www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Політична соціалізація та політична участь: концептуальні засади понять
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Політична соціалізація та політична участь: концептуальні засади понять

О.О. Хан

ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ТА ПОЛІТИЧНА УЧАСТЬ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ПОНЯТЬ

   Сучасна ситуація розвитку суспільства, постійні зміни в ньому, кризові ситуації свідчать про потребу в розбудові демократичної держави та громадянських відносин між інститутами влади. Зростає необхідність в активній участі громадян в політичному, економічному, культурному, духовному житті.
   Залучення особи до суспільно-політичного життя, ступінь активності та участі в політичному житті залежить від особливостей засвоєння соціальних норм, правил та вимог. Тобто мається на увазі, особливості політичної соціалізації.
   Соціалізація є надзвичайно важливим процесом як для суспільства, так і для окремих людей зокрема. В процесі соціалізації людина набуває якостей, необхідних їй для життєдіяльності в суспільстві, але й відбувається становлення всього соціального досвіду. Соціалізація забезпечує спадкоємність історичного розвитку.
   В сучасній психології розмаїття дослідженнь та розуміння проблеми політичної соціалізації здійснювалося багатьма науковцями.
   Спираючись на принцип діяльнісної сутності людини, її професійної активності, Г. М. Андреева визначає соціалізацію - як, “двосторонній процес, що включає в себе з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків; з іншого боку (часто недостатньо підкреслюється в дослідженнях), процес активного відтворення індивідом системи соціальних зв'язків за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище”[4, с 269]
   Загалом виділяють такі важливі характеристики сутності соціалізації:
   1) зв'язок соціалізації з адаптацією;
   2) зв'язок соціалізації з вирішенням проблеми виживання та зберігання генофонду людства в життєвих і природних обставинах;
   3) призначення соціалізації - ефективна участь людини в соціальних групах;
   4) результат соціалізації - особистість, що має у певній мірі суспільну спрямованість діяльності [1; 2].
   На соціалізацію особистості впливають три основні чинники -особистість, культура, суспільство. Взаємодія між ними відбувається не довільно, а в межах соціальних груп, невід'ємною частиною яких є індивід. Саме в ході взаємодії зазначених чинників структурується особистість, інтегруючись за допомогою культури в колектив, групу.
   В свою чергу поняття політична соціалізація походить з соціальної та політичної психології. Н. М. Дембицька зазначає, що в широкому смислі слова - це метод, яким культура передає політичну культуру своїм носіям [3, с 164]. У політологічному енциклопедичному словнику поняття політична соціалізація розглядається як “засвоєння кожним індивідом норм і культурних кодів, що визначають його уявлення про політичну сферу, відносини до неї, його дії в політичній сфері; це процес постійного навчання, в ході якого індивід засвоює культуру і пристосовується до суспільства, що для нього (індивіда) є життєвим середовищем” [2, с 362]. Включення в суспільно-політичне життя багато в чому визначається зв'язками окремої людини із собі подібними, наявністю можливостей для обміну інформацією. Г. Г. Дилигенский зазначав, що: “Соціалізація виступає вільно генерованою індивідами активністю, метою якої являються виявлення ресурсів і можливостей суспільства, самовизначення власної ідентичності, ввімкнення в різні суспільні системи й інститути, їхнє значення або нехтування і т. ін.” [9, с 375].
   Зміст процесу політичної соціалізації залежить від характеру відносин індивіда та влади в конкретному суспільстві. Адже людина набуває статусу політичної особистості в результаті тривалої взаємодії з навколишнім світом. У соціальному аспекті особистість значною мірою детермінована економічними, політичними, національними, ідеологічними відносинами та зв'язками між ними. Рівень політичної соціалізації - величина змінна. Він детермінований значною мірою умовами соціально-політичного життя.
   Так само як і процес соціалізації, політична соціалізація протікає поетапно і продовжується протягом усього свідомого життя людини. В ньому виділяють різні стадії, що обумовлені віковими змінами особистості. Спостерігається значна різниця між сутнісними характеристиками політичної соціалізації молоді та інших вікових груп населення. Люди старшого віку, які мають певний тип соціалізації, передають, звичайно, свої життєві настановлення молоді, але вона отримує й інші зразки соціальної поведінки в процесі навчання, а також із засобів масової комунікації та з практики новітніх суспільних відносин.
   Загалом, більшість учених сходиться на думці, що коли людина не має властивостей, котрі набуваються в процесі політичної соціалізації, то це не дає їй можливості адаптуватися в політичній сфері суспільства. Сходяться вчені і в тому, що важливими функціями політичної соціалізації є набуття особистістю навичок орієнтування в політичному просторі й виконання в ньому певних функцій.
   Чим вища політична культура суспільства, тим більше уваги воно приділяє процесу політичної соціалізації. Чим вищий ступінь соціалізації в суспільстві, тим вищим є рівень залученості громадян до суспільно-політичних процесів. Адже люди з високим рівнем політичної свідомості беруть активну участь у політичному житті суспільства, забезпечуючи розвиток суспільних відносин. Політична культура та політична соціалізація взаємопов'язані. Політична культура суспільства є змістовим компонентом політичної соціалізації особи. В результаті політичної соціалізації суб'єкт пристосовується до політичної культури і спроможний розвивати її.
   Метою політичної соціалізації є формування політичної культури громадянина; в процесі політичної соціалізації формується увесь набір настановлень, що стають для молоді джерелом політичної поведінки, та формують їхню власну активну позицію. В результаті успішної політичної соціалізації задовольняються глибинні потреби особистості бути громадянином.
   Отож освоювати політичну культуру, тобто здійснювати соціалізацію молоді - означає культивувати уявлення про політику, вчитися політиці, ставати активним учасником політичного життя, формувати політичну свідомість та самосвідомість.
   На нашу ж думку, політична наука повинна виходити з активної ролі особи в політичному житті щодо засвоєння певних політичних норм і цінностей. Цей процес визначається поняттям “політичний розвиток особи”. Маємо на увазі процес активного засвоєння індивідом ідеологічних та політичних цінностей і норм, притаманних конкретному суспільству.
   Отже, політична соціалізація постає як сукупність процесів становлення політичної культури, свідомості та поведінки особистості, прояву політичної активності, залучення індивіда до цінностей, знань, рольових зразків, які дозволяють адаптуватися до політичного життя суспільства. Зміст політичної соціалізації складають процеси інтеріоризації (внутрішнього прийняття) вимог соціально-політичної системи суспільства у внутрішню структуру особистості (політичні потреби, установки, цінності, норми), та екстеріоризації (зворотній процес) - перетворення політичного досвіду особистості в політичну дію, поведінку, реалізації його в статусно-рольових моделях поведінки в даному політичному просторі.
   Разом з тим, одним із феноменів, які найбільше цікавлять соціально-політичну психологію є вибір людини форми та виду залучення до суспільно-політичних процесів, крайніми точками такого залучення є або активна участь в суспільно політичному житті, усвідомлення цієї участі як пріоритетного виду діяльності, або ж повне відчудження від цього, прийняття ролі пасивного об'єкта соціальних і політичних процесів.
   Поняття політичної участі є багатогранним і широко галузевим. Безперечно, поняття політичної участі є надзвичайно актуальним, оскільки, його вивчення знаходиться на перетині суміжних наук, а саме політології, політичної соціології, та політичної психології. В українській науці дослідження політичної участі людей, на жаль, нечисленні і мають переважно теоретичний характер.
   Демократичне суспільство передбачає високий рівень розвитку соціального, політичного, культурного життя у державі. Держава є, як єдиний організму, що має високу здатність суспільного середовища підтримувати кожний компонент соціуму - групу, організацію, особистість тощо. А за кожним індивідом, як громадянином держави, в свою чергу, передбачається активна позиція в суспільно-політичних процесах, а також прийняття рішень та відповідальності за суспільне життя країни. Отже, кожен громадянин держави є як об'єктом так і суб'єктом громадсько-політичного життя.
   Роль, та участь особи в суспільно-політичному житті в різних підходах та різні часи мало різне значення.
   В сучасній науці, ми маємо результати значної кількості досліджень феномену політичної участі, так: О. Ю. Мелешкіна, М. І. Пірен, М. Вебер працювали над визначенням сутності категорії “політична участь”; В. М. Бебик, М. Ф. Головатий, В. А. Ребкало, М. Н. Корнєв розглядали політико-психологічні характеристики індивіда, ступеня його політичної розвиненості, вміння реалізувати власні політичні знання у межах функціонуючої політичної системи; політичну активність досліджували X. Маклоскі, Б. С. Мар'єнко; Д. В. Ольшанський вирізняв поняття “міра діяльності”; К. Абульханова-Славська, Г. Бєлицька, А Брушлинський вирізняли поняття “міра суб'єктності особистості щодо суспільства”; політичну поведінку досліджували Г. Артемов, Л. Гозман, О. Шестопал; політичну участь, через аналіз процесу політичної соціалізації, політичної ідентичності зроблено у роботах Н. Ф. Гедікової, Н. М. Дембицької, М. С. Катаєвої, В. В. Москаленко; розуміння сутності влади досліджував В. О. Васютинський; розгляд політичної участі особистості через дослідження масової політичної свідомості та політичної поведінки здійснено у роботах Г. Г. Дилігенського, М. М. Слюсаревського.На сьогоднішній день, не дивлячись на те, що політична участь достатньо активно розглядається, у дослідників, ще не існує усталеного та загальноприйнятого визначення даного поняття; як правило використовуються різноманітні робочі визначення політичної участі, хоча і зберігається певний загальний момент, що виступає в якості вихідного для розкриття його смислового значення в недиференційованій цілісності.
   “Політична участь відзначається як, залучення членів певної соціально-політичної спільноти до процесу політико-владних відносин; вплив громадськості на перебіг існуючих соціально-політичних процесів у суспільстві та на формування владних політичних структур. [2, 513; 8]
   У дослідженні феномену політичної участі вирізняють різні принципи градації наукових напрацювань, пов'язаних з різною термінологією визначення особливостей політичної участі, при різній ємності та різному смисловому навантаженні, виділяють - типи, форми, та види. Одна з одиниць що виділяється - це тип. Класифікація типів політичної участі досить обширна: за інтенсивністю, за кількістю залучених людей тощо.
   Класифікація типів участі:
   - Активна і пасивна (тобто активна участь і задіяність особи в суспільно-політичних процесах).
   - Індивідуальна і колективна (мається на увазі участь в політичному житті окремого індивіда, групи, мас).
   - Добровільна і примусова (за власним бажанням, або в іншому випадку, за примусом, наказом).
   - Традиційна і новаторська (участь традиційна, або ж з використанням новітніх ПР та політичних технологій).
   - Легітимна і нелегітимна (основна суть в тому визнається така участь чи ні, чи має силу).
   - Інституціоналізовані та неінституціоналізовані (голосування, участь у діяльності партій натомість в другому випадку масові хвилювання, не визнані законом угруповання з політичними цілями);
   - участь, яка має місцевий та, загальнонаціональний характер. Наступною одиницею диференціації виступає форма.
   М. Головатий виділяє такі форми політичної участі людини у політичному житті суспільства [8]:
   - Узгодження свого життя, діяльності з органами влади відповідно до основних конституційно-правових норм;
   - Участь у виборчих компаніях, референдумах, формуванні представницьких органів різних рівнів - від місцевих до центральних;
   - Участь у демонстраціях, мітингах, пікетуваннях, інших масових політичних акціях;
   - Участь у діяльності політичних партій, громадських об'єднань, в інших організованих формах політичного процесу;
   - Безпосередня політична діяльність у формах і посадах, пов'язаних з виконанням функцій представника влади, депутатського корпусу тощо;
   - Політична діяльність яка фактично є для людини основним заняттям, джерелом її існування. Це державні діячі, лідери політичних партій, об'єднань , теоретики-ідеологи та інші.
   Ще одна одиниця в існуючій диференціації політичної участі виступають види (котрі не завжди обмежуються і відрізняються у своєму визначенні від форми). Тобто, в науковій літературі існує певна неузгодженість у визначенні типів і видів. Те, що одні науковці виділяють як види, інші називають типами. При цьому ця ємність змісту і характеристики видів різні.
   Розрізняють наступні види політичної участі[2]:
   - У виборах;
   - У прийнятті рішень;
   - В управлінні та самоврядуванні;
   - У виборі політичних лідерів і контролі за їхньою діяльністю;
   - У прийнятті, реалізації й охороні законів;
   - У виборчих політичних компаніях, у мітингах, зібраннях;
   - Засвоєнні та передачі політичної інформації;
   - У страйках;
   - В масових компаніях громадянської непокори, визвольних війнах та революціях;
   - У діяльності політичних партій і громадсько-політичних об’єднань. Багатопланова диференціація політичної участі, значна кількість характеристик, що виділяє її типи, види, форми, розкриває в значній мірі сутнісні особливості участі, утворюють досить широкий простір, що задає норми відношення до визначення і розуміння політичної участі.
   Однак, як зазначає В. І. Бортніков, сутність політичної участі є складним явищем, що пояснюється як використанням різних методологічних підходів для його пояснення, так і складністю теоретичної термінологічної визначеності основних понять. Для опису феномену політичної участі використовують такі поняття, як “політична активність”, “політична діяльність”, “політична поведінка” [6]. В науковій літературі зазначені поняття часто не розмежовують, плутають або не визначають взагалі, тому вважаємо за доцільне встановити відмінності між цими поняттями, для висвітлення фігури політичної участі, оскільки до кожного з цих понять політична участь має безпосереднє відношення.
   Політична активність - “одна з форм суспільної активності, діяльність соціальних об'єктів, яка має на меті впливати на прийняття політичних рішень, здійснення своїх інтересів. Активністю у політиці позначається діяльність професійних політиків, у тому числі депутатів, чиновників, лідерів політичних партій, партій, організацій та їх членів” [2, 22].
   За Д. Олшанським, політична активність - це діяльність політичних груп або індивідів, повязана з наміром розвитку або зміни політичного чи соціально-економічного ладу та відповідних соціально-політичних інститутів. На індивідуальному рівні політичну активність вчений розглядає як сукупність проявів життєдіяльності людини, в яких відбувається його прагнення брати активну участь в політиці, захищати свої права та інтереси. [12]
   Н. Дембицька визначає політичну активність як функціональний прояв особистості в в політичній діяльності, котра, у свою чергу, впорядковується самим субєктом. Стаючи суб'єктом владних відносин, особистість вибудовує власну систему політичних дій, структуруючи її певним чином, але у відповідності до вимог політичної системи і власної політичної культури [3].
   Говорячи про явище політичної активності, недивно, що значна кількість вчених звертались до дихотомії: “пасивність-активність”. Так політичний психолог Б. Мар'єнко пропонував розглядати політичну активність у вигляді континууму на одному з полюсів якого - політична пасивність, а на протилежному - політична гіперактивність та екстремізм. [10, 27 - 30]
   Таким чином вважаємо що провести чіткий кордон між політичною участю та політичною активністю неможливо, дані поняття є близькими, але й не є тотожними. Політична активність є скоріше показником якості в політичній участі. Явище політичної участі є більш визначеним та конкретизованим за своїми характеристиками та формами вияву. Натомість, політична активність є свідченням активності як такої, мається на увазі свідома громадянська позиція, та рівень (міра) суб'єктної визначеності, як реалізацією її якісних особливостей.
   Отже, звертаючись до феномену політичної активності, варто розуміти певні відмінності. В англійській мові розуміння поняття активність більш чітке, оскільки існує два різних слова на позначення явищ з різним значенням, натомість в українській мові слово активність має два значення, активність, як діяльність, та активність в розумінні інтенсивності. Отже, політична активність (political activity) -розуміється, перекладається, як діяльність, тобто, участь в політичних процесах, подіях; та політичну активність (political active) - розуміється, як інтенсивность залученності до політичних подій.
   Політична діяльність - “невід'ємна складова загальної людської діяльності, специфічна суть якої полягає в сукупності дій окремих індивідів і великих соціальних груп, спрямованих на реалізацію їхніх політичних інтересів, насамперед завоювання утримання і використання влади” [2].
   Ймовірно, що найбільш чітким розумінням в розрізненні політичної участі та політичної діяльності, є підхід; який зосереджує увагу на тому, що політична діяльність, як явище поділяється на два рівні: перший, нижчий - політична участь. Реальними формами цього рівня політичної діяльності є : вибори, мітинги, збори, страйки тощо. Другий - вищий рівень політичної діяльності - це політичне функціонування, тобо професійна політична діяльність, яку здійснюють члени уряду, депутати парламенту, керівники партій, рухів, політичні інститути, політичні вчені політологи.” [2].
   Отже, політична діяльність є значно ширшим явищем, яке включає в себе дві структурні складові - це політична участь, як скоріше стихійне, не довготривале та неусталене явище; та політична професійна діяльність. Однак, даному науковому погляду можне суперечити, оскільки, на нашу думку, політична участь хоч і є формою політичної діяльності, але, як явище не завжди стихійне і тимчасове. А також твердження, того що, політична участь охоплює скоріше непрофесійну сферу є досить умовним, оскільки провести чіткий кордон між професійною і непрофесійною діяльністю досить важко.
   Політична участь характеризується не лише такими показниками як активність індивіду, ступінь включеності в суспільно-політичне життя, ідентифікація з тими чи іншими політичними силами, але й іншими чинниками. Разом з тим, сукупність всіх чинників впливають на детермінацію та прояви специфічної для кожної особи політичної поведінки. Саме політична поведінка зумовлює своєрідність і особливості політичних процесів. У свою чергу, політична діяльність визначається власне природою політики. - встановленням відповідних політичних відносин між суб'єктами політики, які мають не лише однакові, а й протилежні запити й інтереси, напрямки активності.
   За В. І. Бортніковим: політична поведінка є не лише дії окремих учасників, а й масові виступи, як організованих суб'єктів влади, так і стихійні дії натовпу - акції на підтримку системи, або проти неї. Особливим видом політичної поведінки є голосування “проти”[6].
   На думку Г. Артемова політичною поведінкою можна вважати “сукупність людських дій (вчинків), які спостерігаються ззовні, у сфері розподілу та здійснення влади” [5]. Також політичну поведінку можна розуміти як “суб'єктивно мотивований процес, в якому втілюється той чи інший вид політичної діяльності” [11].
   Як підкреслюють російські вчені Л. Гозман та О. Шестопал, беручи до уваги поняття “поведінка”, психологи частіше звертаються до поняття “діяльність”. Поняття “поведінка” трактується як зовнішнє відображення діяльності, без урахування її суб'єктивного моменту. Термін “поведінка” є доцільним для зображення відповідних форм політичної діяльності. Однак на відміну від біхевіористських підходів “людина розглядається, по-перше, і я к суб'єкт, і як об'єкт політичних відносин. По-друге, діяльність у політиці не зводиться лише до її зовнішніх проявів” [7].
   У сукупності політична поведінка різних суб'єктів є тією взаємодією, яку називають політичними відносинами. Політичні відносини мають відповідні особливості і характеристики. Вони виникають та існують за активної участі свідомості і проявляються у відповідних вчинках та процесах. “При цьому дві форми існування політичних відносин: політичну діяльність і політичну організація. Якщо в політичній діяльності відбивається динамізм політичних відносин, їх залежність від зусиль конкретних учасників політичного процесу, то політична організація відображає відповідну структурованість політичних відносин, їх сформованість на основі відповідних норм і правил.” [8].
   Виокремлюють два основні типи політичної поведінки: закритий і відкритий [8].
   Для закритого типу політичної поведінки характерна політична бездіяльність, або аполітичність. Така ситуація може бути як через внутрішні чинники: відсутність об'єктивних особистісних можливостей займатися політикою, апатія, як то суцільна відсутність інтересу до політичної діяльності, аномія, стан психіки людини, коли вона відчуває, що фактично політичне життя проходить повз неї. Та, не меншою мірою впливають і зовнішні чинники: геополітична ситуація в країні, соціально-культурна, духовна сфери, політико-правові умови, що існують в суспільстві.
   Для другого, відкритого типу політичної поведінки, властива здебільшого вмотивована, цілеспрямована, раціональна відповідно психологічно і емоційно зумовлена політична діяльність.
   Політична участь в умовах сучасної глобалізації - суверенізації, інтеграції, формування нового світового порядку - виступає, як одна з основних характеристик демократі, як засіб політичної соціалізації та політичного виховання, розв'язання конфліктів, політичним відчуженням мас, низьким рівнем політичної культури в країні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абульханова К. А. Политическая психология. - М.: Аспект Пресе, 2003.- 251с.
2. Авер'янов В. Б., Алєксєєнко І. В., Андреев С. С, Антоненко В. Г., Антонюк О. В. Політологічний енциклопедичний словник. 2.вид., доп. і перероб.- К. : Генеза, 2004.
3. Авер'янова Г. М., Дембицька Н. М., Москаленко В. В.. Особливості соціалізації молоді в умовах трансформації суспільства -К. : “ППП”, 2005. - 308 с.
4. Андреева Г. М. Социальная психология. - М.: Аспект Пресс, 2002. - 383с.
5. Артемов Г. П. Политическая социология: Учеб. пособие. - М.: Логос, 2003. - 280 с.
6. Бортніков В. І. Політична участь і демократія: українські реалії. -Луцьк : Вежа, 2007. - 524 с
7. Гозман Л. Я., Шестопал Е. Б. Политическая психология. - Ростов-на-Дону : Феникс, 1996. - 448.
8. Головатий М. Ф.. Політична психологія: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. - К. : МАУП, 2001. - 136 с.
9. Дилигенский Г. Г. Социально-политическая психология. - М. : Новая шк., 1996. - 352 с.
10. Мар'єнко Б. С. Психологічні аспекти політичної активності та радикалізму// Наукові студії з політичної психології. - К.: ДОК-К, 1996. - Вип. 2. - С. 80-87.
11. Мелешкина Е. Ю Политическое поведение // Политический процесе: основные аспекты и способы анализа: Сб. учебных материалов . - М.: 2001. - С. 15-171.
12. Ольшанский Д. В. Политическая психология. - СПб. : Питер, 2002. - 575 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com