www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічний аналіз пасивної і активної соціалізації особистості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічний аналіз пасивної і активної соціалізації особистості

О.В. Сторож

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПАСИВНОЇ І АКТИВНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

   Аналізуючи вітчизняні і зарубіжні концепції соціалізації особистості [7, 8, 11, 15, 16, 19] ми прийшли до висновку, що для нашого дослідження сутність адаптивно-розвивальної (Дж. Дьюі, В. Кукарц) і гуманістичної концепції (А. Маслоу, К. Роджерс) [7, 8, 15] полягає в розумінні соціалізації людини як триваючої на протязі життя взаємодії з оточуючим середовищем шляхом змінюючих одна одну адаптацій в кожній царині життєдіяльності і життєтворчості. Адаптивно-розвивальна модель цієї соціалізації на основі механізму освоєння нових соціальних ситуацій орієнтована на формування творчої, мобільної особистості, зазначає В. Циба. Поділяючи цю концепцію, вважаємо за необхідне заломити деякі її положення під кутом зору ідей соціалізації особистості з різним рівнем розвитку творчого мислення [19].
   В дослідженнях В.Москаленко адаптивна концепція соціалізації передбачає не лише адаптацію особистості до певного соціуму, а й сама адаптація невіддільна від своєї протилежності - активності, вибіркового творчого ставлення особистості до середовища [11].
   Успішною соціалізацією, продовжує свої міркування В.В. Москаленко, може вважатися ефективна адаптація людини до суспільства і одночасно здатність певною мірою протистояти суспільству, тому, що заважає її саморозвитку і самоствердженню. Таким чином, в самому процесі соціалізації закладено внутрішній конфлікт між мірою ідентифікації людини з суспільством і мірою уособлення її в суспільстві [11, 13, 17].
   Таким чином, соціалізація, будучи складним, діалектичним цілісним процесом розвитку і саморозвитку, постає як єдність двох суперечливих сторін. Не засвоївши умов середовища, не утвердивши себе в ньому, не можна активно впливати на нього. Разом з тим засвоєння соціального досвіду неможливе без індивідуальної активності самої людини в різних сферах діяльності, підкреслює В.Москаленко [11]. Отже, в загальному своєму визначенні під соціалізацією може розумітися як процес входження індивідів в суспільство через засвоєння людиною соціальний норм, ролей, форм спілкування і формування соціальності як головного результату соціалізації, в якій здійснюється творчість людини [11].
   З іншої сторони аналіз літератури з проблем творчості, творчого мислення у дослідженнях В. Моляко, підводить до висновоку про те, що для здійснення соціально-економічних перетворень, розв'язання надзивайно складних та нових завдань людині сьогоднішнього, а тим більше завтрашнього дня вже не просто бажано, а необхідно оволодіти творчими вміннями, стратегіями і тактиками як інструментарієм не тільки у професійній, а навіть у повсякденній діяльності [10].
   На ту обставину, зазначає В. Моляко, що творчість потрібна людині не лише для написання романів та картин, побудови наукових гіпотез тощо, але й для того, щоб виживати, звернув увагу ще років 15 тому відомий психолог Б. Ломов, до того ж це положення він представив не як якесь оригінальне, а буденне [10].
   В своїх дослідженнях В. Моляко акцентує свою увагу на тому, що творчий потенціал людини реалізується цілісними процесами, в яких найбільшу роль відіграють мисленнєві компоненти та компоненти уяви. Творчі мисленнєві процеси, що включають основні цикли - створення задуму та реалізацію задуму, гіпотези, - детермінуються й організуються стратегіями і тактиками - унікальними особистісними утвореннями, системами, які водночас відбивають генетичні й набуті настановлення, диспозиції, навички та вміння різного масштабу та суб'єктивного забарвлення і певним чином адаптуються в конкретних умовах творчої діяльності [10].
   В контексті соціалізації особистості і періодів творчості особистості Л. Орбан-Лембрик розкриває розуміння соціально-психологічної стабільності, як стан відображення соціально-психологічних явищ, взаємозв'язку спільності й особистості, за якого жоден із них не може істотно змінити соціальні відносини в своїх інтересах. Так, з позиції Л. Орбан-Лембрик, вивчення особливостей впливу кожного етапу життєвого циклу особистості на успішність її соціалізації із урахуванням факту стабільності - нестабільності розвитку суспільства навело психологів на думку про необхідність побудови двох моделей соціалізації особистості з подальшим узагальненням їх у єдиній моделі. Перша з них розрахована на відносно стабільне, друга - на швидко змінюване соціальне середовище. При цьому слід мати на увазі, що життєвий шлях особи охоплює періоди творчості, активності, а також перехідні, критичні періоди. З урахуванням цього, Л. Орбан-Лембрик виокремлює такі особливості соціалізації особистості: - соціалізація особистості, яка перебуває на стадії активності, творчості, у стабільні періоди розвитку суспільства; - соціалізація особистості, що перебуває на стадії кризи, у стабільні періоди розвитку суспільства; - соціалізація особистості, котра перебуває на стадії активності, творчості, у нестабільні періоди розвитку суспільства; - соціалізація особистості, яка перебуває на стадії кризи, у нестабільні періоди розвитку суспільства [13].
   Виходячи з вище сказаного слід зауважити, що кожен стабільний чи нестабільний період розвитку соціального середовища і суспільства загалом безумовно впливає на процес соціалізації особистості з урахуванням її творчих можливостей і здатністю їх вдало використотувавти, тому і виникають різні види, типи, підтипи особистостей з різною адаптацією і творчою реалізацією. Саме цей феномен варто дослідити в контексті соціальної психології і взаємодії соціального з творчим в житті особистості, про що свідчать деякі наукові джерела і експериментальні розробки.
   Отже, наступним кроком буде розглянуто наукові підходи де висвітлюється взаємозв'язок процесу соціалізації, адаптації, соціально-психологічної адаптації з розвитком творчого мислення і творчості взагалі.
   Так, з огляду на наукові розробки більшості вчених спостерігається або чітке розмежування адаптації чи соціалізації на пасивну чи активну дію або ж інтеграція двох явищ в гармонійному поєднанні для утворення найефективнішого процесу соціалізації особистості. З приводу розмежування процесу соціалізації на пасиний процес, який характеризується підкоренням особистості суспільним нормам, законам, настановам, і на активний процес, який характеризується творчим внесенням змін у соціальне середовище, тим самим підкорюючи його і змінюючи певні закони, норми, настанови на кращу спільну взаємодію обох явищ, слід звернути увагу на ряд позицій в цій сфері [1-5, 9, 10, 12, 14, 17-21].
   Так, в своїх працях В. Роменець вважає, що регулятивні механізми доцільної поведінки живих істот можна розділити на адаптивні й творчі. Адаптація полягає в такому пристосуванні до середовища, коли організм змінюється, а середовище залишається незмінним. Творчість передбачає активну зміну середовища людиною. Все її життя складається з процесів адаптації й творчості, які взаємодіють між собою [18].
   При розкритті умов і механізмів переходу від адаптаціїдо творчості, потрібно насамперед розкрити процесуальний смисл доцільності, тобто відповісти на питання, яку дію слід вважати доцільною, зазначає В. Роменець [18]. Такою буде дія системи, яка приводить до успішного досягнення мети. Смисл доцільності не зводиться до окремих актів пристосування, це передбачає також і творчі акти. Доцільність визначається мірою відповідності між перетвореннями в організмі та в навколишньому середовищі.
   З позиції Г. Алдера [1] активні й пасивні реакції, формування середовища “під себе” і підстроювання під уже існуючі умови (активна роль середовища) протікають паралельно. Висновок зі сказаного полягає в тому, що обидва типи процесів {активні й пасивні, творчі й нетворчі) важливі для реалізації цілей, які ми ставимо перед собою. Потрібно лише знати, як це зробити. Обидві функції, творча (активна) і адаптивна (пасивна) - перебувають у нашій владі.
   В свою чергу Н. Голованова вважає, що процес соціалізації завжди включає два плани дії підростаючої особистості: адаптацію до соціуму (пристосування себе до навколишніх впливів, умовам, обставинам, що будується на вродженому механізмі саморегуляції людини) і самовизначення в соціумі (активна позиція, що припускає оцінку того, що відбувається навколо, відбір запропонованих обставинами впливів, прийняття їх або опір їм). Процес соціалізації тому й можливий, що дитина стає як би об'єктом для самої себе: вона повинна подивитися на себе з боку, оцінити свої дії, вчинки, співвіднести свої можливості з тією соціальною роллю, з тим типом поведінки, що їй “пропонує” життя або відкрито нав'язують дорослі [4].
   Соціальний досвід дитини, за Н. Головановою - складний продукт її творчого розвитку й, отже, залежить не тільки від впливів суспільства й виховного середовища, але й еволюціонує, організовуючись ніби “із самого себе”. У силу такої природи всі компоненти соціального досвіду дитини - величини змінні, тому вони неминуче характеризуються як нестійкі й нерівномірні [4].
   В наукових дослідженнях виокремлено, що залежно від життєвої ситуації самої групи, функціональної значущості групової ролі індивіда, його особистісних якостей як її виконавця та інших обставин можливі сценарії простої, жорстко формалізованої, стереотипізованої, відтворювальної поведінки та діяльності. Або ж вимога активності та творчості, яка передбачає зміну внутрішніх умов, регуляторів і форм організації групової інтеграції та діяльності. Такий запит щодо творчих сил і можливостей особистості як момент особливої форми та рівня її соціалізації і соціалізованості передбачає делегування їй творчих прав і відповідальності. Ці обставини складним чином пов'язані з проблематикою впливовості та влади в групі та суспільстві. Отже, можна говорити про адаптацію та творчість, адаптивну та творчу діяльність і поведінку як особливі компоненти, а разом форми та фази соціалізації індивіда. Саме перебування особистості в складі групи та її рольова діяльність і міжособистісні стосунки є способом самореалізації та умовою саморозвитку особистості.
   Делегування прав творчості, а отже запит і довіра до особистісного начала індивіда означає його перетворення на дійсного суб'єкта діяльності. А це і є вищий рівень його соціалізації та соціалізованості. На цьому щаблі свого соціального становлення особистість набуває статусу дійсного творця соціальної реальності, самої себе та інших.
   У своїх дослідженнях соціального становлення особистості підлітка О. Карпенко звернув увагу на вивчення ролі саморозвитку, самовдосконалення у соціальному ставленні особистості. Автор прийшов до висновку, що реалізація себе особистістю може здійснюватись на двох рівнях: репродуктивному і творчому. Репродуктивний рівень передбачає що підліток будучи членом певного об'єднання, групи, соціуму, має в своїй поведінці, вчинках відповідати тим нормам, цінностям, установкам, які домінують у цих спільнотах. На репродуктивному рівні здійснюється найпростіший спосіб самореалізації, коли суб'єкт зберігає певне співвідношення з оточенням, середовищем, не ігноруючи їх, але при цьому зберігаючи себе як цілісність. Другий рівень самореалізації - творчий - є вищим порівняно з репродуктивним, оскільки для нього притаманне не просте відтворення суб'єктом набутого соціального досвіду, власних можливостей, а це процес самовиховання, перетворююче ставлення до себе, розвиток особистісних якостей не лише заради власних потреб, а й заради потреб, інтересів конкретного соціуму, спільноти, і, якщо актуалізація внутрішніх сил у першому випадку здійснювалося мов би “примусово” і не завжди була бажаною суб'єктові, то на творчому рівні внутрішні сутнісні сили особистості актуалізуються самою особистістю.
   Звичайно, переконаний О. Карпенко, у процесі самореалізації особистості обидва рівні (і репродуктивний, і творчий) реалізуються або паралельно, або у взаємодії, доповнюючи один одного.
   Аналізуючи дослідження В. Дружиніна, варто зазначити, що він прийшов до висновків щодо розгляду співвідношення рівня інтелекту і креативності у конкретної особистості. Він подає, що в тому випадку, коли високий інтелект сполучається з високим рівнем креативності, то творча людина частіше всього добре адаптована до середовища, активна, емоційно врівноважена, незалежна, тощо. Навпаки, при співвідношенні креативності з невисоким інтелектом, то людина частіше всього невротична, тривожна, погано адаптована до вимог соціального середовища. Співвідношення інтелекту і креативності призводить до вибору різних сфер соціальної активності [5].
   Подальша доля креативів складається залежно від умов середовища й від загальних здібностей розвитку творчої особистості, переконаний В.Дружинін [5].
   В свою чергу В. Юркевич [20] провела дослідження в яких здійснювала пошук творчо обдарованих людей серед тих, які не знайшли собі місця в суспільстві [20]. Результати В .Юркевич перевершили всі очікування. Виявилося, що серед цих молодих людей, що не зуміли (а може бути, що не бажали) пристосуватися до суспільства, було творчих людей у багато разів більше, ніж у звичайній молодіжній групі. От і відповідь на питання, чому творчих дітей, як правило, не люблять у школі [20].
   Саме тому, якщо інтелектуальну обдарованість дуже багато хто визначає як здатність до адаптації, до пристосування, то творча обдарованість, навпаки, і полягає в тому, що звичайні норми, звичайні закони пристосування для неї не підходять. Немає ніякого сумніву, що творчо обдаровані люди й інтелектуально обдаровані - це різні типи особистості, а тому й різні типи обдарованості. Суспільству потрібні люди з різною обдарованістю, переконана В. Юркевич [20]. І звичайно, інтелектуально обдаровані. Без них неможливе збереження й множення людського досвіду, неможлива стабільність суспільства, у якій ми все-таки потім, після періоду бур і натиску, так бідуємо. Не випадково в суспільствах по-справжньому демократичних саме консерватори так часто приходять до влади, зауважує В. Юркевич [20].
   В своїх дослідженнях Л. Смолінчук умовно виділяє дві протилежні життєві позиції особистості. Перша - це ставлення до життя як до вже поставленої (суспільством, традиціями) задачі. Друга життєва позиція полягає у відношенні до життя як до творчої задачі, в якій людина сама свідомо обирає цінності й цілі свого буття, самостійно знаходить засоби їх досягнення [14]. Л. Смолінчук наводить чотири типи життєвих стратегій, що характеризують різний рівень творчої активності: пасивна типовість - стихійне наслідування людиною соціальних стереотипів, підпорядкування суспільним нормам; активна типовість - прагнення людини “бути, як усі”, коли її зусилля спрямовані на досягнення загальноприйнятих цілей і цінностей; стихійна індивідуальність -пасивний, випадковий характер формування людини, коли її індивідуальна своєрідність залежить не від власних зусиль, а визначається зовнішніми обставинами; творча унікальність- оригінальне індивідуальне відношення людини до власного життя, коли творча ініціатива приходить до неповторності та екстраординарності її життєвого шляху. Таким чином, на думку, Л. Смолінчук, життєвий шлях може стати для людини творчим актом її самореалізації, адже саме вирішуючи творчу задачу під назвою “життя”, реалізується особистість [14].
   Досліджуючи активну і пасивну соціалізацію, слід також звернути увагу на відому концепцію Ж. Піаже щодо процесів акомодації і асиміляції, яку часто інтерпретують сучасні науковці.
   Так, В. Ямницький досліджуючи погляди на адаптацію вітчизняного психолога Г. Балла відмітив, що розглядаючи усталені підходи до аналізу поняття адаптації у психології особистості, Г. Балл відзначає два типи його розуміння - у широкому та вузькому смислах. Вузький смисл, на думку вченого, передбачає трактування адаптації “як підкорення індивіда середовищу, яке від нього практично не залежить. У цьому випадку середовище трактується як безпосереднє оточення індивіда або вважається досить обмеженим у просторі та часі”. Джерелом широкого розуміння поняття автор вважає відому концепцію Ж. Піаже [2, 21], в якій виділяє два провідних моменти: 1. взаємозумовленість вказаних напрямів, опосередкування ними один одного; 2. залежність характеру адаптаційних процесів від стадії онтогенезу [2, 21]. На його ранніх стадіях психічні особливості і якості виникають шляхом пристосування дитини до вимог навколишнього середовища, тому набувають самостійного значення та шляхом зворотного впливу визначають подальше значення. Формується свідома регуляція поведінки - усвідомлені цілі все більшою мірою контролюють і спрямовують акомодаційну та асиміляційну активність суб'єкта розвитку. На достатньо високому рівні особистісного розвитку асиміляційна активність реалізується в тому, що суб'єкт з істоти, яка засвоює соціальний досвід, перетворюється у творця цього досвіду [21].
   Таке бачення проблеми знаходить підтвердження і в дослідженнях інших психологів, зазначає В. Ямницький. Так, на думку П. Кузнецова, саме розвиток особистості на підставі задоволення - зросту -підвищення її потреб є кінцевим результатом та метою прцесу адаптації [21].
   Положення, висунуті Г. Баллом, також співвідносяться з теоретичними міркуваннями О. Агафонова, підкреслює В. Ямницький. Як зазначає вчений, особистість є настільки соціально успішною, наскільки вона адаптивна; наскільки вона адаптивна, настільки вона особистість [21].
   В свою чергу О. Музика [12] також розкриває проблеми адаптації людини в соціальному середовищі за дослідженнями класика Ж. Піаже, зауважує, що окрім пристосування до вимог суспільства, зокрема до соціальної групи (процес акомодації), включає ще один, не менш важливий аспект. Творчо обдарована людина, як яскрава індивідуальність сама впливає на соціальне середовище, змінює його (процес асиміляції). Процес соціальної адаптації за О. Музикою - це єдність асиміляції та акомодації, а не механічне узгодження цінностей суспільства та особистості, чи, механічне присвоєння особистістю суспільних цінностей. Обдарована людина має досить своєрідну систему цінностей, яка зумовлює деякі проблеми її соціальної адаптації [12].
   Повертаючись до досліджень В. Дружиніна, слід зауважити, дотримування специфічної точки зору Г. Батищева на природу відносин творчості й діяльності, думаючи, що вони є принципово протилежними формами людської активності [3, 5].
   Постулюємо наявність двох форм взаємодії адаптивного й перетворюючого, який запропонував Г. Батищев [3, 5]. У першому випадку суб'єкт пристосовується до об'єкта (навколишнього світу), асимілюючи його якості, включаючи об'єкт у систему своєї активності й змінюючи свої власні якості аккомодуючи, за Ж. Піаже. Перетворюючими Г.С. Батищев вважає два підтипи: 1. творча поведінка (активність), що створює нове середовище, інакше - конструктивна активність; 2. руйнування, дезадаптивна поведінка, що не створює нове середовище, а знищує колишню [3, 5]. Адаптивну поведінку розділяють на два типи: 1. реактивну, яка здійснюється за типом реакції на зміну середовища; 2. цілеспрямовану. І адаптивну, і творчу поведінку так само Г. Батищев вважає конструктивною поведінкою.
   Всі типи людської поведінки рівною мірою є спеціалізованими й опосередкованими або зовнішніми, або внутрішніми засобами. Тому реактивна поведінка й діяльність відрізняється не наявністю тих або інших культуральних засобів, а джерелом активності, що визначає поведінку [5].
   Цікавою є позиція І. Малкіної-Пих [9] на розуміння процесів акомодації і асиміляції. З її точки зору дезадаптивний, низький рівень психологічного здоров“я спостерігається у людей з порушенням балансу процесів асиміляції і акомодації. Так, асимілятивна поведінка при вирішенні внутрішнього конфлікту характеризується перш за все прагненням людини пристосуватись до зовнішнім обставинам на шкоду своїм бажанням і можливостям. Не конструктивність його проявляється в ригідності стилі поведінки, спробах повністю відповідати бажанням оточуючих [9]; акомодивна поведінка, навпаки, характеризується активно - наступальною поведінкою, прагненням підкорити оточення своїм потребам. Не конструктивність її полягає в негнучкості поведінкових стереотипів, перевагою екстернального локусу контролю, недостатньою критичністю. Люди, які віднесенні до даного рівня психологічного здоров“я, потребують індивідуальну психологічну допомогу [9].
   Узагальнюючий погляд на процес акомодації і асиміляції в процесі соціалізації особистості, використовуючи динаміку розвитку людини на рівні особистості та індивідуальності подає В. Ямницький у вигляді схеми (див. рис. 1).

Рис. 1. Особливості взаємозв'язку процесів адаптації й творчості в динаміці психогєнєзи людини за В. Ямницьким

Рис. 1. Особливості взаємозв'язку процесів адаптації й творчості в динаміці психогєнєзи людини за В. Ямницьким

   Вище зазначені позиції щодо пасивної і активної соціалізації особистості зображено у вигляді таблиці № 1.

Таблиця № 1
Узагальнений аналіз наукових позицій до розуміння пасивної і активної соціалізації особистості

№ з/п

Соціалізація особистості

Автори

пасивна

активна

1.

Адаптивна (пристосування до середовища)

Творча (активна зміна середовища)

В. Роменець

2.

Адаптивно-пасивна (підстроювання під уже існуючи умови)

Творчо-активна (формування середовища під себе)

Г. Алдер

3.

Адаптація до соціуму (пристосування себе до навколишніх впливів, умовам, обставинам)

Самовизначення в соціумі (активна позиція, оцінка того що відбувається навколо: вибір або опір)

Н.Голованова

4.

Адаптивна поведінка (реактивна або цілеспрямована)

Перетворювально-творча поведінка (конструктивність або руйнування)

Г. Батищів

5.

Репродуктивний рівень (пристосованість до середовища на рівні тої ситуації яка виникає)

Творчий рівень (вищий якісно активний перетворювальний рівень взаємодії з средоивщем)

О. Карпенко

6.

Пасивно низький рівень (високий рівень креативності і низький рівень інтелекту)

Активний рівень (високий рівень креативності і інтелекту)

Н. Дружинін

7.

Адаптивна (інтелектуальна обдарованість)

Активна (творча обдарованість)

В. Юркевич

8.

Пасивна позиція (ставлення до життя як вже до поставленное суспільством задачі)

Активна позиція (відношення до життя як до творчої задачі)

Л. Смолінчук

9.

Акомодація (пристосування до середовища)

Асиміляція (вплив на середовище змінюючи і творячи його)

Ж. Піаже
Г. Балл
О. Музика
В. Ямницький

10.

Асиміляція (прагнення пристосуватись до зовнішніх обставин)

Акомодація (прагнення підкорити оточення своїм потребам)

І. Малкіна-Пих

   Виходячи з зазначених позицій активної і пасивної соціалізації особистості слід згадати важливу позицію О. Реана, який логічно доводить про роль активності в обох процесах, так як пасивне пристосування до середовища передбачає активну самозміну, що є дуже важливим фактом в процесі соціалізації особистості, без активних внутрішньо особистісних перетворень неможлива адаптація до середовища. Ми цілком погоджуємося з цією точкою зору і також з позицією автора, щодо того, що існує вірогідно-комбінований процес адаптації до соціуму, який включає гармонійне поєднання обох сторін взаємодії з соціумом: активної і пасивної, як сталої соціальної форми існування і, як нової нестандартної форми існування.Згідно положень Г. Алдера, Г. Балла, Г. Батищіва, Н. Голованової, Н. Дружиніна, О. Карпенка, І. Малкіної-Пих, О. Музики, Ж. Піаже, В. Роменця, Л. Смолінчук, В. Ямницького можна стверджувати про певне співвідношення у розвитку особистості процесів пасивної і активної соціалізації, що дає підстави для розуміння існування різних типів соціалізації особистості в сучасному суспільстві.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алдер Г. CQ, или Мускулы творческого интеллекта/ Гарри Алдер. - Пер. с англ. С. Потапенко. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2004. - 496 с.
2. Балл Г.А. Понятие адаптации и его значение для психологии личности // Вопросы психологии. - 1989. - №1.
3. Батищев Г.С. Диалектика творчества. М., 1984.
4. Голованова Н.Ф. Социализация и воспитание ребенка. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. - СПб.: Речь, 2004. - 272 с.
5. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. - СПб.: Издательство “Питер”, 1999. - 368 с.
6. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Підручник. -К., 1995. - 304 с.
7. Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: Європейські обриси. - К.: ВІРА ІНСАЙТ, 2000. - 543 с.
8. Лукашевич М.П. Соціалізація: виховні механізми і технології: Навч.метод.посіб. / М.П. Лукашевич. - К., 1998. - 112 с.
9. Малкина-Пых И.Г. Кризисы подросткового возраста. - М.: Изд-во Эксмо, 2004. - 384 с.
10. Моляко В.А. Процесс творческой деятельности // Материалы Вторых международных Костюковских чтений. - К. - 1994. - С. 81-84.
11. Москаленко В.В. Соціальна психологія: Підручник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 624 с
12. Музика О.Л. Цінності обдарованої особистості // Обдарована дитина. - 1998. - №4. - С 6-10.
13. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Посібник. - К.: Академвидав, 2003. - 448 с. (Альма-мастер).
14. Смолінчук Л.С. Творчість і життєвий шлях особистості. - “Новий Акрополь”. - 2003.
15. Соціалізація школярів і соціально-педагогічні технології/ B.C. Болгаріна, Ю.А. Ґанок, О.І. Бондарчук та ін. - Запоріжжя. - К.: Павел, 2000. - 55 с.
16. Социальная психология: Учебное пособие для вузов / Сост.: Р.И. Мокшанцев, А.В. Мокшанцева. - Новосибирск: Сибирское соглашение; М.: ИНФРА-М, 2001. - 408 с.
17. Реан А.А. Психология личности. Социализация, поведение общение. - СПб.: “прайм - ЕВРОЗНАК”, 2004. - 416 с.
18. Роменець В.А. Психологія творчості: Навч. посібник. 2-ге вид., доп. - К.: Либідь, 2001. - 288 с.
19. Циба В.Т. Системна соціальна психологія. Навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 328 с.
20. Юркевич B.C. Одаренный ребенок: иллюзии и реальность: Кн. для учителей и родителей. - М.: Просвещение, Учебная литература, 1996. - 136 с.
21. Ямницький В.М. Психологія життєтворчої активності особистості: Монографія. - Одеса: СВД Черкасов М.П., Рівне: РДГУ,  2004.- 360 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com