www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Соціально-психологічні аспекти формування девіантної поведінки особистості в умовах соціокультурного простору
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Соціально-психологічні аспекти формування девіантної поведінки особистості в умовах соціокультурного простору

B.C. Марунчак

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ

   Актуальність проблеми. Сучасне суспільство породжує кризові явища, які негативно впливають на поведінку людини. Зниження етичних, моральних критеріїв в індивідів призводить до формування певних форм соціальних відхилень, які знижують якість життя, самооцінку, критичне ставлення до власної поведінки, що згодом спричиняє стан соціальної дезадаптації особистості, і в окремих випадках, повну її ізоляцію. Як наслідок нестабільні соціальні процеси стають підґрунтям для проявів девіантної та делінквентної поведінки, в основі якої закладені порушення соціальної адаптації, десоціалізація та ресоціалізація особистості.
   Як свідчать наукові дані, вказана поведінка не може залишатися поза увагою дослідників, оскільки між зростанням рівня злочинності і такою поведінкою існує тісний зв'язок. Тому вивчення соціально-психологічних механізмів формування девіантної поведінки є важливою проблемою для сучасної психологічної науки і практики.
   Мета статті: проаналізувати соціально-психологічні аспекти формування девіантної поведінки в умовах трансформаційних змін.
   Результати теоретичного аналізу проблеми. Людина розвивається і формується в сім'ї, соціальній групі та культурі, до якої вона належить. Із самого народження людини розпочинається процес її соціалізації, в основі якого лежать зв'язки між індивідами та засвоєнням соціальних норм.
   За своїм змістом соціалізація - це двосторонній процес. З одного боку, він полягає в передачі суспільством соціально-історичного досвіду, норм та цінностей, а з іншого - їх поступове засвоєння індивідом.
   Внаслідок залучення до соціальних відносин, засвоєння та відтворення в своїй діяльності соціального досвіду, тобто в процесі соціалізації, людина формується як особистість.
   В наукових дослідженнях проблема соціалізації перебуває в полі зору філософів, психологів, соціологів, істориків, мовознавців, економістів. Виокремлюють наступні напрямки вивчення соціалізації: філософський, соціологічний, психологічний, соціально-психологічний, психолого-педагогічний.
   З погляду соціально-психологічного підходу соціалізація полягає у формуванні соціального досвіду індивіда, що здійснюється в процесі його взаємодії із своїм найближчим середовищем та оточенням. Проте найбільш повну і об'єктивну характеристику соціалізації можна отримати тільки внаслідок міждисциплінарного дослідження цього процесу, проведення якого потребує дотримання основних методологічних принципів: соціальної детермінації, самодетермінації, діяльнісного опосередкування, двостороннього процесу соціалізації. Міждисциплінарний підхід до вивчення процесу соціалізації передбачає виокремлення і розмежування в ньому двох взаємопов'язаних напрямів: функціонального і змістовного, які характеризують механізм впливу на процес становлення особистості.
   Г.М. Андреева під соціалізацією розуміє процес становлення соціального “Я” людини завдяки залученню індивіда до культури, навчання і виховання, що сприяє набуттю ним соціальної природи [1].
   О.В. Вакуленко зазначає, що соціалізація охоплює всі сфери життєдіяльності індивіда та впливає на вибір способу життя та формування соціально-активної особистості [3].
   Отже, більшість соціально-психологічних підходів до соціалізації особистості ґрунтується на усвідомленні унікальності її буття, на переконання в тому, що вона є високо свідомою істотою з невичерпними потенційними можливостями для позитивного росту і самоактуалізації в суспільстві. Однак, поряд із соціально прийнятними зразками людської поведінки, існують й антигромадські, антисоціальні прояви.
   Протилежним процесом до соціалізації особистості є десоціалізація особистості.
   Нестабільність розвитку суспільства, індивідуальні особливості людей, падіння рівня життя і відсутність адекватної компенсації негативних факторів середовища створюють дуже різні лінії соціальної поведінки. І хоча для більшості індивідів соціальні вимоги виступають стимулом для самовдосконалення, чимало людей досить негативно реагує на вимоги соціуму, що стає причиною відхилень у їх поведінці. Дії таких осіб призводять до соціальної дезадаптації, десоціалізації особистості. Внаслідок цього формується антисуспільна спрямованість, що призводить до порушення норм моралі і права в системі внутрішньої регуляції [6].
   На думку А.І. Ковальової, десоціалізація це процес розпаду або деградації особистості, коли соціалізація набуває фрагментарного характеру і втрачає свою складність як багатосторонній соціальний процес чи набуває асоціальної або антисоціальної спрямованості. Процес десоціалізації сигналізує, що на певній стадії відбувається деформація особистості (здебільшого під впливом негативного мікросередовища), яка виникає внаслідок відчуження індивіда від інститутів соціалізації, які є носіями моральних, правових та інших норм. Результатом даної руйнації є руйнація попередніх позитивних норм та цінностей і засвоєння антигромадських взірців поведінки [8].
   Л.Е. Орбан-Лембрик розглядає десоціалізацію як зворотній щодо соціалізації процес, який характеризується відчуженням особистості від основної маси людей, від інститутів соціалізації, що є носіями моральних, правових та інших норм і зумовлюють формування особистості у даному випадку відбувається під впливом асоціальних або злочинних субкультур зі своїми груповими нормами і цінностями, що носять антисуспільний характер [10].
   Отже, десоціалізація - це не що інше, як соціалізація, що відбувається під впливом негативних десоціалізуючих впливів -детермінантів соціальної дезадаптації. її прояви стосуються порушень норм моралі і права, деформації системи внутрішньої регуляції і формування ціннісно-нормативних уявлень анти суспільної спрямованості. Це процес, в якому раніше соціалізована людина повністю або частково втрачає соціально-схвалювані особистісні якості.
   Десоціалізація може проявлятися в значній деформації інститутів соціалізації, які виступають носіями соціального досвіду, часткової втрати ролі цих інститутів у позитивному впливі на становлення особистості громадянина даного суспільства, невиконанням встановлених для суспільства соціальних норм [8,10].
   Поряд із інститутами соціалізації в суспільстві функціонують деструктивні групи як особливі інститути десоціалізації, які є носіями норм і цінностей, які відрізняються від домінуючої в суспільстві культури або суперечать їй. Тому вплив на соціалізацію особистості може бути не тільки позитивним, але і негативним залежно від змісту норм і цінностей, які прийняті в групі, до якої належить індивід [3].
   Як відомо десоціалізуючі впливи поділяють на прямі та непрямі [8]. Прямі десоціалізуючі впливи - це впливи, які виходять з боку найближчого оточення індивіда, котре прямо демонструє зразки антисуспільної поведінки, аморальних орієнтацій та переконань. У таких випадках можна говорити, про, так звані, інститути десоціалізації. В якості цих інститутів виступають, перш за все, криміногенні неформальні групи та групи злочинців. Проте сім'я теж може стати інститутом десоціалізації. Це трапляється тоді, коли у ній відхиляння від суспільних норм, аморальний спосіб життя, набирають норми повсякденних взаємовідносин. Непрямі десоціалізуючі впливи характеризуються відчуженням індивіда від провідних інститутів соціалізації. Таке відчуження пов'язане, у першу чергу, з емоційним неблагополуччям, яке існує у них.
   Проявом десоціалізації особистості є девіантна поведінка.
   Девіація - це поведінка, яка відхиляється від загальноприйнятих норм і встановлених стандартів (юридичних, моральних, соціальних) [7].
   Девіація включає три основні компоненти:
   - людину, якій властива певна поведінка;
   - норму, яка виступає критерієм оцінки поведінки як девіантної;
   - іншу групу чи організацію, яка реагує на дану поведінку.
   Л.Е. Орбан-Лембрик зазначає, що девіантна поведінка - це система вчинків, котрі відхиляються та відрізняються від загальноприйнятих норм суспільства у сфері права, культури, моралі. Девіантна поведінка - це своєрідний спосіб розв'язання особистістю внутрішнього і зовнішнього конфлікту шляхом відходу від системи загальноприйнятих норм і цінностей та вироблення своїх власних [10].
   На думку Я.І. Плінського, девіантна поведінка - це:
   1) вчинки, дії людини, які не відповідають офіційно встановленим в даному суспільстві нормам;
   2) соціальне явище, яке виражається в масових формах людської діяльності, яке не відповідає офіційно встановленим в даному суспільстві нормам [5].
   Загалом, багато вчених вважають, що девіантна поведінка виступає нормальною реакцією на ненормальні для індивідів умови (соціальні або мікросоціальні), в яких вони опинилися.
   Девіантна поведінка характеризується як відхилення від прийнятих норм. Відхилення від норми при цьому може бути, як позитивним (наприклад, творча обдарованість), так і негативним. Негативна девіантна поведінка розділяється на аморальну (індивід здійснює вчинки, які суперечать нормам моралі), протиправну (вчинки суперечать нормам права) і злочинну (коли перестукається межа норм кримінального законодавства) [4].
   На думку Л. Бенько, відхилення від загальноприйнятих норм можуть мати корисливий, агресивний і соціально-пасивний характер. До відхилень корисливої спрямованості належать ті, які пов'язані з прагненням отримати грошову, матеріальну винагороду незаконним способом (крадіжки, спекуляції тощо). Соціальні відхилення агресивної орієнтації проявляються в діях, спрямованих проти особистості (образи, хуліганство, побої, насильства, вбивства). Відхилення соціально-пасивного типу проявляються в бажанні відійти від активного суспільного життя, в ухиленні від виконання громадських обов'язків, небажанні вирішувати як особисті, так і соціальні проблеми. Сюди можна віднести також уникнення праці і навчання, споживання алкоголю, наркотичних і токсичних речовин, котрі негативно впливають на психіку. Крайнім проявом соціально-пасивної позиції є суїцид [2].
   Девіантна поведінка - це результат складної взаємодії процесів, які відбуваються в суспільстві і свідомості людини. Девіантна поведінка спрямована на подолання фрустрації - перепони, яка лежить на шляху досягнення мети, і проявляється через соціально значущі дії.
   На формування девіантної поведінки впливають як зовнішні (соціальні, соціально-економічні), такі внутрішні (біологічні, психологічні) фактори. До перших належить безробіття, низький рівень життя, певна субкультура тих чи інших верств суспільства, дезадаптації [5].
   Л. Бенько [2] виділяє наступні чинники, які зумовлюють девіантну поведінку:
   - недостатність розумового розвитку в цілому (але не патологія) -саме це стає на заваді правильному самоаналізу поведінки і прогнозування її наслідків;
   - недостатність самостійного мислення, внаслідок чого стає більшою конформність і навіюваність;
   - низька пізнавальна діяльність, зрідненість і нестійкість духовних потреб.
   Причин виникнення соціальних відхилень дуже багато і вони дуже різні. Звичайно, всі вони в процесі розвитку суспільства видозмінюються. Але основним джерелом відхилень є соціальна нерівність. Головним у процесі девіантної поведінки є не сам по собі рівень задоволення матеріальних і духовних потреб, а розрив у можливостях їх задоволення для різних соціальних груп.
   В залежності від способів взаємодії з реальністю і порушенням тих чи інших норм суспільства девіантна поведінка розділяється на такі типи: делінквентну, адиктивну, патохорактерологічну, психопатологічну і девіантну поведінку, зумовлено гіперздібностями людини [7, 9].
   Делінквентна поведінка - це ланцюг вчинків, провин, дрібних правопорушень, які відрізняються від кримінальних, тобто система незначних правопорушень. Вона може бути зумовлена педагогічною занедбаністю, низькою культурою, психічними аномаліями (неадекватністю реакцій, негнучкістю поведінки, схильністю до афективних реакцій), неблагополучним сімейним вихованням, поганим впливом мікро середовища.
   Адиктивна поведінка - це поведінка людини, яка обтяжена хімічною залежністю (від алкоголю, наркотиків, або інших хімічних речовин). Вона властива, як правило, тим особам, які входять до різноманітних асоціальних груп та об'єднань, у яких дана форма поведінки демонструється лідерами і підтримується на рівні норми, традиції. При вживанні наркотичних речовин загострюються негативні риси особистості. Спостерігається висока частота асоціальних проявів, соціальна дезадаптації, загострюються риси характеру у вигляді імпульсивності, вибуховості тощо. Виникає суперечність самооцінки та рівня домагань [9, 10].
   Головним мотивом особистості, схильної до адитивної форми поведінки, виступає активна зміна психічного стану. Такій людині не вдається віднайти в реальній дійсності які-небудь сфери діяльності, способи привернути надовго її увагу, викликати певну емоційну реакцію. Життя видається їй нецікавим, внаслідок одноманітності. Тому можна говорити, що у індивіда, який проявляє адитивну поведінку значно знижена активність в повсякденному житті.
   До патохорактерологічна девіантна поведінка - це поведінка, яка зумовлена патологічними змінами характеру, який сформувався в процесі виховання. До даної девіації належать розлади особистості (психопатії), а також виражені акцентуації характеру. Дисгармонійність рис характеру веде до того, що змінюється вся структура психічної діяльності людини. У своїх вчинках вона частіше керується не реалістичними та об'єктивно зумовленими мотивами, а суттєво зміненими “мотивами психопатологічної самоактуалізації”.
   До патохарактерологічних девіацій належать також так звані невротичні формування особистості - це патологічні форми поведінки і реагування, які формуються в процесі неврозогенезу на базі невротичних симптомів та синдромів.
   Психопатологічний тип девіантної поведінки формується на психопатологічних симптомах та синдромах, які виступають проявами тих чи інших психічних розладів.
   Різновидом патохарактерологічного, психопатологічного та адитивного типів девіантної поведінки виступає аутоагресивна поведінка [7].
   На думку Г.М. Пилягіної аутоагресивна поведінка виникає під впливом різного роду психотравмуючих і стресогенних факторів, в тому числі в результаті соціальної незахищеності і порушення механізмів взаємодії між індивідом і середовищем.
   Мотивом аутоагресивної поведінки виступають адикції і нездатність людини протистояти негативним впливам повсякденного життя, патологічні зміни характеру, а також психопатологічні симптоми та синдроми [11].
   Особливим типом девіантної поведінки вважаються девіації, які зумовлені гіперздійбностями людини - обдарованість в одній сфері часто супроводжується девіантною поведінкою у звичайних життєвих обставинах. Даний тип девіації може проявлятися в ігнорування реальності, необізнаності в елементарних повсякденних питаннях. В той же час люди з яскраво вираженими здібностями в разі несприятливих умов для розвитку їх таланту можуть потрапити до категорії девіантних.
   Крім зазначеної класифікації виділяють індивідуальні (ізольовані) та групові форми девіантної поведінки. Індивідуальні форми девіантної поведінки включають в себе всі клінічні форми і типи поведінки, яка відхиляються від норми, при яких вона не залежить від поведінки оточуючих. Порушення правових, етичних або естетичних норм відбувається в даному випадку поза зв'язком з мікросоціальними паттернами поведінки. Часто людина свідомо прагне до вибору ізольованої девіації, бажаючи тим самим радикально відрізнятися від оточуючих. Особливо яскраво індивідуальні девіації проявляються при психопатологічному та патохарактерологічному типах девіантної поведінки.
   До ізольованих девіацій відносять комунікативні форми поведінки, яка відхиляється від норми, аутоагресивна поведінка, порушення харчування, аномалії сексуальної поведінки і розвитку, надцінні патологічні захоплення, зловживання речовинами, які викликають зміни в психічній діяльності.
   Найчастіше можна спостерігати групові девіації. В основі даного типу девіацій лежить принцип групового тиску і толерантності до тиску. Груповий тиск на індивіда здійснюють як референтна група, так і сім'я [7].
   Дані форми девіантної поведінки свідчать про конфлікт, який виникає між особистісними і суспільними інтересами. Девіантна поведінка - це скоріше спроба відійти від суспільства, втекти від життєвих повсякденних проблем, подолати стан невпевненості і напруження через певні компенсаторні форми. Проте, девіантна поведінка може бути пов'язана і з прагненням особистості до створення чогось нового.
   В контексті проблеми вивчення девіантної поведінки особистості важливу роль відіграє проблема повернення девіантів до нормального соціального життя - надзвичайно важливе юридичне, соціальне, педагогічне, психологічне завдання.
   Ресоціалізація - відновлення раніше порушених якостей особистості, необхідний їй для повноцінної життєдіяльності в суспільстві.
   Ресоціалізація є однією із форм соціалізації особи, що охоплює процес становлення на основі засвоєння нею елементів культури і соціальних цінностей. Процес ресоціалізації має на меті виправлення девіантної особистості, формування у неї позитивної соціальної поведінки, стимулювання становлення життєвої позиції, яка б відповідала соціальним нормам, шляхом відновлення, збереження та розвитку соціально-корисних якостей і відносин. Пов'язана ресоціалізація з руйнуванням засвоєних індивідом у процесі де соціалізації негативних антигромадських цінностей і норм, прищепленням визнаних суспільством цінностей і вчинків. Ресоціалізуючі заходи здійснюють ті самі соціальні інститути, що й соціалізацію: сім'я, школа, трудовий колектив, навчальні заклади, громадські організації тощо. Якщо особистість скоїла злочин і опинилася в місцях позбавлення волі, то процес ресоцалізації передбачає руйнування асоціальних зразків поведінки, поновлення та розвиток в особистості соціально-корисних зв'язків із суспільством, закріплення позитивних соціальних цінностей [10].
   Основними чинниками успішної ресоціалізації девіантів є:
   - установка на співпрацю;
   - орієнтація у просторі соціальних відносин та особистісних ставлень;
   - критичність;
   - стресостійкість (вид реагування накопичених почуттів та емоцій, навчання навичкам подолання життєвих труднощів, розвиток захисних механізмів, адекватної поведінки);
   - прийняття власного минулого [12].
   Метою ресоціалізації девіантів виступає швидке включення їх у нове соціальне середовище і діяльність без особливих психотравмуючих наслідків.
   Висновок та перспективи подальших наукових досліджень. Соціально-психологічні аспекти формування девіантної поведінки мають важливе перспективне значення для становлення та розвитку особистості в умовах трансформаційних змін. Переживання негативного досвіду здійснення девіантної поведінки має переломне значення для всього процесу особистісного становлення та позитивний досвід подолання такої ситуації і успішно накреслений життєвий шлях слугують людині своєрідним “імунітетом” у подоланні життєвих труднощів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Андреева Г.М. Социальная психология: Учебник для высших учебных заведений. - М.: Акспект Пресс, 2004. - 365 с.
2. Бенько Л. Нормативна і девіантна поведінка особистості в умовах соціалізації / Л. Бенько // Соціальна психологія. - №3 (29). - 2004. -С.14-17.
3. Вакуленко О.В. Взаємозв'язок здорового способу життя та процесу соціалізації особистості / О.В. Вакуленко // Український соціум. - 2003. - № 1(2). - С.123-128.
4. Васильев В.Л. Юридичексая психология. - СПб.: Питер, 2002. -640 с.
5. Гилинский Я.И. Социология девиантного поведения как специальная социологическая теория / Я.И. Гилинский // СоцИс. -1991. - №4. - С.74-75.
6. Грись А. “Я-образ” як психологічний чинник соціальної дезадаптації особистості / А. Грись // Соціальна психологія - №3 (29). - 2004. - С. 22-25.
7. Деларю В.В. Психология отклоняющегося поведения. Учебно-методическое пособие. - Волгоград. - 2004. - 230 с.
8. Ковалева А.И. Десоциализация / А.И. Ковалева // Знание. Понимание. Умение. - №1. - 2006. - С.184-185.
9. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология: Практическое руководство. - М.: МЕДпресс, 2001. - 592 с.
10. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія. - К., 2003. - 448 с.
11. Пилягина Г. Я. Аутоагрессия: биологическая целесообразность или психологический выбор? / Г.Я. Пилягина // Таврический журнал психиатрии. - 1999. - Т. 3. - № 3. - С. 24-27.
12. Сулицький В. Ресоціалізація засуджених / В. Сулицький // Аспект. - 2002. - №2. -  С. 10-11.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com