www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Зміст та сутність інтересів як складової структури особистості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Зміст та сутність інтересів як складової структури особистості

О.Й. Лешкевич

ЗМІСТ ТА СУТНІСТЬ ІНТЕРЕСІВ ЯК СКЛАДОВОЇ СТРУКТУРИ ОСОБИСТОСТІ

   Постановка проблеми. Тема інтересів, їх взаємодії й функції набула особливої актуальності в зв'язку із змінами, які відбуваються в країні в наш час, зокрема в ринковій економіці. Не випадково, увагу не тільки філософів але й психологів, економістів, політиків, юристів завжди привертали проблеми взаємодії й реалізації інтересів. [1]
   Проблема інтересу, вочевидь, не виникла б, якби умови, необхідні для задоволення людських потреб, існували б в готовому, природному вигляді (що має місце в світі тварин), якби вони не вироблялись і були зовсім однаковими для всіх людей. Категорія інтересу дозволяє зрозуміти, як особистість вписується в суспільство, як співвідносяться між собою буття, діяльність, потреби особистості й суспільства, особистості й різних соціальних груп, які складають суспільство. Розробка проблеми інтересів в психологічній науці має важливе значення для заглиблення уявлень про закономірності психічної діяльності людини, для вдосконалення педагогічного, всього виховного процесу. [9]
   Метою статті є розкрити суть та зміст поняття інтерес та проаналізувати інтерес як властивість особистості.
   Аналіз літератури. Немає області людської діяльності, де б люди в тій чи іншій мірі не керувались одними й не стикались з іншими інтересами. При цьому помітний ряд характерних особливостей інтересів. Одна образно сформульована Гельвецієм: “Реки не текут вспять, а люди не идут против быстрого течения их интересов”. Суть другої виражає особливість функціонування їх в реальностях суспільного життя: інтереси не фон і не обрамлення людських дій, а цільова причина багатьох з них, - вони рухають життям народів [1].
   В психології категорія інтересу використовується для позначення форм людської свідомості, направленості почуттів, думок, пізнавальної діяльності. Інтерес представляє собою “потребове відношення людини до світу, яке реалізується в пізнавальній діяльності по засвоєнню оточуючого предметного змісту, що розгортається переважно у внутрішньому плані”. Однак саме по собі визначення інтересів з точки зору психології виявляється недостатнім для розуміння детермінації внутрішнього, духовного світу людини з боку історичних, соціальних процесів, суспільного буття й суспільної свідомості. “Більше того, тільки розкриття природи інтересу як соціального явища може стати матеріальною основою наукового розуміння інтересу в психології” [8].
   Слово “інтерес” багатозначне. Можна цікавитися чимось і бути зацікавленим в чомусь. Це речі різні, хоча і безперечно зв'язані між собою. Нам може бути цікава людина, в якій ми зовсім не зацікавлені, і ми можемо через ті або інші обставини бути зацікавлені в людині, яка нам зовсім не цікава. Істотна властивість інтересу полягає в тому, що він завжди направлений на той або інший предмет (у широкому сенсі слова). Якщо про потяги і про потреби у стадії потягу можна ще говорити як про внутрішні імпульси, що відображають внутрішній органічний стан і спочатку свідомо не пов'язані з об'єктом, то інтерес необхідно є інтересом до того або іншого об'єкту, до чого-небудь або до кого-небудь: зовсім безпредметних інтересів не існує. “Предметність” інтересу і його свідомість найтіснішим чином зв'язані; точніше, це дві сторони одного і того самого; в усвідомленості предмету, на який направлений інтерес, і виявляється перш за все свідомий характер інтересу [6].
   Інтерес, тобто спрямованість уваги, помислів, може викликати все, що так чи інакше пов'язане з відчуттям, з сферою людських емоцій. Наші думки легко зосереджуються на справі, яка нам дорога, на людині, яку ми любимо.
   Інтерес в психологічному розумінні слова є специфічною спрямованістю особистості, яка лише опосередковано обумовлена усвідомленням її суспільних інтересів.
   Специфічність інтересу, що відрізняє його від інших тенденцій, що виражають спрямованість особистості, полягає в тому, що інтерес -це зосередженість на певному предметі думок, що викликає прагнення ближче ознайомитися з ним, глибше в нього проникнути, не упускати його з поля зору. Інтерес - тенденція або спрямованість особистості, що полягає в зосередженості її подумів на певному предметі. Під подумом ми при цьому розуміємо складне утворення - направлену думку, думку-турботу, думку-участь, думку-залучення, яка в середині себе містить і специфічну емоційну забарвленість.
   Як спрямованість подумів, інтерес істотно відрізняється від спрямованості бажань, в якому первинно виявляється потреба. Інтерес позначається на спрямованості уваги, думок, подумів; потреба - в потягах, бажаннях, у волі. Потреба викликає бажання в якомусь сенсі володіти предметом, інтерес - ознайомитися з ним. Інтереси є тому специфічними мотивами культурної і, зокрема, пізнавальної діяльності людини. Спроба звести інтерес до потреби, визначивши його виключно як усвідомлену потребу, незмістовна. Усвідомлення потреби може викликати інтерес до предмету, здатному її задовольнити, але неусвідомлена потреба як така є все ж таки потребою (перехідною в бажання), а не інтересом. Формуючись на основі потреб, інтерес в психологічному розумінні слова ніяк не обмежується предметами, безпосередньо пов'язаними з потребами. Вже у мавп яскраво виявляється допитливість, не підпорядковане безпосередньо харчовій або який-небудь іншій органічній потребі, потяг до всього нового, тенденція до маніпулювання з кожним предметом, що попався дала привід, говорити про орієнтовний, дослідницький рефлекс або імпульс. Це цікавість, здатність звернути увагу на нові предмети, зовсім не пов'язані із задоволенням потреб, має біологічне значення, будучи істотною передумовою для задоволення потреб [6].
   Інтерес - це мотив, який діє в силу своєї усвідомленої значущості й емоційної привабливості. У кожному інтересі зазвичай в якійсь мірі представлено обидва моменти, але співвідношення між ними на різних рівнях свідомості може бути різним. Коли загальний рівень свідомості або усвідомленість даного інтересу невисокі, панує емоційна привабливість. Чим вище рівень свідомості, тим більшу роль в інтересі відіграє усвідомлення об'єктивної значущості тих завдань, в які залучається людина. Проте, яким би не було високим і сильним свідомість об'єктивної значущості відповідних завдань, воно не може виключити емоційну привабливість того, що викликає інтерес. За відсутності більш або менш безпосередньої емоційної привабливості буде свідомість значущості, обов“язку, але не буде інтересу.
   Сам емоційний стан, викликаний інтересом, або, точніше, емоційний компонент інтересу, має специфічний характер, відмінний, зокрема, від того, яким супроводжується або в якому виражається потреба: коли не отримують задоволення потреби, жити важко; коли не отримують їжу інтереси або їх немає, жити нудно. Очевидно, з інтересом пов'язані специфічні прояви в емоційній сфері.
   Будучи обумовлений емоційною привабливістю і усвідомленою значущістю, інтерес виявляється перш за все в увазі. Будучи вираженням загальної спрямованості особистості, інтерес охоплює всі психічні процеси - сприйняття, пам'ять, мислення. Направляючи їх в певному напрямі, інтерес разом з тими активізує діяльність особистості. Коли людина працює з інтересом, вона, як відомо, легше і продуктивніше працює.
   Інтереси являються необхідною ланкою соціальної детермінації, причому активною ланкою. Вони виступають рушійною силою діяльності людини в усіх сферах суспільного життя й визначають історичний зміст цієї діяльності. Саме в особі інтересів, так як і потреб, “детермінуючі фактори розвитку суспільства, які виявили себе на глибинному рівні суспільного життя в безособовій формі”, трансформуються в детермінанти, які безпосередньо обумовлюють діяльність конкретних особистостей, соціальних груп, класів [8]. Інтереси являються необхідною складовою в суспільному механізмі формування соціальних якостей різних типів особистостей, соціальних груп і класів. Можна прослідкувати цілий ряд функцій, які належать інтересам в якості безпосередніх детермінант розвитку людської особистості. Суттєва роль соціальних інтересів у формуванні певного типу особистості виражається перш за все в тому, що вони виступають формою зв'язку особистості з суспільством [9].
   Суспільний інтерес в якості всезагального, який охоплює собою також і багатство особливого, індивідуального, окремого, не заперечує, а передбачає та забезпечує існування й розвиток інтересів особливих, окремих, індивідуальних. В свою чергу, кожен конкретний індивідуальний інтерес, залишаючись єдиною емпіричною реальністю, несе на собі відбиток свого часу й свого соціального оточення, є утворення від загального й включений в структуру суспільного інтересу [7].
   Інтереси, як і потреби, являють собою особливий рід суспільних відносин, вони не існують самі по собі, абстрактно, поза тих осіб, соціальних груп, класів і інших сил, які виступають в якості їх носіїв. У цьому одна з підстав класифікації інтересів. Інша сторона справи полягає в тому, що інтерес, як і потреба, направлений на певний об'єкт. У якості об'єктів інтересу виступають матеріальні і духовні цінності, соціальні інститути і суспільні відносини, встановлені звичаї і порядки, тобто інтерес направлений на ті соціальні відносини, інститути, установи, від яких залежить розподіл предметів, цінностей, благ, які забезпечують задоволення потреб. Інтереси особливо тісно пов'язані з розподільними відносинами в суспільстві, будучи направлені або на зміну, або на закріплення тих, що існують розподільних відносин. Через це інтереси опиняються в певному розумінні більш значущими, важливими з погляду забезпечення дійсних умов життя. Вони направлені в першу чергу на соціальні засоби існування. Отже в інтересах має місце момент заперечення, неприйняття тих умов, які сприймаються як негідні, неадекватні [3].
   Інтереси безпосередньо відображають відносини нерівності, які склалися в суспільстві, в них постійно присутній елемент зпівставлення людини з людиною, однієї соціальної групи з іншою. Саме у цьому основа тієї дієвості, тієї реальної потужності, яка полягає в інтересах. У них прямо відображається соціальне положення індивідів, що й обумовлює їх роль як найважливіших спонукальних стимулів дії й рушійних сил суспільного розвитку. Інтереси є реальною силою, з якою необхідно рахуватися [3].
   Можна сказати, що сутність інтересів полягає в соціальному самоствердженні суб'єктів. Соціальне самоствердження суб“єктів досягається в результаті боротьби різних інтересів у санкційованих суспільством формах.
   Інтереси слід розглядати і як основу системи цінностей, культури. Оскільки саме інтереси виявляються найбільш важливими силами, навколо яких відбувається формування соціальної структури даного суспільства, і оскільки саме вони лежать в основі ідеологічної і пізнавальної діяльності суспільства, то недивно, що вони пронизують собою всю систему цінностей, культури суспільства. Якщо визнати, що головною характеристикою цінності є значення і сенс, які додаються тим або іншим об'єктам природи, матеріальним і духовним благам, то це означає, що значення і сенс надаються тим або іншим “речам” відповідно до інтересів соціальних груп, що інтереси отримують своє завершення через певні форми символізації, які діють вже як безпосередні спонукачі діяльності в якості мотивів [3].
   Інтереси розрізняються, перш за все, за змістом, він понад усе визначає їх суспільну цінність. У інтересі до того або іншого об'єкту зазвичай розрізняють безпосередній і опосередкований інтерес.
   Говорять про наявність безпосереднього інтересу, коли учень цікавиться самим навчанням, предметом, що вивчається, коли їм керує прагнення до знання; говорять про опосередкований інтерес, коли той направлений не на знання як таке, а на що-небудь з ним пов'язане, наприклад на переваги, які може дати освітній ценз... Всякий безпосередній інтерес зазвичай опосередкований усвідомленням важливості, значущості, цінності даного предмету або справи; з другого боку, не менш важливим і цінним, чим здатність виявити інтерес, вільний від особистої вигоди, є здатність робити справу, яка не представляє безпосереднього інтересу, але являється потрібною, важливою, суспільно значущою. Власне, якщо по-справжньому усвідомити значущість справи, яку робиш, то вона через це неминуче стане цікавим; таким чином, опосередкований інтерес переходить в безпосередній. Інтереси, далі, можуть розрізнятися за рівнями оформленості. Аморфний рівень виражається в розлитому, недиференційованому, більш менш легко збуджуваному (або не збуджуваному) інтересі до всього взагалі й ні до чого зокрема [6].
   А.І. Щукіна писала, що пізнавальний інтерес за характером, як у підлітків так і у старших школярів проявляється неясний, нестійкий (аморфний) інтерес, який виникає в результаті особливих ситуацій і зникає разом з ситуацією, яка його утворила. Також спостерігається прояви локальних пізнавальних інтересів, які домінують в мотиваційній структурі. Локальні (стержневі) інтереси також проявляються як у підлітків так і у старших школярів. Даний вид інтересу є стійким.
   Різне охоплення й розподіл інтересів, що виражаються в тій або іншій їх широті й структурі, поєднуються з тією або іншою їх силою або активністю. У одних випадках інтерес може виражатися лише в деякій переважній спрямованості, або оберненості, особистості, внаслідок якої людина швидше зверне увагу на той або інший предмет, якщо він окрім її старань виникає. У інших випадках інтерес може бути настільки сильний, що людина активно шукає йому задоволення. У першому випадку говорять про пасивний, в другому - про активний інтерес; але пасивний і активний інтереси - це не стільки якісна відмінність двох видів інтересів, скільки кількісні відмінності, які допускають багато градацій в їх силі або інтенсивності. Правда, ця кількісна відмінність, досягаючи певної міри, переходить в якісну, таку, що виражається в тому, що в одному випадку інтерес викликає лише мимовільну увагу, в другому він стає безпосереднім мотивом для реальних практичних дій. Відмінність пасивного і активного інтересу не є абсолютною: пасивний інтерес легко переходить в активний, і навпаки [6].
   Далеко не все однаковою мірою захоплює людину. Тому ставлення її до предметів і явищ навколишнього світу має вибіркову спрямованість її інтерес передусім пов'язаній з тім, у чому вона відчуває потребу, що для самої особини відіграє істотну роль. Лише тоді, коли той чи інший предмет, явище, подія, вигляд діяльності уявляються людині як щось важливе, значне, вона з особливим захопленням пізнає або займається цим.
   Оскільки психологічна структура інтересу включає емоційні процеси, не можна недооцінювати роль пізнавального інтересу в емоційному розвитку особистості, у вихованні почуттів людини. І в цьому плані представляється досконально справедливою точка зору психолога Б. І. Додонова, що діяльність, мотивована інтересом, задовольняє потребу людини в емоційному насиченні.
   Таким чином, безперечна величезна роль інтересів взагалі і пізнавального інтересу зокрема в цілісному процесі формування особистості.
   Інтерес до того або іншого предмету - спонукає до відповідної діяльності. Тим самим інтерес породжує схильність або переходить в неї. Оскільки предмет, на який направлена діяльність, і діяльність, направлена на цей предмет, нерозривно зв'язані й переходять один в одного, інтерес і схильність теж взаємопов'язані, важко встановити між ними грань.
   Сила інтересу часто, хоча не обов'язково, поєднується з його стійкістю. Стійкість же інтересу виражається в тривалості, протягом якої він зберігає свою силу: час служить кількісною мірою стійкості інтересу. Зв'язана з силою, стійкість інтересу в основі своєї визначається глибиною, тобто ступенем зв'язку інтересу з основним змістом і властивостями особистості. Таким чином, першою передумовою самої можливості існування у людини стійких інтересів є наявність у даної особистості стрижня, генеральної життєвої лінії. Якщо її немає, немає і стійких інтересів; при її наявності стійкими будуть ті інтереси, які з нею пов'язані, частково її виражаючи, частково формуючи.
   Інтереси є основні, більш загальні, й похідні, більш приватні. Більш загальний інтерес зазвичай є стійкішим.
   Загальні інтереси - латентні інтереси, які легко актуалізуються. Стійкість цих загальних, генералізованих інтересів не означає їх косності. Саме в силу їх генералізованості стійкість загальних інтересів може чудово поєднуватися з їх лабільністю, рухливістю, гнучкістю, мінливістю. У різних ситуаціях один і той же загальний інтерес виступає як різний, який застосовується до конкретних умов, що змінилися. Таким чином, інтереси в загальній спрямованості особистості утворюють систему рухливих, мінливих, динамічних тенденцій з центром тяжіння, що переміщується.
   Матеріалістичний аналіз загальної проблеми інтересу і проблеми інтересу пізнавального, естетичного, художнього, технічного і так далі розкриває інтерес як складне особистісне утворення, яке властиво людині не іманентно, не народжено його свідомістю з самого себе, а формується в умовах соціальної дійсності, в процесі діяльності людини, формування його як особистості.
   Інтерес має складну психологічну структуру, чим і зумовлюється сила його впливу на розвиток особистості людини. Він не являє собою окремого конкретного психічного процесу, яким є, наприклад, мислення, сприймання, пам'ять. Інтерес, будучи ставленням є певною формою зв'язку між потребами особистості і засобами їх задоволення. У цьому складному ставленні людини до предметного світу тісно взаємодіють емоційні інтелектуальні й вольові компоненти. Це і є основою значного спонукального впливу інтересу на розвиток різних психічних процесів (пам'яті, уяви, уваги та ін.). Характерною особливістю інтересу, як вже зазначалося є його зв'язок з емоційною сферою людини. Почуття особистості являють собою основу, серцевину інтересу. Здивування, захоплення, задоволення, породжені пізнанням нового або одержаною хорошою оцінкою, радісні переживання в результаті подолання навчальних труднощів, почуття гордості, зумовлене відмінною відповіддю товариша, - все це різні за своєю значущістю і глибиною вияву почуття учнів, але всі вони викликані інтересом [4].
   Наочний світ, виступаючи у всьому своєму різноманітті, не залишає людину байдужою, не приймаючою участі в ньому. Діяльність особистості, спосіб її життя, спеціальні системи навчання і виховання сприяють виборчому її відношенню до тих або інших явищ навколишнього світу, до предметів науки, мистецтва, матеріальної і духовної культури суспільства. Без активної позиції, що формується в діяльності, де людина виступає як суб'єкт, інтерес не отримує свого розвитку. Розвивається інтерес разом з поступальним розвитком особистості. В той же час інтерес надає сильний породжуючий вплив на діяльність, на активність особистості, чим сприяє її розвитку. Суб'єктом інтересу може бути конкретна людина, певна соціальна група (сім'я, виробничий або шкільній колектив і т. ін.). Те, що має важливе значення для суб'єкта, ми називаємо об'єктом, або носієм інтересу. Ним може бути природа, певний вид діяльності, суспільно-історичне явище або інша людина та ін.
   Інтерес, по Гегелю, є зміст тих потягів, на задоволення яких направлена діяльність суб'єкта. Але діяльність є головне визначення суб'єкта, завдяки ній здійснюється перехід суб'єктивного в об'єктивне. Отже інтерес завершується певною об'єктивною справою й втілюється в ній.
   Для повноти аналізу інтересу необхідно взяти до уваги й ті предмети й об'єкти, на оволодіння якими направлені внутрішні прагнення суб'єкта. Вони виявляються змістом інтересів. Інтерес, отже, є єдність виразу (виявлення, прояви) внутрішньої суті суб'єкта й відображення об'єктивного світу, сукупності матеріальних і духовних цінностей людської культури в свідомості цього суб'єкта.
   Зміст інтересів, тобто сукупність тих об'єктів, цілей і завдань діяльності, які оволодівають свідомістю суб'єкта дії, також неоднорідний. Одні задачі уявляються ближчими і досяжними, другі - менш реальними, до одних цілей прагнуть зі всією силою суб'єктивності, з пристрастю, до інших - лише за певних умов і по мірі потрібності.
   Інтереси, отже, виявляються в різній сукупності практичних мотивів дії, а протиріччя між мотивами бувають настільки істотними, що вони можуть приводити й до блокування дії, й до дій в ім'я чужого інтересу (при цьому дія в ім'я чужого інтересу ґрунтується на якійсь із сторін свого інтересу).
   Фізіологічним механізмом інтересу як вибіркової спрямованості є певна система нервових зв'язків, що утворюються під впливом різних розумів і залежать від психічного стану людини та її індивідуальності, від безпосередніх вражень особистості та її колишнього досвіду [4].
   Вибрати з всього різноманіття інтересів ті, які пов'язують нерозривно особистість і суспільство, закріпити, посилити їх - це у виховній справі задача всіх задач [9].

ЛІТЕРАТУРА

1. Бернацкий В.О. Интересы и их роль в обществе. - Омск, 1990.
2. Здравомислов А.Г., Потребности. Интересы. Ценности. -С. Политиздат. 1986. - 223 с.
3. Киричук О.В. Виховання в учнів інтересу до навчання. - К.: Знання, 1986.
4. Липицкий B.C., Через интереси: О путях розкрытия созидательного потенциала человека - М., 1989.
5. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. - М., 2003.
6. Соловьев О.М., Бубнов Ю.М., Терский М.В. Интересы. Хозрасчет. Управление. - Владивосток, 1989.
7. Трипольский В.А., Інтереси в системі соціальних факторів розвитку особистості. Автореферат дисертації на здобуття наук, ступеня доктора філософських наук - Київ, 1989.
8. Трипольский В.А., Соціальні інтереси й виховання особистості - К., 1985. - 224 с.
9. Человек: ценности, потребности, интересы. - Москва, 1984.
10. Щукина Г.І., Педагогические проблемы формирования познавательных интересов учащихся. - М.: Педагогика, 1986г. - 208 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com