www.VuzLib.com

Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Соціалізація людини похилого віку в умовах геріатричного пансіонату

Т.І. Коленіченко

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЛЮДИНИ ПОХИЛОГО ВІКУ В УМОВАХ ГЕРІАТРИЧНОГО ПАНСІОНАТУ

   Острах перед фізичною слабкістю, небажання залежати і обтяжувати своїх рідних, самотність, невпевненість в завтрашньому дні - це головні причини, які впливають на важливе рішення людини похилого віку - переїзд до геріатричного пансіонату. В наш час в кожному місті функціонують заклади соціального обслуговування -геріатричні пансіонати, які допомагають людині похилого віку відчути себе захищеною і не покинутою в цьому суспільстві. Вступаючи до будинку-інтернату людина зіштовхується з певними проблемами. Однією із важливих залишається проблема пристосування до нових умов життєдіяльності в геріатичному пансіонаті. Тому соціалізації людини похилого віку в змінених умовах життєдіяльності є актуальною на сьогоднішній день і потребує детального вивчення.
   Мета нашої статті полягає у аналізі соціального середовища (геріатричний пансіонат) як фактору соціалізації у змінених умовах життєдіяльності.
   Завдання, які ми ставили перед написанням роботи - аналіз поняття “геріатричний пансіонат”, “соціалізація” та “адаптація”, аналіз періодизацій дорослості, виявлення фактору, який відіграє важливу роль при процесі соціалізації людини похилого віку в геріатричному пансіонаті.
   Людина похилого віку стає предметом вивчення науковців з різних галузей науки, що дає можливість цілісно поглянути на проблеми даної вікової групи. Традиційні дослідження процесу адаптації базувалися на вивченні якогось одного рівня відносин людини з тими чи іншими обставинами свого життя, як зазначає В.А. Семиченко. Проте стверджує, що створення умов для успішної адаптації можливе лише тоді, коли всебічно визначені реальні потреби та виявлені труднощі конкретної людини або певної групи осіб [7]. Особливу увагу в психологічних дослідженнях вчені приділяють порушенням адаптації та виділяють такі тенденції функціонування цілеспрямованої системи: адаптивність-неадаптивність. У ряді психологічних джерел [10] аналізується взаємозв'язок процесів соціалізації і соціальної адаптації, виділяються соціально-психологічні механізми цих процесів, вивчаються різноманітні протікання цих процесів у дорослих. Також можна виокремити роботи Н. Кухаря, В. Решетька, Ш. Надірішвілі, та ін., які присвячені вивченню соціально-психологічних механізмів адаптації [5, 6].
   Дослідженням етапів соціальної адаптації особистості: від урівноваження до уподібнення займалась І. Милославова, яка стверджувала, що соціальна адаптація є першим етапом процесу соціалізації в ході якої в результаті взаємодії особистості та соціального середовища відбувається узгодження вимог та очікувань обох взаємодіючих сторін.
   Геронтологічний аспект досліджувала М.Д. Александрова, яка дає визначення поняттю “соціальна адаптація” і виокремлює її чинники [1].
   Багатогранність наукових досліджень з даної теми дає можливість цілісно поглянути на проблему старіння особистості і забезпечити їм належний рівень соціального обслуговування.
   Слід зазначити, що геріатричний пансіонат - є стаціонарною соціально-медичною установою загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування [9]. Одним із завданням геріатричного пансіонату є створення умов, що сприяють адаптації громадян похилого віку, ветеранів війни, праці та інвалідів у новому середовищі [9]. Тобто, геріатричний пансіонат стає тим середовищем життєдіяльності в якому і буде відбуватися процес соціалізації людини похилого віку.
   Вважаємо, що подальший розгляд проблеми соціалізації людей похилого віку в геріатричному пансіонаті доцільно починати з аналізу періодизацій дорослості, що допоможе у визначенні вікових критеріїв похилого віку та старості.
   Б.Г. Ананьев у віковій періодизації життєвого циклу людини виділяє: похилий вік похилий вік (чоловіки 61-75 років; жінки 55-75 років); старість (75-90 років); довгожителі (від 90 років) [2]. Д. Бромлей визначає такі вікові періоди відносно людей похилого віку: 4 цикл -пенсійний вік (55-65 років), 5 цикл - віддалення від справ (65-70 років), старість (70 років і більше), хвороблива старість, смерть [3].
   Вчені, які вивчають періодизацію життєвого циклу виділяють три групи осіб похилого віку: “молоді старі” (60-64 роки); “середні старі” (65-74 роки); “старі старі” (більше 74 років).
   Спеціалісти соціальної сфери пропонують таку періодизацію старості: люди похилого віку (64-74 роки); старечий вік (75-90 років); довгожителі (від 90 років).
   Н. С. Пряжнікова, О. В. Хухлаєва розробили періодизацію, яка базується на соціально-психологічній специфіці кожного з виділених періодів:
   1) похилий, передпенсійний вік (приблизно з 55 років до виходу на пенсію; очікування і підготовка до пенсійного етапу);
   2) період після виходу на пенсію (перші декілька років на пенсії; освоєння нового соціального статусу);
   3) період власне старості, період стабільної старості (через декілька років після виходу на пенсію і до моменту серйозного погіршення здоров'я);
   4) старість і довгожительство в умовах значного погіршення стану здоров'я;
   5) довгожительство за відносно хорошого стану здоров'я, стабільне довгожительство.
   Порівняльний аналіз вікових меж похилого віку за різними періодизаціями дозволяє стверджувати, що більшість учених дотримується думки, що похилий вік триває приблизно 5-10 років і знаходиться у межах від 60 до 65-70 років. Нижня межа похилого віку коливається від 55 (Б. Г. Ананьев, Б. Урланіс), 60 років (Д. Бромлей) і 75 років (Д. Бірен). Верхня межа похилого віку (початку старості), на думку багатьох вчених, це 65-70 років.
   Ми вважаємо періодизація Н. С. Пряжнікова та О. В. Хухлаєвої відповідно періодизації похилого віку і старості більш повно відповідає завданням нашої статті, оскільки критерієм її є соціально-економічні фактори: вихід людини на пенсію та припинення щоденної професійної діяльності. Отже, використовуючи термін “людина похилого віку”, ми маємо на увазі віковий період в межах від 55 до 85 років у жінок і від 60 до 85 років у чоловіків.
   Аналіз процесу соціалізації людини похилого віку в нових умовах вимагає суворого визначення даного поняття та співвідношення його з близьким поняттям адаптація. Г.М. Андреева вважає, що соціалізація більш ширший процес ніж адаптація. Соціальна адаптація виступає одним із механізмів соціалізації, бо вона дозволяє особистості активно входити в різні структурні елементи соціального середовища шляхом стандартних повторювальних ситуацій, що дає можливість особистості успішно функціонувати в умовах динамічного соціального середовища та вона дає змогу індивіду приймати соціальні ролі в процесі адаптації. Деякі вчені розглядають соціалізацію та соціальну адаптацію як процеси близькі, взаємозалежні, взаємообумовлені, але не тотожні.
   На відміну від соціально-психологічної адаптації, в процесі соціалізації акцент робиться на активний індивідуальний характер. Отже, соціалізація - це процес в ході якого відбувається становлення особистості, її індивідуалізації, становлення людини як суспільної істоти, виникнення психологічного, суб'єктивного світу особистості, який проходить через засвоєння (прийняття) людиною соціального досвіду. Соціалізація визначається як процес, під яким розуміється засвоєння людиною соціального досвіду, в результаті світогляду, поглядів, переконання в новій адаптивній ситуації формуються завдяки інтериорізації цього досвіду. Таким чином, ми дійшли висновку, що соціалізація - це процес та результат засвоєння та активного відтворення людиною соціального досвіду, який знаходить своє відображення у спілкування та діяльності. Вчені проаналізували зміст процесу соціалізації і виділили три його сфери: діяльність, спілкування та самосвідомість. Аналіз цих сфер соціалізації є складним, оскільки проблема стадій соціалізації носить дискусійний характер. Розповсюдження “соціалізації” на періоди дитинства, отроцтва та юнацтва не викликає суперечностей у науковців. Але присутність процесу соціалізації на наступних етапах розвитку особистості є дискусійним питанням у вчених. Ми вважаємо, що проблема соціалізації людини похилого віку не тільки існує, але є дуже важливою для даного вікового періоду у порівнянні з іншими. Успішна соціалізація людини похилого віку в нових умовах життєдіяльності - це одна із умов підтримання високої якості їх життя в геріатричному пансіонаті.
   Психологічна складова процесу соціалізації, пов'язана з стилем життя людини похилого віку є на сьогоднішній день маловивчена. У даної вікової групи існують проблеми, які носять економічний, медичний та психологічний характер. Різниця у вирішні цих проблем полягає у тому, що проблеми, які носять економічний та медичний характер розглядаються і вирішуються на загальному рівні для всієї частини людей похилого віку, а психологічні проблеми вирішуються індивідуально, на основі особистісних якостей людини похилого віку та соціальної ситуації, що і є більш складним у вирішенні труднощів даної кагорти населення.
   Зазначимо, що говорячи про людей похилого віку, ми маємо на увазі дві вікові групи: від 60-74 років та старші 75 років. У цих вікових групах є свої відмінності і полягають вони в тому, що для першої характерним є високий рівень активності мотиваційних складових, найбільш важливими для них є проблеми пов'язані з адаптацією до нових умов життєдіяльності. Для представників другої групи на перший план виходять медичні проблеми, пов'язані з погіршенням здоров'я, слабкістю та з постійним наглядом зі сторони медичного персоналу.
   Методологічна невизначеність поняття адаптація ускладнює більш детальний його опис. Дане поняття є близьким до латинського поняття adaptio - пристосовуватися. Саме пристосування можна назвати соціальною адаптацію в нашому випадку адже ми говоримо про пристосування людини похилого віку до нових умов життєдіяльності. Отже, в основі соціальної адаптації лежить співвідношення людини похилого віку та соціального середовища. При цьому соціальна адаптація визначається як індивідуально-груповий процес. її функціональне призначення - відображення міжособистісних зв'язків та відносин в процесі життєдіяльності людей з позиції самозбереження як особистості так і середовища; встановлення відповідності між потребами (ціннісними орієнтаціями) особистості та можливостями середовища. Ми вважаємо, що соціальна адаптація людини похилого віку до нових умов життєдіяльності буде залежати від засвоєння людиною ролей, які існують у неформальній структурі пансіонату. При цьому адаптація проявляється у вигляді двох компонентів: соціальному (ролями, які співвідносяться з даним статусом у пансіонаті) нормативні моделі поведінки, та особистісному - діяльність індивіда направлена на виконання цих ролей. Ролі будуть залежати від конвенціональних очікувань, тобто норм та вимог, які ставляться до людини похилого віку. На рівень конвенціональних очікувань, які ставляться до ролі в соціальному мікросередовищі відбувається вплив норм та вимог малих соціальних груп. В період коли, статус людини похилого віку буде стабільний в геріатричному пансіонаті, вона буде знаходитися в стані психологічного балансу - адаптивності. При зміні статусу може спостерігатися дезадаптація.
   Процес підготовки людини до засвоєння нею нових ролей вимагає від неї певної підготовки тобто соціалізації. При цьому рольова визначеність буде розглядатися як фактор адаптації, бо її роль для успішної орієнтації в соціальному середовищі досить велика. Таким чином, рольова адаптація є однією із складових соціальної адаптації особистості. Переїзд до геріатричного пансіонату ставить перед людиною похилого віку виконання нових завдань. У випадку успішного вирішення цих завдань людина похилого віку буде адаптована до нового соціального середовища і як наслідок буде відбуватися процес засвоєння досвіду, тобто соціалізація. На цьому етапі життєвого шляху відбувається прийняття нових ролей, залишаючи старі. При цьому відбувається зміна їх змісту. Адаптація відповідно до таких змін ставить перед собою задачу розвитку в цей віковий період. Таким чином рівень рольової адаптації є одним із критеріїв соціальної адаптації. Успішність адаптації до нових умов прямо пов'язана з успішністю оволодіння стереотипами нової групи. При цьому процес ідентифікації та засвоєння групових стереотипів йдуть паралельно та обумовлюють один одного, тобто стереотипи починають засвоюватися в тому випадку коли людина похилого віку почне себе ідентифікувати з групою, усвідомлюючи себе її членом.
   Соціалізація людини похилого віку до нових умов життєдіяльності залежить від організації повсякденної діяльності соціальним працівником. Досить розповсюдженим є думка про те, що діяльність легко організувати. Спроби викликати цікавість у старої людини до будь-якої форми діяльності (кулінарія, гра в шахи, малювання, в'язання, шиття та ін.) стає важким випробування для соціального працівника. Важко організовувати лекції, оскільки 70% слухацької аудиторії погано чують, а при “збільшенні” вимови лектора вони швидко втомлюються. Як показує досвід, успіх чи невдача при спробі внести новий зміст в життя людей похилого віку, залежить від того, в якій мірі береться до уваги факт особистісної участі старої людини в організації заходів. Цікавість до певної діяльності, як засвідчує практика, виникає у людей похилого віку тоді, коли ця зайнятість “замикається” на собі. Можливість вибрати самому собі вид діяльності та відпочинку (у відповідності з внутрішньою цікавістю) є більш значущим для людини похилого віку ніж дорогий гарно організований захід. Проблеми, які виникають в процесі соціалізації людини похилого віку пов'язані із комунікативною стороною життєдіяльності. Значна частина мешканців пансіонату скаржаться на недостатність у спілкуванні, або у неможливості проявляти минулі форми спілкування. Важливим, у даному випадку фактором виступає те, яку роль відіграє людина у мікроколективі пансіонату. Задоволеність від спілкування, контакту з іншими мешканцями людина похилого віку отримує тоді, коли проявляється її активність і тоді, коли вона не тільки отримує інформацію, але є її носієм. Як показує практика успіх у позитивному впливі від розширених контактів, можливий лише тоді, коли людині похилого віку відводиться активна роль. Вірно організована комунікативна сторона життєдіяльності в геріатричному пансіонаті є важливою умовою, що сприяє процесу соціалізації в пізньому віці.
   Проаналізувавши процеси, які знаходять своє місце в геріатричному пансіонаті, ми можемо стверджувати, що міжособистісні контакти та особливості протікання спілкування є важливими соціалізуючими факторами. Тому значна роль відводиться соціальному працівникові у його здатності вірно організувати умови, які б сприяли налагодженню спілкування між тими хто його потребує. В пансіонаті існує частина мешканців, які відчувають нестачу у спілкуванні. Тому розширення та поглиблення спілкування стає головною умовою соціалізації в цьому віці. Як показує практика в пансіонаті існують люди, які відчувають труднощі пов'язані з процесом спілкування. Адже в силу своїх вікових особливостей людині важко зав'язувати нові знайомства, вона з недовірою ставиться до нових контактів і тому не дуже хоче встановлювати нові стосунки з малознайомими людьми, і задовольняється поверховими формами спілкування. При цьому людина уникаючи спілкування страждає від його нестачі.
   Важко не погодитися з К. Страшніковою, яка зазначає, що при зовнішніх контактах люди похилого віку не завжди готові налагоджувати нові знайомства і не завжди в цьому є пряма необхідність. Багато з них пристосовуються до самотності, задовольняються поверховими формами спілкування. Психологи доводять, що існує специфіка взаємодії людей похилого віку між собою. Так, вони намагаються уникати розчарування в знайомстві, бачать дрібні деталі поведінки інших, які часто не відповідають їх ідеалізованому еталону. Люди похилого віку бояться бути незрозумілими, бояться розчарувань та емоційних потрясінь, невдач у спілкуванні, і в результаті уникають його [8 с 14-17].
   Як показує практика незалежно від того як відбувається організація спільного відпочинку та розширюється коло контактів, важливим залишається проблема спілкування між сусідами та “застрявання” на власному самопочутті. В геріатричному пансіонаті зміст поняття спілкування дещо розширюється і воно виступає в якості соціально-психологічної реабілітації людей похилого віку до нових умов життєдіяльності. Спілкування виступає не як природна потреба, а як штучно організована потреба для людини похилого віку. Тому важливим постає питання організації заходів, які спрямовані на оптимізацію процесу спілкування (психологічні тренінгові групи та групи зустрічі в умовах дозвілєвих заходів, роботи міні-клубів за інтересами). Саме такі форми роботи будуть направлені на адаптацію до нових умов життєдіяльності за рахунок активізації особистісних ресурсів, задля оволодіння новими поведінковими формами, що будуть сприяти гармонійному розвитку особистості в геріатричному пансіонаті і сприяти її соціалізації.
   Сприятлива атмосфера для успішної соціалізації залежить від того як навколишнє оточення відноситься до людини похилого віку: чи змогла людина прийняти норми і правила, які існують в мікро групі, чи відповідає її поведінка очікуванню мешканців пансіонату.
   Потрапляючи до геріатричного пансіонату людина стає суб'єктом процесів, які в ньому відбуваються. Дослідники XX ст. виокремлювали 4 рівні адаптаційних процесів, зокрема:
   1) дисфункціональний, коли ще не спостерігається взаємодія функціонування адаптанта до середовища, у якому відбувається адаптація;
   2) стереотипний рівень, коли адаптант оволодіває стереотипами адаптаційного середовища;
   3) стереотипно-ініціативний, коли адаптант намагається виявити певну ініціативу, засвоюючи стереотипи адаптаційного середовища;
   4) ініціативний, коли індивід повністю включається у соціальні процеси.
   Виокремлюючи такі рівні було взято за критерії взаємозв'язок адаптанта і середовища, ступінь активності адаптанта в середовищі, сила впливу середовища на адаптанта [12, 13].
   Проаналізувавши погляди Л. Шпак, можна зазначити, що в процесі адаптації виділяється три етапи, які більш повно відображають зміни у взаємодії середовища і адаптанта: орієнтацінний етап, під час якого відбувається ознайомлення адаптанта із середовищем і орієнтування у його стереотипах, встановлення контактів з членами даного середовища, отримання первинної інформації про стан і можливості даного середовища, його норми, еталони поведінки. Другий етап -оціночний, характеризується інтенсивною пізнавальною та вибірковою діяльністю індивіда. З боку середовища також виявляється активність контактів із адаптантом, в результаті чого встановлюється взаємодія між ними, чітка позиція кожної зі сторін. Третій етап - етап сумісності адаптанта і середовища, тобто відбувається завершальний етап адаптації, який дослідниця називає адаптованістю [13 ].
   Отже, ми дійшли висновку, що важливим механізмом соціалізації виступає соціальна адаптація. Саме соціальна адаптація допомагає людині пристосуватися до нових умов життєдіяльності, активно входити в нову функціонуючу систему (геріатричний пансіонат) та приймати соціальні ролі. Саме це сприяє становленню особистості як суспільної істоти зі своїм суб'єктивним світом, який сформувався завдяки прийняті людиною похилого віку соціального досвіду тих мешканців пансіонату, які тривалий час в ньому перебувають.
   Перспективи подальшої роботи вбачаємо у розробці форм роботи з людьми похилого віку в геріатричному пансіонаті, які б сприяли більш успішному процесу адаптації особистості до нових умов життєдіяльності.
   Ключові слова: геріатричний пансіонат, людина похилого віку, адаптація, соціалізація, періодизація дорослості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Александрова М.Д. Социальная и психологическая геронтология. -Л., 1974. - С. 39-41.
2. Ананьев Б.Г. Психология и проблемы человекознания: Избранные психологические труды. - М.: Воронеж НПО “МОДЭК”, 1996. - 384 с.
3. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. - Л., 1968. - 340 с.
4. Андреева Г.М. Социальная психология. - М., 1988.
5. Кухарев Н.В., Решетько B.C. Диагностика педагогического мастерства и педагогического творчества. (Опыт, критерии измерения, прогнозирование): В 3 ч. - Минск: Адукацыя і выхавание. 4.1 Диагностика педагогического мастерства. - 103 с.
6. Надирашвили Ш. А. Понятие установки в общей и социальной психологии. Тбилиси: Мецниереба, 1974. — 170 с.
7. Психолого-педагогічні проблеми підготовки майбутніх вчителів / Укл. В.А. Семиченко. - КДПУ, 1991. - 72 с
8. Страшникова К.А., Тульчинский М.М. Социально-психологическая помощь и поддержка в культурной среде \\ Психологическая помощь и поддержка в клубе пожилых людей (с пограничными нервно-психическими расстройствами). М.: Фолиум, 1996. - С. 14-17.
9. Типове Положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці. Затверджено Наказ Міністерства праці та соціальної політики України 29.12.2001 N 549 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 січня 2002 за N 66/6354. затвердженого Указом Президента України від 30.08.2000 N 1035 ( 1035/2000 ) (зі змінами).
10. Фурман А.В., Сівак С.С. Практична психологія у соціальній роботі: Навч. - метод. Посіб. / Тернопільська академія народного господарства; Інститут експериментальних систем освіти; Інститут економіки і управління. Кафедра соціальної роботи. - Т.: ІЕКО, 2004.
11. Шевандрин Н.И. Психодиагностика, коррекция и развитие личности. - М.: Гуманит, изд. Центр ВЛАДОС, 1999. - 512 с.
12. Шибутани Т. Социальная психология /Сокр пер. с нем. В.Б. Олыианського. - М.: Прогрес, 1969. - С. 78.
13. Шпак Л.Л. Становление рабочего: воспитание и адаптация рабочих кадров. - М.: Профиздат, 1987.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com