www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Мотиваційний простір професійної соціалізації майбутніх фахівців-психологів
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Мотиваційний простір професійної соціалізації майбутніх фахівців-психологів

І.М. Грицюк

МОТИВАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ПРОФЕСІЙНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ-ПСИХОЛОГІВ

   Останнім часом проблема професійної соціалізації особистості все частіше привертає увагу науковців, і серед усіх актуальних аспектів вивчення професійної свідомості фахівців залишається аспект мотиваційних детермінант професіоналізації особистості. Поясненням такої наукової ситуації дослідження проблеми слугує системоутворюючий методологічний статус мотиваційної сфери фахівця на усіх його етапах професійного становлення. Проблема вивчення мотиваційного простору професійної реалізації майбутніх фахівців-психологів є однією з найпопулярніших серед них. На фоні існуючих наукових доробок у вивченні цієї проблеми [2; 4; 8; 10 та ін.], спробуємо презентувати ще один емпіричний матеріал, який на нашу думку, доповнить зазначений напрямок.
   Говорячи про професійну соціалізацію, відразу зазначимо, що це динамічний процес входження індивіда в професійне середовище (засвоєння професійного досвіду, оволодіння стандартами і цінностями професійного співтовариства) і активної реалізації накопичуваного професійного досвіду, що припускає безперервний професійний саморозвиток та самовдосконалення. В процесі професійної соціалізації передбачається особистісна активність, оскільки взаємодія та вплив на систему соціальних зв'язків та відносин вимагає прийняття певного рішення і включає в себе набір характеристик, як-от: цілеутворення, мобілізація суб'єкта діяльності, побудова стратегій діяльності. А це в свою чергу, вимагає удосконалення знань, уявлень про професії, зміну рівня домагань, мотивації. Усе це дає змогу припустити, що саме особистість із сформованою “Я-концепцією” і розвинутою мотиваційно-когнітивною характеристикою зможе успішніше засвоїти професійну соціалізацію.
   Найчастіше в цьому контексті говорять про мотиваційні утворення особистості, які розглядаються як фундамент, який лежить в основі більш високих рівнів особистості, що значною мірою зумовлює основну спрямованість спочатку неусвідомлених схильностей, а потім і свідомого вибору людини, який вплине на долю і соціальну активність особистості [5]. Обравши для себе професію психолога, індивід повинен розуміти, які саме завдання ставить перед ним дана професія, і які перспективи вона відкриває перед ним в майбутньому.
   Передусім, говорячи про конкретний вид професійної діяльності, ми виділяємо такі умови успішної діяльності психолога. По-перше, це зовнішні умови, у яких перебігає професійна діяльність. До них належить і характер суспільно-політичних відносин, і характер поглядів суспільства на цінність людини, на її місце в процесі суспільного виробництва, і, безумовно, умови та організація професійної діяльності, включаючи й підготовку спеціаліста. По-друге, внутрішні, психологічні умови. Для того щоб діяльність стала стабільно успішною, необхідні певні психологічні властивості або психологічна схильність особистості до професійної діяльності.
   Питання характеристики професії психолога спирається на відповідну професіограмму, в якій чітко визначаються кваліфікаційні та освітні характеристики фахівця і обумовлюється програма його підготовки.
   Психолог у будь-якій сфері соціальної практики виконує специфічні функції, а відповідно він повинен володіти певною системою знань та умінь. Зокрема, психолог повинен володіти дослідницькими вміннями (знаходити найбільш ефективні засоби вирішення психологічних задач), інтерактивно - комунікативними (оволодівати інноваційним стилем професійної діяльності та гуманним ставленням до людини), а також дидактичними та проектувальними [2]. До людини, яка прагне стати професійним психологом висувається система вимог, яка містить у собі два визначальні компоненти. А саме, це вимоги як до фахівця, але не менш визначальними є вимоги до його особистості [6 ].
   Враховуючи модель особистості психолога, запропоновану В.Г. Панком та Н.В. Чепелєвою, при прогнозуванні успішності діяльності майбутнього фахівця-психолога слід звернути увагу на такі складові його особистостіУ фізичний стан; психічне здоров'я; інтелект, система механізмів особистісної регуляції та емоційної витривалості; особливості мотиваційної сфери [8].
   Професійне самовизначення як усвідомлення людиною не тільки рівня розвитку своїх професійних здібностей та структури професійних інтересів і мотивів, але й як усвідомлення відповідності тим вимогам, які ставить перед нею діяльність, дає змогу стверджувати, що переживання цієї відповідності можна розглядати як почуття задоволеності обраною професією. Це своєрідний критеріальний показник професійної соціалізації особистості.
   В плані мотиваційно-смислової регуляції важливим є вивчення еталонної моделі особистісної і професійної структури професіонала. Співставлення образу “Я-професійного” і “образу професіонала”, оцінка їх неузгодження, прагнення і вироблення стратегій наближення до еталонної моделі свідчить про високий рівень професійної ідентифікації. Уявлення особистості про себе як про професіонала, рівень ідентифікації її образу Я з образом професіонала є індикатором мотиваційної сфери особистості, що обумовлює ставлення до професійної діяльності.
   Межа професійних і особистісних якостей професіонала об'єднує їх та робить взаємозалежними. Такий професійно-особистісний комплекс якостей є критерієм професійної придатності. Слід відмітити, що особистісні якості фахівця часто виходять на перший план по відношенню до професійних, і тому з метою дотримання принципів професійної діяльності людині часто доводиться докладати зусиль для зміни власного життя. Це специфічна робота внутрішнього саморозвитку, яка передбачає сформованість відповідного світогляду, вироблення комплексу морально-етичних якостей, що робить можливим здійснення загальнолюдських ідеалів на конкретному особистому прикладі і, відповідно, передачу цих моделей поведінки іншим людям. Все це створює специфічні умови для тісного взаємозв'язку особистісного і професійного в практичній діяльності і робить можливим для творчий пошук найбільш оптимального співвідношення цих сторін життя фахівця для досягнення максимальної його ефективності в кожній з них.
   Основу мотиваційної сфери фахівця-психолога повинна складати гуманістична спрямованість особистості. В це поняття вкладається декілька особистісних якостей та рис, в основному мотиваційної та світоглядної природиУ альтруїстичні позиції, ролі, установки у міжособистісному спілкуванні, високий рівень мотивації до професії, переважання пізнавальних, альтруїстичних, емпатичних мотивів у роботі, готовність до цієї роботи та націленість на позитивний результат. Мотиваційна підструктура особистості психолога передбачає сформовану позитивну мотивацію до професійної діяльності, до надання психологічної допомоги, прийняття себе та інших. Базовою особистісною якістю на цьому рівні є діалогізм, що включає діалогічну готовність, безумовне прийняття іншого, особистісну рефлексію, розвинену систему особистісних смислів, орієнтованість на досягнення взаєморозуміння.
   Оскільки професія психолога належить до професій типу “людина - людина”, то відповідно домінуючого значення набуває узагальнене ставлення особистості та система ціннісних орієнтацій. Професійно важливими якостями для цієї професії є товариськість, емоційна стійкість, комунікативні та організаторські здібності, справедливість, розподіл уваги, доброзичливість, уміння володіти собою, емпатія, рефлексія [3].
   Розглядаючи питання про професійно необхідні якості психолога, важливо виходити з успішності його професійної діяльності. Саме вони визначатимуть мету, зміст, тривалість та форму його професійної підготовки.
   Професійну діяльність спеціаліста взагалі і діяльність психолога зокрема можна вважати за успішну, якщо психолог як особистість володіє:
   - мотивацією досягнення успіху;
   - позитивним уявленням про образ Я;
   - когнітивною позицією щодо успіху або неуспіху, що забезпечує збереження контролю за ходом професійної ситуації.
   Інтегративною психологічною детермінантою, яка визначає успішність професійної діяльності психолога, є потреба в самоактуалізації, що визначає рівень особистісної зрілості.
   Як уже зазначалось, ядром діяльності психолога є спілкування, яке розгортається у вигляді комунікації, інтеракції та перцепції. Ефективність у роботі буде спостерігатись тоді, коли фахівець проявляє щирий інтерес до людей, їхнього способу життя, емоцій, думок, залежить від вміння добирати правильні слова й тон, які забезпечують встановлення необхідного контакту, вміння слухати, терпіння [4]. Отже, талант спілкування є найнеобхіднішою здатністю для професійної реалізації психолога. Адже саме в процесі спілкування психолог визначає як зміни в поведінці людини, так і впливи психолога на цю поведінку, здійснює соціальну фасилітацію. Люди, які мають високі показники у соціальній фасилітації, схильні і мають здібності в сфері психології [10]. В цілому в процесі спілкування психолог повинен виявляти такі якості, як здатність до емпатії (головним є бажання, готовність, здатність людини психологічно відчувати і розуміти іншу людину), відкритість, вияв турботи про іншого, доброзичливість, вміння вибирати і зберігати оптимальну психологічну дистанцію [6].
   Аналізуючи мотиви трудової діяльності в цілому, та мотиви діяльності психолога можна побачити всю їх різноманітність, опис цих мотивів починається з прагматичних (необхідність в матеріальному забезпеченні) і закінчується отриманням задоволення від праці. Різноманітність та відмінність цих мотивів свідчить про комплексну природу цього утворення, що забезпечує індивідуально - особистісні варіанти праці, а також специфіку її продуктів [1].
   У системі відносин особистості ставлення до праці загалом і до конкретної професійної діяльності, до своєї спеціальності, до свого робочого посту, нарешті, до професійного завдання, яке виконує, суттєво визначає успішність діяльності. Таке ставлення має своє вирішення в мотивах діяльності, під якими розуміють психологічні причини, які визначають цілеспрямовані дії людини. На відміну від властивостей особистості, мотиви характеризують окреме і мінливе ставлення людини до явищ зовнішнього світу [6].
   Будь-яку форму поведінки можна пояснити як внутрішніми, так і зовнішніми причинами. У першому випадку як висхідний і кінцевий пункт пояснення є психологічні властивості суб'єкта поведінки, а у другому - зовнішні умови й обставини його професійної діяльності. У першому випадку йдеться про мотиви, потреби, цілі, наміри, бажання, інтереси тощо, у другому - про стимули, які випливають із професійної ситуації, що склалася. Інколи всі психологічні фактори, які йдуть від працівника і визначають його поведінку, називають особистісними диспозиціями. Тоді визначають диспозиційну та ситуативну мотивацію, які є незалежними. Диспозиції можуть актуалізовуватись під впливом відповідної ситуації і навпаки, активізація відповідних диспозицій (мотивів, потреб) приводить до зміни ситуації, точніше її сприймання суб'єктом. З огляду на це треба визначити ситуацію не фізично, а психологічно, оскільки вона передається суб'єктові в його сприйманнях і переживаннях [11].
   Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість і стійкість цілісної діяльності, спрямованість на досягнення певної мети. А мотив - це те, що належить самому суб'єктові поведінки, ставши його стійкою особистісною властивістю, яка з середини спонукає до виконання відповідних дій. Чим більше у працівника різноманітних мотивів, потреб і цілей, тим більше розвинутою є його мотиваційна сфера [1]. Зокрема, в одній з останніх робіт Л.І.Собчик, представлені такі види мотивів, які проявляються в трудовій діяльності, як-от: мотиви афіляції, мотиви страху відторгнення, альтруїстичний мотив, мотив досягнення успіху та уникнення невдачі [9].
   Крім того, саме сформованість мотиваційної сфери дає можливість особистості зробити правильний, усвідомлений професійний вибір, а усвідомлений і означає вмотивований. Відмічено, що мотиви мають здатність змінюватись і мають динамічний характерах ієрархія визначається соціальними та економічними змінами в житті суспільства, культури та суспільства, груповими усвідомленнями та поведінкою. В свою чергу ієрархія мотивів визначає життєвий шлях людини і сама є результатом взаємодій індивідуально-типологічних властивостей особистості та її соціальних стосунків з навколишнім світом. Ієрархічна будова мотиваційної системи людини лежить не лише в основі актуальності вибору та формуванні цілей та постановки задач професійної діяльності, у виборі засобів їх досягнення, але й визначає спосіб професійної адаптації та стиль професійної діяльності [1].
   Дослідження показали, що існують декілька груп мотивів вибору професіїУ соціальні, моральні, естетичні, пізнавальні, творчі, матеріальні, мотиви престижу та ін. Класично мотиви вибору професії кваліфікують за типами професійної мотивації, і виділяють: домінантний тип (стійкий інтерес до професії), ситуативний тип професійної мотивації (вплив життєвих обставин, які не завжди співвідносяться з інтересами особистості) і конформістський (або сугестивний) тип професійної мотивації (вплив зі сторони найближчого соціального оточення) [3].
   В цілому, говорячи про мотивацію професійної діяльності, неможна обійти проблему саморозвитку та самореалізації, яка є значущою у багатьох сучасних концепціях розвитку людини. Актуальна потреба саморозвитку, прагнення до самовдосконалення є цінними вже самі по собі. Вони є показником особистісної зрілості та одночасно умовою її досягнення. Постійне прагнення до саморозвитку не лише приносить і закріплює успіх у професійній діяльності, але й сприяє професійному довголіттю особистості [10].
   Таким чином, можна зробити висновок, що мотиваційна сфера особистості впливає як на вибір професії, так і на успішність всієї трудової діяльності. Наявність у людини певних сполучень типологічних властивостей нервової системи, обумовлюють схильність людини до того чи іншого виду діяльності. Усвідомлення цієї схильності та її причини призводять до формування мотиву, який і підштовхує людину займатись тим чи іншим видом діяльності, так як саме ця діяльність відповідає її професійним здібностям. Відповідність вибраної діяльності індивідуально-типологічним та особистісним особливостям, сприяє високій ефективності діяльності, забезпечує задоволеність працею та підкріплює мотив вибору професії, перетворюючи його в стійкий інтерес [4].
   Під професійною мотивацією розуміють дію конкретних сполук, які визначають вибір професії та тривалість виконання обов'язків, які пов'язані з професією. Професійна мотивація формується під впливом факторів оточуючою дійсності, профорієнтаційної роботи, яка проводиться в школах або у відповідних центрах профорієнтації.
   Мотиваційний простір професійної реалізації майбутнього фахівця складає в першу чергу професійна орієнтація особистості, яку найчастіше розглядають як динамічну змінлива систему. Окрім того професійна орієнтація набуває й процесуальних характеристик, які з'являються під впливом об'єктивних та суб'єктивних факторів. При розгляді проблем, які пов'язані з професійною орієнтацією, питання про вплив мотивації на успішність діяльності є одним з найважливіших. Загальновизнано, що від вираження професійних мотивів залежить ефективність діяльності.
   При цьому вивчаються такі питання, як розвивальні характеристики суб'єкта професійної діяльності (орієнтованість, спрямованість, професійно-важливі якості, знання, вміння й навички, професійна компетентність, позиції тощо), розвивальні інтегральні характеристики особистості (інтереси, спрямованість, емоційна й поведінкова гнучкість тощо); стадії вікового психічного розвитку людини як суб'єкту праці з точки зору домінуючих її життєвих або професійних задач; етапи професійного становлення особистості (оптація, профпідготовка, профадаптація, профмайстерність тощо); форми професійного становлення особистості (індивідна, особистісна, індивідно-особистісна) у відповідності з формами психічної регуляції діяльності; динаміка професійного функціонування (адаптація, становлення, стагнація) і стадії психологічної перебудови особистості (самовизначення, самовираження, самореалізація) у зв'язку з адаптивною поведінкою або розвитком особистості в професії.
   Тому в основу інтерпретації мотиваційного простору професійної реалізації майбутніх психологів, було покладено визначення таких мотивів професійної діяльності як: 1- мотиви власної праці; 2 - мотиви соціальної значущості праці; 3 - мотиви самоствердження в праці; 4 -мотиви професійної майстерності. З метою визначення провідних мотивів, перший та другий мотив, третій та четвертий мотиви були об'єднані між собою.
   Провівши дослідження професійної мотивації обрання фаху психолога студентів Волинського національного університету імені Лесі Українки (п = 168), було отримано такі результати.
   Після підрахунку та порівняння балів, можна зробити висновок про те, що переважаючою мотивацією професійної діяльності для студентів - психологів є перша група мотивів, тобто мотиви власної праці та соціальної значущості (48,8 % опитуваних); для 44,6 % опитуваних провідною професійною мотивацією стала друга група мотивів, а саме мотиви самоствердження в праці та професійної майстерності; лише для 6,5 % опитуваних дві групи мотивів одночасно відіграють переважаючу мотиваційну роль.
   Для конкретизації отриманих результатів студентам також була запропонована методика діагностики мотиваційних здібностей Ю. Куля. Основними діагностичними параметрами були показники: 1 -домінування мотивації спілкування та стосунків; 2 - домінування мотивації влади; 3 - домінування мотивації досягнення.
   Серед опитуваних респондентів були отримані такі результатну домінування мотивів спілкування та стосунків зафіксовано у 67,3 %; опитуваних; домінування мотивації влади у 13,4 % опитуваних; домінування мотивації досягнення - лише у 4,6 % студентів. Крім того 19 респондентів проявили мотивацію спілкування та стосунків та домінування мотивації влади, що становить 11,3 % від загальної кількості опитуваних. Домінування мотивації влади та досягнення продіагностовано у 2 респондентів, що становить 1,2 % опитуваних. Також 4 респонденти, а це 2,4 % опитуваних, проявили домінування мотивації спілкування та стосунків, і домінування мотивації влади, і домінування мотивації досягнення.
   Коли отримані результати за запропонованими методиками були співставлені, то була відмічена така закономірність. Зокрема, серед опитуваних, які належать до групи, де домінує перший провідний мотив (мотиви власної праці та мотиви соціальної значущості праці) виділяються такі мотиваційні здібності - домінування мотивації спілкування та стосунків (63,3 %); домінування мотивації влади (17,1%); домінування мотивації досягнення (2,3 %); а серед опитуваних які належать до групи, де домінує другий провідний мотив (мотиви самоствердження в праці та мотиви професійної майстерності) виділяються такі мотиваційні здібності - домінування мотивації спілкування та стосунків (66,5 %); домінування мотивації влади (10,5%); домінування мотивації досягнення (7,2 %) (Рис.1).

Рис. 1. Відсотковий розподіл мотиваційних здібностей за провідною мотивацію професійної діяльності студентів-психологів

Рис. 1. Відсотковий розподіл мотиваційних здібностей за провідною мотивацію професійної діяльності студентів-психологів

   Отримані результати дають змогу констатувати діагностичний факт про те, що суттєвих відмінностей за показниками мотиваційних здібностей у розподілі за провідною мотивацією у студентів-психологів не існує. Домінуючою мотиваційною здібністю є мотивація спілкування та стосунків, що є природною закономірності для майбутніх фахівців цієї професійної групи. Це ще раз підтверджує їх силу потреби у соціальних контактах та інтенсивність тієї енергії, яку людина здатна витратити з метою встановлення та підтримання міжособистісних взаємин. При цьому мова може йти як про взаємний обмін і прив'язаність, так й про поверхові колегіальні чи товариські контакти. Сила усвідомлених мотивів спілкування і стосунків являє собою індикатор затраченої енергії, з якою людина свідомо шукає комунікативну, фізичну чи емоційну близькість, обмін з іншими.
   Другу позицію у прояві мотиваційних здібностей займає мотивація влади, що характеризує інтенсивність усвідомленого прагнення до влади, силу потреби в автономності, самостійної організації ситуацій, прояву лідерства, здійснення впливу на інших з метою реалізації власних цілей. Сюди відносяться також і прагнення до здобуття соціального статусу та отримання визнання. Третя позиція у прояві мотиваційних здібностей належить мотивації досягнень (особливо серед студентів із провідною мотивацією самоствердження в праці та професійної майстерності). Тут сила експліцитної мотивації досягнення вказує, з якою інтенсивністю людина оцінює свою потребу в реалізації складних та честолюбних цілей, бажання вчитися, самоудосконалюватися, підвищувати власну компетентність, оволодівати новими знаннями, уміннями, навичками. Сюди відносяться також прагнення до досягнення якісно високих результатів або ж намагання бути кращим у ситуації соціального порівняння, конкуренції, змагання.
   Отримані результати ще раз підкреслюють важливість дослідження мотиваційних орієнтирів професійної соціалізації майбутніх фахівців-психологів, а визначений мотиваційний простір окреслює загальні тенденції актуалізації соціально-психологічного та навчально-виховного впливу на особистість майбутнього фахівця.

ЛІТЕРАТУРА

1. Баклицький І.О. Психологія праці: Підручник. - К.: Знання, 2008. - 655 с
2. Бондаренко О.Ф. Психологическая помощь: теория и практика.- К., 1997. - 216 с.
3. Гладкова В.М. Профорієнтація: навч. посібник. - Львів, 2002. -156 с.
4. Дуткевич Т.В., Савицька О.В. Практична психологія: вступ до спеціальності. - К., 2007. - 256 с.
5. Кабаченко Т.С. Психология в управлении человеческими ресурсами. - СПб., 2003. - 400 с.
6. Келен Л.М. Особливості трансформування мотивів у процесі професійної переорієнтації вчителів: автореф. дис. канд. психол. наук. - К., 1998. - 24 с.
7. Немов Р.С. Основы психологического консультирования. - М.: 1999. - 528 с.
8. Основи практичної психології/ В.Панок, Н. Чепелєва, Т. Титаренко. - К.: Либідь, 2001. - 534 с
9. Собчик Л.І. Психодиагностика в профориентации и кадровом отборе. - СПб.: Речь, 2002. - 72 с.
10. Чепелєва Н.В., Пов'якельН.І. Теоретичне обґрунтування моделі особистості практичного психолога // Психологія: Збірник наукових праць - Вип. 3. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова,1998. - С 35-41.
11. Цимбалюк І.М. Психологія управління: навч. посібник. - К.: Професіонал, 2008. - 624 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com