www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічні особливості соціалізації студентської молоді
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічні особливості соціалізації студентської молоді

Г. Я. Крисюк

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

   Постановка проблеми. Проблема професійного становлення майбутнього спеціаліста знаходиться в центрі аналізу багатьох дослідників. Відповідно до суспільних умов сьогодення по-новому здійснюється акцентування професійно-предметного та технологічного простору знань та умінь, що необхідні майбутньому фахівцеві.
   Аналіз наукової літератури показує, що проблема професійного становлення особистості знаходить своє вирішення шляхом виявлення передумов розвитку професіонала, виокремлення об'єктивних і суб'єктивних чинників досягнення вершин професіоналізму, актуалізації ролі спілкування у вирішенні проблем оптимізації спільної взаємодії (А.О. Деркач, М.В. Савчин, Н.В. Чепелєва, Л.Е. Орбан-Лембрик та ін.).
   Дослідження свідчать, що великий пласт наукових розробок вчених лежить у площині розкриття концептуальних положень на предмет вузівської підготовки майбутнього спеціаліста (С.Д. Максименко, Л.С. Пілецька, О.І. Гринчук, Л.В. Кондрашова, М.Н. Корнєв, М.І. Пірен, В.Т. Циба, Г.Й. Юркевич та ін.), прогнозування професійної діяльності випускника вузу (Л.П. Міщиха, Н.І. Пов'якель, С.В. Терещук, Ю.Л. Трофімов та ін.).У численних працях (О.О. Бодальов, Г.Я. Буш, М.С. Каган, З.С. Карпенко, О.М. Коропецька, М.Н. Корнєв, В.П. Москалець, В.В.Москаленко, М.В. Савчин, В.А. Семіченко, Т.М. Титаренко, Т.К. Чмут, Я. Яноушек та ін.) по-різному розуміють місце і роль спілкування у становленні і розвитку особистості.
   Однак, якщо проблема професійної підготовки майбутніх спеціалістів успішно розробляється вченими, то психологічні особливості соціалізації як чинника становлення спеціаліста вивчені недостатньо. Водночас на етапі професійної підготовки майбутнього фахівця узагальнюються, кристалізуються під якісно новим кутом зору психологічні особливості процесу соціалізації молодої людини.
   Огляд результатів теоретичних досліджень. Перехід України до сучасного ринкового господарства, входження її у світовий економічний і культурний простір неможливий без глибоких соціально-психологічних змін у масовій свідомості, без засвоєння кожною окремою особистістю нових цінностей (співвіднесених із загальнолюдськими), нових моделей і зразків поведінки. Суперечливий характер перетворень, що відбувається сьогодні в культурно-комунікаційній сфері, суттєво впливає на процеси соціалізації молоді. Соціалізація студентської молоді пов'язана передусім з навчанням у ВНЗ, з опануванням низки нових дисциплін, необхідних для подальшого професійного становлення особистості. Отже, важливим чинником, який впливає на процес соціалізації в цьому віці, є навчальна діяльність, яка носить системний характер і предметом якої є взаємодія між тим, хто навчає, і тим, хто вчиться. Процес навчання охоплює не тільки дидактичний компонент, але й соціально-психологічний, що відтворює характер взаємин у студентській групі, соціально-психологічну групову атмосферу, рівень взаєморозуміння. Виходячи з цього можна виокремити такі складові соціально-психологічного компонента навчальної діяльності, що впливають на процес соціалізації студентської молоді: проблеми адаптації молоді до умов навчання у ВНЗ, особливості створення сприятливого соціально-психологічного клімату у студентській групі; особливості налагодження стосунків студентів з викладачами; соціально-психологічні бар'єри студентів, викликані навчанням; типи спілкування й діяльності на рівні “педагог-студент”, “педагог-студентська аудиторія”; етнопсихологічні особливості спілкування в процесі навчання і взаємодії; проблема міжособистісних конфліктів; особливості прояву десоціалізаційних впливів на молоду людину [10].
   В науковій літературі виділяють наступні етапи соціалізації студентської молоді [ 1;4;11]:
   1. Етап загальної соціалізації - формування і закріплення основних соціальних і психологічних цінностей (трудових, моральних, естетичних, політичних, правових, екологічних, сімейних).
   Система ціннісних орієнтацій посідає важливе місце у структурі професійного потенціалу студента. Саме ціннісні орієнтації лежать в основі мотивів діяльності і тісно пов'язані з бажаннями, емоціями, інтересами, почуттями індивіда. Ціннісні орієнтації є основою формування ставлення до себе, до інших людей, до оточуючого світу. Цінності забезпечують вибіркове ставлення особистості до матеріальних і духовних благ, ідеалів, чинять вплив на визначення місця особистості в суспільстві, а також на вибір референтної групи. Несформованість ціннісних орієнтацій породжує внутрішні протиріччя, конфлікти, наслідком чого є невизначеність життєвої позиції, непослідовність дій у процесі досягнення мети.
   2. Етап професійної соціалізації - засвоєння людиною тої чи іншої професії, здобуття специфічного рольового знання, коли роль пов'язана з розподілом праці.
   Основними психологічними критеріями соціалізованої особистості студента є наступні:
   1. Зміст сформованих установок, стереотипів, цінностей, картин світу - формування і закріплення основних соціальних і психологічних цінностей людини (етап загальної соціалізації).
   2. Адаптованість студента, його нормативні пріоритети, типова поведінка, спосіб життя.
   Соціально-психологічна адаптація виконує в житті молодої людини наступні функції:
   1. Засіб захисту, з допомогою якого ослаблюється і знімається внутрішнє напруження у процесі взаємодії з іншими людьми;
   2. Досягнення оптимальної рівноваги в динамічній системі “особистість - середовище”;
   3. Максимальний прояв і розвиток творчих можливостей і здібностей особистості, регулювання спілкування і взаємодії;
   4. Формування емоційно-комфортного самопочуття;
   5. Самореалізація особистості;
   6. Самопізнання і самокорекція;
   7. Підвищення ефективності діяльності особистості і колективу (студентської групи);
   8. Підвищення стабільності і згуртованості соціального середовища;
   9. Збереження психологічного здоров'я студентів.
   Процес соціалізації студентів здійснюється через процеси адаптації, соціального виховання, інтеграції, саморозвитку та самореалізації.
   Соціальна адаптація - це соціальне пристосування, процес або результат процесу, який передбачає гармонійне з точки зору індивідуальних прагнень студента задоволення його потреб, створення умов для його здорового, щасливого життя в суспільстві [1]. Умовами успішної адаптації виступають особистісні якості студента: самостійність, активність, відповідальність, вихованість, приналежність до певної соціальної групи та ін.
   Соціально-психологічна адаптація студентів завжди детермінується полярними тенденціями - процесами адаптованості - неадаптованості, тобто тими психорегулятивними механізмами, які реально представлені у внутрішньому світі особистості.
   Неадаптивність небажана, мабуть, в тому випадку, коли вона виступає як дезадаптивність у ситуації постійної неуспішності спроб студента реалізувати мету або в ситуації утворення двох і більше рівнозначних цілей, що може засвідчувати про незрілість особистості, невротичні відхилення або результати експерементальної ситуації.
   Адаптовані студенти впевнено почувають себе під час навчання у вузі, у них багато друзів, безліч контактів з однолітками. Будь-які труднощі повсякденного життя вони зустрічають спокійно, розсудливо, без нервових зривів. Неадаптовані - почувають себе невпевнено, у них занижена самооцінка, насторожено сприймають все нов, очікуючи небезпеки.
   Дезадаптованість студентів виявляється у відсутності бажання відвідувати навчальний заклад, відстороненості від колективу, малій кількості друзів, заниженному інтересі до навчаня; реакція на треднощі, невдачі проявляється у формі нервових зривів.Соціальна адаптація студентської молоді має дві форми: активну і пасивну. Активна соціальна адаптація реалізується тоді, коли студент прагне перетворити середовище, намагаючись змінити існуючі норми, правила. При пасивній адаптації особистість не вступає у взаємодію з середовищем, допускає відхилення у своїй поведінці, порушення норм, прийнятих у середовищі.
   Пассивна адаптація приводить до збільшення девіантності [11].
   3. Соціальна ідентичність (групова чи загальнолюдська) -наступний критерій соціалізованої особистості студента.
   Свідомість сучасного студента надзвичайно суперечлива: з одного боку, має місце висока індивідуальна, колективна та масова активність у супільному житті, енергійність, діловитість; а з іншого - страх, конформіз, нездатність протистояти та успішно пристосовуватись до мінливих соціальних умов життя. Подолання кризи ідентичності є умовою розгортання процессу розвитку особистості. Конфліктна атмосфера в сім'ї здебільшого руйнує ідентичність молодих людей, спричиняє загострення вікової кризи. Сприятлива атмосфера в сім'ї, де панує підтримка батьками дітей і взаєморозуміння згладжує гостроту перебігу кризи ідентичності і допомагає її перемагати [4; 11 ]. В розвитку студента особливе місце займає формування життєвих ролей, тобто ролей, що пов'язані з особистісною ідентичністю. Кожна людина характеризується репертуаром її життєвих ролей, які поступово змінюються. Зміна ролей при переході від одного життєвого циклу до іншого не завжди відбувається гармонійно, вона може супроводжуватись життєвими кризами, які з точки зору рольової теорії можна тлумачити як рольовий конфлікт у сфері життєвих ролей особистості. В життєвих сценаріях (як і в багатьох інших проявах соціальної поведінки) важливу функцію виконують так звані особистісні ролі як своєрідні стани особистості, що дозволяють розкрити певні сторони Я, можуть втілювати різні, інколи протилежні властивості індивідуальності [11].
   Важливим психологічним механізмом пізнання особистістю чи групою інших людей в ході безпосередніх чи опосередкованих контактів з ними, при якому здійснюється порівняння внутрішніх станів партнерів, а також зразків для наслідування із своїми психологічними та іншими характеристиками є соціальна ідентифікація.
   Ідентифікація - це процес самоототожнення молодої людини з іншими людьми, групою, зразком. Ідентифікація має подвійне значення: формує здатність до встановлення позитивних відношень з людьми, веде до розвитку соціально значимих якостей, але може привести і до розчинення індивіда в іншому. Ідентифікація - це принциповий механізм соціалізації індивіда, коли суб'єктом реалізується вибір можливих мотиваційних альтернатив, фіксується рівень життєвих вимог, виконуються конкретні соціальні ролі і оцінюється соціальний статус [1]. Ідентифікація молоді забезпечується соціально-психологічною взаємодією. Завдяки ідентифікації відбувається самовизначення студента в процесі соціалізації. Ідентифікація означає стимулювання специфічного соціально-психологічного мислення, пов'язаного циклами процесів ототожнення і відчуження кожним індивідуальним або груповим Я себе з тими, хто поруч. Ідентифікація забезпечується і формуванням певних взірців (референтних зразків), які виконують функцію контролю і порівняння, причому Я пізнається і пізнає. Соціальний контекст ідентифікації обумовлює наявність макрозалежності між особистістю і суспільством у феноменах професійного ототожнення і відчуження. Ідентифікаційні моделі формують імідж, образ і концепцію “Я”.
   Виділяють такі прояви групової ідентифікації:
   1. Визнання за іншими, як і за собою, рівних прав і обов'язків;
   2. Надання один одному підтримки і співпраці;
   3. Вимогливе відношення до себе;
   4. Рівень незалежності, впевненості, самостійності, ініціативності, незакомплексованості.
   Членством у своїй групі студенти частково оцінюють себе. Відчуття того, що “ми разом”, посилює Я-концепцію. Студенти відчувають не лишень повагу до себе, а й гордість за свою групу. Багато молодих людей стають більш гордими, належачи до групи.
   Велику роль у становленні особистості в юнацькому віці відіграє рівень освіти батьків, стан сім'ї і характер взаємовідносин між її членами.
   Найкращі взаємовідносини студентів з батьками складаються, як правило, тоді, коли батьки дотримуються демократичного стилю виховання. Цей стиль в більшому ступені сприяє вихованню самостійності, активності, ініціативи і соціальній відповідальності. Поведінка молодої людини спрямовується в цьому випадку послідовно, і поруч з цим гнучко і раціонально: батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог і заохочують їх обговорення; влада використовується лише по мірі необхідності; батьки встановлюють правила і твердо проводять їх в життя, але не вважають себе безгрішними; вони прислуховуються до думки дитини, але не виходять лише з її бажань.
   Крайні типи стосунків (авторитарні чи ліберальні) дають негативні результати. Авторитарний стиль викликає в студентів відчуження від батьків, почуття своєї незначності і небажаності в сім'ї.
   Щоб зрозуміти відносини студентів з батьками, необхідно знати, як змінюються з віком функції цих стосунків і пов'язаних з ними уявлень. В очах дитини мати та батько виступають в декількох іпостасях:
   - як джерело емоційного тепла і підтримки, без яких дитина відчуває себе беззахисною і безпорадною;
   - як влада, директивна інстанція, розпорядник добробуту, покарань і заохочень;
   - як зразок, приклад для імітації, втілення мудрості та кращих людських якостей;
   - як старший друг і порадник, якому можна довіряти все.
   Від того, як батьки сприймають і розуміють молодь, її потреби, інтереси, психологічні стани та переживання, а, отже, відповідно і взаємодіють з нею, залежить сприймання і оцінка студентом себе, формування позитивного чи негативного образу. Я, прийняття чи неприйняття своєї особистості. Батьківські установки щодо молодої людини впливають на усвідомлення нею мотивів своєї поведінки і діяльності, формування цінностей і ідеалів, вироблення оцінок і самооцінок, за якими він оцінює себе і людей, що його оточують. Усе це позначається на соціальній адаптації студентів.
   Стосунки з дорослими членами сім'ї є важливим фактором соціальної орієнтації студентів в навколишній дійсності і зумовлюють, певним чином, формування суб'активної стратегії ї самоствердження, бо саме тут закладаються основи оцінки людиною різноманітних життєвих ситуацій.
   Одна з головних тенденцій юнацького віку - переорієнтація з батьків, вчителів і взагалі старших однолітків, на більш або менш рівних собі за статусом. Ця переорієнтація може відбуватись повільно і поступово, або різко і бурхливо, вона по-різному виражена в різних сферах діяльності, в яких престижність старших і однолітків, як ми бачили, неоднакова, але така переорієнтація відбувається обов'язково [7]. Потреба в спілкуванні з однолітками, яких не можуть замінити батьки, виникає в дитини вже в 4-5 років і з віком неухильно зростає. Поведінка ж юнака за самою суттю є колективно-груповою [7].
   Товариство однолітків в юнацтві виконує наступні психологічні функції:
   1. Спілкування з однолітками - це дуже важливий канал інформації;
   2. Це специфічний вид діяльності і між особових стосунків, необхідні навички соціальної взаємодії, вміння підкорятись колективній дисципліні і в той же час відстоювати свої права, співвідносити особистісні інтереси з суспільними.
   Поза товариством однолітків, де взаємовідносини будуються принципово на рівних началах і статус потрібно заслужити і вміти підтримати, людина не може сформувати необхідних дорослому комунікативних якостей. Змагальність групових стосунків, якої немає в стосунках з батьками, також слугує цінною життєвою школою.
   3. Це специфічний вид емоційного контакту. Усвідомлювання групової належності, солідарності, товариської взаємодопомоги не лише полегшують автономізацію студента від дорослих, але й дає йому надзвичайно важливе для нього відчуття емоційного добробуту і стійкості. Чи зумів він заслужити повагу і любов рідних, товаришів, має вирішальне значення для юнацької самоповаги. Зростання впливу однолітків з віком проявляється, насамперед, в тому, що зростає кількість часу, який проводиться студентами серед однолітків, в порівнянні з часом, який проводиться з батьками. Норми і критерії, які прийняті в колі однолітків, стають більш важливими, ніж ті, які існують у старших. Юнацькі групи переважно різновікові. Саме різновіковість робить їх функціонально необхідними для забезпечення більш або менш безболісного включення підростаючого покоління в доросле життя. Такі групи об'єднають юнаків, рівних по своєму соціальному статусу, іншими словами, недорослих, які перебувають в процесі дозрівання або соціалізації, але не обов'язково суворо за віком. Що ж стосується віково - однорідних груп, то вони, як ми вже бачили, підтримуються організацією виховання і навчання за віковим принципом.
   Різновікові групи володіють і своєю психологічною специфікою, вони більш ефективні при розв'язанні цілого ряду колективних задач і підвищують рівень суспільної активності студентів.
   “Товариство однолітків”, в рамках і під впливом якого формується особистість студента, реально існує в двох істотно різноманітних формах: в формі організованих дорослими колективів і стихійно сформованих більш або менш дифузних груп спілкування, товариських компаній тощо. Через субкультуру може виявлятися активність чи пасивність, соціальна ініціативність чи байдужість, протест чи схвалення молодої людини.
   Для юнака важливо не просто виконання якоїсь соціальної ролі, але й те, щоб ця роль відповідала його індивідуальності. Він прагне, щоб структура ділових стосунків в групі максимально відповідала структурі міжособових стосунків.
   Для раннього юнацтва властиві емоційно-особові стосунки в колективі. Особливо велика значення приділяється спорідненості, дружбі між його членами, причому вимоги до цього нерідко бувають перебільшені. Разом з тим колектив вимагає постійної роботи над самим собою, пізнання самого себе, своїх здібностей і своїх можливостей і оволодіння цими можливостями, оволодіння самим собою, своєю волею, своїми відчуттями і прагненнями.
   З віком міжособистісні стосунки студентів диференціюються. З одного боку, швидко розширюється коло спілкування, росте кількість і питома вага позагрупових і позавузівських друзів, з другого - відбувається помітна диференціація міжособових стосунків в самому студентському колективі. Як показують соціометричні дослідження педагогів і психологів, більш різкою стає різниця в статусі “зірок” та “ізольованих” [7].
   Критерії, які визначають соціометричний статус студента в його групі, складні і багатогранні. За даними Я. М. Коломінського, на першому місці тут вплив на однолітків (значення цієї якості з віком неухильно зростає), на другому - моральні якості, які безпосередньо проявляються в спілкуванні, і суспільна робота; далі йдуть інтелектуальні якості і добре навчання, працелюбство і навички праці, зовнішня привабливість; на останньому місці стоїть прагнення керувати. За науковими даними, студенти більш за все цінують якості особистості, які виявляються в спілкуванні, взаємодії з товаришами (чесність, готовність допомогти в складну хвилину). В інших дослідженнях дається інша послідовність переваг: інтелектуальні якості, відношення до людей (доброта, чуйність), моральні, вольові, ділові якості, зовнішні дані.
   Чим би не визначався статус студента в колективі, він здійснює значний вплив на його поведінку і самосвідомість.
   Достатньо очевидними функціями інституту вищої освіти можна вважати підготовку молоді до освоєння професійних ролей і засвоєння пануючих в суспільстві ціннісних стандартів, моралі і ідеології.
   Навчальні заклади як інститути виховання сьогодні переживають кризу, яку можна подолати тільки при серйозній державній підтримці. Ціль освіти - формування особистості, гармонійно поєднуючи функції сім'янина, робітника; гармонійної у стосунках з людьми, природою, культурою і самим собою.
   ВНЗ - це інститут соціалізації особистості студента, пов'язаний з фаховим вибором людини, поглибленням її світогляду і остаточним закріпленням фахової соціальної ролі.
   Умовою підготовки та виховання професіоналів є така система безперервної освіти, процес якої охоплює людину на протязі всього її соціального життя: від початку її прилучення до сучасної культури через набуття загальної і спеціальної освіти до розвитку рефлексивних здібностей, творчих можливостей, що забезпечують вдосконалення професійної майстерності.
   В процесі навчання важливо створити психологічно-педагогічні умови для самореалізації індивідуальності студента в професійній діяльності, самостійного культивування професійної майстерності, творчого розвитку особистості, збагачення знань через обмін досвідом у процесі спілкування із спеціалістами, поглиблення професійної рефлексії.
   Успішна соціалізація в процесі навчання визначається наступними умовами: включенням індивідів у розвивальні ситуації та активуюче середовище; відкритістю молодих людей у процесі спілкування та формування їх компетентності; проживання нового особистісного досвіду; процесом самоаналізу і самооцінки своєї діяльності; саморегуляції своїх переживань і діяльності.
   Орієнтація на особистість в процесі навчання покликана забезпечити створення адекватного для особистісного і творчого зростання студента середовища спілкування, що сприяє розвитку професійної майстерності. Провідними цінностями повинні стати не засвоєння норм поведінки і вмінь, а гуманність взаємовідносин, свобода прояву власного Я, культивування індивідуальності, усвідомлена правова культура поведінки, творче самовираження.
   Індивідуально-особистісні фактори - засвоєння соціального досвіду суб'єктивне, різні особистості можуть виносити з об'єктивно однакових соціальних ситуацій різний соціальний досвід.
   Джерелами впливу на формування переконань студентської молоді найчастіше є сім'я, учбовий заклад, церква, держава, ЗМІ, етнокультурні спільноти, культурні заклади, друзі та інше.
   Виявилось, що відокремити вплив того чи іншого чинника на формування особистості студентів як майбутніх професіоналів дуже важко, бо цей вплив по своїй суті є системним, комплексним.
   Отже, соціальне середовище студентської молоді - це цілісна єдність соціально-психологічних умов, у яких відбувається набуття соціального досвіду, засвоєння певних норм, властивих суспільству цінностей, способу життя; у яких молодь знаходить своє покликання, обирає способи самовираження, самопізнання, самоосмислення, самовдосконалення, самореалізації.
   Формування особистості, змістом якого є соціалізація, а механізмом
   - засвоєння соціальних ролей, є основним, але не кінцевим етапом виховання, яке має переходити в подальшому до саморозвитку індивідуальності. Виховання в сім'ї чи у вузі, цілеспрямоване або стихійне,
   - завжди соціальне. Якими б не були оригінальними в методах виховання батьки і педагоги, їх цілі, бажання визначені суспільством, тими чи іншими соціальними групами і конкретними історичними умовами.
   Отже, студент знаходиться на порозі вступу в самостійне трудове життя. Для нього набувають особливої актуальності фундаментальні задачі соціального та особистого самовизначення, як визначення себе та свого місця в дорослому світі.
   Висновки. Загалом у сучасному суспільстві процес соціалізації молодої людини ускладнюється труднощами, що виникають унаслідок переоцінки традицій, норм, і цінностей: якщо раніше молодь значною мірою спиралася на досвід попередніх поколінь, то тепер молоді люди засвоюють новий соціальний досвід, що породжує суперечливі тенденції у поведінці і свідомості молодої людини. Як наслідок, у студентському середовищі функціонує чимало різних моделей самореалізації: від матеріальної, до духовної. Водночас зросла цінність особистісної свободи, що забезпечує людині вільний вибір, який не завжди є системоутворювальним компонентом позитивних суспільно схвальних моделей поведінки, що може призвести до формування асоціальних моделей соціалізації.

ЛІТЕРАТУРА

1. Андреева Г.М. Социальная психология. - М.: Аспект Пресе, 2001. - 376 с
2. Бойко В.В. Социально-психологический климат коллектива и личности/ Бойко В.В., Ковалев А.Г., Панферов В.Н. - М.: Мысль, 1983. - 206 с.
3. Васильєв Я.В. Ситуативний підхід у психології та рівнева структура особистості // Педагогіка і психологія. - 1999. - №2. - С. 5-10.
4. Вікова та педагогічна психологія / За ред. О.В. Скрипченко, Л.В. Долинського, З.В. Огороднійчук. - К.: Просвіта, 2001. - 415 с
5. Гуменюк О.С. Я-концепція у плині соціального довкілля // Психологія і суспільство. - 2004. - №2. - С 125-143.
6. Горностай П.П. Социализация личности и психологические роли // Теоретические и прикладные вопросы психологии. Вып. З.Ч. 1. -СПб, 1997. - С. 325-330.
7. Коломинский Я.Л. Психология взаемоотношений в малых группах. - Минск, 1976. - 350 с.
8. Максименко С.Д. Саморозвиток суб'єкта навчальної діяльності. // Психолог. - 2004. - ( №5). - С. 2-5.
9. Обозов Н.Н. Психология межличностных отношений. - М., 1990.- 204 с.
10. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: У 2 кн. - К., 2004. -576 с.
11. Подоляк Л.Г. Психологія вищої школи. - К., 2006. - 320 с.
12. Хрестоматия по социальной психологи: Учебное пособие./ Сост. Т.Кутасова. - М.: Международная педагогическая академия, 1995. - 222 с.
13. Юркевич Г.Й. Психологічні детермінанти розвитку особистості менеджера: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. психолог. -К., 1999. - 19 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com