www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Суб’єктний та інтеграційний підходи як методологія дослідження трансформацій жіночої ідентичності під впливом кризи пізньої зрілості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Суб’єктний та інтеграційний підходи як методологія дослідження трансформацій жіночої ідентичності під впливом кризи пізньої зрілості

СУБ'ЄКТНИЙ ТА ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ПІДХОДИ ЯК МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ТРАНСФОРМАЦІЙ ЖІНОЧОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІД ВПЛИВОМ КРИЗИ ПІЗНЬОЇ ЗРІЛОСТІ

   Актуальність. У сучасному суспільстві все більшої значущості набуває поняття ідентичності, яке охоплює і суб'єктивний час, і особисту діяльність, і національні, і гендерні, і вікові аспекти. Формування цілісної позитивної ідентичності стало однією з головних тем в українському психологічному співтоваристві, на початок XXI століття. Звернення до проблеми ідентичності пов'язане з посиленням інтересу до проблеми вибору, самовираження, отримання “сутнісного Я” в хаосі буття. Страх втратити ідентичність, не придбати її, незахищеність і невизначеність буття самості в століття НТР примушують рефлексувати про те, що раніше представлялося очевидним. У динамічних умовах сучасного суспільства для ідентичності тепер найбільш характерні нестійкість і пластичність. Самоідентичність сьогодні все більше сприймається не як раз і назавжди сформована даність, а як незавершений проект, що розвивається [12].
   Мінялися уявлення про природу людини, виникали нові ракурси бачення, нові підходи до розуміння, що є людина - до дослідження питання про природу жінки всі ці гносеологічні пристрасті відношення не мали [6]. Основні її параметри, як істоти пасивної, плотської, матеріальної в протилежність раціональному, активному, духовному були задані ще у філософії античності і залишилися такими аж до XXI ст. Зміна місця і ролі жінки в сучасному суспільстві зв'язана з фрагментарністю і суперечністю її існування, коли множинність сфер діяльності дестабілізують її колись стійку ідентичність. Відсутність єдиного соціального значення, з яким жінка могла ідентифікуватися, породжує пошук нових сенсів, що виконують умову стабільності і мінливості одночасно. Емансипація жінки, що відбувається в короткий по історичних мірках проміжок часу, до цих пір не може усунути цінності патріархату ні в суспільстві, ні в культурі, ні в жіночій самосвідомості [11]. Таке становище речей, що склалося у відношенні жінок, утрудняють її самоідентифікацію та, як наслідок, - заважають особовому зростанню, конструктивному подоланню вікових нормативних криз, відчуттю себе суб'єктом життєдіяльності.
   Постановка проблеми. Виходячи з актуальності проблеми трансформацій ідентичності в сучасному суспільстві, нас зацікавило питання, як саме змінюється ідентичність у жінок зрілого віку? Тому темою нашого дослідження стало трансформування жіночої ідентичності під впливом кризи зрілого віку. Постановка проблеми перетворення жіночої ідентичності у зрілому віці, методологія дослідження даного явища, психологічне розуміння генезису і умов становлення позитивної жіночої ідентичності має теоретичне і практичне значення в плані досягнення цілісної самоідентичності, особового зростання, самопізнання і духовності жінки.
   Адже, якщо пригадати Е. Фромма [21, с. 250-251], то потреба в ідентичності - одна з основних екзистенціальних потреб людини, що особливо актуалізується в період середньої дорослості. За Б.Г. Ананьєвим, основною психологічною проблемою зрілого віку стає ідентичність, самовираження і прийняття себе (тобто об'єктивізація особистості). Частіше за все ідентифікація зрілого віку ґрунтується на ідентифікації у області професійної діяльності, досягнень і статусу, а трудова діяльність виступає як умова і форма прояву зрілості [1].
   У жінок цей етап ускладнений тім, що з одного боку на них впливає наша нестабільна соціально-економічна ситуація в країні (зовнішня криза), з іншого - внутрішні кризи розвитку: клімактерій, криза середнього віку (екзистенціальна криза) [10; 16; 18; 20]. Також візьмемо до уваги, що жінки, яки зараз увійшли у вік зрілості, своє особистісне самовизначення, становлення особистісного професіоналізму - тобто основні етапи соціалізації, набували у час “радянського простору”, тоталітаризму, а зараз, у наш вік інформаційних технологій та появи нових професій та вимог до них - “устрій реального світосприйняття і світовідчуття індивіда страждає негативами затрудженої самоідентифікації” [15]. Було доведено, що провідною психологічною причиною виникнення кризи є протиріччя між сприйняттям жінкою себе як активного суб'єкта соціальної та творчої діяльності та переживанням фізіологічних та психологічних змін, притаманних клімактерію [4]. Також багато ускладнень при подоланні кризи ідентичності, прийняття себе накладають соціально-культурні стигми у відношенні ролі жінок в суспільстві та її соціального статусу. Все це ускладнює прийняття себе жінкою як суб'єктом життєдіяльності, життєтворчості, а саме повноцінному самовтіленню в життя.
   Аналіз останніх досліджень та публікацій. Еволюція проблеми ідентичності від появи перших зачаткових теоретичних форм до форм самостійного теоретичного знання простежується ще в працях античних філософів: Сократа, Платона, Аристотеля, і далі, аж до сучасних українських дослідників: Л.Ф. Бурлачука, П.І. Гнатенка, Е.Ю. Коржової, К.В. Коростеліної, В.Н. Павленко, О.С. Штепи.Починаючи з 90-х років XX століття, інтерес учених зосереджується на жіночій ідентичності. Проблему жіночої ідентичності досліджували українські вчені В. Агеєва, Т. Віноградова, Т. Говорун, І. Головашенко, П. Горностай, Т.Ю. Журженко, О. Забужко, О. Кікінеджі, І. Лебединська, Т. Мельник, М. Пірен, С. Павличко, В. Семенов, В. Суковата, Н. Чухим та ін.
   Але, не дивлячись, на великий інтерес до даної проблематики і наявність багатьох робіт, не одна з них не зачіпає проблему змін що відбуваються з жіночою ідентичністю у найвідповідальніший етап її життєвого становлення - пізній зрілості, коли перед нею виникає дилема, чи то подальшого продуктивного життя, чи то відчаю, розчаруванню, застою.
   Тому мета нашого дослідження полягає у визначенні особливостей перетворення жіночої ідентичності під впливом кризи пізньої зрілості та гендерних стереотипів. Проблематика цього дослідження безпосередньо зв'язана з завданнями, вирішенням яких займаються такі дві нові галузі наукової психології, як акмеологія та гендерна психологія. Імовірно, вирішення цих завдань надасть можливість, по-перше, більш якісному, повноцінному життю жінок у період “акме”, по-друге, благополучне розв'язання кризи жіночої его-ідентичності допоможе конструктивніше підійти до наступного етапу в своєму житті - старості.
   Виходячи з того, що область нашого дослідження досить молода та многогранна, відповідно і виникла потреба у методологічних засадах дослідження. До теперішнього часу в науці накопичений різноманітний методологічний і текстологічний матеріал, в якому різні теоретичні підходи до вивчення ідентичності взаємно доповнюють один одного, виділяючи як об'єкт дослідження різні сторони феномену ідентичності, але не існує комплексного інтегративного підходу, який би охоплював усі аспекти, прояви ідентичності.
   Відомим є факт, що в зрілості трансформація ідентичності -багатоплановий, складний, суперечливий процес, що зачіпає всі компоненти, рівні особи, які представляють собою зміну стабільних і критичних періодів, що є природною умовою і рушійною силою розвитку індивідуальності, власної самості [13]. На даний період немає жодного чіткого шляху дослідження цього явища. Феномен ідентичності має мультідисциплінарне значення, оскільки, вивчається різними науками (ідентичність жінки в зрілому віці трансформується під впливом інволюційних, екзистенційних, соціокультурних змін, тобто різних аспектів цілісного життя), швидше за все, адекватний підхід повинен поєднувати, синтезувати, як внутрішню самореалізацію, самовтілення так і зовнішній контекст.
   Тому, на наш погляд, таким адекватним підходом є інтеграційний - як методологія наукового пізнання, відмінною рисою якого є творчий і багатовимірний синтез концепцій, який “...опредметнює різні аспекти людського життя як в теоретико-методологічному, так і в дослідницьких стосунках” [14, с 74-75]. В інтеграційному підході особа розглядається, як багатокомпонентна система, схильна підтримувати гомеостаз, доцільну взаємодію з середовищем, здібна до адаптації, саморозвитку і генеруванню нових можливостей відповідно до ситуації, що склалася, і нових умов існування.
   Метою даної статті є представлення інтеграційного та суб'єктного підходів, як оптимальних для вивчення даної проблематики, особливо періоду “акме”.
   Стратегія інтеграційного підходу - збагнення природи людини, через супроводжування критичною рефлексією, інтеграцію, синтез різних підходів, логік, діагностичного і психотехнічного інструментарію. Суть цього підходу полягає в багатоплощинному, багаторівневому дослідженні, що припускає включення множинності компонентів, багатовимірності психічного феномену, що створює можливість якісного дослідження такого багатовимірного процесу, як перетворення множинних аспектів жіночої его-ідентичності в зрілому віці.
   Засновник цього підходу К. Уілбер, який в 1977р., представив “інтегральний підхід”, згідно якому різні школи філософії, психології, антропології, психотерапії розуміються не як конкурентні взаємно виключаючи дисципліни, а як підходи що взаємодоповнюють один одного. Проте автор у основі своєї концепції поставив східну філософію, пішов в теоретизування, відірване від наукового підходу [17; 19].
   Російські психологи значно просунули інтегральну психологію, висунувши принципи цілісності і єдності людської психіки. Розробкою принципів цілісності особи, в основному, займалися К.А. Абульханова-Славська, Б.Г. Ананьев, А.А. Бодалев. Відомі роботи Б.Г. Ананьева і А.А. Бодалева про феномен акме - вершину розвитку людини, Є. Вахромова про самоактуалізацію та М .Щербакова, що представив оригінальну кластерну теорію інтеграції [5; 8; 22].
   Методологія інтеграційного підходу при дослідженні динамічних систем, що трансформуються, під впливом криз полягає в наступних принципах:
   1. Принцип цілісності. Інтеграційний підхід дозволяє об'єднати тілесні переживання (відчуття), емоції, відчуття, мислення, духовні переживання і соціальну реальність в цілісність, і показати, за яких умов можливе досягнення справжньої цілісності і автентичності. Знімається проблема розділення “соціум-душа-тіло” (соціально-психосоматична єдність стає очевидною) [14].
   Методологічний принцип цілісності необхідний для реалізації такої мети як: побудова перспективних проектів вирішення кризових станів, трансформації і зростання особистості, з опорою на внутрішні ресурси самої особи. Принцип цілісності в психологічному дослідженні кризового феномену дає можливість розкрити глибинні зв'язки, розкрити субстанціональні властивості, суть і виявити тим самим якісну його визначеність, спосіб його існування та одночасно збудувати адекватну систему впливу на нього і його трансформації [там же].
   2. Генетичний принцип, або принцип розвитку, виражається в тому, що людська психіка, ідентичність, будь-якого рівня структурної і функціональної складності, має безліч потенційних напрямів свого розвитку. Ці напрями визначаються в критичних точках - точках кризового стану, де особа, робить вибір відносно шляху свого подальшого розвитку. Можна сказати, що в точці кризи ці системи знаходяться в стані тимчасової нестабільності і надзвичайно чутливі навіть до незначних зовнішніх впливів.
   3. Принцип позитивності. Констатуючи той факт, що репрезентацією досягнутою цілісною зрілою зго-ідентичністю є позитивне самовідношення при позитивному оцінюванні особистісних якостей [23, с 65], а також те, що позитивне самоприйняття, актуалізація своєї самості сприяють адекватному формуванню жіночої ідентичності на даному етапі свого життєвого шляху, то цей принцип приносить великий ефект як в підвищенні соціальної ефективності особи, так і поліпшенні її внутрішнього психологічного комфорту, задоволеності. Використання принципу позитивності також обумовлене тим фактом, що людина, налаштована на позитивні стани, є істотою з вищою життєвою енергією, з більш високим ступенем самоактуалізації, можливостями проявити себе в житті, в творчості, в соціумі.
   Відомим фактом є те, що зрілість - найбільш тривалий і значущий період онтогенезу (за різними джерелами до періоду зрілості відносять вік від 23-25 до 55-60 років), який характеризується тенденцією до досягнення найвищого розвитку духовних, інтелектуальних здібностей людини. Основним новоутворенням цього віку є досягнення особової зрілості, під якою розуміється “можливість освоєння внутрішнього світу, отримання доступу до духовності” [20, с 10].
   Для дорослої особи характерне прагнення втілити себе в життя, в чомусь не скороминущому, по людські цінному, суспільно значущому. Це виявляється в потребі розширити межі свого індивідуального буття, утілити, об'єктивувати себе у формах, непідвладних перебігу часу, зробити своє життя інтенсивнішим в сьогоденні. Дорослому віку властива продуктивність, тобто можливість творчого самовтілення в багатообразних продуктах своєї професійної і соціальної активності.
   Оскільки ми досліджуємо особливості ідентичності у жінок, яки переживають кризу пізньої зрілості у період клімактерію та мають різний соціальний статус (тобто дезінтегровані на внутрішньо психічному рівні (клімактерій) і дезадаптовані на соціально-психологічному рівні (безробіття, зміна соціального статусу тощо), то наступний підхід, який саме і відноситься до дослідження ідентичності середнього та пізнього онтогенезу особи, є суб'єктний підхід.
   Його попередники - Б.Г. Ананьев, С.Л. Рубінштейн (який в свій онтологічний підхід заклав уявлення про суб'єкта як про спосіб реалізації людиною своєї суті), А.В. Брушлинський. Основні представники - Л.І. Анциферова, А.А. Бодалев, М.В. Ермолаева, К.А. Абульханова-Славська, В.І. Слободчиков, Є.А. Сергиєнко, які відкрили шлях до дослідження дорослої людини, оскільки його не можна зрозуміти інакше, як саморозвиток. Тільки доросла людина, що володіє гармонійною ідентичністю і самосвідомістю, здатна перевертати власне життя у предмет практичних перетворювань. У цьому сенсі представляється переконливою думка А.В. Брушлинського про те, що методологічний принцип суб'єктності може виступити перспективною теоретичною основою для зближення різних напрямків і течій психологічної науки і поставити загальне для них концептуальне ядро вивчення психологічної реальності [7] (в даному випадку -перетворення ідентичності).
   З позицій суб'єктного підходу ні природні (біологічні) передумови, ні соціокультурні чинники не переходять прямо в зміст суб'єктності. Людина як суб'єкт не є сліпим продуктом соціальної дійсності. Ініціююче - творчий початок, який лежить в основі суб'єктності особи, має екзистенціальне значення для людини, виступаючи умовою її існування і розвитку. Особа як суб'єкт постає в якості психологічної та духовної унікальності, проявляючи незалежність від природного і соціального. Суб'єктний підхід стверджує, що самовизначення в розвитку дорослої людини припускає виявлення особою міри і можливості соціальної детермінації її унікального внутрішнього світу, її духовного буття [9].
   Основні положення суб'єктного підходу можна описати таким чином: суб'єкт - людина на вищому рівні свого розвитку - відрізняється цілісністю, автономністю, гранично індивідуалізована. Суб'єкта характеризує якісно певний спосіб самоорганізації, саморегуляції особи, спосіб узгодження зовнішніх і внутрішніх умов здійснення діяльності в часі, центр координації всіх психічних процесів, станів, властивостей, а також здібностей, можливостей і обмежень особи по відношенню до об'єктивних і суб'єктивних цілей, домагань і завдань діяльності.
   Л.І. Анциферова [2, с. 27-42] відзначає деякі найбільш важливі прояви суб'єктного початку в людині в ході її розвитку. Перш за все, вони виявляються не у внутрішній мотивації, а в творчому характері породжуваної суб'єктом активності. “Креативний початок суб'єкта може бути виражено різною мірою, обставини життя накладають на нього істотні обмеження: іноді творчі моменти виявляються лише у віртуальних світах індивіда (уявні світи, фантазії). Але, все же, по самій своїй природі людина креативна” [там же с 34-35]. Особливий напрям творчості людини - це творення ним себе, свого внутрішнього світу, власного душевного життя. Суб'єктний підхід дозволяє намітити шлях дослідження дорослої людини, пов'язуючи цей розвиток з напруженим процесом душевного життя людини, з її здібністю використовувати для самотворення онтогенетичну рефлексію, що викликає у внутрішньому світі людини (самоідентичності) поступальні зміни.На етапі зрілості в результаті проходження кризи “середини життя” суб'єктність людини знаходить тенденцію до змістовної зміни: вона характеризується спрямованістю углиб себе, переважанням саморозуміння і самовдосконалення. Суб'єктність характеризується повною мірою здатністю проводити зміни в собі і, як наслідок, у навколишньому середовище. Це обумовлено наростанням рефлексії, саморозуміння, підвищеною відповідальністю. Породження нових смисложиттєвих і ціннісних орієнтації забезпечує можливість подолання ситуативних обмежень в плані життєтворчості. Задоволеність працею визначається приматом мети над умовами. Виявляється тенденція до осмислення життя в цілому, його змісту і межу просторі та часі [9, с 181-184].
   Науковий підхід до вивчення людини як суб'єкта дозволяє розглядати її як цілісну, структуру яка сама себе усвідомлює, носія пізнавального і діяльного початку, витоку активності, направленого, перш за все, по відношенню до самої себе, до власної ідентичності. У цьому контексті суб'єктність, цільність, інтегрованість проявляє себе як міра виявлення суб'єктного початку в людині, а механізмами її становлення є: саморозуміння (глибинна рефлексія), позитивне відношення до себе, аутосимпатія, самосприйняття (тобто локус контролю), самоактуалізація, особливості смисложиттєвих і ціннісних орієнтацій; задоволеність життям та зріла позитивна его-ідентичність виступають, як узагальнені показники успішності самоактуалізації суб'єкта. Тобто трансформування зго-ідентичності в напрямку актуалізації самості, самозміна суб'єкта становиться його головною сенсожиттєвою метою.
   Виходячи з всього вищевикладеного та у відповідності схеми психолого-феноменологічного конструкту ідентичності (ПФК-ідентичності), який був представлений в попередній статті [3], нами був підібраний комплекс психодіагностичних методик у який увійшли: як методики які діагностують статуси особистісної, гендерної та професійної ідентичності, так і методики які дозволяють, окремо, дослідити всі важливі, для жіночої ідентичності, складові всього конструкту его-ідентичності.
   Методики, що ввійшли у схему дослідження жіночої его-ідентичності:
   1. Методики що досліджують тілесну ідентичність - невербальна методика оцінки рівня задоволеності своїм тілом (САРТ), опублікована W.Wooley, Samuel Roll; методика визначення душевної рівноваги, розроблена С. Степановим.
   2. Методика що досліджує статус особистісної ідентичності -методика дослідження особистісної ідентичності Л.Б. Шнейдер (МИЛИ).
   3. Методики що досліджують самоідентичність - тест вимірювання рівня самоактуалізації особистості (САМОАЛ) Є. Шострома (адаптація Н.Ф. Калини); методика дослідження самоставлення (МИС) (Р.С.Пантелеев, 1989); Самооцінка рівня онтогенетичної рефлексії особистості, опублікована Фетискіним Н.П., Козловим В.В., Мануйловим Г.М.
   4. Методики що досліджують соціальну ідентичність - опитувальник оцінки рівня задоволеності якістю життя, автор Н.Є.Водоп'янова; самооцінки рівня соціальної креативності особистості, опублікована Фетискіним Н.П., Козловим В.В., Мануйловим Г.М.5. Методики що досліджують статус та маркірування гендерної ідентичності, а також гендерні стереотипи - методика дослідження гендерної ідентичності Л.Б. Шнейдер  (МИГИ); питальник С. Бэм, звичайний та модифікований варіант для вивчення схильності особи до стереотипів маскулінність/фемінінність.
   6. Методика що досліджує світоглядну ідентичність - тест смисложиттєвих орієнтацій розроблений Д.О. Леонтьєвим (СЖО).
   7. Методика що досліджує рівень професійної ідентичності -методика дослідження професійної ідентичності Л.Б. Шнейдер (МИПИ).
   Психодіагностичний комплекс формувався на основі прийнятого в дослідженні конструкту его-ідентичності. Апробований психодіагностичний інструментарій, адекватний цілям і завданням дослідження, містить 13 методик, які дозволяють комплексно дослідити всі складові, рівні ПФК- жіночої ідентичності, та її статуси.
   Залучення до методичного апарату дослідження даних методик та відповідних їм емпіричних показників виконувалося на підставі таких критеріїв: концептуальна обумовленість методу, висока валідність, форма отримання результатів, психометрична надійність, а також принципів додатковості - дані отриманні після проведення емпіричного дослідження повинні всебічно представляти предмет дослідження - тобто в якісних і кількісних показниках; достатньої кількості вибраних методик.
   Висновки. Потреба в ідентичності - одна з основних екзистенціальних потреб людини, що особливо актуалізуються в період пізньої дорослості, коли людина переживає екзистенціальну кризу, останній підсумковий етап самовизначення, самовтілення.
   Суб'єктність є центральне утворення людської реальності, що виникає на певному рівні розвитку людини, а саме на особовому рівні, як компонент самоідентичності, духовності. Поняття суб'єктності представляє собою особливого роду цілісність, его-ідентичність.
   Здібність до інтеграції всіх компонентів ідентичності у зрілому віці, є основним критерієм позитивної зрілої ідентичності, що приводить до переосмислення людиною себе як суб'єкта соціальної активності і особовому розвитку через позитивне переструктурування ідентичності. Низька здатність до інтеграції веде до формування деструктивних реакцій особи.
   Для розвитку дорослої людини необхідне постійне креативне творіння себе самої. Особа як суб'єкт творить себе, створюючи свій унікальний внутрішній світ, - в цьому полягає духовне буття людини і це забезпечує свободу від будь-якого зовнішнього примушення і тиску.
   Тому, саме, суб'єктний та інтеграційній підходи доцільно застосовувати при дослідженні такого феномену, як ідентичність, актуалізація якої і являється основним завданням зрілості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. - М.: 1980. - Т.1.
2. Анциферова, Л. И. Психологическое содержание феномена субъекта и границы субъектно-деятельностного подхода /Л. И. Анцыферова//Проблема субъекта в психологической науке. - М., 2000.
3. Базика Є.Л. Проблема трансформування ідентичності жінок зрілого віку. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д.Максименка. Т.Х, част. 4. - Київ, 2008. - С 30-39.
4. Бацилєва О.В. Особливості ставлення до себе жінок, які перебувають у клімактеричному періоді: Дис. ... канд. психол. наук: 19.00.01/ Київський інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, 2004. - 157 с.
5. Бодалев А. Вершина в развитии взрослого человека
6. Брандт Галина. Природа Женщины. - Virtus RSS/OSSF, 2000. -115 с.
7. Брушлинский, А. В. Проблема субъекта в психологической науке /А. В. Брушлинский // Субъект: мышление, учение, воображение. -М.: ИПП; Воронеж: НПО “МОДЭК”, 1996.
8. Вахромов Е. Психологические концепции развития человека: теория самоактуализации. - М., 2001.
9. Ермолаева М. В. Субъектный подход в психологии развития взрослого человека (вопросы и ответы): Учеб. пособие / М. В. Ермолаева. - М., 2006. - 200 с.
10. Ефименко В.Л. Депрессия в пожилом возрасте. - Л., 1975.
11. Ершова Н. М. Трансформация самоидентификации современной женщины: между полом и гендером: Автореф. дис. канд. филос. наук. - Екатеринбург, 2005. - 25 с.
12. Заковоротная М.В. Идентичность человека. Социально-философские аспекты. Ростов-на-Дону, Издательство Северо-Кавказского научного центра высшей школы. 1999. - 175с.
13. Карнаух М.П. Кризис как движущаяся сила развития личности // Кризис как иррациональное явление: Сб. материалов межвузовской научной конференции. Вып.З / Под ред. A.M. Арзамасцева. -Магнитогорск: МГТУ, 2004. - 150 с.
14. Козлов В.В. Работа с кризисной личностью: Методическое пособие. - М.: Психотерапия, 2007. - 336с.
15. Кохановский В.П., Лешкевич Т.Г., Матяш Т.П, Фатхи Т.Б. Основы философии науки: Учебное пособие для аспирантов. Ростов н/Д: Феникс, 2004. - 608с.
16. Ливехуд Б. Кризисы жизни - шансы жизни. Развитие человека между детством и старостью. - Калуга, 1994.
17. МайковВ. Интегральная философия Кена Уилбера.
18. Психология человека от рождения до смерти. Под общ. ред. А.А. Реана. - СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. - 656 с.
19. Уилбер К. Интегральная психология. - М., 2004.
20. Хухлаева О.В. Психология развития: молодость, зрелость, старость. - М.: “Академия”, 2006. - 208 с.
21. Хьелл Л., ЗиглерД. Теории личности - СПб.: Питер, 2001. - 608 с.
22. ЩербаковМ. Кластерная теория интеграции
23. Шнейдер Л.Б. Личностная, гендерная и профессиональная идентичность: теория и методы диагностики. - М.: 2007. - 128 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com