www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічна готовність молоді до нормативної взаємодії
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічна готовність молоді до нормативної взаємодії

І.А. Дідук

ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ МОЛОДІ ДО НОРМАТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

   Актуальність вивчення соціальної нормативності як функції взаємодії індивідів пов'язана з потребою оптимізації формування у молоді позитивних настанов на соціальну компетентність та активність. Настанови покликані сприяти адаптації особи до соціуму, що розширяє уявлення про соціальну нормативність як необхідну умову інтеріоризації. Соціально-нормативні настанови є одним із значимих чинників, що впливає на політичну соціалізацію особистості, яка розглядається як “двосторонній процес: з одного боку - як адаптація та інтеграція людини в суспільство через присвоєння нею політичного досвіду, цінностей, норм, установок, притаманних суспільству в цілому, з другого - як реалізація прагнення особистості до розвитку незалежності, свободи та відстоювання власної позиції через вплив на політичні процеси” [1].
   У нашому дослідження соціально-нормативні настанови розглядаються як форма особистісної диспозиції, від якої у значимій мірі залежить система ставлень особистості до нормативної дійсності. Вони є регулятором поведінки особи, який забезпечує завершення процесу інтеріоризації соціального, визначаючи цілісний стан психологічної готовності індивіда до суб'єктності та усталену форму реагування на нормативні ситуації при задоволенні його актуальних потреб. М.В. Тоба констатує, що “настанови відображають оцінку людиною своїх стосунків із довкіллям” [2].
   Для вивчення соціально-нормативних настанов сучасної молоді було розроблено методику семантичного диференціалу, яка базувалася на архетипічних нормативних судженнях, а саме: на 20-ти українських прислів'ях та приказках з правової тематики. Такий підхід, по-перше, розкриває ментальні глибинні смисли тих нормативних принципів, що існують у спільноті та, по-друге, визначає міру їхнього прийняття сучасним студентством.
   Студентам пропонувалося вибрати з двадцяти представлених суджень десять тих, які найбільшою мірою відображають правила життя сьогодні та проранжувати їх за 10-ти бальною оцінкою. Результати методики було опрацьовано за допомогою факторного та кластерного методів статистичної обробки.
   У десятку проранжованих дескрипторів настанов щодо правил життя сьогодні увійшли: (1. Знати собі ціну (уявлення про самоцінність) 2. Які тут закони, коли судді знайомі (реалістичне та критичне сприйняття соціально-правової ситуації). 3. Під лежачий камінь вода не тече (готовність до дії). 4. Де гроші говорять, там правда мовчить (прагматизм, критичність до існуючих у спільноті норм) 5. Від поблажки і злодії плодяться (переконання у необхідності жити за правдою). 6. Хто не працює, той не їсть (уявлення про соціальну справедливість). 7. За злодія заступишся, той сам злодій (усвідомлення меж відповідальності). 8. Не шукай в інших правди, якщо в тебе її немає (усвідомлення власного вкладу у нормативні взаємини групи). 9. Краще своє віддати, ніж чуже узяти (ставлення до відповідальності як до внутрішнього закону). 10. Живи тихо - не побачиш лиха (прагнення до стабільності та невтручання, обережність).
   Як бачимо, основний принцип, що регулює взаємодію, полягає в усвідомленні цінності соціальних домовленостей та переконанні, що вони повинні виконуватися. їхнє порушення є вкрай не бажаним, шкідливим та загрозливим. Другий принцип визнає за людиною право у самоцінності, захисті своїх інтересів, при цьому “шукаючи правду у собі”. Однак паралельно молоді властива певна обережність, що дозволяє констатувати певні захисні тенденції. Третій - базується на конвенційних переконаннях у торжестві правди та справедливості. При цьому для респондентів важливо, щоб практична роль індивіда у спільноті відповідала дійсності, а норми підтримувалися правовою системою. Водночас хоча більшість респондентів почуваються досить упевненими у своїх силах та демонструють готовність “дати собі раду” у взаємодії, є підстави припускати, що така налаштованість маскує захисну поведінку, готовність до “обхідних шляхах” у пошуку правди.
   Віра у справедливий світ - це феномен соціальних настанов, констатує М. Лернер [3]. Він виявляється у тому, що більшість людей неусвідомлено переконані, що навколишньому світу властива справедливість: добро має бути відповідно винагороджено, а зло -покарано. Потреба у справедливості - суть і основа вихідних соціальних потреб людини, які існує у двох площинах: “для себе” та “для інших”. У нашому випадку справедливість визнається важливою потребою, насамперед, “для себе”, у пошуках справедливості їм бракує “моїх” прав, які, на їхній погляд, дискредитуються правовою реальністю. В оцінках студентами нормативних ситуацій домінує певний негативізм. У такий спосіб, молоддю визнається психологічна проблемність у взаєминах між особистістю та соціумом. За визначенням О.Донченко, істина і влада розводяться [4].
   Так, у студентів яскраво виражене прагнення впорядкувати соціальний простір взаємодії відповідно до порядку, який, насамперед, бачиться у площині моралістичних переконань, що є характерним для носіїв соціалістичної ідеології. У нашому випадку переконаність респондентів у ідеї соціального ладу ідентична з соціалістичними законами суспільного розвитку. Індивіди досить віддалені від суспільства, хоча й готові підкорити свої індивідуальні інтереси -колективним і жити за нормами та приписами, їх турбує проблема рівності перед законом. Водночас відстежується протилежність між деякими міркуваннями респондентів, що говорить про різні способи мислення у свідомості особистості. Зокрема, сумісність із ліберальними та консервативними поглядами. Так, студенти бачать себе носіями свободи, які мають право діяти на власний розсуд. При цьому паралельно вважаючи, що людині потрібна соціальна регламентація життя, інакше людські пристрасті та бажання можуть вийти з-під контролю. Правова ситуація при цьому оцінюється як недосконала. У такій ситуації виникає явище правового релятивізму, коли людина залишає за собою право вирішувати дотримуватися чи не дотримуватися їй норм у кожному конкретному випадку [5]. Тобто, у настановах молоді поєднуються різні світоглядні моделі, що породжує у них складні внутрішні переживання та появу певних захисних тенденцій, водночас вони не є стійкими, внутрішньо закріпленими.
   Зазначимо, що культурне самовизначення української молоді відбувається на перехресті багатьох традицій. Становлення ж людини в суспільстві, що перебуває в стані світоглядної кризи в межах культури, що на кожному кроці мусить доводити свою повноцінність і не зовсім усвідомлює своє майбутнє, на думку І.І. Лебединської, є набагато складнішим і більш проблемним процесом [6].
   М.М. Логунова зазначає, що сьогодні у масовій свідомості людей існує ряд суперечностей - поєднання протилежних і навіть взаємовиключних поглядів і орієнтацій, а саме:
   - прагнення до демократії, з одного боку, і потреба в сильній авторитарній владі - з другого;
   - бажання жити за західними зразками, проте працювати за звичкою минулого тоталітарного суспільства;
   - позитивна загальна оцінка політичного плюралізму і вияв недовіри до політичних партій, відмова їм у підтримці;
   - негативна оцінка попереднього тоталітарного режиму і “ностальгія” за патерналістською опікою з боку держави;
   - сподівання на сильного харизматичного лідера та відмова у довірі правлячій еліті взагалі [7, с 41].
   Як бачимо, паралельно існують настанови минулого досвіду і настанови, які уже формуються та продукуються новим укладом життя. В.О. Васютинський розширює розуміння: амбівалентність існує між соціальними і ліберальними настроями громадян [8]. Така ситуація свідчить про існування у свідомості людей когнітивного дисонансу -співіснування протилежних аттитюдів. Така форма дисонансу викликає психологічний дискомфорт. Очевидно, пошук внутрішньої рівноваги спонукає сьогодні молодь до переузгодження диспозиційних настанов.
   За результатами емпіричного дослідження визначено детермінанти психологічної готовності до нормативної взаємодії: світоглядні переконання, орієнтація на самореалізацію, креативне ставлення до власного життя, автономна відповідальність, толерантність, законослухняність.
   Встановлено, що базовими чинниками, які визначають ставлення сучасної особистості до нормативної дійсності, є:
   - орієнтація на саморозвиток та самореалізацію;
   - готовність впливати на детермінанти подій;
   - прийняття соціальної норми як способу досягнення згоди із соціумом;
   - сформованість автономної моралі (прагнення самостійно оцінювати ти приймати рішення щодо меж власного права).
   Відповідно вони визначають як умови розвитку громадянського суспільства, так і здійснення особистості як творця свого життя.
   Для того, щоб глибше розглянути особливості ставленнєвих паттернів сучасної особистості до нормативної дійсності розглянемо типи реакцій на соціальний вплив, встановлені результатами кластерного аналізу.
   До першої групи віднесено осіб, в яких представлено настанови на відсторонення, відокремлення, індивідуалізацію. Представники такої групи прагнуть уникати ініціативності за рахунок прояву обережності {живи тихо, не побачиш лиха). Вони виправдовують власну пасивність та поступливість позицією, що “я як усі, а всі так роблять”. Відповідальність має колективний характер. Вони бояться ризикових виборів. Для них краще мінімізувати потреби та акцентуватися на негативах, ніж втратити спокій. Усвідомлення соціально-правової дійсності супроводжується значною критичністю сприйняття (які тут закони, коли судці знайомі; де гроші говорять, там правда мовчить; закон, що павутина: джміль проскочить, а муха ув'язне). Хоча й спостерігається розуміння наслідків недостатнього рівня прояву активності та ініціативності, а саме, що невтручання породжує зловживання {кожен правду знає, та не кожен дбає; від поблажки і злодії плодяться). Люди цього типу готові підпорядкуватися зовнішнім впливом, пристосуватися та пояснити все зовнішніми обставинами.
   Отже, особи цього типу ставляться до норми як до чогось чужого, та привілейованого, такого, що не гарантує захисту, тобто, вона не є для них значимим елементом соціального порядку. їм властиві відстороненість та обережність. Респондентами усвідомлюється значення власного вкладу у нормативні взаємини, однак уявлення, що тактика невтручання характерна й для інших членів спільноти, робить позицію пасивною. У настановах членів цієї групи проявляється екстернальність та приватність, тобто, схильність перекласти відповідальність на інших та прагнення до недоторканості приватних прав. Відстежено розходження між внутрішніми правилами і зовнішніми вимогами щодо себе як до сумлінного громадянина.
   При цьому домінує мотив отримати схвалення або уникнути покарання. На думку Е.Аронсон, у такому випадку, поведінка індивіда незмінна до тих пір, поки залишається в силі обіцяне заохочення чи загроза покарання [9].
   Відповідно, є підстави означити такий тип як конформний - такий, при якому особа готова пристосуватися та поступитися, підкоритися тиску з боку інших людей. Він характеризує людину як пасивний об'єкт дій інших людей та суспільної системи. Норми при цьому є засвоєними, але не інтегровані внаслідок невдалого когнітивного переосмислення.
   Індикатори, які ввійшли до другої групи такі: краще своє віддати, ніж чуже узяти {ставлення до відповідальності як до внутрішнього закону); під лежачий камінь вода не тече {усвідомлення власної ролі та значимості проявів активності); не шукай в інших правди, як в тебе її немає {самокритичність); не так живи як хочеться, а як Бог велить {зв'язокз моральними постулатами), за ким немає вини, той не боїться тюрми; хто винний, той і відповідає; за злодія заступишся - то й сам злодій {існує чітке розуміння функціональної природи права).
   Як бачимо, існує орієнтація на виконання соціальних вимог, вона є цілком усвідомленою та персоналізованою. Особистість прагне бути законослухняною, відповідати нормам, керуватися загальновідомими приписами та істинами. Поняття про соціальну відповідальність знаходиться в інтернальній площині (внутрішній). Представники другого типу характеризуються як особи, які усвідомлюють норми спільноти та ідентифікують себе з ними, розуміють власну роль у нормативній взаємодії. їм також притаманне почуття обов'язку та поняття совісті. Поміркованість є їхньою основною характеристикою. Норми розуміються респондентами як гарантія захисту, порядку і стабільності та є обов'язковими для дотримання. Молодь цього типу здатна до регуляції власної правової поведінки. Внутрішні та зовнішні вимоги майже тотожні. Визнання необхідності існування законів, пов'язано з переконаністю у тому, що вони представляють власні інтереси. Людина відчуває себе суб'єктом нормативної взаємодії. При цьому відстежується деякий ідеологічний тиск. Норми є засвоєними та інтегрованими, однак людина досить закрита до прийняття нового досвіду. Це дозволяє визначити другий тип реакцій на соціальний вплив як нормативний. При цьому мотивом до інтерналізації служить бажання бути правим, яке стало частиною особистісних переконань.
   До третього типу реакцій віднесено реакції осіб, в яких образ про нормативність представлений через конвенційні переконання та ціннісні орієнтації. Вони вірять у торжество справедливості {правда, як олія, наверх вийде), оптимістично налаштовані {що не робиться, все до кращого), самокритичні {не шукай в інших правди, як в тебе її немає), соціально активні {за праве діло - стій сміло). Як бачимо, респонденти даної групи визнають право як цінність для власного життя. У них відстежено спрямованість на моральні приписи та постулати, однак при цьому уявлення про власні права та обов'язки розмиті. Існує ірраціональна віра в ідею. Виявлено готовність респондентів домагатися правди власними зусиллями. Молодь цього типу досить самодостатня, прагне бути вільною у виборі своїх життєвих цілей та їх реалізації. Однак прийняття соціальних правил взаємодії досить некритичне та поверхове. Внутрішні і зовнішні вимоги лежать у різних площинах, відповідальність за типом “нічого погано зі мною статися не може, оскільки я живу за правдою”. Як бачимо, надіндивідуальні норми є засвоєними, але інтегрованими в особистісну систему настанов не на когнітивному, а афективному рівні. Відповідно даний тип реакції можна означити як ірраціональний.
   Такий тип реакції викликаний бажанням людини бути схожим на того, хто є джерелом впливу. Людина веде себе певним чином, не тому, що така поведінка приносить їй задоволення, а тому, що вона забезпечує задоволення від взаємин з людьми, з якими прагне ідентифікуватися. Ідентифікація відрізняється від підпорядкування тим, що особа вірить у погляди та цінності, які приймає. Для неї важливо бути подібною на “свою” групу. Погляди починають відображати оцінку своїх стосунків із довкіллям через емоційну складову.
   Отже, у ході даного дослідження виокремлюються наступні типи реакцій молоді на соціальні впливи: нормативний, конформний, ірраціональний. Відповідно вони визначають певні форми особистісної диспозиції, які моделюють ставлення особи до світу та визначають її рівень адаптації.
   Підпорядкування - найменш стійкий і найменш впливовий вплив на індивіда, оскільки він підпорядковується лише з метою отримати заохочення та уникнути покарання. Той, хто підпорядковується розуміє, яку роль відіграють обставини і легко може змінити свою поведінку, якщо тиск обставин зникне. У такому випадку заохочення та покарання відіграють важливий засіб, який спонукає людину засвоювати та демонструвати певні форми поведінки, однак їх можливості як технік соціального впливу дуже обмежені, оскільки їх потрібно повторювати постійно. Тоді як при ідентифікації заохочення та покарання зовсім не обов'язкові. Потрібне лише бажання бути схожим на певний зразок. Однак дані переконання можуть змінитися, якщо зразок перестане бути значимим або почне змінюватися, або він не буде поставлений під сумнів. Інтерналізація є найбільш стійкою реакцією на соціальні впливи тому, що наше прагнення бути правим є сильною і самопідтримуючою силою, яка не залежить від постійно присутніх стимулів, як того потребує підпорядкування, чи від збереження вашої поваги до групи, як того вимагає ідентифікація.
   У випадку підпорядкування основним компонентом реакції є влада та авторитет - джерело впливу призначення нагород за послух і покарання за непослух. У випадку ідентифікації ключовим компонентом є привабливість того зразка, з яким ми ідентифікуємося. Брак інформації чи відчуття невпевненості стимулює прагнення особи розділите думку своєї групи. Значимим чинником інтерназізації є довіра, переконання у своїй компетентності. Зазначимо, що інтерналізація є найбільш стійкою до змін та соціальних впливів.
   У ході дослідження відстежено певні педагогічні похибки процесу навчання, які існують сьогодні. По-перше, це перебільшення ролі афективного впливу, по-друге, - здебільшого виховання через страх та покару, а не довіру та згоду, по-третє, - поглинання самостійності та ініціативності.
   Дані ситуації пов'язані з розумінням співвідношення між тим, що суб'єкт відчуває та тим, що відбувається між суб'єктом та світом. Перша ситуація пов'язана з тим, що суб'єкт не виділяє себе зі світу. Він поєднаний з нормами життя, керується ними ужитті, орієнтується на виконання соціально ухвалених вимог та стандартів. Таке ставлення є цілком усвідомленим та персоналізованим. Людина відчуває себе суб'єктом нормативної взаємодії. Представників цієї групи цікавить не стільки ідея свободи, скільки - рівності всіх перед законом, а справедливість досягається через повагу до порядку. Присутні у молоді також паттерналістичні очікування. Представники цієї групи керуються системою причинних зв'язків і залежностей, але вони є не стільки поштовхом до розвитку власної суб'єктності, скільки пошуком підтвердження власної логіки міркування. Це модель нормативного типу, побудована за типом суб'єктно-об'єктної взаємодії.
   Друга ситуація відображає картину, коли особа відділяє себе та дійсність. Він рефлексує процес, однак схильний перекладати відповідальність на зовнішні обставини. Він вважає, що людині потрібна соціальна регламентація життя, інакше людські пристрасті та бажання можуть вийти з-під контролю. У Є.Фрома описано феномен втечі від свободи і, відповідно, від відповідальності, який полягає у тому, що людям навіть страшно подумати про те, що вони самі можуть визначають свої життєві траєкторії, власний спосіб дії [10]. Очевидно людям привабливо та вигідно вважати, що у них є щось, що вони не можуть контролювати, чим вигідно виправдати власну пасивність. Ними керують каузальні механізми: внутрішні імпульси та стимули, умовні зв'язки та стереотипи. Це модель конформного типу, де індивід відчуває себе об'єктом впливу.
   У третій ситуації людина оцінює все через моральні настанови. Вона вірить у справедливість, відчуває солідарність з ідеями та міфами спільноти, однак “інші” в її уявленнях відсутні. Важко визначити таку ситуацію як прояв автономної відповідальності. Оскільки особа реально та критично не оцінює того, що відбувається у житті. Адже відповідальність поряд із почуттям внутрішнього обов'язку та вимогливістю до себе передбачає також і визнання суб'єктності іншої людини. А такий прояв відсутній. То ж це скоріш за все ірраціональна віра в ідею, очікування на те, що достатньо жити за правдою. Можливо у такий спосіб людина не відчуває в собі внутрішніх ресурсів для того, щоб подивитися реальності у вічі і ховається від неї. Це модель ірраціонального типу, суб'єктно-об'єктної природи.
   Таким чином, встановлені типи соціальної нормативної мають суб'єктно-об'єктний характер, детермінований як внутрішніми, так і ситуативними чинниками. їхні когнітивні схеми здебільшого будуються на емоційній основі, вони досить спрощені та умовні, страждає вольова сторона розвитку. Норми мають певну цінність та значимість для суб'єкта, когнітивна складова ставлень виражається у термінах корисності, вигоди та якості. Однак бракує суб'єктності, яка б розвивала систему ставлень особистості з нормативним простором через здатність до автономної відповідальності та вчинку, бракує готовності до протистояння зовнішньому тиску та прагнення здійснювати самостійний вибір. Настанови суб'єктного рівня можуть формуватися лише за умови, коли індивід почне узгоджувати свою активність з потребами, прагненнями та соціальними цілями інших людей.
   Ідеальну ситуацію моделі ставленнєвих паттернів унормованої поведінки зустрічаємо у Д.О. Леонтьева [11]. Він описує ситуацію, коли суб'єкт не тільки рефлексивно віддаляє потік свого життя, від того, що з ним відбувається, але й у певній мірі призупиняє дію причин та чинників, які на нього впливають. Тоді виникає ситуація можливого здійснення вибору, тобто, особистість реалізовує свою суб'єктну причинність. Таку модель можна означати як суб'єктну, побудовану за суб'єктно-суб'єктним типом. За А. Бандурою, право на здійснення вибору визначає ступінь індивідуальної свободи особистості, що активно формується у процесі соціального научання [12].
   Таким чином, важливо визначити психолого-педагогічні умови розвитку в особистості внутрішньої ресурсності для протистояння зовнішньому тиску та прагнення здійснювати самостійний відповідальний вибір, чому буде присвячене подальше дослідження.

ЛІТЕРАТУРА

1. Жадан І., Кисельов С, Кисельова О., Рябов С. Політична культура та проблеми громадянської освіти в Україні. Методичний посібник. -К,: Тандем, 2004. - 80 с
2. Тоба М.В. Психологічні особливості та засоби оптимізації політичного самовизначення старшокласників. - К.: Ін-т соц. та політ, психології АПН України, 2007. -160 с
3. Семечкин Н.И. Психология социльного влияния. - СПб.: Речь, 2004. - 304 с.
4. Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика: Монографія. - К.: Либідь, 2001. - 334 с.
5. Гавриловська К.П. Психологічні механізми нормативно-правової регуляції поведінки особистості. Дисерт. на здобуття наук, ступеня канд. психол. наук. (19.00.05) - К., 2008. - 175 с
6. Лебединська І.І. Теоретично-методологічні проблеми політичної культури // Наукові студії із соціальної та політичної психології, 1996. - № 2. - С.3-12.
7. Лагунова М.М. Соціально-психологічні аспекти управлінської діяльності. - К.: Центр сприяння інституційному розвитку державної служби,2006. - 196 с
8. Васютинський В.О. Інтеракційна психологія влади. - К., 2005. -492 с.
9. Аронсон Э. Общественное животное. Введение в социальную психологию. - СПб., 2006. - 416 с.
10. Фром Э. Бегство от свободы: Пер. с. англ. - М.: Прогресс, 1990. - 272 с.
11. Леонтьев Д.А. Внутренний мир личности // Психология личности в трудах отечественных психологов. - СПб: Изд-во “Питер”, 2000. -С. 372-377.
12. Бандура А. Теория социального научения. - Спб., Евразия, 2000. - 320 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com