www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Особливості соціально-рольової діяльності дітей 6-7-річного віку
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Особливості соціально-рольової діяльності дітей 6-7-річного віку

О.О. Поперечник

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-РОЛЬОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ 6-7-РІЧНОГО ВІКУ

   Відповідальним етапом у життєвому циклі становлення особистості є період переходу від дошкільного до молодшого шкільного дитинства (вік 6-7 років). В цей період відбувається зміна виду провідної діяльності, поява нової соціальної ролі учня, розширення сфери потреб і мотивів, якісних перетворень у всіх сферах фізичного, психічного і соціального розвитку дитини, що в свою чергу призводить до новоутворень в інтелектуальній, емоційно-вольовій сферах, ставленні до себе й оточуючих.
   Наше дослідження спрямоване на певну вікову категорію - дітей 6-7-річного віку. Переважно нас цікавить, яким чином соціально-рольова діяльність дитини впливає на формування її життєвої компетентності та яким чином система педагогічних заходів сприяє адекватному входженню дитини в систему суспільних відносин, забезпечує можливість реалізації її самості та об'єктивної оцінки оточуючого.
   Дослідження проблеми діяльності, соціальної діяльності здійснюють А. Подольська, Ю. Поліщук, С. Савченко. Різні компоненти соціальних ролей досліджують П. Горносай, Є. Яковлева. Над проблемою взаємодії в дитячому колективі працюють А. Богуш, С. Курінна, А. Пасічниченко, І. Печенко.
   Метою нашої статті є розкрити особливості соціально-рольової діяльності дітей 6-7-ми річного віку.
   У соціально-педагогічному словнику Н.В. Якси подана така характеристика періоду 6-7 років - шкільна криза, яка пов'язана з переходом в інше для дитини середовище. Особливо важко проходить цей період у дітей, котрі одні в сім'ї, котрі не мали досвіду спілкування з іншими дітьми (“домашні діти”), у дітей, які не відвідували дитячий садок [17].
   З початком шкільного навчання соціальна ситуація розвитку дитини змінюється, її утворюють єдині та неповторні специфічні для даного віку відношення між дитиною і середовищем, що визначають: об'єктивне місце дитини в системі соціальних відношень, та відповідні очікування і вимоги, що висуваються перед нею суспільством; особливості розуміння та ставлення дитини до власної соціальної позиції та своїх взаємин з оточуючими. На якісно новому рівні реалізується потенціал розвитку молодшого школяра як активного суб'єкта пізнання оточуючого світу та самого себе, з'являється усвідомлення свого соціального “Я” [4].
   С.М. Курінна зазначає, що нова соціальна ситуація включає дитину, яка раніше була захищена сім'єю, в різнопланові міжособистісні стосунки та спілкування (“дитина - дорослі”, “дитина - діти”, “дитина - вчитель”), в яких слід відстоювати власні думки, позиції, право на автономність. Нормований світ соціальних стосунків потребує довільності, організованості, відповідальності, сформованості контрольно-оцінних дій [9].
   А.В. Пасічниченко констатує той факт, що у школі з'являється нова структура взаємин, де структура “дитина-дорослий” диференціюється: “дитина-вчитель”, “дитина-батьки”, на відміну від дошкільного віку, де система взаємовідносин відбувається в двох сферах “дитина-дорослий”, “дитина-ровесник” і ці відносини існують паралельно [11].
   Окремі науковці (Б.Г. Ананьев, Л.І. Божович І.С. Славіна) зазначають, що система “дитина-вчитель” починає визначати ставлення дитини до батьків та до інших дітей. Вони вважають, що гарна поведінка та високі оцінки - це те, що визначає взаємини дитини з дорослими та ровесниками. Система “дитина-вчитель” стає центром її життя, від неї залежить сукупність всіх сприятливих для життя умов.
   Для розвитку особистості дитини молодшого шкільного віку вирішальне значення має той факт, що разом зі вступом до школи вона входить в новий колектив ровесників. Як правило у групах дошкільного навчального закладу діти перебувають серед своїх однолітків. Однак, дошкільна група істотно відрізняється від колективу школярів, як за характером діяльності, на основі якої організовуються діти, так і за характером взаємин, які виникають між ними. Спільна навчальна діяльність створює у школярів спільну навчальну цілеспрямованість і спільні життєві орієнтири. У цей період виникають диференційованіші міжособистісні взаємини. Дитина в колективі однолітків відзначається не тільки громадським дорученням, яке вона виконує в класі, але й тим, як вона вчиться, її здібностями, нахилами, характером, тим, як до неї ставиться вчитель. Завдяки появі у дітей молодшого шкільного віку суспільної спрямованості, вони активно намагаються знайти своє місце в колективі, завоювати авторитет серед товаришів та їх повагу.
   Ми погоджуємося з думкою С.М. Курінної, що сучасний першокласник перебуває в особливо складних соціально-психологічних умовах: високі освітні стандарти, низький соціальний рівень розвитку, втручання батьків (в одних випадках надмірне, в інших - повне ігнорування дитячих проблем). Крім того, в першому класі перебувають учні різних вікових категорій: від п'яти років дев'яти місяців до семи років. Це зумовлює стрес, який серйозно впливає на подальше життя дитини [9].
   На думку багатьох фахівців, діти, які приходять до школи, не готові до нових форм співробітництва з дорослими й однокласниками, до зміни соціального статусу, соціальної ситуації розвитку [3]. Це зумовлено різними соціально-педагогічними чинниками.
   Істотною характеристикою нового соціального положення, на думку науковців, є те, що навчальна діяльність як цілеспрямована, обов'язкова, довільна, відрізняється від ігрової. Навчальна діяльність виступає предметом суспільної оцінки, а життя маленьких учнів підкоряється системі обов'язкових, однакових для всіх правил. У зв'язку з цим гра з однолітками для маленького школяра набуває смислу справжнього, вільного, повного та захищеного життя.
   Аналізуючи зміст розвитку самої діяльності дитини, на думку О.М. Леонтьева можна правильно зрозуміти провідну роль різних факторів, які здійснюють вплив саме на її діяльність [19]. Зокрема М.Ф. Головатий визначає “діяльність” як форму активного ставлення людини до навколишнього світу, з метою його перетворення [5].
   Поняття “діяльність”, у соціально-педагогічному словнику Н.В. Якси, розглядається як активна взаємодія з навколишньою дійсністю, в ході якої жива істота виступає як суб'єкт, котрий цілеспрямовано впливає на об'єкт і цим самим задовольняє свої потреби [17]. Водночас О.С. Ахієзер вважає, що діяльність виступає як спосіб взаємодії, спілкування особистості зі світом, у якому розвиваються здібності, а отже відбувається зовнішній прояв і її внутрішнього “Я” [12].
   Завдяки працям В.В.Давидова, Д.Б.Ельконіна, О.В.Запорожця, О.М.Леонтьева з часом з'явилося нове поняття - “провідна діяльність” - діяльність, яка є специфічною для певного вікового періоду та займає у ньому центральне місце, у ній складаються найсприятливіші умови для розвитку дитини певного віку і формуються ті психологічні новоутворення, які забезпечують її готовність до переходу на наступний віковий щабель розвитку.
   Як зазначає Д.Б. Ельконін, провідній (головній) для кожного вікового періоду діяльності властиві такі ознаки: 1) в її умовах виникають і диференціюються інші, види діяльності (наприклад, у грі як провідній діяльності дітей дошкільного віку виникає учіння, що засвідчує підготовку до шкільного дитинства) 2) у провідній діяльності формуються і перебудовуються окремі психічні процеси (наприклад, у грі формуються уява, символічна функція мислення; в учбовій діяльності школяра -теоретичне, наукове мислення); 3) від провідної діяльності залежать основні психологічні зміни особистості дитини на певному віковому етапі (наприклад, у грі дитина-дошкільник засвоює суспільні функції та відповідні норми поведінки людей, що є важливим моментом формування її особистості) [7]. Розвиваючи думку про значення провідної діяльності, Д.Б. Ельконін визначає дві великі групи її видів. До першої групи він відносить ті види діяльності, у яких дитина засвоює в основному зміст людської діяльності - завдання, мотиви та норми взаємин між людьми (тут відбувається переважно розвиток мотиваційно-потребової сфери). До другої групи відносяться типи діяльності по засвоєнню суспільно вироблених способів дій з предметами та еталонами [7].
   Першим показником компетентності дитини, за дослідженнями О. Кононко [8] є оптимальна для віку модель провідної діяльності. Важливою діяльністю для дітей 6-7 років є навчальна діяльність.
   Дошкільне дитинство (від 3 до 7 років) пов'язане з ігровою діяльністю, через сюжети і ролі якої дитина відкриває й пізнає наявність у людей певних суспільних функцій і норм поведінки, що формує в неї потребу орієнтуватись на ці функції і норми під час співставлення з ними власних дій і вчинків; у грі розвиваються уява і символічна функція мислення (здатність підміняти одні предмети іншими). Молодший шкільний вік (від 7 до 10 років) пов'язаний з учбовою діяльністю, в процесі якої у дитячій психіці з'являються новоутворення, що забезпечують формування основ теоретичного ставлення до дійсності, вміння орієнтувати у теоретичних формах відображення речей, суспільних стосунків між людьми, зокрема вміння оперувати абстрактними поняттями.
   Будь-яка діяльність зумовлена мотивом - спонукальною причиною: заради похвали, для самоствердження, щоб пізнати щось нове, уникнути помилки, через антипатію до дорослого чи однолітка.
   Результати експериментального дослідження Л. Божович показали, що навчальна діяльність відбувається завдяки двом групам мотивів: соціальний - пов'язаний з зовнішньою привабливістю процесу навчання (бути першокласником, відвідувати школу, мати портфель) та пізнавальний, пов'язаний безпосередньо з самим змістом та процесом навчання [4]. Окрім того, зазначають С. Архипова і О. Архипов соціальна діяльність може бути непомітною, але вона залишається соціально значущою [2].
   Ю.Й. Поліщук у своєму дослідженні здійснив детальний аналіз поняття “діяльність” та “соціальна діяльність”. Він розглядає соціальну діяльність як доцільну активність суб'єкта, спрямовану на об'єкт і вичленовує в ній 3-ри основних компоненти: суб'єкт, який виявляє свою активність; об'єкт, на який спрямована активність; сама активність як процес [14].
   У свою чергу, зазначає Е.А. Подольська, соціальна діяльність має колективний, груповий характер; завжди зосереджена на виконанні загальних функцій, які роблять групу спільністю, а діяльність суспільною [13].
   С.В. Савченко стверджує, що не всі форми людської діяльності слід пов'язувати з категорією соціальної діяльності і водночас не всі форми становлення людини можуть бути визначені як діяльність. Значна їх частина адекватно позначається категорією поведінка. В актах поведінки людина виступає у якості виконавця, фігуранта, а не суб'єкта. Тому науковець визначає як умову суб'єктності наявність мотиву в індивіда, причому мотиву саме тієї діяльності, в яку він включений своєю активністю.
   Вступаючи у взаємодію з середовищем, особистість має реалізувати й проявити себе як суб'єкт життєдіяльності (активний діяч, здатний проявляти свій потенціал, виявляти здатність до відповідальності, ціннісно ставитись до довкілля та власного “Я“, не лише орієнтуватися в нових умовах життя, але й активно на них впливати, елементарно самовизначатися). Включаючись у різні види діяльності, спілкуючись з людьми, дитина засвоює та виконує різні соціальні ролі. Засвоєння соціальних ролей є одним із компонентів процесу становлення життєвої компетентності.
   Як зазначають психологи, спочатку дитина усвідомлює себе як суб'єкт дії, а пізніше, як соціальний суб'єкт (суб'єкт взаємин), хоча таке усвідомлення має не раціональний, а переважно суттєвий (інтуїтивний) характер. Концепцію особистості як суб'єкта життєдіяльності, яка була започаткована С.Л. Рубінштейном та Б.Г. Ананьєвим, збагатили багато вітчизняних та зарубіжних послідовників (К.О. Абульхавова-Славська, В.К. Котирло, Т.М. Титаренко, С.П. Тищенко), вони наголошували на тому, що суб'єкт є тим ”вузлом”, який зв'язує в процесі життя всі лінії, реалізує активність сам і по-своєму, відмінно від інших. На їх думку, життєвий шлях не є простою сукупністю життєвих подій, дій, продуктів діяльності, а виступає своєрідною цілісністю, яка становить індивідуальну історію розвитку кожної конкретної особистості.
   Досить переконливо обґрунтовує сутність “соціальної ролі” П.П. Горностай. Він доводить, що соціальна роль це широке поняття, що поєднує в собі великий спектр проявів поведінки людини: від ситуативних ролей, що є лише схематизованими формами комунікації, до життєвих ролей, що є стійкими формами соціальної поведінки та діяльності людини і фактично виступають як прояв особистості, тобто соціальне “Я” індивіда [6]. Ця думка перегукується з твердженням Є.Л. Яковлєвої. Вона наголошує, що поняття соціальна норма тісно взаємопов'язане з поняттям соціальна роль [16]. Соціальні ролі задають певні обов'язки і формують певні очікування, задаючи цим самим структуру соціальної взаємодії в різних ситуаціях. Вони дозволяють структурувати соціальну ситуацію, прогнозувати її. Знання соціальних ролей і їх адекватне виконання дозволяє людині відчувати себе впевнено у різних ситуаціях. При переході з однієї соціальної ситуації в другу, виконанні різних соціальних ролей, варіюванні своєї поведінки, людина зберігає загальний образ, який передається із ролі в роль і визначає характерну лінію її поведінки, її особливості, відтінки, нюанси.
   Соціальна роль є елементом між особистістю і групою, способом входження особистості в групу. Участь особистості в групі неможлива без виконання певної соціальої ролі. Скільки груп, в яких бере участь людина, стільки вона має соціальних ролей (інколи в одній групі особа виконує кілька ролей).
   Одним із важливих компонентів в структурі особистості, як соціальної сутності людини, розглядає соціальні ролі Б.Г. Ананьев. Не можна стверджувати, що формування ролей має тільки зовнішню детермінацію. Воно відбувається при складній взаємодії зовнішнього з внутрішнім, з тими витоками особистого розвитку, засобом яких складається Я-концепція людини. Хоча соцільна роль може залишатися лише “маскою”, яку людина одягає відповідно до пеної ситуації. Це залежить від рівня ідентифікації з роллю.
   Думки про рольову сутність особистості не нова, а традиційна для західної соціології, яка часто зводить особистість до сукупності психологічних ролей. Подібне перебільшення значення ролі спостерігається і в теорії психодрами, де вся багатообразність активності людини описується ролями (Г. Лейтц). Водночас соціальна роль може розглядатись як своєрідний психологічний захист особистості, коли за рольовою поведінкою, яка набуває ритуально-символічного характеру, ховається прояв Я. Дж. Мід відзначав той факт, що в процесі соціальних інтерпритацій індивіди проявляють різні “Я” для різних людей, щоб показати свої кращі сторони або справитити хороше враження про себе.
   Так, Е. Гофман, спеціаліст в галузі рольових теорій, розглядає ту сторону соціального життя, яка складається з ситуативних, короткочасних контактів. Він порівнює їх з театром і виокремлює “партії” учасників контактів: 1) ролі спрямовані на глядача; 2) ролі виконуються так, щоб справити враження; 3) після виконання ролі люди ведуть себе природньо (коли досягнуто результату); 4) рамки [1].
   Можна зазначити, що соціальні ролі - це те, що очікується в суспільстві від людини, яка займає певне місце в соціальній системі. Ролі передбачають виконання певних функцій і визначають наші обов'язки у формі дій, які ми повинні виконувати на погляд інших, і дії, які ми очікуємо від інших (А. Шюц).
   В концепції Т.Парсонса приділяється велика увага з'ясуванню значення “рольових статусів” у поведінці індивідів. Однак більш обгрунтовано значення соціальної ролі як нормативно позитивного способу поведінки, який є обов'язковим для індивіда і який стає вирішальною характеристикою його особистості, досліджено в так званій “теорії ролей”, яка розроблена Р. Лінтоном, А. Радкліф-Брауном та іншими соціологами [1].
   Згідно з поглядами Р. Літона, поняття ролі відноситься до таких ситуацій соціальної взаємодії, коли регулярно і напротязі довготривалого відрізку часу відтворюються певні стереотипи соціальної поведінки.
   Ми погоджуємося з позицією О.Г. Стадніка, котрий стверджує, що частіше вживають термін “роль”, “роль соціальна” а не “соціальна роль”. У своєму дослідженні він розглядає поняття “соціальна роль” в аспекті соціалізації дитини [15].
   У термінологічно-понятійному словнику “Соціальна політика і соціальна робота” подається визначення поняття “соціальна роль” у такому трактуванні, що це - система норм, форм і правил поведінки, яких очікують від людини, що посідає певне місце в суспільстві чи у соціальній групі.
   Розширюючи та встановлюючи соціальні зв'язки, шести-семирічна дитина освоює власний психологічний простір та можливість життя в ньому [8]. Дитина починає усвідомлювати та переживати свою індивідуальність, унікальність, відмінність від інших, прагне утвердження себе серед ровесників та дорослих. Самопізнання особистості відбувається через порівняння себе з іншими, самооцінку. Як зазначає у своїх дослідженнях І. П. Печенко сприятливі умови для активного включення суб'єктності дитини виникають під час самостійної її діяльності. Стає зрозумілим, як суб'єкт завдяки активності набуває здатності здійснювати власний вибір, проявляти власний стиль поведінки, відкривати нове, реалізувати власний задум, інтерпретувати сприйняте і змінювати свої почуття чи дії, а також трансформувати середовище, яке оточує його з моменту народження, щось перетворювати, змінювати, відкривати. Позиція ж дорослого має полягати в тому, щоб допомогти становленню в дитини позиції суб'єкта через самостійно зроблену справу та водночас сприяти автономізації дитини, визнанню її оточенням.
   За умови забезпечення соціально-педагогічного супроводу, який відповідає сучасним вимогам педагогічної науки дитина виявляє себе суб'єктом власної життєтворчості.
   Аналіз наукових джерел дає можливість зробити такі висновки, що період 6-7 років характеризується появою нової соціальної ролі учня, котра визначається як провідна роль на даному віковому етапі, дитина 6-7-річного віку в процесі соціально-рольової діяльності набуває власного досвіду, формуються базові якості її особистості, які мають фундаментальне значення у становленні її життєвої компетентності.
   Розв'язувана нами проблема є багатоапектною і тому вважаємо, що подальших розвідок вимагає експериментальне дослідження особливостей соціально-рольвої діяльності дітей 6-7-річного віку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Амяга Н.В. Самораскрытие и самопредъявление личности в общении // Личность. Общение. Групповые процессы. Сборник обзоров. Современные направления теоретических и прикладных исследований в зарубежной психологии. - М.: 1991. - С. 37-73.
2. Архипова С, Архипов О. Розвиток соціального досвіду особистості в умовах школи //Соціальна педагогіка: теорія і практика. -2007. №1. - С 4-8.
3. Богуш A.M. Дефініції “Дитинство”, “Духовність” і “Довкілля” у педагогічній спадщині В. Сухомлинського / Педагогічні нотатки та роздуми. -Запоріжжя: ТОВ “ЛПС Лтд”, 2001. - С.60-67.
4. Божович Л. И. Этапы формирования личности в онтогенезе / Психология личности в трудах отечественных психологов. Под ред. Л.В.Куликова. - Спб: Питер, 2000. - С. 227-271.
5. Головатий М.Ф. Соціальна політика і соціальна робота: Термінологічно-понятійний словник/ М.Ф. Головатий, М.Б. Панасюк. - К.: МАУП, 2005. - 560 с.
6. Горностай П. П. Соціалізація, як формування життєвих ролей особистості // Соціалізація особистості, як проблема національної освіти. Ч 2.- Ніжин, 1994. - С 19-22.
7. Эльконин Д.Б. К проблеме периодизации психического развития в детском возрасте // Избр. психол. труды. - М.: Педагогика, 1989. -С. 60-77.
8. Кононко О. Орієнтир сьогодення - компетентна особистість // Дошкільне виховання. - 2005.- № 7. - С. 7-10.
9. Курінна СМ. Особливості соціалізації дітей шести-семи років у різних умовах життєдіяльності: Дис... канд. пед. наук . - Слов'янськ, 2004.- 202 с
10. Леонтьев А. Н. Избранные психологические произведения в 2-х т. - Т.1. - М.: Педагогика, 1983. - С. 284.
11. Пасічниченко А. В. Становлення статусу дітей у групі на етепі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку: Дис...канд. психолог, наук. - Київ, 2003. - С. 42.
12. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студентов пед. Вузов: в 2-х кн. - М.: Владос, 1999. - 576 с.
13. Подольская Е.А. Аксиологический аспект деятельности: методологические проблемы социологического анализа: Дисс. ... д-ра социол. наук: 22.00.01. - Харьков, 1992. - 396 с.
14. Поліщук Ю.Й. Соціально-педагогічна діяльність сучасних громадських молодіжних об'єднань в Україні: Дис.докт. пед. наук. -Луганськ, 2006. - С 39.
15. Стадник О.Г. Підготовка старшокласників до виконання соціальної ролі громадянина в процесі навчання предметам гуманітарного циклу: Дис...канд. пед. наук. - Київ, 2007. - С. 48.
16. Яковлева Е.Л. Имидж и социальные роли // Политический маркетинг. - 2004.- №7(76). - С. 9-14.
17. Якса Н.В. Социально-педагогический словарь. - Житомир: Изд-во ЖГУ им. И. Франко, 2007. - 197 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com