www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Дитина в структурі «ідентифікаційної матриці» дорослого
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Дитина в структурі «ідентифікаційної матриці» дорослого

ДИТИНА В СТРУКТУРІ “ІДЕНТИФІКАЦІЙНОЇ МАТРИЦІ” ДОРОСЛОГО

   Побудова соціальної держави та формування соціальної політики, орієнтованої на охорону здорового розвитку і соціального становлення особистості дитини, ставить питання здійснення фундаментальних досліджень щодо виявлення детермінант даного процесу. Першим постає питання стосовно сприймання дорослими дітей та самої ситуації дитинства, що на нашу думку має проявлятися в упередженому ставленні дорослих до світу дитини, сформованого історією власного соціального розвитку. Тож метою нашого дослідження було вивчення соціальних репрезентацій у психіці дорослих людей (різних професій та соціального статусу) щодо їхніх уявлень про дітей та світ дитинства. В рамках поставленої мети дослідження передбачало вирішення наступних завдань: вивчення уявлень дорослих людей щодо дитини; співвіднесення досвіду раннього дитинства дорослих із їхніми вчинками стосовно власних дітей а також в професійній діяльності пов'язаній із сферою дитинства. Вирішення поставлених завдань має окреслити сферу наукових запитів розвитку та соціального становлення дітей, які окреслюються досвідом попереднього покоління.
   Уявлення про дітей, як наукова проблема, вивчалася французьким дослідником М. Ж. Шомбар де Лов, проте у вітчизняній науковій літературі наявні лише короткі відомості щодо отриманих результатів [5, с 110]. Сама ж психологічна категорія щодо побудови картини соціальної дійсності у свідомості людини в рамках теорії соціального пізнання отримала наукове визнання лише в середині 70-х років XX століття і проявилося в роботах наступних авторів, як: С. Московічі, А.Тешфела та К.Фрейзера; С. Фіске та Ш. Тейлор, Ф Серафіка, В. Деннона, Г.М. Андреева [1, с. 5]. Концепція соціальних репрезентацій французької дослідницької школи, представленої С. Московічі, охоплюючи наукову та буденну сферу знань, надає можливість пояснити закономірності мислення людей окремих груп та населення в цілому в сфері повсякденності. Виступаючи інструментом когнітивного пізнання, соціальні репрезентації детермінуються соціальними умовами життя, знаннями та досвідом і змінюються разом з ними. Таким чином, “ідентифікаційна матриця” уявлень дорослих про дітей формується на основі сумарної історії розвитку попередніх поколінь.
   Маючи за мету описати світ соціальних явлень дорослих людей щодо поняття “дитина” ми використали асоціативний тест, складений за аналогією тесту двадцяти відповідей М. Куна і Т. Макпартленда “Хто я?”. Вибірка нараховувала 1568 респондентів, які представляли відносно збалансовані групи різних категорій населення згідно статі, віку, освіти та професійної належності. Респондентам пропонувалося написати 20 слів-асоціацій на поняття “дитина”. Категорізація оціночних тверджень щодо уявлень дорослих про дітей була проведена методом експертних оцінок. Обробка отриманих даних здійснювалася методами кількісної та якісної статистики. Дослідження також передбачало пошук ранніх дитячих рішень респондентів, які можуть виконувати роль містка у перенесенні досвіду дитинства в актуальну ситуацію професійної роботи. Для цього групі респондентів, працюючих в сфері захисту дітей, було додатково запропоновано напівтруктуроване інтерв'ю. Обрана форма роботи передбачала створення довірливої атмосфери, де кожний учасник міг поділитися спогадами свого раннього дитинства, тими рішеннями, які були прийняті в дитячі роки та їх відголосками у сучасному дорослому житті.
   Результати дослідження переконливо засвідчило, що дії дорослих стосовно дітей, зазнають суттєвого впливу особистісних настановлень, які сягають корінням в досвід власного дитинства: “Коли я їду до дитячий будинок, я завжди беру апельсини, як колися мені їх привозив батько”; або “Я вважаю корисними лише соціальні програми для дітей, де є спілкування з природою. Дід мій любив і дбав про природу.”
   Дорослі, як засвідчує дослідження, при вирішенні питань щодо потреб сучасних дітей виказують свою орієнтованість на власні настановлення щодо дітей та дитинства. Дослідження засвідчило, що соціальні настановлення дорослих (атитюди) щодо ціннісного ставлення до дітей та дитинства формуються під впливом власного досвіду зростання і скеровуються в один із трьох напрямів, як-то: 1) повторення минулого досвіду: “В мене було гарне дитинства, нехай і наші діти мають таке”; 2) руху в діаметрально протилежному напрямі - побудови антисценарію: “Мене мати ввечері виганяла на вулицю, я ніколи не буду вирішувати власні проблеми за рахунок дитини”; 3) раціоналізації дитячих спогадів (як правило негативного порядку) : “Мене били, проте я ж виріс і все пішло на добро”.
   Лише 10 % респондентів висловили думку, що вони будуть уважними щодо потреб своїх дітей та пошуку адекватних способів їх задоволення. Можна сказати, що дана група є “вільною” від домінуючих упереджень щодо дітей і тим самим є здатною “бачити” актуальні потреби вікового розвитку дітей [8. С. 90-97].
   Дослідження асоціативного ряду поняття “діти” засвідчило, що найчастіше воно асоціюється із поняттям “радість, щастя”. Проте кореляційним аналізом не було виявлено жодного значущого зв'язку даної асоціації: він ніби переноситься в перспективну площину як варіанта можливого поєднання різних складових за певних умов та здобутків.
   Статистичний аналіз надав можливість зафіксувати невеликі по чисельності групи асоціативних категорій, які формуються у чотири напрямки, а саме: “Сигнали батьківства” та “Сигнали розвитку дитини”; “Об'єктність дитини щодо впливів батьків і суспільства” та “Суб'єктність дитини як самореалізація батьків”, що разом поєднуються через перший напрямок із перспективною категорією “радості”.
   Перший напрямок “Сигнали батьківства” батьків має три блоки. Перший - “відповідальність батьківських задач”, що базується на взаємному спілкуванні, батьківських задачах та компетенціях, включаючи при цьому і їхні можливі ризики; другий - “емоційно-ціннісний вклад батьків”, наповнений афективно-емоційними почуттями, фізично-емоціними затратами та невизначеними очікуваннями на продовження взаємних ціннісно-емоційних вкладів; третій -“оптимістичний прогноз” поєднує батьківський вклад із перспективою та оптимізмом. Саме ці три блоки першого напряму мають найбільшу спорідненість із категорією “радості”. Емоційно-ціннісна оцінка ситуації батьківства виступає ніби сигналом переорієнтації дорослим своєї ціннісної системи сприймання життя при вступі в період батьківства, де соціальна відповідальність, взаємне спілкування, розширення батьківських компетенцій та перелік завдань батьківства постають в колі найважливіших, досягнення яких стимулює до переживання радості.
   Другий напрямок - “Сигнали розвитку дитини” включає три блоки: перший окреслює соціальні умови зростання дитини (сім'я та родина, дитячий садок та школа, забезпечення); другий вказує на сигнали дитини щодо негараздів під час її зростання; третій підмічає позитивні сигнали дитини, які поєднані із порівняннями з природою (рослини, явища природи та образи цивілізації). Названі блоки отримали відповідні назви: перший - “Умови сімейного забезпечення”; другий -“Сигнали дитини щодо негараздів в процесі дорослішання”; третій -“Сигнали дитини природовідповідності”. Можна відмітити, що саме останній блок напрямку містить найбільше підсвідомого матеріалу, який приховується в образах природного змісту. Даний напрямок нагадує схему поведінкової парадигми “S - R”, де стимулом виступають сигнали дитини (візуальні позитивного та хворобливого змісту, аудіальні), а реакцією - задоволення їх дорослими у вигляді забезпечення (їжі, одягу, іграшок тощо).
   Третій напрямок “Об'єктність дитини на рівні сімейної та суспільної системи” нараховує 5 блоків. Перший вказує на значущість (світовий рівень майбутнього) взаємин чоловіка та жінки (сексуальних, дошлюбних та шлюбних), охорона яких потребує консультативної підтримки професіоналів щодо урегулювання поведінки дітей (проблемні взаємини, заклади опіки дітей, планування професійного розвитку дітей, егоїзм дітей, діти як об'єкт, негативні очікування батьків). Він отримав назву “Труднощі процесу тріангуляції”. Другий отримав назву: “Ризики спадковості” і виокремлює групу прихованого у розвитку дітей, пов'язаного із спадковістю, що проявляється у здібностях та ризикованій поведінці дітей і супроводжується емоціями та переживаннями дорослих негативного змісту.
   Третій блок - “Об'єкт підтримки гомеостазу соціальної системи”, - описує дітей з позиції соціальних норм на рівні майбутнього “громади і держави”, вказуючи на матеріальні затрати та компенсаторні наміри і бажання дорослих, що витікають із досвіду їхнього дитинства. Даний блок супроводжується батьківськими позитивними очікуваннями. Він фіксує роль і рівень актуалізації захисних механізмів гомеостатичної дії, що на побутовому житті проявляється в бажаннях людей “поринути знову у своє дитинство і повернути його хоч на невелику мить, повторюючи чи змінюючи його”. Особливостей такого механізму є відмежованість від реальної ситуації та поєднання емоційних переживань минулого із поведінковими проявами теперішнього. Даний механізм немає ніякого відношення до реального стану дітей і може навіть нести загрозу для їх соціалізації. Проте сила цього механізму полягає саме в підтримці стабільності показників соціального життя дорослих людей, як гарантів соціального становлення наступного покоління [2, с 7]. Слід відмітити, що підтримка рівноваги будь-якої системи особливо актуальна в критичні періоди її розвитку. Супровід даного процесу позитивними емоціями дорослих підтверджує дану гіпотезу.
   Четвертий блок - “Об'єкт научіння”, - характеризує дитину, в процесі набуття нею індивідуальності і виказує якості готовності/ неготовності до прийняття знань (інтелект, ставлення до речей та праці, компетентність, чутливість та турботливість). Даний блок характеризує дитину як об'єкта саме тому, що він включає категорію пасивності дитини. Проте він також включає і поняття індивідуальності дитини, що вказує на поєднання типового та індивідуального в її розвитку і за певних умов може виконати роль перемикача при здійсненні впливів на розвиток дитини. Враховуючи особливості вікового розвитку дитини, як-то: схильність до наслідування та імітації, особливості уявлень дітей, - що разом можуть слугувати як основою для маніпулятивних дій стосовно дитини, так і основою для створення середовища найближчої та перспективної зони розвитку дитини [2, 4, 8].
   П'ятий блок, - “Об'єкт традиційно-рекреаційного способу життя”, -характеризує рівень соціального оточення, в якому зростає дитини -послуги соціального оточення, традиції та рекреаційні можливості.
   В окресленому третьому напрямку “Об'єктність дитини на рівні сімейної та суспільної системи” асоціативних категорій поняття “об'єкт” балансує на межі з оригінальністю, індивідуальністю дитини, проявляючись у сприйманні дорослих в різних гранях дорослого життя: сексуально-подружнього та рекреаційно-традиційного способу життя; спогадів власного дитячого досвіду; передачі знань чуттєво налаштованим дітям; явища спадковості. Таким чином дитина виступає об'єктом впливів, рамки активності якої зумовлюються досвідом дорослих та традиціями суспільства, де все нове та неочікуване оцінюється емоційно негативно, а традиційне та очікуване (як-то спогади власного дитинства) сприймаються позитивно. Детермінованість подій в даному напрямку виступає провідним чинником, що має передбачити і виключити всі можливі ризики, забезпечуючи тим самим стабільні умови передачі досвіду від покоління до покоління, як норму, що ствердила свою здатність до підтримки загальної життєздатності суспільства [4, 6, 9].
   Четвертий напрямок “Суб'єктність дитини як батьківська самореалізація” поділяється на блоки. Перший відмічає емоційну реакцію “здивування” дорослих на прояви дитини, як-то: відкритість дитини, активність, настирливість наполегливість аж до впертості, що разом асоціюється із категорією “свободи” та “потенціалом”. Фіксація на потребах дітей “безпеки”, “належності та любові” виступають умовами розгортання даного процесу, вказуючи на умови формування прихильності. Даний блок передбачає також і наступний рівень задоволення потреб дитини - соціальний, який вказує на потреби дітей у повазі та визнанні та запускає пізнавальний інтерес, що є визначальним саме в розвитку дитини та її соціальному становленні. Проте даний чинник виступає дещо уособлено і має найменш значущі зв'язки порівняно із проказниками всього блоку. Можна передбачити, що дана категорія виступає за межі батьківської компетенції і передбачає перехід на нові рівні соціалізації дитини, які непідконтрольні батьківським впливам. Даний блок ми назвали “Потенціал первинної прихильності дитини”, що розгортається згідно наявного у дитини потенціалу та умов соціального оточення суспільної організації життя. Наступний блок даного напрямку засвідчує поняття “дитини” на рівні стимулів та бажань, що об'єднують потреби дорослих на психологічному рівні з їхніми батьківськими уміннями та умовами їх реалізації, а також з духовними та релігійними цінності, категоріями “повноти/балансу”, “належності” та “допомоги”. Категорії даного блоку окреслюють ціннісно-смислову сферу людини, де відчуття належності та духовності виступають смисловою рамкою розгортання батьківських функцій в реальних умовах сьогодення. Блок отримав назву: “Ціннісно-смисловий баланс батьківства”.
   Третій блок, відмічаючи предметні почуття батьків (інтелектуальні, естетична та моральні), фіксує циклічність щодо батьківських зусиль та процесу їхніх затрат ментального плану (роздумів над долею дітей та переймання їхнім життям, планування процесів їх підтримки та розвитку, обдумування наслідків вчинків та їх подолання тощо), що передують батьківській самореалізації. Даний блок відмічає значення диференціації усвідомлення питань процесу соціалізації дітей, та його сприймання не з позиції негативних приписувань дитині, а з позиції власних батьківських труднощів; віднаходження предметного вираження власних емоційних переживань як-то естетичного, інтелектуального чи морального сприймання вчинків дитини, що разом гарантує успіх соціалізації дитини та соціальний успіх батьківського становлення. Даний блок ми назвали “Труднощі циклу батьківської реалізації”. Даний третій напрямок асоціативних категорій засвідчує потенціал віднаходження шляхів запуску показників здорового функціонування системи на рівні індивіда (батьки - дитина), де чинником посилення виступає ступінь розвитку суспільства як соціальної системи, що проявляється на рівні умов соціального забезпечення та підтримки духовних цінностей людського життя.
   Описаний четвертий напрямок “Суб'єктність дитини як батьківська самореалізація” засвідчує, що дитина набуває ознак суб'єктності за умов ствердження здорових орієнтирів соціальної підтримки життя та ціннісно-смислової батьківської орієнтації, де труднощі батьківства співвідносяться із особливостями дорослої людини, а дітям надається безпечний та психологічно захищений простір для їх проявів задля зростання та соціального становлення. Даний напрямок виступає ніби результуючим всієї системи категорійних асоціацій. Проте слід відмітити і роль попередніх. Виокремлення дитини як об'єкта соціальних впливів надає можливість окреслити компоненти процесу соціалізації і упередити негативні його впливи та посилити позитивні. Саме переведення поняття “дитини” в категорію “об'єкта соціальної системи”, що складає “соціальний інститут дитинства”, робить процес соціалізації дитини успішним в умовах демократичного суспільства і стає загрозою розвитку індивідуальності дитини в умовах тоталітарності.
   Дослідження засвідчило, що інститут батьківства характеризується підвищеними емоційними реакціями дорослих стосовно дітей та вимогами соціальної батьківської відповідальності, що співвідноситься із поняттям ризику; а інститут дитинства - з візуальними (більшість) та аудіальними (меншість) проявами дитини позитивного (більшість) та хворобливого (меншість) змісту, що загалом співвідноситься із раннім віком дитини.
   Проведене дослідження надало можливість зробити наступні висновки. Сучасне ставлення дорослих до дітей та дитинства виявилося обумовленим тими настановленнями, які сягають своїм корінням у досвід прабатьківської сім'ї та узгодженими з їхнім соціальним статусом. Дослідженням виокремлено три напрямки перенесення досвіду власного дитинства в актуальну ситуацію: як повторення батьківського сценарію, створення антисценарію та раціоналізація отриманого травматичного досвіду. Дослідження засвідчило, що лише власні рішення спроможні відкрити особистості доступ до реального сприймання ситуації власного дитинства та актуальних потреб сучасних дітей.
   Виявлені дослідженням якісні ознаки, які формують “ідентифікаційну матрицю” уявлень про дітей дорослих людей вказують на пріоритетність емоційної складової, що тим самим ставить під загрозу об'єктивізацію процесу прийняття рішень стосовно дітей. Потреби вікового розвитку та соціалізації дітей сприймаються респондентами узагальнено, без належної диференціації, що само по собі не може мотивувати останніх до набуття спеціальних знань у даній сфері. Даний висновок співвідноситься із ідеєю Дж. Брунера про те, що слід навчати “категоріям” та удосконалювати ті, які використовуються, досягаючи їх ясності та чіткості а також рефлексувати свій досвід його успішного та неуспішного застосування.
   Ідентифікаційна матриця уявлень дорослих про дітей на початку XXI століття складає чотири напрямки формування: в двох перших фіксуються сигнали ідентифікації перебування людини в стадії дитини та процесу ціннісного переосмислення при вході дорослої людини в стадію батьківства; два наступних вказують на об'єктність та суб'єктність дитини. Об'єктне сприймання дитини забезпечує ефективність соціалізації дитини в умовах демократичного суспільства, другий вказує на важливість суб'єктно-суб'єктних взаємин, які забезпечуються зусиллям дорослих людей в напрямку батьківської самореалізації, що в своїй основі має циклічну природу.
   Проблема ставлення дорослих до дітей є міжнаціональною та міждержавною, що ставить перед світовою спільнотою значущість проведення порівняльних досліджень в означеній сфері знань.

ЛІТЕРАТУРА

1. Андреева Г.М. Психология социального познания. - М., 1997. -239 с.
2. Бевз Г.М. Тарусова Л.І. Соціальна політика держави в інтересах дитини: аналіз і концептуальна модель розбудови // Післядипломна освіта в Україні. Міжгалузевий науково-методичний журнал. № 2. - К., 2005. - С 16-22.
3. Берталанфи Л. История и статус общей теории систем // Системные исследования. Ежегодник. - М., 1973. - С. 20-36.
4. Крайг Г. Психология развития. - СПб.: “Питер”, 2000. - 992 с.
5. Москаленко В.В. Соціальна психологія: Підручник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 624 с
6. Олпорт Г. Становление личности: избранные труды. - М., 2002. - С.389-416.
7. Социальная психология. Краткий очерк. Под общ ред. Г.П. Предвечного, Ю.А.Шерковина. - М. Политиздат, 1975. - С. 65-105 с.
8. Bevz Н. Uwarunkowania uprzedzen wobec dzieci u doroslych // Sytuacja rodziny we wspolczesnym spoleczenstwie - doswiadczenia Europy Srodkowo-Wschodniej. - Lublin 2007. - С 90-97.
9. Kluckhon C. Values and value orientations in the theory of action / До\л/аггі a general theory of action /Ed. By T. Parsons. E. Shils./ Cam bridge. 1951. P.388.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com