www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічна підготовка та професійна діяльність тілоохоронців у екстремальній ситуації
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічна підготовка та професійна діяльність тілоохоронців у екстремальній ситуації

Є. К. Осинський

ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА ТА ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТІЛООХОРОНЦІВ У ЕКСТРЕМАЛЬНІЙ СИТУАЦІЇ

   Актуальність проблеми. Сучасний етап розвитку України характеризується зростанням ролі сфери безпеки у житті держави, а також системи, що здійснює управління суспільними відносинами у даній сфері. Охоронні послуги в Україні стали невід'ємною частиною вітчизняного бізнесу. Стрімко розвиваючись за всіма канонами вітчизняної економіки, охоронний ринок густо наповнений пропозицією. У цей час утворилася практика, коли особистою безпекою керівників комерційних структур опікуються співробітники їхньої служби безпеки або працівники приватних охоронних підприємств. Як правило, високооплачувані професіонали мають навички й уміння по виявленню та запобіганню різних видів загроз особистій безпеці підопічного. Однак більшість із них не завжди психологічно готові до адекватних дій в екстремальних ситуаціях. Окрім цього, питання психологічної підготовки персоналу служби безпеки комерційних структур та приватних охоронних фірм маловивчені й практично не висвітлюються в періодичних виданнях.
   У більшості робіт психологічні аспекти професійної діяльності в екстремальних умовах розглядаються окремими авторами (М.Г. Логачев, О.М. Корнєв, Chris McNab) у контексті спеціальних підрозділів правоохоронних органів або збройних сил. Тому метою статті є аналіз екстремальних ситуацій, бойової та психологічної підготовки персоналу, що забезпечує охорону та особисту безпеку VIP-персон. Це дасть змогу використовувати накопичений досвід при підготовці співробітників недержавних охоронних структур України.
   Теоретичний аналіз проблеми. Для забезпечення особистої безпеки глав держав, урядів і VIP-персон у силових структурах (армія, поліція, служба державної безпеки) більшості країн світу створені спеціальні підрозділи, як-то Управління державної охорони України (УДОУ), Федеральна служба охорони (ФСО) у Російський Федерації, Особиста охорона президента США (Presidential Protective Division, PPD) та ін. Якщо забезпечення особистої безпеки державних та політичних діячів є компетенцією держави, то для VIP-персон (політична та економіко-фінансова еліта, зірки шоу-бизнесу, спорту та ін.) цю функцію виконують професійні тілоохоронці або персонал служби особистої охорони.
   Вагомий внесок у розвиток індустрії охоронної діяльності вносить Міжнародна Асоціація Тілоохоронців (ІВА) - найстарша та найбільша світова організація, що об'єднує професіоналів урядових, поліцейських та цивільних служб безпеки, Професійна Асоціація Тілоохоронців (Professional bodyguard association, РВА), Всесвітня Асоціація Тілоохоронців (Worldwide Bodyguard Association, WBA), Міжнародна Асоціація Тілоохоронців і Систем Безпеки (International Bodyguard Security Services Association, IBSSA) та ін.
   В Україні - це Українська федерація працівників недержавних служб безпеки (УФРНСБ) та Національна асоціація тілоохоронців України (НАСТ України). Українська федерація працівників недержавних служб безпеки об'єднує близько двох тисяч недержавних підприємств, яким видано ліцензії на детективну та охоронну діяльність. Персонал цих структур становить понад 500 тисяч осіб (переважно досвідчені екс-працівники СБУ або МВС).
   Приватна охоронна діяльність є підприємницькою на відміну від органів правопорядку. Вона здійснюється не в силу встановленого законом обов'язку, а на комерційній основі і є платною. Відповідно, послугами приватних охоронних і детективних агентств можуть скористатися лише ті фізичні й юридичні особи, які мають змогу сплатити ці послуги. Попит, який значно збільшився за останні роки, на ринку праці по наданню охоронних послуг зробили професію працівника приватної служби безпеки, тілоохоронця або сек'юріті (від анг. security - безпека) затребуваною та перспективною.
   Професія тілоохоронця (сек'юріті, бодігард) відноситься до групи екстремальних видів професійної діяльності. їх професійна діяльність має комплекс негативних факторів, пов'язаних із значним ризиком для власного життя та здоров'я, а також для особи, яку охороняють. Рівень впливу цих факторів залежить від окремих ситуацій.
   Ситуація (франц. situation - положення, обставини; лат. situatio -положення) - це система зовнішніх умов по відношенню до суб'єкта, що спонукають та стимулюють його активність. У суспільних науках, які вивчають особистість людини, ситуація трактується як обстановка, сукупність умов та обставин, що детермінують той або інший характер діяльності.Як психологічний термін “ситуація” увійшов у науковий лексикон ще на початку 30-х років XX століття, коли у США виникла дискусія про детермінацію соціальної поведінки та ролі особистості у неї. Дискусія велась між представниками двох психологічних шкіл - персонологів, які наполягали на пріоритеті особистісних факторів у визначенні поведінки, та ситуаціоністів, які визнавали домінуючу роль комплексу зовнішніх умов.
   Початок розробці теорії ситуації було покладено зарубіжними психологічними школами, яким належить пріоритет у теоретичних та емпіричних дослідженнях різних аспектів психологічної теорії ситуацій. Водночас досліджувались проблеми професійної надійності у складних умовах.
   Представники соціальної психології у численних дослідженнях аналізували та розробляли стратегію поведінки людини у складних та кризових ситуаціях.
   Особливе місце у сучасних дослідженнях займає психологія екстремальних ситуацій.
   Проблеми взаємодії та взаємовпливу диспозиційних і ситуаційних змінних розроблялися в контексті когнітивної парадигми, інтеракціоністської теорі, у концепціях символічного інтеракціонизму.
   У цей час співвідношення “людина-ситуація” розробляється багатьма авторами.
   Пояснення механізмів взаємодії особистості та ситуації по-різному представлено у різних психологічних школах. Так, відомі у галузі психології ситуацій вчені (У. Мішел, А. Фернам, М. Аргайл) розглядають ситуацію як сукупність елементів середовища або як фрагменти останнього на певному етапі життєдіяльності індивіда. У процесі розвитку теорії ситуаціонизму шведські психологи Д. Магнуссон та Л. Фергюссон прийшли до висновку, що пояснити поведінку людини у об'єктивній ситуації неможливо поза вивченням суб'єктивних інтерпретацій цієї ситуації або психологічного тезаурусу предикторів особистості. [1, 2].
   Разом із бихевіоральною трактовкою ситуації та міста людини у неї виникли й інші. Так, у соціальній психології засновником теорії ситуації справедливо вважається Курт Левін, якому належить відома формула визначення поведінки чоловіка, як функції від особистості та ситуації:

V = f (P,U)

   де поведінка (V) є функцією особистих факторів (Р) та оточення (U).
   На його думку аналіз поведінки повинен здійснюватись виходячи із цієї ситуації [3].
   На думку B.C. Мерліна (1971), ситуація - це певна зовнішня обстановка, що викликає адекватні мотиви [4]. Б.Ф. Ломов (1982) вважав, що ситуація є системою подій [5]. Відомий американський соціальний психолог Т. Шибутані (1999) пише, що “визначення ситуації здійснюється шляхом надання значення об'єктивній ситуації” [6]. Інші представники американської психологічної школи (Л. Росс, Р. Нисбетт, 1999), пояснюючи питання особисто-ситуаційної взаємодії, спираються на три принципи:
   - ситуаціонизм,
   - суб'єктивна інтерпретація,
   - уявлення про напружені системи.
   Ці принципи розширюють можливості зрозуміти та прогнозувати специфіку та напрямок поведінкового реагування (поведінки) особистості у конкретній ситуації, які виступають у якості одних із фундаментальних задач психологічної науки [7].
   Сучасна філософська концепція ризику розробляє структурно-функціональні моделі екстремальної ситуації, які дозволяють встановити механізм її виникнення, способи реагування на дестабілізацію діяльності, яку вона викликала.
   Завдяки численним дослідженням поняття “екстремальна ситуація” суттєво поширилось, що обумовлено зміною підходів, щодо критеріїв класифікації ситуацій, вивченню особистостей її перцепції та інтерпретації. Це дозволяє розглядати ситуації сильного стресу, граничної напруги у професійній діяльності та інші, як екстремальні.
   Останніми роками поняття “екстремальна ситуація” отримало статус одної з уніфікованих, генералізуючих категорій у багатьох напрямках. Наприклад, у практиці особливих “професій ризику” термін “екстремальна ситуація” використовується у залежності від акцентуації екстремогених факторів у широкому діапазоні інтерпретацій: “загрозлива ситуація”, “критична ситуація”, позаштатна або надзвичайна ситуація” та ін.
   На нашу думку, у професійній діяльності та психологічній підготовці тілоохоронців екстремальна ситуація має особливе значення. Екстремальна ситуація у професії тілоохоронця це виключно небезпечна подія (сукупність небезпечних подій), що сприймається та оцінюється як реальна загроза для здоров'я та життя його або особи, яку охороняють.
   Професія тілоохоронець (лат. professio - об'являю своїм ділом) відноситься до категорії екстремальних та пов'язана із постійною небезпекою та підвищеним ризиком. Таким чином, у системі професійної підготовки співробітників охорони і тілоохоронців для формування психологічної готовності ефективно та адекватно діяти при виникненні екстремальної ситуації домінуючу роль повинна відігравати психологічна підготовка. Одним з її завдань є готовність тілоохоронця адекватно діяти у екстремальній ситуації. Професійна готовність тілоохоронця складається з декількох окремих видів підготовки, серед яких особливої уваги потребують: психологічна (загальна і спеціальна), вогнева та фізична.
   Як свідчить практика, у системі професійної підготовки тілоохоронців та персоналу особистої охорони домінують наступні напрями:
   - вогнева підготовка,
   - фізична підготовка та рукопашний бій,
   - тактико-спеціальна підготовка.
   Наприклад, програма підготовки персоналу особистої охорони VIР-персон у навчальному центрі “Бізнес-Сек'юріті” передбачає 126 годин занять, з яких: вогнева підготовка складає 30 годин (23,8 %), фізична підготовка та рукопашний бій - 30 (23,8 %), тактико-спеціальна - 32 (25,3 %), правова - 6 (4,7 %), медична - 6 (4,7 %). На психологічну підготовку відведено лише 2 години, або 1,5 %. В інших програмах підготовки тілоохоронців цей показник складає від 3 % до 5 % від загальної кількості навчального часу.
   Психологічна підготовка - це багатовекторний комплекс заходів, спрямований на формування у тілоохоронців важливих професійних якостей: психологічну рівновагу; емоційно-вольових якостей; вміння долати страх та інші негативні стани; адекватно реагувати на фізичне та психологічне навантаження; вміння діяти у екстремальних ситуаціях; готовність застосувати штатну зброю, спеціальні засоби або прийоми рукопашного бою.
   При проведенні занять з психологічної підготовки з персоналом особистої охорони та тілоохоронцями вирішуються завдання з формування:
   - психологічної готовності та рівноваги;
   - функціональної надійності психіки.
   Результати експериментального дослідження, проведеного нами, свідчать про те, що динамічну структуру стану психологічної готовності тілоохоронців до складних видів професійної діяльності складають наступні елементи:
   - усвідомлення цілей, реалізація яких сприяє виконанню конкретного завдання;
   - оцінка умов і можливі варіанти розвитку подій;
   - актуалізація професійного досвіду;
   - відзначення та оцінка потенційних умов діяльності;
   - вибір оптимальних засобів вирішення задач;
   - мобілізація сил відповідно до умов та конкретних задач.
   На ефективність психологічної підготовки значною мірою впливають методи її проведення. Методи психологічної підготовки складають єдину систему, яка дозволяє планомірно та науково обґрунтовано впливати на почуття, волю та інтелект тілоохоронців та співробітників особистої охорони; формувати та/або розвивати необхідні професійні якості. Основними методами психологічної підготовки є:
   - практичні методи;
   - психологічні вправи і тренування;
   - штучне створення критичних ситуацій;
   - штучне створення стресових впливів та ін.
   Важливе місце у психологічній підготовці тілоохоронців повинна займати екстремальна психологія - теорія та тактика поведінки у кризових ситуаціях, пов'язаних із підвищеним ризиком та загрозою для життя. Із виникненням реальної загрози та вступом у єдиноборство із правопорушником дії тілоохоронця та його поведінку будуть визначатися рівнем професійної підготовки та вмінням керувати своїм психічним станом в умовах патогенного впливу стрес-факторів екстремальної ситуації.
   Психологічна підготовка, будучи тісно пов'язаною з професійною підготовкою, має свій зміст, свою специфіку, без урахування якої неможливо успішно вирішити питання підготовки особового складу до дій в екстремальних умовах. Одним з основних факторів, що характеризує рівень професійної підготовки тілоохоронців, є уміння упоратися з негативним психоемоційним станом, який виникає в екстремальних умовах. Психотравмуючий фактор впливає на психіку, викликаючи часом патологічні зміни у поведінці. У людській свідомості виникає реальне почуття тривоги або страху, із якими вона не може цілком упоратися. За критичною ситуацією, при загрозі для життя або здоров'я, у свідомості тілоохоронця відбувається боротьба двох домінант поведінки - інстинкту самозбереження та почуття професійного обов'язку. Тому комплексна система бойової та психологічної підготовки повинна бути спрямована на запобігання психологічної кризи, що може виникнути у наслідок патогенного впливу стресорів екстремальної ситуації.
   Для прискорення процесу адаптації експериментальної групи до екстремальних умов ведення рукопашного бою нами було впроваджено у тренувальний процес метод критичних ситуацій. Ми виходили з того, що після проходження попереднього циклу тренувань співробітники у повному обсязі оволоділи технікою виконання прийомів та тактикою ведення рукопашного бою, у тому числі із спаринг-партнерами. Тому основну увагу було акцентовано на формування психологічної рівноваги та готовності до ведення бою із озброєним супротивником (супротивниками).
   Один із перших розробників системи рукопашного бою Н.Н.Ознобішин у своїй книзі “Мистецтво рукопашного бою” писав: “Супротивник, озброєний ножем, не повинен бентежити вас більше, ніж якби він був з пустими руками. Дивіться на справу так, ніби он вам просто наносить кулачні удари, трохи небезпечніші за звичайні” [6].
   Під час розроблених нами спеціальних тренувань основними стрес-факторами стали змодельовані екстремальні ситуації та імітаційні макети зброї (ножі, пістолети й т. ін.). Відпрацювання техніки проведення прийомів і тактики ведення бою відбувалося у повноконтактному спарингу із застосуванням холодної зброї та предметів, котрі використовують асоціальні або кримінальні елементи при протиправних діях або скоєнні злочину. Це, на нашу думку, повинно було сприяти більш швидкій адаптації до реальних умов вуличного бою та забезпечити адекватний алгоритм дій.
   Згідно теорії адаптації система кровообігу у людини - це чутливий індикатор адаптаційних реакцій організму. Основними показниками реакції організму на патогенний вплив стрес-факторів екстремальної ситуації є інтенсивна екскреція катехоломінів (адреналін, норадреналін, дофамін) та зростання частоти серцевих скорочень (ЧСС).
   Психофізіологічні оцінки рівня стресу показали, що у експериментальній групі середній показник ЧСС у стані спокою становить 64,2 (± 0,8) скорочень на хвилину, при інтенсивному тренуванні він зростає у 2,1 рази і становить 134,7 (± 0,98), а при змодельованих екстремальних ситуаціях - різко підвищується до 152,2 (± 1,15).
   Для встановлення залежності між гемодинамікою (ЧСС) та інтенсивністю патогенного впливу стресорів екстремальної ситуації нами було проведено математичні розрахунки коефіцієнта кореляції. Результати показали, що коефіцієнт кореляції між ЧСС у стані спокою та звичайним тренуванням складає г = 0,627, а при екстремальному тренуванні - значно зростає (г = 0,693).Після тренувань у екстремальних умовах у експериментальній групі була зафіксована стійка тенденція з адаптації до патогенного впливу стресорів (табл. 1).

Таблиця 1
Динаміка адаптації експериментальної групи до впливу стресорів

 

3 місяці

6 місяців

1 рік

ЧСС

148,8 (±1,1)

144,9 (±1,12)

142,5 (±1,1)

г

0,667

0,646

0,627

   Р < 0,05
   У контрольній групі процес адаптації до негативного впливу стресорів мав іншу динаміку. Так, після включення у тренувальний процес елементів екстремальності, у співробітників також були зафіксовані певні зміни у геодинаміці. Відповідною реакцією організму на стресори екстремальних тренувань стало підвищення ЧСС з 142,1 до 154,6 (+8,8 %).
   У контрольній групі, як наслідок постійних тренувань з елементами екстремальності, було зафіксовано стійку тенденцію до адаптації: через три місяці незначне зниження ЧСС - 152,8 (-1,2 %), через 6 місяців 149,6 (-3,3 %), а через 1 рік - 146,9 (-5,0 %).
   Аналіз отриманих статистичних даних, дозволив констатувати, що через рік спеціальних тренувань у експериментальній групі різниця між ЧСС при стандартному тренуванні та екстремальному склала лише + 1,4%; між екстремальними тренуваннями з початку спеціального тренувального циклу та по завершенню циклу вже -6,4 %. У контрольній групі ці показники склали: +3,3 % та -4,4 % відповідно.
   Це свідчить про те, що включення психологічної підготовки у тренувальний цикл як одного з основних елементів значно підвищує його ефективність та дозволяє прискорити процес адаптації тілоохоронців до негативного впливу стресорів.
   Висновки. Психологічна готовність тілоохоронців до успішної професійної діяльності формується при моделюванні конкретних ситуацій та у процесі напрацювання алгоритмів адекватних дій, під час тренувань та тактичних навчань. Практика підготовки тілоохоронців високого рівня свідчить про те, що підвищенню психологічної готовності до дій у екстремальних ситуаціях сприяють тренування, які пов'язані із реальною небезпекою та високим ступенем ризику.
   Успіх реалізації комплексу оперативних та охоронних заходів щодо забезпечення особистої безпеки VIP-персони, яку охороняють, буде залежати від морально-психологічного стану тілоохоронців, готовності на високому професійному рівні вирішувати складні задачі, долати негативні емоції (тревога, страх, гнів та ін.), їх вміння адекватно діяти у екстремальних ситуаціях. Тому, на тренуваннях та тренінгах із психологічної підготовки необхідно особливу увагу приділяти формуванню професійно важливих якостей.
   Формування психологічної готовності тілоохоронців до дій у екстремальних ситуаціях досягається у процесі цілеспрямованої та комплексної психологічної підготовки, яка здійснюється під час тренувань та спеціальної професійної підготовки.
   Заняття по програмі екстремальної психологічної підготовки необхідно проводити регулярно. Планові тренування та раціональне психологічне і фізичне навантаження дозволять персоналу постійно підтримувати свою професійну майстерність на високому рівні.
   Психологічна підготовка може ефективно та плідно здійснюватись лише комплексно, разом з іншими видами професійної підготовки тілоохоронців: фізичною, бойовою і тактичною.

ЛІТЕРАТУРА

1. Магнуссон Д. Ситуационный анализ: эмпирические исследования соотношений выходов и ситуаций / Д.Магнуссон // Психологический журнал. - 1983. - Т. 4. - № 2. - С. 28-33.
2. Fergusson L.C. Field Independence, Transcendental Meditation and Achievement//College Art: A Reexamination. Perceptual and Motor Skills., № 77(1993). pp.1104-1106.
3. Lewin K. Krieglandschaft (War Landscape). Zeitschrift Angewandter Psychologie, № 12, 1917. pp. 440-447.
4. Мерлин В. С. Лекции по психологии мотивов человека. - Пермь: 1973. - 213 с.
5. Ломов Б. Ф. Об исследовании законов психики / Психологический журнал. - 1982. - Т. 3. - № 1. - С. 18-30.
6. Шибутани Т. Социальная психология. - Ростов н/Д, 1999. - 539 с.
7. Росс Л., Нисбетт Р. Человек и ситуация. - М., 1999. - 429 с.
8. Ознобишин Н.Н. Искусство рукопашного боя. - М., 1930. - 226 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com