www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Феномен взаємовпливів тривожності та ідентичності в контексті особистісного розвитку
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Феномен взаємовпливів тривожності та ідентичності в контексті особистісного розвитку

А.Я. Гринечко

ФЕНОМЕН ВЗАЄМОВПЛИВІВ ТРИВОЖНОСТІ ТА ІДЕНТИЧНОСТІ В КОНТЕКСТІ ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ

   Постановка проблеми. Феноменологія тих чи інших психічних явищ на сьогоднішньому етапі розвитку психологічної науки майже не залишає місця для відкриття їх нових характерних рис та властивостей, коли мова йде про розгляд цього явища з позиції виокремлення його зі структури психічного. Дещо іншу думку можна озвучити, наприклад, про поєднання тих або інших психічних ознак, якостей, явищ внутрішнього світу особистості. Адже саме в хитросплетінні розкривається індивідуальність та неповторність кожного з нас, а ґрунтовний порівняльний аналіз дає зовсім відмінне уявлення про загальновідомі психічні феномени.
   Ідентифікація та ідентичність, як процес та властивість особистості, з однієї сторони, та тривожність як фундаментальна похідна емоційних процесів - з іншої, - дають те саме поєднання, яке є безперечно цікавим та об'єктивно актуальним в нашому бурхливому сьогоденні. Адже ми бачимо як сьогодні зросло зацікавлення психологією на всіх рівнях, а спроби дослідити своєрідність таких психологічних явищ як, скажімо, політична та гендерна ідентичність ні в кого не викликають сумнівів. Тривожність, в даному контексті, виступає наче каталізатор, який стимулює процес відособлення, самості, самовизначення зокрема та ідентичності загалом.
   Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблема дослідження тривожності аналізується в працях Ю.Л. Ханіна (вплив тривожності на результати спільної діяльності) [9]; Я.В. Бороздіної (рівень тривожності в осіб з різним рівнем самооцінки) [3]; Г. Полякової (дослідження шкільної тривожності) [6]; A.M. Прихожан (проблема діагностики причин тривожності, корекція тривожності) [7]. Дослідженням ідентичності присвячена увага Л.Б. Шнейдер (аналіз особистісної та гендерної ідентичності) [10]; Є.П. Авдуєвської (приналежність до групи і самосприйняття особистості) [1]; С.П. Белінської (часові аспекти Я-концепції та ідентичності) [2].
   На сьогодні практично немає публікацій, в яких би піддавалась аналізу проблема взаємовпливів тривожності та ідентичності.
   Мета статті: конкретизація впливу тривожності на процес становлення особистісної ідентичності. Вивчення кількісних та якісних показників взаємовпливу тривожності та ідентичності. Окреслення напрямків формування ідентичності в осіб з високим рівнем тривожності.
   Виклад основного матеріалу. Як цілком незалежні та самодостатні психічні явища, ідентичність та тривожність розглядаються в психологічній літературі досить широко. Хоча проблема тривоги та тривожності викликала інтерес дещо раніше, оскільки фігурує в працях як класиків психоаналізу (3. Фройда, А. Адлера) так і послідовників психодинамічного підходу (К. Хорні, К. Ізарда, Ч.Д. Спілбергера). Ідентичність до 70-х років XX ст. майже не досліджувалась. Поштовхом для вивчення стала поява проблеми особистісної відповідальності у всіх сферах життя та ідеології людини.
   Всі теорії, які присвячені проблемі вивчення тривожності, за поглядами на природу цього психічного феномену можна розділити на два напрямки. Так закордонні дослідники схиляються до розуміння тривожності як внутрішньої несвідомої першооснови, а точніше такого психічного феномену, який породжується несвідомими імпульсами. Скажімо, 3. Фройд мав таке бачення: є “я”, яке знаходиться в небезпеці, і є механізми захисту “я”, які діють підсвідомо (проекція, заміщення). Явищу тривоги відводиться роль посередника між небезпекою (зовнішньою) і безпекою (внутрішньою), оскільки вона розглядається як сигнал який попереджує “я” про небезпеку [8].
   Другим напрямком вивчення є радянська та пострадянська психологічні школи. Так, В.Н. Астапов, Л.І. Божович, І.В. Дубровіна, В.Р. Кисловська, Н.Д. Левітов, В.В. Суворова розглядають тривожність в функціональному аспекті, вважаючи її продуктом свідомості. Першою функцією цього феномену є реакційна, тобто провокуюча певну особистісну готовність у відповідь на страх, агресію чи небезпеку. Другою є організаційна, яка сприяє формуванню адекватного відношення до діяльності, досягненню поставлених цілей [9].
   Трактування ідентичності також є неоднозначним та багатоаспектним процесом, оскільки її можна розглядати і в професійному, і в етнічному, і в гендерному аспектах людського життя. Окрім цього поняття “ідентичності” включає в себе різні рівні свідомості, має індивідуальне, колективне, онтогенетичне та соціогенетичне підґрунтя. Ідентичність розглядають як приналежність індивіда до деякого індивідуального цілого, яке охоплює і суб'єктивний час, і особистісну діяльність, і національну культуру [10].
   Ідентичність характеризується здатністю людини до самототожності, внутрішньою цілісністю, уподібненням себе до тих чи інших типологічних категорій. В соціальній психології, за відношенням до соціального середовища, розрізняють: соціальну ідентичність (ототожнення себе з соціальною позицією); групову ідентичність (ототожнення себе з тією чи іншою спільністю); етнічну ідентичність (ототожнення себе з певною етнічною групою); культурну ідентичність (ототожнення себе з певною культурною традицією) [10].
   Механізм ідентичності є необхідною умовою передачі соціальної структури і культурної традиції. Поряд з тим багато сучасних дослідників віддають перевагу терміну “ідентифікація”, критикуючи статичність терміну “ідентичність”. Ідентифікація охоплює динамічні, процесуальні аспекти прояву цього феномену.
   Як суто психологічний феномен, поняття ідентичності було введене в науковий оббіг 3. Фройдом. Але, спочатку, воно розглядалось лише в контексті особистісного розвитку. Представники необіхевіоризму використовували поняття для пояснення особливостей розвитку індивіда шляхом розширення простору ідентифікації. В соціально-психологічному плані вперше поняття “ідентичності” розробляється Дж. Мідом і Ч. Кулі. Ідентичність, на їх думку - підсумок соціальної інтеракції [5].
   Найвагоміший внесок в розробку і поширення терміну зробив Е. Еріксон. Він визначив ідентичність як внутрішню самість, “неперервність самопереживань індивіда”, “триваючу внутрішню рівновагу з собою” [11].
   В роботі нас, перш за все, цікавить трактування ідентифікації як одного з механізмів міжособистісного сприймання та розуміння її як центрального елементу самосвідомості.
   Не викликає сумніву, що деяким психологічним явищам притаманні піки розвитку та загострення своїх проявів. Що стосується вище згаданих психологічних феноменів, то вони, на нашу думку, найяскравіше проявляються в підлітковому періоді та ранній юності. Цей віковий етап є ніби перехідною ланкою, містком між дитинством і дорослим життям, де правильно організований навчально-виховний процес, формування системи ціннісних орієнтацій будуть запорукою впевненого життєвого вибору.
   На жаль, сьогодення робить підлітка заручником обставин, які штовхають його у вир “соціального хаосу”. І тоді єдиновірним для нього буде ідентифікація себе з просоціальним середовищем. Мова йде не про тих дітей, в яких є стійка сформована установка на взаємодію з асоціальними чи соціально нейтральними групами з чіткою ідеологією. Є сталий контингент підлітків без чіткої життєвої позиції, які знаходяться в стані підвищеної особистісної тривожності, емоційної напруги, соціальної індиферентності. Серед них часто зустрічаються діти-аутсайдери, соціально-психологічні ізолянти (ізгої), які постійно відчувають підвищену тривожність, страх у взаєминах з оточуючими. Зазвичай така молодь, поряд із страхом, відчуває і внутрішній неспокій, депресію, їй властиві суїцидальні наміри. Перший же об'єкт уподібнення, який не відкинув підлітка, стає для нього символом, найвищою цінністю. Він переймає його світоглядні ідеї, філософію життя, емоційні реакції.
   Так наступає момент ототожнення, ідентифікації. Але часто такий процес є лише примарою справжніх цінностей, а ситуативна тривожність, з психологічної проблеми, переростає в хронічну параксизмальну тривожність (панічний розлад) - клінічну проблему.
   Постає питання, чому так часто все відбувається за наведеною схемою? Відповідь буде логічною: нечасто “психологічно здорова” субкультура прийме в свої ряди психологічно нестабільний елемент. Таке трапляється лише зі сторонньою допомогою, протекцією психолога, соціального працівника, батьків.
   Існує пряма залежність між тією складовою особистісної тривожності, яка впливає на процес соціальної комунікації, інтеракції та перцепції та процесом ідентифікації. На початковому етапі становлення ідентичності вона ніби знижується. Але тривожність, як внутрішня стійка риса такої особистості нікуди не зникає, а набуває нових рис та відтінків. Підтвердженням цьому є існування групових суїцидальних намірів, які нерідко втілюються в життя. Отож, не завжди високий рівень одностайності групи, а отже і внутрішньогрупової ідентичності свідчить про низький рівень тривожності. В даному випадку маємо перше переплетіння явищ тривожності та ідентичності -становлення ідентичності може несуттєво знизити тривожність в стосунках з оточуючими, але зовсім не впливає на високий рівень тривожності в осіб без чіткої життєвої позиції.
   В руслі наведеного слід розглянути інший бік даної проблематики. Не кожна підростаюча особистість попадає під негативний вплив оточення. Входячи в просоціальну субкультуру така особа займає свою нішу, а рівень високої ідентичності з групою за принципом оберненопропорційності знижує рівень особистісної тривожності і допомагає сформувати чітку життєву позицію.
   Така аргументація - лише один з ракурсів дослідження проблеми. Існує явище так званої “колективістської ідентифікації” введене А.В. Петровським. Ним ідентифікація трактується як показник рівня розвитку групи [5].
   В такій групі тип тривожності пов'язаний з типом соціалізації, який притаманний тій або іншій особі. Якщо взяти до уваги просоціальні утворення (спортивні команди, секції, гуртки за інтересами тощо), то в такій групі підліток, ідентифікуючи себе з таким соціумом, уявляє світ в скорегованому в певних соціально-прийнятних нормах вигляді. В таких групах рівень ідентифікації знаходиться на високому рівні. Тривожність в такій соціальній взаємодії носить, зазвичай, прихований характер. Але при цьому, в певні періоди генези таких груп, рівень тривожності підвищується стабільно та швидко. Тут тривожність аналізується не як негативне явище, а як необхідна умова досягнення успіху в спільній діяльності. В результаті цього підвищується рівень колективістської ідентичності, взаємототожності. Таке тимчасове підвищення індексу тривожності є позитивним моментом -стимулюючим та активізуючим чинником, каталізатором розвитку міжгрупових взаємин. Отож маємо ще одне хитросплетіння психічних феноменів: високий рівень взаємототожності не дає підвищуватись рівню особистішої тривожності як негативному явищу. Незважаючи на це, може підвищитись рівень ситуативної (реактивної тривожності), як передумови досягнення високих результатів в спільній активності. Така тривожність може підвищити рівень внутрішньогрупової ідентичності, згуртованості.
   Е. Еріксон в концепції періодів вікового розвитку аналізує віковий період, в якому загострюється процес ідентифікації. Так наступає криза ідентичності. Він називає цю кризу плутаниною ролей, коли підліток “приміряє на себе” різноманітні соціальні ролі [11,9]. Втрата можливості самоідентифікуватись, відсутність стійкої соціальної ролі, конфліктність у взаєминах з однолітками провокують виникнення тривожності. Отже вихід з групи - регрес ідентичності, а як наслідок, підґрунтя для виникнення особистісної тривожності. Такі діти можуть залишатись в групі, однак рівень відчуття присутності чи належності до неї буде зовсім невисоким. Отож, втрата ідентичності може підвищити рівень особистісної тривожності в осіб без чітких смисложиттєвих орієнтацій, не впливаючи безпосередньо на рівень ситуативної тривожності.
   В результаті безініціативності тривожних дітей трапляється так, що в інших дітей виникає бажання домінувати над ними, що призводить до зниження загального емоційного фону такої підростаючої особистості, до тенденції уникання спілкування, виникнення внутрішнього конфлікту посилення невпевненості в собі. Тоді процес ідентифікації стає неможливим, а спроби уподібнення викликають нові спалахи тривожності. Тут ми спостерігаємо як особа стає заручником ідентичності, оскільки не може вийти з групи із-за певних причин. Ступінь сформованості ідентичності буде знаходитись на стабільному рівні, а високий рівень ситуативної тривожності викличе появу особистісної тривожності. З часом підвищена особистісна тривожність ввійде в внутрішній конфлікт з достатньо високим рівнем ідентичності і спровокує зниження останньої аж до втрати ідентичності, тобто виходу з групи.
   Не завжди поняття “ідентичності” являє собою ототожнення з предметом, суб'єктом навколишнього світу. Іноді виникають складнощі на грунті внутрішньої ідентичності, аутоідентичності, самості. Так виникає внутрішній конфлікт - зіткнення позицій свідомості та установок в несвідомій сфері психіки. Так, наприклад, дитині була закладена батьками установка, що “товаришу потрібно допомагати будь-якою ціною”, а свідомість дитини налаштована на невтручання. І вона не втручається, відчуваючи при цьому докори сумління. Так втрата внутрішньої ідентичності з самим собою породжує невпевненість та тривожність, а внутрішній конфлікт породжує тривогу та депресію.
   Втрата ідентичності - достатньо поширений феномен, хоча може приймати непередбачувані форми. Підліток може залишатися в групі, не в ізоляції, однак буде входити в число найменш популярних дітей. При таких взаєминах криза внутрішньогрупової ідентичності не буде загострюватись, однак буде рости рівень тривожності, оскільки такий підліток буде відчувати себе невпевненим, замкнутим, некомунікабельним [7].
   Високий рівень тривожності - негативна риса, оскільки забарвлює в сірі тони відношення до себе, інших та дійсності. І тоді ідентифікація стає не метою, а засобом гармонізації внутрішнього світу такої особистості.
   Легко припустити, що між тривожністю та ідентичністю існує обернено-пропорційна залежність. Таке гіпотетичне припущення лягло за основу емпіричного дослідження, яке проводилося в середовищі студентів-першокурсників Дрогобицького державного педагогічного університету імені І. Франка. В процесі дослідження були намічені цілі: констатувати рівень особистісної та ситуативної тривожності; дослідити стан сформованості особистісної ідентичності; простежити взаємовпливи тривожності та ідентичності в вибірці досліджуваних; статистично підтвердити висунуте припущення.
   Вибірку досліджуваних склали 52 студенти-першокурсники ДДПУ (особи 17-18-ти років). Для дослідження тривожності ми використали методику Ч.Д. Спілбергера, яка дозволяє констатувати рівень як особистісної так і ситуативної тривожності. Було виявлено, що 53,85 % опитаних мають низький або дуже низький рівень ситуативної тривожності. Середній рівень тривожності був зафіксований в 46,15 % опитаних. Не можна однозначно стверджувати про те, що всім досліджуваним з низьким рівнем тривожності властиве неадекватне відношення до діяльності і нездатність відповідально ставитись до роботи. Ситуативна тривожність - це тимчасове і стійке лише за певних життєвих обставин явище, яке як правило виникає в інших ситуаціях [4].
   В 23,1 % досліджуваних була зафіксована низька особистісна тривожність, в 69,2 % - середня. Попри це в 7,7 % опитаних прослідковується висока особистісна тривожність, що є значно негативнішим чинником особистісного розвитку, аніж низька тривожність. Вона породжується дійсним неблагополуччям цих осіб, невдачами в найбільш значимих для них сферах діяльності.
   Констатуючи особливості формування ідентичності, ми використали методику МВОІ, яка розроблена дослідниками Московського психолого-соціального інституту. Нами були отримані наступні дані по групі досліджуваних: в 32,69 % - дифузна тривожність, в 48,08 % -мораторій ідентичності, 13,46 % - досягнута позитивна ідентичність, в 5,77 % - псевдопозитивна ідентичність.
   Приблизно в третини групи була констатована дифузна ідентичність, яка розглядається як статус, при якому немає чітких цілей, цінностей і переконань. Людина з дифузною ідентичністю може вступити в іншу стадію. Критеріями дифузної ідентичності є: середній ступінь незадоволеності собою, сумніви в значимості власної персони, ригідність Я-концепції, наявність внутрішніх конфліктів, самозвинувачення [10].
   Майже половина вибірки зупинилась на стадії кризи ідентичності -“мораторію”. На стадії молодшого юнацького віку це не викликає подиву, адже в цей час починається чергова вікова криза. В такій кризі особистість постійно намагається розв'язати її, пробуючи різні варіанти. Для “мораторію” характерний високий рівень тривожності як переживання за власне майбутнє. При цьому для цієї стадії розвитку ідентичності властиві складні та диференційовані культурні інтереси, більш розвинута рефлексія [10].
   Незначна частина опитаних має рівень досягнутої позитивної ідентичності. Репрезентацією такої ідентичності є позитивне ставлення до себе при позитивній оцінці власних особистісних якостей, стабільному зв'язку з соціумом, а також повній координації механізмів ідентифікації і відособлення. Критеріями досягнутої позитивної ідентичності є: уявлення про те, що власна персона, характер, діяльність здатні викликати в інших повагу, симпатію та схвалення; відчуття самоцінності і цінність власного “я” для інших; висока самооцінка та впевненість в своїх діях при високій внутрішній напрузі; бажання відповідати ідеальному уявленню про себе; підвищена рефлексія: орієнтація на інших і їхню значимість [10].
   Приблизно 6 % - особи з псевдоідентичністю. Серед них можуть бути як такі, які заперечуватимуть свою унікальність так і ті, які амбіційно її підкреслюватимуть. Для них характерно порушення часових зв'язків, ригідність Я-концепції, неприйняття критики, низька рефлексія. Деколи псевдоідентичність можна трактувати як гіперідентичність, внаслідок глобального поглинання себе своїм статусом [10].
   В подальшій роботі ми підтвердили взаємозв'язок високого рівня ідентичності з низьким рівнем тривожності і навпаки. Спочатку була визначена відповідність між шкалою х (ідентичністю) та шкалою у (тривожністю) за допомогою методу кореляційного аналізу. Отриманий результат становив близько -2,32. Це означає, що величини х та у пов'язані оберненою залежністю.
   З метою досягнення незалежної міри кореляційного зв'язку був застосований коефіцієнт кореляції Пірсона (гх). Даний показник гх становить 0,11. В свою чергу, щоб довести, що показник кореляції має статистичну значимість, ми використали коефіцієнт Стьюдента (t).
   За підрахунками t = 0,78. Для числа ступенів свободи п = 50 (п-2, де п - кількість осіб з вибірки досліджуваних), граничне значення для f^-критерія становить^ 2,01 (табличне значення). Гіпотеза про наявність кореляційного зв'язку приймається при t (0,78) ts (2,01). Отож стверджуємо, що гіпотетичне припущення про наявність обернено пропорційного зв'язку в співставлюваних величинах вірне.
   Висновки. Тривожність та ідентичність взаємодіють між собою, спрямовуючи розвиток особистості в те чи інше русло:
   - високий рівень тривожності перешкоджає становленню особистісної ідентичності;
   - сформована ідентичність може знизити рівень тривожності;
   - високий рівень внутрішньо-групової ідентичності може спровокувати виникнення ситуативної тривожності як передумови досягнення успіху в спільній діяльності;
   - тривожність може спровокувати явище втрати ідентичності і навпаки.
   На основі емпіричного дослідження було доведено, що рівень тривожності опосередковує особистісний розвиток, а зокрема становлення ідентичності. Ідентичність детермінує рівень прояву тривожності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Авдуевская Е.П. Принадлежность к групе и самовосприятие личности // Вопросы психологии. - 1990. - № 3. - С. 144-151.
2. Белинская Е. П. Временные аспекты Я-концепции и идентичности // Мир психологии. - 1999. - № 3. - С. 40-46.
З. Бороздина Л.В., Залучлнова Е.А. Увеличение индекса тревожности при росхождении уровней самооценки и притязаний // Вопросы психологии .- 1993. - №1. - С. 104-114.
4. Немов Р.С. Психология: в 3 кн. - 3-е изд. - М.: Гуманитарний издательский центр Владос, 1999.- Кн. 3. Психодиагностика. Введение в научное психологическое исследование с елементами математической статистики. - 632 с.
5. Петровский А.В. Личность. Деятельность. Коллектив. - Москва: Политиздат, 1982. - 160с.
6. Полякова Г., Кружева Т. Подолання тривожності в шкільному середовищі // Психолог. - 2005. - №2(246). - С. 10-13.
7. Прихожан А. Форми и “маски” тревожности. Влияние тревожности на деятельность и развитие личности // Тревога и тревожность. - СПб.: Питер, 2001. - С. 143-156.
8. Фрейд 3. Психоаналитические этюды. - Минск: “Попури”, 2001. - 608 с.
9. Ханин Ю.Л. Межличностная и внутри-груповая тревога в условиях значимой межличностной деятельности // Вопросы психологии. - 1993. - №5. - С. 56-64.
10. Шнейдер Л.Б. Личностная, гендерная и профессиональная идентичность: теория и методы диагностики. - Москва, 2007. - 128 с.
11. Эриксон Э. Детство и общество/ Пер. с англ. - Обнинск, 1993.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com