www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Проблема міжетнічної толерантності як риси особистості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Проблема міжетнічної толерантності як риси особистості

О. Кихтюк

ПРОБЛЕМА МІЖЕТНІЧНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ ЯК РИСИ ОСОБИСТОСТІ

   Формування та становлення України як багатонаціональної, демократичної та правової держави обумовлює необхідність консолідації суспільства на засадах мирного й толерантного співіснування різних соціальних груп та прошарків населення. В періоди значних економічних, політичних та освітніх трансформацій, нестабільності, яку ми можемо спостерігати у сучасному суспільстві на сьогодні, відбувається загострення проблеми національної самосвідомості, етнічної ідентичності, толерантності до інших “чужих” нам груп, зокрема міжетнічної толерантності. Відтак, самоусвідомлення певної особистості себе суголосною конкретній нації, етносу чи народу обумовлює головний чинник національної самосвідомості, ідентифікації. Дуже важливо сформувати позитивну етнічну ідентичність, яка тісно пов'язана з толерантністю як рисою особистості.
   До завдань цієї праці належить, по-перше, теоретичний огляд проблеми толерантності у вимірі особистості; по-друге, емпіричне дослідження толерантності з особистісними станами і властивостями.
   Становлення толерантності у нашій молодій демократичній державі повинне стати головним пріоритетом. Загальнолюдська цінність феномена толерантності полягає у здатності представників різноманітних етнічних культур та ментальностей знайти спільне коло комунікативної взаємодії. Найбільш сенситивною ланкою нашого суспільства є студентська молодь. Саме вона стане в найближчому майбутньому основним складом нашого народу, етносу, рушійною силою нації. Прояви упередженості, забобонів до “інших” призводять до виплеску негативних емоцій, ворожості, відторгнення та агресії, яка, у свою чергу, є передумовою причинно-наслідкового зв'язку, що переходить в насильницькі дії. Дуже важливо в період становлення зрілої особистості, запобігти сказаним вище проявам нетерпимості, інтолерантності та сформувати культуру толерантності. Адже саме в цьому ми вбачаємо запоруку, забезпечення гармонійного демократичного суспільства, яке базується на співпраці та рівності прав кожного на самоствердження.
   Умовний поділ особистостей, відповідно до їхніх рис характеру, на толерантних та інтолерантних намагався зробити Г. Олпорт. Зрозуміло, що чіткої лінії розмежування не може бути, оскільки кожна людина у своєму житті може вдіяти чи толерантно, чи навпаки нетолерантно.
   Проте, перевага однієї поведінки над іншою може стати стійкою рисою особистості. Ґрунтуючись на працях американського соціального психолога Г. Олпорта, виділяємо дві відправних позиції розвитку особистості: толерантний та інтолерантний. Особистість, в якої є великий розрив між уявленнями про “Я- ідеальне” та “Я - реальне”, тобто тим ким я є зараз та ким хочу стати у майбутньому, є толерантною. Вона критичніше ставиться до себе, розуміє свої позитивні та негативні сторони, не звинувачує всіх оточуючих у своїх негараздах та проблемах, як наслідок, потенціал саморозвитку у неї значно вищий. В інтолерантної особистості “Я-ідеальне” та “Я-реальне” майже зіставляється. У цьому випадку людина вважає, що їй не потрібно вдосконалюватися. При виникненні проблем чи життєвих криз, інтолерантна особистість звинувачує оточення чи надприродні сили, лише не саму себе. Відповідальність за події, які відбуваються у житті, покладаються на інших, зокрема на астрологію, долю, фортуну.
   Особливість характеру звинувачувати усіх інших у своїх бідах лежить у підґрунті формування упереджень до інших груп. Інтолерантні люди “умивають руки”, тобто скидають відповідальність з себе за те, що відбувається навколо них. Тобто, не “я” є поганий, не “я” ненавиджу та причиняю зло іншим людям, а мені скоюють зло. Постійне відчуття небезпеки соціального оточення, своїх інстинктів властиве авторитарному типові особистості. Інакше кажучи, вона не може жити у повноцінній злагоді із самою собою та навколишнім середовищем. Толерантна особистість живе з відчуттям безпеки та захисту, їй притаманна психологічна захищеність, впевненість та переконаність у можливості вирішення будь-яких проблем. Така особистість позитивно налаштована до світу. Вона визнає та любить світ у багатогранності, здатна іти на компроміс та вислухати різноманітну точку зору.
   Для інтолерантної особистості характерно поділити світ на чорне та біле, правильне та неправильне, добре та погане, “своїх” та “чужих”. Так, властивість підпорядковуватись суспільним авторитетам, соціальним інститутам присутня в інтолерантних особистостей. Толерантна особистіть завжди розраховує на себе. Така людина намагається бути незалежною в роботі, творчості, фантазіях, мріях. Коли виникають проблеми толерантні особистості не ховаються за суспільні інститути, а звинувачують себе у всіх негараздах. Надмірна схильність до порядку на всіх рівнях життя: особистому, суспільному, соціальному властива інтолерантній особистості, оскільки це надає їй визначеність у завтрашньому дні, психологічний захист. У такої людини життя протікає як по прописаному плану. Для толерантної особистості ці якості відходять на другий план, визначений влаштований порядок у житті не має такої значної цінності.
   Толерантним особистостям властивий високий рівень емпатії, тобто схильність розуміти внутрішній, емоційний стан свого співрозмовника, вміння проникати у переживання іншої людини, перенесення себе на місце іншого. Люди з такими характеристиками, зазвичай, екстраверти, комунікабельні, емоційні, зацікавлені іншими, пластичні в спілкуванні, легко будують взаємини з оточуючими. Особистості з низьким рівнем емпатії (інтроверти, егоцентричні, яким важко налагоджувати стосунки, іти на контакт з іншими) є інтолерантними. Толерантна особистість вміє посміятися над собою, їй не потрібно відчувати перевагу над іншими. Для інтолерантної людини надзвичайну важливість має суспільна, соціальна дисципліна, ієрархія, субординація, їй подобається жити в суспільстві із сильною владою. Толерантній особистості, навпаки більш симпатичний демократичний лад, плюралізм думок, свобода вибору [15; 16].
   На наш погляд, толерантність як рису особистості ми можемо спостерігати у теорії самоактуалізації А. Маслоу. Згідно його досліджень, самоактуалізованим людям притаманна низка характеристик. Розглянемо їх більш докладно.
   Важливого значення набуває ефективне сприйняття реальності, що розуміється як здатність безпристрасно, адекватно, беземоційно, тверезо відноситись до дійсності та оточуючих людей, бачити їх такими, які вони є. Самоактуалізовані особистості ефективно сприймають, виявляють без зусиль неправдивість, фальшивість інших. Стереотипи, песимізм чи обманний оптимізм, не мають надмірного чи великого впливу на них. Таким людям характерне толерантне ставлення до проблем, які не мають однозначних прямих розв'язків. Вони схвалюють сумніви, невизначеність, неоднакові чи неоднобічні шляхи подолання проблем.
   Іншою характеристикою є те, що самоактуалізовані люди сприймають себе такими, які вони є. їм не властиво критикувати себе. Вони не страждають надмірним почуттям вини та страху, соромом перед природними фізіологічними аспектами людського існування. Самоактуалізовані люди не мають потреби повчати, контролювати, критикувати інших людей. Вони приймають людство в цілому та інших людей, оскільки розуміють, що всі страждають, старіють та в кінці кінців помирають.
   Неменш важливим є природність, безпосередність, простота поведінки, які характерні для самоактуалізованих людей. Вони не прагнуть справити на когось враження. Це не означає, що вони відкидають повністю традиції та звичаї. Природне внутрішнє життя, думки та емоції цих особистостей, безпосередні, їм не властиві умовності та формальності. Незважаючи на це, вони можуть пристосуватися, приховати свою нетрадиційність та виконувати формальності, лише б не засмутити та причинити біль близьким та оточуючим людям, вберегти їх від несправедливості. Проте, коли ситуація вимагає бути непримиримими, вони відхиляють соціальні правила та норми, навіть під загрозою осудження та остракізму.
   Важливим є те, що самоактуалізовані люди завжди сконцентровані на проблемі, обов'язку, покликанні, яке вони вважають найважливішим. Тобто, на думку А. Маслоу, вони неегоцентричні, а зосереджені на життєвій меті, яку рахують вищою особистих проблем. Окрім цього, самоактуалізовані люди мають потребу в усамітнені та незалежності. Вони впевнені в собі, зберігаючи непохитність навіть при особистих невдачах та нещастях. Такі люди покладаються на власні сили, мають власний погляд на різні ситуації та проблеми, тому не покладаються на міркування та почуття інших з цих питань.
   Незалежність поглядів породжує автономію від оточення та культури. Самоактуалізовані люди покладаються на свій власний потенціал, у них високо розвинута самодисципліна, активність, відповідальність. їхня внутрішня сила дозволяє не зважати на соціальні умовності, почесті, високий статус, популярність та престиж, оскільки, найважливішим є саморозвиток та внутрішній ріст.
   Самоактуалізовані люди не поділяють переживання на категорії, що викликає свіжість сприйняття. Здібність та здатність отримувати задоволення із звичайних подій життя, робить кожен їхній день хвилюючою та захопливою подією. А. Маслоу вважав, що самоактуалізованим особистостям притаманні містичні чи вершинні переживання. Вони приходять до людей тоді коли, вони цього заслуговують. Так, вони з'являються в кульмінаційні моменти творчості, любові, відкриття, та поєднання із природою. Це відбувається тоді, коли довго працюєш над проблемою і знаходиш її рішення. Суспільний інтерес висловлюється у намаганні полегшити долю людства та суспільства в цілому. Самоактуалізованим людям характерні тісні та глибокі міжособистісні відносини. їхньому близькому оточенню властиві подібні характеристики, таланти та здібності, тому коло друзів не є велике. Сильне почуття емпатії проявляється до людей з особливими потребами.
   На погляд А. Маслоу, самоактуалізовані люди мають найбільш демократичний характер. їм не властиві упередження та прагнення домінування. Вони поважають всіх людей незалежно від раси, соціального статусу, релігії, статі, віку, професії і т. д. Розмежування засобів та цілей в самоактуалізованих особистостей супроводжується дотриманням певних етичних та моральних правил, норм, які вони визначають добрими чи поганими. Вони отримують задоволення через сам процес, а не досягнуту мету, що не подобається менш терпимим людям. Доброзичливий, філософський гумор, що викликає усмішку, а не регіт притаманний власне самоактуалізованим людям. їм властиво сміятись із людства в цілому, а не з недоліків та неповноцінності окремих людей. Здатність до творчості, тобто креативність, яка проявляється спонтанно, та природно у повсякденному житті, для цього не потрібно складати музику та писати твори мистецтва.
   Самоактуалізовані люди живучи в гармонії із своєю культурою, зберігають незалежність від неї, тобто такий собі супротив окультуренню. їхнє мислення та поведінка, впевненість у своїх силах дозволяє зберігати автономність від соціальної системи, що дуже часто називає їх ексцентричними та непокірними. Але вони не витрачають свої сили на боротьбу із встановленими правила у суспільстві, оскільки розуміють, що соціальні зміни відбуваються повільно, тому потрібно працювати в середині системи. Вони не є ідеальними характеристиками особистості. Проте на думку А. Маслоу, вони є зразками психічного здоров'я [9; 10; 16].
   Таким чином, ґрунтуючись на зазначених вище характеристиках та особливостях самоактуалізованих людей, ми можемо стверджувати, що їм властива така риса особистості, як толерантність. Адже лише вона виступає одним із шляхів для розуміння себе та інших у процесі саморозвитку. Прийняття себе та інших такими, які вони є, тим самим сприяє побудові гармонійних та дружніх відносин на основі доброзичливості.
   Засновник гуманістичної психології, К. Роджерс, поєднує термін “емпатія” з толерантністю, зокрема характеризує його як “відсутність гордовитості”, а також схильність надавати допомогу оточуючим у вирішенні різних проблем без натиску та директиви [13]. У цьому принципі закладена “повноцінна функціонуюча особистість”. Лише за умови повного прийняття іншої людини, бажання її зрозуміти та допомогти, стираються протиріччя між “я” реальним та “я” ідеальним, що сприяє самоактуалізації особистості та як наслідок розвитку толерантності як моральної якості особистості. Терпимість, побудована на основі емпатії, включає в себе відкритість, самодостатність, співпереживання, тактовність, почуття гумору та власної гідності, що призводить прагнення до визнання різних поглядів та позицій. В наслідок цього витісняються негативні прояви рис характеру, такі як цинізм, байдужість, гордість, егоїзм, агресивність, ворожість [13].
   На думку В. Москаленко, соціально-психологічними характеристиками толерантності є неупередженість в оцінці різноманітних подій, думок, терпимість до особливостей людей, здатність забезпечувати комунікативну компетентність під час спілкування [11].
   Згідно викладеної вище концепції у будові феномена толерантності особистості виділяється два компоненти: сенсуальна та диспозиційна толерантність особистості. “Сенсуальна толерантність пов'язана зі стійкістю особистості до впливів середовища, з послабленням реагування на якийсь несприятливий фактор, зокрема, негативних впливів суб'єктів міжособистісної діяльності за рахунок зниження чуттєвості. Образно кажучи, сенсуальна толерантність - це терпимість, черствість, терпимість, стіна. В основі диспозиційної толерантності лежить принципово інший механізм, який забезпечує терпимість особистості у взаємодії з середовищем. Мова йде про готовність особистості до певної (терпимої) реакції на середовище” [11, 418]. Диспозиційна толерантність особистості розглядається та описується як позиція, установка, світосприйняття. Вона проявляється на когнітивному, афективному і поведінковому рівнях людини.
   На формування толерантності як риси особистості, за В. Москаленко, впливають такі фактори, як соціогенетичний, мікросередовищний (чи його називають психологічний), біогенетичний. Перший чинник - соціогенетичний фактор - є суб'єктивно-об'єктивною умовою встановлення та прояву толерантності у різних групах суспільства, зокрема певних особистостях. Він діє під активізацією соціальних стереотипів, установок, еталонів, в залежності від загальної направленості суспільства. Остання може бути гуманістичною, плюралістичною чи навпаки, авторитарною, антиособистісною.
   Найближче коло індивіда, так званий вплив сім'ї, професійного колективу чи неформальної групи визначається психогенетичним (мікросередовищним) фактором. Толерантність як риса особистості встановлюється саме мікросередовищним фактором, коли не має соціогенетичного блокуючого впливу. Психофізіологічні особливості людини, що впливають на особистісну толерантність, визначають біогенетичний фактор. Він характеризується взаємозв'язком статевих, вікових та темпераментних особливостей конкретної особистості [11].
   В. В. Бойко виділяє комунікативну толерантність, тобто терпимість під час спілкування індивідів. На його думку, комунікативна толерантність має таку структуру: ситуативну, типологічну, професійну та загальну. Ставлення однієї людини до певного партнера по спілкуванню (колеги, дружини чи чоловіка, випадкового знайомого) характеризує ситуативний рівень толерантності. Відношення до збірного типу чи групи людей (представників якогось соціального стану, професії чи національності) визначається типологічним. Рівень професійної комунікативної толерантності проявляється під час робочого процесу, взаємодії з людьми з якими спілкуєшся через рід діяльності (учні, студенти, пацієнти, клієнти). Морально-етичні засади, риси характеру та життєвий досвід обумовлюють загальний рівень толерантності. Він може визначати інші форми комунікативної толерантності [2].
   В. А. Петрицький та А. В. Зімбулі вважають, що існує такий вид толерантності як терпимості, який можна охарактеризувати як квазітерпимість (“guasi” (лат.) - ілюзорні, несправжні). Під цим розуміються зовнішні прояви таких різновидів стриманості в контактах, когнітивних, афективних, мотиваційно-цінносних та поведінкових оцінках та реакціях. На думку А. В. Зімбулі, існують випадки псевдотерпимості, стриманості щоб інші не вважали тебе інтолерантним, для власної вигоди з метою ввести когось в оману. В. А. Петрицький розуміє пасивність, лицемірність, цілеспрямовану байдужість та невтручання як мотиви негативної терпимості чи толерантності. їхні полюсні позиції такі, як увага, симпатія, розуміння обумовлюють позитивну терпимість та толерантність. На індивідуальному рівні терпимість чи толерантність виконує комунікативну та орієнтаційно-евристичну функцію, що сприяє кращому розумінню інших в процесі взаємодії, зокрема спілкуванню. За А. В. Зімбулі, існує три чинники морального виміру терпимості чи толерантності. Перший - конкретність (внутрішній стан людини, соціальний фон, дисбаланс між очікуваннями та сприйнятим фактом та ін.), інструментальність (зв'язаність з іншими моральними цінностями), внутрішня напруга [7; 12].
   В. М. Золотухін описує толерантність якспівставлення здійснюваних вчинків із моральними засадами, їхній позитивний чи негативний вплив на загальнолюдські цінності [6].
   На думку Ф. Е. Василюка, толерантність формується через виникнення психологічного механізму терпіння. Толерантність розглядається вченим як послідовність якостей, станів, процесів, що забезпечують діяльність більш складної системи. [5].
   На думку С. Л. Братченко, толерантність закладена у систему цінностей окремої людини - визнання рівності іншої людини, її прав та свобод. Вона передбачає основу загальної особистісної толерантності, форму взаємодії та спілкування з іншими на основі мирного діалогу. Міжособистісна толерантність індивіда є свідомим осмисленим вибором при якому, маючи власне світосприйняття, світобачення та думку, надання іншій людині права думати та сприймати світ по іншому. Толерантність виступає загальним системотворюючим чинником, що переходить в особистісну позицію [4; 1]. Поділяючи погляди С. Л. Братченко, Г. С. Кожухар описав структуру міжособистісної толерантності, називаючи її міжособистісною толерантністю (MOT). Останній розуміє “міжособистісну толерантність як єдність характеристик, що вступають в процес спілкування, і характеристики компонентів спілкування (комунікативного, інтерактивного, перцептивного), при якому міжособистісна толерантність проявляється лише в спілкуванні [8, 33 ].
   Г. С. Кожухар розглядає МОТ “як складний багаторівневий та багатокомпонентний процес, суть якого криється у свідомій та ціннісно-осмисленній інтра- та інтер- психічній активності, що включає самовизначення та мобілізацію психологічних ресурсів з метою переборення емоційно-когнітивного дисонансу, пов'язаного із сприйняттям партнера по спілкуванню. Цей процес обумовлює стан готовності сприймати та розуміти іншу людину як унікальну особистість та вступати з нею в діалогічні стосунки як із співрозмовником, що забезпечує спільні позитивні зміни (саморозвиток) його учасників” [8, 33].
   Згідно поглядів С. К. Бондиревої та Д. В. Колесова, толерантність -це ставлення, яке поділяється на природне та проблемне, що відповідно структурується на адаптивну, конструктивну та поблажливу толерантність. Вони описують цей феномен як “здібність індивіда без заперечень та протидій сприймати відмінні від їх власних думок, стилів життя, характеру поведінки особливості інших індивідів” [3, 4-5].Для проведення емпіричного вивчення поданої проблеми вибірку склало 70 студентів Волинського національного університету імені Лесі Українки: майбутні психологи, соціальні педагоги та хореографи. Для діагностики загальної толерантності, яка містить соціальну, етнічну та особистісну толерантність, було використано методику Г. У. Солдатової “Індекс толерантності” [14]. Для діагности станів та властивостей особистості був використаний модифікований опитувальник FPI (форма В). Даний опитувальник містить 12 шкал: 1 -невротичність; 2 - спонтанну агресивність; 3 - депресивність; 4 -роздратованість; 5 - комунікабельність; 6 - врівноваженість; 7 -реактивну агресивність; 8 - сором'язливість; 9 - відкритість; 10 -екстраверсію - інтроверсію; 11 - емоційну лабільність; 12 - маскулінізм-фемінізм. Статистично-математична обробка даних здійснювалася з допомогою програми SPSS, процедури кореляційного аналізу.
   Аналіз результатів дослідження свідчить про наявність значущого негативного кореляційного зв'язку між толерантністю та такими властивостями, як невротичність (г = -0,28, р < 0,05), реактивна агресивність (г = -0,21, р 0,05), спонтанна агресивність (г = -0,22, р 0,05). Водночас, спостерігаються показники значущого позитивного кореляційного зв'язку між толерантністю та врівноваженістю (г = 0,25, р 0,05). Таким чином, перспективним вважаємо подальше вивчення етнічної толерантності як важливої риси особистості та основоположного компонента її актуального етнічного статусу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алексеева Е.В., Братченко С. Л., Психологические основы толерантности учителя // Монологи об учителе СПб.: СПбАППО, 2003. - С. 165- 172;
2. Бойко В. В. Энергия эмоций. Спб.: Питер, 2004. - С. 204 - 221.
3. Бондырева С. К., Толерантность (введение в проблему). / С. К. Бондырева, Д. В. Колесов. - Воронеж: Изд-во НПО “МОДЭК”, 2003. -240 с.
4. Братченко С. Л. Психологические основания исследования толерантности в образовании // Педагогика развития: ключевые компетентности из становление: Материалы 9-й науч. - практ. Конф. Красноярск: Краснояр. гос. ун-т. - 2003. - С. 104 - 117.
5. ВасилюкФ. Е. Психология переживания. - М.: МГУ, 1984. - 200 с.
6. Золотухин В. М. Терпимость как общечеловеческая ценность// Современные проблемы гуманитарных дисциплин. -Ч. 1. - М., 1997. - С. 7-9.
7. Зимбули А. Е. Почему терпимость и какая терпимость? // Вестник СпбГУ. -1996. - № 3. - С. 23 - 27.
8. Кожухарь Г. С. Формы межличностной толерантности: критериальные признаки и особенности // Психологический журнал. - 2008, том 29. - № 3. - С. 30 - 40
9. Маслоу А. Психология бытия / Пер. с анг. - М: REFL-book; К.: Ваклер, 1997 - 304 с.
10. Маслоу А. Мотивация и личность / Пер. с анг. А. М. Тетлыбаевой. - Спб.: Евразия,1999 - 478 с.
11. Москаленко В. В. Соціальна психологія: Підручник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 624 с
12. Петрицкий В. А. Толерантность - универсальный этический принцип // Известия СП лесотехнической академии. СПб., 1993 -С. 139 - 151;
13. Роджерс К. Клиентоцентрированная терапия. - М.: Рефлбук, 1997. - 320 с.
14. Солдатова Г. У. Психодиагностика толерантности личности. -М.: Смысл, 2008. - 172 с.
15. Олпорт Г. Личность в психологии - М.:КСП+Спб.: Ювента, 1999. - 345 с.
16. Клонингер С. Теории личности: познание человека - СПб.: Питер, 2003. - 720 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com