, варто назвати оціннювальну, стимулюючу, футуристичну, самоконтролю й самоусвідомлення.
   4. До механізмів дії цільової спрямованості особистості можна віднести наступні складні процеси: створення прогнозу, комунікативний, семіотичний і цілепокладання.
   У наступних публікаціях автор розраховує викласти матеріали психодіагностичного дослідження цільової спрямованості особистості на різних етапах особистісного та професійного онтогенезу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Балл Г.А. “Мотив”: уточнение понятия / Г.А. Балл // Психологический журнал. - 2004. - № 4. - С. 56-65.
2. Васильєв Я.В. Футурреальная психология личности. - Николаев: Изд-во “Илион”, 2007. - 519 с.
3. Выготский Л.С. Собрание сочинений в 6-ти томах. - М.: Педагогіка, 1982-1984.
4. Мартынюк И.О. Жизненные цели личности: понятие, структура, механизмы формирования. - К.: Наукова думка, 1990. - 124 с.
5. Психология личности: Словарь-справочник. - К., 2001.
6. Семиченко В.А. Проблемы мотивации поведения и деятельности человека. - К.: Миллениум, 2004. - 521 с.
7. Сосновский Б.А. Мотив и смысл. - М.: Тривола, 1993. - С. 66.
8. Титаренко Т.М. Життєві домагання особистості: феноменологічний та структурно-функціональний підходи. - 2004. - № 4. - С. 128-145.
9. Традиции и перспективы деятельностного подхода в психологии. Школа А.Н. Леонтьева. - М.: Смысл, 1999. - 209 с.
10. Швалб Ю.М. Психологические модели целеполагания. - К.: Стилос, 1997.- 240 с.
11. Швалб Ю.М. Свідомість як відношення людини до світу // Психологія і суспільство. - 2004. - № 4. - С. 154-166.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com