www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Чинник психологічного здоров’я у представників ризикованих професій
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Чинник психологічного здоров’я у представників ризикованих професій

Г.О. Бондар

ЧИННИК ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ'Я У ПРЕДСТАВНИКІВ РИЗИКОВАНИХ ПРОФЕСІЙ

   Постановка проблеми. У сучасних умовах існування все більшого значення набуває проблема безпеки життєдіяльності особистості. Результати технологічного прогресу (побудови багатоповерхівок, природні катаклізми, недотримання правил безпеки людиною та багато іншого) мають не передбачувані наслідки. Все це все призводить до збільшення кількості спеціалізованих служб порятунку та ризикованих видів професій (пожежні, військові, рятувальники, охоронці, працівники правоохоронних органів тощо). Ці люди працюють в екстремальних умовах із постійною загрозою для їх здоров'я та життя.
   Робота в екстремальних умовах передбачає підвищений чинник ризику, дефіцит інформації і часу на обміркування, необхідність прийняття адекватного рішення, високу відповідальність за виконання задачі, наявність неочікуваних перепон. Це все висуває підвищені вимоги до стану психічного здоров'я особистості. Сильні емоційні й фізичні навантаження, створюють передумови до виникнення у них психічних та соматичних розладів. В таких екстремальних умовах роботи важливими чинниками є стресостійкість особистості, адаптивність до актуальної ситуації, швидке реагування в загрозливій для життя ситуації. Також слід пам'ятати, що важливою характеристикою у представників ризикованих професій є чинник психологічного здоров'я, за відсутності якого можливе зниження працездатності, небажання йти на роботу, виникнення депресивних станів, а також емоційне вигорання.
   Актуальність досліджень психологічного здоров'я серед представників ризикованих професій визначається наявністю стресогенних чинників в діяльності, пов'язаній з ризиком. Стрес, який переживає людина під час екстремальних умов складає серйозну загрозу психічному здоров'ю особистості в цілому. Психологія здоров'я особливу увагу приділяє визначенню “ціни”, яку платить людина в ситуаціях завищених вимог та психічних навантажень.
   Слід зауважити, що за період останніх років починає формуватися новий напрям дослідження - психологія здоров'я, який представляє собою синтез психології та валеології. Ця нова наука включає в себе не лише попередження розвитку психічної та соматичної патології, але й загальне самовдосконалення кожної особистості.
   Виклад основного матеріалу. Сама проблема психічного здоров'я особистості зацікавила вчених досить давно. Наряду з великими досягненнями філософії і права, літератури і пластичного мистецтва заслуговує на увагу накопичений античністю досвід осмислення і розуміння проблеми здорового існування. Цей досвід суттєво вплинув на наше теперішнє розуміння здоров'я і хвороби.
   З давніх давен душевні страждання супроводжували людину. Вони виникали при зустрічі зі смертю, хворобами, зрадою. Характеристику людини, яка визначає її здатність справлятися зі складними обставинами свого життя, зберігаючи оптимальний емоційний фон і адекватність поведінки, визначають як душевне здоров'я. Перш за все, слід відмітити, що душевне здоров'я часто згадувалося грецькими філософами для означення нормального ідеального стану психіки людини. Образ людини, що досягла внутрішньої гармонії зафіксований в діалогах Платона. Сократ же говорив так: “В ієрархії цінностей душевний стан має перевагу над матеріальними благами, особистісні переваги над соціальним визнанням” [2].
   На початку V століття до н. є. філософ Алкмеон визначив здоров'я як гармонію або ж рівновагу протилежно спрямованих сил. В якості протилежних сил він розглядав першоелементи, які складали природу людини і визначали її стани: вологе та сухе, тепле та холодне, активне та нерухоме і т. д. Відповідно до цього хвороба визначалася як наслідок влади одного з елементів, його домінування над іншими елементами [2].
   Згідно Платону, здоров'я як і краса (“прекрасне”) визначається розміреністю, потребуючи “узгодження протилежностей” і виражається в близькому співвідношенні душевного і тілесного [2].Крайній психологізм Цицерона (характеризує здоров'я як правильне співвідношення різноманітних душевних станів) може бути доповнений і врівноважений Гіппократом, який визначав здоров'я як “правильне змішання соків” або гуморів організму. Тому Гіппократ вважав: “Якщо людина була цілісною - вона не хворіла” [2].
   Складність обговорюваної тематики полягає в тому, що сам термін “здоров'я” однозначно пов'язаний з медициною, а його розлади з обов'язковим лікуванням у лікаря. Психологічне ж здоров'я частіш за все пов'язують зі спеціалістами в області психіатрії та психотерапії. Проте існує широке коло питань, пов'язаних із здоров'ям, які слід відносити виключно до психології. Цими питаннями окреслюють психологічне здоров'я, на противагу психічному.
   В спеціалізованій літературі широко обговорюється проблема про соціальні специфічні порушення психологічного здоров'я. Одним з перших на це вказав 3. Фрейд. Він розвивав свою думку стосовно того, що суспільство своїм існуванням вже саме по собі робить людину невротиком. Так як у будь-якій цивілізації виникають внутрішні конфлікти між потребами особистості і соціальним контролем за їх проявами. На створену суспільством невротичність людини вказували і послідовники 3. Фрейда - К. Хорні, А. Адлер, Е. Фромм, К.Г. Юнг та інші. Вчені працювали з представниками різних культур, різного віку та різних цивілізацій і зійшлися на думці, що порушення психологічного здоров'я є наслідком індивідуальної соціалізації, і що це є однією з базових проблем в психоаналітичному напрямку.
   На всіх етапах суспільного розвитку люди намагалися з'ясувати причини “такої поведінки, яка не вписується в жодні рамки”. Так, протягом античних часів, середньовіччя і пізніше втрата психічного здоров'я вважалася результатом одержимості бісом, присутністю “злого духу”, які потрібно було виганяти. Історія містить в собі багато фактів, за якими відьмаків та магів саджали до в'язниці, спалювали на вогнищах, віддавали ошаленілому натовпу. Лише наприкінці XVIII століття французький лікар Ф. Пінель змусив ставитися до божевільних як до психічно хворих. Саме цей гуманний акт відкрив еру психіатрії.
   До недавнього часу саме психіатрія займалась вивченням та описом психічних особливостей людей, поведінка яких не вкладалася в загальноприйняті рамки нормального. Лікарі-психіатри дали детальний опис крайніх варіантів норми, слабо виражених хворобливих змін психіки людини, а також яскраво виражених психічних хвороб, симптоми яких стосувалися тих чи інших синдромів. Психологи займались переважно дослідженням психіки здорових людей. Однак, сьогодні ні в кого не викликає сумнівів у розмитості меж між “нормою” та “патологією”.
   Поруч з античною концепцією здоров'я як внутрішньоособистісної узгодженості широкого розповсюдження і визнання набула альтернативна модель, яка утворилася на межі соціологічного підходу та біологічних наук і складає концептуальний базис сучасної медицини і психіатрії. Вона має назву “адаптаційної моделі здорової особистості”. Це також стійкий соціокультурний еталон здоров'я, який знаходить своє вираження і в наукових теоріях і на рівні масової свідомості, оперуючи такими характеристиками як “гарно адаптивний”, “адекватно реагуючий”, “непристосований до життя” тощо.
   Адаптаційна модель здорової особистості сформувалася в межах тих наукових теорій і підходів, які фокусуються на характері взаємодії індивіда і його оточення. При цьому в основі будь-якого роздуму про здоров'я лежить уявлення про біосоціальну природу людини, яка формується і змінюється в процесі адаптації до навколишнього середовища. Головний критерій оцінки оптимального функціонування-це характер і ступінь включеності індивіда у зовнішні біологічні а соціальні системи. З одного боку мається на увазі такий рівень природних задатків індивіда, при якому забезпечується його виживання. З іншого боку мова йде про ступінь сформованості його соціальних відносин і мірі відповідності його поведінки основним нормам і вимогам, що декларує соціум.
   Таке уявлення про здоров'я було сформовано науковою думкою XIX століття. Теоретичні передумови даної моделі можна побачити в еволюційному вченні Ч. Дарвіна, який вважав головною рушійною силою еволюції боротьбу за виживання, яка в свою чергу передбачає пристосування до навколишнього середовища.
   В соціології О. Конта, а особливо Е. Дюркгейма розглядається будь-яке явище духовного життя людини, преш за все як функція його соціальних відносин. Саме з цих двох джерел запозичені два головних параметри, на які спирається і на які орієнтується сучасні медицина і психіатрія: пристосованість до навколишнього біосоціального середовища і гармонійна включеність в суспільство. Дані параметри представляють собою відповідно два основних компонента (аспекти) загальної адаптивності особистості: біологічний та соціальний [2].
   На сьогодні існує багато поглядів на означену проблему щодо її вирішення. Так, у розробку питання психічного здоров'я значний внесок зробили психологи: А.В. Петровський, СЮ. Головін, О.С. Васильєва, Ф.Р. Філатов та інші.
   За А.В. Петровським, психічне здоров'я - це стан душевного благополуччя, який характеризується відсутністю хворобливих психічних явищ і забезпечує адекватну поведінку особистості [4].
   СЮ. Головін тлумачить психічне здоров'я, як стан душевного спокою, що характеризується відсутністю хворобливих проявів і забезпечує адекватну до умов навколишньої дійсності регуляцію поведінки та діяльності. Зміст поняття не вичерпується медичним та психологічним критерієм, у ньому завжди відображені суспільні та групові норми й цінності, що регламентують духовне життя людини.
   Основні критерії психічного здоров'я - це:
  1. відповідність суб'єктивних образів об'єктам дійсності, які зумовлюють ці образи, а також відповідність характеру суб'єктивних реакцій на зовнішні подразники, життєві події;
   2. адекватний віку рівень зрілості особистісних сфер: емоційно-вольової і пізнавальної;
   3. адаптивність у мікросоціальних відносинах;
   4. здатність самоуправління поведінкою, розумного планування життєвих цілей і відповідна активність в їх досягненні.
   Вітчизняні дослідники означеної проблеми вважають, що визначення критеріїв психічного здоров'я - складна комплексна проблема філософії, соціології, психології та медицини. Саме тому для психологічних напрямків характерне специфічне трактування терміну “психічне здоров'я” [4].
   Заслуговує на увагу тлумачення психічних феноменів у рамках глибинно-психічних теорій. Так, 3. Фрейд у психоаналітичному вченні розглядає здоров'я людини з точки зору гармонійного функціонування її психічного апарату [7]. В своїх роботах автор підкреслює, що “здоров'я не можна описати інакше, аніж як співвідношення сил між пізнаними, та нерозкритими інстанціями душевного апарату”. Мета ж психоаналітичної терапії полягає в тому, щоб полегшити страждання клієнта за рахунок спроможності вирішувати свої внутрішньопсихічні конфлікти. Також 3.Фрейду першому належить думка про те, що межа між здоров'ям та хворобою, нормою та патологією відносна.На відміну від 3. Фрейда, А. Адлер пише про вплив культури на душевний світ людини. Зміст його позиції полягає в тому, що показник душевного здоров'я - це “вписаність” індивіда в рамки своєї культури, його здатність вільно вести той образ життя, який притаманний суспільству. Невротик, на його думку, проявляє нетерплячість до вимог з боку суспільства і заперечує вимоги, які звичайна людина сприймає за належне [9].
   Душевне здоров'я було предметом роздумів Г. Олпорта. Його підхід принципово відрізняється від того, який реалізований в роботах психоаналітиків. Г. Олпорт гадав, що клінічний досвід мало що дає для розуміння здорової особистості, яку він характеризував як зрілу. За Г. Олпортом, протягом всього життя, зріла особистість функціонує автономно, тобто її мотиви обумовлені не минулим, а теперішнім, вони унікальні та свідомі. Вчений виділив шість рис, що характеризують зрілу особистість:
   1. широкі межі “Я”, активна участь в трудових, сімейних та соціальних відносинах;
   2. здатність до теплих, сердечних соціальних стосунків, в тому числі дружній інтимності та співчуттю;
   3. самоприйняття та вміння контролювати свій емоційний стан без шкоди для оточуючих;
   4. реалістично сприймати людей, об'єкти та ситуації, вміти ставити реалістичні цілі;
   5. “самооб'єктивність” - чітке уявлення про всі свої сильні та слабкі сторони;
   6. мати систему цінностей, які мають головну ціль і надають змісту всьому що людина робить.
   Таким чином, Г. Олпорт проголошує думку про те, що культурні традиції можуть наповнюватися різними психологічними змістами і саме це наповнення та загальна орієнтація визначають ступінь зрілості, тобто душевне здоров'я особистості [9].
   А. Маслоу, спостерігаючи за реальними людьми виявив характеристики, які на його думку притаманні здоровим людям: відкритість для нового досвіду, ясне сприйняття реальності, цілісність, єдність особистості, креативність, здатність любити. Навпаки ж ознаками душевних розладів є тривога, відчай, невміння радіти, почуття провини, відсутність цілі в житті тощо [9].
   Німецький психолог Е. Фромм - представник гуманістичного напряму в психології підняв питання про необхідність перегляду традиційної концепції душевного здоров'я, згідно якої здоровим вважається людина, яка може пристосовуватися до умов суспільства[8]. В своїй роботі “Здорове суспільство” Е. Фромм підкреслює, що в гуманістичному розумінні душевне здоров'я характеризується здатністю любити, творити, відчувати себе суб'єктом і носієм сили та здібностей. Автор зауважує: “Душевно здорова та людина, яка живе за принципами любові, розуму та віри, яка поважає життя - як власне, так і ближнього свого” [8].
   Онтопсихологія та її засновник А. Менеггетті вважає, що в кожній людині існує енергетичне ядро, що створюється власною волею й проявляє себе в усіх процесах життєдіяльності [5]. Це ядро називається “ін-се” (сутність у собі). “Ін-се” - це невидима душа людини, форма свідомості, присутня в реальності кожної особистості. Автор показує, що соціалізація особистості здійснюється зі шкодою для її ін-се. Тому воно, хоч і є єдиною реальною силою, майже не проявляє себе зовні. Людина перетворюється на виконавця певних функцій, вона несе в собі суперечність: між вимогами буття й вимогами соціуму. Лише рівновага та підтримка енергетичного ядра особистості забезпечує її психологічне здоров'я [5].
   Іншої думки притримується італійський вчений Р. Асаджолі, представник психосинтезу. Він наголошує на тому, що не знаючи і не розуміючи себе, людина не управляє собою. Саме тому, на його думку, для багатьох - життя не склалося, або ж обтяжене розчаруваннями, невдачами та хворобами. А тому для досягнення психічного здоров'я та благополуччя необхідним є інтеграція внутрішнього світу людини. Р. Асаджолі виділяє чотири стадії досягнення внутрішньої інтеграції:
   1. Глибинне пізнання своєї особистості. На цій стадії вчений радить “спуститися в нижче несвідоме”, щоб виявити його темні сили, які свого часу зачарували, а тепер погрожують особистості.
   2. Контроль над різними елементами особистості. Наступним кроком після вияву елементів особистості Р. Асаджолі пропонує метод “розототожнювання”. Це близьке до того, що називається “перетворити себе на об'єкт дослідження”. Він висловлює такі аксіоми:
   - над нами панує все те, з чим ми себе ототожнюємо;
   - ми можемо контролювати все те, з чим себе розототожнили, володіти ним.
   3. Третя стадія стосується усвідомлення і розуміння свого справжнього “Я” - виявлення або створення об'єднуючого центру.
   4. Власне психосинтез - формування або перебудова особистості навколо центру.
   Основною характеристикою психосинтезу, зокрема тлумачення в його рамках феномену психічного здоров'я є зорієнтованість на розвиток і вдосконалення особистості, як основу і запоруку оптимального душевного стану [1].
   Своє бачення аспектів психічного здоров'я пропонує трансперсональна психологія, розроблена доктором медицини Станіславом Грофом [3], занурюючи людей у психоделічні стани з допомогою спеціальної хімічної речовини, автор стверджує, що їхньою характерною рисою є стирання відмінностей між матерією, енергією й свідомістю. Важливим є те, що психоделічним станам властива багатомірність. Застосування ЛСД дає підставу констатувати чотири типи психоделічних станів: абстрактні переживання (естетичні); абстрактні переживання (естетичні); психодинамічні (біографічні); перинатальні та трансперсональні.Аналіз записів під час сеансів з хімічними реакціями вказують на те, що ЛСД-реакція взаємопов'язана з характеристиками особистості. ЛСД є сильним каталізатором ментальних процесів, які активізують несвідомий матеріал на різних глибинних рівнях особистості.
   Аналізуючи несвідомий матеріал, що актуалізувався завдяки психоделічному стану, забезпечується психічне здоров'я, як результат розширення свідомості та усвідомлення аналізу переживань.
   На нашу думку, значний потенціал щодо обґрунтування феномену психічного здоровя міститься в надбаннях аналітичної психології. К.Г. Юнг розглядає структуру особистості у взаємозв'язку трьох компонентів: свідомості - “Я”, індивідуального несвідомого та колективного несвідомого [10]. Поєднання та баланс між всіма трьома сферами і забезпечує психічне здоров'я особистості.
   Як зазначалося раніше, важливим фактором у представників ризикованих професій є критерій психологічного здоров'я. Робота у загрозливих умовах життя передбачає врівноважену психіку, адекватність поведінки в певних ситуаціях, уміння зберігати та вдосконалювати стресостійкість, адаптивність, вольовитість. Важливим є ступінь нервово-психічної напруги, вираженість реальної вітальної загрози. Це все супроводжується збільшенням емоційної напруги Незамінним у структурі особистості є високий рівень психологічного здоров'я особистості. Порушення ж психологічного здоров'я призводить до змінених станів настрою, роздратованості, невміння керувати своїми психологічними процесами, працездатність тощо.
   Психічні порушення залежать від патогенних обставин, до яких відносять специфіку факторів обставин, гострота і сила їх дії, змістовне насичення психотравми. Характеризуючи психогенні розлади, які спостерігаються при життєво загрозливих ситуаціях Ю.А. “Александровський і його колеги вважають визначити три діагностичні групи: непатологічні невротичні реакції, невротичні реакції і стани, реактивні психози [6]. Дослідник С. Фредерік прийшов до висновку, що технологічні катастрофи викликають більш тяжкі порушення психічного здоров'я аніж природні стихійні лиха. Тому що перші виникають “не від Бога”, а викликані діяльністю людей.
   Висновки. Розробка проблеми психологічного здоров'я особистості у контексті актуального культурно-історичного середовища передбачає необхідність комплексного дослідження. Взаємозв'язок понять психологічного здоров'я в медицині та психології зумовлює вирішення цієї проблеми в рамках декількох наук. Безумовно, психологія здоров'я спирається на теорію і практику попередження розвитку різноманітних захворювань, як нервово-психічних, так і соматичних, включаючи створення особистісних умов індивідуального розвитку, компенсації і адаптації до вимог актуального навколишнього середовища.
   Постійно актуальною для представників ризикованих професій є проблема збереження психологічного здоров'я, що включає в себе можливість адаптації до екстремальних умов роботи, стресостійкісь, вміння приймати рішення в умовах обмеження часу. Перманентна присутність загрози для життя, що обумовлена підвищеним фактором ризику загинути в результаті нещасного випадку, аварії, катастрофи, може викликати різні психічні реакції - від станів тривожності до розвитку неврозів і психозів. Тому ми вважаємо, що доцільним є впровадження тренінгових форм роботи серед представників ризикованих професій з метою оптимізації психічного здоров'я за рахунок повноцінної реалізації глибинного потенціалу особистості.

ЛІТЕРАТРА

1. Асаджоли Р. Психосинтез. - М.: REFL-book; К.: Ваклер, 1997. -320 с.
2. Васильєва О.С, Филатов Ф.Р. Психология и здоровье человека. - М.: Академія, 2001. - 342 с.
3. Гроф С. За пределами мозга: Рождение, смерть и трансценденция в психотерапии. - М.: Центр “Соцветие”, 1992. - 336 с.
4. Лейбин В. М. Словарь-справочник по психоанализу - СПб.: Питер, 2001. - 688 с.
5. Менегетти А. Введение в онтопсихологию. - Пермь, 1993. - 64 с.
6. Психология здоровья: Учебник для вузов. - СПб., 2003. - 607 с.
7. Фрейд 3. Основные принципы психоанализа. - М., 1998. - 288 с.
8. Фром Э. Анатомия человеческой деструктивное™ / Пер. с англ. Э. М. Телятникова, Т. В. Панфилова. - Мн.: 000 “Попурри”, 1999. - 624 с.
9. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности: основные положения, исследование и применение. - СПб: ПИТЕР, 1999. - 606 с.
10. Юнг К.Г. Психология бессознательного. - М., 1998. - 400 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com