www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Теоретико-методологічні аспекти проблеми розвитку самосвідомості школярів у контексті процесу формування духовності особистості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Теоретико-методологічні аспекти проблеми розвитку самосвідомості школярів у контексті процесу формування духовності особистості

І. В. Яворська-Вєтрова

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ САМОСВІДОМОСТІ ШКОЛЯРІВ У КОНТЕКСТІ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

   Стаття присвячена розгляду концептуальних засад розвитку самосвідомості школярів у контексті онтогенетичного аспекту проблеми формування духовності особистості.
   Ключові слова: самосвідомість, особистість, духовність.
   В сучасних умовах розвитку суспільства проблема самосвідомості особистості набуває особливої гостроти. Процес входження у відкрите демократичне суспільство вимагає від людини соціальної активності, відповідального ставлення до своїх вчинків і життя взагалі, здатності оптимально адаптуватися, знаходити своє місце в суспільних умовах, що швидко змінюються, високого рівня самостійності, уміння здійснювати вибір на багатоальтернативній основі. Чільне місце у цих процесах займає духовне становлення особистості як “особливий вимір людського існування і одна з головних рушійних сил людини” [2, с 7].
   Однією з вимог сучасного суспільства і у той самий час однією з цінностей, що набуває домінуючого значення, є успішність особистості, як у соціально значущій діяльності, так і у життєдіяльності в цілому. Це, у свою чергу, актуалізує проблему розвитку самосвідомості, саморозуміння, формування ціннісного ставлення до самого себе, сприйняття себе як гідної, успішної особистості. Розуміючи духовність, за М.Й. Боришевським, як “багатовимірну систему в структурі свідомості та самосвідомості особистості, у яких віддзеркалюються її найактуальніші морально релевантні потреби, інтереси, погляди, ставлення до навколишньої дійсності, до інших людей, до самої себе, що стали субґєктивно значимими регуляторами активності”, самосвідомість, у свою чергу, є “ключем до розкриття найскладніших, найінтимніших утворень у структурі особистості, до яких, безумовно, належить духовність” [4, с 27-28]. Таким чином, актуальність теми дослідження визначається насамперед тим, що підростаюча особистість поставлена вимогами суспільства у такі умови, коли від її власної активності, що ґрунтується на сприйнятті, розумінні та розвитку себе в контексті багатовимірності життя, багато у чому залежить її успішність.
   Вивчення проблеми самосвідомості, її структурних складових та продуктів є складною, багатоплановою науково-психологічною проблемою, на що вказують численні дослідження. Фундаментальність проблеми, її системність, полікомпонентність висвітлюється у працях Б.Г. Ананьева, С.Л. Рубінштейна, Н.І. Сарджвеладзе, П.Р. Чамати, О.М. Леонтьева, І.С. Кона, В.В. Сталіна, А.А. Налчаджяна, B.C. Мухіної, М.Й. Боришевського та ін.Аналіз численних теоретичних та експериментальних досліджень, проведених вітчизняними та зарубіжними науковцями, виявив наявність різних підходів до визначення поняття “самосвідомість”, психологічних особливостей розвитку цього феномену на різних етапах онтогенезу. Аналіз наукової літератури дозволяє зробити висновок про те, що на даний час у психологічній науці немає чіткого визначення поняття “самосвідомість особистості” та його розуміння. Про це свідчить звернення при розгляді феномену самосвідомості до таких понять, як “Я-концепція”, “Я”, “образ Я”, “Я-система” (“Я реальне”, “Я ідеальне”, “Я теперішнє”, “Я майбутнє” тощо), “ідентичність”, “самість”, “самооцінка”, “самоставлення” і т. ін. Різноманітними є також підходи до розуміння особливостей структури цього психологічного конструкта та специфіки його функціонування у різних вікових періодах.
   Так, У. Джеме, розглядаючи феномен особистості, визнавав тотожність нашого “я” і нашої особистості, одночасно диференціюючи у ньому “дві сторони”: особистість і “я”. Він вказував: “Про що б я не думав, я завжди у той самий час більш чи менш усвідомлюю самого себе, своє особисте існування. Разом з тим адже це я усвідомлюю, отже моя самосвідомість є ніби подвійною - частково такою, що пізнається, і частково такою, що пізнає; частково об'єктом і частково суб'єктом” [5, с 7].
   І.М. Сеченов надавав так званим системним чуттям, тобто чуттям, повґязаним з внутрішніми системами людського організму, особливого значення у здатності людини виділяти себе з навколишнього світу і створювати уявлення “Я” і “не Я”. Чуттєвою основою самосвідомості І.М. Сеченов вважав ті знання людини про саму себе, які вона набуває у процесі життя.
   До проблеми самосвідомості у вітчизняній психології звертався у своїх працях Б.Г. Ананьев. Учений трактував самосвідомість як системоутворююче начало внутрішнього світу людини. При цьому вчений також диференціював самосвідомість і особистісне “Я” людини, розглядаючи “Я” і всі його складові як продукти самосвідомості.
   Механізмом формування “Я” і “не Я” особистості Б.Г. Ананьев вважав “перенесення”. У результаті спостереження за поведінкою людини або багатьох людей у подібних ситуаціях випрацьовується уявлення, а потім і поняття про певну психологічну якість, рису людини. Потім відбувається перенесення цієї якості на себе, в результаті виявляється міра присутності цієї якості у людини, її вираженості, форми вияву, рівня розвитку тощо. Сфера перенесених на себе психологічних особливостей іншого поступово розширюється - від окремих якостей, що проявляються в окремих актах поведінки, до більш глибинної системи особистісних рис, що характеризують лінію поведінки людини у цілому.
   Усвідомлення себе, стійке емоційне ставлення до себе стає характерологічною рисою особистості. За Б.Г. Ананьєвим, воно завершує структуру характеру, забезпечує його цілісність, виконуючи функцію саморегулювання та самоконтролю, сприяючи створенню і стабілізації внутрішньої єдності особистості [1].
   С.Л. Рубінштейн особливо підкреслював дієву регулятивну сторону самосвідомості. Він вказував: “Завершуюче питання, що постає перед нами у плані психологічного вивчення особистості, це питання про її самосвідомість, про особистість, як “я”, яке у якості суб'єкта свідомо присвоює собі все, що робить людина, відносить до себе всі справи і вчинки, що здійснюються нею, і свідомо приймає на себе за них відповідальність у якості їх автора і творця” [7, с 129].
   Природі та сутності самосвідомості особистості, основним формам її прояву у дітей, шляхам самопізнання та різноманітним засобам його активізації присвячена праця П.Р. Чамати [8]. Предметом, змістом самосвідомості вчений визначає насамперед фізичну організацію і власну психіку людини: “Пізнаючи себе, людина насамперед пізнає будову свого тіла і функції його окремих органів. ...Усвідомлюючи свою психіку, людина насамперед усвідомлює свої психічні процеси, тобто своє сприймання, свою пам'ять, свою увагу, свою мову, своє мислення тощо, бо вона щодня сприймає, пам'ятає, розмовляє, мислить, виявляє волю, увагу. Отже,психічні процеси є важливою стороною змісту самосвідомості людини” [8, с 11]. Наступним надбанням самосвідомості стають психічні властивості людини - спостережливість, допитливість, уважність, вдумливість, наполегливість, працьовитість, здібності, темперамент, характер, ідеали, переконання - і психічні стани, що проявляються у підвищеній або зниженій життєдіяльності, збудженості, бадьорості, загальмованості, веселості, пригніченості тощо.
   Предметом самосвідомості людини, за П.Р. Чаматою, стають її дії та вчинки, їх мотиви й цілі, а також знання та вміння особистості. “Психологічний аналіз дій і вчинків допомагає людині розібратися, чи задоволена вона своїми діями, чи ні, і робити для себе висновки на майбутнє” [8, с 12]. Оточення інших людей, спілкування з ними робить “невід'ємним змістом” самосвідомості людини усвідомлення не лише свого ставлення до зовнішнього світу й інших людей, а й усвідомлення ставлення інших до людини, а також усвідомлення свого місця в житті і в суспільстві.Істотною стороною змісту самосвідомості людини П.Р. Чамата вважає усвідомлення свого власного становлення і розвитку. “Воно проявляється у здатності людини знаходити схоже і відмінне у своїй особистості на різних етапах розвитку, в здатності відтворювати у пам'яті всі основні події свого життя в тій послідовності, в якій вони відбувалися, в здатності зберігати єдність своєї особи на фоні безперервних її змін, в здатності враховувати минуле у теперішньому, передбачати майбутнє тощо” [8, с 14].
   Формами вияву самосвідомості вчений вважає численні й різноманітні властивості особистості, які можуть бути як позитивними, так і негативними. Позитивні властивості П.Р. Чамата поділяє на три групи.
   Перша група - властивості, пов'язані, головним чином, з пізнавальною діяльністю людини. До них належать “самовідчуття”, “самоспостереження”, “самооцінка”, “самоаналіз”, “самокритичність”. Вони вказують на здатність людини спостерігати за собою, відчувати себе, оцінювати, мислити, аналізувати себе, критично ставитися до себе.
   Друга група - властивості, пов'язані, головним чином, з вольовою діяльністю людини. Серед них: “стриманість”, “витримка”, “самовладання”, “самодіяльність”, “самоконтроль”, “самодисципліна”, “самовиховання” тощо. У цих властивостях виявляється здатність людини володіти собою, здатність до саморегуляції, здатність керувати своєю поведінкою і діяльністю.
   Третя група - властивості, пов'язані, головним чином, з “емоціональною стороною психічної діяльності людини”. До них належать “самопочуття”, “самоповага”, “почуття відповідальності”, “почуття обов'язку”, “почуття сорому”, “самолюбство”, “честолюбство”, “почуття власної гідності”, “совість” і т. ін. У них знаходять свій вияв ставлення людини до суспільних подій і явищ, до інших людей, до самої себе.
   У свою чергу, негативні форми прояву самосвідомості виявляються у невмінні людей розбиратися у своїх фізичних і психічних станах, правильно оцінювати свої здібності, контролювати свої вчинки і дії, критично ставитися до себе, в нездатності стримувати себе, володіти собою, здійснювати саморегуляцію поведінки.
   Учений підкреслює, що найважливіша роль у формуванні якостей самосвідомості належить “навчанню і вихованню, у процесі яких особистість, пізнаючи інших людей і їх ставлення один до одного, тим самим пізнає і саму себе, ті чи інші якості у собі” [8, с 16]. Формування самосвідомості особистості, її позитивних і негативних якостей залежить від того, як конкретно складаються умови її життя, взаємини з оточуючими, від місця, яке займає особистість у соціальній групі чи колективі, від міри участі її у житті цієї групи, навчальній і трудовій діяльності, рівня знань, умінь, загального рівня культури середовища, у якому формується особистість.Спроба багатовимірного підходу до дослідження проблем самосвідомості здійснена І.І. Чесноковою [9; 10]. Насамперед, дослідниця підкреслює, що самосвідомість у психічній діяльності виступає як “особливо складний процес опосередкованого пізнання себе, розгорнутий у часі, пов'язаний з рухом від одиничних ситуативних образів через інтеграцію подібних численних образів у цілісне утворення - в поняття свого власного Я як суб'єкта, відмінного від інших суб'єктів" [9, с 89]. Різноманітні переживання, що супроводжують складний і багатогранний процес самопізнання, узагальнюються в емоційно-ціннісне ставлення особистості до себе. Самооцінка, яка інтегрує у собі узагальнені результати пізнання себе та емоційно-ціннісного ставлення до себе, включається в регуляцію поведінки особистості. Таким чином, за І.І. Чесноковою, в реальній життєдіяльності особистості “самосвідомість проявляється у нерозривній єдності своїх окремих внутрішніх процесів - самопізнання, емоційно-ціннісного ставлення до себе і саморегулювання поведінки у найрізноманітніших формах взаємодії людей у суспільстві” [9, с 89-90].
   Таким чином, І.І. Чеснокова підкреслює, що самосвідомість є динамічним утворенням психіки, і ця динаміка проявляється не тільки у процесі онтогенезу, а й у повсякденному функціонуванні. Такий підхід, у свою чергу, дає можливість зрозуміти реально діючі результати пізнання себе, емоційно-ціннісного ставлення до себе і рівня саморегуляції, виявити причини тієї чи іншої форми їх прояву, а також врахувати внутрішню динаміку процесу самосвідомості, співвідношення її внутрішніх складових та їх вплив на детермінацію поведінки.
   Авторка здійснила ретельне теоретичне дослідження кожної з трьох виділених складових самосвідомості - самопізнання, емоційно-ціннісного ставлення та саморегуляції.
   Виходячи з основного гносеологічного принципу, що характеризує пізнання як відображувальний, опосередкований процес, І.І. Чеснокова вказує: оскільки будь-яка річ чи явище можуть бути пізнані тільки через співвідношення з іншими речами чи явищами, тільки через процес встановлення їх численних взаємозв'язків, так і “самопізнання людини може здійснюватися лише через ставлення даної людини до інших людей, через різноманітні форми зв'язку її Я з Я інших” [9, с 91]. Таку ж думку висловлював С.Л. Рубінштейн у праці “Проблеми загальної психології”: “Я справді не може бути розкрите тільки як об'єкт безпосереднього усвідомлення, через ставлення тільки до самого себе, відокремлено від ставлення до інших людей (інших конкретних “я”). У цих взаємовідносинах кожне конкретне “я” виступає як об'єкт іншого конкретного “я”, яке також є об'єктом для мене” [7].
   Динамізм самої реальної дійсності і взаємовідносин з іншими людьми спонукає особистість до адекватної адаптації в змінюваних соціальних умовах, до постійного звернення до свого Я, вдосконалення знань про себе з метою більш диференційованої регуляції поведінки. Таким чином, самопізнання як процес виявляється у безперервному русі від одного знання про себе до другого знання, його уточненні, поглибленні, розширенні, що, у свою чергу, свідчить про невичерпні можливості як змістової, так і функціональної сторін самосвідомості.
   Самопізнання, за І.І. Чесноковою, “складний, багаторівневий процес, індивідуалізовано розгорнутий у часі” [9, с 95]. Механізмом переходу з першого рівня самопізнання, який здійснюється через різні форми співвіднесення себе з іншими людьми, до другого рівня є перенесення (що співпадає з викладеним вище баченням П.Р. Чамати).
   На першому рівні самопізнання, який виступає основним і єдиним на ранніх онтогенетичних етапах розвитку людини, формуються певні відносно стійкі уявлення про своє Я, окремі образи самого себе і своєї поведінки, ніби “прив'язані” до конкретної ситуації, конкретного спілкування. Основними внутрішніми прийомами такого самопізнання є самосприйняття і самоспостереження.
   Для другого рівня самопізнання характерним є те, що співвіднесення знань про себе переходить із системи “Я - інші люди” у систему “Я -Я”. На даному рівні основними внутрішніми прийомами є самоаналіз і самоосмислення. Охарактеризувавши ці процеси, І.І. Чеснокова робить висновок: “Узагальнений образ свого Я, що виник із окремих, одиничних, ситуативних образів, містить загальні, характерні риси і уявлення про свою сутність, суспільну цінність. Цей узагальнений образ виражається у відповідному понятті про себе... Воно (поняття) значною мірою впливає на весь устрій психіки, світосприйняття у цілому, обумовлює основну лінію поведінки, навіть у складних життєвих умовах” [9, с 99].
   Глибина і чіткість пізнання себе, міра усвідомлення себе залежать від комплексу індивідуально-психологічних особливостей людини, розвитку абстрактно-логічного мислення, аналітичних здібностей, рівня розвитку потреби у самопізнанні, а також специфіки умов формування особистості, особливостей онтогенезу її духовних надбань.
   У якості наступного компонента самосвідомості І.І. Чеснокова виділяє “специфічний вид емоційних переживань, у яких відображається власне ставлення особистості до того, що вона дізнається, розуміє, “відкриває” стосовно самої себе, тобто найрізноманітніші її самоставлення” [9, с 108-109]. Таким чином, самопізнання і певна система переживань проявляються в єдності у кожному акті самосвідомості.
   Дослідниця вказує, що інтегративна тенденція спостерігається і у розвитку емоційної сфери самосвідомості. “Із багатьох переживань різних емоційних станів, почуттів особистості відносно самої себе у різні вікові періоди розвитку, у міру розширення її емоційного досвіду складається більш чи менш узагальнене емоційно-ціннісне або емоційно-оцінне ставлення особистості до себе” [9, с 109]. Надзвичайно важливим, на нашу думку, є твердження авторки про те, що адекватно усвідомлене і послідовне емоційно-ціннісне ставлення особистості до себе у формі самолюбства, гордості, самоповаги, вимогливості, совісті, почуття обов'язку тощо, є центральною ланкою її внутрішнього психічного світу, що створює його єдність і цілісність, узгоджуючи внутрішні цінності особистості щодо самої себе.
   Переживання, пов'язані з усвідомленням власних психологічних особливостей, виникають як результат постійного співвіднесення власних цінностей і установок з нормами і вимогами соціального оточення людини, вони опосередковуються реальним контекстом життя особистості через особистісно-мотиваційний план свідомості. Таким чином, будь-яке нове знання ставатиме стійким змістом свідомості тільки тоді, коли воно з'єднається з відповідним ставленням і буде пережите його особистісне значення.
   Переживання, як і виражене у ньому те чи інше самоставлення особистості, знаходиться у динаміці, у стані безперервного розвитку. Ця динамічність виявляється насамперед у розширенні, поглибленні змістової і функціональної сфер у процесі вікового розвитку індивіда з накопиченням його емоційного досвіду. Крім того, динамічність переживання, пов'язаного з самоставленням особистості, виявляється у наявності різних рівнів його усвідомлення. Різні рівні усвідомлення переживання у свою чергу співвіднесені з різними рівнями усвідомлення самоставлень особистості - від нечітких, “дифузних” емоційних реакцій з розпливчатою оцінкою мотивації своєї поведінки, її результатів, власних цінностей, до чіткого і повного усвідомлення емоційно-ціннісного ставлення до себе, своїх переконань, співвіднесення їх з оцінками інших.
   Кожен акт самосвідомості, вказує І.І. Чеснокова, є взаємодією самопізнання і самоставлання. З одного боку, ставлення особистості до себе виникає і формується у процесі самопізнання на різних його рівнях, з другого - самоставлення істотно впливає на процес самопізнання, визначаючи його специфіку, спрямованість і індивідуальний, “особистісний відтінок”. Взаємодія самопізнання і самоставлення у цілісному акті самосвідомості визначає і єдність факторів, умов розвитку як для самопізнання, так і для самоставлення, а відтак, і для самосвідомості у цілому.
   Авторка підкреслює роль власної практичної діяльності у формуванні самосвідомості. Взаємодіючи з іншими, спостерігаючи за поведінкою інших, людина виробляє власні духовні цінності, перевіряє ті, що вже склалися, і на основі співвіднесення себе з іншими за різноманітними ціннісними параметрами, уточнює, коригує виробляє власне ставлення до себе.
   Діяльність, поведінка, спілкування виступають основою становлення як змістової сторони самосвідомості (системи знань про себе, різних форм самоставлення), так і функціональної його сторони, способу виявлення. Адже саме через саморегуляцію поведінки і діяльності “проявляє” себе, об'єктивується самосвідомість, що дає можливість її емпіричного вивчення.
   Процес розвитку саморегуляції, як і інші складові самосвідомості, ґрунтується на тенденції інтеграції. З розширенням пізнавальної та емоційно-оцінної сфер самосвідомості, розвивається і регулятивна сфера - від початкових форм: регуляції окремих рухів, формування “схеми тіла” у немовлят, до складних форм поведінки і діяльності дорослого у різних системах між персональної взаємодії.
   Як вказує І.І. Чеснокова, уже у найперших, найпростіших формах саморегуляції (зусиллях дитини протягом певного часу схопити і утримувати деякий предмет) можна чітко бачити важливий факт першого вияву волі - необхідного компонента здійснення саморегуляції будь-якої дії. Коли дитина відокремлює свої дії від предмета, розвиток її саморегуляції переходить на вищий рівень: дитина починає усвідомлювати себе в якості суб'єкта діяльності, аналіз “починає падати” на власну особу, відокремлену від оточуючого світу.
   Особлива роль у регуляції поведінки належить самооцінці, вона “виступає “стрижнем” всього процесу саморегуляції поведінки на всіх етапах його здійснення, включається у структуру мотивації, визначає спрямованість саморегуляції, вибір засобів її здійснення і, нарешті, значною мірою впливає на інтерпретацію досягнутого ефекту поведінки” [9, с. 131]. Разом з тим, у процесі саморегуляції і самооцінка безперервно розвивається, коригується, поглиблюється і диференціюється.
   Отже, викладені вище концептуальні засади розвитку самосвідомості особистості є підґрунтям розробки методичного інструментарію дослідження особливостей онтогенезу самосвідомості школярів на різних вікових етапах.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ананьев Б.Г. К постановке проблемы детского самосознания. -“Известия АПН РСФСР”. - 1948. - № 18.
2. Андрушко У.Л. Духовність як чинник саморозвитку субґєктного потенціалу особистості // Проблеми загальної та педагогічної психології: 36. наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. - Т.ІХ. - Част.5. - К., 2007. -С. 7-13.
3. Боришевський М.Й. Духовність в особистісних вимірах // Проблеми загальної та педагогічної психології: 36. наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. - Т.Х. - Част.4. - К., 2008. - С. 61-69.
4. Боришевський М.Й. Духовність особистості: соціально-психологічна сутність, детермінанти становлення і розвитку// Проблеми загальної та педагогічної психології: 36. наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. -Т.ІХ. - Част.5. - К., 2007. - С 25-32.
5. Джемс У. Личность// Психология самосознания. Хрестоматия. - Самара: Издательский Дом “БАХРАХ-М”, 2007. - С. 7-44.
6. Столин В.В. Самосознание личности. - М., 1983. - 228 с.
7. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. - М.: Педагогика, 1976. - 416 с.
8. Чамата П.Р. Самосвідомість та її розвиток у дітей. - К.: Знання, 1965. - 48 с.
9. Чеснокова И.И. Проблема самосознания в психологии. - М.: Наука, 1977. - 144 с.
10. Чеснокова И.И. Особенности развития самосознания в онтогенезе // Принцип развития в психологии / Отв. ред. Л.И. Анцыферова. - М.: Наука, 1978. - С. 326-337.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com