www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Навчання працівників міліції рольовій поведінці за допомогою рольових ігор
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Навчання працівників міліції рольовій поведінці за допомогою рольових ігор

Л. I. Мороз

НАВЧАННЯ ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ РОЛЬОВІЙ ПОВЕДІНЦІ ЗА ДОПОМОГОЮ РОЛЬОВИХ ІГОР

   Постановка проблеми. “Весь світ - театр, і люди в ньому є актори” - писав В. Шекспір. Але ж рольова поведінка властива не тільки акторам в театрі чи кіно. У повсякденному житті ми всі граємо ті чи інші ролі (Е. Берн), а деякі види діяльності (розвідника, оперативного працівника) не можливо здійснювати інакше, ніж за допомогою рольової поведінки [1,7].
   Рольова поведінка властива й деяким представникам злочинного світу (зокрема аферистам), адже уміння входити у довіру, справляти позитивне враження дуже корисні для, наприклад, багатоженців. З іншого боку, вміння розпізнавати ознаки обману й маніпулятивного впливу не зайві не тільки для працівників правоохоронних органів, а й для пересічних громадян, які найчастіше стають жертвами спритних ділків. Піддаючись обману, тисячі людей добровільно віддали чималі гроші в фінансові піраміди на зразок сумнозвісної трастової компанії “МММ”, псевдо забудовникам з “Еліта-сервіс” чи іноземцям, які одним обіцяли зарезервувати місце в раю, а іншим - мільйонні статки “без зайвих зусиль”.
   Мета нашої роботи - проаналізувати теоретичні та методичні засади застосування рольових ігор при проведенні професійно-психологічного тренінгу для навчання працівників міліції рольовій поведінці. Для реалізації поставленої мети в статті визначені такі завдання:
   1) проаналізувати теоретичні розробки щодо навчання рольовій поведінці,
   2) дослідити особливості практичного застосування рольових ігор для навчання працівників міліції рольовій поведінці.
   Дана стаття написана в плані постановки проблеми, вона відображає результати теоретичного аналізу чинників ефективності навчання рольовій поведінці та багаторічний досвід автора щодо застосування рольових ігор при проведенні тренінгів професійно-психологічного спрямування.
   Вихідні положення, основні дослідження, невирішені проблеми. Отже дослідження психології рольової поведінки є актуальним як для соціальної, так і для юридичної психології. В нашому випадку ми виходимо з потреби навчання оперативних працівників міліції рольовій поведінці та умінню розпізнавати оманливу поведінку зловмисників. Для реалізації цих цілей доцільно використовувати розроблену психологами теорію соціальних ролей (Дж. Мид, Я. Морено, Т. Парсонс); психотехніки театральної педагогіки, що базуються на виконанні акторських етюдів (К.Станіславський); технології, які використовуються під час психологічних й соціально-психологічних тренінгів, де рольові ігри є провідним методом навчання [2, 5, 6, 9, 10].
   Теоретичною основою рольового тренінгу є розуміння того, що в повсякденному житті людині доводиться виконувати десятки й сотні різних соціальних ролей, які об'єктивно задані системою соціальних й психологічних стосунків, в які вона включена. Це роль сина чи дочки в родині, учня в школі, пасажира в транспорті, друга в особистих взаєминах і т. ін. Соціальна роль, як бачимо з наведених прикладів, має певну назву, яка визначає соціальний статус й функції виконавця ролі, рольова поведінка повинна задовольняти очікування оточуючих (дитини має бути слухняною, учень - старанним, пасажир - оплачувати проїзд та виконувати відповідні правила). Інакше кажучи, рольова поведінка - поведінка індивіду у відповідності з очікуваннями оточуючих, розумінням наявних умов та завдань ролі. Важливі чинники успішного виконання ролі - це розуміння її сутності, суб'єктивна прийнятність, легкість чи трудність ролі для виконавця об'єктивна відповідність здібностям індивіда.
   Виконання ролі - це реальна “фактична” поведінка особи, наділеної певним статусом (він може бути привласнений й самовільно), яка повинна відповідати рольовим приписам, очікуванням оточуючих, нормам даної субкультури. Переконлива гра ролі - це не тільки демонстрація потрібних для даної ролі вчинків та якостей особистості, потрібна ще й ідентифікація особистості з роллю, “злиття” з нею. В соціальній психології процес ототожнення особистості з маскою пов'язують із відповідністю функцій ролі властивостям особистості, а також виникненням в особистості якостей, які потрібні для виконання тієї чи іншої соціальної ролі.
   Зрозуміло, що не кожна людина має талант актора чи просто відповідні здібності й індивідуально-психологічні якості (спонтанність, креативність, винахідливість і т. ін.). Отже існує потреба у попередньому професійно-психологічному відборі тих людей, які мають відповідні психологічні якості й властивості та відхилення тих кандидатів на навчання, у яких такі здібності відсутні, попри наявність інших важливих професійних якостей, серед яких відзначимо спрямованість особистості на захист правопорядку, вмотивованість, розвинені пізнавальні та емоційно-вольові якості, кмітливість та винахідливість, обережність у сполученні готовності до розумного ризику. Зауважимо, що чесність, дисциплінованість, висока культура поведінки, відсутність навичок обману й перевтілення може завадити працівникові міліції при спробі видати себе за, наприклад, хулігана й привести до провалу операції, а, можливо, й до фатальних наслідків.
   Професійно-психологічний тренінг ми розуміємо як технологію становлення та розвитку професіонала, як генетично-моделюючий й по суті формувальний метод, який увібрав в себе конкретні методики професійного, психологічного й соціально-психологічного тренінгу, відрізняється від них метою. В професійно-психологічному тренінгу вона полягає у сприянні становленню особистістю професіонала в спеціально створених ситуаціях, що модулюють професійну дійсність, діяльність, окремі дії.
   Професійно-психологічний тренінг в загальному плані забезпечує ступеневе підвищення майстерності - від початкового рівня розвитку базових якостей та елементарних умінь, простих алгоритмів професійної діяльності (йдеться про вузько спрямовані тренінги спеціальних якостей та умінь), аж до синтетичних форм інтегрованого тренінгу, результатом якого стає розвиток індивідуального стилю професійної діяльності в особливих, оперативно складних і нестандартних ситуаціях.
   Тренінг може бути застосований як для навчання рольовій поведінці загалом, так і для підготовки до конкретної операції, оперативної комбінації, вході якої працівникові міліції доведеться приховувати свою приналежність до правоохоронних органів, зіграти зовсім іншу соціальну й психологічну роль - наприклад, роль злочинця чи потенційної жертви ґвалтівника, що вчинив серію злочинів.
   Проблемний, “задачний” спосіб організації навчання повною мірою може бути реалізований завдяки тренінговим технологіям, в яких реалізується принцип поєднання теоретичних знань і практичних умінь (генетично-моделюючий метод за С.Д. Максименком). Одиницею аналізу діяльності, що відбувається під час тренінгу, виступає тренінгова вправа, яка завдяки діяльнісному опосередкуванню, зв'язує в єдине ціле внутрішнє та зовнішнє [6].
   Важливе значення для трансформаційних змін має саме групова форма організації розвиваючого навчання, яка утворює колективну зону найближчого розвитку, коли інший є партнером, опонентом, зразком, завдяки чому особистість усвідомлює свою відмінність від інших, отримує зворотний зв'язок, матеріал для рефлексії опрацьованих (створених спільними зусиллями) засобів вирішення службових завдань та наявних здібностей для їх виконання.
   Результати дослідження. Запропоноване П.П. Горностаєм поняття “рольової компетентності” - здатності особистості оперативно опановувати ролі, виступати повноправним суб'єктом прийнятих ролей [З, с 18] є, на нашу думку, конструктивним. Рольова компетентність оперативного працівника міліції передбачає здатність виконувати досить велику кількість різнопланових ролей; проявляти рольову гнучкість, необхідну для переходу від однієї ролі до іншої, інколи протилежної за сутністю. Це означає, що ригідність як властивість особистості може сприяти виникненню рольового конфлікту, коли, наприклад, працівник міліції є слухняним підлеглим для свого начальника, але на вулиці він, як представник державної влади, може й повинен розпоряджатися, а в передбачених законом випадках, застосовувати фізичну силу, спеціальні засоби, табельну зброю.
   Представники психодрами вказують на важливість для рольової поведінки так званої рольової децентрації, що являє собою складне утворення, яке залежить від здібності перевтілюватися (виконувати ролі), рольової емпатії (сприйняття ролі іншої людини й вміння підіграти їй), рольової рефлексії, яка може бути як результатом як інтелектуального аналізу, так і емоційного співпереживання.
   Роль в соціальній психології тлумачиться як маска, яку одягає на себе її виконавець, отже особистість і роль, яку вона виконує, не є тотожними. Та при цьому постає запитання: наскільки роль “захоплює” особистість (навіть підкорює особистість, як у відомій кінострічці “Маска”), чи залишається в неї здатність здійснювати рефлексію, усвідомлюючи реакції оточуючих та коригувати власну рольову поведінку. Мільгрем під час відомого “тюремного експерименту” довів, що роль може змусити людину поводитися всупереч переконанням й особистісним властивостям. Але, як правило, ролі залишають особистості досить можливостей для прояву індивідуального стилю.
   Співвідношення соціальної ролі й особистісних якостей та властивостей людини викликають як теоретичний, так і суто практичний інтерес, оскільки вони визначають межі, в яких співіснують особистість та соціальні ролі, які вона грає за власним бажанням чи вимушено, в силу обставин. Цей інтерес пов'язаний з питанням професійно-психологічного відбору та підготовки працівників міліції до здійснення рольової поведінки в досить екстремальних умовах професійної діяльності. Йдеться про потенційні здібності та фактичну здатність, компетентність професіонала.
   Поняття рольової компетентності доцільно розглядати в контексті компетентністного підходу до освіти (Ф. Гіббонс, Д. Дейвіс, Дж. Равен та ін.), як компетентність насамперед професійну, соціальну й психологічну, як здатність застосовувати теоретичні знання та практичні уміння для вирішення проблем, автономно та самостійно приймати відповідальні рішення. Інші дослідники додають до цього переліку міжособистісну (психологічну) компетентність та здатність вдосконалювати себе. У цьому контексті суттєвими для організації навчання є розуміння операціональної структура діяльності, ступінь її складності та відповідальності, вимоги, що ставить роль до особистості та вона сама до себе. Необхідно враховувати вибору мотиви професії правоохоронця, загальну спрямованість та інтереси особистості. Для навчання саме рольовій поведінці важливо з'ясувати рівень самосвідомості, самоконтролю та самовладання, потенціал і прагнення до самовдосконалення, розуміння себе як своєрідного “інструменту”, засобу праці й відповідне ставлення до своїх фізичних і психічних кондицій, компетентностей, прагнення набути необхідних знань, умінь та навичок, націленість на результат, його надійне досягнення з мінімальним ризиком, витратами сил та часу.
   Спираючись на ідеї освіти дорослих як набуття ключових компетентностей [8], ми вважаємо, що навчання рольовій поведінці працівників міліції включає в себе акторську психотехніку перевтілення (М.О. Кнебель, К.С. Станіславський), психотехніку довільного управління психічними процесами, потрібними для вирішення над завдання ролі, яку не просто треба зіграти достовірно, айв процесі грання ролі виконувати оперативне завдання - насамперед здобувати необхідну інформацію. Йдеться про тренування професійно важливих пізнавальних якостей, які не повинні проявлятися явно, щоб не виказати зацікавленості в здобуванні інформації. Зрозуміло, що така “подвійна гра” вимагає значного нервово-психічного напруження й може мати негативні наслідки для психічного здоров'я оперативного працівника міліції. Особливо небезпечною може стати ситуація його перевірки, коли для того, щоб заслужити довіру зловмисників, буде потрібно вчиняти аморальні та протиправні дії.
   Спираючись на розроблені нами теоретико-методологічні та методичні положення професійно-психологічного тренінгу, ми можемо впевнено стверджувати, що навчання рольовій поведінці, так саме, як і навчання розпізнання рольової поведінки іншого, може мати характер цільового тренінгу. Хто, де, коли і з ким саме, у якому обсязі буде його проводити - питання, які заслуговують детального обговорення. Поки що зазначимо, що кандидати на навчання мають бути ретельно відібрані за морально-психологічними якостями, які ще необхідно визначити, так саме, як і форми й методи їх професійно-психологічного відбору.
   Навчання рольовій поведінці, як будь-який тренінговий курс необхідно розпочинати з вправ “на розігрів” - з психогімнастики, “рухавок”, театральних етюдів. Подібні вправи активізують творчу активність учасників тренінгу, прискорюють групову динаміку й виконують діагностичну роль - допомагають виявити найбільш активних, креативних учасників тренінгу й тих, кому важко виконувати вправи через певні індивідуально-типологічні якості та властивості (ригідність, брак винахідливості тощо). Починати варто із знайомих ролей - адже простіше зіграти роль “хворого”, “ніж лікаря”. Слід мати на увазі й те, що є ролі, які настільки неприродні для конкретної людини, що намагатися їх зіграти вкрай не варто, це може бути небезпечно.
   Основна частина тренінгу може бути спрямована на розробку загальної схеми ролі (“її скелету”), на яку потім “нарощуються м'язи” деталей - характерні слова, жести, звички, які надають ролі реалістичності. Цей процес “наповнення ролі” може мати характер групової роботи.
   При розробці легенди необхідно дбати про “органічність” ролі наявним психофізіологічним та соціально-демографічним якостям актора. Роль не повинна суттєво суперечити фактурі, життєвому досвіду людини. У подальшому варто зосередитися на детальному прогнозуванні вірогідних подій й лінії поведінки, яка відповідатиме обраній ролі. Така робота може здійснюватися в парах або трійках. Бажано, щоб така імпровізована сюжетно-рольова гра відбувалася у присутності спостерігачів та фіксувалася на відео.
   Названі засоби контролю (“контр - ролі”) дозволяють фіксувати помилкові дії й надавати гравцям поради стосовно того, як було природніше поводитися у тій чи іншій ситуації. Зворотній зв'язок допомагає зрозуміти те, що “проколи” часто виникають через неуважність до деталей рольової поведінки. Тренування креативності та винахідливості полягає у тому, як знайти вихід з неприємної ситуації. Тут доречне проведення групової роботи* за зразком “мозкового штурму” з метою напрацювання “добре підготовлених експромтів”. Для оперативника корисне напрацювання декілька базових ролей, які він зможе легко використовувати за необхідністю.Як вже зазначалося вище, такі ролі повинні бути “органічними”, тобто відповідати “фактурі”,  психотипу та соціотипу, наявному життєвому досвіду, підкріплюватися спеціальними знаннями та уміннями. Людині, якій доручено виконувати незнайому роль, прийдеться спеціально вчитися специфічним умінням. Чим довше прийдеться виконувати певну роль, тим простішою вона повинна бути й максимально відповідати особистості актора. Зазначимо, що виконувати не “свою роль” важко, це може призвести до психічного виснаження та виникнення психогенних розладів. З іншого боку, завдяки ЗМІ став досить відомим випадок, коли аферист роками удавав з себе генерала, вжився у цей образ настільки добре, що впевнено носив формений одяг, вільно спілкувався з офіцерами спецслужб. Як всім відомий Хлестаков, він виманював у гроші, успішно надавав різні послуги і, при цьому, ніхто не наважувався перевірити його документи. А чи можуть зловмисники спробувати перевірити людину, яка шукає підходи до них? Звичайно можуть, й таке випробування може бути дуже жорстким, передбачати, наприклад, участь у насильницькому злочині, щоб “пов'язати” людину пролитою нею чужою кров'ю.
   Виявлення рольової поведінки інших людей потребує від працівників міліції розвиненої критичності мислення, спостережливості, яка дозволяє виявляти дрібні помилки, що вказують на штучність (не конгруентність) поведінки. Розкрити обман можна, якщо влаштувати запідозрюваному в обмані ретельну перевірку. З іншого боку, актору необхідно мати на випадок перевірки рятівний “запасний варіант”, таку версію поведінки, яка дозволяє виправдати обман. При наявності прикриття. Інколи необхідно просто “тягнути час”, а для цього варто перейти у контратаку, наприклад, спробувати “перевести стрілки” на іншого, звинуватити його.
   Висновок. Мета пропонованого тренінгу не повинна зводитися до навчання працівників міліції акторській психотехніці перевтілення й достовірній рольовій поведінці. У процесі програвання ролі необхідно виконувати спеціальні завдання, наприклад, здобувати оперативну інформацію. Це означає необхідність тренування професійно важливих знань, умінь, якостей та властивостей особистості, навичок самоконтролю, винахідливості у складних ситуаціях. Йдеться про довільне управління увагою, пам'яттю, навичками емоційно-вольової саморегуляції, ефективного спілкування та здійснення впливу на оточуючих людей, постійної рефлексії рольової поведінки, розвиток самовладання та винахідливості в нестандартних ситуаціях, здатність швидко аналізувати ситуацію, миттєво приймати самостійні рішення. Інакше кажучи, тренінг (вишкіл) спрямований на формування повноцінного автономного суб'єкта професійної діяльності.
   Підготовка з числа працівників міліції фахівців з рольової поведінки високого рівня навряд чи може перетворитися на “масове виробництво”, і не тільки тому, що вони не потрібні у великій кількості, а й тому, що така підготовка можлива стосовно небагатьох обдарованих людей. Зовсім не обов'язково, щоб це була людина, приємна у спілкуванні, здатна сподобатися будь кому. Навпаки, набагато важливіші здаватися іншим людям не стільки симпатичним, скільки цілком зрозумілим, “прозорим”. Для цього потрібно створювати характерний образ, наприклад, жадібної, заздрісної, боязливої особи, яка неприємна, але здається цілком зрозумілою, передбачуваною та керованою. Людина, яка без перестану меле дурниці, викликає в оточуючих меншу підозру, ніж та, що говорить розумні речі чи “загадково” мовчить. Наш досвід тренінгової роботи свідчить, що багатьом працівникам міліції найскладніше грати роль “другого плану” - слабкої людини, невдахи, “слабака”, навіть якщо це вигідно для досягнення потрібного результату. Прибиральник чи охоронець, на яких ніхто не звертає уваги, може при нагоді дізнатися більше, ніж більш достойний член злочинного співтовариства.
   Названі вище завдання не можливо досягти за короткий час одного професійно-психологічного тренінгу. Сказане означає, що навчання оперативних працівників міліції рольовій поведінці - досить тривалий процес професійно-психологічної підготовки та самопідготовки, який не зводиться тільки до тренінгу, зокрема до використання рольових ігор. Така підготовка може тривати досить довго, здійснюватися комплексом методів, серед яких тренінг посідатиме чільне місце, а рольові ігри є важливим, але не єдиним методом професійного навчання.
   Під час навчання працівників міліції рольовій поведінці доцільно застосовувати рольові ігри та психотехнічні вправи, раніше розроблені науково-педагогічними працівниками та аспірантами кафедри практичної психології Київського національного університету внутрішніх справ при створенні низки цільових тренінгових програм: тренінгу комунікативних умінь, зокрема встановлення довірчих стосунків, рефлексивного тренінгу особистісного зростання, тренінгу пізнавальних якостей, інформаційно-пошукових умінь, спостережливості тощо.

ЛІТЕРАТУРА

1. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений. Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы. - М., 1990. Пб.: Ювента, 1997. - 287 с.
2. Гиппиус СВ. Тренинг развития креативности. Гимнастика чувств. - СПб.: Речь, 2001. - 346 с.
3. Горностай П. П. Личностные характеристики ролевого поведения // Вісник Харківського держ. університету. - N 439. - 1999. - С. 18-22.
4. Гройсман А.Л. Проблемы ролевой психотерапии // Психологические механизмы регуляции социального поведения. - М.: Наука, 1979. - С. 175-203.
5. Менте М. Ван. Эффективный тренинг с помощью ролевых игр. - СПб.: Питер, 2001. - 208 с.
6. Мороз Л.І. Професійно-психологічний тренінг у становленні особистості фахівця (на прикладі працівників ОВС): Монографія. - Івано-Франківськ: ЗАТ “Наддвірнянська друкарня”, 2007. - 312 с
7. Прыгунов П.Я. Практикум по психологии ролевого поведения (для сотрудников правоохранительных органов): Учебное пособие. -М., Воронеж: Изд-во НПО “МОДЭК”, 2002. - 256 с.
8. Равен Дж. Компетентность в современном обществе: выявление, развитие и реализация. - М.: Когито-Центр, 2002. - 326 с.
9. Станиславский К.С. Работа актера над собой. - М.: Искусство, 1950. - 666 с.
10. Турнер Д. Ролевые игры: практическое руководство. - СПб.: Питер, 2002. - 352 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com