www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Психологічна природа цілісності особистості як суттєва методологічна проблема дослідження соціалізації особистості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Психологічна природа цілісності особистості як суттєва методологічна проблема дослідження соціалізації особистості

Є.В. Гейко

ПСИХОЛОГІЧНА ПРИРОДА ЦІЛІСНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ЯК СУТТЄВА МЕТОДОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

   Постановка проблеми. Безперечно, поняття цілісності уможливлює вирішення проблем на рівні методологічному і на рівні конкретних досліджень. Необхідність саме цілісного уявлення багатогранної природи особистості визначає комплексний підхід щодо вивчення людини, започаткований Б.Г. Ананьєвим і прийнятий до реалізації провідними науковими школами у галузі медицини, генетики, біології, антропології, біоетики й звісно, психології.
   Окрім цього, слід відзначити, що у сучасному суспільстві суттєво загострюється проблема цілісності особистості, про що свідчать численні дослідження, які висвітлюють питання кризи самоідентичності людини, втрати ціннісних орієнтувань і девальвацію особи, погіршення здоров'я нації й наголошується про незворотність ситуації, що склалася. У таких умовах особливої актуальності набуває психологічний аналіз організації самоусвідомлення індивіда й досягнення найвищого її рівня - утворення цілісності особистості.
   Однак, не зважаючи на важливість проблеми цілісності особистості як особливостей самоорганізації її самосвідомості, ще й досі не має певних відповідей на запитання: в чому полягає сутність природи цілісності? Які загальні її критерії? Чи можлива вона взагалі і чи є досяжною?
   Безумовно, вирішення проблеми цілісності особистості уможливлює визначення питань смислу і цінності людського життя, упрозорення універсальності і унікальності людської природи і сутності внутрішнього світу, призначення людини і укріплення та збереження здоров'я: психічного, психологічного, фізичного і репродуктивного.
   Втім цілісність як інтегроване утворення, що поєднує в собі усе розмаїття природно-соціально-духовного змісту особистості й визначає особливості її індивідуального відображення безперервних перетворень різноманітних загальних і часткових властивостей у відповідності із суттєвими трансформаціями світу, саме поняття потребує обґрунтованого висвітлення і вивчення.
   Варто зауважити, що численні наукові дослідження розкривають природу цілісності взагалі й цілісності особистості, як окремої категорії. Зазначені поняття у тому або іншому вигляді зустрічаються у творах багатьох авторів: від класиків античності і середньовіччя до вчених ХІХ-ХХ століття. Серед мислителів і науковців особливо вирізняються Ф. Брентано, який започатковує нове бачення цілісності, що сприяє активному вивченню проблеми у представників феноменології Е. Гуссерля, М. Мерло-Понті, Д .Серля, М. Гайдеггера, які створили передумови для оформлення і застосування цілого понятійного ряду.
   Однак, слід відзначити, що суттєвим моментом у дослідженні зазначеної проблеми виявилися перші спроби відзначити підґрунтя цілісності особистості або її конституюючи основ. Так, Л.І. Божович виокремлює спрямованість, В.М. Мясіщєв - ставлення, О.О. Бодалев - спілкування, О.М. Леонтьев - ієрархію діяльностей і мотивів; Н.Ф. Добринін - значущість; Б.І. Додонов - емоційну спрямованість; А. Маслоу - самоактуалізацію, К. Ясперс - створення власного “феноменального світу”.Водночас, дослідженню аспектів цілісності присвячені роботи І.А. Беляева (цілісне світоставлення; цілісність людини у теоцентричному вимірі); Н.І. Непомнящої (цілісно-особистісний підхід до особистості; цілісність і рефлективний рівень самосвідомості); М.Я. Дворецької (концепція цілісної людини у православії); І.І. Євлампієва (ідеї цілісності людини у антропологічних учіннях російської філософії); К.А. Топоркової (цілісність людини з позиції діалектики); С. Белорусова (цілісність як духовна зрілість); Ю.Г. Іванова (визрівання цілісної особистості у єдності з природою); Н. Роджерс (цілісність особистості через людино-центровану терапію).Н.І. Непомнящая, досліджуючи психологічну природу цілісності особистості, виокремлює як вагомі - базові основи, сутнісні властивості людини, що виступають передумовою цілісності особистості. Отже, базові основи особистості є психологічною формою уособлення сутнісних властивостей людини, а саме: універсальності, безкінечності, здатності щодо ототожнення себе із іншими й відособлення. Означені якості є умовою засвоєння людиною соціального досвіду в процесі спілкування, умовою функціонування її як соціального і індивідуального суб'єкту, тотожності, єдності Людини та Світу й Універсуму - підґрунтя її цілісності.
   Водночас, питання психологічної природи цілісності особистості як специфіки організації самосвідомості залишається майже невисвітленим. Отже, поняття цілісності особистості, специфіки самоорганізації як закономірної форми розвитку, впливу цілісно-рефлективного “Я” на визрівання й становлення, оформлення цілісності як базової основи особистості є центральним дослідницьким напрямком.
   Відповідно, метою статті є теоретичний аналіз психологічної природи цілісності особистості як специфічної організації самосвідомості людини.
   Результати теоретичного аналізу проблеми дослідження. В межах історичного підходу, визначається, що проблема цілісності як суттєвої характеристики людського буття і місця людини у світі постає у різні історичні епохи у розмаїтті форм: як своєрідний мікрокосм розглядається частиною макрокосму; уподібненість Божественному; цілісність як уособлення земного і небесного в індивіді наділеного свободою волі; цілісність людини у раціоналістичному або натуралістичному вимірі, особистісний аспект й цілісність буття індивіда постає у роботах М.О. Бердяева, М. Бубера, А. Камю, С. Кьеркегора, Ж.П. Сартра, М. Хайдеггера, Л. Шестова, К. Ясперса.
   Окрім цього, визначаються найсуттєвіші підходи щодо поняття цілісність. Передусім, слід відзначити упрозорення цілісності у антропологічних учіннях - у містичній антропології: концепція “істинної людини” Г. Сковороди, пізнання вкоріненої у кожній особі такої істинної людини відбувається за умов пізнання через віру й у містичному злитті з Богом. Поряд із цим, серце постає як відображення цільної сутності людини. Ідея вкоріненості людського духа у Бозі або єдність з іншими людьми у Божественному бутті як головне визначення цілісності постає у роботах П. Чаадаева. У християнській антропології визначається ідея органічної духовної єдності усіх людей, єдності просякнутої Духом Божим й уособленням “духовного організму” є Церква. Життєво-практичні і духовні прояви людини набувають істинності в момент духовної єдності людини із Церквою, людина як матеріально-ідеальна, духовно-тілесна, раціонально-ірраціональна цілісність й вирізняється у Бозі як тотожність і як кінцева мета. Ірраційна глибина або цілісність, що поєднує людину з Богом і з іншими людьми розкривається у концепції С. Франка, Б. Вишеславцєва, Л. Карсавіна. Також концепція цілісності людини розгортається у святовітчизняній антропології (співвідношення духовного і тілесного початків в метаонтологічній антропології Святих Отців.Окрім цього, у межах висвітлення сутності особистості висувається цілісно-особистісний підхід, що увиразнює психічне в межах категорії особистість. Передумовою цілісного підходу є комплексні дослідження Б.Г. Ананьева, інтегральні дослідження індивідуальності B.C. Мерліна; теоретичні розробки цілісного підходу до особистості здійснювали С.Л. Рубінштейн, Л.І. Анциферова, К.О. Абульханова-Славська. Спроба реалізації цілісного підходу до особистості вбачається у концепціях представників гуманістичної психології, особливо екзистенційної: впливи на особистість методами психотренінгу задля самоактуалізації особистості (А. Маслоу), становлення “добре функціонуючої особистості” (К. Роджерс), пошуку людиною смислу власного життя (В. Франкл).Суттєві властивості індивіда, що розкривають цілісність особистості: потенційна універсальність (усезагальність), що забезпечує можливість засвоєння різного змісту, форм, способів життя у розмаїтті цього змісту, що змінюється історично, онтогенетично, етнографічно (П.А. Флоренський, А.С. Арсеньєв); потенційна безкінечність людини (С.Л. Рубінштейн), що сприяє в процесі засвоєння і функціонування виходити за межі засвоєного, в тому числі й межі власного “Я” з метою створення нового, процесу творення; здатність до трансцендування як головна властивість особистості (В.А. Петровський); особливий взаємозв'язок з іншими людьми, що характеризує здатність до ототожнення із іншими і відокремлення себе, власного “Я” - уособлення із іншими і власне своїм (К. Маркс); ідентифікація і уособлення як єдиний механізм, що визначає розвиток, буття особистості (B.C. Мухіна); “ідеальне буття” або здатність до ототожнення і уособлення, здатність бути собою й іншим (А.В. Петровський, Е.В. Ільєнков).
   Варто відзначити, що К.А. Топоркова виявляє залежність концепцій цілісності буття людини від загальнофілософської картини світу, виокремлює й аналізує критерії абсолютної і відносної цілісності. Окрім цього, інтенційність цілісного світоставлення постає у контексті інтенційності (загальна предметно-смислова спрямованість) і інтенції (конкретний різновид актуальної спрямованості на певні предмети і процеси) сфокусованої на споживанні, цінностях й на благо індивіда в працях І.А.Беляева.
   Втім визначення проблеми цілісності особистості відбувається у контексті співвідношення цілого і часток у трьох загальних підходах: холізмі, мерізмі, раціоналістичній діалектики чи антиномізмі. Відтак, елементи холізму виявляються у античних філософів мілетців, неоплатоніків, у Новий час - у філософії Б.Спінози, Г.Лейбніца. Новітній час - праці екзистенціалістів, персоналістів, постмодерністів. Мерізм - напрямок, в якому ціле є сумою елементів. Головним принципом раціоналістичної діалектики є те, що частини не можуть існувати без цілого, а ціле без часток. Згідно антиномізму, людина як складний об'єкт, діалектично суперечлива єдність сутності і існування, родового (загального) і індивідуального, сущого і необхідного, біологічного і соціального, детермінованості і свободи, кінцевості і безкінечності.
   Серед шляхів щодо цілісності особистості варто відмітити людино-центровану терапію на підґрунті експресивних мистецтв, вплив природних чинників, єдність з природою як головна передумова процесу визрівання цілісної особистості, самоорганізацію самосвідомості як закономірної від простого до складного, від індивідуального до колективного, форму розвитку, що передує визріванню цілісності особистості.
   Особливої уваги набуває тема цілісності у окремих психологічних теоріях. Так, в гештальт-теорії відбувається абсолютизування поняття цілісності, уявлення про природу цілого; у психоаналізі розгортається “відчуження” як процес і результат відокремлення суб'єкта від первинної цілісності й уособлення - створення власної автономії; у біхевіоризмі розглядається зв'язок “стимул-реакція” як складне утворення, що має власну структуру, спроба вирішити проблему взаємовідношення частки і цілого (Е. Толмен); у соціальній і культурній антропології: еволюціонізм упрозорює етнографічну спільнота як цілісність, дифузіонізм надає об'єктивного значення дифузії окремих культурних рис або елементарних структур, функціоналізм визначає цілісність як сукупність окремих елементів, культура як єдність усіх її елементів; у конструктивізмі цілісність постає як інтегративна єдність; втім поняття цілісності у гуманістичній психології розкривається як висхідна основа буття людини.
   Варто звернутися до конструктивного підходу у визначенні цілісності особистості. На підґрунті цього підходу розгортається значення поняття цілісності в теорії еволюції особистості, розкривається сутність методологічного принципу цілісності в антропології особистості.
   Проте на підґрунті акмеологічного підходу цілісність постає як чинник самоздійснення особистості. Втім В.Є.Анісімова відзначає, що рівень розвитку суб'єктності особистості є показником становлення її цілісності. Розкриваються особливості прояву цілісності особистості на рівні індивідному, особистісному. Є.В. Селезнева виокремлює характерні риси цілісної особистості. С.Г. Спасибенко розглядає цілісність як компенсаторно-адаптивний механізм подолання протистояння тотальності родових якостей людини та її індивідуальності, унікальності й відокремленого існування кожної людини. Й досягнення акме є результатом розвитку особистості й утворення її цілісності.Окрім цього, Н.І. Непомнящая зазначає, що в психологічній науці об'єктивно склалися два підходи у висвітленні сутності людини. По-перше, констатуючий підхід, в межах якого акцентується увага, передусім, на типових задля існуючих умов життя і виховання загальностатистичної особи. І, по-друге, конструктивний підхід, що визначає необхідність вивчати людину з боку того, якою вона може бути, як вона максимально реалізувати сутнісні властивості, тобто досягти цілісності. Внаслідок цього, Н.І. Непомнящая наполягає на важливості задіяння саме цілісно-особистісного підходу у дослідженні людини та її базових основ.
   Втім базові основи особистості являють собою психологічну форму відтворення суттєвих якостей людини: універсальності, безкінечності, здатності до ототожнення із іншими й відособлення. Власне зазначені властивості є умовою засвоєння людиною соціального досвіду в процесі спілкування, умовою функціонування його як соціального і індивідуального суб'єкту, тотожності, єдності, тобто підґрунтя його цілісності. Відзначені основи складаються у 6-7 років, й впродовж подальшого життя індивіда зберігають власну індивідуальну специфіку. Досягнення високих рівнів базових основ особистості, а втім і цілісності, уможливлюється при спрямованому формуванні (в процесі навчання, виховання, психотерапевнтичній роботі).
   Отже, мова йде саме про інтегровану концепцію особистості. Власне зазначена концепція природи, структури і сутності та здоров'я людини постає в працях В.М. имова. Вчений відзначає, що проблема здоров'я пов'язана із взаємовідношеннями розуму (або духу) і тіла, природи людини та її сутності й вирішується на підґрунті психофізичного дуалізму - за допомогою Божественної ідеї, духовності або на матеріалістичній основі. Відтак, структура людини, за В.М Димовим, вирізняє фізичну сутність, ментальну і душевну (духовну). Водночас цілісне уявлення про людину складається у вигляді індивідуалізованої усезагальності світу, де у кожному індивіді інтегруються усі суттєві властивості “космобіосоціокультурної людської природи”. Й тому сутність людини є перманентним станом протирічної єдності фізичного тіла, розуму і душі, якості, що їх визначає і має прояв в усіх діях людини, у творчості, духовному удосконаленні, завдяки чому людина відрізняється від усіх живих істот на землі, а також її дістанціювання від людської духовності, намагання реалізувати біологічні інстинкти, завдяки чому людина зближується із тваринним світом, вважає В.М. Димов.
   Отже, індивідуальне здоров'я постає у вигляді певної гармонії внутрішнього світу людини та її зовнішнього оточення, балансу духовного і фізичного. Також здоров'я людини визначається комплексом природно-біологічних і природно-набутих чинників. На думку С.Д.Максименко, природу людини слід відзначати як сукупність успадкованих і набутих ознак. В межах нашого дослідження ми переконалися у вірності цих положень, коли за допомогою впливів природних чинників на людину відбувалися зміни, що можна охарактеризувати як набуття цілісності і визрівання совісної особистості.
   Окрім цього, повага і ціннісне ставлення до життя, любов до живої природи, прийняття цінностей і норм соціальної поведінки, поважливе ставлення до точки зору, позиції людини, наявність рефлективно-ціннісної свідомості і волі, готовність до саморозвитку, позитивних змін у стилі життя, емоційну витривалість, акуратність, чистоту і турботливе ставлення до навколишнього середовища, саме в такий спосіб можна говорити про здоров'я особистості як складову гармонії та її цілісності.
   Відтак критерієм здоров'я також виступає совість. Отже цілісність і совісність є пов'язаними категоріями. Тому цілісність особистості відбувається як процес й тому вірним є визнання її визрівання.
   Проте, розхитування цілісності людини і суспільства відбувається внаслідок збільшення бар'єрних функцій. Однак, сама частинка системи: людина-суспільство, може бути у конфлікті з природою. Якщо протиріччя є завеликим, то природний процес задля власного самозбереження намагається позбавитись цієї системи, тому що вона порушує цілісність простору природи. Водночас, простір людини також деформується тому що виникає психологічна і свідома напруга внаслідок конфлікту у суспільстві. Тобто здійснюється потрійне неузгодження систем людини, суспільства і природи. Так усі системи можуть вийти із цілісної структури й спрямуватися щодо самозруйнування, якщо не людина свідомо не спробує вирішити проблему, вважає Ю.Г.Іванов.
   Хоча, намагання індивіда відійти від споживацького ставлення до природи, створити власну цілісність також пов'язане із конфліктом з суспільством, тому що соціум вже не може відмовитись від звичного рівня споживання.
   Втім на думку екологів, якщо природа відтворює власну цілісність через людину, то це загрожує існуванню суспільства в цілому, якщо критична маса патологічного впливу суспільства на природу є надвеликою. Так, руйнування озонового шару є серйозною проблемою, яка загрожує існуванню людства. Відтак, людина відіграє суттєву роль у створенні власної цілісності як індивіда, суб'єкта діяльності і особистості. Й стійкість системи може визначатися лише власної рівновагою і наявністю сил задля взаємодії із іншими системами. Тобто фізичне здоров'я людини поряд із душевним і духовним є найсуттєвою складовою здоров'я в цілому, а загартованість людини щодо дій природних чинників і впливам соціуму є вагомою передумовою її цілісності.
   Отже, цілісність особистості розкривається у спрямованості людини сформувати певне підґрунтя власного свідомого існування, в якому природне і соціальне, індивідуальне, об'єктивне і суб'єктивне у розвитку індивіда поєднуються у ціле. Відтак, відокремлювати їх означає руйнувати їх цілісність. Тому сутність людини полягає у її цілісності, здатності вийти за межі власного природного і соціального буття. Тобто, якщо цілі розуміються вірно, встановлюється відношення цілі і засобу, як відношення цілі і результату людської діяльності й відбувається усвідомлення сутності цінностей і смислу життя, так людина набуває цілісного прояву і розвитку, повертається до людяності. Необхідна гуманістична спрямованість розвитку, яка відштовхне від людства усе ворожнече і деструктивне. Й підґрунтям та вищим поєднуючим усі людські інститути, смислом може стати духовність і ціннісне ставлення до природи. Усвідомлюючи закони розвитку природи і набуваючи духовності людина безкінечно може виходити на нові межі смислового, творчого, діяльнісного стану, зберігаючи власну цілісність і особистість.
   Відтак, розкриваються особливості організації спеціальних заходів щодо формування здоров'язберігаючого освітнього простору на рівні: родина - загальноосвітня школа - вищий навчальний заклад. Тобто, поширення рефлективно-ігрових методів розвитку (інноваційні, організаційно-діяльнісні, організаційно-мисленнєві, організаційно-навчальні ігри) соціально-психологічних тренінгів з метою розвитку культури рефлексії.
   Важливою умовою утворення цілісності особистості є збереження і укріплення здоров'я (психічного і психологічного) й формування фізичної культури спільноти.
   Відтак визрівання цілісності уможливлюється на підґрунті становлення поважливого ставлення до себе, оточуючих і світу необхідною є організація засобів щодо формування інтенційності цілісного ставлення до світу: формування відповідального і ціннісного ставлення до навколишнього світу, культури споживання, а також цілісного сприйняття блага як приватної і суспільної користі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Братусь Б.С. Личностные смыслы и вертикаль сознания / Братусь Б.С. Традиции и перспективы деятельностного подхода в психологии. Школа А.Н.Леонтьева. - М.: Смысл, 1999. - С. 284-299.
2. Васильев Г.Н., Келасьев В.Н. Самоорганизация целостности: психо- и социогенез. / Васильев Г.Н., Келасьев В.Н. - СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2003. - 204 с.
3. Непомнящая Н.И. Целостность или диссоциация личности и рефлексивные уровни самосознания / Н.И. Непомнящая // Мир психологии, 2003. - № 2. - С. 145-155.
4. Сайко Э.В.Развитие как определенность бытия и специфика его в осуществлении человека/ Э.В.Сайко// Мир психологии, 2007. - № 2. - С. 3-10.
5. Селезнева Е.В. Самоосуществление какакмеологическая категория / Е.В. Селезнева// Мир психологии, 2007. - №2. - С. 192-203.
6. Харин С.С. Искусство психотренинга. Заверши свой гештальт. /Харин С.С. - Минск.: Изд. В.П.Ильин, 1998. - 352 с.
7. Чуприкова Н.И. Всеобщий закон в эволюции жизни, психического развития и в историческом развитии человечества/ Н.И. Чуприкова// Мир психологии, 2007. - №2. - С. 11-18.
8. Metacognition. Cognitive and social dimensions 11 Ed. By V.Y. Yzrebyt, G. Lories, B.Dardenn. - L: Sage Publications, 1998. - 304 p.
9. Тейлор Ч. Етика автентичності / Тейлор Ч.: [пер с англ.] - К.: Дух і літера, 2002. - 128 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com