www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічні особливості соціалізації в іноетнічному середовищі
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічні особливості соціалізації в іноетнічному середовищі

О.І. Іванченко

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ В ІНОЕТНІЧНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

   Постановка проблеми. В останні роки в Україні внаслідок ряду причин, які зумовлені нестабільністю та кризами соціально-економічної та політичної сфер, значно активізувались міграційні процеси. Мільйони сучасних українців змушені виїжджати за кордон в пошуках економічної незалежності, забезпеченні кращого майбутнього для себе та своєї сім'ї. Внаслідок цього проблема входження українця в іноетнічне середовище і ті труднощі соціалізації, з якими він стикається за кордоном, є надзвичайно актуальною.
   Мета статті - виявити та охарактеризувати психологічні механізми, які впливають на процес соціалізації особистості в умовах іноетнічного середовища.
   Теоретичний аналіз проблеми. Соціалізація особистості є предметом вивчення багатьох науковців. Теоретичні та прикладні розробки даної проблеми в галузі соціальної психології здійснюють К. Коростеліна, В. Крисько, Н. Лебедева, В. Москаленко, Л. Орбан-Лембрик, М. Пірен, Т. Стефаненко, В. Татенко, Т. Титаренко та ін. Проте аспект, пов'язаний із становленням особистості в іноетнічному середовищі, потребує детальнішого вивчення.
   Незважаючи на широку поширеність і більш як столітню історію існування, поняття “соціалізація” не має однозначного трактування серед різних представників психологічної науки, оскільки є багатогранним процесом, в якому діють складні соціальні, соціально-психологічні, психологічні та інші механізми. Відповідно до найпоширенішого визначення, соціалізація розглядається як процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, елементів культури, необхідних для успішної життєдіяльності в даному суспільстві. У процесі соціалізації у людини формуються соціальні якості, знання та вміння, відповідні навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин [4]. Процес соціалізації є безперервним і не залежним від зміни середовища, в якому перебуває індивід, тобто, де б він не перебував процес соціалізації триває.
   У вивченні процесу соціалізації виокремлюють різні підходи, що забезпечують міждисциплінарне дослідження цього феномену. Передусім, визначають такі напрями: біогенетичний та соціогенетичний [1]. Біогенетичний підхід репрезентує еволюційна теорія Ч. Дарвіна, біогенетична теорія Е. Геккеля, теорія рекапітуляції Дж.Ст. Холла, спіральна модель розвитку А. Гезелла. Відповідно до біогенетичних теорій, розвиток і соціалізація людини є результатом існування її вроджених механізмів, сформованих в ході тисячолітньої еволюції, а соціокультурні умови лише визначають темп розкриття природжених задатків та здібностей і не впливають на їх наявність. До соціогенетичного підходу належать етнопсихологічні, соціально-психологічні теорії та емпіричні дослідження (Р. Бенедикт, М. Мід). Основна ідея підходу полягає в тому, що різні типи особистості є продуктом різних культур. В даному випадку соціалізація відіграє інтегруючу функцію і саме на основі стандартів соціального мислення і дій у людини формується почуття належності до певної соціокультурної спільноти. Тобто, соціокультурні умови визначають напрям розвитку особистості - вона у всіх своїх проявах формується навколишнім середовищем, причому більшість форм поведінки набувається шляхом научіння в результаті спостереження за поведінкою інших людей та наслідування їх моделей поведінки. В контексті нашого дослідження найбільш цінним є твердження соціогенетичного підходу про те, що людина, перебуваючи в звичному для неї середовищі, засвоює норми, цінності, елементи культури цього середовища, а тому коли вона потрапляє в інше середовище, процес соціалізації ускладнюється різноманітними труднощами.
   В процесі соціалізації особистість, яка потрапляє в іноетнічне середовище, проходить такі стадії становлення:
   1) адаптацію (під час адаптації особистість до того, як проявити свою індивідуальність, активно засвоює ті норми й цінності, що діють у іноетнічній спільноті. В індивіда як члена групи виникає об'єктивна необхідність “бути таким, як усі”, що досягається за рахунок певного його уподібнення до інших членів групи. Якщо індивідові не вдається подолати труднощі адаптаційного періоду (дезадаптація), у нього можуть формуватися якості конформності, невпевненості й залежності). Тобто, на цій стадії, щоб адаптуватись, мігрант може втратити деякі індивідуальні якості;
   2) індивідуалізацію (в ході індивідуалізації людина намагається максимально себе проявити як особистість, у зв'язку з чим відбувається активний пошук засобів і способів для означення своєї індивідуальності, її фіксації. Отже, ця стадія породжується суперечностями, що загострюються між необхідністю “бути таким, як усі” й намаганням індивіда до максимальної персоналізації. Якщо ж на етапі індивідуалізації людина не зустрічає підтримки та взаєморозуміння (деіндивідуалізація), то це спричинює агресію, негативізм тощо). Тобто, на цій стадії, відбувається пошук засобів, за допомогою яких він виявляє свою індивідуальність, кращі особистісні риси;
   3) інтеграцію (передбачає формування в індивіда тих новоутворень особистості, які відповідають необхідності й потребі групового розвитку і власній потребі людини здійснювати певний внесок у життя іноетнічної спільноти. Таким чином, з одного боку, ця стадія детермінована суперечністю між намаганнями індивіда бути ідеально представленим своїми особливостями в групі, а з іншого - потребою іноетнічної спільноти прийняти, схвалити й культивувати лише ті його індивідуальні властивості, які сприяють її розвиткові, а отже, і його самого як особистості. Якщо ж суперечність не усунена, настає фаза дезінтеграції, і, як наслідок, або особистість ізолюється від групи чи деградує, або спільнота витісняє індивіда із свого угруповання). Тобто, на цій стадії мігрант “вливається” в чуже соціокультурне середовище і починає реалізовувати себе як особистість [5].
   В соціальній психології досліджено, що, коли людина відчуває на собі вплив достатньо великої соціальної спільноти, в її психології і поведінці більшою мірою проявляється те загальне, що властиве даній групі, аніж те, що являє собою її власну індивідуальність. Наслідком цього є деіндивідуалізація - втрата особистістю самосвідомості, боязнь оцінки. Серед причин, які призводять до того, що людина перестає бути особистістю, можна назвати такі: анонімність індивіда у групі; високий рівень емоційної збудливості; зосередженість людини не на власній поведінці, а на тому, що відбувається навколо; висока згуртованість групи, в якій опинився індивід, її єдність; зниження рівня самосвідомості й самоконтролю людини. Деіндивідуалізація проявляється в імпульсивній поведінці, зростаючій чуттєвості до зовнішніх впливів, підвищеній реактивності, нездатності керувати власною поведінкою, заниженій цікавості до оцінок оточення, нездатності вдумливо оцінити й раціонально планувати поведінку.
   Стосовно проблеми інтеграції особистості в групу, то слід зазначити, що особистість може бути водночас залучена до різних соціальних спільнот і соціальних інституцій. Однак ступінь інтегрованості в кожну із соціальних груп різний. Як уже зазначалося, інтеграція передбачає упорядкування, безконфліктні стосунки між індивідом і групою. Людина інтегрує соціальні відносини та міжособистісні стосунки, що склалися в ході її взаємодії, систему цінностей і норм, стійку систему зв'язків індивідів. Засвоєні цінності, норми та зв'язки проявляються в поведінці особистості. Сказане дає змогу виокремити такі рівні інтеграції особи: інтеграція індивіда в соціальні відносини, що опосередковуються видом діяльності; функціональна інтеграція (соціальні зв'язки на статусно-рольовому та статево-рольовому рівні); нормативна інтеграція (засвоєння людиною морально-нормативних та інших регуляторів); міжособистісна інтеграція (особисті стосунки). Принагідно зазначимо, що на процес інтеграції людини в групу впливає низка труднощів, пов'язаних із соціальними, соціально-психологічними та психологічними чинниками: нерівність соціальних стартових можливостей індивіда (освіта, культурний розвиток, професійна підготовка тощо); комунікативна непідготовленість (комунікативна некомпетентність, невміння вирішувати спірні питання, долати психологічні й соціально-психологічні бар'єри та ін.); індивідуальні властивості (пасивність, лінь, втрата відчуття індивідом соціальної реальності, завищена чи занижена самооцінка, деіндивідуалізація тощо). В цілому загальна структура інтегрованої особистості може бути представлена єдністю таких компонентів: статусно-рольова реалізація особистості, статево-рольова диференціація індивіда, індивідуальні властивості особистості (ціннісно-смислова сфера, потреба в соціальних контактах тощо), стиль життя й життєвий контроль індивіда (стратегія життя, смисл життя, життєві плани, цілі, ідеали та ін.) [5]. При цьому засвоєння культури відбувається за допомогою таких механізмів соціалізації, як наслідування (імітація), ідентифікація та керівництво.
   Систематизація наукових даних показує, що провідну роль в процесі соціалізації особистості в іноетнічному середовищі відіграють процеси ідентифікації та інтеріоризації, проте не виключається і роль інших механізмів.
   Особливе значення для соціального розвитку людини має процес формування її ціннісних орієнтацій, які виявляються в ідеалах, переконаннях, інтересах та інших проявах особистості і є регулятором поведінки людини. Пізнаючи нове оточення, людина збагачується суспільним досвідом та індивідуалізується, тобто стає особистістю, набуває можливість і здатність бути не лише об'єктом, але й суб'єктом соціальних впливів.
   Людина долучається до норм, цінностей і соціальних зв'язків в конкретних групах, а саме - в сім'ї, дошкільних установах, школі, неформальних групах, офіційних організаціях тощо [1, 5]. Відповідно, ефективність соціалізації особистості залежить від їх моральних, культурних, економічних особливостей.
   В межах своєї нації індивід засвоює норми свого оточення і відповідно до них формує моделі поведінки. В іноетнічному середовищі моральні, культурні, економічні та інші особливості соціалізації відмінні. Потрапляючи в це середовище, індивід стикається з необхідністю їх пізнання та адаптації до них. Саме тому соціалізація в іноетнічному середовищі зазнає суттєвих труднощів.
   Аналіз наукової літератури показує, що прояв власної індивідуальності людини передусім проявляється в групі. Нові умови життя індивіда (переїзд в нове місто, перехід до нового ВНЗ, обрання праці за кордоном) передбачають входження людини в нові групи, які вирізняються нормами, статусом у суспільстві, соціокультурною специфікою, етнічним складом тощо. Все це не може не позначатися на самопочутті особистості, на її становленні, на процесах адаптації, індивідуалізації та інтеграції в нову групу, прояві особистісних рис характеру. Мала група, яку обирає індивід для життя й діяльності, має відповідати потребам людини. Проте мала група задається певною потребою конкретного суспільства, яке може бути людині не зовсім або й зовсім незнайоме, що впливає на процес адаптації як в групі, так і в реальному суспільстві.
   Задоволеність переміщенням, новим місцем проживання, працею, новим становищем, собою, реалізацією своїх потенційних можливостей - суб'єктивний індикатор статусної і рольової адаптації індивіда в іноетнічному середовищі. Натомість незадоволення процесами переміщення, новою роботою, іншим соціальним середовищем, групою, своїми діями і вчинками є показником того, що психологічна адаптація не відбулася. На цьому етапі можуть спрацьовувати психологічні захисні механізми, які за будь-яких умов і в будь-якій ситуації захищають людей від зазіхань на їх індивідуальність, цілісність і стійкість особистості: втеча від реалій, апатія, негативізм, марґіналізація, агресія, лінощі, мрії й фантазії тощо. Процес індивідуалізації за нових умов і обставин (вияв власного “Я”, формування особистісних новоутворень, оптимальна реалізація потенційних можливостей тощо) пов'язаний з самоактуалізацією особистості чи групи людей. Часті соціальні зміни, переміщення призводять до зміни особистісних вимог (відбувається або узгодження власних дій з діями групи, в яку потрапляє людина, або деформація вимог до себе і оточення, пошук іншої системи вимог, іншої групи, іншого місця роботи тощо) [2].
   Важлива ознака задоволеності індивіда від перебування у тій чи тій новій групі - сприйняття групових норм, їх відповідність потребам людини. Якщо людина відчуває потребу в групі, то вона може або приймати її норми, або залишати їх для себе зовнішнім стандартом поведінки. В іншому випадку процес адаптації до нового середовища може ускладнитися і група може не прийняти індивіда. Саме тому для індивіда існування системи норм у групі важливе тим, що вона забезпечує його сукупністю нових орієнтирів у новому середовищі, яке відрізняється від того, де він перебував тривалий час, створює певну уніфікацію поведінки індивіда і членів групи загалом, регулює відмінності всередині групи, приписує стандарти поведінки в різних ситуаціях, а також визначає реалізацію тієї чи іншої ролі у конкретній дії, у якій опиняється людина як носій певної ролі [7].
   При висвітлені проблеми взаємодії індивіда і іноетнічного середовища Д. Мацумото виділяє три наукові підходи. Перший пов'язаний з теоріями соціальної ідентифікації і приділяє основну увагу сприйняттю себе і оточуючих, включаючи обробку інформації про власну групу (ми-група) та інші групи (вони-групи). Другим є підхід з точки зору культурного научіння, який приділяє основну увагу соціальній психології міжкультурних контактів і процесам, пов'язаних із засвоєнням культуро-специфічних навичок, які необхідні для того, щоб вижити в новому оточенні. Третій підхід пов'язаний з психологічними моделями стресу та його подоланням і застосовується для вивчення переміщення в іншу культуру і адаптації до неї [8].
   Під час входження в нове оточення у особистості виникає необхідність розв'язання певних соціальних завдань, що й породжує потребу у входженні в малу групу або відразу в кілька груп. Для прикладу, обравши студентську групу, створену у зв'язку з вступом вчорашніх випускників школи до вищого навчального закладу, індивід задовольняє свої потреби у навчанні. Обравши колектив підприємців чи виробників, людина задовольняє свої професійні амбіції. Важливою психологічною передумовою адаптації індивіда до нового оточення є його прагнення до задоволення потреб, пов'язаних зі сферою спілкування. Однак чинники, що сприяють успішній адаптації людини до умов життя і спілкування в новій групі, не вичерпуються лише системою її потреб і цінностей. Вони включають цілий ряд інших складових: соціальний досвід індивіда, сформовану у нього самооцінку; очікування, пов'язані з наступним груповим членством; особливості групового членства з точки зору цілі, специфіки діяльності, етнопсихологічної специфіки середовища, до якого потрапив індивід, тощо.
   Нова група висуває певні вимоги, тобто передбачається, що в кожній з обраних індивідом груп (студентська група, трудовий колектив, неформальне об'єднання, нова етнічна група) індивід разом з нею має пройти низку, так би мовити, випробувальних стадій, які послідовно змінюють одна одну. Так, у сфері міжособистісної активності на індивіда чекають: “перевірка і залежність”, тобто орієнтація членів групи щодо характеру дій кожного і пошуку взаємоприйнятної міжособистісної поведінки; “внутрішній конфлікт”, пов'язаний з порушенням взаємодії та браком єдності в групі; “розвиток групової згуртованості”, яка досягається шляхом подолання непорозумінь і розв'язання конфліктів; “функціонально-рольова погодженість”, тобто утворення рольової структури групи, яка відповідає змісту групового завдання [6].
   Безперечно не в кожній новій групі індивід може і повинен проходити зазначені стадії становлення. Є так звані транзитивні групи, до яких індивід звертається лише час від часу для задоволення потреби у їжі, одязі тощо, однак є групи, які тією чи іншою мірою, але торкаються життєдіяльності людини повсякчас і тому хоче вона того чи ні, а змушена з цими групами рахуватися і на норми і правила, які діють в них, зважувати. Це групи довготривалої дії - нова студентська група, новий трудовий колектив, інше об'єднання за інтересами, інша сім'я, інша країна тощо. В таких групах людина має пройти, як правило, три основних етапи, які передбачають: орієнтування у ситуації (орієнтація індивіда у новому середовищі, у незвичних для нього відносинах між членами групи); конфлікт, який є результатом суперечності між “новачком” і різними членами групи, між їхнім різним уявленням про групові цілі і засоби їх досягнення; динамічна рівновага, яка забезпечує можливість функціонування групи як єдиного цілого і індивіда як особистості в ній, але при цьому не застраховує від виникнення нових непорозумінь між новим оточенням і особою, що до неї потрапила [3].
   З соціально-психологічної точки зору однією з основних причин появи відхилень у поведінці вважається порушення соціальних стосунків особистості, яке спричинює афект неадекватності, тобто це такий негативний стан, що виникає в людини у зв'язку з неуспіхом у діяльності, який потім перетворюється в особистісне утворення, своєрідний функціональний орган [4]. Тобто на противагу соціалізації, яка показує єдність людини із суспільством та його вимогами, виникає асоціалізація, що полягає в засвоєнні особистістю антисоціальних норм, цінностей, негативних ролей, стереотипів поведінки, які призводять до деформації суспільних зв'язків, до дисгармонії людини і суспільства. Поряд із поняттям “асоціалізація” використовуються такі терміни, як “соціальна дезадаптація”, “десоціалізація”, “негативна соціалізація”, “відставання в соціалізації”, які також інтерпретуються як порушення процесу соціалізації. Соціальна дезадаптація означає порушення процесу активного пристосування індивіда до умов соціального середовища за наявності хибного або недостатньо розвиненого уявлення людини про себе та свої соціальні зв'язки. Процес десоціалізації передбачає, що на певній стадії нормальної соціалізації особистості відбувається її деяка деформація (людина потрапляє під вплив негативного мікросередовища), результатом якої є руйнація попередніх позитивних норм та цінностей і засвоєння антигромадських взірців поведінки.
   Отже, несприятлива соціалізація - це такий процес соціалізації людини, в результаті якого суб'єкт неадаптований до свого соціального середовища. Це проявляється у нездатності людини продуктивно виконувати свою провідну діяльність, задовольняти свої основні соціогенні потреби, вступати в продуктивне спілкування, відповідати прийнятим рольовим очікуванням у міжособистісних відносинах з іншими тощо.
   Практика показує, що на сьогодні більша половина мігрантів, які перебувають за кордоном, переживають описані чинники негативної соціалізації і розкриття їх глибокого змісту дозволить накреслити шляхи подолання деструктивних впливів соціального оточення.
   Надзвичайно важливим аспектом адаптації людини до нового середовища є прийняття нею нової соціальної ролі, переключаючись з виробленого способу поведінки, виду діяльності на зовсім інші соціальні ролі, які значно міняють людину. Освоєння нової соціальної ролі в житті кожної людини є явищем складним і суперечливим. Ефективність адаптаційного процесу суттєво залежить від того, наскільки адекватно індивід сприймає себе і свої соціальні зв'язки: перекручене або недостатньо розвинуте уявлення про себе призводить до порушень адаптації, наслідками якої є різноманітні відхилення у поведінці, внутрішньо особистісні конфлікти, депресивні стани та ін.
   Коли людина потрапляє в іноетнічне середовище, її перебування супроводжується постійною адаптацією до нових умов життєдіяльності. Що стосується українських мігрантів, то більшість з них, змушені покинути свої сім'ї, звичний спосіб життя, потрапляють у зовсім чуже соціокультурне середовище, до якого треба пристосовуватись і в якому треба реалізовуватись. Незвичні кліматичні умови, незрозуміла мова, інші звичаї, традиції, цінності, недовіра з боку місцевого населення, соціальна незахищеність ускладнюють процес адаптації, інколи призводять до важких психологічних травм, деформації особистості з усіма кризовими наслідками. Тобто, перебування людини в чужому новому соціокультурному середовищі, а саме ті труднощі адаптації до нових умов життя, постійний пошук роботи, незнання мови, культури нового середовища призводять до постійних стресів, які ускладнюють соціалізацію українців в іноетнічному середовищі. Відомо, що зміна соціальних відносин створює для людини значні труднощі. Зміна обстановки, сфери спілкування, ритму життя, нові вимоги до її самостійності, відповідальності, інтенсивні фізичні та розумові навантаження викликають постійну соціальну напругу.
   Важливим механізмом, що забезпечує успішний перебіг процесу соціалізації є комунікативний аспект самореалізації людини в іноетнічному середовищі. Незаперечним фактом є те, що в цьому взаємозв'язку йдеться не про абстрактного індивіда, а про конкретну людину з певною системою національно-психологічних особливостей.
   Система національно-психологічних особливостей індивіда базується на кількох сферах: мотиваційній (своєрідність мотивів, спонукальних сил діяльності представників тієї чи іншої національної спільноти); інтелектуально-пізнавальній (своєрідність сприймання й мислення носіїв національної психіки, що виражається в наявності специфічних пізнавальних та інтелектуальних якостей, які дають змогу особливо сприймати навколишню дійсність, оцінювати її, будувати плани діяльності, моделі способів досягнення її результатів); емоційно-вольовій (своєрідність емоційних та вольових якостей, від яких в багатьох випадках залежить результативність діяльності); комунікативно-поведінковій (ця сфера охоплює інформаційну і міжособистісну взаємодію, стосунки і спілкування, показує різницю подібних проявів у представників різних національних культур).
   В цілому рівень культури спілкування особистості і культури спілкування групи слугують показником задоволеності у спілкуванні, які визначають психічне і фізичне здоров'я індивіда в іноетнічному середовищі.
   Серед різноманітних форм прояву соціального напруження назвемо депресію та стрес. Депресія характеризується негативізмом, агресивним емоційним відчуттям, зміною мотиваційно-когнітивного спрямування, загальною пасивністю поведінки. Людина у стані депресії відчуває тяжкі емоційні переживання - пригнічення, відчай тощо. Саме такі особливості властиві особистості в іноетнічному середовищі. За умов соціального напруження депресія виникає як результат дії захисних, компенсаторних механізмів й означає пристосування за рахунок виснаження. Людина втрачає соціальний опір, максималізує негатив і зводить до мінімуму все добре. Відомо, що в основі мислення людей у депресивному стані знаходиться атрибуція відповідальності. У зв'язку з цим, Д. Майєрс звертає увагу на різні стилі пояснення тієї чи іншої невдалої дії, ситуації у людей, котрі перебувають у стані депресії та у тих, хто контактує з довкіллям без депресії.
   Можна поставити знак рівності між соціальним напруженням і стресогенною ситуацією, соціальним стресом. Стрес - це широке коло станів людини, котрі з'являються в неї у процесі діяльності під дією екстремальних впливі (стресорів - спонукальних чинників стресу). Залежно від стресора та характеру його впливу, розрізнять різні види стресів, щонайчастіше - фізіологічний та психологічний. Психологічний стрес у людей, що перебувають у новому середовищі спричинюється невідповідністю між навантаженням і наявними в індивіда ресурсами і поділяється на інформаційний та емоційний. Перший виникає у ситуаціях інформаційних перевантажень, коли особа не справляється з покладеним завданням, не встигає приймати правильні рішення в заданому темпі і з великою мірою відповідальності за наслідки прийнятих рішень, а другий виникає за умов загрози, небезпеки, образи тощо. У ситуації аналізованого напруження стрес може справляти як позитивний, так і негативний вплив на поведінку людини, аж до повної її дезорганізації [2].
   Конфлікт є основною типовою причиною стресу. Його можуть спричиняти сімейні конфлікти, міжособистісні і міжгрупові конфлікти, недостатній розвиток комунікативних якостей. У результаті стресу зростає особистісна тривожність мігрантів, замкнутість, нерішучість, байдужість. У такий спосіб тривала чи інтенсивна дія стресових умов погіршує результати діяльності, призводить до порушення міжособистісних відносин, є причиною неадаптивних особистісних змін, зокрема емоційної та мотиваційної сфер суб'єкта.
   Висновки. Входження особистості в нове оточення - процес дуже складний і тривалий, який передбачає пристосування до умов цього середовища, яке відрізняється від попереднього нормами, цінностями, соціокультурною та етнічною специфікою. Адаптація в іноетнічному середовищі призводить до різного роду стресів, конфліктів, що ускладнюють процес соціалізації.
   Загалом, вплив соціального середовища на формування особистості здійснюється лише в тому випадку і тією мірою, якою особистість в результаті активного ставлення до соціального середовища сама здатна взяти його як орієнтир у своїй життєдіяльності. В такому разі правомірно говорити про співвідношення провідного впливу соціального середовища і конкретного ставлення до нього особистості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Москаленко В.В. Соціальна психологія: підручник / В.В.Москаленко. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 624 с
2. Орбан-Лембрик Л.Е.Вплив кризових і стабільних періодів життя людини на процес її соціалізації у суспільстві / Л.Е.Орбан-Лембрик// Психологія і суспільство. - Тернопіль, 2003. - № 2. - С. 55-65.
3. Орбан-Лембрик Л.Е. Вплив міграційних процесів на поведінкові прояви особистості / Л.Е.Орбан-Лембрик // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2008. - Вип. 13. - Ч. 1. -С. 3-15.
4. Орбан-Лембрик Л.Е. Залежність поведінки особистості від впливу проблемогенного соціуму/ Л.Е.Орбан-Лембрик// Психологія і суспільство. - Тернопіль, 2004. - № 1. - С. 71-82.
5. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія (у 2 кн.). Кн. 1. Соціальна психологія особистості і спілкування: підручник/Л.Е.Орбан-Лембрик. - К.: Либідь, 2004. - 573 с
6. Орбан-Лембрик Л.Е. Толерантність як основа адекватних взаємин у полікультурному світі / Л.Е.Орбан-Лембрик // Соціальна психологія. - К., 2008. - № 4(30). - С 73-85.
7. Орбан-Лембрик Л.Е. Феномен групи в соціальній психології: від старого знання до нового/ Л.Е.Орбан-Лембрик// Соціальна психологія. - Київ, 2006. - № 6(20). - С 72-94.
8. Психология и культура/ Под. ред. Д.Мацумото. - СПб.: Питер, 2003. -718 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com