www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Емпатія та вигорання
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Емпатія та вигорання

О.М. Лось

ЕМПАТІЯ ТА ВИГОРАННЯ

   Інтенсифікація життя, соціально-економічні зміни, які відбуваються сьогодні у світі, висувають до працівників більш складні умови, що безумовно впливає на їх психологічний стан, провокує виникнення емоційного напруження, розвиток значної кількості професійних стресів. Одним з найважчих наслідків довготривалого професійного стресу є синдром “професійного вигорання” [6].
   Термін “професійне вигорання” (англ. - “burnout”) введено американським психіатром Х.Дж. Фрейденбергером у 1974 році. Фрейденбергер ввів це поняття для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з клієнтами, пацієнтами, постійно перебувають в емоційно навантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Це люди, які працюють у системі “людина -людина”.
   Жертвою вигорання може стати будь-який працівник. Це пов'язано з тим, що різноманітні стресори присутні або можуть з'явитися на роботі в кожній з організацій. Синдром вигорання розвивається як наслідок комбінації організаційних, професійних стресів і особистих чинників. Внесок тієї або іншої складової в динаміку його розвитку різний [3].
   Спочатку до осіб, потенційно схильних до вигорання, відносили соціальних працівників, лікарів і адвокатів. Вигорання даних фахівців пояснювалося специфічними особливостями так званих “допомагаючих професій”. До теперішнього часу істотно розширилася не тільки кількість симптомів професійного вигорання, але і збільшився перелік професій, схильних до такої небезпеки. Даний список поповнили вчителі, поліцейські, політики, торговий персонал і менеджери. В результаті “з плати за співучасть” синдром професійного вигорання перетворився на “хворобу” працівників соціальних або комунікативних професій. Специфіка роботи людей даних професій відрізняється тим, що існує велика кількість ситуацій з високою емоційною насиченістю і когнітивною складністю міжособового спілкування, а це вимагає від фахівця значного особистого внеску у встановлення довірчих відносин і уміння управляти емоційною напруженістю ділового спілкування [3]. Проблему професійного “вигорання” розкривали в своїх роботах Н.Е. Водопьянова, Н.В. Грішина, В.Е. Орел, Т.В. Форманюк, Т.В. Зайчикова, Л.М. Карамушка та ін.
   Від чого залежить вигорання - від особи або від організаційних умов роботи? К. Маслач вважає, що більшою мірою - від умов роботи, ніж від індивідуальних особливостей [7]. Проте є свідчення, що існують особові характеристики, які спричиняють вигорання. Однією з таких характеристик є емпатія.
   Мета даної статті є аналіз теоретичних підходів щодо визначення ролі і значення емпатії як чинника професійного вигорання.
   Значна кількість питань, пов'язаних з дослідженням проблеми вигорання, присвячено вивченню емпатії. Оскільки людина завжди спілкується як особистість, то вона сприймається іншою людиною -партнером спілкування - як особистість. Враження, які виникають при цьому, відіграють важливу регулятивну роль у процесі спілкування. По-перше, тому, що пізнаючи іншого, формується й сам індивід, а, по-друге, міра точності “прочитання” іншої людини впливає на успіх організації з нею узгоджених спільних дій. Також професійна діяльність залежить від здатності особистості формувати певні адекватні ситуації й необхідні психічні стани, від уміння розуміти себе та інших [1].
   Розглядаючи емпатію як стрижневе поняття емоційного компонента комунікативної здатності, що є фактором професійної готовності фахівця до практичної діяльності, роблячи акцент на основних формах емпатії - співчуття, співпереживання, уміння ставити себе на місце іншого, здатність емоційно відгукуватися на переживання інших людей, сприйняття іншої людини, проникнення в її внутрішній світ, розуміння її переживань, а також думок і почуттів, можна говорити про актуальність цього напряму в дослідженнях, присвячених професійному вигоранню [1]. У сучасній психології емпатію прийнято трактувати або як здатність розуміти світ переживань іншої людини, або як здатність залучатися до емоційного життя іншого, розділяючи його переживання. Аналізуючи існуючі визначення емпатії, можна виділити чотири, які найчастіше зустрічаються:
   - Розуміння відчуттів, потреб іншого.
   - Чуттєве проникнення в подію, об'єкт мистецтва, природу.
   - Афектний зв'язок з іншим, розділення стану іншого або групи.
   У школі психоаналізу емпатія розглядається як властивість психотерапевта, яка забезпечує ефективну взаємодію з хворими. Емпатія трактується як сприйняття естетичного об'єкту - це одночасно акт насолоди і пізнання [4].
   Емпатія є спосіб пізнання об'єкту - естетичної насолоди, чуттєве проникнення в об'єкт через проекцію своїх відчуттів та ідентифікацію з ним. Щоправда таке трактування давалося психології мистецтва, але воно чудово підходить і для людей.
   Термін емпатія введений науковцем Э. Тітченером, який узагальнив в ньому близькі за змістом ідеї про симпатію, а також положення концепції чуттєвого проникнення Е. Кліфорда і Т. Ліппса [2]. Існує широкий діапазон проявів емпатії. На одному полюсі цього континууму знаходиться позиція суб'єктивного включення професіонала в світ відчуттів співбесідника. Важливе не тільки знання емоційного стану співбесідника, але і певною мірою переживання його відчуттів. Таку емпатію, засновану на механізмах ідентифікації і проекції, називають афектною, або емоційною емпатією. Інший полюс займає позиція більш відвернутого, об'єктивного розуміння професіоналом переживань співбесідника без значного емоційного залучення. Якщо в основі розвитку емпатії лежать інтелектуальні процеси (наприклад, аналогія), то вона визначається як когнітивна емпатія. Під час використання прогнозів емоційних реакцій співбесідника прояви емпатії відносяться до предикативної емпатії [2].
   Клієнт-центрированні [8] психотерапевти [Rogers C.R., 1951] розширили уявлення про емпатію поняттям “точної емпатії”, яке містить більше, ніж тільки здібність психотерапевта до проникнення у внутрішній світ пацієнта. “Точна емпатія” включає здатність зрозуміти актуальні відчуття і вербальне уміння передати це розуміння ясною для пацієнта мовою. Емпатія входить в ширше коло особових характеристик психотерапевта, що відбиваються в його спілкуванні з пацієнтом. Оцінка емпатії виявилася тісно пов'язаною з такими характеристиками психотерапевта, як професійне мистецтво, теплота, доброзичливість, надійність, життєвий досвід, сила, щирість та ін. Емпатичне розуміння не є результатом інтелектуальних зусиль. Емпатія психотерапевта залежить від доступності і багатства його власного досвіду, точності сприйняття, уміння налаштуватися, слухаючи пацієнта, на одну емоційну хвилю з ним.
   Емпатія - генетично детермінована властивість, посилена або ослаблена життєвим досвідом індивіда. Мистецтво використання емпатії полягає в оптимальній синхронізації намірів психотерапевта і очікуваного ефекту. Можливе помилкове застосування емпатії. Сюди відносяться “емпатична сліпота”:
   - неусвідомлюване неприйняття психотерапевтом тих відчуттів, яких він уникає в самому собі;
   - неконтрольоване використання емпатії (яскравий приклад цього явища ми можемо розглянути в художній літературі в образі князя Мішкіна в “Ідіотові” Ф.М.Достоєвського);
   - маніпулятивне застосування емпатії (коли вона виступає у вигляді прихованого переконання, умовляння, навіювання).
   Володіти емпатією - означає сприймати суб'єктивний світ, що охоплює весь комплекс відчуттів, сприймань і спогадів іншого, доступних свідомості в даний момент, сприймати правильно, з властивими емоційними компонентами і значеннями, немовби той, що сприймає сам був цією іншою людиною. Це означає - відчувати біль або задоволення іншого так, як відчуває він сам, і відноситися, як він сам, до причин, які їх зумовили, але при цьому ні на хвилину не забувати про те, що це “немовби”. Якщо ця умова втрачається, то даний стан стає станом ідентифікації [3].
   Ідентифікація буквально позначає ототожнення себе з іншим, один з найпростіших способів розуміння іншої людини - уподібнення себе йому. Існує тісний зв'язок між цими близькими за змістом явищами. Описово емпатія також визначається як особливий спосіб розуміння іншої людини. Тільки тут мається на увазі не раціональне осмислення проблем іншої людини, а, швидше, прагнення емоційно відгукнутися на його проблеми. Емпатія протистоїть розумінню в строгому сенсі цього слова, термін використовується в даному випадку лише метафорично: емпатія є афектне розуміння. Емоційна її природа виявляється якраз в тому, що ситуація іншої людини, партнера по спілкуванню, не стільки “продумується”, скільки “відчується”.
   Механізм емпатії в певних рисах схожий з механізмом ідентифікації: в обох випадках присутнє уміння поставити себе на місце іншого, поглянути на речі з його точки зору. Проте поглянути на речі з чиєїсь точки зору не обов'язково означає ототожнити себе з цією людиною. Якщо я ототожнюю себе з кимось, це означає, що я будую свою поведінку так, як будує його цей інший. Якщо ж я проявляю до нього емпатію, я просто беру до уваги лінію його поведінки (відношуся до неї співчутливо), але свою власну можу будувати зовсім по іншому. І в тому і в іншому випадку в наявності буде “врахування” поведінки іншої людини, але результат наших сумісних дій буде різним: одна справа -зрозуміти партнера по спілкуванню, вставши на його позицію, діючи з неї, інша справа - зрозуміти його, врахувавши його точку зору, навіть співчуваючи їй, але діючи по-своєму [2].
   Емпатичний спосіб спілкування з іншою особою має декілька граней. Він має на увазі входження в особистий світ іншого і перебування в нім, “як вдома”. Такий спосіб спілкування включає постійну чутливість до змінних переживань іншого - до страху, або гніву, або зворушеності, або утруднення, одним словом, до всього, що відчуває він або вона. Це означає тимчасове життя іншим життям, делікатне перебування в ньому без оцінювання і засудження. Це означає уловлювання того, що інший сам ледве усвідомлює. Але при цьому відсутні спроби розкрити абсолютно неусвідомлювані відчуття, оскільки вони можуть виявитися такими, що травмують. Це включає вираження ваших вражень про внутрішній світ іншого, коли ви дивитеся свіжим і спокійним поглядом на ті його елементи, які хвилюють або лякають вашого співбесідника. Мається на увазі часте звертання до іншого для перевірки своїх вражень і уважне прислухання до отримуваних відповідей. Ви довірена особа для іншого. Указуючи на можливі сенси переживань іншого, ви допомагаєте йому переживати більш повно і конструктивно.
   У будь-яких взаєминах люди певною мірою проникають один в одного, тобто емпатійно взаємодіють. У кожній людині від природи закладені ці здібності, але не у кожного вони розвиваються, розкриваються до кінця. Тільки та людина, яка здатна проникнутися цінностями іншого, поринути в його світ, зможе зрозуміти іншого, знайти з ним контакт та взаєморозуміння.
   Розвиток емпатійності суб'єкта визначається його емпатійними відносинами. Рівень розвитку ціннісно-смислової сфери особистості зумовлює специфіку становлення її емпатійних відносин. Вищі рівні таких відносин передбачають сформованість альтруїстичних якостей особистості та відповідну до них поведінку. Розвинута емпатійність -ключовий фактор успіху в діяльності, що вимагає відчуття внутрішнього світу партнера зі взаємодії. Професійно-свідоме прагнення до надання допомоги та підтримки іншій людини реалізується у психотерапевтичному процесі.
   Саме в гуманістичному напрямку психології ретельно розглядаються проблеми емпатії людини. Зокрема в теорії К. Роджерса терапія розглядається як активна взаємодія між двома людьми. При цьому акцент ставиться на саморозвиткові через власний досвід і досвід  іншої людини. Теорія стверджує, що кожна людина має прагнення до росту, розвитку, до самоактуалізації й до самокерівництва. Людина досягає самовдосконалення за умови, якщо з боку оточення вона відчуває емпатію, повагу [8]. Якщо ці умови порушуються, то клієнт не лише не може розвиватися, а й погіршується його стан. Отже, емпатію вчений розглядає як процес, спрямований на сприйняття внутрішнього світу іншої людини, де зберігаються усі емоційні та смислові відтінки.
   У зв“язку з цим, можна розглядати емпатію у контексті професійного становлення особистості, яка знаходить свою реалізацію у системі відносин “людина - людина”. Розвинута емпатія - важливий чинник соціально-психологічної адаптації та досягнення успіху у тих видах діяльності, які вимагають від фахівця відчувати партнера зі спілкування.
   Аналізуючи дослідження з проблеми зв'язку емпатії і вигорання, привертають увагу деякі розбіжності щодо впливу емпатії на процес професійного вигорання. Н. Водопьянова в своїх роботах указує, що “спроможність чуттєвого проникнення і співпереживання виступає як деякий буфер, що перешкоджає вигоранню. Зокрема, при дослідженні лікарів-хірургів і медичних сестер хірургічного відділення були отримані негативні кореляції між рівнем емпатійних здібностей і показниками вигорання”. Чим вище рівень емпатії, тим менше схильності занижувати значущість результатів своєї діяльності, більше впевненості в самоефективності. Це пояснюється, вірогідно, тим, що тонке розуміння переживань інших людей протистоїть дегуманізації міжособистісних відносин, а емоційне співпереживання - це певне емоційне “підживлення” або деякий додатковий ресурс для “горіння без згасання” [3].Клієнт-центрований підхід (за К.Роджерсом) припускає ряд принципів взаємодії з клієнтом: істинність, безумовне ухвалення і емпатійне розуміння. Даний підхід може розглядатися як стрижньовий для профілактики феномена вигорання у психологів-консультантів, особливо за чинником попередження деперсоналізації (деморалізації) відносин до клієнтів [8].
   Е.П. Ільїн в своїх роботах указує на три основні чинники, що грають істотну роль в “професійному вигоранні”:
   - особовий;
   - ролевий;
   - організаційний.
   В особовому чиннику дослідник в першу чергу вказує на емпатію. Щоденне “входження” в особистий світ іншого, постійна чутливість до змінних переживань іншого, все це може спровокувати “вигорання” і, як наслідок, психічні ресурси людини не відновлюються до наступного робочого дня [5].
   Т.В. Форманюк, описуючи групи змінних, що роблять вплив на розвиток синдрому “вигорання” в професіях типу “людина - людина”, в групі особових чинників поряд зі схильністю до інтроверсії (низької соціальної активності і адаптованості, спрямованості інтересів на явища внутрішнього світу), реактивністю (динамічною характеристикою темпераменту, що виявляється в силі і швидкості емоційного реагування), реакцією на стрес (поведінкою і переживанням особи, що збільшують ризик коронарних захворювань) вказує на високий рівень емпатії (здатності осягати емоційні стани інших людей, розуміти світ їх душевних переживань, співчувати) та інші індивідуальні особливості людини [9].
   Дослідники Г.С. Абрамова, Ю.А. Юдчиц підкреслюють, що “згорають” спочатку не байдужі до своєї роботи, і не ті, хто в професійній діяльності реалізують модус соціальних досягнень або володіння, а, навпаки, професіонали, для яких діяльність спочатку значуща, свідомо вибрана, представляє собою відоме емоційне відношення, орієнтацію на інших людей, тобто реалізація модусу служіння. “Співчуваючий, такий, що захоплюється лікар-ідеаліст, орієнтований на інших, при недостатньому зв'язку з реальністю, невмінні оцінювати критично несприятливі чинники, низькій стійкості до стресорів медичних професій (біль, страждання, хвороба і смерть) може стати носієм швидко прогресуючого синдрому емоційного вигорання, що, у свою чергу, призводить до професійного вигорання” [1].
   Так само зустрічаються і протилежні думки, що не “високий рівень емпатії”, а, навпаки, “низький ступінь емпатії” і “авторитаризм” у поєднанні з фанатичною відданістю справі і реакцією на стрес, агресивністю і апатією (смутком) при неможливості досягти в короткий термін бажаних результатів може ініціювати виникнення симптомів “вигорання” [7].
   Отже, можна зробити висновки, що ключову роль в синдромі “вигорання” мають емоційно ускладненні або напружені відносини в системі “людина - людина” (відносини між лікарем, що лікує, і важкими хворими, керівником і підлеглими в конфліктних ситуаціях або при несприятливому психологічному кліматі в трудовому колективі). Найяскравіше синдром “вигорання” виявляється у випадках, обтяження комунікації емоційною насиченістю або когнітивною складністю.
   Одним із складових особистісних чинників ризику професійного “вигорання” є емпатія як складова психічного стану. Проте, аналізуючи теоретичний матеріал з даного питання, не можна визначити однозначно роль емпатії та її значення в природі “вигорання”. Ця неоднозначність у свою чергу підкреслює актуальність проведення подальших досліджень даного питання.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамова Г.С, Юдчиц Ю.А. Синдром “эмоционального выгорания” у медработников // Психология в медицине. - М., 1998. -С. 231 - 244.
2. Андреева Г.М. Социальная психология. - М., 2004. - С. 122 - 125.
3. Водопьянова Н.Е. Синдром “психического выгорания” в коммуникативных профессиях// Психология здоровья/ Под ред. Г.С. Никифорова. - СПб.: СПбГУ, 2000. - С. 443 - 463.
4. Водопянова Н.Е., Старченкова Е.С. Синдром выгорания: диагностика и профилактика. 2-е изд. - СПб.: Питер, 2008. - 336 с.
5. Ильин Е.П. Эмоции и чувства. - СПб.: Питер, 2001. - 752 с.
6. Паньковець В.Л. Проблема професійного стрессу менеджерів освітніх організацій //Актуальні проблеми психології. Том 1.: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія: 36. наукових праць Інституту психології ім.. Г.С. Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д., Карамушкм Л.М. - К.: Міленіум, 2003. - Ч. 9. -С. 126-129.
7. Полякова О.Б. Психогигиена и профилактика профессиональных деформаций личности. -М., 2008. - 304 с.
8. Роджерс К. Взгляд на психотерапию: становление человека // Пер. с англ. - М.: Прогресс, Универс, 1994. - 480 с.
9. ФорманюкТ.В. Синдром “эмоционального выгорания” учителя // Вопросы психологии, 1994. - № 6. - С. 54-67.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com