www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологія в Київській духовній академії в передденні своєї інституалізації
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологія в Київській духовній академії в передденні своєї інституалізації

Ю.Т. Рождественський

ПСИХОЛОГІЯ В КИЇВСЬКІЙ ДУХОВНІЙ АКАДЕМІЇ В ПЕРЕДДЕННІ СВОЄЇ ІНСТИТУАЛІЗАЦІЇ

   Історія створення першого та єдиного на Україні спеціального вищого духовного навчального закладу, його місця та ролі в русі суспільної, культурної та наукової думки, не приваблювала до себе уваги дослідників. В тих випадках, коли прийом замовчування все ж порушувався, автори, не обтяжуючи себе аргументами, кваліфікували Духовну академію, як рядовий навчальний заклад, що займався популяризацією окремих ідей і “не більше” [1]. Що ж до змісту філософської думки в стінах Київської духовної академії ця теза традиційно ув'язувалася зі змістом релігійної ідеології, що мовчазно означало заперечення за релігійною філософією її будь - якого позитивного значення [2]. Побіжне згадування імен деяких представників філософського крила, що працювали в стінах Київської духовної академії (П. Ліницького, Д. Богдашевського, П. Кудрявцева) в кінці XIX - поч. XX ст. виправдовувалося скоріш за все потребою вказувати на ті сили ідеалістичної філософії, які слугували гальмом розвитку наукової (матеріалістично, стихійно - матеріалістичної) філософії, і в боротьбі з якими остання розвивалася та укріплялася, зокрема в стінах Київського університету [3]. Таким самим чином давалась оцінка й періоду розвитку духовно - академічної філософії ів першій половині XIX ст. [4]. Заперечуючи будь - який вплив Київської духовної академії, крім, безумовно, реакційного, автори в той же час констатували, що до відкриття в Києві університету діяльність духовної академії все ж накладала на наукове та культурне життя міста “суттєву печатку” [5].
   Слід визнати, що й психологи, які присвячували свої дисертації та окремі публікації періоду становлення психології на Україні поч. -середини XIX ст. (6), і зовсім убезпечували свою аудиторію читачів від інформації навіть про факт існування в Києві вищого духовно -навчального закладу. Таке ж піклування по чистоту поглядів читачів проявляють і деякі сучасні автори, які не лише не визнають гідними діячів академії рангу мислителів, вчених або, на худий кінець, наставників молоді, але і взагалі статусу інтелігенції [7].
   Не можна сказати також, що і дореволюційні історики ласували Київську духовну академію своєю увагою. І у їхньому середовищі в повній мірі доречно лунали скарги на відсутність серйозних досліджень місця та ролі цього закладу в справі розвитку просвіти на Україні [8]. Загалом ситуація ця не зазнала суттєвих змін навіть до революційних подій 17-го року. Ледь не єдиним джерелом свідчень з історії Київської духовної академії залишаються присвячена до 50-річного ювілею академії (1869 р.) оглядова стаття І.Малишевського [9] та невеличка за обсягом глава в книзі Хв. Тітова [10].
   Як вже зазначалося вище, офіційному відкриттю в м. Києві (28 вересня 1819 року) духовної академії передував дворічний інкубаційний період, протягом якого в стінах старої Київської академії була розташована (з 27 вересня 1817 року) духовна семінарія. З попереднього складу Київської академії було залишено лише 5 викладачів, які “не мали відношення до вимог науки”. Через два роки комісія духовних училищ [11] вирішила важливим перетворити семінарію в духовну академію. Зміст освіти та організаційні форми діяльності духовної академії визначалися Уставом 1808 року.
   Уставом цим стара академія не тільки лишалася свого призначення (на чому наполягають прихильники тези про спадковість історії обох академій), але й своєї основної історичної місії - слугувати справі освіти та просвіти всього українського народу [12].
   Проте, найбільш тверезі історики церкви не мали на цей рахунок зайвих сумнівів. Факт розриву, який був покладений вказаним Уставом, був настільки прозорим, що про нього йшлося як про очевидний навіть в призначених для широкої публіки академічних звітах. “Підведена під загальний тип нових урядових духовно - освітніх закладів, академія, -констатував в своїй доповіді на ювілейній конференції академії І. Малишевський, - повинна була відмовитися від певної своєрідності, нажитої історично, відмовитися і від попередніх стосунків з місцевим середовищем, замкнутися в своє виключне коло діяльності та зосереджувати її на своєму безпосередньому завданні - вищого та більш самостійного розвитку духовної науки” [13].
   Пам'ятаючи про нещодавні хвилювання в колах української інтелігенції, яке було спричинено рішенням про закриття Києво-Могилянської академії, ректор новоствореної духовної академії архімандрит Мойсей зважив за неможливе обминути мовчанкою цей факт і передував своїй урочистій промові відповідному моменту панегірик попередниці духовної академії і, скориставшись зручним випадком, переадресував відповідальність за рішення про ліквідацію Києво-Могилянської академії на джерело, вільне від будь - якої критики [14].
   Нагадавши присутнім на святі гостям про загальні цілі та завдання новоствореного навчального закладу, архімандрит Мойсей не забув вказати і на різницю між попереднім та новим змістом освіти, що випливала в силу здійсненої перебудови. Світська освіта (“тілесне навчання”) має свої переваги в тому сенсі, уточнював доповідач, що, розвиваючи пізнавальні здібності людини, надає їй можливість переконатися в силі та могутності Божества на прикладі видимого нею світу, в той час як духовна освіта спрямовує пізнання до світу невидимого та духовного. “Найглибші стихійні пізнання, - резюмує Мойсей, - не потрібні для іншого світу, де з'являться перед нами нові предмети, де буде новим і небо, де буде і земля нова”.
   У відповідності з Уставом ректор академії призначався з архімандритів, ігуменів та протоієреїв “першокласної церкви”, яка перебувала в межах єпархії, де знаходилась академія; переважне право надавалося особам, що мали звання доктора богослов'я. Безпосереднє управління академією здійснював митрополит; в ряді випадків митрополит брав участь в проведенні іспитів.
   Навчальний курс в академії встановлювався на 4 роки. Перші два роки навчання відбувалося на нижчому, друге - на вищому відділенні. До числа предметів вищого відділення входили: філософія (10 годин), загальна словесність (6 годин), громадянська історія (факультатив), математика (8 годин - факультатив); на вищому відділенні викладалися: богословіє (догматичне, моральне, співбесідне, герменевтика, канонічне право), церковна історія, церковна археологія та географія (6 годин), церковна словесність та св. Письмо. Крім цього вивчалися грецька, латина, єврейська, німецька та французька мови. З 1835 року з ініціативи Є. Болховітінова було введено викладання польської мови (в 1844 році кафедра польської мови була закрита). З 1843 року почала діяти кафедра педагогіки, з 1848 року - кафедра латинської мови. Основним (головним) предметом в нижчому відділенні була філософія, яка обіймала в собі наступні дисципліни: логіку, психологію, метафізику, історію філософії та моральну філософію. З часом дисципліни стали викладатися як самостійні курси, під які утворилися відповідні кафедри. До 1841 року навчальний план академії включав до себе 21 навчальний предмет (з них 19 загальноосвітніх та 2 спеціальних). До 1869 року (до моменту появи нового Уставу для духовних академій) Київська духовна академія мала наступні кафедри: богословія (займалася ректором академії, загальної словесності (Я.І. Кришинський, С.Ф. Соловйов, Є.М. Крижановський, В.І. Трейеров, В.Ф. Певницький), церковної словесності (Я.К. Амфітеатров, А.І. Пушков, П.І. Ставров, Н.А. Фаворов, В.Ф. Певницький), єврейської мови (С.В. Гуляєв, А.А. Максимович, С.Ф. Соловйов, Г.П. Павський, І.П. Максимович, М.С. Гуляєв), грецької мови (С.А. Серафімов, І.М. Бобровницький), латинської мови (І.М. Скворцов, Я.К. Амфітеатров, Н.А. Фаворов, В.П. Чехович, Д.А. Подгурський), німецької мови (“геній філології” Ф.С. Шимкевич), загальної церковної та громадянської історії (А.Л. Мінервін, М. Булгаков, І.І. Малишевський, Ф.А. Терновський, Ф.Г. Лебединцев, А.Д. Граніков, І.Г. Орлов, Д.І. Макаров, Г.Н. Крамарев, Н.І. Щеголев, А.Д. Воронов), фізико-математичних наук (В.П. Чехович), педагогіки (Н.Л. Зайцев), філософії (І.М. Скворцов, К.Д. Грузін, А.А. Шокотов, П.С. Авсенєв, В.М. Карпов, О.М. Новицький, І.Г. Міхневич, П.Д. Юркевич, С.С. Гогоцький, М.М. Троїцький, Д.В. Поспєхов, П.І. Ліницький, П. Кудрявцев), психології (Д.В. Поспєхов, М.А. Олесницький, І.П. Четверіков).
   В цьому зв'язку цікаво відзначити, що у значному переліку навчальних предметів сучасної програми навчання відновленої Київської духовної академії ( православна еклізіологія, Св. Письмо Нового Завіту, староєврейська мова, літургічне богослов'я, Св. Письмо Старого Завіту, основне богослов”я, патрологія, англійська мова, догматичне богослов'я, історія Древньої Церкви, канонічне право, історія Православ'я на Русі, релігійна етика, Біблійна археологія, християнські деномінації, пастирське богослов'я, текстологія, Візантологія, православна місіологія, історія Слов'янської Церкви, історія Західних конфесій, Біблійне богослов'я, аскетика, церковна археологія) лише три предмета (історія філософії і логіка на другому курсі і риторика- на третьому) зберегли правонаступність із наведеною вище програмою. Курс психології, на відміну від попередньої практики, обмежується викладанням на першому курсі пастирської психології.
   З ініціативи того ж Є. Болховітінова в Київській духовній академії була відкрита академічна конференція. Утворена при академії в 1823 році академічна конференція, за відсутності передбачуваного Уставом штату викладачів та навчальних посібників, позначила лише формально появу організаційної одиниці, цілком вільної від тих функцій, які покладались на такі конференції духовним регламентом. Перша ж спроба усунення незручності, що виникли в зв'язку з відсутністю друкованих курсів (студенти обмінювались переписами рукописних лекцій, які складалися викладачами в довільному обсязі і за власним розсудом), шляхом створення власних курсів, викликала негайну реакцію з боку комісії духовних училищ, яка запропонувала викладацькому корпусу скеровуватися старими друкованими творами надалі до затвердження нею переліку нормативних посібників [3]. Таке розпорядження, як це не дивно, знайшло згодом своє психологічне виправдання (засіб, що попереджав завищенні претензії та надмірні наукові амбіції духовних наставників) у майбутніх дослідників наукової діяльності академічної викладацької корпорації [4].
   З 1831 року започатковано інститут почесних членів конференції та її членів-кореспондентів. З моменту заснування цього інституту, створення при академії Церковно-археологічного товариства і при ньому Церковно-археологічного музею (відкритий в 1872 році) (21) почесними та дійсними членами (22) конференції та названого товариства, крім вищих ієрархів церкви, були: М.М. Сперанський (1772 - 1839), Уваров С.С. (1786 - 1855) - міністр народної освіти в 1850 -1853 pp.; від Київського університету - Владимирський - Буданов М.Ф. (1833 - 1916), вчився в КДА три роки (1857 - 1860), після чого перервав освіту (23), вступив до Київського університету (в КДА слухав лекції у М.М.Троїцького та П.Д.Юркевича), автор праць з історії університету, України та російського права (24), Владимиров П.В., Антонович В.Б., Дашкевич Н.П., Моралевич З.Н., Павлуцький Г.Г., Іконніков B.C. (1841 - 1923), головний редактор “Університетських відомостей” (1873 -1913), академік імператорської АН (з 1914 p.), академік АН УССР (з 1920 p.), автор праць з історії Києва (25), Сікорський І.А. (1842 - 1919) (26), Флоринський Т.Д. - декан історико - філологічного факультету (з 1900 p.), відомий своїми працями з мовознавства та історії ( в тому числі і церковної) (27). З 1904 року членом товариства відомий український історик A.M. Оглоблін. Від Новоросійського університету: Павловський М.К., Красносельцев Н.Ф., Модестов В.І., Маркевич Н.І.; від Харківського: Багалей Д.І., Бродович І.А., Редин Е.К.; від Ніжинського філологічного інституту: професор Лілеєв М.І., Бережков І.Н. Від Санкт-Петербурзького університету та Петербурзької академії наук Кондаков Н.П. (1844 - 1925), академік, історик візантійського та давньоруського мистецтва, Веселовський Н.І., Пом'яловський І.В., Прахов А.В., Тураев Б.Л., Лебедев А.П.; від Московського університету: Ключевський В.О. (1841 - 1911), Павлов А.С.Серед почесних та дійсних членів КДА в різні роки були також: академік архітектури Ніколаєв В.Н., віце - президент Академії мистецтв Толстой І.І., директор Археологічного інституту в Константинополі, проф. Петроградського університету (1922 - 1927), академік Успенський Ф.І. (1845 - 1928), академік Соболевський А.І. (1856 - 1929), директор імператорської публічної бібліотеки Бичков А.Ф., голова Московського археологічного товариства гр. Уварова П.С, директор Санкт-Петербурзького археологічного інституту Покровський Н.В., президент Київського товариства мистецтв Ханенко Б.І. та інші. Головою Церковно-археологічного товариства (знаходилось під патронажем київського митрополита) був, як правило, ректор академії. З 1882 року і по ліквідації товариства (1919 р.) незмінним секретарем його та завідуючим музеєм був заслужений ординарний професор КДА, член - кор. Петроградської Академії наук (з 1918 p.), з 1909 - почесний член Київського відділення Російського військово-історичного товариства, відомий історик, автор праць з археології, етнографії, мистецтву Н.І.Петров. Товариство мало свій друкований орган -“Читання в церковно - історичному товаристві при імператорській Київській духовній академії”. За час існування цього органа (з 1883 по 1916) видано було 14 випусків.Перший склад викладачів Київської духовної академії був складений переважно із вихованців Санкт-Петербурзької духовної академії: Антипов (Мойсей) - ректор, Мелетій Леонтович - інспектор, П.М. Соколов - загальна словесність, Г.К. Огієвський, І. Орлов - загальна громадянська історія, Коляров Ст. - математика, німецька мова, Гуляєв С. - математика, Максимович А., Скворцов І.М. - філософія. Прибулі в Київ “молоді реформатори” заступили на викладацькі посади в духовній семінарії і через два роки посади бакалаврів в Київській духовній академії. Невдовзі викладацький корпус академії поповнювався і з числа кращих випускників (28). Випускниками КДА були відомі потім представники так званої київської школи філософії Карпов В. (2 - й випуск), Новицький О. (5 - й випуск), Авсенєв П. (6 -й випуск), Гогоцький С. (8 - й випуск), Поспехов Д. (12 - й випуск), Юркевич П. (15 - випуск), Троїцький М. (18 - й випуск), Ліницький П. (22 - випуск) та ін.Перші десять років стали для академії важким часом становлення, впродовж якого змінилися п'ять ректорів, значна кількість бакалаврів та професорів (29). Непростим був цей час і для всієї системи освіти в Росії, якою керували такі поборники обскурантизму, якА.Н. Голіцин, Ширинський - Шихматов, Шишков А.С. і особливо М. Магницький та Рунич, чиї імена перетворилися у загальні.
   30 - 40 роки визнаються істориками КДА як початок розцвіту в стінах цього закладу головним чином філософської науки, яка заявила про себе низкою серйозних праць, які привернули до себе увагу широкої громадськості, як з питань філософії так і ряду психологічних проблем.
   Досить широкий, і до того ж постійно зростаючий обсяг світських дисциплін, викликав незадоволення консервативно налаштованого крила викладачів академії, які закликали до повернення до меж, що більш лічили призначенню цього навчального закладу. Солідна загальноосвітня підготовка викладацького персоналу не залишалась не поміченою органами народної освіти, які нерідко зверталися до послуг духовно - академічної професури, запрошуючи останніх (на штатні та погодинні посади) для викладання відповідних дисциплін як в середніх, так і вищих навчальних закладах міста. Зокрема, в Київському університеті в різні роки працювали О. Новицький (з 1834 року - на кафедрі філософського факультету), П.С. Авсенєв (на тієї само кафедрі), Гогоцький С. (читав філософію, психологію та педагогіку); з 1837 по 1845 pp. на кафедрі фізики працював В.П. Чехович, на кафедрі богослов'я працювали І.М. Скворцов, Фаворов Н.А., П. Светлов, Лашкарьов П.А., Голубев СТ.; ректор КДА Борисів І (Інокентій) був почесним членом Київського університету. Викладачі КДА запрошувалися (за сумісництвом) читати відповідні їх профілю предмети в Київський інститут імператора Миколи І (проф. Малинін В. -словесність та педагогіка), там же читали лекції професори КДА Рибинський В., Завитневич В., в 1 - й гімназії (французька мова -Бегаме К.), в 3 - й гімназії (Кульман В., німецька мова), в Київському інституті шляхетних дівчат (проф. Малінін В., В.Завитневич, В.П.Рибинський), в жіночих гімназіях (Фундуклеєвській та Подільській) читав лекції професор кафедри педагогіки КМА Маккавейський Н.К.; професор Корольков І. являвся головою Київського цензурного комітету, а професор Сольський С.М. (1834 - 1900) з 1887 року і до своєї кончини був Київським міським головою. Багато хто з викладачів КДА були членами Київського історичного товариства Нестора-Літописця, Товариства старожитностей та мистецтв, Російського археологічного товариства та ін. Основним каналом публікацій наукових праць професорського складу КДА був журнал “Недільне читання”, який видавався з 1837 року, а також академічний орган (з 1860) “Труди Київської духовної академії”.
   Ті, що закінчували академічний курс з високими успіхами (перший розряд) отримували вищу академічну ступінь магістра богослов'я, який дорівнювався до університетського ступеня магістра. Вихованці другого розряду отримували звання кандидата, останні ж, які не досягали “задовільнихуспіхів”, виходили зі званням студента. Найбільш успішним студентам надавалася можливість публікації своїх курсових праць в спеціальних (неперіодичних) збірках (21).
   Завершуючи це вкрай стисле загальноінформаційне уведення зазначимо, що попри певний “дослідницький бум” (М.Ткачук) інтересу до історії і спадщини діячів Київської духовної академії, який спостерігається останніми роками на шпальтах періодики, так і монографічних видань (37,38), загальна картина в галузі дослідження ролі цієї установи в історико-культурному і інтелектуальному контексті розвитку суспільної свідомості української спільноти залишається, за М.Л. Ткачук й до сьогодні “у цілому непринадна”. Разом з цим, за слушною констатацією М. Ткачук, “...багатющий матеріал, який залишила по собі КДА, і його цілковита невивченість відкривають перед сучасними науковцями неозоре поле для діяльності. Окремі ділянки тільки почали освоюватися, на деяких уже кипить робота, а деякі й досі зберігають звичний статус “terra incognita” (26, с.91). З поміж тих, хто у психологічній літературі, на жаль, цілком підпадає під вказану формулу, маємо назвати прізвище І.М. Скворцова.Беручи до уваги мізерність на теперішній час відомостей про життєвий і творчий шлях першого в історії Київської Духовної Академії викладача, хто поклав початок систематичному викладенню тогочасних психологічних уявлень, справедливим буде, вважаємо, присвятити цьому питанню окремі публікації.

ЛІТЕРАТУРА

1. Философская мысль в Киеве. - К.: Наукова думка, 1982. - 186 с.
2. Горский B.C. Развитие философской мысли в период разложения и кризиса феодально - крепостнических отношений // Философская мысль в Киеве. - К.: Наукова думка, 1982. - С. 160.
3. Лук Н.И., Грожин А.С. Философия в учебных заведениях Киева в последней трети Х1Х в. // Философская мысль в Киеве. - К.: Наук, думка, 1982. - С.228 - 246.
4. Белодед В.Д., Грожин А.С. Философия в высших учебных заведениях Киева в 20 - 50 - х гг. Х1Х ст. // Философская мысль в Киеве. - К.: Наук, думка, 1982. - С. 203.
5. Философская мысль в Киеве. - К.: Наукова думка, 1982. - С. 186.
6. Новоміська СІ. Психологія у вищій школі на Україні в XIX ст. // Канд. дис. Київ, 1947. - 255 с;
7. Шип Н.А. Интеллигенция на Украине (19 ст.): Историко -социологический очерк. - К.: Наукова думка, 1991. - 172 с.
8. Булгаков Макарий. История Киевской Академии. - СПб.: в тип. К.Жернакова, 1843. - 226 с).
9. Малышевский И. Историческая записка о состоянии академии в минувшее пятидесятилетие // ТКДА. - 1869. - Т.4. -Кн. 11 -12.-С. 64-138.
10. Тітов Хв. Стара вища освіта в київській Україні кінця ХУІ - поч. XIX ст. Київ: УАН, 1924. - 433 с
11. Флоровский Г. Пути русского богословия. 3-е изд. - К.: Путь к истине, 1991. - С.144.
12 Малышевский И. Иван Михайлович Скворцов, кафедральный протоиерей Киево - Софийского собора // ТКДА. - 1863. - №8. -С.446.
13. Див. 9. - С.78.
14. Моисей. Речь, говоренная при открытии Киевской духовной академии сентября 28 дня 1819 года той же академии ректором и богословских наук профессором архимандритом Моисеем. Печатано по определению Ком. Дух. Училищ. С.-Петербург.: В тип. Имп. Рос. Акад., 1820. - 16 с.
15. Беляшевский Н. Церковно - археологический музей при Киевской Духовной Академии (по поводу 25-летия) // Киевская старина.- 1889. -Т.63. - С.62 -72.
16. Заремба С. Церковно - історичне та археологічне товариство в Києві // Київська старовина. - 1995. - №1. - С.82 - 89).
17. Корольков И. Речь при погребении почётного члена Киевской духовной академии, заслуженного ординарного профессора Университета св. Владимира М.Ф. Владимирского - Буданова // ТКДА. - 1916. -Т.2. - Кн.5. - С.8-12.
18. Владимирский - Буданов М.Ф. История имп. Университета св. Владимира. Т.1. Университет св. Владимира в царствование императора Николая Павловича. - К.: В тип. ун - та св. Владимира. 1884. - 674 с.
19. Иконников B.C. Киев в 1654 - 1853 гг.: Исторический очерк. -М., 1904.
20. Флоринский Т.Д. Лекции по славянскому языкознанию Тимофея Флоринского, ординарного профессора имп. ун - та св. Владимира и чл. корр. Югославской академии наук и художеств в Загребе. Чешского королевского общества науки в Праге и.б. Сербского уч. Общества в Белграде. Ч.1.- К.: Тип. имп. Ун-та , 1890. - 526 с.
21. Голубев СТ. Несколько страниц из новейшей истории Киевской духовной академии (Ответ профессора Голубева профессору Титову и беседы его с разными лицами по вопросам ученым, учебным и житейским). - Киев: Тип. И.И. Горбунова, 1907. - 239 с.
22. Опыты упражнений воспитанников Киевской духовной академии У-го курса. Т.1. и 2.- К., 1832
23. Собрание сочинений студентов Киевской духовной академии. Т.1.- К., 1839. 35. Малышевский И.И. Историческая записка о состоянии академии в минувшее пятидесятилетие // ТКДА. - 1869.- Т.1У.- Кн. 11- 12 - С.92).
24. Ткачук М. Київська духовна академія XIX- початку XX ст. очима сучасної української гуманітаристики // Дух і літера. - К., 2004-2205. -№13-14. - С. 91-99.
25. Мозгова Н.Г. Київська духовна академія, 1919-1920: Філософський спадок. - К.: Книга, 2004. - 320 с
26. Ткачук М.Л. Київська академічна філософія ХІХ-початку XX ст.: методологічні проблеми дослідження. - К.: ЗАТ “ВІПОЛ”, 2000. - 248 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com