www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психотерапевтичний процес у гештальт-підході як спосіб актуалізації позитивного Я образу у дітей старшого дошкільного віку
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психотерапевтичний процес у гештальт-підході як спосіб актуалізації позитивного Я образу у дітей старшого дошкільного віку

O.C. Степанчук

ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНИЙ ПРОЦЕС У ГЕШТАЛЬТ-ПІДХОДІ ЯК СПОСІБ АКТУАЛІЗАЦІЇ ПОЗИТИВНОГО Я ОБРАЗУ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

   Постановка проблеми. Аналіз сучасного рівня науково-практичної роботи психотерапевтів у напрямку дитячої психотерапії дав можливість виокремити проблему формування позитивного Я образу старших дошкільнят як таку, що заслуговує на окреме емпіричне дослідження. У своєму баченні проблеми позитивного сприйняття Я образу дошкільника науковці-практики зосереджують увагу на психотерапевтичному процесі як способі розвитку особистості, гармонізації між “Я” і “не Я”, між Я і світом, досягненні розуміння у стосунках “Я” - “інший”. Так Вайолет Оклендер вважає, що дитяча психотерапія дає можливість повернути збалансованість і відновити порушені функції організму дитини, а психотерапевт у процесі терапії допомагає дитині відокремитись від зовнішніх оцінок і помилкових уявлень про себе [7].
   Російськими вченими було встановлено, що 65% вихованців дитячих садочків вступають до школи із сформованим негативним Я образом по відношенню до себе [2]. Педагогіка і психологія намагається цю проблему вирішити обравши тактику індивідуального підходу до кожної дитини, гуманізації методів виховання, демократичності у стилях викладання. На перший погляд, це дало свої плоди: підвищився рівень зацікавленості до навчання, збільшилась різноманітність інтерактивних технологій та можливостей реалізації своїх здібностей. Та за таких умов інтелект, мимоволі, став культом, критерієм виміру перспективності дитини, забулось, що внутрішнє психічне життя дитини не менш важливе і потребує уваги, позитивного безоціночного ставлення, емоційної підтримки.
   Досліджуючи проблеми дітей з труднощами в адаптації до умов шкільного життя і неуспішністю в учбовій діяльності, зарубіжні і російські дослідники (Е. Еріксон, Р. Берне, А.І. Ліпкіна, A.M. Прихожан, Н.Н. Толстих, А.Ф. Ануфрієв, С.Н. Костроміна, 0.1. Морозова та ін.) встановили, що:
   - якщо у дитини уже сформоване негативне уявлення про себе, то вона відчуває ускладнення в період адаптації до шкільного життя, важко вживається з однокласниками. У неї високий рівень тривожності, вона вчиться з явним напруженням і значно гірше своїх можливостей;
   - труднощі багатьох невстигаючих дітей не є наслідком їх розумових здібностей чи фізичної неповноцінності, а є, скоріше, результатом їх уявлення про себе як нездатних до серйозного навчання;
   - нерозвиненість позитивного ставлення про себе, зневіра у свої сили призводить до зниження внутрішнього стимулу саморозвитку, оскільки дитина не бачить своїх достоїнств, на основі яких можна вдосконалюватися [2].
   Педагоги-гуманісти визнають, що для оптимального розвитку дитини є необхідним його позитивне ставлення до себе, котре передбачає почуття власної гідності, відчуття своєї самоцінності, самоприйняття. Позитивне відношення до себе не лише не перешкоджає позитивному відношенню до інших людей, але і є його передумовою (М. Монтерсорі, Е. Кей, А. Нейлл, С. Френе та ін.). Формування довіри до життя, створення фундаменту для гармонійного розвитку особистості нерозривно пов'язані з формуванням позитивного Я образу (М. Лісіна, В. Леві, М. Мольц, Л. Хей, М. Іскольдський). Разом з тим, у вітчизняній психології відсутня цілісна психокорекційна процедура, що безпосередньо спрямована на формування позитивного Я образу, а в західних психотехнологіях вона присутня фрагментарно (К. Руд естам, Р. Асаджолі, П. Феруччі, Д. Рейнотер).
   Актуальність дослідження полягає в тому, що розвиток позитивного образу Я особистості є одним з найбільш важливих факторів успішної життєдіяльності людини. М.В. Корепанова вважає, що тільки побачивши в собі індивідуальність, навчившись розпізнавати свої почуття і стани, дитина виявиться здатною з розумінням і повагою відноситись до оточуючих. Вона зауважує, що розвиток позитивного Я дошкільника повинно бути одним з пріоритетних цілей сучасної дошкільної освіти.
   Таким чином, аналіз психолого-педагогічної літератури і практики показав, що проблема формування позитивного образу Я дітей старшого дошкільного віку вивчена недостатньо. Немає науково-практичного визначення умов, що сприятимуть забезпеченню розвитку і корекції образу Я дитини в період старшого дошкільного віку.
   В даній статті ми взяли до уваги розроблені вітчизняною і закордонною психологічною наукою концепції, що розкривають закономірності і принципи розвитку особистості і Я-образу як її невід'ємної складової (Я-концепція як унікальний результат психічного розвитку Р. Бернса, концепція плідної цілісної особистості Е.Фромма, теорія організмічної особистості К.Роджерса, теорія особистості, що самоактуалізується, А. Маслоу, інтегративні рівні розвитку особистості Б.Г.Ананьева, інваріанти новотворів якісного розвитку особистості С.Л. Рубінштейна, неузгодженості в Я-концепції Л.І. Божович, багатоваріантність спрямованості особистості О.М. Леонтьева, аспекти психологічного прояву особистості А.В. Петровського); розроблені вітчизняною і закордонною соціальною і педагогічною психологією, психотерапією тренінгові технології, спрямовані на формування і підтримку психічного здоров'я людини, гармонічний і всебічний розвиток особистості.
   З цього виникає потреба в розробці психологічного супроводу процесу формування у дитини старшого дошкільного віку позитивного образу Я.
   Дослідження з даного напрямку, на наш погляд, допоможуть вирішити ряд проблем старшого дошкільного віку, в тому числі проблеми розвитку особистості в період кризи 7 років, що характеризується труднощами у прийнятті на себе дитиною нових соціальних ролей у зв'язку з переходом із дитячого садка в школу, проблеми адаптації, успішного навчання та ряду інших актуальних проблем.
   Таким чином, мета даного дослідження вбачається у виявленні умов формування позитивного образу Я у дітей старшого дошкільного віку та дослідженні можливостей гештальттерапії в цьому, об'єктом виступає формування Я образу дитини старшого дошкільного віку. Предмет уваги присвячено формуванню позитивного Я образу дітей старшого дошкільного віку та шляхам корекції його відхилень засобами гештальттерапії.
   Відповідно до поставленої мети та гіпотези дослідження визначені наступні завдання:
   1. Виявити значимість дорослих у становленні позитивного образу Я дітей старшого дошкільного віку.
   2. Дослідити можливості створення умов формування позитивного образу Я у дітей старшого дошкільного віку засобами гештальттерапії.
   Результати теоретичного аналізу проблеми. Згідно з припущеннями Слободчикова В.І. стрижневим компонентом цілісного розвитку особистості є образ Я. Структура образу Я являє собою єдність когнітивного (уявлення про себе), емоційно-оцінкового (відношення до себе), поведінкового (практична готовність до певного виду відносин з дорослими і однолітками) компонентів. Автор зазначає, що сенситивним слід вважати період старшого дошкільного віку, тобто дітей віком 5-6 років [9]. Усвідомлення цілісності власного існування, узагальнення і систематизації знань про себе і світ допомагають дитині орієнтуватись у двох формах існування “Я”-ідеальній та “Я”-реальній.
   Відносно чітке їх розгалуження припадає в основному на старший дошкільний вік, що вказує на сенситивність цього віку для становлення системи “Я” дитини як суб'єкта особистісного розвитку.
   Слободчиков В.І. у своїй статті “Питання про розвиток образу Я в дошкільний період дитинства” говорить про те, що до 7-ми років ми отримуємо деякий стійкий, незмінний образ Я. Він може бути названий тільки первинним, базовим. Зауважує, що саме з 7-річного віку розпочинається один з найважливіших етапів особистісного розвитку - реконструкція сформованого образу Я його доповнення, зміна і перетворення в кінці кінців у Я-концепцію. В розвитку особистості, згідно гуманістичної теорії, важливим являється відношення до дитини значимих людей, перш за все батьків. Якщо дитина отримує від значимих інших повне прийняття і повагу (безумовну позитивну увагу), тоді його формуючий Я образ відповідає всім вродженим потенціальним можливостям. Але якщо дитина стикається з прийняттям одних і відхиленням інших форм поведінки, якщо позитивна увага пред'являється з умовою, наприклад: “Я буду тебе любити, якщо ти будеш хорошим”, тоді її Я образ не буде відповідати вродженим потенціальним можливостям, а визначатиметься соціумом. Дитина буде виробляти оціночне поняття про те, які з її дій і вчинків гідні поваги та прийняття, а які ні. В ситуації, коли поведінка дитини оцінюється як недостойна, виникає тривога, яка призводить до викривлення невідповідності між реальною поведінкою та ідеальними зразками.
   Отже, порушення в розвитку позитивного образу Я обумовлюються рядом чинників, які діють зовнішньо та внутрішньо і впливають на характер самосприйняття, самооцінки, мотивів і способів поведінки, діяльності та розвитку особистості в цілому.
   Вайолет Оклендр говорить про неймовірні можливості дитини “залишатись дітьми” в сучасному світі і колосальну енергоємність у відстоюванні та самозбереженні своєї дитячої границі, іншими словами відстоюванні та презентації власного образу Я. Авторка відомої книги “Вікна у світ дитини” виділяє проблему встановлення контакту як основну тему терапевтичної роботи. Вона вважає, що більшість дітей, які потребують допомоги, зазвичай мають одну особливість: порушення здатності до встановлення контактів. Тому вона зі своїми колегами у роботі з дітьми, які потребували психологічної допомоги звернулась до методу гешальттерапії метою якого було визначення своїх меж, відношення до власного світу, допомога дитині усвідомлювати себе і існування в цьому світі. Це ще раз підтверджує той факт, що в тенденції самоактуалізації особистості є важливою потреба в позитивній увазі як з боку інших людей, так і від самої себе, що складає основу формування позитивного образу Я. Потреба в позитивній увазі інших людей робить людину залежною від впливу соціального схвалення чи несхвалення. Потреба в позитивному самовідношенні задовольняється, якщо дитина визначає свій досвід і поведінку відповідною до свого Я образу.
   У більшості дітей, як правило, є колосальні життєві сили і величезна здатність до гармонійного розвитку, не дивлячись на ті життєві умови, що їх оточують. Тоді народжується закономірне запитання про необхідність психотерапевтичної допомоги. На нашу думку, багатьом практично здоровим дітям потрібен лише супровід на певній кризовій ділянці життя, в якому буде приділена увага всьому, що відбувається в житті дитини, до її потреб, страхів, переживань без критики, виправлень, виховання. Дитячий психотерапевт Млодік Ірина вважає, що діти, які мають такого значимого дорослого, рідко потрапляють до психотерапевта чи психолога. Але і трапляються випадки, коли ніхто із близьких за певних причин не в силах допомогти, тоді супровід психотерапевта допоможе пройти кризу з найменшими втратами [5].
   Недостатньо позитивний розвиток знань про себе або ж їх неадекватність у старшому дошкільному віці робить дитину беззахисною перед негативними зовнішніми оцінками. Дитина сприймає їх на віру, що часом призводить до розвитку негативного ставлення до себе, блокує активність дитини. Одним із засобів, що сприяють розвитку позитивного Я образу дитини є гештальттерапія.
   Ціллю гештальттерапії з дітьми є відновлення втраченої здібності здорового контакту з оточуючим середовищем, повернення повноти усвідомлення своїх потреб, почуттів, дій, здатності до творчості. Допоміжними способами тут виступають гра і малюнок, фантазування і розігрування ролей, конструювання та рухи. Разом з терапевтом дитина знаходить підходящий для неї спосіб усвідомлювати свої переживання, дії, прийняти їх, зробити наступний крок в своєму рості. Гештальттерапевт, залишаючись дорослим з дитиною знаходиться з ним в рівних відносинах в просторі гри і сумісної творчості, підтримуючи унікальність і активність дитини. Гештальттерапія виявляється досить ефективною в підтримці дітей з особливостями в розвитку і з дітьми, що перенесли важкі психічні травми, допомагаючи їм відновити нові ресурси для росту. Вона також дозволяє підтримувати терапевтичну взаємодію не лише з окремою дитиною чи дорослим, а й з цілісною сімейною системою, встановлювати первинний контакт в сім'ї, відкривати нові можливості для змін у середині сім'ї в цілому. Гештальт-підхід намагається не просто пояснити причини наших труднощів, а дослідити нові шляхи їх вирішення. І не просто відповідає на запитання “Чому це в мене так відбувається?”, а передбачає інше запитання: “Як я можу це змінити?” [4].
   Один із сучасних дослідників Мартін Бубер описав гештальт-підхід з боку позиції взаємного контакту як “Я-Ти” відносини, а позицію природної сепарації як відносини “Я-Воно”. Діалогічність виникає в області “між”, де саме поняття “між” близьке до ідеї гештальттерапії, згідно якій простір діалогу є дещо більшим ніж сума психотерапевт і його клієнт. Ф. Перлз, а за ним Р. Хефферлін і П. Гудман відмічали, що контакт завжди являється результатом взаємодії “між” в полі “людина-середовище”. “Я-Ти” - це досвід великої цінності, унікальності буття іншої людини і виникаюча у відповідь твоя цінність для іншого, що є взаємним досвідом зустрічі. Бути в “Я-Ти” - це означає давати можливість іншому “Бути”. Автономно, окремо бути присутнім у всій своїй повноті людської сутності і при цьому так само бути “Самому”. Такий момент відносин не простий і перебувати у ньому довго дуже важко, але навіть недовгий досвід перебування в таких стосунках цінний сам по собі [5].
   Посилаючись на думку Анни Фрейд гештальттерапія як і психоаналіз першопочатково була орієнтована на роботу з дорослими і тому методи психотерапії також мають відповідний характер. У роботі з дітьми дошкільного віку методи роботи слід замінити, адаптувати згідно особливостям психічного розвитку дитини на кожному з етапів, тобто переорієнтувати бесіду спрямовану на самоаналіз у гру, яка сприятиме відображенню внутрішніх переживань дитини в даний момент часу. Так в основі гештальт-підходу закладене поняття контакту, розглядається з позиції причин його порушення і переривання, поняття діалогічних відносин, усвідомлення себе і своїх потреб, тобто все те, що потрібно розуміти і використовувати у роботі з дітьми. Використання гештальту як способу актуалізації позитивного Я образу дитини старшого дошкільного віку виправдовує себе тим, що він особливу увагу приділяє потребам дитини і способам їх незадоволення. За теорією гаштельттерапії незадоволена потреба - це “фігура”, яка у разі задоволення стає “фоном”. За теорією гештальту, потреба може не задовольнятись декількома способами, які ще називають механізмами захисту. Це механізм не виділення потреби “конфлюенція”, не перероблення інформації “інтроекція”, перенесення власних потреб на оточуючих “проекція”, недооцінка потреби “ретрофлексія”. Важливо розуміти яка потреба дитини фрустрована, постійно не задовольняється і як саме це відбувається. Слід зазначити, що головна ідея гештальтпідходу полягає в тому, що реальні зміни в нашому внутрішньому світі відбуваються, як правило, тільки в процесі проживання актуальної психологічної події, тобто в досвіді. Навіть пояснюючи щось комусь дуже ясно, авторитетно, послідовно і логічно, ми часто не добиваємося змін. А організація і проживання всього цього “тут і тепер” приносить швидкі і глибинні результати [5]. Отже, актуалізуючи невідредаговані події нашого життя в психотерапевтичному середовищі за допомогою методу гештальттерапії, ми сприяємо актуалізації позитивного Я образу, шляхом переживання минулого досвіду в ситуації “тут і тепер”.
   Згідно класифікації проведеної вченим-практиком В. Дамом робота на рівні границі-контакту проходить у два етапи:
   - робота на внутрішньому рівні через внутрішню сенсорність організму, щоб висвітлити те, що приховане людиною в її внутрішньому світі і відтворити єдність;
   - робота на зовнішньому рівні, щоб сприяти обміну організму з навколишнім світом.
   У психотерапевтичному процесі ці два принципи втілюються завдяки допоміжним обхідним шляхам, які застосовують гештальттерапевти у роботі з дітьми. Так, Вайолет Оклендер, американський дитячий психотерапевт, досягала зближення з дитиною за допомогою обхідних шляхів, а саме, графічного зображення. їй вдалося створити динамічний простір трансформації, працюючи і створюючи смисл Я у дитини, щоб закріпити функції контакту і щоб вона могла знову слухати своє тіло, свої емоції і широту свого інтелекту. Таким чином психотерапевт стає співбудівником внутрішнього світу дитини, через їх унікальні зустрічі і накопичений досвід сеансів.
   Взаємодія між терапевтом і дитиною у психотерапевтичному процесі проходить за допомогою творчого врівноваження двох мов: дорослого і дитини. Кожен намагається спілкуватися з іншим через найбільш діючі засоби: гру, артистичну і графічну дію, творчість, крик, музику, танець в залежності від віку і порушень у дитини, проходячи через спілкування примітивне, словесне, погоджувальне. Це простір де за допомогою гри відстаней і послідовності циклу контакт-відступ, стає складовою частиною будування Я дитини, границі якого стали слабкими, розірваними чи замкненими.
   Використання принципу цілісності сприйняття особистості дитини дозволяє, відслідковувати різноманіття аспектів особистості дитини і оцінюючи ступінь відхилення в її розвитку, цілісно розглядати багатовимірність дитячого феноменологічного поля. Цей принцип дає можливість не концентруватися виключно на явищах дизонтогенезу, а виявляти розвинені в нормі аспекти, приховані ресурси і здібності. З позиції гештальт-підходу важливим є те, що в житті дуже часто дитина не сприймається як ціле, а розглядається дорослими як ходячий симптом, тобто дитина сприймається як “вередун”, “забіяка”, “боягуз”, “хуліган”. В результаті цього, дитина може прожити тривалий час, будучи в контакті лише з однією своєю частиною, нехай і дуже вираженою, але всього однією. Сприймаючи так дитину ми звужуємо її світ до одного сектора шириною в один симптом. Тут можна зробити висновок, що цікавлячись і відкриваючи для себе цілісність дитини, ми можемо подарувати їй цілий світ.
   Виділяють наступні етапи психотерапевтичного процесу:
   1. Терапевт присутній на сеансі, тобто прояв себе в контексті психотерапії “тут і тепер”. Іншими словами, присутність означає, що я тут і поруч з тобою. Я є відкритим для всього того, що зараз буде відбуватися. Я готовий бути з тобою і було б добре якби ми зустрілись.
   2. Терапевт приєднується до переживань клієнта, підтримує їх, допомагаючи тим самим їх актуалізувати і прожити, але зберігає можливість повернутись до власного актуального досвіду.
   3. Терапевт відслідковує феноменологічний досвід клієнта, є уважним до унікального досвіду даної особистості в даний момент контакту, що дозволяє долати протидію і розширювати зону росту. Іншими словами, відслідковування - це вміння задавати собі запитання “Що відбувається?” і вміння на нього відповісти.
   4. Терапевт приймає те, що відбувається, тобто сприймає клієнта таким яким він є. Прийняття дитини в гештальт-підході означає сприйняття його на рівні із собою, що дозволяє дитині не тільки звернутись до власних ресурсів, повніше усвідомити свої психічні границі, а й сприйняти іншого, який володіє не менш цікавим і унікальним світом.
   У психотерапевтичній практиці також виділяють такі етапи як: задания терапевтом запитання, повернення клієнту зворотного зв'язку, а також готовність психотерапевта в роботі з клієнтом експериментувати.
   Розглядаючи процес терапії як розвиток, тобто розглядаючи в ній один із шляхів самовдосконалення людини, зберігається одне із основних для гештальттерапії прав - право на особистісну автономію.
   Висновки.
   1. Аналіз психолого-педагогічної літератури і практики показав, що проблема формування позитивного Я образу дітей старшого дошкільного віку у ракурсі розвитку і корекції образу Я дитини в період старшого дошкільного віку вивчена недостатньо;
   2. Провідна роль у формуванні позитивного образу Я старшого дошкільника належить емоційно-оціночному ставленні значимих дорослих;
   3. Одним із способів, що сприятимуть актуалізації позитивного Я образу старшого дошкільника є гештальт-підхід, застосування якого виправдовує себе тим, що особливу увагу приділяє нереалізованим потребам і способам їх задоволення;
   4. В основі гештальт-підходу закладено поняття контакту, причини його порушення і переривання, а також поняття діалогічних відносин, як безумовного досвіду зустрічі;
   5. Основними принципами, що використовуються у гештальт-підході - є принцип цілісного сприйняття особистості та проживання досвіду під час психотерапевтичної сесії “тут і тепер”;
   6. У гештальттерапевтичному процесі виділяють етапи присутності, приєднання, відслідковування та безумовного прийняття психотерапевтом особистості дитини;
   7. Допоміжними засобами гештальттерапевта у роботі із старшими дошкільниками є гра і малюнок, фантазування і розігрування ролей, конструювання та рухи. Таким чином залишаючись дорослим з дитиною гештальттерапевт знаходиться з ним в рівних відносинах в просторі гри і сумісної творчості, підтримуючи унікальність та активність дитини.
   Завершити думку з приводу дослідженої нами проблеми хочеться цитатою Млодік І.Ю. “Прийняття терапевтом самого себе відкриває дитині двері у світ, де все можливо. А прийняття самої дитини терапевтом чи значимим дорослим дає їй можливість оволодіти тим, що і так належить дитині по праву, - її світом, і все це відкриває необмежені можливості бути такою, якою вона хоче бути”.

ЛІТЕРАТУРА

1. Аллан Джон. Ландшафт детской души. Юнгианское консультирование в школах и клиниках/ Перевд с англ. Ю.М. Донца/ Под общей редакцией В.В. Зеленского. - М., 2006. - 272 с.
2. Булюбаш И.Д. Руководство по гештальт-терапии. - М.: Изд-во института психотерапии, 2004. - 768 с.
3. Гринева М.С. Сравнительный анализ сформированности образа Я у детей 5-7 лет // Материалы V городской научно-практической конференции молодых ученых и студентов учреждений высшего и среднегообразования городского подчинения. - М., 2006. - 320 с.
4. Гуменюк Г.В. Гармонійний образ “Я” дитини як підсумкова розвитку її особистісного потенціалу//Актуальні проблеми психології розвитку дошкільника. - 2007 - Т. IV. Вип. IV, с 47-58.
5. Млодик И.Ю. Чудо в детской ладошке или неруководство по детской психотерапии. - СПб.: Питер, 2004. - 224 с.
6. Миллер А. Драма одаренного ребенка и поиск собственного Я / Пер. с нем.. - М.: Академический проект, 2001. - 144 с.
7. Оклендер В. Окна в мир ребенка: руководство по детской психотерапии / Пер. с англ. - М., 2005. - 336 с.
8. Райгородский Д.Я. Психология личности. Т.1. Хрестоматия. Самара: Издательский Дом “Бахрах-М”, 2006. - 512 с.
9. Райгородский Д.Я. Психология личности. Т.2. Хрестоматия. Самара: Издательский Дом “Бахрах-М”, 2006. - 544 с.
10. Психотерапия: Учебник для вузов/Л. Бурлачук, А. Кочарян, М. Жидко. - СПб.: Питер, 2003. - 472 с.
11. Слободчиков И.М., Самуйлова О.И. К вопросу о развитии “образа Я” в предшкольный период детства// Психологическая наука и образование.: - 2004 - №1 с. 18-21.
12. Фредерик Перлз. Гешталь-семинары / Пер. с англ. - М.: Институт Общегуманитарных Исследований, 2007. - 352 с.
13. Фрейд А. Лекции по детскому психоанализу/ Пер с англ. - М.: Прель Пресс, Изд-во Эксмо, 2002. - 304 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com