www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Вивчення соціально-психологічних чинників віктимної поведінки дітей та підлітків
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Вивчення соціально-психологічних чинників віктимної поведінки дітей та підлітків

О.Б. Бовть

ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ ВІКТИМНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ

   Актуальність. Процеси ускладнення соціально-економічної та політичної ситуації у суспільстві ведуть, передусім, до погіршення сімейно-побутових стосунків, бурхливого зростання кількості розлучень, різноманіття соціальних конфліктів, показників правопорушень і злочинності. Одним з наслідків цих негативних соціальних явищ є підвищення рівня віктимізації населення, зокрема дітей та підлітків.
   Проблеми попередження віктимізації поведінки людей, на нашу думку, необхідно вирішувати якомога раніше і спрямовувати профілактичні заходи на більш уразливі категорії населення - дітей та підлітків. Проте питання вивчення соціально-психологічних чинників віктимної поведінки, попередження віктимізації поведінки дітей та підлітків, розробки заходів психологічної профілактики їх віктимної поведінки, психологічної корекції та психологічної реабілітації найбільш віктимізованих дітей та підлітків на сьогодні практично залишаються поза увагою науковців. Тож, одним з найактуальніших завдань сьогодення стосовно забезпечення гармонійного розвитку дітей та підлітків є необхідність розробки спеціальних превентивних заходів щодо попередження їх віктимізації, організація яких має здійснюватись на підставі результатів ґрунтовних досліджень соціально-психологічних чинників їх віктимної поведінки.
   Постановка проблеми. В сучасних умовах життя діти та підлітки нерідко стають жертвами жорстокого поводження, насилля, і навіть злочинів. Численні дослідження в галузі вікової психології, дитячої і підліткової психіатрії переконливо свідчать про те, що жертви насилля часто в подальшому самі стають агресорами і скоюють тяжкі кримінальні дії вщерть до вбивств. Тому сьогодні набувають особливої актуальності проблеми з'ясування соціально-психологічних чинників та механізмів становлення віктимної поведінки дітей та підлітків, а також питання пошуку шляхів її попередження.
   Метою статі є аналіз результатів вивчення окремих соціально-психологічних чинників віктимізації поведінки дітей та підлітків і пошук шляхів її попередження. Гіпотезою дослідження стало припущення про те, що існує певний комплекс соціально-психологічних та індивідуально-особистісних чинників, котрі спричиняють віктимізацію дітей і підлітків, і на які необхідно спрямовувати психопрофілактичні та психокорекційні заходи.
   Результати теоретичного аналізу проблеми та їх обговорення. В останні роки суттєво зріс інтерес науковців, педагогів, практичних психологів, працівників соціально-педагогічних та позашкільних закладів, широкого загалу громадськості до “проблемного” дитинства: педагогічно- та соціально занедбаних дітей, “важких” та “важковиховуваних” дітей і підлітків, бездоглядних дітей, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки. Серед вказаних категорій дітей значний відсоток складають скривджені діти, діти - жертви за різними критеріями та ознаками. Разом з тим, переважна більшість науковців акцентує увагу на соціальних чинниках дитячих кривджень, в той час як віктимологічний та психологічний аспекти залишаються практично не дослідженими.
   Педагогічна практика свідчить, що діти та підлітки, котрі виховувались у несприятливих умовах, у більшій мірі, ніж їх однолітки з благополучних сімей, підлягають сімейній, соціальній, кримінальній віктимізації. Інтеріоризація віктимогенних норм, правил поведінки, віктимної і протиправної субкультури, віктимогенні внутрішньоособистісні конфлікти можуть відігравати суттєву роль у формуванні в дітей та підлітків віктимної поведінки. Поведінки, пов'язаної із засвоєнням і втіленням в образі життя дитини віктимних стереотипів і станів. Поведінки, пов'язаної з оцінкою самого себе як жертви, переживанням власних лих і невдач як детермінованих виключно особистісними якостями або, навпаки, -ворожим оточенням [8; 9; 12].
   Необхідно підкреслити, що, незважаючи на високий рівень віктимізації поведінки дітей і підлітків, її генеза залишається недослідженою і практично невисвітленою у науковій літературі. Разом з тим саме ця категорія населення є найбільш уразливою, адже найбільш часто страждає від насилля й жорстокого ставлення з боку однолітків і дорослих. Тому вивчення причин віктимізації поведінки представників зростаючого покоління, на наш погляд, дозволить не лише попереджувати формування “циклів насильства” [6; 8], а й суттєво зменшити кількість злочинів проти дітей та підлітків, зокрема через запобігання становленню в них віктимної поведінки.
   На загал проблемою вивчення віктимологічних аспектів поведінки людей займалось багато вчених, як вітчизняних, так і закордонних.
   Проте науковою розробкою питань віктимології займались здебільшого дослідники-кримінологи, які вивчали жертв злочинів або потерпілих від злочинних дій [1; 2; 4; 7; 11; 13-15]. Разом з тим у широкому смислі під терміном жертва необхідно розуміти будь-яку особу, котра зазнала страждань від насильства, нещастя, невдачі, стихійного лиха, катастрофи, війни, наслідків нещасного випадку, побутового чи виробничого конфлікту і т.ін., або навіть “внаслідок відданості чому-небудь” [10, с 165]. З огляду на дане визначення, людина може стати жертвою не лише в процесі злочину, а й у будь-якій життєвій ситуації. Під віктимною (віктимогенною) розуміють таку поведінку, при якій жертва певним чином сприяє скоєнню злочину, свідомо або несвідомо створює об'єктивні та суб'єктивні умови для криміналізації, зневажаючи запобіжними заходами [13, с 16]. Таке визначення доречно стосовно поведінки жертв будь-якого типу. Головна ознака віктимної поведінки - це здійснення певних дій або бездія, які сприяють тому, що людина чи дитина опиняється в ролі постраждалого (жертви).
   То яким є психологічний механізм віктимізації поведінки дитини? На тлі ситуативних віктимогенних чинників існує чимала низка первинних та вторинних віктимогенних ознак особистості та поведінки дитини, які зумовлюють її віктимізацію. Тож у механізмі віктимізації дитини беруть участь щонайменше чотири найважливіших компоненти: 1) ситуативні чинники віктимогенного характеру - наприклад, ненавмисне ушкодження чи примусова участь у колективній бійці; 2) віктимогенні індивідуально-психологічні властивості дитини - агресивність, конфліктність, зухвалість, нахабність, або ж тривожність, боязливість, невпевненість у собі, занижений рівень самооцінки та ін.; 3) специфічний психоемоційний стан дитини - надмірна емоційна збудженість, або ж пригніченість, втомленість, фрустрація та ін.; 4) суто віктимна (віктимогенна) поведінка - наприклад, провокування конфліктів, бійок чи, навпаки, демонстрація нерішучості, невпевненості та ін.
   Отже, великого значення в процесі віктимізації поведінки дітей та підлітків мають індивідуально-психологічні якості, типові особливості поведінки та психоемоційний стан дитини як потенційної жертви, без з'ясування яких не можуть бути розкриті повністю ані конкретні обставини, ані причини й умови її віктимізації. Інакше кажучи, крім ситуативних віктимогенних чинників існує чимало первинних і вторинних віктимогенних ознак особистості і поведінки людини, що зумовлюють віктимізацію її поведінки [8].
   Так, у низці досліджень було встановлено, що:
   - жертв вбивства характеризують необачність, надмірна ризикованість, конфліктність, схильність до агресії, егоцентризм, зловживання алкоголем [2; 3; 11; 14; 15];
   - жертви зґвалтувань часто нерозбірливі у знайомствах, ексцентричні, зловживають алкоголем [1-3; 5; 7; 8; 11; 14];
   - жертви катувань у переважній більшості випадків знайомі зі злочинцем і знаходяться в тій чи іншій залежності від нього (дружина, співмешканець, дитина, мати), за характером вони часто слабовільні і не мають сформованих інтересів, сталих життєвих позицій, іноді ведуть аморальний спосіб життя [5; 6; 8; 9; 11];
   - жертви шахраїв надмірно довірливі, некомпетентні, легковірні, у ряді випадків жадібні, сподіваються на легку здобич без праці й докладання зусиль [1; 3; 7; 9; 11; 14].
   На нашу думку, суттєву роль у процесі віктимізації поведінки дітей та підлітків відіграють саме індивідуально-психологічні властивості, які зумовлюють особливості віктимної поведінки дитини, і без з'ясування котрих не можуть бути розкриті повністю конкретні обставини, причини та умови дитячої віктимізації. Це припущення співпадає з даними деяких дослідників [1; 3; 5-9; 11; 13-15], котрі вважають, що серед детермінант віктимізації чільне місце посідають саме віктимогенні характеристики особистості, що є первинними передумовами і зумовлюють вектор поведінки потенційної жертви, а ситуація має вторинне значення. Тому одним з пріоритетних завдань попередження віктимізації поведінки дітей та підлітків є вивчення віктимогенних властивостей їх особистості.
   З метою з'ясування сукупності віктимогенних якостей особистості підлітків, як психологічних складових їх віктимної поведінки, нами було здійснено пілотне психодіагностичне дослідження.
   Методика емпіричного дослідження. Емпіричне дослідження проводилось на базі восьмих класів середньої школи № 35 м. Севастополя. В ньому взяли участь 56 учнів восьмих класів, а також 5 педагогів, які викладають у цих класах, і 23 особи з числа батьків.
   Згідно з метою дослідження було сформульовано таку гіпотезу: у дітей підліткового віку існує певна сукупність особистісних якостей, що зумовлює їх віктимну поведінку; корекція цих якостей може сприяти зниженню рівня їх віктимізації. Під час дослідження вирішувалось два основних завдання: 1) виявлення груп учнів, які виявляють ознаки віктимної поведінки дуже часто, часто, рідко і ніколи; 2) з'ясування індивідуальних особливостей кожної з цих категорій учнів.
   Для вирішення першого завдання та виявлення ступеня прояву підлітками віктимної поведінки було здійснено анкетування учнів, педагогів, батьків за допомогою розробленої нами анкети. Анкета містила запитання, котрі допомагають з'ясувати трьохсторонню думку щодо частотності прояву ознак віктимної поведінки досліджуваними. Учням, педагогам і батькам пропонувалось вказати серед досліджуваних-підлітків тих, хто страждає (опиняється у ролі жертви) найбільш часто, часто, рідко і ніколи. Окремі запитання були спрямовані на з'ясування джерел віктимізації підлітків (дорослі, однолітки), її форм (дражнять, б'ють, обзивають тощо) і причин. Також визначалось яким типом жертви є підліток, які індивідуальні якості і які форми поведінки сприяють його віктимізації.
   Для виявлення індивідуально-психологічних якостей досліджуваних використовувався комплекс стандартних психодіагностичних методик: 1) методика виявлення акцентуацій характеру (К. Леонгарда); 2) методика дослідження стилів поведінки в конфлікті (К. Томаса); 3) методика визначення рівня шкільної тривожності (Філіпса); 4) методика вивчення форм агресії (А. Басса і А. Дарки). Вибір найбільш надійних методик, адекватних цілям, завданням дослідження й віковим особливостям досліджуваних, а також використання їх у комплексі, як взаємодоповнюючих, сприяло одержанню досить об'єктивних результатів.
   Результати емпіричного дослідження та їх обговорення.
   Анкетування дозволило отримати інформацію про ступінь віктимності поведінки досліджуваних з трьох джерел: 1) педагоги; 2) батьки; 3) підлітки. За результатами анкетування ми виявили такі умовні групи досліджуваних:
   I. Гіпервіктимні - підлітки, котрих дуже часто ображають, котрі найбільш часто страждають (опиняються в ролі жертви) внаслідок дій однолітків і дорослих.
   II. Віктимні - підлітки, котрих ображають досить часто, але дещо менше, ніж гіпервіктимних, однаки вони також часто опиняються в ролі жертв.
   III. Маловіктимні - підлітки, котрих ображають рідко, вони значно рідше, ніж віктимні, страждають внаслідок дій дорослих і однолітків.
   IV. Невіктимні - підлітки, котрих, на думку і учнів, і педагогів, і батьків, практично ніхто ніколи не піддавав стражданням, і котрі ніяким чином не виявляють ознак віктимної поведінки.
   В подальшому нами аналізувались джерела, чинники та форми віктимізації дітей з метою пошуку шляхів її попередження.
   Підлітки, котрих ображають найчастіше (умовно гіпервіктимні: 14 осіб - 25 %) страждають однаково часто як від однолітків, так і від дорослих (вчителів, батьків). їх ігнорують, обзивають, насміхаються над ними, сварять; більшість з них належить до пасивного типу жертв. Причини ж їх страждань здебільшого у бракуванні уваги та любові з боку батьків, а також певні фізичні дані або особливості поведінки (наприклад, набожність). Батьки і педагоги вважають, що такі індивідуальні якості, як боязливість, тривожність, агресивність, невпевненість у собі, замкненість, “уїдливість”, сприяють тому, що цих дітей ображають найбільш часто. Форми їх поведінки різні: дехто намагається відсторонитися від життя класу; дехто, навпаки, прагне пригорнути до себе якомога більше уваги, але даремно; декотрі ж, намагаючись відсторонитися від колективу, роблять дрібні “пакощі”.
   Школярі, котрих ми умовно віднесли до групи віктимних (16 осіб -28,6 %), також як і гіпервіктимні, однаково часто страждають від однолітків та від дорослих; їх також дражнять, підкреслюють їх фізичні недоліки та прагнуть “позбавитись” (виганяють з класу тощо).
   Найчастіше вони також пасивно реагують у зазначених вище ситуаціях. Причини ж їх страждань експерти вказують дуже різноманітні: це і перше кохання, хвороба та пов'язані з нею фізичні недоліки, алкоголізм батьків і відчутний “тиск” з їх боку, а також неадекватна поведінка на уроках. Вважають, що даній поведінці сприяють такі індивідуальні якості, як брехливість, невпевненість у собі, занижена самооцінка, боязливість, замкненість, тривожність, жадність, агресивність, а також “задиркуватість”. Форми поведінки у цій групі: хтось намагається бути непомітним, дехто, навпаки, хоче “відкрити душу”, а хтось із посмішкою, навмисно, додає іншим неприємностей.
   Підлітки, котрих ображають рідко (маловіктимні: 18 осіб - 32,1 %), страждають і від однокласників, і від учителів, але ніхто з них не вказав батьків в якості образників. Майже всі з них реагують активно, на відміну від двох попередніх груп підлітків. Найчастіше дорослі їм просто роблять зауваження, які стосуються демонстративної поведінки та гарячковості. Експерти вважають, що цьому сприяють такі індивідуальні якості, як надмірність, егоцентризм, “необузданість”, кокетство, “задиркуватість”, а також завищена самооцінка. Форми поводження цих підлітків зводяться до того, що вони активно намагаються довести іншим свою правоту, іноді користуються своїм “привілейованим” положенням.
   Групу умовно невіктимних підлітків (8 осіб - 14,3 %) склали здебільшого відмінники та “хорошисти”, котрих характеризують як відповідальних, добрих, старанних, порядних та захоплених дітей. Вони добрі друзі, багатьох називають “душею компанії”, завжди готові прийти на допомогу, можуть проявити організаторські здібності, їх поважають однокласники.
   З огляду на те, що умовно невіктимних підлітків виявилось лише 8 з 56 (14,3 %), для отримання об'єктивних даних з усіх груп було відібрано по 8 учнів - найбільш яскравих представників кожної з чотирьох категорій.
   Для визначення особистісних характеристик груп досліджених, перш за все, уявляється важливим вивчення наявних акцентуацій характеру підлітків, які визначались нами за допомогою методики К.Леонгарда. Результати дослідження за цією методикою систематизовано і представлено на рис. 1.
   Результати, отримані за методикою К.Леонгарда, свідчать, що у групі досліджуваних, умовно віднесених нами до гіпервіктимних, у 100 % (8 осіб) виражені збудливий та циклотимний типи акцентуацій характеру; у 87,5 % (7 осіб) сильно виражені гіпертимний, екзальтований, емотивний, демонстративний типи. У другій групі (віктимні) спостерігаються ті ж акцентуації характеру, але вони менш виражені, ніж у досліджуваних першої групи. А саме: у 87,5 % (7 осіб) домінують збудливий та гіпертимний типи акцентуацій характеру; у 75 % (6 осіб) - циклотимний; у 62,5 % (5 осіб) - екзальтований, емотивний, тривожний; і у 50 % (4 особи) - демонстративний тип. Водночас у досліджуваних, віднесених до групи маловіктимних менш виражені такі акцентуації: у 75 % (6 осіб) - гіпертимний та емотивний типи; у 62,5 % (5 осіб) - збудливий тип; у 50 % (4 особи) - екзальтований та циклотимний типи. Практично не виражено більшість акцентуацій у групи невіктимних досліджуваних, за винятком емотивного типу - у 100 % (8 осіб); циклотимного - у 87,5 % (7 осіб); гіпертимного та екзальтованого - у 75 % (6 осіб). Аналіз цих даних свідчить, що наявність акцентуацій характеру прямо пропорційна рівню віктимності досліджуваних: чим сильніше виражені акцентуації (збудливий, циклотимний, гіпертимний, екзальтований, демонстративний, емотивний), тим більше віктимогених проявів спостерігається у поведінці підлітків.

Рис. 1

   Здійснений теоретичний аналіз дає підстави припустити, що в осіб, котрим властиві риси віктимної поведінки, не сформоване настановлення на використання конструктивних стилів поведінки у міжособистісній взаємодії. Методика К. Томаса дозволяє визначити стилі поведінки не лише у конфлікті, а й у будь-якій ситуації суб'єкт-об'єктної взаємодії. Результати дослідження чотирьох груп за методикою К. Томаса представлено на рис. 2.
   Аналіз отриманих даних дозволяє зробити висновок, що для групи гіпервіктимних підлітків переважаючим стилем поведінки в конфлікті є суперництво (62, 5 %); для групи віктимних - пристосування (50 %); маловіктимні й невіктимні досліджувані найбільш часто обирають співробітництво (по 50 % у кожній групі). Слід зазначити, що досліджувані, умовно віднесені до груп гіпервіктимних і віктимних, обирають переважно такі стилі поведінки як суперництво та пристосування, при яких або один з учасників виграє, а інший програє, або обидва програють, адже йдуть на поступки. І тільки у ситуації співробітництва, котру обирають досліджувані, віднесені до груп маловіктимних і невіктимних, обидві сторони виграють. Тож, ми отримали дані, які можуть свідчити про те, що в осіб з вираженими ознаками віктимної поведінки не сформоване настановлення на використання конструктивних стилів поведінки у міжособистісній взаємодії.

Рис. 2

   Одним з можливих факторів віктимної поведінки ми вважаємо рівень загальної шкільної тривожності, який визначався нами за допомогою методики Філіпса. Ми припустили, що у досліджуваних, котрих ми умовно віднесли до груп гіпервіктимних і віктимних рівень шкільної тривожності за різними факторами може виявитись вище рівня тривожності досліджуваних, віднесених до груп маловіктимних і невіктимних. Одержані результати представлено на рис. 3.
   Під час аналізу результатів було встановлено, що рівень шкільної тривожності перших двох груп досліджуваних дійсно більш високий у порівнянні з групами маловіктимних і невіктимних підлітків. А саме: у гіпервіктимних найбільш високий рівень тривожності складають фактори страху ситуації перевірки знань і страху невідповідності очікуванням оточуючих - по 75 % (6 осіб); високий рівень склали фактори переживання соціального стресу, страху самовираження і страхи у відносинах з учителями - по 62,5 % (5 осіб) за кожним фактором.

Рис. 3

   У досліджуваних, віднесених нами до групи віктимних, також виражений фактор страху самовираження - 62,5 % (5 осіб), страху ситуації перевірки знань, страху невідповідності очікуванням оточуючих і загальної тривожності у школі - по 50 % (4 особи). У групи маловіктимних підлітків превалює лише фактор самовираження - 62,5% (5 осіб). В той час як у невіктимних досліджуваних жоден з показників шкільної тривожності яскраво не виражений (не більше 37, 5%).
   Отже, на підставі отриманих даних можна зробити висновок, що однією з особистісних якостей, що сприяють віктимізації підлітків, є підвищений рівень шкільної тривожності, а саме: страх ситуації перевірки знань, страх невідповідності очікуванням оточуючих, страх самовираження, страх у стосунках з учителями, а також переживання соціального стресу.
   На рис. 4 систематизовано розподіл показників форм агресивних і ворожих реакцій, отриманих за допомогою методики А.Басса і А.Дарки в чотирьох виділених нами групах. Наочними є відмінності за всіма показниками у кожній з чотирьох груп досліджуваних. При тому у перших трьох групах підлітків (гіпервіктимних, віктимних і маловіктимних) усі показники форм агресії вище показників, отриманих у групі підлітків, умовно віднесених нами до невіктимних.

Рис. 4

   Так, найбільш високий рівень у групі гіпервіктимних підлітків займає показник фізичної агресії - 75 % (6 осіб), також високий рівень займають показники вербальної агресії - 62,5 % (5 осіб) та індексу агресивності - 50 % (4 особи). У групі віктимних досліджуваних найбільш високим є показник вербальної агресії і негативізму - по 87,5 % (7 осіб) по кожному показнику, і виражений показник почуття провини - 62,5 % (5 осіб). У маловіктимних підлітків найбільш виражені показники негативізму - 87,5 % (7 осіб), вербальної агресії - 75 % (6 осіб) і роздратованості - 50 % (4 особи). Найбільш вираженим показником у досліджуваних, віднесених до групи невіктимних, є тільки один показник вербальної агресії - 50 % (4 особи).
   Ґрунтуючись на отриманих даних можна зробити висновок, що в осіб з ознаками віктимної поведінки рівень агресивних і ворожих реакцій вище, ніжу осіб, віктимність котрих не проявляється. Отже агресивність є одним з факторів, що сприяють віктимізації осіб підліткового віку.
   Висновки. Проблема віктимізації дітей і підлітків є сьогодні однією з найактуальніших і, водночас, практично недослідженою. Зростання рівня дитячої віктимізації зумовлюється широким спектром чинників. Теоретичний аналіз проблеми свідчить про те, що у механізмі віктимізації дитини беруть участь щонайменше чотири найважливіших компоненти: 1) ситуативні чинники віктимогенного характеру; 2) віктимогенні індивідуально-психологічні властивості дитини; 3) специфічний психоемоційний стан дитини; 4) віктимна (віктимогенна) поведінка. При тому провідним чинником дитячої віктимізації є віктимогенні індивідуально-особистісні характеристики дітей і підлітків.
   Ми припустили, що у дітей підліткового віку існує певна сукупність особистісних якостей, що спричиняють їхню віктимну поведінку, і ця гіпотеза знайшла своє підтвердження в ході проведеного емпіричного дослідження. Аналіз отриманих даних свідчить, що досліджувані підлітки з ознаками віктимної поведінки характеризуються: 1) підвищеною тривожністю, а саме: страх ситуації перевірки знань, страх невідповідності очікуванням оточуючих, страх самовираження, страх у відносинах з учителями, а також переживання соціального стресу; 2) агресивністю (рівень агресивних та ворожих реакцій вище у дітей, які найчастіше виявляють ознаки віктимної поведінки); 3) конфликтністю (в осіб, з вираженими ознаками віктимної поведінки не сформовані настановлення на використання конструктивних стилів поведінки у міжособистісній взаємодії; превалюють стилі суперництва та пристосування); 4) наявністю таких акцентуацій характеру, як збудливість, циклотимність, гіпертимність, екзальтованість, демонстративність та емотивність; вираженість акцентуацій характеру прямо пропорційна ступеню віктимності досліджуваних: чим сильніше виражені акцентуації, тим більше віктимогенних проявів спостерігається в поведінці підлітків.
   Здійснене нами дослідження, безумовно, не є вичерпним. Задля визначення ефективних засобів попередженні віктимізації представників зростаючого покоління необхідні подальші наукові розвідки, спрямовані на виявлення інших віктимогенних якостей цього контингенту. Проте вже отримані нами результати свідчать: певні властивості та якості дітей і підлітків утворюють специфічний віктимогенний комплекс, на який повинні бути спрямовані психопрофілактичні та психокорекційні заходи з метою попередження віктимізації дітей та підлітків.
   Узагальнюючи сказане, можна дійти висновку, що дослідження та аналіз сукупності віктимогенних властивостей дітей та підлітків, соціально-психологічних чинників становлення їх віктимної поведінки дозволить не лише визначити наявні чи потенційні ознаки віктимізації конкретних підлітків, а й диференційовано виявляти шляхи профілактики їх віктимної поведінки, серед яких виокремлюються заходи первинної і вторинної віктимологічної профілактики. При тому у вказаній системі профілактичних заходів основний акцент, на наш погляд, повинен бути зміщений на психокорекційну роботу, оскільки саме індивідуально-особистісні якості дітей та підлітків, як провідні психологічні чинники, сприяють становленню їх віктимної поведінки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Белоусова З.И., Гиренко СП. Проблемы виктимного поведения личности. - Запорожье, 1996.
2. Вандышев В.В. Виктимология: что это такое? - М., 1978.
3. Виктимологические исследования в мире. - М., 1995.
4. Виктимологические проблемы борьбы с преступностью: Сб.науч.тр. - Иркутск, 1982.
5. Дроздов О.Ю., Скок М.А. Проблеми агресивної поведінки особистості: навчальний посібник. - Чернігів: ЧДПУім.Т.Г.Шевченка, 2000.
6. Ильина С.В. Влияние пережитого в детстве насилия на возникновение личностных расстройств // Вопросы психологии. - 1998. - № 6. - С.65-74.
7. Коновалов В.П. Виктимность и ее профилактика // Виктимологические проблемы борьбы с преступностью. Сб. науч. тр. - Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1982. - С.25-31.
8. Мельникова Э.Б. Дети и подростки - жертвы негативных явлений. Основные аспекты виктимизации // Правозащитник. - 1999.- № 2. - С. 17-26.
9. Меньшикова Е. Жестокое обращение с детьми и его возможные отдаленные последствия // Психологический журнал. - 1993. - Т. 14. - № 6. - С.110-118.
10. Ожегов СИ. Словарь русского языка: 70 000 слов / Под ред. Н.Ю.Шведовой. - М.: Рус. яз., 1990. - С. 165.
11. Ривман Д.В., Устинов B.C. Виктимология. - СПб., 2000.
12. Скривджені діти. Аналіз проблеми / За ред. В.Г.Панка. - К., 1997.
13. Франк Л.В. Виктимология и виктимность (Об одном новом направлении в теории и практике борьбы с преступностью): Учеб. пособие для студентов юридического факультета. - Душанбе, 1972.
14. Христенко B.C. Психология жертвы. - Харьков, 2001.
15. Центров Е.Е. Криминалистическое учение о потерпевшем . -М., 1988.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com