www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Батьківство як психологічний феномен
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Батьківство як психологічний феномен

P.M. Хавула

БАТЬКІВСТВО ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН

   Постановка проблеми. Психологія батьківства залишається однією з найбільш складних та малорозроблених галузей психологічної науки. Незважаючи на деякі наукові розвідки вивчення проблеми материнства (В. Кравець, Р. Овчарова, І. Братусь, Т. Говорун, Ю. Шмурак, Г. Філіппова та ін.), становлення батьківської сфери вивчена недостатньо. У зв'язку з цим виникає необхідність проведення теоретичного аналізу і організації спеціальних досліджень, направлених на вивчення даного феномена і його впливу на розвиток особистості.
   Актуальність дослідження зазначеної проблематики обумовлюється тим, що висока якість життя, суб'єктивне благополуччя особистості, щастя людини неможливе без самореалізації її в сімейній сфері життєдіяльності, передумовою якої є вироблення адекватних та реалістичних життєвих завдань, пов'язаних зі шлюбом та сім'єю. Одним з них є завдання реалізуватися як батько чи мати.
   Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблема цілеспрямованого розвитку психологічної готовності до батьківства в науковому плані залишається відкритою. При цьому більшість авторів підкреслюють, що батьківство є важливою умовою розвитку дитини і особистості самого батька: за даними досліджень батько впливає на статеворольову ідентифікацію (3. Фройд, Н. Левальд, Ш. Барт і ін.); інтелектуальний розвиток (інтерес до учіння) (В. Фтенакіс, Р. Берне, Б. Кочубей); засвоєння моральних норм (О.Б. Чиркова); емоційно-особистісну сферу дитини (Є.О. Смірнова); а також її характерологічні особливості (Є.П. Ільїн, А. Біллер, 3. Матейчек і ін.). Перехід до батьківства припускає подолання особистісної кризи чоловіком, пов'язаної з проблемою усвідомлення себе батьком (Е. Еріксон, Е. Фром, Р.В. Манеров, та багато інших.).
   Мета статті: виявлення впливу батьківства на оптимізацію розвитку особистості та виокремлення соціально-психологічних чинників, що сприяють формуванню рольової позиції батьківства.
   Виклад основного матеріалу. Соціальні переміни в сучасному суспільстві призводять до зміни гендерних ролей, у тому числі й батьківських. Сучасні чоловіки дещо інакше розуміють, що означає бути батьком, і часто роблять для своїх дітей те, що звичайно робили жінки. Якщо традиційна роль батька пов'язувалася насамперед з матеріальним забезпеченням сім'ї, то “нові батьки” усвідомили свою відповідальність за емоційний стан дітей, за їх психологічне благополуччя, зрозуміли, що батьківська поведінка відбивається на поведінці дітей та їх майбутньому.
   На думку А. Адлера, кожна людина має три основні життєві завдання: професійне, дружби і кохання [1]. Самореалізація чоловіка в кожній з цих сфер постає як необхідна умова реалізації людиною свого життєвого потенціалу.
   Вирішення цих трьох основних життєвих завдань відбувається за допомогою вибудовування та верифікації локальних завдань, які, з врахуванням можливостей і обмежень, сприяють уточненню шляху особистісного самоздійснення чоловіка і перетворюють лінію його саморозвитку з ймовірної на реальну.
   Наприклад, життєві завдання, пов'язані зі шлюбом та сім'єю, в різні етапи життя чоловіка можуть мати приблизно такий вигляд:
   - дитинство: сприйняття, засвоєння та програвання (з сестрами чи подружками) взаємин, що існують у батьківській сім'ї, як своєрідного еталону шлюбно-сімейних взаємин;
   - юність: випробовування себе, своїх можливостей та обмежень. Пізнання себе, усвідомлення особистісних особливостей, що можуть сприяти чи заважати побудуванню сімейних взаємин. Знайомства з дівчатами, поява романтичних взаємостосунків, усвідомлення своїх шлюбно-сімейних домагань. Шлюбний вибір, спроба побудування взаємин бажаним чином
   - зрілість: погодження власних шлюбно-сімейних домагань з домаганнями дружини. Розвиток шлюбно-сімейних взаємин згідно з домаганнями. Народження і виховання дітей. Віднайдення балансу між процесом особистісного самоздійснення в різних сферах свого життя.
   - старість: подальший розвиток шлюбно-сімейних взаємостосунків відповідно до етапів сімейного життя (в цей час звичайно діти вже дорослі і створюють власні сім'ї). Допомога дітям у вихованні внуків.
   Зрозуміло, що життєві завдання особистості мають індивідуальні особливості, що визначаються особистісним розвитком чоловіка, тому такий розподіл за віковими періодами дуже приблизний. Але кожний етап особистісного розвитку характеризується своїм життєвим завданням, і в ситуації, коли чоловік вирішує завдання, яке більше підходить для попереднього етапу його розвитку, можна констатувати його особистісну незрілість [11]. Тобто для постановки та вирішення кожного життєвого завдання необхідно “дорости”, успішно вирішивши завдання попереднього етапу.
   Наприклад, чоловік вимушено вступив до шлюбу (причини можуть бути різними: щоб бути “як усі”, тиск батьків, несподівана вагітність дівчини тощо), з'явилися діти, але його сімейне життя не є наслідком свідомого бажання, відповідального вибору, тому зараз, хронічно відчуваючи свою незадоволеність шлюбом, він постійно “втікає” з дому (на роботу, до друзів, на риболовлю, до інших жінок тощо). В такому випадку можна говорити про інфантильність, недостатній особистісний розвиток та неадекватність життєвих завдань, пов'язаних зі шлюбом і сім'єю.
   Особистісно незрілий батько не може бачити в народженні дитини додаткову можливість самореалізуватися. Він скоріше схильний сприймати дитину як істоту, що заважає йому нормально спати, робити улюблену справу, яка, до того ж, відвертає на себе любов та увагу його дружини і вимагає чималих коштів. Зрозуміло, що дитина, відчуваючи до себе таке ставлення, має небагато шансів вирости психологічно здоровою.
   Народження дитини - одна з найважливіших життєвих подій кожної людини, незалежно від її статі. Якщо почуття батьківства інтерналізовано, тобто входить в “Я-концепцію” і самосвідомість чоловіка, суттєво змінює життєвий світ особистості, стосуючись усіх щаблів життя: від розпорядку дня до життєвих цінностей чоловіка.
   В розумінні феномена батьківства поєднуються два його компоненти - материнство і батьківство, в яких звичайно підкреслюються біологічні та соціальні зв'язки між подружжям і дітьми, включаючи народження і виховання дітей, залучення їх до культурних та духовно-етичних цінностей суспільства [2]. Взаємозв'язки між батьками й дітьми також включають психологічний вимір: психологічну підтримку, фасилітацію психічного та особистісного розвитку, надання психологічної допомоги тощо. Традиційно мати ідеалізується; вважається, що материнський інстинкт є вродженим, що він робить жінку більш терплячою, емпатійною, розуміючою та неодмінно допомагає їй інтуїтивно відчувати, що необхідно дитині. Батько ж часто уявляється як відсторонена від цієї діади людина, котра лише відвертає увагу матері на себе та без її допомоги не може зрозуміти потреб дитини.
   Однак життя інколи демонструє ситуації, які свідчать, що батько не тільки здатний з успіхом виконувати “материнські” функції, але й іноді краще за жінку відчуває і задовольняє фізіологічні та психологічні потреби дитини, отримуючи від цього справжнє задоволення.
   До структури батьківства входять такі компоненти:
   - потребнісно-емоційний, до якого включаються біологічні, соціальні та психологічні аспекти мотивації, потреба в контакті, емоційні реакції, переживання;
   - операціональний, який поєднує обізнаність і уміння, навички по догляду за дитиною, спілкування з нею;
   - ціннісно-смисловий, який включає в себе ставлення батька до дитини з екзистенційними переживаннями щодо свого батьківства.
   Крім того, до цієї структури включаються самооцінка як елемент “Я-концепції”, чинник прийняття чи неприйняття ролі батька та оцінки себе як батька своєї дитини; соціальна оцінка оточуючих, яка базується на прийнятих у певному суспільстві соціальних стереотипах щодо виконання батьківської ролі, вимогах, яких належить дотримуватися для відповідності статусу справжнього чоловіка і батька [2].
   В сучасній психологічній науці окремі дослідження феномена батьківства спираються переважно на два аспекти. Перший підхід аналізує вплив батька на розвиток дитини. Дослідження підтверджують, що неформальна участь батька у її вихованні сприяє її повноцінному гармонійному розвитку. При цьому ступінь впливу батька залежить від статі дитини [2; 9]. Для дівчинки особливо значущою є оцінка батьком її привабливості. Це відіграє велику роль у її подальшій долі: визначає вибір власного чоловіка, впливає на якісні характеристики її особистого та інтимного життя. Участь батька у вихованні хлопчиків обумовлює нормальний перебіг гендерної ідентифікації дитини, розвиває чоловічі інтереси, чоловічу самосвідомість, почуття власної значущості та впевненості.
   Крім того, і для дівчаток, і для хлопчиків батько відіграє важливу роль у формуванні базового відчуття довіри до світу, в когнітивному і моторному розвиткові, освоєнні навколишнього середовища, засвоєнні моральних норм, а також сприяє розвиткові дитячої самостійності та незалежності [4].
   Другий підхід, що нас цікавить більше, вивчає батьківство з позиції особистісної самореалізації чоловіка [8], тобто те, яким чином змінюється його особистість з появою дитини. Якщо чоловік підготовлений до народження дитини, його становлення в ролі батька багато в чому визначається тим, як він сприймає цю подію. Варіантів може бути два: 1) дитина сприймається чоловіком як перешкода в досягненні життєвих цілей і перспектив; 2) дитина стає можливістю самореалізації в ній, сприймається як нова життєва перспектива та мета [4; 8]. Народження дитини, взаємини з нею надають чоловікові додаткову сферу самореалізації, особистісного зростання. Чи скористається чоловік цією можливістю, залежить від того, наскільки бажаною для нього була поява дитини, наскільки це є його вільним свідомим вибором та наскільки прийнята ним роль батька.
   Батьківство як почуття і рольова позиція чоловіка, спрямована на дитину, формується в процесі соціалізації під впливом наступних соціально-психологічних чинників [2]:
   - власний позитивний досвід спілкування зі своїм батьком чи з людиною, яка його заміняла (встановлено, що психологічна підготовка хлопчика до майбутньої ролі батька, що відбувається за умови емоційної близькості з власним батьком та конструктивних відносин з ним, забезпечує йому в майбутньому тісний емоційний контакт з власною дитиною, підвищуючи задоволеність батьківською роллю);
   - активна емпатійна позиція стосовно вагітної дружини (готовність до розуміння її страхів, бажань, очікувань та побоювань; психологічна підтримка; розділення з нею відповідальності за її фізичний та психологічний стан, турбота про неї тощо);
   - присутність при народженні дитини (психологічна підтримка дружини під час пологів; розуміння процесу народження дитини як спільної праці обох батьків; розуміння пологів як зустрічі з дитиною, а не як “суто жіночої справи”, сповненої болю й крові тощо);
   - перший емоційно-позитивний контакт з дитиною (відчуття задоволеності собою, дружиною та дитиною; бачення в дитині окремої особистості; повага до її бажань і потреб);
   - особисте бажання чоловіка бути батьком (свідоме бажання прийняти батьківську роль поєднана з усвідомленням власної відповідальності за фізичний і психічний розвиток дитини та готовністю вкладати свої фізичні й психологічні сили і час задля благополуччя дитини тощо).
   П. Попова, аналізуючи чинники прийняття ролі батька чоловіком, додає ще вік чоловіка (згадаймо - вибудовування життєвих завдань особистості відбувається відповідно до особистісного розвитку людини) та повагу дружини до нього (підкреслюється важливість гармонійних подружніх взаємостосунків) [10].
   На думку деяких дослідників, ставлення батька до своєї ролі та його участь у вихованні дитини ніяк не пов'язане з його біологічним батьківством - усе це визначається системою взаємостосунків в родині та за її межами [9].
   Специфіку становлення батьківства визначають такі фактори [4]:
   - очікування дружини стосовно чоловіка як батька дитини. Вплив ролі матері на батьківство має свою специфіку, тому що мати стає або партнером, або перешкодою у становленні дитячо-батьківських взаємостосунків. Отже, залучення батька у свою роль великою мірою залежить від його взаємин з матір'ю, її очікувань і підтримки;
   - особливості подружніх взаємин (їх гармонійність, дисгармонійність, розлучення, сепаративний шлюб тощо). Так, успішність шлюбу є підтримуючим чинником батьківства, яке безпосередньо залежить від подружніх взаємин. Це пов'язано з тим, що очікування і якість стандартів, які визначають належну поведінку для батька, менш визначені, ніж для матері;
   - очікування дитини стосовно батька (поведінка дитини стосовно батька, емоційне ставлення до нього, те, якою людиною бачить батька дитина, чи висловлює йому свої бажання й потреби);
   - особливості розвитку дитини. Особливості фізичного та психологічного розвитку дитини, її відповідність очікуванням і домаганням батька.
   Отже, детермінуючими факторами формування і становлення чоловіка як батька є почуття відповідальності та емоційної прийнятності до своєї дитини, а батьківство як психологічний феномен можна визначити як інтегральну сукупність соціальних та індивідуальних характеристик особистості, найважливішими з яких є комплексність і соціальна детермінованість [2].
   Соціальними детермінантами розвитку чоловіка як батька є стереотипи батьківства, що існують в соціумі. Вони, розподіляючи функції між батьком і матір'ю, істотно впливають на характеристики сімейної взаємодії як з дитиною, так і з дружиною (через батьківські настановлення); на емоційний зв'язок з дитиною, що описує не тільки емоційне ставлення до неї, в тому числі й під час вагітності дружини, але й оцінку соціального оточення чоловіка, його ставлення до свого батька та на екзистенціальну оцінку власного життя, яка визначається через ціннісно-смислове ставлення до дитини, екзистенціальні переживання й оцінку власного життя, часто обумовлюючи процес самоздійснення чоловіка як батька [2].
   Т. Говорун зазначає, що у громадській думці утвердився чіткий розподіл сімейних ролей між чоловіком і жінкою: жінки опікують, доглядають, виховують, а чоловіки заробляють, утверджуються професійно, керують [5].
   Рольова структура є однією з найважливіших характеристик сучасної сім'ї, що відображає те, які обов'язки виконує кожний з подружжя, наскільки жорстко вони пов'язані зі статтю, яким ступенем вони визначаються волею і бажаннями партнерів, а яким традиціями та іншими зовнішніми факторами.
   За характером внутрішньосімейного рольового розподілу виокремлюються традиційні та егалітарні сімейні структури. В традиційній сім'ї за подружжям, відповідно до статі, закріплені певні ролі: дружина грає роль матері та господині, чоловік відповідає за матеріальне благополуччя родини та сексуальні взаємини. В егалітарній сім'ї фактично всі ролі розподіляються між партнерами незалежно від статі і приблизно порівну. Між традиційною та егалітарною сім'єю лежить ряд перехідних форм, де також є своя специфічна структура сімейних ролей.
   Значення тієї чи іншої рольової моделі для подружжя визначається узгодженістю їх рольової взаємодії, ідеалів, очікувань, шлюбно-сімейних домагань. Розходження рольових домагань призводить до збільшення психологічної напруженості в сім'ї, а подібність уявлень про рольову структуру сприяє згуртованості, зняттю багатьох побутових конфліктів та підвищенню задоволеності партнерів шлюбом [6].
   Очевидно, що комплекс взаємостосунків в егалітарних сім'ях значно більше орієнтований на індивідуальність кожного партнера та дітей, конкретну ситуацію їх сімейного життя, ніж на якісь взірці. Рольові домагання партнерів в таких сім'ях більш гнучкі: вони швидко реагують на зміну ситуації зміною рольової структури сімейної групи [6]. Подружжя в такому шлюбі має більше внутрішньої свободи від суспільних стереотипів; воно спрямоване на особистісне зростання і самореалізацію кожного члена сім'ї в різних сферах - в сімейній, професійній, суспільній діяльності.
   Традиційно батько відповідав за сім'ю як економічну одиницю, від дітей він був відособлений, вихованням переймалася мати. В останні ж десятиріччя вимоги до чоловічої ролі суттєво змінилися: від чоловіків зараз вимагається, аби вони були сильними і м'якими одночасно. Вони повинні багато працювати, забезпечуючи сім'ю, але також вміти приготувати страву, замінити підгузники, нагодувати дитину тощо. Отже, цінності чоловіків, сформовані в процесі соціалізації, не відповідають сучасній, якісно перетвореній ролі батька. В такій ситуації багатьом чоловікам не зрозуміло, в чому ж полягає їх роль як чоловіка і батька, їм непросто грати стару роль годувальника, виконуючи ще й “материнські” обов'язки. Такий рольовий конфлікт неминуче викликає рольовий стрес, який часто призводить до того, що чоловік не може бути ефективним у виконанні вимог нової ситуації, і він сам, і дружина відчувають його особистісно некомпетентним. Фактично сучасний чоловік опиняється в ситуації, за якої, з одного боку, прагне заробити гроші, а з іншого - відчуває провину перед дітьми за брак часу, який можна було б їм присвятити.
   Жінки теж часто заважають чоловікові реалізовуватися як батько, не довіряючи йому, критикуючи, перебираючи на себе всі обов'язки стосовно виховання і розвитку дитини. Адже вони теж виросли в сім'ях, де дітьми опікувалася лише мати, і, інтерналізувавши такий розподіл сімейних ролей, вважають його нормальним.
   Крім рольового конфлікту, психотравмуючими факторами для сучасного батька є оволодіння навичками догляду за дитиною, стурбованість щодо її здоров'я, необхідність матеріально забезпечувати родину, другорядна роль чоловіка у взаєминах “мати - дитина”, засвоєння нової соціальної ролі “батько”, труднощі сприйняття дружини в ролі матері, збільшення кількості сварок, труднощі сприйняття дитини як члена родини тощо. Зрозуміло, що не завжди таке високе стресове навантаження проходить для чоловіка без наслідків для його психологічного здоров'я; воно суттєво заважає його особистісній самореалізації [7]. Подолання соціальних стереотипів, які заважають самореалізації чоловіка в сімейній сфері, на думку Ш. Берна, можливе за умови формування андрогінії. Андрогінія - це поєднання в одній особі найкращих чоловічих і жіночих якостей. Згідно з дослідженнями, андрогінні чоловіки-батьки активніше беруть участь у розвитку й вихованні дітей та підтримують їх, вони значно емпатійніші, розуміючі й терплячі [4].
   Становленню андрогінії сприяє сімейне виховання, в якому беруть неформальну активну участь як батько, так і мати, які, при цьому, поважають та кохають одне одного, які у своєму ставленні до дитини поєднують любов, емоційну включеність та підтримку її самостійності, автономності [3]. Таке виховання формує в дитині самоповагу, гнучкість мислення і поведінки, наполегливість, мотивацію на успіх, почуття внутрішнього благополуччя, а також визначає успішність у виконанні батьківської ролі та ефективність подружнього життя [4].
   Таким чином із усього вищевикладеного у даній статті можна сформулювати такі висновки:
   1. Соціально-психологічними чинниками прийняття чоловіком ролі батька є власний позитивний досвід спілкування зі своїм батьком чи з людиною, яка його заміняла; активна емпатійна позиція стосовно вагітної дружини; присутність при народженні дитини; перший емоційно-позитивний контакт з нею; особисте бажання чоловіка бути батьком; його вік та гармонійність подружніх взаємостосунків.
   2. Самореалізація чоловіка в сімейній сфері постає як необхідна умова реалізації ним свого життєвого потенціалу. Життєві завдання чоловіка, пов'язані зі шлюбом та сім'єю, операціоналізуючи його шлюбно-сімейні домагання, корегують та уточнюють напрям його особистісної самореалізації в сімейній сфері. Одним з найбільш значущих життєвих завдань чоловіка, пов'язаних зі шлюбом і сім'єю, є батьківство. Реалізація чоловіка в якості батька великою мірою визначає його суб'єктивне благополуччя та відчуття повноти життя.
   3. Соціальними детермінантами розвитку чоловіка як батька є суспільні стереотипи. Саме вони часто заважають його самореалізації в батьківській ролі, пропонуючи лише роль годувальника сім'ї. Подолання соціальних стереотипів можливе за умови формування андрогінії, становленню якої сприяє сімейне виховання, в якому беруть участь обидва батьки, які поважають та кохають одне одного та дитину. Завдяки такому вихованню дитина має можливість сформувати адекватні та реалістичні шлюбно-сімейні домагання і активну життєву позицію, що визначає майбутню успішність у виконанні батьківської ролі та ефективність подружнього життя.

ЛІТЕРАТУРА

1. Адлер А. Наука жить. - К., 1997.
2. Андреева Т.В.Психология семьи: Учеб. пособие.- СПб.: Речь, 2007. - 384 с.
3. Берн Ш. гендерна психологія. - СПб.: Єврознак, 2001. - 320 с.
4. Власова Н. В. Теоретичний аналіз вивчення проблеми батьківства // Наукові записки Інституту психології імені Г. С. Костюка АПН України / За ред. академіка С. Д. Максименка. - К.: Міленіум, 2006. Вип. 29. -С. 117-127.
5. Говорун Т. В., Кікінеджі О. М. гендерна психологія. - К.: Академія, 2004.
6. Кляпець О. Я. Вплив шлюбно-сімейних домагань на прогнозування майбутнього студентською молоддю // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. Серія: Психологічні науки. Вип. 31, т. II. - Чернігів: 2005. - С. 32-37.
7. Кляпець О. Я. Шлюбна залежність як чинник розвитку емоційного вигорання в сім'ї// Соціальна психологія № 6 (20). - 2006. - С. 164 -174.
8. Коростылёва Л. А. Психология самореализации личности: брачно-семейные отношения. - СПб: Изд-во С.-Петер, ун-та. - 2000. - 292 с.
9. Кочубей Б. Під батьківським крилом // Родина і школа. - 1990. - № 7. С. 34-35.
10. Попова П. Сучасний чоловік в дзеркалі сімейного життя. - М.: Думка, 1989.
11. Титаренко Т. М. Життєві завдання особистості як соціально-психологічний чинник моделювання майбутнього // Наукові студії із соціальної та політичної психології: 36. статей. - К.: Міленіум, 2007. -Вип. 16(19). 360 с. - С. 304-311.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com