www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психосемантичні аспекти громадянської свідомості української студентської молоді
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психосемантичні аспекти громадянської свідомості української студентської молоді

Н.М. Савелюк

ПСИХОСЕМАНТИЧНІ АСПЕКТИ ГРОМАДЯНСЬКОЇ СВІДОМОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

   Постановка проблеми. У складних умовах становлення української державності, що пов'язане як із процесами демократизації та гуманізації всіх сфер суспільного життя, так і з численними політичними, економічними, екологічними, демографічними негараздами, дуже важливим предметом наукового аналізу постала, зокрема, проблема формування належного рівня громадянської свідомості у підростаючого покоління. Цю проблему загострюють, з одного боку, зафіксований в історичній пам'яті представників різних реґіонів України досить тривалий колишній розподіл вітчизняних земель між кількома імперськими утвореннями, з іншого боку, - неминучі перспективи й наслідки глобалізації сучасного світу, яка, водночас із певними своїми перевагами, не здатна і не повинна повністю уніфікувати національні інтереси різних країн. Орієнтація на демократію як на провідний ціннісний вектор розбудови більшості держав вже навіть за самим означенням відповідного терміну (“влада народу”) передбачає розвинуте громадянське суспільство, поза яким значна частина привабливих орієнтирів соціального розвитку залишатиметься тільки віртуальною реальністю.
   Поряд із суспільно-політичним, правовим підходом до реалізіації цього надважливого завдання існує не менш вагоме психологічне його підґрунтя. Адже не викликає сумнівів зумовленість громадянської активності населення не тільки й не стільки ідеологічними догмами, загальнодержавними гаслами чи іншими об'єктивними вимогами, скільки суб'єктними утвореннями: настановленнями, цінностями, переконаннями та ідеалами. Іншими словами, реагування представників будь-яких соціальних спільнот на ситуації поточної взаємодії з численними інституціями країни проживання значною мірою опосередковується імпліцитною картиною факту громадянства.
   Така картина, що в основі своїй виступає категоріальною системою свідомості з тісним переплетінням у ній значень і смислів, є безпосереднім об'єктом психосемантичних досліджень. Останні, зауважимо, дають змогу дійсно занурюватися “по той бік дзеркала” видимої реальності людської поведінки - в індивідуальний чи колективний суб'єктний простір. У контексті ж заявленої теми нашої наукової розвідки та й загалом можна виокремити два фундаментальні аспекти психосемантичного аналізу: теоретико-методологічний та науково-прикладний.
   Перший із них передбачає пошук такого означення концепту “громадянська свідомість”, яке б дійсно диференціювало його в системі споріднених понять (у першу чергу серед усього “національного”, “політичного”, “правового”, “морального” тощо), оскільки поза цим ми не матимемо право стверджувати щось конкретне про обраний предмет наукового аналізу. Другий аспект, неодмінно базуючись на першому, повинен пропонувати цілісну емпіричну модель громадянськості як вже конкретний орієнтир для пояснення і прогнозування реальних соціальних процесів. Адже, не дивлячись на психосемантичні дослідження окремих складових відповідної ціннісної сфери різних спільнот українського населення - зокрема, політико-ідеологічних та етносоціальних його настановлень - досі не було здійснено спроб експлікації категоріально-смислових структур власне його громадянської свідомості в усій максимально можливій її комплексності та повноті.
   Тому основна мета статті - спроба надолужити наявні прогалини хоча б у схематичному розкритті двох зазначених аспектів, що є результатом теоретичного аналізу попередніх наукових напрацювань, власних мислиннєвих узагальнень та експериментальних розвідок автора. При цьому контингентом для емпіричного дослідження стала вибірка студентської молоді з різних реґіонів України (західного, центрального і східного).
   Аналіз останніх досліджень і публікацій. Необхідне підґрунтя для пошуку відповідей на перше поставлене питання знаходимо у “Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності”, в якій розглядаються основні цілі, принципи, зміст, форми та методи зазначеного виховання. Важливим здобутком на шляху обґрунтування класичних загальнолюдських і специфічних національних засад осмислення громадянськості стали й основні положення, викладені у “Концепції громадянської освіти в Україні”, навчально-методичний посібник “Виховання громадянина: Психолого-педагогічний і народознавчий аспекти”, а також окремі наукові публікації згаданих авторів. У працях більшості з цих науковців втілені переважно теоретико-методологічний та педагогічний підходи, які потребують свого змістовного психологічного обґрунтування.
   Його надибуємо, насамперед, в одноосібних і колективних монографіях, методичних рекомендаціях, інших численних публікаціях співробітників Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. Крім того, важливим внеском у вивчення даної проблеми є дисертаційні дослідження О. Красовської, Л. Снігур, І. Тисячник, Н. Хазратової.
   Загалом у публікаціях українських науковців окреслюються два базові концептуальні простори аналізу громадянської свідомості: аксіологічний та соціально-психологічний. У контексті першого з них досліджуваний феномен описується як система інтеріоризованих суб'єктом “громадянських цінностей” в їх взаємозв'язку з усіма іншими вартостями; при цьому наголошується на провідній ролі духовно-моральних і національних орієнтирів у громадянському становленні особистості (М. Боришевський, О. Пенькова, К. Чорна, О. Шевченко). У межах другого концептуального простору, власне, і виникає проблема співвіднесення та розмежування “громадянської свідомості” з, насамперед, “національною свідомістю” та “політичною свідомістю”, певні передумови для чого знаходимо у наукових працях І. Жадан, С. Позняк, В. Москаленко.
   Крім того, на загальному тлі фундаментальних досліджень всіх вищезгаданих науковців маловивченими залишилися категоріально-смислові структури відповідної феноменологічної сфери. Одним із найавторитетніших підходів до проблеми розкриття цих зазвичай малорефлексованих утворень, як згадувалося раніше, виступає психосемантика. її дослідницький інструментарій плідно застосовано для аналізу таких споріднених із предметом даної наукової розвідки аспектів, як політико-ідеологічні настановлення одиничних і колективних суб'єктів в Російській Федерації (О. Мітіна, В. Петренко) та в Україні (В. Васютинський, Н. Дембицька, Л. Найдьонова, Г. Циганенко), етносоціальні стереотипи та світоглядні уявлення представників різних націй, етносів (О. Васильченко, В. Горбунова, В. Петренко), особливості відношення особи до держави (Н. Хазратова), ціннісно-смислова сфера курсантів і студентів різного віку (Л. Снігур). Загалом розробка психосемантичних моделей тих або інших сфер світосприйняття та світоосмислення є дуже популярною у наш час.
   Аналіз результатів дослідження. З метою виокремлення надійних методологічних орієнтирів для такої розробки, ми насамперед здійснили системний аналіз поняття “громадянська свідомість” в його спвіввідношенні з усіма спорідненими концептами. Найближчим до нього і за звучанням, і за семантикою є термін “громадянськість”. На нашу думку, змістове його наповнення передбачає бажаний і тому завжди ідеалізований результат соціалізації людини, що розглядається як інтегративна якість або окрема сторона насамперед її духовно-моральної сфери. Іншими словами, це значною мірою абстрактне поняття, яке потребує своєї чіткішої операціоналізації та виокремлення одиниць аналізу.
   Натомість “громадянську свідомість” можна розглядати як термінологічний конструкт для позначення тієї суб'єктної реальності, дослідження якої із залученням значень (або індивідуальних значень) в ролі вищезгаданих одиниць дає змогу виявляти та описувати як конкретні психологічні передумови, так і індикатори становлення людини-громадянина. Загалом же ми вважаємо, що “громадянськість” - це переважно соціокультурна категорія, на яку як на певний аксіологічний взірець повинна орієнтуватися у своїй життєдіяльності сучасна особистість, а “громадянська свідомість” - це вже власне психологічний конструкт, що позначає собою традиційну для психосемантичних досліджень феноменологію.
   При цьому варто зауважити, що у змісті вітчизняних психолого-педагогічних напрацювань переважно і зустрічається термін “громадянськість”, а не “громадянська свідомість” чи “громадянська самосвідомість”. Більше того, не лише у заідеологізованих радянських, а й навіть у сучасних психологічних глосаріях чомусь не знаходиться місця для визначення основного поняття, яке аналізується в нашому дослідженні. Таким чином, його семантика на теоретико-методологічному рівні залишається поки що нечітко визначеною та недостатньо автономною. Зокрема, як демонструє теоретичний аналіз публікацій, котрі стосуються актуальних питань громадянської освіти та виховання, різні науковці можуть використовувати поняття “політичний”, “ідеологічний”, “громадянський”, “національний” тощо як взаємодоповнюючі або навіть взаємозамінні.
   На даний час чітке означення термінологічних конструктів “громадянська свідомість” і “громадянська самосвідомість” знаходимо тільки у двох ґрунтовних виданнях: двотомній монографії “Психологічні закономірності розвитку громадянської свідомості та самосвідомості особистості” та посібнику “Виховання громадянина: психолого-педагогічний і народознавчий аспекти”, про які вже згадувалося раніше.
   Як стверджує, зокрема, М. Боришевський, громадянська свідомість - “це усталене знання людиною певної системи громадянських цінностей та особисте ставлення до них”, а громадянська самосвідомість - “усвідомлення людиною себе як носія громадянських цінностей та ставлення до себе як до суб'єкта цих цінностей” [3, 50]. С точки зору П. Ігнатенка, В. Поплужного, Н. Косарєвої, Л. Крицької розмежування відповідних понять повинне відбуватися із використанням критерія ідентифікації: “Громадянська самосвідомість - це розумове осягнення і внутрішнє прийняття людиною того реального факту, що вона належить до певного державного соціуму. Саме ідентифікаційною стороною вона відрізняється від просто громадянської свідомості, наявність якої означає лише знання особистістю своєї громадянської належності” [1, 66-67].
   Обидва із зазначених підходів, хоча й надають певні теоретичні орієнтири при організації подальших розвідок, залишають актуальним питання про те, яке ж конкретне змістове наповнення мають власне “громадянські” цінності на відміну від, скажімо, вартостей національних чи політичних? Більше того, ця проблема має для нас глибоко методологічний характер, оскільки при уникненні хоча б спроб її розв'язання може виникнути цілком резонний сумнів щодо істинного предмету заявленого наукового дослідження.
   В результаті мислиннєвих узагальнень ми прийшли до висновку, що найважче як у теоретичному, так і у практичному плані розмежувати “громадянську свідомість” з “національною свідомістю”. Особливо цей факт має місце, якщо особа належить до титульної нації країни свого проживання (наприклад, якийсь індивід є українцем і за національністю, і за громадянством). Тоді визначальною ознакою власне громадянської свідомості та самосвідомості, на нашу думку, є так звана “державно-територіальна ідентифікація”, завдяки якій людина починає відносити до рангу “своїх”, “наших” всіх співвітчизників (незалежно від їх етнічного, національного, політичного самовизначення), орієнтуючись на кордони країни проживання як на основу такої реальної чи позірної спільності. Матеріалізованою опорою зазначеної ідентифікації зазвичай стають конкретні діячі, предмети або символи: пейзажі рідної природи, атрибутика Вітчизни, її видатні діячі й навіть отриманий паспорт.
   Крім того, ми зустрілися із проблемою взагалі невизнання окремими сучасними науковцями, що виходять із теоретико-методологічного рівня філософського мислення, факту функціонування громадянької свідомості як такої у домінантної частини українського населення. Дана точка зору є цілком резонною, якщо виходити із розуміння відповідної феноменологічної сфери як похідної від відображення специфіки громадянського суспільства, яке, м'яко кажучи, в межах нашої держави залишається поки що надто кволим утворенням. Деякий час, щоправда, вважалося, що індикатором його активізації стали події “помаранчевої революції”, проте у контексті усіх наступних ознак політичного життя країни та її очевидної сьогоднішньої повсякденності це питання виглядає надто спірним.
   Ми ж базуємося на психологічній за своєю сутністю теоретичній позиції, котра передбачає загальне розуміння досліджуваної сфери свідомості як системи суб'єктних ставлень її індивідуальних і колективних носіїв до факту громадянства. Крім того, етимологічні корені досліджуваного поняття (“громада”), а також результати системного аналізу його співвідношення зі спорідненими концептами, що мають у своїй основі визнання соціальної природи особистості, приводять до необхідності розгляду образів “Я-громадянин”, “мій співвітчизник” і “моя держава” як ключових ідентифікаційних орієнтирів для експлікації психосемантичних структур власне громадянської свідомості.
   У зв'язку із усім вищезазначеним емпіричне дослідження передбачало два етапи. На першому (орієнтувальному) його етапі були експліковані “громадянські” особистісні конструкти українського студентства через залучення методу “незавершених речень” (початкові формулювання “Я як українець...”, “Я як громадянин...” і “Мої співвітчизники як громадяни...”). Внаслідок порівняння отриманих таким чином висловів зі змістом еталонної моделі особистості-громадянина (розробленої М. Боришевським) було сформульовано 50 узагальнених тверджень, які склали інструментально-змістове підґрунтя другого етапу емпіричної розвідки.
   Конкретною експериментальною процедурою даного етапу стало залучення методу “багаточисельних ідентифікацій” (В. Петренка) у формі чотирьохразового оцінювання студентами згаданих тверджень: у контексті образів “ідеального громадянина моєї держави”, “реального громадянина моєї держави”, “Я-реального” та “Я-ідеального”. При цьому за основу такого оцінювання бралася наступна метрична шкала: “0 - не важливо (не стосується мене зовсім)”, “1 - більш не важливо, ніж важливо”, “2 - більш важливо, ніж не важливо”, “З - дуже важливо (цілком стосується мене)”.
   Внаслідок експериментальної ідентифікації “ідеальний громадянин моєї держави” та обробки її результатів методом факторного аналізу була експлікована дванадцятифакторна структура (згідно із критерієм Кайзера). За основу ж розгляду певних факторів як найбільш значущих брався більш жорсткий критерій Кеттела (у дужках наводяться відсотки дисперсії, зумовленої відповідними категоріально-смисловими основами):
   - “територіальна ідентифікація з Батьківщиною та підтримка її класичної національної культури (насамперед, духовно-релігійної)” (28,79 %);
   - “повага до символів своєї держави та оптимістична ідентифікація з її долею” (5,77 %).
   “Реальний громадянин моєї держави” виявився дуже малодиференційованим, дифузним образом у свідомості студентства (виокремлено тільки 4 фактори). Зміст найвагомішої категоріально-смислової основи свідчить про те, що міра відповідальності уставленні співвітчизника до самого себе з точки зору досліджуваних суттєво корелює з його відповідальністю і по відношенню до всього навколишнього світу:
   - “відповідально підтримуюче відношення до навколишнього природного й соціального середовища, фізичне та духовне самовдосконалення, самореалізація” (52,1 %);
   - “патріотичне відношення до Батьківщини (у формі, насамперед, активної підтримки її незалежного та забезпеченого існування, почуття гордості за свою національність і поваги до державної мови)” (3,56 %).
   В основу “ідеального” громадянського “Я” студентства лягла одинадцятифакторна структура з 2 найважливішими своїми складниками:
   - “підтримка класичної національної культури Батьківщини та територіальна ідентифікація з нею” (28,93 %);
   - “любов до Батьківщини (що пов'язана, насамперед, із почуттям гордості за свою країну та з повагою до державної мови)” (5,54 %).
   Найбільш когнітивно диференційованим виявився образ громадянського “Я-реального” дослідженої молоді: всього експліковано 13 факторів, серед яких три - біполярні, що свідчить про смислові конфлікти реальних потреб сучасного українського студентства з окремими класичними вартостями громадянського співжиття. Найбільш вагомими є наступні категоріально-смислові основи даної самоідентифікації:
   - “почуття любові, гордості за національність і за Батьківщину, поваги до державної мови та символіки” (22,63 %);
   - “відстоювання своїх громадянських прав, самовдосконалення та самореалізація” (5,82 %);
   - “відповідально підтримуюче відношення до природного та соціального (меншою мірою) середовища свого життя” (4,24 %).
   Варто зазначити, що через результати усіх цих експериментальних ідентифікацій “червоною ниткою” пройшло семантичне акцентування насамперед на моральних засадах функціонування громадянської свідомості, а не на типових у контексті західних публікацій правових її аспектах.
   При довільнй характеристиці України досліджувані також найбільш активно використовували етичні поняття (наприклад, “нечесна -чесна”). Загалом у сфері сприйняття власної країни наша студентська молодь проявила найнижчу когнітивну складність свідомості. Адже сформульовані на першому етапі дослідження самими студентами 28 біполярних дескрипторів, які склали основу предметно спеціалізованого семантичного диференціалу “Моя держава”, після факторизації результатів його застосування поєдналися тільки у дві (значущі згідно з критерієм Кайзера) категоріально-смислові основи: “соціально-економічний та політичний стан у державі, який має етичне підґрунтя” (зумовлює 56,73 % дисперсії даних) і “збереження миру в державі, що впливає на відчуття комфортності проживання в ній” (5,7 % дисперсії). Як бачимо, образ сучасної України у свідомості її молоді має дві смислові осі: більш вагому негативну з домінантною ознакою “несправедливої” корумпованості (що тягне за собою переважну частину інших наших державних негараздів) та значно менш суб'єктивно значущу з акцентом на “приємному” мирному статусі Вітчизни.
   Висновки та перспективи подальших розвідок. Отже, “громадянська свідомість” - поняття, яке у концептуальному просторі вітчизняної психологічної науки ще не знайшло свого чіткого визначення. Із загальнометодологічних позицій його слід розглядати, щонайменше, у двох площинах аналізу: аксіологічній (як систему інтеріоризованих громадянських цінностей) та соціально-психологічній (як одну з численних сфер свідомості соціалізованого - в межах конкретної держави - індивіда). При цьому у будь-якому випадку постає проблема як теоретичного, так і емпіричного розмежування “громадянської свідомості” зі спорідненими, проте не тотожними їй “національною свідомістю” та “політичною свідомістю”. Одним із можливих виходів із зазначених труднощів, актуальним в умовах сучасних парадигмальних зсувів від канонічних фундаментів класичної науки з її так званими “об'єктивними” дефініціями, виступає експлікація та інтерпретація суб'єктних моделей громадянськості, величезний потенціал для чого має, зокрема, психосемантика.
   Результати факторного аналізу даних констатувального психосемантичного експерименту продемонстрували дуже низьку когнітивну складність студентської молоді у сфері осмислення як власної держави, так і уявного співгромадянина. Іншими словами, відомий у психології феномен “юнацького максималізму” в даному випадку проявився у сприйнятті українським студентством своїх земляків і країни у “чорно-білих тонах” - адже більшість характеристик у відповідних образах його свідомості корелюють між собою, тяжіючи до загального або позитиву, або негативу. Як найбільш когнітивно диференційоване виступило громадянське “Я-реальне” досліджуваних, домінантна категоріально-смислова основа якого виявилася цілком афективною (поза конативними ознаками) за своїм наповненням.
   Розбіжності між психосемантичними структурами двох “відчужених” експериментальних ідентифікацій (з уявними “ідеальним” і “реальним” громадянами України), з одного боку, та громадянських самоіден-тифікацій, з іншого боку, дають змогу хоча б орієнтовно наповнити конкретним емпіричним змістом теоретичну диференціацію відповідних сфер свідомості та самосвідомості особистості. Зокрема, “реальна” громадянська самосвідомість представників експериментальної вибірки характеризується, по-перше, смисловим антагонізмом деяких традиційних громадянських орієнтирів (наприклад, “праці на благо інших” і “чесного сплачування податків”) з узагальненими моральними цінностями, які досліджувані приймають за основу своєї повсякденної життєдіяльності; по-друге, суб'єктивним розмежуванням духовної підтримки своєї нації та Батьківщини з бажанням жити в межах відповідної території - і все це на відміну від уявлень про громадянський ідеал і про “когось іншого”.
   Загалом комплексний психосемантичний аналіз громадянської свідомості українського студентства дає змогу стверджувати, що в її основі лежать, насамперед, етичні та самореалізаційні орієнтири, а також романтизовані національні та антропоморфізовані екологічні вартості, поряд з якими значно поступаються за своєю суб'єктивною значущістю правові та політичні засади функціонування суспільства. Перспективним поглибленням даного дослідження вбачаємо залучення вибірок з різних соціально-демографічних спільнот України як суб'єктів унікальних імпіцитних моделей сутності феномену громадянства.

ЛІТЕРАТУРА

1. Виховання громадянина: Психолого-педагогічний і народознавчий аспекти: Навчально-методичний посібник / П.Р.Ігнатенко, В.Л.Поплужний, Н.І.Косарева, Л.В.Крицька. - К.: Інститут змісту і методів навчання, 1997. - 252 с
2. Петренко В.Ф. Основы психосемантики. - 2-е изд., доп. - СПб.: Питер, 2005. - 480 с.
3. Психологічні закономірності розвитку громадянської свідомості та самосвідомості особистості: У 2-х т. / М.Й.Боришевський, М.І.Алексеева, В.В.Антоненко та ін. За ред. М.Й.Боришевського. - К.: Дніпро, 2001. - Т.1. - 238 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com