www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Концептуальна модель соціального інтелекту журналістів
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Концептуальна модель соціального інтелекту журналістів

О. В. Петрик

КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ СОЦІАЛЬНОГО ІНТЕЛЕКТУ ЖУРНАЛІСТІВ

   Вивчаючи особливості професійної діяльності журналістів з урахуванням соціалізації особистості, спостерігаємо, що саме рівень соціального інтелекту є однією з важливих ланок набуття цієї необхідної характеристики в умовах системних змін. Активізація інтересу до розгляду неакадемічних форм інтелекту, що зумовлена стрімким розвитком психологічної науки, привела до поглибленого дослідження проблеми соціального інтелекту. Поряд із цим, у наукових розвідках не існує чіткого визначення характеристики соціального інтелекту та його структурно-функціонального призначення у професійній діяльності журналістів. Відтак, важливого значення слід надавати усім компонентам концептуальної моделі соціального інтелекту, які відіграють важливу роль у процесі соціалізації особистості.
   Таким чином, мета нашого дослідження полягає у визначенні поняття соціального інтелекту; розгляді провідних характеристик професійної діяльності журналістів; конструюванні концептуальної моделі соціального інтелекту та емпіричному вивченні його структурно-функціональних особливостей.
   За останні десятиліття вивчення неакадемічних форм інтелекту набуває особливої актуальності. Провівши теоретичне дослідження соціального інтелекту ми помічаємо, що першим свою концепцію запропонував І.Л. Торндайк. На його думку, соціальний інтелект - це загальна здібність розуміти інших і діяти або поступати мудро по відношенню до інших. У теорії дослідника спостерігаємо низку аспектів соціального інтелекту, до яких належать здібність зживатися з іншими, мати справу з оточуючими, легко сходитися з іншими, вміння розуміти їх, ставити себе на місце іншого, а також критично та правильно оцінювати почуття, настрій і мотивацію вчинків [12].
   Іншими дослідниками - С. Космітським та О.П. Джоном - було виділено сім складових, які на їх думку, є головними в концепції соціального інтелекту. Це когнітивні елементи (оцінка перспективи, розуміння людей, знання соціальних правил, відкритість у стосунках з оточуючими), а також поведінкові елементи (здібність мати справу з людьми, соціальна пристосовуваність, доброзичливість у міжособистісних стосунках). Це трактування повторює теорії інших дослідників, але також містить додаткові аспекти, котрі ще не були враховані. Тут ми помічаємо наступні елементи: акцентування теплоти в міжособистісних стосунках та відкритість у відношенні до інших людей. Як зазначають автори, із семи складових дві останні поки що можуть бути визначенні лише емпірично. Основна увага надається модифікації такими аспектам як оцінка перспективи, розуміння людей, знання соціальних правил, здібність мати справу з людьми, соціальна пристосовуваність [11].
   Розглядаючи різні підходи до вивчення соціального інтелекту, слід звернути увагу на концепцію Дж. Плфорда. На думку автора, соціальний інтелект є своєрідною системою інтегральних здібностей, які є незалежними від факторів загального інтелекту. Як зазначає дослідник, ці здібності, як і загально інтегральні, доцільно розглядати у просторі трьох основних дескрипторів: зміст, операції, результати, провідними з-поміж яких, за переконанням автора, є операції пізнання. Саме на вивченні специфіки пізнання поведінки Дж. Гілфорд зосередив свої дослідження. На його думку, соціальний інтелект людини включає шість факторів: пізнання елементів поведінки, пізнання класів поведінки, пізнання відношень поведінки, пізнання системи поведінки, пізнання перетворень поведінки, пізнання результатів поведінки [10].
   Як зазначає А.Л. Южанінова, проявом соціального інтелекту також слід вважати наявність власної життєвої теорії, яка за своїм змістом близька до науково відкритих законів розвитку соціальної дійсності, що наближаються до переконань людини. Останній компонент дослідниця умовно називає дієвим. А отже, соціальний інтелект проявляється в багатстві технік та засобів спілкування, у здатності прийняти роль іншого, оволодіти ситуацією та спрямувати взаємодію у потрібному для індивіда руслі. Найвищим показником розвитку соціально-інтелектуального потенціалу особистості є її здатність впливати на психічні стани та прояви інших людей, а також на формування психічних властивостей оточуючих. У цьому вимірі соціального інтелекту задіяні кілька психічних процесів, провідними з яких є мовлення та мислення. В даному випадку неабияка роль відводиться вербальному інтелекту як потенціалу загальних мовленнєвих здібностей особистості, який утворює основу соціального мислення [9].
   Розглядаючи дослідження соціального інтелекту у вітчизняній психології, також слід згадати здобутки Ю.М. Ємельянова. На думку автора, цей термін позначає увесь соціальний потенціал людини, а також сфери можливостей суб'єкт-суб'єктивного пізнання індивіда. Під таким трактуванням дослідник вбачає стійку здатність розуміти самого себе, інших людей, їхні взаємовідносини та прогнозувати міжособистісні події, що ґрунтується на специфіці мисленнєвих процесів, ефективному реагуванні та соціальному досвіді. Ю.М. Ємельянов виділяє такі основні функції соціального інтелекту: адаптивна, пізнавальна, прогностична, регулятивна, комунікативна [4].
   Таким чином, охарактеризувавши різні підходи до вивчення соціального інтелекту, ми спостерігаємо, що соціальний інтелект - це здібність, котра виникає на базі комплексу особистісних, комунікативних і поведінкових рис, включаючи рівень енергетичної забезпеченості процесів саморегуляції. Це риси, які обумовлюють прогнозування розвитку міжособистісних ситуацій, інтерпретацію інформації і поведінки, готовність до соціальної взаємодії і прийняття рішень.
   Розглянувши провідні характеристики соціального інтелекту, ми вважаємо, що саме цей аспект є важливим у професійній діяльності журналіста. Для підтвердження такого висновку, передусім, необхідно охарактеризувати особливості професійного становлення працівників ЗМІ. Здійснюючи теоретичний аналіз проблеми становлення професійної діяльності журналістів помічаємо, що співробітники редакцій по-справжньому відчули себе професіоналами у перших десятиліттях XX ст. В той час активізувались пошуки моделі, яка здатна увібрати в себе головне у професійній практиці: від техніки праці до відчуття відповідальності. В цій моделі поєднуються стійкі елементи (вони надають їй якісної відповідності, стабільності) та гнучкі перемінні компоненти, які знаходяться у залежності від обставин місця і часу, об'єктивних та суб'єктивних факторів.
   Важливим показником поняття професійної діяльності у журналістиці є загальносоціальна функція засобів масової інформації: інформаційне обслуговування суспільства в цілому, задоволення інформаційних потреб усього суспільного організму, а не окремих його частин. Журналістика з точки зору загальногромадських інтересів покликана виконувати життєво важливу для суспільства політичну функцію: сприяти громадській злагоді, підтримувати соціальну рівновагу, протистояти рушійним силам.
   Слід зауважити, що поняття професійної моральності - це особлива сукупність специфіки норм моралі, а також додаткові норми, правила і принципи поведінки, прийняті в тому чи іншому колективі працівників.
   Полеміка, яка час від часу виникає у наукових колах, незважаючи на різні позиції сторін, призводить до думки, що моральні норми, правила та принципи необхідні у будь-якій професії, а особливо у творчій, де вони відіграють свою суспільну роль. На нашу думку цей висновок має місце у професійній діяльності журналістів. Зауважимо, що вплив будь-якої публікації, її соціальний ефект залежить значною мірою від особистості автора.
   Проблема етики є надзвичайно важливою з професійної точки зору, особливо у процесі навчання журналістів, виховання духу справжньої моральності, авторитету професії. Поняття справжньої журналістської етики є багатогранним. її компонентами слід вважати правдивість, переконаність та принциповість, організованість та дисципліна, правильна оцінка ситуації, швидка орієнтація у конкретній ситуації. Моральна відповідальність журналіста полягає у виборі теми, а також у моральній мотивації вибору того чи іншого засобу відображення.
   Головне на чому слід зосереджувати увагу у професійній діяльності журналістики - це усвідомлення естетики як знаряддя захисту істини, усвідомлення своїх принципів. Слід відмітити сумлінність як одну з найсуттєвіших норм журналістської етики.
   Серед провідних, системоутворюючих показників журналістської професійної діяльності виділяють наступні: тип, характеристики, об'єкт та умови діяльності; типи контактів та способи взаємодії з аудиторією; об'єкти відображення; системи джерел інформації; режим і ритм праці.
   Велика частина позначених параметрів, що утворюють стрижень професії, безпосередньо пов'язана з поняттям діяльності - специфіки людської форми відношення до оточуючого світу, спрямованої на його доцільні зміни.
   Діяльність невіддільна від свідомості - вищого рівня сприйняття та осмислення дійсності людиною. Свідомість - це стан, при якому ми здібні описувати словами, представляти вчинками або образами свої відчуття, почуття, думки. У розвинутій свідомості образи перетворюються в значення, які формуються під дією соціальної практики. Особистість зіставляє значення із своїми потребами, саме тут виникає пристрасність свідомості. За межами цих процесів журналістика неможлива: “непрацююча” свідомість порушує вищі форми інтелектуальної та моральної форми поведінки.
   Здібність донести соціальне значення матеріалу до аудиторії - один з критеріїв професіоналізму. Для цього необхідно не лише відібрати типові факти, але й перевести інформацію на мову спілкування, щоб читач, слухач, глядач адекватно сприйняли її. На обрії історії журналістики великий англійський письменник, публіцист, редактор Д. Дефо вважав досконалим літературним стилем той, за допомогою якого автор, який звертається до сотні читачів, різних за своїми здібностями і положенням у суспільстві, залишається зрозумілим усіма. На нашу думку, лише володіючи високим рівнем соціального інтелекту, особистість здатна проявляти відповідні комунікації.
   Входження журналіста у соціум проявляється по-різному, але, як правило, воно не вичерпується лише підготовкою певного матеріалу. Наприклад, у роботі друкованих засобів масової інформації стійко повторюються такі основні типи професійних дій, як керівництво редакцією, відділом, підготовка власних матеріалів, робота з авторами та редакційною поштою, правка чужих матеріалів, макетування газетних шпальт, прийом відвідувачів, виступи з оглядом публікацій на планових зібраннях, участь в організаційно-масових заходах. Це саме той перелік індивідуально-колективних характеристик журналістської професії, де важливим чинником виступає не лише соціальний інтелект, а разом з тим кожен компонент його концептуальної моделі.

Рис. 1

   Як видно з рисунка до складових концептуальної моделі ми включаємо наступні здібності особистості: соціальна перцепція, соціальне мислення, соціальна уява, соціальна пам'ять.
   При розробці нового погляду на сприйняття, Дж. Брунером в 1947 році вперше було введено термін “соціальна перцепція” [2]. Перші кроки вивчення даного поняття пов'язані з соціальною детермінацією перцептивних процесів. Аналізуючи наступні дослідження в галузі соціальної психології, ми помічаємо, що під поняттям соціальна перцепція розуміють процес сприйняття так званих “соціальних об'єктів”, тобто інших людей, соціальні групи, великі соціальні спільноти. Отже, сприйняття людини людиною не є вичерпним в понятті соціальної перцепції.
   Як зазначає Г.М. Андреева, уявляючи процеси соціальної перцепції в певному об'ємі, отримуємо досить складну схему. Вона включає в себе різні варіанти не лише об'єкта, але й суб'єкта сприйняття. Коли суб'єктом сприйняття виступає індивід, то він може сприймати іншого індивіда, який належить до “своєї” групи; іншого індивіда, що належить до “чужої” групи; свою власну групу, “чужу” групу. Якщо навіть не враховувати великі соціальні спільноти, які можуть так сприйматись, низку в даному випадку отримаємо чотири різні процеси, кожен з яких містить низку своїх специфічних особливостей. Більш складні обставини виникають у тому випадку, коли в якості суб'єкта сприйняття є не лише окремий індивід, але й група. Тому до складного переліку соціальної перцепції слід додати сприйняття групою свого власного індивіда, сприйняття групою представника другої групи, сприйняття групою самого себе, сприйняття групою в цілому іншу групу [1].
   Отже, перцепція в широкому розумінні є активним процесом побудови образу дійсності за допомогою спеціальних перцептивних дій.
   Першим дослідником “соціальних меж пам'яті” був французький соціолог й антрополог Моріс Халльбвахс, який вважав, що “спогади” конструюються соціальними групами. Запам'ятовують, у фізичному змісті, індивіди, але саме групові цінності в остаточному підсумку спричиняють критерії “пам'ятного” і причинно-наслідкового взаємозв'язку між подіями. На думку М. Халльбвахса, соціальні групи “пам'ятають” більшою мірою саме ті події й факти, які не пов'язані безпосередньо із соціальним досвідом групи. Можливо, саме ця “інновація”, безпосередньо (фізично, духовно або сенсетивно) не пережита, стає частиною спогадів індивіда; або навпаки - частиною “достовірних відомостей” ужитті якогось “впливового” історичного діяча.
   Ідея соціальної природи пам'яті отримала подальший розвиток у вітчизняній психології і лягла в основу змістового психологічного аналізу генезису та функціонування пам'яті. Розробка соціального підходу до розуміння природи пам'яті у вітчизняній психології відбувалася при вивченні генезису психіки дитини.
   Визначаючи специфіку примітивної пам'яті в цілому, Л.С. Виготський [3] та О.Р. Лурія [5] виділяють в якості найбільш суттєвої риси стихійний, некерований характер: людина користується пам'яттю, але не володіє нею. Велике значення для розвитку дослідження пам'яті мав сформований алгоритмами загальний принцип її подальшого розвитку перехід від еволюції біологічної до еволюції історичної. Вирішальний момент в таких змінах автори вбачають у використанні знаків як знаряддя, засобів запам'ятовування. З цього моменту, а також подальший розвиток мовлення, писемності та інших знакових систем пов'язаний із зростаючими можливостями управління нею на основі соціальних засобів, які визначають реконструктивну форму пам'яті.
   Модель, що охоплює функціональний механізм свідомості, К.А. Абульханова-Славська, умовно називає “соціальним мисленням людини”. Як зазначає авторка, мислення людини є соціальним, але в даному випадку розуміється конкретна соціальність мислення особистості. Свідомість та її функціонування визначається не лише за структурою, але й за способом життя особистості, що визначає функціональні можливості і обмеження свідомості.
   Психологічне дослідження соціального мислення особистості не є розкриттям соціальних умов цього мислення, тому містить відмінність від соціологічного. Свідомість та мислення розглядають як узагальнення особистістю того способу життя, який вона сама зуміла досягнути в конкретних умовах. Слід розглядати на скільки суб'єкт користується своїм мисленням, про регулярність інтелектуальних занять [7].
   Під соціальною уявою розуміється здатність до адекватного моделювання індивідуальних та особистісних особливостей людей на основі зовнішніх ознак, а також здатність прогнозувати характер поведінки людини в конкретних ситуаціях, точно передбачати особливості подальшої взаємодії з нею. Отже це ті властивості особистості, які можна окреслити терміном соціальна креативність, в основі якого слід вбачати здібності особистості як суб'єкта соціальної життєдіяльності, який забезпечує можливість її реального перетворення.
   На наш погляд, охарактеризована кожна із складових концептуальної моделі існує у тісній взаємодії одна з одною, у структурно-функціональному забезпеченні. Для підтвердження таких теоретичних припущень ми розробили та провели програму емпірично-діагностичного дослідження соціального інтелекту та його складових за допомогою відповідних психологічних методик.
   Програма емпіричного дослідження концептуальної моделі соціального інтелекту.
   1. Тест соціального інтелекту Дж.Плфорда. Його суть полягає у визначенні рівня соціального інтелекту за допомогою чотирьох запропонованих субтестів. Субтест № 1 - “Історії із завершенням” - спрямований на дослідження вміння передбачати наслідки поведінки. За допомогою субтесту № 2 - “Групи експресії” - визначаємо правильність оцінювати стани, почуття, наміри людей за їх невербальними проявами - мімікою, жестами. Субтест № 3 -“Вербальна експресія” - спрямований на визначення чутливості до характеру та окремих людських взаємовідносин. Розпізнання структури міжособистісних ситуацій досліджуємо за допомогою субтесту №4 -“Історії із доповненням”. В нашому випадку ми визначали рівень соціального інтелекту за допомогою композитної оцінки.
   2. Методика визначення яскравості і контрольованості уявлень шляхом самооцінки (опитувальник Р. Гордона). Опитувальник спрямований для оцінки маніпулювання просторовими уявленнями.
   3. Методика оцінки яскравості-чіткості уявлень (опитувальник Д.Маркса). Ця методика дає можливість класифікувати уявлення за мірою суб'єктивної наочності.
   4. Дослідження індивідуально-психологічних особливостей мислення за допомогою методики “Відгадування загадок” [6]. Загадки є засобом стимулювання мисленнєвої діяльності, розширюють зону пошуку, посилюють аналітико-синтетичні операції, сприяють розвитку цілеспрямованості. Водночас, мисленнєві операції при відгадуванні загадок ґрунтуються на соціальному досвіді особистості.
   5. Методика визначення соціальної креативності особистості. II суть полягає у встановленні рівня соціальної креативності, оцінюючи поведінку у нестандартних ситуаціях життєдіяльності [8].
   6. Методика перцептивно-інтерактивної компетентності (модифікований варіант Н.П. Фетіскіна). Ця методика дає можливість визначити готовність особистості до формування інтерактивної компетентності в межах малих груп стабільного та тимчасового типу та містить наступні шкали: взаємопізнання, взаєморозуміння, взаємовплив, соціальна автономність, соціальна адаптивність, соціальна активність.
   У дослідженні брало участь 45 журналістів - працівників редакцій газетних видань м. Луцька. Статистична обробка даних здійснювалась процедурою кореляційного аналізу програми Microsoft Excel.
   Отримані результати та їх обговорення. Нижче наводиться таблиця, у якій представлені основні статистичні показники кореляційного аналізу соціального інтелекту та його складових, представлених у концептуальної моделі (див. таблицю).
   Як видно з таблиці, існують значущі показники кореляційного зв'язку між виділеними компонентами соціального інтелекту (р < 0,01).
   Таким чином, результати емпіричного дослідження дають змогу робити висновок про тісну взаємодію усіх компонентів соціального інтелекту. Перспективним вважаємо ґрунтовний аналіз цих компонентів у контексті професійної діяльності журналістів.

Взаємозв'язок соціального інтелекту та його компонентів

№ з/п

Компоненти соціального інтелекту

R

1

Соціальна уява

0,797

2

Соціальна пам'ять

0,730

3

Соціальна креативність

0,852

4

Соціальне мислення

0,703

5

Взаємопізнання

0,629

6

Взаєморозуміння

0,433

7

Взаємовплив

0,448

8

Соціальна автономність

0,351

9

Соціальна адаптивність

0,494

10

Соціальна активність

0,564

ЛІТЕРАТУРА

1. Андреева Г.М. Социальная психология: Учебник.- М.: Изд-во МГУ, 1988. - 432 с.
2. Брунер Дж. Психология познания: за приделами непосредственной информации. - М.: Прогресс, 1977. - 412 с.
3. Выготский Л.С. Мышление и речь. - М.: Лабиринт, 2001.- 368 с.
4. Емельянов Ю.Н. Обучение паритетному диалогу. - Л.: ЛГУ, 1985. - 106 с.
5. Лурия А.Р. Язык и сознание. - М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1979.-320 с.
6. Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии / Под ред. А.А. Крылова, С.А. Маничева. - СПб.: Питер, 2001. - 560 с.
7. Социальная психология в трудах отечественных психологов / Сост. и общая редакция А.Л. Свенцицкого. - СПб: Питер, 2000. - 512 с.
8. Фетискин Н.П., Козлов В.В., Мануйлов Г.М. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп. - М.: Изд-во ин-та психотерапии, 2005. - 490 с.
9. Южанинова А.Л. К проблеме диагностики социального интеллекта// Проблемы оценивания в психологии. - Саратов, 1984. -С. 63-67.
10. Guilford J.P. Cognitive psychology's ambiguities: Some suggested remedies// Psychological Review, 1982.- №89.- P. 48-59.
11. Kosmitzki, C, John, O.P. The implicit use of explicit conceptions of social intelligence//Personality and Individual Differences, 1993.- №15.-P. 11-23.
12. Thorndike, E.L. Intelligence and its use // Harper's Magazine, 1920.- №140.- P. 227 - 235.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com